Mituvos upyno tarmės fonetika

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI,I LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA ФОНЕТИКА ДІАЛЕКТУ БАСЕЙНУ МІТУВОС1 E. GRINAVECKIENĖ Транскрипція Діалектні приклади в роботі послідовно записано звичайними літерами літературної мови (далі — лм), намагаючись передати їх так, як вони звучать. Це робиться тому, що досліджуваний діалект не дуже віддалений від лм ані кількістю окремих звуків, ані їхньою якістю. Іноді, коли виникає необхідність точніше відобразити той чи інший випадок вимови діалектного звука, використовуються транскрипційні знаки «Програми збору матеріалів для Атласу литовської мови»2. I. Загальні позначення 1. Довгота. a) Довготу наголошених голосних завжди позначає знак циркумфлекса або гострого наголосу, напр.: lãšas, lẽkė ~ lėkė, mõlis, nỹkšt ~ nyksta, pẽrīt ~ pėrinti, sūris. b) Ненаголошені довгі голосні позначаються так само, як і в лм, напр.: didiji, grẽžiu, kąsniùks ~ kąsniukas, pėdai, plyšys, sūnùs, šokìms ~ šokimas, vãrnu. c) Довгота ненаголошеного довгого a у суфіксі -av- дієслів і утворених від них іменників не позначається. На неї вказує знак гострого наголосу побічного наголосу, напр.: šūkava ~ šūkavo. Про таку довготу голосного a йдеться в § 20. d) Довгий компонент наголошених дифтонгів позначається знаком гострого наголосу або циркумфлекса над першим компонентом, напр.: sáulė leĩdžes ~ saulė leidžiasi, šẽms ~ šėmas, žvỹrduobė ~ žvyrduobė; однак перший компонент дифтонгів із гострим наголосом i, o, u + l, m, n, r завжди короткий, напр.: pùlt ~ pulti, pìlt ~ pilti, raudõnė ~ raudonas. e) Напівдовгота компонентів наголошених дифтонгів також не позначається. На неї вказує знак циркумфлекса або середнього наголосу, поставлений над другим компонентом. У дифтонгах із циркумфлексним наголосом обидва компоненти напівдовгі, напр.: kõ teib graũdžei veĩket ~ kõ teip (= taip) graudžiai veikiate; у дифтонгах із середнім наголосом перший компонент напівдовгий, а другий — завжди короткий, напр.: geram⁴ ~ geramė, medum⁴ ~ medumi. 1 Фонетика діалекту басейну Мітувос (далі — Mut) є першою частиною праці «Діалект басейну Мітувос». Уся праця зберігається в рукописному фонді Інституту литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР (див. E. Grinaveckienė. Mitu vos upyno tarmė, Vilnius, 1955). 2 Див. «Програму збору матеріалів для Атласу литовської мови», 2-ге вид., Академія наук Литовської РСР, Інститут литовської мови та літератури, Vilnius, 1956. 3 У дифтонгах і словах іншомовного походження голосний o слабко лабіалізований і вимовляється з незначним відтінком a. Детальніше такий o розглядається в § 13. Про перехід s у c після n див. § 98. 4 Голосний e, стоячи перед твердим приголосним, у діалекті завжди розширений і вимовляється як лм ia. Про такий широкий e йдеться в § 83. 119 2. М’якість. М’якість приголосних перед голосними переднього ряду зазвичай не позначається, наприклад: šešė, sesulė, šešė jaunoje, delkė atėjoji no motinėlės ~ sese sesulė, sese jaunoja, dėl ko atstojai nuo motinėlės, однак у розділі «Консонантизм», підрозділі «М’якість приголосних», вона позначається дужкою над приголосним. М’якість приголосних перед огубленими голосними заднього ряду позначається знаком пом’якшення i, як і в lk, наприклад: numėšiu didžių dovanėlių. 3. Аспірація. Загалом аспірація приголосних у праці не позначається, якщо не брати до уваги відповідний підрозділ «Аспірація приголосних» у розділі «Консонантизм». Там її позначають знаком, подібним до перевернутого гачка, праворуч угорі від приголосного. 4. Передній зсув голосних. Регулярний передній зсув голосних під впливом j у праці ніде не позначається, наприклад: apjudīt ~ apjūdinti, jōje ~ jójo, žiōplas. 5. Напівголосні. Звук, проміжний між u і v у новоутворених дифтонгах і трифтонгах записується як v, а проміжний між i і j= записується як j, оскільки ці звуки, стоячи в кінці слова, за вимовою більше схожі на приголосні, наприклад: dangų̃ ~ danguję, medų̃ ~ meduję, šautuvus ~ šautuvas, tėvus ~ tėvas. 6. Пунктуація. У праці послідовно вживаються звичайні знаки пунктуації lk: крапка, кома, двокрапка тощо, наприклад: tai nāms būna gražūs, o dabar tik triōbėtes lika ~ tai nāmas buvo gražūs, o dabar tik triōbėvietos liko; kam jį gal pasikūsti: niēkam ō niēkam. 7. Інші знаки. a) Знак у формі лежачого знака питання між двома словами або реченнями позначає транспонування діалектної форми до lk — це тильда. У праці тильда ставиться лише там, де через звукові зміни діалектне слово чи форма відрізняється від форми (слова) lk, наприклад: kiēt ~ kiētas, lēč ~ lēdas, але: pēda, šalta. b) Якщо якесь діалектне слово не вживається в lk або відрізняється значенням від відповідного слова lk, його значення додатково пояснюється в дужках, наприклад: bilkštis (стукіт, шум), drūc ~ drūtas (міцний). II. Наголос a) Місце основного й побічного (у рідкісних випадках) наголосу в праці позначається знаками інтонації, наприклад: dūona, kitì, mylėdāva ~ mylėdavo, vilkāi. b) Слово, що має фразовий наголос, набирається жирним шрифтом, наприклад: suvalgiau, niēka tāu nepalikau. III. Інтонація 1. Інтонація наголошених складів. а) Коротка інтонація позначається гравісом (`), наприклад: girè ~ giria, rankà, visi. б) Висхідна інтонація позначається акутом (´), наприклад: brōlis, lóva, sāulė ~ saulė. в) Низхідна інтонація позначається циркумфлексом (~), наприклад: krāujas, luobai, raugai. г) Середня інтонація позначається знаком у формі прямої s, наприклад: pùs, vaikai (множ. кличн.), visōms ~ visomis. 2. Інтонація ненаголошених складів. У всій праці інтонації ненаголошених складів не позначаються. У розділі «Інтонації ненаголошених складів» їх позначено відповідним знаком інтонації, наприклад: grēbēje ~ grėbėja, bópturgis ~ bóbturgis. 3. Інтонація побічного наголосу. У праці інтонацію побічного наголосу ніде послідовно не позначено. У розділі «Інтонація побічного наголосу» її позначено так само, як інтонацію ненаголошених складів, наприклад: šūkava ~ šūkavo. Вступ I. Територія діалекту, назва, мешканці, джерела, найважливіші діалектні особливості § 1. Мітува розташована біля північного берега Німану. Вона займає територію між Смалінинками, Ведґірісом, Шімкайчяєм, Стакяєм і Скішнемунє (див. карту, рис. 1, далі — карта). Найбільшим культурним та адміністративним центром цієї території є Юр- 5 Носовий n, стоячи перед задньоязиковими k, g, завжди є задньоязиковим. 120 баркас. За старим адміністративним поділом територія діалекту належала до Расейняйського повіту й утворювала Юрбаркську волость, за сучасним — досліджуваний діалект займає південну окраїну Расейняйського району та більшу частину Юрбаркського району, за винятком західного кута біля Смалінинків і південно-східного кута біля села Паулю-Баржджю. Із заходу, півночі та сходу територію діалекту оточують ліси, які й утворюють чіткі межі. Південна межа діалекту проходить по Німану. § 2. За скороченням ненаголошених давніх довгих закінчень -a, -as, -e, -es (літ. мови -o, -os, -ė, -ės) (šaka ~ šako, šākas ~ šākos, šākė ~ šākė, šākės ~ šākės) діалект зараховують до північно-західних аукштайтів. Межа умовного відтягування наголосу (смугою: Juodáičiai — Júodkėnai — Paislynys) відмежовує його від інших північно-західних аукштайтів. Досліджуваний діалект зберігає місце наголосу літературної мови. Збереження твердого l перед голосними заднього ряду відрізняє досліджуваний діалект від північно-західних аукштайтів колишнього Клайпедського краю (за Смалінинками на захід під впливом німецької мови кажуть plíaũks ~ plãukas, suplióta ~ suplóta). Діалект розташований між жмудськими дунінінками та аукштайтами-велюонішками. У північно-західній частині території діалекту (прикордоння жмудських дунінінків: села Вертімай, Валучкай, Дарґайтеляй, Павідауйс) більше спільних діалектних особливостей із жмудськими дунінінками. Уже тут спорадично спостерігається перехід літ. мови ė > ie: miesą ~ mesą, tėves ~ tēvas; а > uo: muotina ~ mótina, muor ~ nória (nori); ie > y: vysnė ~ viešnia, žvyg ~ žviegią; uo > ū: akūc ~ akuotas. Закінчення інфінітива -t тут повсюдно (і серед молоді) найчастіше м’яке (закінчення інфінітива в жмудських дунінінків -ti), наприклад: jōt, kráũt, šōkĭ. У східній частині території діалекту (прикордоння аукштайтів-велюонішків: села Паалсіо, Паантварджіо) більше спільних особливостей із велюонішками: вимовляється тверде й придихове закінчення інфінітива -t: mištc, sūkrė; ненаголошений кінцевий балтійський ē переходить у > ė > i: maiši ~ maišė, šākĭ ~ šākė; ā > o > u: dāru ~ dāro, lāšu ~ lāšo; спорадично початкове e слова переходить в a: āgli ~ eglė, ainū ~ einū, aigulys ~ eigulys. У північній частині території діалекту, біля межі з північно-західними аукштайтами, які умовно відтягують наголос (села Кнєчяй, Волунґішке, Деґімая), спорадично спостерігається відтягування наголосу з короткого закінчення на довгий передостанній склад, наприклад: ēinu ~ einù, žēngiu ~ žengiu. Зі сказаного зрозуміло, що досліджуваний діалект, займаючи сам лише невелику частину території північно-західних аукштайтів і перебуваючи між двома порівняно великими діалектами, є перехідним. § 3. Досліджуваний діалект названо «діалектом басейну Мітуви» з огляду винятково на географічне розташування. Територією діалекту протікає річка Мітува майже з усім своїм басейном (див. карту), який здебільшого бере початок у лісах, що утворюють більшу частину меж діалекту (пор. § 1). Тому назва «діалект басейну Мітуви» найкраще підходить до цієї території. § 4. У мовному відношенні діалект, можна сказати, однорідний (якщо зважати на раніше згадані відмінності на околицях його території). У соціальному відношенні більшість мешканців діалекту становлять колгоспники. Крім колгоспників, є чимало робітників та інтелігенції. У мовленні інтелігенції помітний значний вплив літературної мови та інших діалектів. Крім періодичної преси й радіо, вони є одним із найважливіших джерел впливу літературної мови на діалект. § 5. Матеріал для опису діалекту збирали з живого мовлення людей у 1948 — 1955 рр. Значну його частину авторка цієї праці зібрала серед членів своєї родини та сусідів, 121 які живуть безпосередньо біля Юрбарка, у с. Криші. Значну частину матеріалу записано в місцевостях, розташованих у центрі діалектної території: у селах Калненай, Смукучяй, Вайотай, Лукшяй, Гедзі, Гірджяй, Дайняй, Кутуряй, Рутуляй, Ґейшяй, Йокубайчяй, Пажерай (див. карту). Іншу частину матеріалу записано в селах на межі діалектної території та за її межами: Палекяй, Жирнішкяй, Мешкінінкай, Мантвиляй, Ґлобіяй, Жіндайчяй, Бандзінай, Бальняй, Єрубшкяй, Каволяй, Павідауйо, Пашкінай, Ваджґіріс, Жвірблаукяй, Бебірвай, Патолупіс, Паґраужис, Ґраужяй, Ріевай, Аужґіріс, Рупейкяй, Деґімаї, Йовалишке, Казокай, Паритувіс, Пауляй, Паантварджис, Наукайміс, Скірснемунишкяй, Якайчяй (див. карту). Загалом зібрано близько 8 тисяч карток із реченнями та фразеологією. Опитано близько 400 носіїв діалекту — людей старшого й молодшого віку — та близько 50 осіб, які живуть по сусідству з досліджуваним діалектом. Під час опитування носіїв діалекту стежили за тим, щоб опитуваний був місцевим жителем і добре володів діалектом. II. Межі діалекту § 6. Західна межа. Ця межа недовга. Вона відділяє Mut від північно-західних аукштайтів колишнього Клайпедського краю. Межа здебільшого збігається з колишнім кордоном Клайпедського краю біля Смалінінкай — її утворюють ліси Пашвенчяй, Юрбаркіне та Мантвиляй аж до боліт Лаукесяй і Ейчяй. До території Mut належать розташовані біля межі села Пашвенчяй, Жирнішкяй, Плентракяй і Мантвиляй. За цією межею живуть ті самі північно-західні аукштайти, що й у Mut, але під впливом німецької мови вони в усіх випадках м’яко вимовляють звук l, наприклад: gliuosnỹs ~ gluosnỹs, žỹliūtės (синички), pliuokštas (пучок), liūbas ~ liūbos. Тут також помітний вплив жямайтських дунінінків: нерегулярне чергування o > uo: pakūojes ~ pakōjos, rūope ~ rōpė; ie > y: prỹbutis ~ priebūtis, ruoputỹnė ~ roputienė (страва з картоплі); багато германізмів, наприклад: nėgelis (цвях), šmānta (сметана), rindà (годівниця), stalċ ~ staldas (хлів) тощо. § 7. Північно-західна межа. Ця межа починається від боліт Лаукесяй біля с. Мантвиляй. Східним краєм лісу Мантвіліне вона прямує на північ до Мітуви біля сіл Бандзінай і Вертімай. Звідси вона повертає на північний схід і проходить уздовж південного краю Жіндайчяй, лісу Баландіне та лісу Дребуліне, лісами Павідауйіне й Шімкайтине аж до Ваджґіріса та Кнієчяй. На північний захід за цією межею живуть жямайти-дунінінки, які в певних випадках вимовляють замість литовських ie > y: pỹnc ~ pienas, svỹsc ~ sviestas; uo > ū: púc ~ pūodas, siūls ~ siūolas (лавка); ē > ie: gieda ~ gėda, lielē ~ lėlė, žiūriek ~ žiūrėk; o > uo: mūotyna ~ mótyna, tūoke biūoba ~ tókio bóba, vyniōdas kalbūos ~ vienōdos kalbōs. Носії Mut називають тих, хто розмовляє по-жямайтськи, laiviais, а розмову по-жямайтськи — laiviuoti. § 8. Північно-східна межа. Почавшись біля Ваджґіріса, ця межа прямує на схід повз Кнієчяй і Мединінкай та біля Ґраужяй впирається у величезний ліс — Бірбілішке. Ця межа відділяє Mut від північно-західних аукштайтів, які умовно відтягують наголос. Вона коливається в межах 6—7—10 км, оскільки особливості наголосу й інтонації, 122 зазвичай не мають чітких меж6. На північ за цією межею наголос відтягується з короткого закінчення на довгий передостанній склад, наприклад: netuõli ~ netoli, žmuõna ~ žmonà, miẽsa ~ mẽsa, kruõpas ~ kruopas. Крім того, біля цієї межі виразно відчувається змішування діалектів жямайтських дунінінків і велюонішків: як у жямайтських дунінінків, іноді 1k ė > ie: niẽra ~ nẽra, sujiedi ~ suẽdė; а > uo: kuõjes ~ kójos, stuovemuoje ~ stoviamója (грінча, житлове приміщення); як і в діалекті велюонішків, іноді ненаголошені 1k ie > e, uo > u: megõt ~ miegóti, rešutai ~ riešutai, tujau ~ tuojau, žedusė ~ žieduose; 1k e на початку слова переходить в a: aĩk ~ eik, nuaini ~ nueini; наголошене e в усіх випадках вимовляється як 1k ia, у фонетичній транскрипції позначається лігатурою літер a та e æ, наприклад: sænis ~ sėnis, vaikẽli ~ vaikėli, žẽme ~ žẽmė; дієслова першої та другої особи множини майбутнього часу мають закінчення -sme, -ste: būsme ~ būsime, būste ~ būsite. Мешканці Mut називають тих, хто розмовляє з умовним відтягуванням наголосу, laukinaičiais, а говорити їхнім діалектом — laukinaičiuoti. § 9. Східна межа. Межа між західними верхньолитовськими велюонішками та північно-західними верхньолитовськими, нанесена на діалектну карту, складену 1933 року7, біля Skirsnemunė не збігається із сучасною межею між Mut і велюонішками. Насправді нині до велюонішків належать також: Skirsnemunė, село Paulių-Barzdžių, Stakiai та ділянка вздовж маршруту: Stakiai — Griaužų km. — Ariógala. Отже, межа між Mut і велюонішками, що починається на північно-західній околиці Birbiliškė біля Griaužai, пролягає західною околицею Birbiliškė на південний захід від сіл Rievai, Rupėikiai, Kazokai та Jōvališkė, далі річкою Alsė та північним краєм лісу Paslauskīnė до села Paulių-Barzdžių і північно-західного боку лісу Rudzinskīnė. Звідси вона повертає прямо на південь. Тут її утворюють ліси Diferencijos та Jasinskīnė. Біля Skirsnemunė вона впирається в Нямунас. Ця ізофона також коливається в межах кількох кілометрів, оскільки в мовленні тих самих людей виявляються характерні риси як Mut, так і велюонішків. На схід за цією межею розташований діалект велюонішків, що вирізняється такими найважливішими особливостями: a) ненаголошене кінцеве 1k -ė відповідає -i, а o — u, наприклад: kárvi ~ kárvė, kiaũli ~ kiaũlė, miši ~ mušė, nėši ~ nėšė, nāmu ~ nāmo, sāku ~ sāko, vaiku ~ vaiko; b) ненаголошені закінчення -ės, -os зберігаються без змін, як у 1k8, наприклад: kātės, pēlės, rañkos, vāgos; c) e на початку слова завжди переходить в a, наприклад: ainù, aigulỹs, arškētis; d) наголошене e в усіх випадках вимовляється з відтінком a, як 1k ia, наприклад: mergēli ~ mergėlė, vaikēli ~ vaikėli. e) кінцеве -t інфінітива всюди вимовляється твердо, з придихом, наприклад: ait⁽c⁾ ~ eiti, jōr, šōktę; 6 Пор. P. Jonikas, Pagramančio tarmė (далі PT), § 5, Kaunas, 1939. 7 Див. A. Salys, Archivum Philologicum (далі APh), 4, Kaunas (1933) та карту. 8 Ці звуки наприкінці слова на -is, -us замінюють на -is, -us лише ті велюонішки, які живуть на схід від лінії Veliuona – Ariogala. 123 f) дієслова майбутнього часу в першій особі множини мають закінчення -sme, у другій — -ste, наприклад: nešme ~ nešime, skalpsme ~ skalbsime, skalpste ~ skalbsite; g) перший склад вторинних дифтонгів y, ū + l, m, n, r завжди вимовляється коротко, наприклад: báltims (балтизм), sūrmaišis (мішок для сиру). § 10. Південна межа. Ця межа, що починається біля Скірснемуне, прямує Неманом на захід до колишнього кордону Клайпедського краю біля Смалінинкай. У Заніманнях поширений той самий велюонський говір, наприклад: ėmi ~ ėmė, dári ~ darė, lášu ~ lášo, mánu ~ máno, vīrs ~ výras, žvīrs ~ žvýras, але тут початкове e слова не переходить в a: einu, eilė; наголошений e перед м’яким приголосним тут не вимовляється як ia: kvailėlė ~ kvailėlė; перша й друга особи множини дієслів майбутнього часу вимовляються як 1k: ėsim, nėšim, šóksit. III. Карта говірки § 11. До опису додається карта говірки, що показує її ареал і межі. Оскільки найважливіша мета карти — окреслити межі говірки, на ній не позначено дрібніших населених пунктів, а основну увагу приділено місцевостям, важливим для визначення меж говірки та уточнення її назви. Усі наведені на карті назви населених пунктів подано в тій формі, в якій ними послуговуються носії говірки, лише передано літературною мовою. Рис. 1. Межі говірки басейну Мітуви. 1 — межі адміністративних районів, 2 — межі лісів, 3 — межа говірки північно-західних аукштайтів, які пом’якшують t перед голосними заднього та середнього ряду, 4 — межа говірки жямайтів-дунінінків, 5 — межа говірки басейну Мітуви, 6 — межа говірки північно-західних аукштайтів, які умовно відтягують наголос, 7 — межа велюонської говірки, 8 — зона коливань умовного відтягування наголосу 124 IV. Деякі історичні відомості про досліджуваний ареал та огляд досліджень говірки § 12. a) Ареал Mut розташований у західній частині аукштайтських говірок і межує з говірками жямайтів-дунінінків (див. § 2). Назви аукштайтів і жямайтів споконвіку означали не мовне, а суто географічне поняття: жямайти — мешканці низин, аукштайти — мешканці височин⁹. К. Буга¹⁰ припускає, що ці дві назви виникли на початку XIII ст. Тоді жямайти жили в низовині Невежиса. Назва жямайтів з’являється в російських джерелах на початку XIII ст.¹¹ Це свідчить, що сама назва виникла раніше. Якщо ці назви не були пов’язані з мовою, цілком можливо, що литовців, які жили на захід від Невежиса, але не були жямайтами, почали називати жямайтами — мешканцями низин. Отже, до виникнення литовської діалектології як науки, коли назви аукштайтів і жямайтів стали назвами говірок, ареал Mut у географічному й адміністративному відношенні належав до Жямайтії. b) Історичні відомості свідчать¹², що до середини XIV ст. ареал досліджуваної говірки, як і більша частина південного жямайтського ареалу, входив до складу Каршувської землі. З фактів, наведених у хроніках, видно, що в цій місцевості жили литовці¹³. У хроніках згадуються деякі назви замків і місцевостей, що існували тут у той час і збереглися до наших днів без змін, наприклад: хроніка Дусбурга згадує¹⁴, що в цій місцевості був замок Бебірвайтис, який у 1307 р. спалили хрестоносці. Бебірвітіс — північний струмок досліджуваного ареалу. Біля Бебірвітіса розташоване село Бебірвай, що виникло на місці колишнього маєтку Бебірвай (див. карту). Хроніка Дусбурга вперше згадує¹⁵ у 1315 р. замок Скірснемуне (Cristmemele) (нині містечко Скірснемуне на східній околиці досліджуваного ареалу). Хроніка Віганда Марбурзького вперше згадує¹⁶ у 1357 р. річку досліджуваного ареалу — М і т у в у: «1357 року маршал Зігфрід… раптово вступив у литовську землю й прибув до річки, яку мовою місцевих жителів називали Мітува»…; хроніка Дусбурга повідомляє¹⁷, що в Каршувській землі 1259 р. хрестоносці збудували замок Юргіс (нині місто Юрбаркас) та багато інших. У XIII—XV ст. досліджуваний ареал постійно зазнавав нападів і пограбувань хрестоносців. Через це населення Каршувської землі скоротилося, а крім того, змінився її адміністративний поділ. На цій землі утворилося кілька волостей. У джерелах XVI ст. серед жямайтів уже згадується Каршувська волость¹⁸. Тоді до цієї волості належали лише південно-східні жямайти. У XVI ст. досліджуваний ареал був частиною Велюонського повіту й становив північну частину Юрбаркського та 9 Žr. Lietuviškoji enciklopedija, 2, 199, Kaunas, 1934. 10 Žr. K. Būga, Lietuvių kalbos žodynas (toliau LKŽ), LIII, Kaunas, 1924. 11 Žr. A. Salys, Die žemaitischen Mundarten (toliau ŽM), 6, Kaunas, 1930. 12 Ten pat, 31—32 ir žemėlapis. 13 Lietuvos TSR istorijos šaltiniai, 1, 53, Vilnius, 1955. 14 Ten pat, 53. 15 Там само, 37. 16 Там само, 78. 17 Див. A. Salys, ŽM, 31. 18 Див. Акты издаваемые Виленскою Коммиссиею для разбора древнихъ актовъ, 25, 8—93, Wilna, 1898. 125 Частину Велюонської волості. Із карти Якубовського19 видно, що Велюонський повіт у XVI ст. із північного заходу межував із волостями Паюриса та Каршуви, на півночі прилягав до волостей Відукле та Расейняй, на сході сягав волості Вількії, а на півдні простягався через Німан до Шешупе. Карта показує, що досліджувана територія в той час була дуже лісистою і малозаселеною. На це вказують порівняно невеликі річні прибутки, одержувані з цих волостей. c) В історії діалектології відомо, що різні природні перешкоди (ліси, болота, річки тощо), які заважали людям спілкуватися, або давні адміністративні одиниці впливали на формування меж деяких говірок20. На формування меж говірки досліджуваної території та усталення її діалектних особливостей, як і багатьох інших говірок, імовірно, вплинули географічне розташування території та її адміністративна належність. Як уже згадувалося, із XVI ст. досліджувана територія належала до Велюонського повіту й була малозаселеною. Крім того, із північного заходу цю територію від жмудинів відділяли великі ліси. Тому, за твердженням деяких мовознавців21, чисельність населення могла поповнитися переселенцями-західними аукштайтами, які прибули з низовини Невежиса. З огляду на ці обставини можна припустити, що все це могло створити умови для утвердження на цій території діалектних особливостей західних аукштайтів. Західні аукштайти цієї території, підтримуючи зв’язки із сусідами, могли внести до своєї говірки й деякі їхні діалектні особливості. Наприклад, наслідуючи північно-західних сусідів-жмудинів, вони могли почати вимовляти обидва компоненти наголошених дифтонгів із циркумфлексною інтонацією однаково довго, а інтонацію — посередині обох компонентів, наприклад: ãu.c ~ aũtas, ba.i.sei ~ baisiai, da.l.gis ~ dalgis22. Впливом жмудського діалекту можна пояснити й закономірності скорочення кінця слова в досліджуваній говірці. d) Із виникненням науки про литовську мову територію литовської мови почали поділяти на говірки. Уже Д. Кляйн у своїй граматиці зазначає, що від усіх інших говірок литовської мови найбільше відрізняється жмудська говірка, хоча саму назву «жмудь» Д. Кляйн уживає в адміністративному значенні23. Приблизно 200 років потому А. Шляйхер поділив литовську мову на говірки аукштайтів і жмудинів. Він також не вказав чіткої межі між цими говірками24. У 1861 р. вийшла друком праця Й. Юшки «Kalbos Lėtuviszko lėžuv’o ir lėtuviszkas statraszimas arba ortografija»25. У ній Й. Юшка вперше приблизно поділив литовську мову на говірки. Він виокремив 4 говірки: жмудську, пруссько-литовську, аріогальську та східнолитовську. Аріогальська територія приблизно збігається з територією західних аукштайтів. Окреслюючи межі аріогальської говірки, Й. Юшка 19 Див. J. Jakubowski, Mapa wielkiego księstwa litewskiego w połowie XVI wieku, 1, Kraków, 1928. 20 Див. A. Salys, APh, 4, 22, 27, 28, 29, Kaunas (1933). 21 Див. A. Salys, ŽM, 112—113. 22 Див. APh, 4, 28; PT, § 15. 23 Žr. Grammatica Litvanica... M. Danieli Klein, XVI, Regiomonti, 1653. 24 Див. A. Schleicher, Handbuch der litauischen Sprache, 4—6, Prag, 1856. 25 Jon’s Juszka, Kalbos Lėtuviszko lėžuv’o ir lėtuviszkas statraszimas arba ortografija, Peterburgas, 1861. 126 каже, що діалект західних аріогалішків сягає до Юрбарка26. Юрбарк, справді, розташований поблизу межі Жемайтії (див. карту). Оскільки Й. Юшка не вказував точних меж, можна сказати, що він першим зарахував територію Mut до діалекту західних високолитовців (за терміном Й. Юшки — аріогалішків). Говорячи про діалект аріогалішків, Й. Юшка слушно зауважує деякі характерні діалектні особливості аріогалішків (зокрема й Mut), що збереглися в досліджуваному діалекті й не змінилися до наших днів27. Наприкінці XIX ст., коли литовськими діалектами почали цікавитися з практичною та науковою метою, ширше дослідження поширилося й на територію Mut. Це видно з листа, написаного з Пасвалиса 14 вересня 1882 р.28. Автор листа (не встановлено, чи це був Й. Яблонскіс, чи Й. Спудуліс) відзначає чимало фонетичних і лексичних особливостей околиць Скірснемуне (нині територія Mut). Указуючи на діалектні особливості мешканців Скірснемуне, автор листа відрізняє їх від східних високолитовців за відмінною вимовою приголосного l, наприклад: «...Так само, як і Груздечаї (нині північно-західні високолитовці, які відтягують наголос, — E. G.), Скерснемунечзаї (автор листа називає мешканців Скірснемуне Скерснемунечцями, мабуть, тому, що звук ė у діалекті, будучи дещо відкритішим, див. § 13, для незвичного вуха міг здаватися подібним до жемайтійського ė < l—E. G.) кажуть saulė, meilė, а не saulta, meilta…»29, а порівнюючи їх із груздечаями, правильно об’єднує ці місцевості в одну діалектну одиницю й зараховує мешканців Скірснемуне до західних високолитовців, наприклад: «...Скерснемунечзаї, як і Груздечаї, належать до висжелмови, якщо не помиляюся, згідно з поділом литовських говірок священника Баранаускаса — до західних литовців, бо вже перейшли за межу між східними литовцями та жемайтами...»30. У листі наведено також деякі відмінності словника скерснемунішків від груждських говірок, їхню говірку порівняно з іншими говірками, наприклад: «...Говіркою скерснемунішків можна сказати, що вона майже така сама за вимовою, як і груждська, тільки багато слів запозичено з німецької мови: так, оселю називають gricza wadina sztubą, lopetą — szpatu, blogai — szlektai...»31 і «...Далі багато речей називають інакше, ніж деінде, тобто rupužę називають pamatinė, а bulbes — просто rapukais; apuszę — drebulę; bezdą — alywą; miszką — гірію; medžus — дрова; sodžus — селами; kutę — хлівом;... piszorių — писарем;... mergaitę просто merga, а дуже мило — merguczę...»32. Діалектні особливості мешканців Скірснемуне, наведені в цьому листі, хоч і правильні, але випадкові й неповні. Дещо докладніше діалект цієї території дослідив К. Яунюс в описі діалекту Расейняй33. У цій праці зазначено, що «...трикутник...» повіту Расейняй між 26 Jon’s Juszka, min. veik., 8. 27 Див. там само, 24, 25, 27. 28 Див. фонди рукописного відділу Інституту литовської мови та літератури АН Литовської РСР, № 2256. 29 Там само, 1. 30 Там само, 1. 31 Там само, 1. 32 Там само, 2. 33 Žr. Кс. К. Явнисъ, Описание Россіенскаго уѣзда, 20—55, Ковна, 1893. 127 Між поштовими станціями Вередува й Таураге живуть литовці, які вимовляють pie- muo, lietuvis…»34 (акут у цьому разі позначає наголошений звук — E. G.). Із наведених тут прикладів видно, що К. Яунюс, як і Й. Юшка, правильно зарахував південний кут Расейнського повіту (територію Мут) до діалекту західних верховинців, однак, можливо, через брак точніших і численніших діалектних даних, територію західних верховинців у Расейнському повіті він надмірно розширив (аж до Таураге!). Далі в описі Расейнського діалекту сказано, що «Діалект верховинців у Расейнському повіті належить до групи діалектів західних верховинців і майже нічим не відрізняється від сусідніх діалектів Каунаського повіту, наприклад: немає істотної різниці між вимовою та граматикою околиць Гіркалніса й Аріогали»35. Оскільки К. Яунюс описував діалекти лише в загальних рисах, це його зауваження правильне, особливо з огляду на те, що литовські діалекти того часу ще мало досліджувалися. Порівнюючи й систематизуючи діалекти Расейнського повіту та сусідніх із ним повітів, К. Яунюс правильно зауважив, що на південь від Калнуя (на території Му — E. G.) словокінцеві сполучення -ja, -va закономірно випадають, якщо стоять після давніх довгих голосних. До наведених ним на підтвердження цього закону прикладів pūi (= pū̃ ~ pū̃va), gỹy (= gỹ ~ gỹja) можна було б додати багато подібних форм слів, що трапляються в діалекті, який нині досліджується, і зазнали фонетичних змін згідно з тими самими законами (див. §§ 61, 93). 1894 року в журналі «Живая Старина»36 було надруковано тексти з литовських діалектів, зібрані студентом IV курсу Петербурзького університету А. Погодіним. Поряд із жемайтськими текстами тут наведено кілька текстів, записаних у місцевостях на південь від річки Шальтуони, тобто на території Мут. А. Погодін називає цей діалект литовським lk діалектом. Записані А. Погодіним тексти — перші з території Мут. Однак А. Погодін писав тексти звичайним правописом і, крім того, не розрізняв довготи голосних (žiūrėti = žiūreti, būne = būnie), у багатьох випадках однаково писав e та ė, наприклад: sutverė. Крім того, А. Погодін, вважаючи записуваний діалект діалектом lk, очевидно, намагався писати такі закінчення, які прийняті в граматиках, наприклад: klausė, atsakė тощо, хоча в діалекті ненаголошене e наприкінці слова ніде не вимовляється. Це свідчить, що А. Погодін на слух не розрізняв e та ė, тому всередині слова змішував ці звуки, а в закінченні, теоретично знаючи, де пишеться ė, а де e, писав, не зважаючи на вимову. Тому тексти А. Погодіна зовсім непридатні для вивчення фонетики діалекту. Вони можуть бути дещо важливішими для лексики та частково для синтаксису. 1898 року А. Баранаускас у праці «Заметки о литовскомъ языкѣ и словарьѣ»37 указав межу між північно-західними та південно-західними діалектами західних верховинців. А. Баранаускас провів її через Ваджгиріс, Шимкайчяй, Гіркалніс, Бетигалу й у такий спосіб неправильно зарахував територію Мут (південний кут Расейнського діалекту, лінія Юрбаркас — Скірснемуне — Шимкайчяй) до південних західних верховинців38. 34 Кс. К. Явнисъ, Описание Россіенскаго уѣзда, 23. 35 Там само, 23 — 24. 36 Див. Живая Старина, 2, 233 — 258 (1894). 37 А. Барановскій, Заметки о литовскомъ языкѣ и словарьѣ (далі Zamietki), Санктпетербургъ, 1898. 38 Там само, 50. 128 За розрізнювальні критерії А. Баранаускас узяв тут відтягнення наголосу й закінчення слова. Насправді вказана А. Баранаускасом межа збігається лише з межею умовного відтягнення наголосу39, однак вона не є роздільною межею між південними та північними західноавкштайтськими говірками, оскільки від неї як на північ, так і на південь аж до Німану кінцевий звук слова фонетично змінився зовсім однаково, тобто звуки o, io, jo в кінці слова, наведені А. Баранаускасом, по обидва боки цієї межі вимовляють цілком однаково. Що на північ від цієї межі звуки кінця слова o, io, jo вимовляють як a, ia, ja, стверджує і сам Баранаускас40, а те, що на південь від цієї межі ці ненаголошені звуки в кінці слова також вимовляють як a, ia, ja, частково підтверджують записані за часів А. Баранаускаса тексти А. Погодіна, наприклад: suleida ~ suleido, ateidava ~ ateidavo41, а також і сучасні факти досліджуваної говірки (вона лежить на південь від межі, встановленої А. Баранаускасом), див. §§ 63, 84. Те, що звук o литовської літературної мови як окремо, так і в сполученні з j за часів опису А. Баранаускаса в ненаголошеному кінці слова в Mut не міг вимовлятися як o, io, свідчить розвиток фонетичних законів говірки. Давнє довге кінцеве a в досліджуваній говірці в кінці слова просто скоротилося до a, але аж ніяк не пройшло через ступінь переходу в o. Отже, проведена А. Баранаускасом межа через Ваджгіріс, Шимкайчяй, Гіркальніс лише правильно поділяє самих північно-західних авкштайтів на дві частини: північно-західні авкштайти, які живуть на північ від неї, відтягують наголос із короткого закінчення на довгий передостанній склад, а на південь від неї живуть ті самі північно-західні авкштайти, які зберігають місце наголосу літературної мови. Лише 1924 року К. Бюга в LKŽ42 значно точніше й докладніше поділив західних авкштайтів на підговірки. Вважаючи критерієм довготу голосних кінцевого складу, він також виокремив дві західноавкштайтські підговірки: північно-західних авкштайтів (за його термінологією — жямайтійських західняків) і південно-західних авкштайтів (за його термінологією — південних західняків). Роздільною межею між цими двома говірками К. Бюга слушно вважав Німан. Отже, К. Бюга першим зарахував територію Mut до північно-західних авкштайтів, але ще не відокремив її від велюонішців. 1933 року А. Саліс уточнив межу між північно-західними авкштайтами та жамойтською говіркою дунінінків43. Вона приблизно збігається з північно-західною межею Mut (пор. § 7 і карту говірки). У тій самій IV книзі APh А. Саліс уперше встановив межу між північно-західними авкштайтами та велюонішцями44, однак вона не цілком точна: біля Скірснемуне вона не збігається з межею між Mut і велюонішцями, оскільки нині до велюонішців іще належить територія на схід від лінії: Скірснемуне, село Паулю-Баржджю, Стакяй, село Гряужай, Аріогала (пор. § 9 і карту говірки). У цій книзі територію Mut правильно зараховано до говірки північно-західних авкштайтів, яка зберігає місце наголосу літературної мови, на підставі скорочення ненаголошених довгих кінцевих a, e. Досліджувана територія, як і багато говірок литовської мови, від 1933 року до відновлення радянської влади в Литві майже не вивчалася. Нині 39 Див. APh, 4, карту й опис досліджуваної говірки в § 8. 40 Див. A. Baranauskas, Zamietki, 54. 41 Див. Живая Старина, 2, 256 (1894). 42 Див. K. Būga, LKŽ, LXIII–LXIV. 43 Див. A. Salys, APh, 4, 26–28 і карту. 44 Див. там само, 28 і карту. 0. Kalbotyros klausimai 129 року, внаслідок значного розширення по всій країні мережі шкіл і клубів-читалень, через доступну всім літературу, пресу й радіо нові культурні явища почали швидкими темпами поширюватися в наших селах. Діалекти литовської мови, які зазнають впливу літературної мови, почали швидко нівелюватися й зникати. За радянської влади були створені всі умови для широкого дослідження діалектів литовської мови як цінного пережитку минулого мови, написання описів діалектів і підготовки монографій. Також територія Митуви в період 1948—1955 рр. інтенсивно досліджувалася: уточнювалися її межі (особливо східна, див. § 9 і карту), писалася монографія її діалекту, фіксувався, узагальнювався й систематизувався зібраний багатий діалектний матеріал. Звукова система I. Голосні § 13. У Митувському діалекті є такі голосні: a, ą, e, ę, ė, i, y, į, o, u, ū, ų. За своєю якістю голосні діалекту мало чим відрізняються від відповідних голосних літературної мови. Варто лише зазначити, що голосні i, u завжди вимовляються дещо ширше й менш напружено, ніж у літературній мові. Голосні e, ę перед твердими приголосними в діалекті завжди відкриваються, стають напруженішими й набувають відтінку переднього голосного a. Так e, ę вимовляються в таких словах, як lėsa, mės, nėš, pėštų, škėšta. Голосний o у дифтонгах і словах іншомовного походження є слабко лабіалізованим і вимовляється з легким відтінком голосного a. Так o вимовляється в таких словах, як raudónas⁴⁵~ raudōnas, šónc~ šōnas, visóms, kalióšai. Діалектне a (< ā) у сполуках ai, am, an, коли стоїть наприкінці слова після j та інших м’яких приголосних, завжди переходить у передній ряд і перетворюється на e (див. § 84), наприклад: girė~ girià, grėbėl~ grėbliai, šėne~ šėnio. За тривалістю голосні a, e, o у діалекті можуть бути довгими (nāks~ nāgas, sēnis, sōč⁴⁶~ sōdas), напівдовгими (gerām~ geramė, pačēm~ pačiamė, visōms~ visomis), короткими (mamà, sāva~ sāvo; nėždāva~ nėšdavo, vakarē, vyrešne~ vyrėšnė; gerōms, senōms); голосні літературної мови ą, ę, į, ų — довгими (kąsnis, sąšlavynas~ sąšlavynas; grėšt⁴⁷~ grėžti, grėžiu; li̇́st, grį̇́žau; si̇́ūst, vārnu) і короткими (vaika~ vaiką, pēle~ pėlę, žūvi~ žūvį, sīnu~ sūnų); голосні i, u короткі (kiti, lupū) і напівдовгі (akims~ akimis, alum~ alumi); голосні ė, y, ū — завжди довгі (pēda, pēdaī, plyšys, šīrūs). Кількість голосних докладніше описано в розділі «Вокалізм», де розглядається окремо кожен голосний. II. Приголосні § 14. У діалекті є такі приголосні: b, d, g, j, k, l, m, n, p, r, s, š, t, v, z, ž, f, ch, h. Усі вони можуть бути твердими й м’якими (sárks ~ sárgas, sēnis), лише j завжди є м’яким. Усі приголосні в діалекті перед голосними переднього ряду є ⁴⁵ Приголосний s, опинившись після n унаслідок випадіння a, e, у всіх випадках у діалекті переходить в африкату c, див. § 98. ⁴⁶ Приголосні t і s, а також d і s, опинившись поряд через випадіння a, у діалекті зливаються в один звук, і з них утворюється африката c, див. § 98. ⁴⁷ Закінчення інфінітива -t у діалекті зазвичай вимовляється м’яко, однак на межі з велюонським говором воно вимовляється твердо. 130 дещо м’якші, ніж у капсько-занавицькому говорі. Таку різницю в м’якості можна почути, слухаючи й порівнюючи вимову носіїв досліджуваного говору та капсько-занавицького говору. М’якість окремих приголосних розглядається в §§ 102—106. Приголосні f, ch, h у говорі трапляються рідко, оскільки старші носії говору й досі вимовляють замість них звуки p, k, g (pãbrikis ~ fabrikant, kórs ~ chòras, ligminas ~ himnas). Носовий n перед задньоязиковими g, k завжди є задньоязиковим. Так n вимовляється у словах lankė, lengvas тощо. III. Африкати § 15. У говорі є такі африкати: c, č, dz, dž. Найрідше з них трапляється африката dz. Африкати вимовляються як lk. Вони можуть бути твердими й м’якими, наприклад: lẽč ~ lėtas, ačáiža ~ atšaiža, dzangúot (ходити без мети й користі), adžalà ~ atžala, čỹpt, čė ~ čia, džìnkt ~ džingt, adžėlė ~ atžėlė. IV. Дифтонги § 16. У говорі є такі дифтонги: а) с в о г о л о с н і: ai, au, ei, ie, ui, uo, наприклад: raĩč ~ raitas, naĩt ~ nueiti, saũle ~ saulė, sėĩle ~ sėlė, prẽit ~ prieiti, siẽksnis, zuĩkỹs, žaibúo ~ žaibuoja; б) м і ш а н і: al, am, an, ar, el, em, en, er, ėl, ėm, ėn, ėr, il, im, in, ir, yl, ym, yn, yr, ol, om, on, or, ul, um, un, ur, ūl, ūm, ūn, ūr, av, ev, yv, uv, ov, uj, наприклад: kálnas, kanãls⁴⁸ ~ kanãlas, kañps ~ kañpas, pẽrkam, krañč ~ kraštas, álkanč ~ álkanas, daržas, kárs ~ kãras, kėlt, kėls ~ kelias, remt, lengvas, gẽls ~ gėlas, šėms ~ šėmas, tetėnč ~ tetėnas, bėrs ~ bėras, žĩls ~ žilas, arims ~ arimas, kãšpinc ~ kašpinas, piŕštas, akỹls ~ akylas, beržỹnc ~ beržynas, vãlgymc ~ valgy mas, vyrs ~ vyras, atóls ~ atólas, raudónc ~ raudonas, bufbuls ~ burbulas, piktūms ~ piktumas, malūnc ~ malūnas, šūrmaišis, jávs ~ javas, klẽvs ~ klevas, kalektyvs (kolektyvas), šáutuvas ~ šautuvas, stóv ~ stovia (stovi), meduj ~ meduje. Усі давні дифтонги вимовляються так само, як у lk, проте в дифтонгах ie, uo окремих компонентів на слух не розрізнити. Усі новоутворені дифтонги відповідають у lk звукам різних складів. IV. Трифтонги § 17. У говорі є такі трифтонги: iev, iel, iem, ien, ier, uol, uom, uon, ail, ain, air, aul, aun, aur, ein, наприклад: tievs ~ tėvas, viẽl ~ vėl, tiems, viẽnc ~ vienas, pōpiermalkes ~ popiermalkės, sūols ~ suolas, būoms ~ būomas, dúonku-bilis, kvails ~ kvailas, ráinc ~ rainas, žvaĩrs ~ žvairas, aũls ~ aulas, gáun ~ gauna, kiáurs ~ kiauras, eĩn ~ eina. Усі трифтонги в говорі є новоутвореними внаслідок скорочення закінчень слів і словоскладання. 48Унаслідок скорочення кінця слова новоутворені наголошені дифтонги a, e, i, u + l, m, n, r, v у говорі завжди вимовляються з гострою висхідною акцентуацією. 131 Наголос I. Основний наголос § 18. Місце наголосу. Як зазначалося в § 2, Mut за місцем основного наголосу не відрізняється від 1k. Кожне слово зазвичай має лише один наголошений склад (див. також § 20). Наголос є вільним і закономірно пересувається за певними правилами (вони виявляться під час розгляду окремих частин мови); він може падати на будь-який склад у слові, наприклад: kėpals ~ kėpalas, tárdytojis ~ tárdytojas, lydėkas ~ lydėkos, kepurės, vyturys. § 19. Сила наголосу. Наголошені звуки чіткіші за ненаголошені й характеризуються більшою силою вимови. Під час вимовляння слова кульмінаційний сплеск сили вимови припадає на наголошений склад, наприклад: šakà, nebylýs, lóva, diegai, sakaũ, pėilis, kálvis, nusigãnda ~ nusigaĩndo, kélmas, veršis, kílpa. II. Побічний наголос § 20. Крім основного наголосу, у говірці зрідка чути й побічний наголос. Найчастіше його мають слова із суфіксом -av-, якщо цей суфікс не має основного наголосу і якщо наступні за ним кінцеві склади слова в говірці короткі. У цьому разі голосний суфікса -av-, наголошений побічним наголосом, завжди довгий. Його довготу позначає акут побічного (післянаголошеного) наголосу, наприклад: baltáva ~ baltavo, baltávima ~ baltavimo, baltavimą, juódáva ~ juódavo, mėly-náva ~ mėlynүavo, neĩdáva ~ neĩdavo, šúkáva ~ šúkavo, válgydáva ~ válgydavo, važiuódava ~ važiuódavo, але: šúkavau, válgydavau. У говірці її представників, на яких вплинула Lk, особливо в мовленні шкільної молоді, у цьому разі побічного наголосу не чути, а голосний a суфікса -av- вимовляється коротко. Іноді побічний наголос чути на передостанньому складі складних слів, але голосні, що його мають, не подовжуються, наприклад: kàrkvabalis, dúonkubilis. Побічний наголос у післянаголошених складах властивий і іншим західноаукштайтським говіркам49. III. Фразовий наголос § 21. Як і 1k, коли щось стверджують або підкреслюють, одне зі слів речення вимовляють сильніше. У слові, яке підкреслюють або стверджують, сильніше завжди вимовляють лише наголошений склад. Так виникає фразовий наголос, який, окрім більшої сили, нічим не відрізняється від інших наголошених слів у реченні. Наприклад, у реченні tą plutelę žiūrėk kaip čiulp⁵⁰~tą plutelę žiūrėk kaip čiulpia, бажаючи показати, що дитина вже сама вміє їсти, сильніше за інші слова речення підкреслюють žiūrėk; бажаючи звернути увагу на те, як вона вміє смоктати, сильніше вимовляють саме čiulpia; а бажаючи сказати, що дитина смокче не щось інше, а скоринку, сильнішим голосом вимовляють plutelė. У реченнях 49 Пор. Fr. Kurschat, Grammatik der Litauischen Sprache (далі Gr.), § 213, Halle, 1876; Кс. К. Явнисъ, Памятная книжка Ковенской губернии, 142, Ковна, 1900. 50Кінцевий приголосний або група приголосних дієслів III особи на -ia в говірці завжди вимовляється м’яко. 132 У реченнях з однорідними членами, як і 1k, може бути кілька фразових наголосів, наприклад: visko tuos miežiuos yr: i vikių, i žirnių, i kvietūka може знайти ~ у всьому тому ячмені є: і вики, і горох, і пшоно можна знайти. Якщо дуже підкреслювати якесь слово речення, кожен склад цього слова вимовляється однаково сильно, наприклад: tai negražu tėb daryt ~ це некрасиво так (= taip) робити; bėgėdė tū. IV. Прокліза й енкліза § 22. У зв’язному мовленні два або навіть кілька слів часто зливаються в одну фонетичну одиницю, яка отримує також один наголос. Так виникають прокліза й енкліза. (Проклітики й енклітики в реченні не позначаються наголосом.) Проклітиками й енклітиками найчастіше бувають: a) Прийменники, наприклад: jis puolęs an tęs avžates (він побіг купувати ту овечку); jau kätinc prei mešos ant aukšto (кіт заліз до м’яса на горищі); už ką tu ją baudį ~ за що ти її караєш. Прийменники apie, nuo, prie, що виступають проклітиками, у говірці скоротилися до apė, no, prė, а ті самі прийменники, що виступають префіксами, зберігають повну форму, наприклад: bėk apė tvartą ~ біжи до хліва; шне̇кан no Agótas (говоримо про Аготу); ein prė manę (ідуть до мене), але: prievalgis (переїдання), núobrukos ~ núobrukos. b) Сполучники, наприклад: a jūs dabar imsit a nīmsit tą buliūką (чи візьмете ви тепер того бичка, чи ні); būptelėjo i gūle (бухнувся й лежить). c) Прислівники, наприклад: kai čė senėj mažžiuks buvai, o dabar tóks didelis uždrembei ~ коли ти тут давно був маленьким, а тепер такий великий, задрімав; tei kósū, tei suñku. d) Різні прислівникові та інші односкладові слова, наприклад: kodė tas mana vaiks tóks neklaũsa (чому та моя дитина так не слухається); kaip ji ešenti be kasų ~ як вона йде без кіс; аж більше не тримаю, дві свині, якщо три — то вже забагато (я тримаю не більше двох свиней, а максимум — три), Kasiuliene, ves tū ~ Kasiuliene, веди ту; mez dá viena ėkmeni ~ візьми ще один камінь. V. Наголос і значення слова § 23. У говірці є форми слів, які повністю збігаються за всіма звуками, і лише наголос є їхньою розрізнювальною ознакою, що вказує на значення слів, наприклад: a) у тій самій парадигмі: tėvai (одн. кличн.), tėvái (мн. наз.); vaikai (мн. кличн.), vaikái (мн. наз.); vàrle (одн. знах., кличн.), varlė (одн. оруд.); vàrlės (мн. наз.), varlės (мн. знах.); žàlė (одн. наз., оруд.), žálė (одн. знах.); žàlės (мн. наз.) і žálės (мн. знах.). b) У дієсловах із префіксами pár- (= per) і par-, наприклад: párduot (pérduoti) і pardúot; párėit (péreiti) і parėit; párbėkt (pérbėgti) і parbėkt ~ parbėgti. c) У формах окремих слів, наприклад: àpnešta (дієприкметник пасивного стану минулого часу середнього роду) і apneštà (дієприкметник жіночого роду); àtnėš ~ atneša і atnėš; àpsėme ~ apsiemė і apsėme ~ apsėmė; kàsas ~ kąsasi і kasàs 133 (мн. знах.); krūžini (теп. ч. одн. II особи) і kruvini (мн. наз.); jūdu (дв. наз., знах.) і judu (теп. ч. одн. I особи); nutraukyt і nutraukėt ~ nutraukinti (відварити); purvini (теп. ч. одн. II особи) і purvini (мн. наз.); šėja ~ sėja і sėjė ~ sėją; šalty ~ šaltyje і šaltyn ~ šaltyn; vartai (мн. наз.) і vartai (теп. ч. одн. II особи); vėžis ~ vėžins (майб. ч. III особи) і vėžys. Хоча в наведених тут випадках наголос виступає як розрізнювальна ознака кількох форм, він допомагає розрізнити лише окремі форми слів, та й не всі. У говірці є форми, що збігаються не лише за звуками, а й за місцем наголосу, наприклад: várna, žýle (одн. наз., знах., оруд., кличн.), várnas, žýles (одн. род., мн. наз., знах., кличн.). Подібне трапляється з багатьма іншими формами слів. Насправді наголос як єдиний критерій значення слова трапляється рідко. Значення слова найчастіше з’ясовується з контексту, тому навіть форми, що збігаються за наголосом, у реченні не викликають жодного сумніву щодо свого значення. VI. Перенесення наголосу з його звичного місця § 24. У піснях і віршованих висловах через риму трапляються випадки перенесення наголосу з його звичного місця, наприклад: svečei, svečei, nebūkit veršėi: susipratot ateit, susipraškit ir išeit ~ гості, гості, не будьте телятами: надумали прийти — домовтеся і піти; kai jūs mažas buvau, šile ožius ganiau; vai kur būvai, laputaite, vai kur čiūžinėjei ~ ой, де ж ти була, лисичко, ой, де ж ти ковзала. Інтонація I. Інтонація наголошених складів § 25. У говірці є чотири інтонації наголошених складів: коротка (˘), висхідна (´), спадна (~) і середня (˙). § 26. Коротка інтонація. a) Коротка інтонація вимовляється коротким і сильним голосом. Через її короткість звичайним слухом неможливо визначити, яким є рух голосу. Однак, як і в усіх інших інтонацій, він висхідно-спадний⁵¹; лише невідомо, яка частина — висхідна чи спадна — довша. Без експериментів не допомагає з’ясувати це й перехід однієї інтонації в іншу, адже в говірці як висхідна, так і спадна інтонація могли перетворитися на коротку, наприклад: *galvó > galvà, dabàr > dabà. b) Коротку інтонацію мають: 1. Давні короткі наголошені голосні, якщо вони не є компонентами дифтонгів, наприклад: kàst, krìst, nèšt, sùkti. 2. Наголошені короткі кінцеві голосні, що виникли внаслідок скорочення висхідних голосних і дифтонгів, наприклад: šakà < *šakã, laukè < *laukẽn, gerì < *geriẽ, vežù < *vežiò. 3. Короткі кінцеві голосні з наголосом у коротких слів, що виникли внаслідок випадіння наголошених кінцевих складів зі спадною інтонацією, наприклад: à < ar̃, ì < ir̃, dabà < dabar̃. 51 Žr. G. Gerullis, Litauische Dialektstudien (toliau Lit. Dial.), XXVIII, Leipzig, 1930. 134 4. Голосний o, що трапляється в запозиченнях, які проникли до говірки, наприклад: šòks ~ sòkas (сік), bòtikėi ~ bòtikiai (черевики), kalìošai. § 27. Гострий наголос. a) Рух тону при гострому наголосі виразно чути. Він висхідно-нисхідний. На слух здається, що низхідна частина цього наголосу значно довша за висхідну. Тон звука, вимовленого з гострим наголосом, спочатку раптово підвищується, а потім, рівномірно слабшаючи, знижується52. Іноді, переходячи від висхідної до низхідної частини наголосу, тон дещо слабшає, стихає, а потім, як звичайно, рівномірно знижується й слабшає. Найвиразніше послаблення руху тону в перехідній ділянці від висхідної частини до низхідної чути в суфіксах -átis ~ -áitis, -átė ~ -áitė, наприклад: avátė ~ aváitė, vežimátis ~ vežimáitis. Хоча в цьому випадку такого перелому, як у жемайтських говірках, не чути, гострий наголос говірки дещо наближається до переривчастого, і тому Г. Геруліс у Lit. Dial. XLII цілком слушно зазначає, що й для південних сусідів жемайтів — наднеманських аукштайтів — переривчастий наголос у певних випадках не є чужим. b) При гострому наголосі говірки тональний акцент у голосних завжди припадає на початок вимови, а в дифтонгах і трифтонгах — на перший компонент. Звук, на якому припадає тональний акцент гострого наголосу, зазвичай довгий; лише голосні i, o, u, будучи першими компонентами дифтонгів із гострим наголосом, короткі, наприклад: pìlt ~ pilti, órs ~ óras, pùlt ~ púlti. Іноді (при виразному мовленні) вони можуть подовжуватися до напівдовгих: pìrms ~ pirmas, dùlka ~ dùlka. c) Гострий наголос буває лише на довгих складах. Його можуть мати: 1. Давні довгі голосні, наприклад: éd ~ éda, lýgus, stóks ~ stógas, súris. 2. Давні дифтонги, наприклад: (голосні) báime ~ báimė, káulas, léist, liet, lúops ~ lúobas; (змішані) málka, mélžam, mìltai, dùlkes ~ dùlkės, sántis, sémt, kìmt, kùmščia ~ kumščia (кулак), pántis, žénc ~ žéntas, kìnkas ~ kinkos, dùnda ~ dùnda, dárps ~ dárbas, gért, žìrnis, žiùrke ~ žiùrkė. 3. Новоутворені змішані дифтонги: ті, у яких перший компонент a, e відповідає в говірці голосному з циркумфлексом, що не входить до складу дифтонга (пор. § 58b), наприклад: gáls ~ gálas, kéls ~ kėlias, náms ~ nám as, sénc ~ sénas, tvánc ~ tvánas, žéms ~ žémas; ті, у яких перші компоненти i, u відповідають тому самому наголошеному голосному з коротким наголосом, що не входить до складу дифтонга, наприклад: arìms ~ arimas, piktúms ~ piktumas, šùls ~ šulas, vaìkinc ~ vaikinas; ті, у яких розширений, лабіалізований перший компонент o відповідає тому самому наголошеному вузькому o з гострим або коротким наголосом (пор. § 58b), наприклад: kòrs ~ chòras, japónc ~ japónas, mólkasis, mergóms, šónkaulis, vórs ~ vóras; ті, у яких перші компоненти ė, y, ū відповідають тому самому голосному з гострим наголосом, що не входить до складу дифтонга, наприклад: bèrs ~ bėras, eglýnc ~ eglýnas, kúnc ~ kúnas. 4. Новоутворені змішані трифтонги, у яких третій компонент у говірці відповідає приголосному, що починає новий склад, наприклад: gáun ~ gáuna, súols ~ súolas, viénc ~ vienas. 52 Plg. F. Kuršaitis, Gr., §§ 193, 194; Кс. К. Явнисъ, Памятная книжка Ковенской губернии, 134—135, Ковна, 1900. 135 5. Довге ą (< ãi, ăn), наприклад: kigulātė ~ kiaulaitė, kumelātė ~ kumelaitė, mergātė ~ mergaitė, ią (< *iān) ~ ją, jąs ~ jas, katrą ~ kątrą, katrąs ~ katras, tą ~ tą, tąs ~ tas. 6. e (< ēn), наприклад: gyvēt ~ gyventi, kedēt ~ kedenti (чухати вовну), sēt ~ sėti, sēnti ~ sęsta. 7. i (< īn): mīt ~ minti, pīt ~ pinti, skīt ~ skinti, tvīt ~ tvinti, vadīt ~ vadinti. 8. ų (< ūn): skūsk. § 28. Циркумфлексний наголос. a) Рух голосу за циркумфлексного наголосу є висхідно-низхідним. Висхідна частина наголосу значно довша за низхідну. У звуці, вимовленому з циркумфлексним наголосом, голос спочатку слабкий, потім поступово, довго й рівномірно підвищується, посилюється і наприкінці вимови досягає своєї кульмінаційної сили, а в самому кінці досить різко спадає. За рухом голосу циркумфлексний наголос говірки цілком подібний до описаного К. Яунюсом, за його словами, рівномірно висхідного циркумфлексного наголосу (слабоначальная равномерно восходящая интонация)⁵³. Він значно коротший за протяжний наголос жемайтських говірок. b) Голосовий поштовх циркумфлексного наголосу в голосних та в дифтонгах ē, y, ū + l, m, n, r завжди припадає близько до кінця вимови; у дифтонгах a, e, i, u + l, m, n, r він припадає на кінець першого компонента і початок другого (пор. G. Gerulis, Lit. Dial., XXXVII), а в трифтонгах більша його частина припадає на кінець першого компонента, а на другий і третій компоненти — решта. Наголошені голосні з циркумфлексом менш напружені, ніж із акутом. Голосні, вимовлені з циркумфлексним наголосом, завжди довгі, наприклад: ãšaka ~ ãšaką, bērem ~ bēriame, dēžē ~ dēžę, gỹmis, kõšė ~ kõšė, pūka ~ pūką. Обидва компоненти циркумфлексних дифтонгів a, e, i, u + l, m, n, r; ai, au, ei, ui є напівдовгими й вимовляються подібно до того, як їх вимовляють деякі південні західноаукштайтські говірки, наприклад: baĩges ~ baigiasi, dãñ.htis ~ dangtis, vi.l.ks ~ vilkas. У циркумфлексних дифтонгах ē, y, ū + l, m, n, r перший компонент вимовляється довго, а другий, на слух, здається коротким, наприклад: kūlverčēis ~ kūlverčiais, žvỹrỹs ~ žvỹras. Перший компонент трифтонгів вимовляється як напівдовгий, другий і третій — коротко, наприклад: kiaulšēres ~ kiaulšēres (свинарки), smāilgalis. c) Циркумфлексний наголос можуть мати: 1. Старі довгі наголошені голосні, наприклад: ēme ~ ēmė, gaidỹs, glõbis (скупий, багатство), griūva. 2. Довгі голосні, що виникли з циркумфлексних tautosilabinių дифтонгів, наприклад: grãžtas, grēšt ~ gręžti, grỹžt ~ grįžti, siūst. 3. Наголошені старі короткі a, e, наприклад: lãkals ~ lãkalas, mēdis. 4. Старі дифтонги, наприклад: baĩda ~ baĩdo, baũdž ~ baũdžia, peĩlis, kañps ~ kãmpas, paršas, kìrminc ~ kìrminas, purkšt. 5. Новостворені мішані дифтонги, у яких ē, y, ū першого компонента lk відповідають тому самому наголошеному голосному з циркумфлексним наголосом, що не входить до складу дифтонга, наприклад: rēms ~ rēmas, kvỹnc ~ kvỹnas (кмин), žiūr ~ žiūria (дивиться). 53 Кс. К. Явнисъ, Памятная книжка Ковенской губернии, 135, Ковна, 1900. 136 6. Тригфтонги, наприклад: Gaũrkelis (дорога до Гауре), Taũršilis (назва лісу). § 29. Середня інтонація. a) Рух тону середньої інтонації в говірці нечіткий, але на слух можна розрізнити, що він висхідно-низхідний. Висхідна частина інтонації дещо довша за низхідну. Рухом тону ця інтонація подібна до циркумфлекса говірки, лише її висхідна частина коротша за висхідну частину циркумфлекса, тому вона вимовляється значно коротше: тон тут лише піднімається й опускається. b) Тональний наголос середньої інтонації, як і циркумфлекса, припадає на кінець першого компонента й початок другого. Перший компонент дифтонгів, вимовлюваних із середньою інтонацією, на слух, здається, довший: його позначають як напівдовгий; другий — трохи коротший: його позначають як короткий, наприклад: geràm ~ ge-ramė, katram ~ katramè, mergoms ~ mergomìs, viršum ~ viršumi. c) Середня інтонація в говірці виникає безпосередньо з циркумфлекса або з інших інтонацій, найімовірніше, через стадію циркумфлекса (пор. §§ 33 a, 34 b). Найчастіше вона властива дифтонгу кінцевого складу, наприклад: geràm ~ geramè, vienam ~ vienamè, akìms ~ akimìs, alùm ~ alùmi, sūnum ~ sūnumì, skiedròms ~ skiedromìs, visòms ~ visomìs, anòms ~ anomìs, vòlš ~ vòlas, Adòms ~ Adõmas, Jõnc ~ Jõnas. Вона трапляється також у різних коротких словах, наприклад: kài (kai і kaip), tàì ~ tai, dùi ~ dùi, pùi ~ pui, kòl ~ kõl. Іноді її чути й у корені кличного відмінка іменників a-основи, наприклад: vaĩke ~ vaike, vaĩkai ~ vaikai, vàrge ~ vàrge. II. Інтонація ненаголошених складів § 30. Інтонація переднаголошених складів. a) Незалежно від давньої інтонації, усі ненаголошені довгі склади, що стоять перед наголошеним, мають циркумфлекс⁵⁴, наприклад: audėjė ~ audėja, grėbėjė ~ grėbėja, skalbėjė ~ skalbėja, хоча: aũst, grė́pt ~ grėbti. Інтонація переднаголошених складів у говірці слабка й нечітка. b) З інтонацією переднаголошених складів у говірці тісно пов’язаний відтягнений наголос. Відтягнений наголос з’являється в першому переднаголошеному або новоутвореному довгому кінцевому складі, коли наголошений голосний закінчення зникає або випадає. Відтягнений наголос зберігає циркумфлекс переднаголошених складів (за винятком випадків, коли циркумфлекс переходить у середню інтонацію, див. § 29 c), наприклад: kelỹ (< *kelvỹen) ~ kelyjè, galvõ ~ galvojè, akỹ ~ akyjè, dantỹ ~ dantyjè, vandenỹ ~ vandenyjè, gerõ ~ gerojè, visõ ~ visojè, namũõs ~ namuosè, tėvũõs ~ tėvuosè, vienuõs ~ vienuosè, dideliuõs ~ dideliuosè, avižõs ~ avižosè, triobõs ~ triobosè, svarbiõs ~ svarbiosè, tõs ~ tosè. § 31. Інтонація післянаголошених складів. a) Усі довгі ненаголошені склади, що стоять після наголошеного, мають акут, наприклад: čiaudėt ~ čiaudėti, kóšėt ~ košėti, žióvaut ~ žiovauti, žiõplėt ~ žioplinti, špū́lanktis ~ 54 Žr. K. O. Явнисъ, Грамматика литовскаго языка, переводъ К. Бугн, 45, Петроградъ, 1916. 137 спӯлланктис, хоча: лактис. Інтонація післянаголошених складів у говірці вимовляється слабким голосом. б) Післянаголошені довгі голосні (кінці основ), що стали сполучними голосними складних слів, перетягують на себе наголос. Такий перенесений наголос зберігає циркумфлексну інтонацію післянаголошеного складу, наприклад: gimnōkalis (млиновий клин), saulėtekis, saulėleidis, seilėtakis, tursōmiegis (чуткий сон), vasarōdrumnis (теплий, як літня вода), žarnōgalei ~ žarnōgaliai. § 32. Ті самі довгі ненаголошені склади мають різну інтонацію, якщо стоять перед наголошеним і після наголошеного складу: ąžuols ~ ąžuolas і ąžuōlynė ~ ąžuolynas, maišai ~ maišai і sūrmaišis ~ sūrmaišis, žōlė ~ žolė і kiēmžōlės ~ kiemžolės (газон). III. Зміна інтонацій § 33. Випадки переходу циркумфлексної інтонації в інші інтонації. Циркумфлексна інтонація досліджуваної говірки іноді закономірно змінюється на коротку та гостру. а) Коротка циркумфлексна інтонація закономірно перейшла в кінці слова в тих самих випадках, що й 1k, наприклад: rankà (< *rankā), patì (< *patī), namė (< *namēn). Коли кінцеві наголошені закінчення слова зникають, наголос у досліджуваній говірці відтягується на передостанній склад. У такому разі коротка інтонація, що виникла з циркумфлексної, закономірно змінюється на гостру або середню. Гостра інтонація виникає в цьому випадку, якщо перед відпаллим кінцевим складом стояв довгий склад, наприклад: šakō (< *šakōjēn) ~ šakoje (пор. § 30 b), середня — якщо голосний переднаголошеного складу був коротким, наприклад: aluj ~ alujė, meduj ~ medujė, gerām ~ geramè, akims (<*akimīs) ~ akimìs. Тут, можливо, коротка інтонація могла перейти в середню не безпосередньо, а через ступінь гострої інтонації: *geramēn > geramè > gerām > gerām, пор. vols ~ volas, Jōnč ~ Jōnas і Gerulio Lit. Dial. XLVII—XLVIII. б) Циркумфлексна інтонація змінюється на гостру: 1. Коли змінюються основи в словах того самого кореня, наприклад: kùrpė ~ kurpė і kùrpius, kūoc ~ kuodas і Kuōde ~ Kuodė (назва того, хто має чуб), piuoc~ pūodas і puōdžius, pīlnas і artipīlnis, sēile ~ šeilė і sēilis (той, у кого звисає нижня губа), tēvs ~ tēvas і tētis. 2. Коли чергуються спільнокореневі прикметники з іменниками, наприклад: áukštas і áukštis, īlks ~ ilgas і īlgis, kārštas і karštis, márks ~ márgas і Margius, ráips ~ ráibas і raibus (строкатий півень), ráinc ~ ráinas і ráinius (смугастий кіт), sárgus і Sargius (кличка собаки), sárc ~ sártas (світло-коричневий, про коней) і Sártis, šývs ~ šývas (білий, про коней) і Šývis, але: bērs ~ bēras і Bēris, júoc ~ júodas і Júodis. 3. Коли чергуються спільнокореневі дієслова з іменниками, наприклад: áukt ~ augti і ūgis, dúot і duōkle ~ duōklė, dūrt ~ durti і dūris, ēst і ēskus (той, хто багато їсть), glōpt ~ glōbti (мати) і glōbis (багатій, скнара), klōt і paklōde ~ paklōdė, mōkam і mōkesnis, mazgōt і mazgōte ~ mazgōtė, rēšt ~ ріжати і rēžis (шматок, полотнище тканини, земельна ділянка), rūpitis ~ піклуватися і 138 турбота, сісти й pašōste ~ pašōstė, сіяти й sėje ~ sėja, обстригати й skūnic ~ skūndas, стріляти й šūvis, твєрт й tvōra ~ tvōrą. 4. Коли чергуються спільнокореневі прикметники з дієсловами, наприклад: bálc ~ báltas і baltuot, juoc ~ júodas і juóduot, márks ~ márgas і márguot, mėlync ~ mėlynas і mėlynuot. 5. У третій особі майбутнього часу дієслів, наприклад: gulėsiu і gulės, grėpsiu ~ grėbsiu і grėps ~ grėbs, džiūsiu і džiūs (džius), išgysiu ~ išgysiu і išgỹs ~ išgys (išgis), miegosiu і miegos, pjau̇siu ~ pjausiu і pjaus, raut і raus, šaut і šaus, traukt і trauks, turėsiu і turės, žūsiu і žūs (žus). 6. Коли чергуються спільнокореневі іменники спільного роду з дієсловами, наприклад: gūra (незграбна людина) і gūrīt ~ gūrinti (витріщатися, ходити зігнувшись), gōželis (роззява) і gōžit ~ gōžinti (белькотіти). 7. Коли від простих дієслів утворюються ітеративи зі значенням легкого перебігу дії, наприклад: láukt і lūkuriuot, snaust і snūduriuot, virt ~ virti і vỹruliuot. 8. Коли іменники з коренем із наголосом на початку слова стають другим компонентом складних слів (за винятком слів із префіксами) і зберігають місце наголосу, наприклад: abželtkōjis ~ apželtkōjis і kōje ~ koja, devyndarbė ~ devyndarbė і dárps ~ darbas, dykadrūnis і diūna, juodgalvė ~ juodgalvė і gálva ~ galva, dvinỹtis і nỹtis, šeravilnės ~ šeravilnės і vılna ~ vilna, raudonveidis і véic ~ veidas, šunkōjis (права ручка коси), але: besōtis, begėdis, beširdis. § 34. Випадки переходу циркумфлексного наголосу в інші типи наголосу. Циркумфлексний наголос діалекту іноді закономірно замінив короткий, акутовий і середній наголос. a) У рідкісних випадках короткий циркумфлексний наголос переходить у кінці усічених прислівників, сполучників та інших службових слів, наприклад: dabà (< dabar), à (< ar), ì (< ir). Перехід циркумфлексу в короткий наголос, можливо, відбувався через ступінь середнього наголосу, наприклад: ar̄ > arˢ > à. b) У різних коротких службових словах і словах іншомовного походження циркумфлексний наголос іноді переходить у середній, наприклад: ańt ~ añt, kūr ~ kūr, kó̄l ~ kól, viẽl ~ vẽl, Adōns ~ Adōmas, pōnc ~ pōnas, uzbōnc ~ uzbōnas. c) Циркумфлексний наголос переходить в акутовий: 1. Коли в кінці слова випадає (відпадає) ненаголошене коротке a, а циркумфлексні голосні a, e разом із l, m, n, r утворюють нові дифтонги, або коли в складних словах утворюються такі самі нові дифтонги, наприклад: àr ~ āras (0,01 га), bār ~ bāra, gēm ~ gēma, gēl ~ gēlia, gāls ~ gālas, gyvēn ~ gyvēna, kēls ~ kēlias, kērs ~ kēras, nāms ~ nāmas, pēltakė ~ pēltakė (спосіб шиття, коли стібок накладають назад. Такі стібки схожі на слід миші), kėlviētė ~ kėlviētė, sēnc ~ sēnas, šēr ~ šēria, trānc ~ trānas, žāls ~ žālias, žēmė ~ žēmas. 2. Коли від простих дієслів утворюються ітеративи зі значенням інтенсивної дії, наприклад: braida ~ braido і braidžio ~ braidžioja, drįst і drįsīt ~ drąsinti, gīt ~ ginti і gāiniot, lįst і lādžiot, rēkt і rēkīt ~ rėkinti (доводити до плачу), siŕkt ~ siūgti і sārgiu ~ sār ginti, skēlst і skālsīt ~ skālsinti, skēst і skēndēt, šāukt і šūkaūt, švılp і švılpaūt ~ švilpauti, tēst і tēisīt ~ tēisinti, vılkt і vālkiōt, žvỹkt ~ žvỹgti і žvỹgit ~ žvỹginti. 139 3. Коли прийменники виступають як префікси іменних слів, як і в літературній мові (за винятком твердого наголосу в префіксах ant- і tarp-), наприклад: į і įpiną ~ įpinas (вплітає у коси), įpil­s ~ įpilas (імпил), įsaulis (місце перед сонцем), įkalnis (підніжжя гори), įkapes ~ įkapės (одяг, у якому кладуть у труну); nė ~ nuė і niobrukas ~ nuobrukos, niuomec ~ nuometas, niotaka, niovalas ~ nuovalos, niomone ~ nuomonė, núožiūra; par (per) і párbėkti (перебігти), párvešt (перевезти), párdurt (проколоти), párleist (передати); pǒ і póretis, pósūnis, pókarštis, pó­kietis; pré ~ prie і príelips ~ prielipas, príepuola (переляк), príeglauda, príevalgis (переїдання, їжа), príebuvails (напівдурень); pró і prótekinis (майже наввипередки), próréksmeis ~ pró­rėksmiais (жалібним голосом), próbrėkšmeis ~ próbrėkšmiais (на світанку); prieš і príešpilnis, príešpėčėi ~ priešpiečiai, príežgyna ~ priešgyna, príešpriešės ~ priešpriešiais. 4. У деяких дієсловах, що мають у теперішньому часі основу на -st, наприклад: gimsti ~ gimsti і gímti, mirsti ~ miršti і mirt. § 35. Випадки переходу короткої інтонації в інші інтонації. Коротка інтонація в говірці може перейти в висхідну, коли в кінці слова після випадіння ненаголошеного короткого a короткі i, u разом із l, m, n, r, v утворюють нові дифтонги, а також коли в складних словах утворюються такі самі мішані дифтонги, наприклад: arims ~ arimas, gręštuvs ~ gręžtuvas, im ~ ima, piktūms ~ piktumas, pipėrs ~ pipiras, šilbaravykis ~ šilbaravykis, šūls ~ šūlas, vaikinc ~ vaikinas, vidūrlaukei ~ vidūrlaukiai. При скороченні наголошеного кінця слова коротка інтонація досліджуваної говірки змінюється на середню, наприклад: alum ~ alumi, medum ~ medumi. Можливо, ця зміна інтонацій відбувалася через циркумфлекс: lytūmi > lytūm > lytūm. IV. Інтонація та значення слова § 36. Інтонація може бути звуковою розрізнювальною ознакою кількох словоформ, які повністю збігаються за звуковим складом і наголосом, наприклад: galbó ~ galvoja і galvō ~ galvo­ja, liepsnó ~ liepsnoja і liepsnō ~ liepsnoje, rasó ~ rasója і rasō ~ rasóje, pavajó ~ pavajója (кладе pavają) і pavajō ~ pavajóje, siūlė ~ siūlėja і siūlė ~ siūlėje, šakó ~ šakoja і šakō ~ šakoje, vagó ~ vagója і vagō ~ vagóje; brinkt ~ bringti (дорожчати) і briñkt (роздуватися, збільшуватися), gýt (одужувати) і gīt ~ gīnti, išgirda ~ išgirdo (теп. ч. 3-ї особи одн.) і išgīrda ~ išgīrdo (мин. ч. 3-ї особи одн.), iššaut ~ iššauti і iššaut ~ iššauti, iššaukt ~ iššaugti і iššaukt ~ iššauk­ti, kãmpa (частина саней) і kãmpa ~ kampo, kampą, kárpa (рослина) і kárpa ~ karpo (теп. ч. 3-ї особи одн.), káršt (старіти) і karšt (обробляти вовну спеціальною машиною), kiñka ~ kinka (стегно) і kiñka ~ kiñko (теп. ч. 3-ї особи одн.), kráujes ~ kraujasi і krau­jes ~ kraujas, lénke ~ lénkė (улоговина, долина) і lénke ~ lénkė (мин. ч. 3-ї особи одн.), lýsta (стовп огорожі) і lįsta (залізає всередину), lópa ~ lópo (теп. ч. 3-ї особи одн.) і lōpa ~ lópo, lōpą, mįt ~ minti (обробляти льон) і mįt ~ minti (відгадувати загадку), susėmés (дієприкметник минулого часу) і susėmęs ~ susiėmęs (той, хто вхопився), supįk ~ supink і supyk, susėję ~ susėjo і susėję ~ susiėjo, šīls ~ šilas і šīls (майб. ч. 3-ї особи одн.), tįst ~ tinsta і tįst ~ tišta, užmiršt ~ užmiršta (непритомніє) і už­miršt ~ užmiršta (забуває), vārpa і varpa ~ varpo, varpą, žīls ~ žilas і žīls (майб. ч. 3-ї особи одн.). 140 У говірці є також такі словоформи, значення яких цілком різні, але збігаються не лише місце наголосу, а й інтонація, наприклад: sakãi, laĩkai, maĩšai, lañkai, vaikaĩ та інші форми означають множину називного відмінка й однину другої особи теперішнього часу дієслів. Значення таких слів завжди з’ясовується з речення. Вокалізм I. Вокалізм основи слова 1. Голосні a, ą. § 37. Діалектне a, що відповідає ĺk a, має таке саме походження, як і ĺk⁵⁵. a) Цей a є коротким у ненаголошеній позиції, наприклад: adatà, balanà, vakarè, žabarai (сухі гілочки, що використовуються на паливо), а наголошеним буває в таких випадках: 1. У таких односкладових словах, які й у ĺk є односкладовими, наприклад: aš, kàt ~ kàd, kàs, pàc ~ pàts, tàs. 2. У префіксах дієслів і дієслівних утворень (дієприкметників активного стану та дієприслівників), наприклад: ápmete ~ ápmete, ápnesu, ápsimat ~ apsimate, áp skalbiau, àtkasam, àtkemšu, pàkišu, pàsimat ~ pasimate, pàžiūriu, pràdedu, pràkalèi, pràlenkiau, àpkirpc ~ àpkirptas, àpverstas, àteinant, àtkasant, pàmestas, pàreinant, pràmuštas, pràvežant. 3. У первинних дієсловах із кореневим a в інфінітиві та його похідних, як і в ĺk, наприклад: làkt, plàkt, ràkt, ràsti, šàst, ràzdàva ~ ràsdavo, ràstų, ràzdavęs ~ ràsdavęs, ràzdams ~ ràsdams, але: plàkc ~ plàktas, ràstas. 4. У формах особових, присвійних і зворотних займенників, як і в ĺk, наприклад: màna ~ màno, sàva ~ sàvo, tàva ~ tàvo, mànę (manęs), sàvę (savęs), tàvę (tavęs), mànį (mane), tàvį (tave), sàvi (save), mànim (manimi), sàvim, tàvim. 5. У формах називного відмінка однини чоловічого роду займенникових прикметників, числівників і присвійних займенників, наприклад: baltàsis, geràsis, kietàsis, aštuntàsis, dešimtàsis, manàsis, tavàsis. 6. У третій особі теперішнього часу звуконаслідувальних дієслів із суфіксом -ėti, наприклад: kvàkše ~ kvàksia (крякає), spràkše ~ spràksia (тріщить), tàkše ~ tàksia (тикає). 7. У звуконаслідувальних словах і утворених від них дієсловах із суфіксом -elėti, наприклад: bàkst і bàkštelėt, stàpt ~ stàbt і stàptelėt ~ stàbtelėti, šmàkšt і šmàkštelėt, švàpt і švàptelėti, tràkšt і tràkštelėt. 8. У деяких окремих словах, наприклад: àklei ~ àkliai (сліпі комахи, що нападають на худобу), anàpus, bàdik(uot) (доводити до сліз, колоти), bràške ~ bràškė, ràkalis (людина, яка обдирає коней), ràkaliuot (обдирати коней), šmàdaruot (розкидати), ràgius (дуже пихатий, наче з рогами), ràge ~ ràgė, skàlanduot (плескати), vàpaliuot (базікати дурниці). b) Цей a є довгим: 1. Під наголосом (за винятком випадків, згаданих у розділі a) цього параграфа), наприклад: kràpšta ~ kràpšto, làksta ~ làksto, làps ~ làpas, pàšars ~ pàšaras, 55 Див. J. Endzelīns, Baltu valodu skaņas un formas (далі SF), § 12, Rīgā, 1948. 141 rãc ~ rãtas, stãkles ~ stãklės, šãke ~ šãkė, tãks ~ tãkas, vãkar, žãgre ~ žãgrė. 2. Наголошений побічним наголосом у суфіксі -av-, див. § 20. Ненаголошений a, що відповідає литовському літературному a, у суфіксі -av- є довгим також у жемайтських говорах⁵⁸. Можливо, він подовжується там також через побічний наголос. Про діалектне a, що відповідає литовському літературному a, у кінці слова див. § 61. § 38. Діалектне a, що відповідає литовському літературному a, походить від дифтонга an, як і в литовській літературній мові. Це a завжди довге, наприклад: ąžuols ~ ąžuolas, kąsnis, žąsinai, vąšas, vaškarą (зігнутий гак для підвішування горщика над вогнищем; переносно — будь-який зігнутий предмет). Молодші носії діалекту, особливо шкільна молодь, схильні вимовляти це ненаголошене a коротко, наприклад: šašlavỹnc ~ sąšlavýnas, vaš iùks ~ vaš iùkas, žasiùks ~ žąsiùkas. Ненаголошене a < an завжди коротке у Велюонському говорі, наприклад: kasniùks ~ kąsniùkas, sanarỹs ~ sąnarỹs. Можливо, ця особливість Велюонського говору впливає також на носіїв досліджуваного говору. Про діалектне a в кінці слова див. §§ 64, 65. § 39. Діалектне a, що відповідає литовському літературному ai, трапляється під наголосом і з твердим акутовим наголосом у суфіксах -atis ~ -aitis, -ate ~ -aitė, наприклад: kiaušinátis ~ kiaušináitis, lašináčei ~ lašináičiai, mergáte ~ mergáitė, obeláte ~ obeláitė, vežimátis ~ vežimáitis, viš táte ~ viš táitė. § 40. У діалекті трапляється a, якому в литовській літературній мові відповідають звуки a та ė, а також u та ė у сусідніх складах. Таке a виникло внаслідок контракції та елізії. Про нього йдеться у § 85. e, ė. § 41. Діалектне e, що відповідає литовському літературному e, має таке саме походження, як і в литовській літературній мові; див. Endzelynas, SF, § 10. а) Це e є коротким у ненаголошеній позиції, наприклад: besmegeniù (одн. орудн. відм.), debesìs, ežerė, genėsỹs (стежка для худоби через поле), а також наголошеним у таких випадках: 1. У таких односкладових словах, які є односкладовими й у литовській літературній мові, наприклад: bė, lėsk, nē, šė, tē, vė. 2. У префіксах дієслів і дієслівних утворень (пасивних дієприкметників і дієприслівників), наприклад: bėgulem ~ bėguliame (лежимо), bėker-tant, bėlesant, nēneši, nēperkam, nēkepc~nēkeptas, nēpirkc~nēpirktas, nēskustas. 3. У інфінітивах первинних дієслів із кореневим e та їхніх похідних, наприклад: dēkt ~ dēgti, kēpt, mēst, nēst, pēst, v ēst, v ēš t ~ v ēžti, nēždāva ~ nēšdavo, nēštų, nēždavęs ~ nēšdavęs, nēždams ~ nēšdamas, але: pēstas, mēštas, vēstas ~ vēžtas. 4. У вищому ступені простих прикметників, наприклад: gerēsnis, mažēsnis, sunkēsnis, vyrēsne ~ vyrēsnė. У вищому ступені займенникових прикметників наголошений давній короткий e є довгим, тоді як у литовській літературній мові йому відповідає короткий наголошений e, наприклад: didēsniī, sunkēsniī, vyrēsnioje ~ vyrēsniojo. 5. У вигуках-звуконаслідуваннях і утворених від них дієсловах, наприклад: tēkšt і tēkštelēt, trēkšt і trēkštelēt, trēpt і trēptelēt. 58 Див. P. Jonikas, PT, § 50 c. 142 6. У власних (переважно нелитовського походження) іменах, наприклад: Adėlė ~ Adėlė, Angelė ~ Angėlė, Anelė ~ Anėlė, Bėnė ~ Bėnė (Benedikta), Bėnius ~ Bėnius (Benediktas), Ėlė ~ Ėlė (Elena), Gėc ~ Gėdas (Gediminas), Gėne ~ Gėnė, Klėmencas ~ Klėmensas, Lėva (Levosė), Marcėlė ~ Marcėlė, Pėtre ~ Pėtre (але Pėtras), Sėlė ~ Sėlė (Salomėja), Vėre ~ Vėrė (Veronika). 7. У прізвищах із суфіксом -eckis, наприклад: Burbėckis, Demerėckis. 8. У деяких окремих словах, наприклад: bėbras, kebėklis (чим щось зачіпають), perėklė ~ perėklė, šėbur, šiūrėklis (чим труться під час купання), švėplius (той, хто не вимовляє деяких свистячих звуків), švėplė ~ švėplė, vėpelis (роззява, недотепа), vėkur, žėbrius (нечупара). б) Цей e довгий, якщо наголошений (за винятком випадків, згаданих у розділі а) цього параграфа), наприклад: bėrem ~ bėriame, gėret ~ gėriate, lėpin ~ lėpina, mędis, šėrem ~ šėriame, žėmuogė ~ žėmuogė. Про цей діалектний e наприкінці слова див. § 66. § 42. Діалектне ę, що відповідає літературному ę (а в дієсловах у певних випадках також en), походить від дифтонга en; як і літературне e, воно завжди довге, наприклад: gręst, gręžt ~ gręžti, gręžtuvas ~ gręžtuvas, kęst, skęst, spęst, gyvęt ~ gyventi, gyvęsiu ~ gyvensiu, gyvęs ~ gyvens. e перед наголосом молодші носії діалекту й учнівська молодь схильні вимовляти коротко, як і в сусідньому велюонському діалекті, наприклад: grežiu ~ gręžiu, skęstu ~ skęstu. Про діалектне e наприкінці слова див. § 69. § 43. У діалекті трапляється e, якому в літературній мові відповідають звуки e та a в сусідніх складах. Таке e виникло внаслідок контракції та елізії. Про нього йдеться в § 85. ė. § 44. Діалектне ė, що відповідає літературному ė, як і в літературній мові, походить від давнього ē, див. Endzelynas, SF, § 11. Воно завжди вимовляється довго, наприклад: dilgėlė, mėta ~ mėto, sėdėje ~ sėdėjo, šėrėje ~ šėrėjo, vėgėlė. Про ė наприкінці слова див. § 70. § 45. У діалекті трапляється ė, якому в літературній мові відповідають звуки e та ė у сусідніх складах; звуки i та ė. Таке ė виникло внаслідок контракції та елізії. Про нього йдеться в § 85. i, y, z. § 46. Діалектне i, що відповідає літературному i, має таке саме походження, як і в літературній мові, див. Endzelynas, SE, § 6. Це i завжди коротке (якщо воно не є складником дифтонга), наприклад: Bišpilis (городище в Юрбаркському районі), gile ~ gilė, giminė, ritinas ~ ritinasi, Šiline ~ Šilinė (містечко в Юрбаркському районі). Про діалектне i наприкінці слова див. § 71. § 47. Діалектне y, що відповідає літературному литовському y, має таке саме походження, як і в літературній литовській мові; див. Endzelynas, SF, § 7. y завжди вимовляється довго, напр.: gydyt, krypót, lýdyt, lýgybė (lygybė), lýtys, lýtius, plyšys, ryšys, šulinys. Про діалектне y у кінці слова див. §§ 72, 73. § 48. Діалектне į, що відповідає літературному литовському į (а в дієсловах у певних випадках також in), походить від дифтонга in. Воно завжди вимовляється довго, напр.: grįšt ~ grįžti, įlįst, išpįst, išdrįst ~ išdrįsti, mįslė, tįst ~ tįsti, įsta, žįst, jūdįs ~ jūdins, krūtis ~ krūtins, lėpįs ~ lėpins, nekabįk ~ nekabink, pažįt ~ pažinti. 143 Про діалектне į у кінці слова див. § 74. § 49. У діалекті i, į, літературному литовському відповідають звуки e та i, e та į, що містяться в сусідніх складах. Вони виникли внаслідок стягнення звуків. Ці голосні розглядаються в § 85. o. § 50. Коротке діалектне o, що відповідає короткому літературному литовському o, трапляється в різних запозичених словах, найчастіше у власних назвах, напр.: Antšė ~ An-tōsé, Brōnius, Dōma, kōlera ~ cholera, Kōstas, Kōlius (Nikoliaus), Levōse ~ Levōsē, Ōlius (Aleksandras). § 51. Діалектне o, що відповідає довгому літературному литовському o, як і в літературній литовській мові, походить від давнього довгого a; див. Endzelynas, SF, § 13. Воно завжди довге, напр.: bōtkotis, mōtina, obelìs, piēvo ~ piēvoje, prōc ~ prōtas, roputē ~ roputē, stōks ~ stōgas, volungē, vovēris. u, ū, ų. § 52. Діалектне u, що відповідає літературному литовському u, має таке саме походження, як і в літературній литовській мові; див. Endzelynas, SF, § 8. Воно завжди коротке (якщо не є складником дифтонга), напр.: grumulìuks ~ grumuliukas, rugùčiūs, runkulius (runkelius), sukūtis, tupūtē ~ tupūtē (той, хто не може дати собі ради). Про це u у кінці слова див. § 77. § 53. Діалектне ū, що відповідає літературному литовському ū, має таке саме походження, як і в літературній литовській мові; див. Endzelynas, SF, § 9. Воно завжди вимовляється довго, напр.: alkūne ~ alkūnė, drūc ~ drūtas (сильний), grūdai, krūptelēt, mūšis (биття), prūc ~ prūdas, pūslē, rūgštūs ~ rūgštūs, rūkt (плакати), sūrūs. Про ū у кінці слова див. § 78. § 54. Діалектне ų, що відповідає літературному литовському ų, як і в літературній литовській мові, походить від дифтонга un. Воно завжди вимовляється довго, напр.: siųst, skįst. Про ų у кінці слова див. § 79. 2. Дифтонги Кількість і якість дифтонгів. § 55. Кожен ненаголошений дифтонг утворює довгий склад, хоча обидва його компоненти короткі, наприклад: baigiù, baudžiù, einù, giedōk, kuislē (яка довго не може впоратися), kuolù, malkaut, milžìms ~ milžimas, prapùltis, ramstau, stemplē, stimpù, šlumbù, šankì (яка високо підстрибує), šventà, švinkìms ~ švinkimas, tunkiù, tarpūtis, tirščiùs, tursūot (працюючи зігнувшись). Отримавши наголос, окремі компоненти дифтонгів відповідно подовжуються залежно від наявної інтонації, наприклад: aukštas, baigēi, būnùs (жирні), bālč ~ bāltas, dēļčē ~ dēļčia, dīlkst ~ dīlgsta, dūlkē ~ dūlkė, glamžà ~ glamžo, glemaž ~ glemažia, grīžda ~ grīždo, grūmda ~ grūmdo, grānda ~ grāndo, grēndž ~ grēndžia, giṅčas, gūndyt ~ gūndyti, kārštas, kerštas, kirst, kurčēs ~ kurčias, пор. §§ 27, 28. В обох компонентах дифтонгів a, e, i, u + l, m, n, r, вимовлюваних із висхідно-низхідною інтонацією, як зазначено в § 28 b, кількість напівдовга, однак другий компонент насправді завжди трохи коротший за перший, оскільки приголосні l, m, n, r у діалекті загалом дуже мало схильні до подовження. І в цьому випадку вони (l, m, n, r) більше подібні до коротких звуків, ніж до напівдовгих. § 56. Щодо якості всі дифтонги майже такі самі, як і в lk (з огляду на згадані раніше відмінності голосних (§ 13) та приголосних (§ 14)). 144 Голосні дифтонги. § 57. a) Діалектний дифтонг ai, відповідний 1k ai, має те саме походження, що й 1k, наприклад: baisybė ~ baisybė, laiškas, maišas, padraikės ~ padraikės, šlait ~ šlaitas. У наголошеному суфіксі з циркумфлексною інтонацією -atis ~ -aitis, -ate ~ -aitė дифтонг ai у діалекті закономірно завжди монофтонгізується в a (див. § 39), наприклад: daržinate ~ daržinaitė, marškināčei ~ marškinaičiai. b) Діалектний дифтонг au, відповідний 1k au, має те саме походження, що й 1k, наприклад: audims ~ -audimas, gliauma (неохайна людина), kaũpt, kaũšas, paũkštis, šaũle ~ saulė. Перед голосними дифтонг au, як і в 1k, переходить у av або в ov, наприклад: aūt ir āve ~ āvė, bliāut ir bliōve ~ bliōvė, gāut ir gāvo ~ gāvo, griāut ir griōve ~ griōvė. ai, au у кінці слова див. § 81 a. c) Діалектний дифтонг ei, відповідний 1k ei, має те саме походження, що й 1k, наприклад: kreikt, kreivuot, leist, metėlis, peikt, šeimyna. Перед голосними дифтонг ei, як і в 1k, переходить у ēj, наприклад: eit ir ējė ~ ējō. ei у кінці слова див. § 81 a. d) Діалектний дифтонг ui має те саме походження, що й 1k, а 1k йому відповідає ui, наприклад: iškrūst (облямувати, зробитися чорним), kuil̃ys, kuislė, puĩkus, zuikỹs. Дифтонг ui із гострою інтонацією в діалекті рідкісний. Трапляється лише в словах нелитовського походження (особових іменах), наприклад: Čiūika ~ Čiūika, Šūika ~ Šūika. ui у кінці слова див. § 81 d. e) Діалектні дифтонги ie, uo мають те саме походження, що й у 1k, і відповідають тим самим дифтонгам 1k, наприклад: ieška ~ ieško, liesas, pūoc ~ pūodas, siuodys. Хоча дифтонги ie, uo позначаються двома літерами, поєднання звуків не розкладається на окремі частини (i + e, u + o) під час вимови. Наприклад, як і в голосних, акутова інтонація вимовляється на початку сполучення ie, uo (liežžiedis ~ liepžiedis, priepūola, žiec ~ žiedas, ūoc ~ ūodas, ūoga), циркумфлексна — наприкінці (diēna ~ diēna, riēke ~ rieka, žiēve ~ žievė; duōbė ~ duobė, kuōla ~ kuolą, šuō). У говірці ці дифтонги більше подібні до довгих голосних, ніж до дифтонгів. Такої самої думки дотримується А. Баранаускас, говорячи про ці дифтонги литовської мови⁵⁷. Іноді дифтонги ie, uo нерегулярно виникають у говірці з коротких ė та o голосних у корені таких слів: dielė ~ dėlė, jiega ~ jėga, luoma ~ lomà, nenūjėgiu ~ nenūjėgiu (не спромагаюся), Pajėgei ~ Pajėgiai (Pagėgiai), niēr ~ nėra, tiēvs ~ tėvas, vēl ~ vėl. Найімовірніше, це особливість жмудської говірки. ie, uo у кінці слова див. § 81 b. f) Шляхом контракції та елізії (§ 85) у говірці виникли також нові дифтонги ai, ei, наприклад: nainù ~ nueinu, painù ~ paeinu, preinù ~ prieinu, preit ~ prieiti. За довжиною та вимовою новоутворені дифтонги ai, ei нічим не відрізняються від давніх дифтонгів ai, ei. Мішані дифтонги. § 58. У мітуській говірці мішані дифтонги бувають двох типів. Одні з них давні, інші — новоутворені внаслідок скорочення закінчень і злиття слів. 57 Žr. A. Baranauskas, Zamietki, 9. 10. Kalbotyros klausimai 145 a) За походженням усі давні мішані дифтонги нічим не відрізняються від мішаних дифтонгів литовської літературної мови. Їхня вимова також майже повністю збігається з вимовою літературної мови. Про відмінності у вимові окремих дифтонгів від літературної мови див. §§ 16, 13, 14. У говірці є 16 давніх мішаних дифтонгів, наприклад: málka, šámts, añtras, kártis, gélda, pémpe ~ pémpe, peñkc ~ peñktas, kérpcs ~ kérpės, pilvas, grimzda ~ grimzdo, kriñt ~ kriñta, pirštas, gùlkis, pùmpurs ~ pùmpuras, suñki, pū́rvas Мішані дифтонги в основі слова зазвичай зберігаються повністю; лише в окремих випадках дифтонги en, in у говірці перейшли в ę, į, наприклад: gyvęt ~ gyvénti, vadįt ~ vadinti, див. § 96. Про давні мішані дифтонги в кінці слова див. § 82. b) Коли в кінці слів говірки (а також першої частини складних слів) зникають голосні, а іноді й сонорні дифтонги, приголосні колишнього останнього складу, залишившись без голосного й не маючи змоги утворити склад, приєднуються до голосного передостаннього складу. Таким чином, унаслідок злиття двох складів в один у корені слова виникають вторинні дифтонги. У говірці вторинні дифтонги утворюють голосні a, e, ė, i, y, o, u, ū та приголосні l, m, n, r, v, j. Крім 16 давніх мішаних дифтонгів, у говірці трапляються ще 38 вторинних мішаних дифтонгів. 20 вторинних дифтонгів утворено з коротких голосних (a, e, i, u) і приголосних l, m, n, r, v, j, наприклад: gál (gali), eīnam, mėlynam ~ mėlyn ame, peŕkams ~ perkamas, álkanc ~ alkanas, kárs ~ karas, kėls ~ kelias, kélviete ~ kelvietė, sém ~ sėmia, séne ~ senas, kėpenc (kepeny s), éžers ~ ežeras, sprágils ~ spragilas, akimñs ~ akimis, nóšims, ím ~ ima, mílvelis (пристрій для валяння вовни), vaikin c ~ vaikinas, gír ~ giria, piktūms ~ piktumas, medum ~ medumi, Nėmun c ~ Nemunas, šúnmazgis, prákurs ~ prákuras, kūl ~ kūlia, jávs ~ jávas, klévs ~ klėvas, šáutuvs ~ šautuvas, leis túvs ~ leistuvas, aluj ~ aluje, meduj ~ meduje, spiėčuj ~ spiėčiuje. За вимовою ці дифтонги нічим не відрізняються від давніх мішаних дифтонгів говірки. Першу частину інших дифтонгів становить довгий голосний (ė, y, o, ū), другу — приголосний l, m, n, r, v. Таких вторинних дифтонгів у говірці є 18, наприклад: bėrs ~ bėras, gėls ~ gėlas, tetėnc ~ tetėnas (чоловік тітки), šėms ~ šėmas, akýls ~ akylas, bá ltyms ~ balt ymas, beržýnc ~ beržynas, výrs ~ vyras, atóls ~ atolas, kòl ~ kol, rañkoms, šakom s ~ šakomis, eīd avom, raudónc ~ raudonas, órs ~ oras, siūls ~ siūlas, krūms ~ krūmas, kú ncs ~ kūnas, pūrs ~ pūras, mó l kasis, raudonviršis, šūrmaišis, žvýrduobe ~ žvyrduobė, gyvs ~ gyvas, kalektývs (колгосп), stóv ~ stovia (стоїть). Дифтонги y, ū + l, m, n, r у говірці вимовляються цілком так, як у літературній мові зазвичай вимовляють їхні окремі складники. Перший складник дифтонгів o + l, m, n, r (o) значно скорочений, трохи лабіалізований і вимовляється з легким відтінком голосного a, пор. § 13. У закінченні слова (не в основі), що виникло внаслідок скорочення закінчень, голосний ė в ненаголошеному дифтонгу ėm вимовляється подібно до e, наприклад: kėpem ~ kepėme, drobėms ~ drobėms, valgėm ~ valgėme, virėm ~ virėme. Обидва складники дифтонгів ė + l, n, r не змінюють своєї якості й вимовляються так само, як окремо. Другий складник (v, j) дифтонгів a, e, y, o, u + v, j є проміжним між u та v, між i та j. Під час вимови такого дифтонга його другий складник більше подібний до приголосного, ніж до голосного, тому ці дифтонги слід вважати мішаними. 146 Слід зазначити, що виникнення вторинних дифтонгів є недавнім явищем, оскільки їхні перші компоненти зберегли свою первісну довготу. Там, де вторинні дифтонги виникли раніше, зазвичай їхній перший компонент скоротився, наприклад: Ik devīntas, aštūntas, pūlli, septīmtas; у велюонішців malūnc ~ malūnas, vīrs ~ vyras; дифтонги in, un, ul тощо походять від yn, won, ūn, yr, пор.: devyni, aštuoni, pūola, septyni, malūnė, vyrai. Наголошені вторинні дифтонги, незалежно від того, який складовий наголос мав склад, що їх утворює, здебільшого вимовляються з акутовою інтонацією, наприклад: arīms ~ arimas, gēr ~ gėria, nāms ~ namas, saldūms ~ saldumas; однак дифтонги ē, y, ū + l, m, n, r, v завжди зберігають притаманну їм інтонацію, наприклад: kalektīvs (колгосп), vȳrs ~ vyras, žvȳrs ~ žvėras; būn ~ būna, krūms ~ krūmas, malūnc ~ malūnas. Довгохідні дифтонги ol, om, on, or у говірці вимовляються із середньою інтонацією, наприклад: Jōnc ~ Jōnas. Якщо наголос на другому компоненті дифтонга виник одночасно з утворенням цього дифтонга, інтонація таких дифтонгів також переважно середня, наприклад: akīms ~ akimis, medūm ~ medumi, viršūj ~ viršuje. 3. Т р и ф т о н г и § 59. Через скорочення кінця слова та словоскладання з ie, uo, що були в суміжних складах (рідше також з ai, au, ei), і l, m, n, r у говірці утворюються трифтонги ie, uo (ai, au, ei) + l, m, n, r, наприклад: blakšienc ~ blakstienas, kiėms ~ kiemas, pīenc ~ pienas, šiėnc ~ šiėnas, vīenc ~ vienas; kuōls ~ kuolas, pūol ~ pūola, sūols ~ suolas; rāinc ~ rainas, kvails ~ kvailas, spjāun ~ spjauna, gāun ~ gauna; ēin ~ eina; aniėms, jiems, mažiemsiems ~ mažiesiems, piktįemsiems ~ piktiėsiems, tiėms, viśiems; dúonkubilis ~ duonkubilis, dúonvabālis, dúonmilčei ~ duonmilčiai, Gaurkelis (дорога до Гауре); śienpetis, śienmedis, išvien, każdiėn ~ kasdien, diėndaržis, śienkarte ~ šienkartė, śienvirve ~ šienvirvė, vienbōrės ~ vienborės (ті, що мають однаковий одяг), vienpūsis, vienciūlis ~ viensiūlis (одяг з нескручених ниток), vienmarškinis, vienplaukis, vientėkle ~ vientėklė (однобічна, трикутна — про хустку), vienmėčei ~ vienmečiai, vienrankis, viengungis. Трифтонги завжди довгі. У ненаголошених трифтонгах усі компоненти короткі, а в наголошених довжина окремих компонентів залежить від інтонації (див. §§ 27, 28). Трифтонги, першим компонентом яких є дифтонги ai, au, ei, у говірці трапляються рідко й цілком важко вимовляються, тому другий їхній компонент (i, u) вимовляється дуже слабко, як звук, що зникає, редукований. Крім того, трифтонги, особливо ті, що мають циркумфлексну інтонацію, у говірці нестійкі й швидко переходять у дифтонги. Їхній середній голосний i, u зазвичай цілком випадає. У такому разі утворюється новий вторинний дифтонг, наприклад: kiaūlsere ~ kiaušlserė, kiaūlmilčei ~ kiaułmilčiai, kiaūlpūpes ~ kiaūlpupės, sukvālt ~ sukvalti, sukvālsta ~ sukvailsta, pagālsta ~ pagailsta, nesukvālk ~ nesukvailk, smālgālis ~ smailgalis. Бувають випадки, коли випадає не другий, а третій компонент трифтонга. Тоді другий компонент вимовляється повністю, трифтонг перетворюється на дифтонг, наприклад: kiaūpūpes ~ kiaułpupės, kiaūviedris ~ kiaułviedris, smāigalis ~ smailgalis. 147 Щоб уникнути важкого для вимови такого трифтонга, іноді випадає не один із компонентів трифтонга, а приголосний, що стоїть після третього компонента трифтонга. Тоді третій компонент трифтонга опиняється в іншому складі, трифтонг розпадається й виникає новий вторинний дифтонг, наприклад: kiaušliederis ~ kiaušlvedris. 4. Чергування кореневих голосних § 60. Корені споріднених слів, як і в літературній мові, можуть чергувати голосні. У коренях слів досліджуваної говірки голосні чергуються кількісно й якісно. У цьому розділі наведено характерні для говірки слова, етимологічно пов’язані з відповідним рядом чергування голосних. a) ряд i (i-y-ie-ė-ei-ai): sucipau, čips ~ čipas (курча), cyplýš, ciepšet. drikà (нитки, зняті з ткацького верстата), driekes ~ driekiasi, draikytis, padraikės ~ padraikės. ду́гус, дюгулу̃с, дієкт ~ садити, дайгіт ~ саджати, падайгас ~ падайгос. gývus ~ gyvas, gajùs, gaivīt ~ gaivinti. gýšt ~ gyžti, giežt ~ giežti, gaizus. keist, kaitýt, apkaitù (обмінюючись), pakaitoms ~ pakaitomis. кішт, kištùks ~ кіштукас, кішу̃с, кайтштис, кайтшу́т, кайтшот. клацання, крик ~ крик, кричати. klýpt, kleipt, išklaipýt. krýpt, kreipt, kraipytis, pakraipà (pasaulėžiūra). lydėt, leist, leidžis ~ leidikas (kuris leidžia pėdus į kuliamąją), leistùvas ~ leistuvas, laidýt, palaïc ~ palaidas, išlaic ~ išlaidas. numìkt ~ numigti, mìgis (guolis), ìmigìs (įmigimas), mìėks ~ miegas, isimai-gīt ~ išsimaiginti, mìktácėi ~ migtačiai (patalas, guolis). pilù, pylà (lijimas, mušimas, pylimas), priešpilnis, artipilnis, pilvas. pinù, pìk ~ pink, pynė, pàine ~ painė (painiuava), painus. plėkt (išskleisti, ištempti), plaikstýt. plýšt, plyšỹs, plėšėt. rišt, riėst, riestùvas ~ riestuvas, ráiciot, raižyt. rišt, ryšỹs, ráisiot, raišýt, raištis (raištis). smilius (smailižius, antrasis rankos pirštas), smáilaut (smaguriauti). išmìga ~ išmigo, smėkt ~ smeigti, smáiks ~ smaigas, smaikstýt ~ smaigstyti. snìkt ~ snigti, sniėks ~ sniegas, snaigùles ~ snaigules. apsplšt, spiečius, spiečiù. išpìnda ~ išpindo, spėst ~ spėsta, spindulỹs. stìpt, nustýpęs (aukštas, be šoninių šakų), stiėptis ~ stiebtis, staipýtis, pristai-pýt ~ pristatinti (nualsinti, nuvaryti). кривитися, кепкувати, насмішка. тина́ ~ тино, ті́т ~ тинті, ті́ст ~ тинста. тріск, тріськ, тріщати, тріскучий ~ тріскуча. війу́нц ~ в’юн (трава, що обвиває стебла картоплі), ві́т ~ вити, ві́ніос, апинєй ~ хміль, вє́є ~ віє, пава́йє ~ повиває, павайо́т, вайні́кс ~ вінок. 148 б) ряд u (u-ū-uo-au-o): бру́кет, бру́кшмис (риска), бру́клис (палиця, знаряддя для биття), бру́жет ~ бру́жінті, бра́укт, бра́укит. був, бути, буває ~ буває, буття (існування). шаленіти, розшаленілий, шаленіють ~ шалапут (шибеник). сохнути, сухар (висохлий), сох, посуха (сушіння і хвороба). зім’яти ~ зім’яти, зім’ялося ~ зім’ялося, зім’яло ~ зім’яло (зім’яв, деформував), грудка ~ грудка, зім’яти ~ зім’яти, зім’яти. обвалюється ~ обвалилося, обвалитися, обвалюється, обвалити, руїна (руїна). обгризок (обгризок), гризти ~ гризти. привчається ~ привчився, затишний, затишнити ~ робити затишним. проковтнути ~ проковтнути, ковтає ~ ковтає, порожнистий, порожнистість, порожнистіти, видобирати великі бульби (з куща картоплі, що росте, вибирати більші бульби). зігнутися ~ зігнувся, долілиць ~ долілиць, зігнутися ~ зігнутися. молоток (молоток), підковувати. кволіти, закляклий (нетямущий). mūck ~ mūktas (мавк, ковток), mūkt (пірнати), muñk ~ muñka, maūkt, maūktis. lūpt, lupiks ~ lupikas, laupyt. supūta ~ supūto, pusnīs, pūnt ~ pūnta, papautė (розтертий пухир). piūvenas ~ piūvenos, papiūtis ~ papiūtis, lentpiūvē ~ lentpiūvē, piūklas ~ piūklas, piáut ~ piáuti, pjaulāi ~ pjaulāi (частини дерева, що відпадають під час пиляння), piáutuvs ~ piáutuvas, pjove ~ piovė. užpūlt ~ užpūlti, prapultis, prapūldyt, puldinėt, priepūola (переляк), puole ~ puolė. рог ~ руда, рудіти, іржа, рудуватий, червоніти ~ червоний. rūkt, ruknā (похмурий чоловік), raūktis, raukytis, raužgōles ~ raukžoles (вид лікарської рослини), raūklēs ~ raukšlės, raukšlēc ~ raukšlėtas. гнити ~ гнити, кислий ~ кислий, кислота ~ кислота, сироватка ~ сироватка, гнути ~ гнути, заквашувати ~ заквасити, закваски. дрімати, уснути ~ заснув, дрімати, засинати, сонливість, сонько. siuvinėt, siūt, siūls ~ siūlas, siūlē. stumū, stūmdyt, stūmā (засув дверей). šliūžas (залізний пристрій, що притримує віз на спуску з гори), šliūžē (місце, яким проповзли), šliūošt ~ šliuožti, šliaūšt ~ šliaužti. tupēt, tupūte ~ tupūtė, tūptis, tūpčiot. trūktelėt, trūkt, trāukt, trāugžoles ~ trāukžolės (вид лікарської рослини). c) ряд e (i-y-e-ė-a-o): blėšt (загущувати суп борошном), blendžiū, blandus. brinkt ~ brinkt (дорожчати), brāngus, brangininks ~ brangininkas. brīnkt, brankīt ~ brankinti. brīst, brydē, bredū, braidyt, braīdžiot. čirške ~ čirškė, čirškīt ~ čirškinti, čirškals ~ čirškalas (домашнє пиво), čeršk ~ čerškia, čerkšlē (верба), čerškīt ~ čerškintis (доводити до сліз). īlst, palsīt ~ paalsinti, Alsā (річка в досліджуваному діалекті), Palsys ~ Paalsys (село в досліджуваному діалекті). 149 irt ~ irti (розпадатися), ardýt, ardai (жердини для сушіння льону). dėkt ~ dègti (горіти), degėsė ~ degėsiai, dèglas, nedègulis, dagiòt, dagùs. dirpt ~ dirbti (працювати), išdirbis ~ išdirbis (обробка, виготовлення), darb ~ darbas (робота), uždarbis (заробіток). drìpt ~ drìbti (обвисати), drìmba (розтелепа), drìpkus ~ drìbkus (розтелепа), drèpt ~ drèbti (обвисати), drapstýt ~ drabstýti (розкидати). sudvìsa ~ sudviso (задихнувся), dvèse ~ dvèsia (дихає), dvèst (дихати), dvàškus (висохлий), dvàsnà (висохлий, кінець), bedvàsė ~ bedvàsė (лялька). gìlt ~ gilti (жалити), gỹl ~ gỹla (жалить), gỹlỹs (жало), gėlt (боліти), geluonìs (жало), pagėlà (мокрий холод, холодна волога), sauzgėlai (сухо, з жалким відчуттям). gìmt ~ gimti (народитися), gỹmis (народження), àbgams ~ àpgamas (родимка). gìt ~ gìnti (гнати), gėnam (гонимо), genesỹs (шлях через поля для худоби), ganýt (пасти), ganyklà (пасовище), gãmiot. gìrdyt (напувати), girdùks ~ girdùkas (напуване теля), pagiriot, pãgires ~ pãgirios, gìrc ~ gìrtas (напився), gért (пити), gerklė (горло), gėriau (я пив), gėrìms ~ gėrimas (питво). glemžt ~ glemžti (м’яти), glamžýt (м’яти). grìmšt ~ grìmžti (занурювати), gramžėt ~ gramžinti (занурювати). adgrìsa ~ atgrìso, grès ~ grèsia, grèst, grãsus, grasīt ~ grasinti. grėst, grándyt, pagrandišk ~ pagrandiùkas. grįžt ~ grįžti, grìščė ~ grìžčia (nušukuotų linų sauja), grėžt ~ gręžti, grąžt ~ grąžinti, grąštas ~ grąžtas, sugrąštai ~ sugrąžtai. kìpt ~ kibti, kìbe ~ kìbė (priekabė), kabìtis ~ kabintis, priekabė, kabùs, kabė, kabõlys. kìlt, kilnòt, kylan, kėlt, kélc ~ kėltas, kėle ~ kėlė, kálmas, kalvà. kimšt, kemš ~ kemša, kamšà (susikimšimas), kamšàls, kamštis, kamšyt. klìmt ~ klìmpti, klampòt, klampùs. krèč ~ krėčia, krėst, kràtyt, kratìnyš. kriñšt, kreñt ~ krėnta, krantýt. pakvìpa ~ pakvìpo, kvėpė, kvàps ~ kvāpas, ãtkvaps ~ ãtkvapas (atsikvėpimas), kvapùs. lėk ~ lėkia, lėke ~ lėkė, lakiò ~ lakiòja, lakrà. liñkt, linkýmns ~ linkymas (pakinklis, įlinkusi vieta), leñkt, leñke ~ lénkė (dauba), lankstýt, lankštus, lañks ~ lañkas, lañktis. lìnda ~ lìndo, lìst, lendù, ländžiot, landýt, landà. sumìzga ~ sumìzgo, mėkst ~ mėgzti, susimãzgęs ~ susimãzgęs, mazgiòt, mazgýt. mìrkt, mirkýt, mėrkt, markýt ~ markinti, markà. nešt, nešiot, nãšči ~ nãščiai, našùs, sąnašas ~ sąnašos, panašùs, pasinašýt ~ pasinašinti. нерсти, нерстас, ішнаршас ~ ішнаршос, наршити. ішніра ~ ішніро, нерти, нере ~ нерє, ішнара, ішнарит ~ ішнарінті, нарис (суглоб), нарсити. плинт ~ плинта, плєчес ~ плєчясі, платавотіс (жити широко, неощадливо), платус, самплач (разом), платіс, плоц ~ плотас. пєшт, пештукс ~ пештукас, пашіот. сурізга ~ сурізго, рекст ~ регзті, різгиніс, разгит (заплутувати). 150 рінкт, ренку, ранкіот, паранка (гарантія), паранкус, паранкінес ~ паранкінес (півмиска, ніж і виделка), ішранкас ~ ішранкос. sìrpt, serbėnė ~ serbėntas, sarpėt ~ sarpinti. скімбелєт ~ скімбтелєті, скамбит ~ скамбінті, скамбалс ~ скамбалас. скірт, акґірай ~ окремо, паскіра (дані), скармалс ~ скармалас, скаріуке ~ скаріуке. сквірбит ~ сквірбінті, скверпт ~ сквербті, скварбит, акґварбай ~ атскварбай. слінкт, сленк ~ сленка, сланкіус (обвалистий обрив), сланкіоті. слєп ~ слєпя, слєпснис, паслєпсней ~ паслєпсняй, слапстит ~ слапстіті, слаптат. спєнкт ~ спєнгті (дзвеніти у вухах), спанґус (оглушливий), спанґс ~ спангас (глухий). спірт ~ спірті, спіріс, спардит, сасапара. спрінкт ~ спрінгті, спренксєт ~ спренґсєті (кашляти, захлинувшись), спранґус, спранґит ~ спранґінті. свірт ~ свірті, свіртіс, свіруот, свєрт, свєрікс ~ сверикас, ліксвара ~ лігсвара (рівновага), сварус, сварс ~ сварас, своріс. tekēt, aptakà (наріст на нігті), intaks ~ įntakas, tāks ~ tākas, niùtaka. telkt, talkà, patalkýs, talkinìņks ~ talkininkas. tìkšt, tēške ~ teškia, tēkšt, taškýt, taškiuot (бродити по багнистій місцевості). ištvìna ~ ištvino, tvindýt ~ tvindyti, tvīt ~ tvinti, tvāņc ~ tvānas, tvaniùs (затопить). vēst, nauvedzēi (naujavedžiai), vadžiōt, vādžes ~ vādžios, vadīt ~ vadinti. vìlkt, velk ~ velka, velke ~ velkė (дверний засув), vālkiot, vālks, užvalkals ~ užvalkalas. vìrst, vērst, išvartas ~ išvartos. abžìrt ~ apžirti, abžýr ~ apžyra, žērt, žarstỳt. žìņksnis ~ žingsnis, žìņgine, žēņkt ~ žengti, žāngus (той, хто має добру ходу). žvilkterēt ~ žvilgterėti, žvēlkt ~ žvelgti, žvalgūtis, žvalks ~ žvalgas. II. Вокалізм кінця слова 1. Голосні a, ą. § 61. Діалектне a, що виникло зі старого короткого a (лит. літ. a), у відкритому закінченні найчастіше випадає. Випадки випадіння короткого a трапляються в III особі теперішнього часу дієслів і в адвербіалізованій безособовій формі прикметників, напр.: dúdž ~ audžia, aug ~ auga, braūk ~ braukia, būn ~ būna, ēn ~ eina, gied ~ gieda, gyvén ~ gyvena, grēb ~ grėbia, girāž ~ girdžia, im ~ ima, kānd ~ kanda, kērt ~ kerta, kiš ~ kiša, lēs ~ lesa, lip ~ lipa, mýl (myli), nōr (nori), píl ~ pila, pīn ~ pina, skīn ~ skina, sūk ~ sūka, šāl ~ šąla, šnēk ~ šneka, velk ~ velka, žiūr (žiūri); kiēt ~ kieta, šālt ~ šąlta, šìlt ~ šilta, šveñt ~ šventa. Перебуваючи у відкритому кінці слова після l, m, n, r і довгого складу, a може й не випадати, напр.: bãla, kāre ~ karia, rēme ~ rėmia, šēre ~ šėria; kvaila. Якщо в кінці слова коротке a стоїть після j і історично довгого складу, воно завжди випадає разом із j, напр.: bliáu ~ bliáuja, dainióu ~ dainúoja, gaišūo ~ gaišūoja (gaišta), див. § 93. 151 Опинившись у кінці слова після v, коротке a найчастіше зберігається, напр.: būva, grįūva, kliūva, pūva, siūva (хоча вимовляють і siūo), lengva. У закритому закінченні в одних випадках a зникає, в інших — зберігається. Його доля в досліджуваному діалекті в цьому разі залежить від попередніх приголосних. Коротке a завжди випадає, якщо перед ним стоїть один приголосний, напр.: būc ~ būtas, drūc ~ drūtas (сильний), diktōks ~ diktōkas, gyvẽnims ~ gyvenimas, ric ~ kitas, kiẽc ~ kietas, lāps ~ lāpas, nāms ~ nāmas, prūc ~ prūdas (ставок, водойма), prašýms ~ prašymas, puodūks ~ puodukas, raudōnc ~ raudonas, rýc ~ rytas, sārks ~ sargas, šic ~ šitas, vaiks ~ vaikas, vyrs ~ vyras; однак це a завжди зберігається після s, š, z, ž, c, č, напр.: bōsas, bėržas, daržas, grāmžas ~ grāmždas (білий, твердий, великий їстівний гриб), grūžas (струмкова риба, що живе під камінням), gūžas, kalnōžas (колгосп), kermēžas (підліток), kėršas, lāsas, līzas ~ lizdas, māžas, pālšas, paršas, plempēžas (картопляний млинець, спечений без жиру на капустяному листі), pūžas (пихатий, пихатість), rāžas, saūsas, šāšas, šliūžas (залізний пристрій для встановлення колеса під час спуску воза з гори, а також дерев’яна підкладка, схожа на санний полоз, для перевезення борін), vaikēžas (підліток), vaikjōžas, vāžas; Eičas (прізвище), kicas (кіт), lēcas (козирок кашкета), mācas. Рідше a випадає в закритому закінченні після двох приголосних. У цьому разі випадіння a помітне лише тоді, коли безпосередньо перед ним стоїть приголосний t або p, напр.: dėkc ~ dėgtas, drigañc ~ drigantas (жеребець), kañps ~ kampas, liēpc ~ lieptas, mālc ~ maltas, pālikc ~ pāliktas, rīmc ~ rimtas, sprikc ~ sprigtas, tīlc ~ tiltas, vīrc ~ virtas, але: pėstas, vėžtas ~ vežtas. В усіх інших випадках a зберігається, напр.: baĩnas, bėrnas, driezlas (ящірка), džĩaũksmas ~ džiaugsmas, gaĩsras, graĩpštas ~ graibštas (трикутна сітка для ловлі риби), griaũšmas, griūškas (круп’яна каша), grūmstas, kaŕstas, kaũksmas, krāštas, kītkas, lāiškas, mīnkštas, pīrštas, pūras, pūškas (прищ), prāštas, spītras (сліпий), švėplas, tī́kras, vīškas. § 62. a, що виникло з кінцевого давнього довгого a з гострим наголосом, у діалекті, як і в літературній мові, завжди коротке й відповідає літературному a, напр.: kità (< *kitā), kūosa, mālka, mamā, mažā, tešlā, vārna, vārpa, vienā. Отже, спочатку *lāvā > lāvā, а вже потім lóvā. § 63. a, що виникло з кінцевого ненаголошеного давнього довгого a з циркумфлексним наголосом, у діалекті зазвичай коротке й відповідає літературному o, напр.: būva ~ būvo, dīrba ~ dirbo, kāsas ~ kāsos, kāula ~ kāulo, kīrta ~ kīrto, laĩka ~ laĩko, liepas ~ liepos, rāsas ~ rāso, rañkas ~ rañkos, šākas ~ šākos, tāša ~ tāšo, vaĩka ~ vaĩko, vā́rnas ~ vā́rnos. Наголошене давнє a з циркумфлексним наголосом у діалекті перейшло в o, див. § 76. Випадки, коли ненаголошене давнє ã перейшло в o, див. § 76 a, b, c. § 64. a (ą), що виникло з давнього кінцевого дифтонга an з гострим наголосом, у діалекті, як і в літературній мові, зазвичай коротке, напр.: (орудний відмінок однини) āviža, bangā, gerā, jūoda, kilpa, kitā, kelintā, rankā, vienā; (родовий відмінок множини) aguonās, kitās, kruopās, mažās, vištās. Бувають випадки, коли діалектне a < ān у кінці слова є довгим (ą) і відповідає короткому літературному a: 152 a) У формах жіночого роду займенникового типу: (у прикметниках) didžėję⁵⁸ (<*didjan̄jan) ~ didžiąją, didžėsęs ~ didžiąsias, geresnėję ~ geresniąją, geresnės ~ geresniąsias, gražiuosėje ~ gražiausiąją, gražesnėsės ~ gražiausiasias, juodąję ~ juodąją, juodąsęs ~ juodąsias; (у числівниках) pirmąję ~ pirmąją, pirmąsęs ~ pirmąsias, trečęję ~ trečiąją, trečęsęs ~ trečiąsias; (у дієприкметниках) kulėmąję ~ kuliamąją, kulėmąsęs ~ kuliamąsias. b) У займенниках anà, jì, katrà, šì, šità, tà, наприклад: aną ~ aną, anąs ~ anàs, jė ~ ją, jės ~ jas, katrą ~ katrą, katręs ~ katras, šė ~ šią, šės ~ šias, šitą ~ šitą, šitas ~ šitas, tą ~ tà, tąs ~ tas. § 65. a (ą), що виникло з циркумфлексного дифтонга an, наприкінці діалектних слів, зазвичай завжди вимовляється коротко й відповідає літературному ą, наприклад: áusta ~ áustą, bálta ~ báltą, dárža ~ dáržą, dírpta ~ dírbta, kėpta ~ kėptą, kìta ~ kìtą, laũka ~ laũką, píeva ~ píevą, pílka ~ pílka, pílama ~ pílama, pírma ~ pírma, púoda ~ púodą, rañka ~ rañką, siūta ~ siūtą, sõda ~ sõdą, súdyta ~ súdytą, tėva ~ tėvą, válgoma ~ válgomą, vìena ~ vìeną, vìsa ~ vìsą. Є випадки, коли це a, як і в літературній мові, залишається довгим (ą): a) У займенникових формах, наприклад: (у прикметниках) didžėję ~ didžiąją, bál-tąją, geresnėję ~ geresniąją, geriausėje ~ geriausiąją, juodąjį, juodąję ~ juodąją, pìktąjį, rùdąjį, sáldžėje ~ saldžiąją, vyriaùsėję ~ vyriausiąjį; (у числівниках) antrąję ~ antrąją, pirmąję ~ pirmąją, trečėję ~ trečiąją; (у дієприкметниках) skaũdamąjį, švėstąję ~ švėstąją, sulýtąjį. b) У називному відмінку однини та множини дієприкметників чоловічого роду, наприклад: vãlgas, éisęs ~ éisias, gulsėsis ~ gulsiasis, dìrpsęs ~ dirbšias, mùšę ~ mùšią, nėsa (nesa), nėšęs ~ nėšias, pràsą, prisimėnas, sakýse ~ sakýsias, siūsę ~ siùsias, stãtą, šnėka. c) У займенниках anà, jì, katrà, šì, šità, tà, наприклад: aną, jė ~ ją, katrą, šė ~ šią, šitą, tą. e, ę. § 66. e, що походить від давнього короткого e, наприкінці закритого складу слова в діалекті зазвичай зникає, наприклад: ėkmenę (<*ekmenes) ~ ėkmens (akmenys), piemenc (piemenys), piemenč ~ piemeñs, smėgenc (smegenys), šuñc ~ šuñs, vovers (voverys), vovėrs, лише у словах šùnes, žmónes це e іноді вимовляється поряд із закінченням i-основи -ys, наприклад: šùnys || šùnes, žmónys || žmónes. У відкритому кінці слова коротке e зберігається, наприклад: vaikė (кличний відмінок однини), vaìge, vỹre. § 67. e, що походить від давнього довгого e, у кінці закритого й відкритого складу слова, будучи ненаголошеним, зазвичай коротке й відповідає літературному ė, наприклад: bãre ~ bãrė, dãre~dãrė, dìrse ~ dìrsė, kùrpes ~ kùrpės, medìnes ~ medìnes, nãgines ~ nãgines, pémpe ~ pémpe, rùgines ~ rùginės, vãrles ~ vãrlės, žiùrke ~ žiùrke, žiùrkės ~ žiùrkės. У дієсловах усіх часів кінцеве e <ē у формах першої та другої особи множини в діалекті випало, наприклад: bégam, bégat, bégom, bégot, bėgdavom, bėgdavot, bėksim ~ bėgsime, bėksit ~ bėgsite, bėktumem ~ bėgtumėme, bėktumėt ~ bėgtumėte, sėdžem (sėdime), sėdžet (sėdite). 58 ę, що виникло з ą унаслідок пом’якшення, у діалекті завжди ширше за звичайне літературне ę і вимовляється як довге ia. Пом’якшення a розглядається в § 84. 153 Після випадіння в цьому випадку кінцевого e < ē передостанній склад опинився в кінці. Такий передостанній склад, що опинився в кінці слова, у тюрмі, утворюючи з приголосним останнього складу новий дифтонг, більше подібний до e, ніж до ė, наприклад: ver̃pem ~ verpėme, vir̃em ~ virėme, žer̃em ~ žėrėme, žarštem ~ žarštėme. В усіх інших випадках таке e, що було в передостанньому складі, залишається без змін, наприклад: ver̃pėt ~ verpėte, žar̃štet ~ žarštėte. Випадки, коли ненаголошене давнє e у тюрмі перейшло в ė, див. § 70 a, b, c. Наголошене давнє довге e у тюрмі перейшло в ė, див. § 70. § 68. e, що виникло з двозвука en з висхідною інтонацією, у кінці слова в тюрмі, як і в lk, зазвичай коротке, наприклад: (одн. орудн.) girinė, kovietinė, medinė, pelė, šiaudinė, virvė, žievė; (одн. місц.) beržė, ląngė, laukė, rasalė, skiedrynė, stogė; (мн. місц.) akįsė (akyse), ausįsė (ausyse), dantįsė (dantyse), raumenįsė (raumenyse), smegenįsė (smegenyse), širdįsė (širdyse). Енклітичні частки зворотних дієслів se (< sen) e в кінці слова також короткі, наприклад: pėstise (pėstis), pjaunase (pjaunasi), šausise (šausis). Є випадки, коли e діалекту, що виникло з двозвука en з висхідною інтонацією, зникло в кінці слова: a) У місцевому відмінку однини, наприклад: (прикметники) baltam ~ baltame, gilem ~ giliame, gražem ~ gražiame, juodam ~ juodame; (числівники) ketvirtam ~ ketvirtame, pirmam ~ pirmame; (займенники) anam ~ aname, katram ~ katrame, kitam ~ kitame, patim (pačiame), šitam ~ šitame, visam ~ visame; (дієприкметники) stovencem (stovinčiame), žydencem (žydinčiame). b) У місцевому відмінку множини, наприклад: (іменники, крім i-основи) daržuos ~ daržuose, ežeruos ~ ežeruose, grėbliuos ~ grėbliuose, loviuos ~ loviuose, šuliniuôs ~ šuliniuose, tvártuos ~ tvártuose, viduriuos ~ viduriuose; avižos ~ avižose, kūrpės ~ kūrpėse, triobôs (trobose), virkščios ~ virkščiose, але akįsė (akyse), pušįsė (pušyse); (прикметники) dideliuôs ~ dideliuose, didelės ~ didelėse, giliuôs ~ giliuose, gilios ~ giliosė, senuôs ~ senuose, senos ~ senose; (числівники) dviejuos ~ dviejuose, dviejôs ~ dviejose, trijuos ~ trijuose, trijos ~ trijose; (займенники) anuôs ~ anuose, anôs ~ anose, kituôs ~ kituose, kitôs ~ kitose; (дієприкметники) valgomuos ~ valgomuose, valgomos ~ valgomose. § 69. e (ė), що виникло з двозвука en зі спадною інтонацією, у кінці слова зазвичай коротке, відповідає lk ę, наприклад: didelę ~ didelę, eglinę ~ eglinę, karvę ~ karvę, kiaulę ~ kiaulę, mėlynę ~ mėlynę, milinę ~ milinę, pelę ~ pelę, ruginę ~ ruginę, varlę ~ varlę, virvę ~ virvę, žolę ~ žolę, žvaigždę ~ žvaigždę. Закінчення e в називному відмінку однини та множини чоловічого роду дієприкметників, що виникло з двозвука en зі спадною інтонацією, у тюрмі довге (e) і відповідає lk ę, наприклад: atėję, buvęs, išdrisęs ~ išdrįsęs, išdžiūvęs ~ išdžiūvęs, išbėgę ~ išbėgę, nulakėję, nusiminęs, pasigrebęs, sugulę, supūvęs, susėdę, užsidėjęs ~ užsidėjęs. Молоді носії діалекту ненаголошене кінцеве e < ēn і в цьому випадку вимовляють коротко, наприклад: būves ~ būvęs, ėjes ~ ėjęs, nusimines ~ nusiminęs. ė. § 70. e, що виникло зі старого довгого e, трапляється в наголошеному кінці слова в діалекті. У lk воно відповідає ė, наприклад: duobės, gėlė, katė, kvieslė, rėksnė, srovė, varlė, varlės, vežės; lašės, stovės, rėkės, tylės, tingės, žiūrės. 154 Давній довгий e в ненаголошеному кінці слова в говірці перейшов у коротке ę, див. § 67. У говірці трапляються випадки, коли й у ненаголошеному кінці слова зустрічається ė, що виникло з довгого e: a) У третій особі майбутнього часу дієслів із кореневим наголосом і суфіксами -ėti, -sėti та -inėti, наприклад: al̃pės (alps), áuklės, čiáudės, kláusinės, kósės, mi̇́rksės, sérgės, skéndės, súkinės, svérdės, šni̇́urpsės. У цьому разі ė < ē збереглося нескороченим, найімовірніше, під впливом аналогії з іншими формами або наголосом (пор. mi̇́rksėsiu, mi̇́rksėsi, … mi̇́rksėm; žydės, krutės, judės). b) У закінченні зворотних дієслів, наприклад: braižėtės, bárės, máudėmės. Тут ė < ē збереглося нескороченим через приєднання зворотної частки (пор. § 76 b): c) Нещодавно опинилося в кінці слова (внаслідок випадіння j разом із цілим складом), наприклад: áuklė ~ áuklėja, kláusinė ~ kláusinėja, súkinė ~ súkinėja; kúrpė ~ kúrpėja, nósinė ~ nósinėja, pelūdė ~ pelūdėja, žémė ~ žémėja; nėšet ~ nėšėte, rãšet ~ rãšėte. У цьому разі ė < ē не скоротилося, бо в закінченні воно опинилося вже після ē > e (пор. § 76 c). i, y, į. § 71. i, що виникло з давнього короткого i, збереглося в говірці незмінним лише в кінці основи і-основних іменників, наприклад: ausis, naktis, pusis, svirtis. У всіх інших випадках коротке i в кінці слова випало, наприклад: akim ~ akimi, alum ~ alumi, medum ~ medumi. § 72. i (y), що виникло з давнього довгого акутового i, у відкритому кінці слова скоротилося, а в закритому (орудний відмінок множини) повністю випало, наприклад: pati, marti, ji, vištoms ~ vištomis, avims ~ avimis, dróbėms ~ dróbėmis. y суфікса або кореня в третій особі майбутнього часу, опинившись у кінці слова, завжди є довгим, наприклад: dáigstys ~ dáigstys, dỹks (digs), gỹs (gis), gáudys, kúrstys, lỹs (lis), pílstys, plỹš (pliš), rỹs (ris), tráukys. § 73. i (y), що виникло з давнього довгого циркумфлексного i (-jas, -ijas, -ije), у наголошеному кінці основи іа-основних іменників є довгим, як і в 1k, наприклад: kumelỹs, gaidỹ, vėžỹs. У ненаголошеному кінці слова це i коротке, як і в 1k, наприклад: dalgis, žvirblis. У ненаголошеній позиції це i є довгим також у називному відмінку множини і-основних іменників, як і в 1k, наприклад: ãkys, daũtys. Отже, *dures > durys виникло після того, як *kirvis > kirvis уже зазнало змін, і тому тут це i вже не могло скоротитися. § 74. i (i), що виникло з циркумфлексного in, у кінці слова зазвичай коротке, відповідає i в 1k, наприклад: kirvi ~ kirvi, širdi ~ širdį, verši ~ veršį. Трапляються випадки, коли це i в ненаголошеному кінці слова є довгим (i): a) У займенникових формах: (прикметниках) didįjį, kietąjį, paskutinįjį, pirmutlnijį; (числівниках) antrąjį, pirmąjį. b) У називному відмінку однини й множини дієприкметників чоловічого роду, утворених від дієслів говірки іа-основного типу, наприклад: žiūrįs, sėdįs, šienaujįs (šienaująs), šūkaujį (šūkaują), varliaujįs (varliaująs, той, хто збирає жаб), žoliaujį (žoliauja). 155 c) У родовому відмінку однини займенників anoks, jisai, nejoks, šitoks, toks, visoks, vienoks, наприклад: anokį, jįjį, nejokį, šitokį, tokį, visokį, vienokį. § 75. i, що виникло з твердопочаткового дифтонга ie, у відкритому кінці слова є коротким, як і в 1k, наприклад: gert (<*gerė), balti, juodi, kiti, maži, pirmi, šeri, vežti. У говірці є випадки, коли давнє ie у кінці слова не монофтонгізується, див. § 81b. o. § 76. o, що виникло з наголошеного давнього довгого a, вимовляється, як і в 1k, наприклад: baladòs, kilavòs, lynòs; juodòs, purvinòs, sergančiòs, šakòs, tvarkòs, vagòs. Давній довгий a в ненаголошеному кінці слова у говірці скоротився, див. § 63. У говірці є випадки, коли ненаголошений давній довгий a не скоротився й перейшов в o, як і в 1k, наприклад: a) У формах 3-ї особи майбутнього часу дієслів із кореневим наголосом і суфіксом -oti: ašaros, kybos, kysos, kiūtos, klūpos, laidòs, pašakos, rymos, sąmanos, tykos. Найімовірніше, тут довге a не скоротилося за аналогією до інших форм або наголосу (пор. ašarosiu, ašarosi, ašarosim; bėgios, balnòs, nešios), пор. § 70. b) У закінченні зворотних дієслів, наприклад: brėžos ~ brėžosi, dirbos ~ dirbosi, kirpos ~ kirposi, laikos ~ laikosi, pirkos ~ pirkosi, ra šos ~ rašosi, skaitos ~ skaitosi, siūvos ~ siūvosi, šliūostos ~ šliūostosi. У цьому разі довге a збереглося нескороченим, бо після приєднання зворотної частки воно вже було не в кінці слова, а в передостанньому складі. c) Нещодавно виникло в кінці слова: (у відкритому кінці слова внаслідок випадіння j разом з усім складом) girio ~ girioje, kybo ~ kyboja, kyšo ~ kyšoja, lóvo ~ lóvoje, pievo ~ pievoje, pašako ~ pašakoja, pašakoje, rymo ~ rymoja; (у закритому кінці слова) būvot ~ būvote, ėjot ~ ėjote, važiuavot ~ važiuavote. Тут o < ā у закінченні з’явилося порівняно недавно, уже після переходу закінчення ā > a (див. § 62). Це можна стверджувати, спираючись на той факт, що якби, скажімо, закінчення місцевого відмінка *pievajēn відпало ще до переходу ā в o, то місцевий відмінок нічим би не відрізнявся від називного *pievā (одн.) і *pievā (місц. одн.). Коли настав час переходу кінцевого довгого a в коротке i, ā в обох випадках скоротилося б однаково, а оскільки цього не сталося, то закінчення місцевого відмінка je (<jen) на той час, мабуть, ще не відпало. u, ū, ų. § 77. u, що виникло з короткого u, у закінченні слова, як і в 1k, випало, наприклад: aštuoniems (<*aštuon iemus), dukterims, gražioms, jiems, saktims ~ sagtim s, tiems, trims, vagims, varnoms, visiems. У кінці основи слова це u, як і в 1k, зберігається і є коротким, наприклад: gražūs, spiečius, sūnūs. § 78. ū, що походить від давнього ū, у кінці слова, як і в 1k, завжди є довгим, наприклад: lygūs, nykūs, sūnūs, sū rū s, saldūs. ū в основі інфінітива дієслів у 3-й особі майбутнього часу, опинившись у кінці слова, у говірці також переважно залишається довгим, наприклад: džiū s (džius), griūs (grius), kliūs (klius), lūs (lus), pūs (pus), rūks (rugs), slūks (slugs), siūs, frūks (truks), žūs (žus), але: bū s. 156 Довгота тут збереглася, найімовірніше, через перехід циркумфлексної інтонації в акутову. § 79. u (ų), що виник із циркумфлексного дифтонга un, у кінці діалектного слова буває довгим і коротким. Завжди u < un стоїть у закінченні родового відмінка множини та третьої особи умовного способу дієслова й відповідає 1k ų, наприклад: aiškių, anūkių, baltų, baltių, ėčių, karčiųjų, ketvirtų, mėnesių, neštų, nosų, pelių, pirmųjų, spiečių, vienokių, važiuojančių ~ važiuojančių. У займенників aš, tu у закінченні родового відмінка множини u < un у діалекті завжди коротке або й зовсім випадає, наприклад: mūsų || mūs ~ mūsų, jūsų || jūs ~ jūsų. Форма без u у діалекті майже частіша. Завжди u < un стоїть у знахідному відмінку однини, наприклад: grąžų ~ grąžų, kártų ~ kártų, medų ~ medų, rūkštų ~ rūgštų, saldųjį ~ saldųjį, spiečių ~ spiečių, sraūnųjį ~ sraūnųjį, sūkru ~ sūkru, sūrųjį ~ sūrųjį. § 80. u, що виник із акутового дифтонга uo, у відкритому кінці слова зазвичай, як і в 1k, коротке, наприклад: báltu (<*báltuo), dainúoju, dėdeliu, gaišúoju, gerų, kelių, kitų, langų, laukų, penktų, pačių, sergančių, sėdžiu, stoviu, vienu. У діалекті є випадки, коли давнє uo у відкритому кінці слова, на відміну від 1k, зберігається як дифтонг; див. § 81 b. Про давнє uo у закритому кінці слова див. § 81 c. 2. Дифтонги Голосні дифтонги. § 81. a) Діалектні дифтонги ai, au, ei у кінці слова зберігаються без змін, як і в 1k, наприклад: baltái (одн. дав.), rašai, ró dái, sakai, vaikai, vienái; gaus, radau, šókau, vá lgiau, žarščiau ~ žarščiau; darėi, sakėi, žiūrėki. Багатоскладові власні імена у кличному відмінку однини зазвичай вимовляються з часткою ai, але іноді можуть не мати цього ai, наприклад: Aí́tan (Antanai), Juózap (Juozapai). Після м’якого приголосного дифтонг ai у кінці слова переходить у ei, наприклад: pėilei ~ pėiliai, marčėi ~ marčiai, sámčėis ~ sámčiais, žvirbleis ~ žvirbliais (див. § 84). b) Давні ie, uo у відкритому кінці слова в діалекті зазвичай монофтонгізувалися, див. §§ 75, 80, однак є випадки, коли вони збереглися повністю навіть у відкритому кінці слова. 1. У закінченні другого компонента займенникових форм, наприклад: (у прикметниках) didėji ~ didieji, didesnėjie ~ didesnieji, didžiausėjie ~ didžiausieji, gerėjie ~ gerieji, kartėjie ~ kartieji, mažėjie ~ mažieji, saldėjie ~ saldieji, vyresnėjie ~ vyresnieji, gražiųjuo ~ gražiuoju, gražesniúoju ~ gražesniuoju, gražiausiuo-juo ~ gražiausiuoju, naujuójuo ~ naujuoju, piktúoju ~ piktuoju; (у числівниках) antrėjie ~ antrieji, pirmėjie ~ pirmieji, tretėjie ~ tretieji; antrúoju ~ antruoju, pirmúoju ~ pirmuoju, trečiúoju ~ trečiuoju; (у дієприкметниках) einantėjie ~ einantieji, ėjusėjie ~ ėjusieji; dirbančiuoju ~ dirbančiuoju, vėrdančiuoju ~ vėrdančiuoju. Представники старшого покоління діалекту в цьому випадку замість кінцевого ie другого компонента мають ei (< ai), наприклад: gerėjei (gerieji), pirmėjei (pirmieji), sergantėjei (sergantieji). 157 2. У закінченні займенників anas, anoks, jis, koks, kitoks, katras, nejoks, tas, toks, šioks, šitoks, šis, visokas, vienoks, наприклад: anie, anōkie, jie, kokie, kitōkie, katrie, nejōkie, tie, tokie, šiōkie, šitokie, šie, visōkie, vienōkie; anuo, anōkiuo, juo, kōkiuo, kitōkiuo, vienōkiuo. У цьому випадку кінцеве uo в говірці може також перейти в u, наприклад: kōkiu, tōkiu. Обидві форми, можна сказати, вживаються паралельно. Наголошені у відкритому кінці слова ie, uo,, на відміну від Ik, у діалекті вимовляються з акутовою інтонацією. 3. У закінченнях найвищого ступеня звичайних прикметників, наприклад: baisiausie ~ baisiausi, geriausie ~ geriausi, gražiausie ~ gražiausi, baisiausiuo ~ baisiausiu, geriausiuo ~ geriausiu, gražiausiuo ~ gražiausiu. 4. Давнє ie у закінченні інфінітива дієслів і наказового способу 2-ї особи однини в говірці здебільшого випало, наприклад: eit ~ eiti, nešt ~ nešti, pilt ~ pilti, siūt ~ siūti, verp t ~ verpti; eik, nešk, pilk, siūk, verp k. Старші носії говірки вимовляють кінцеве ie у цих дієслівних формах, наприклад: eitie, nėštie, praūstie, eikie, nėškie, praūskie. c) У закритому кінці слова давнє ie завжди збереглося, а uo в одних випадках збереглося, в інших — перейшло в u. У закритому кінці слова ie, uo вимовляються без змін: 1. У закінченні першої та другої особи теперішнього часу зворотних дієслів, як і в Ik, наприклад: prausiūos, stōjuos, sėdžiuos, vežčios; audies, dirbies, prausies, vežies. 2. У зворотних формах, що мають енклітичну частку se (<sėn), наприклад: laukiantiese ~ laukiantiese (neščia), šnekėdamiese (šnekėdamiesi). 3. Як і в Ik, у закінченні першого компонента займенникових форм, наприклад: gerie ~ gerieji, geruōsiuos ~ geruōsius, geresniōsiuos ~ geresniōsius, pirmieje ~ pirmieji, ketvirtuōsiuos ~ ketvirtuosius, kelintieje ~ kelintieji, kelintiuōsiuos ~ kelintuosius, skaudamieje ~ skaudamieji, sergančiūosios ~ sergančiuosius. 4. У закінченні родового відмінка однини іменників i-основи, наприклад: nōsties, širdies, usnies. Давнє uo у закритому кінці слова знахідного відмінка множини іменників, звичайних прикметників, числівників і дієприкметників завжди монофтонгізувалося й перейшло в u, як і в Ik, наприклад: laukius, plaukus, namūs, ratus, ragus, retus, virtus, išgijusius ~ išgijusius. Давнє uo у закритому кінці слова знахідного відмінка множини простих займенників монофтонгізувалося й перейшло в u в усіх випадках, як і в Ik: kelintūs, kitōkius, kitus, kōkius, nejōkius, pačius, šiōkius, šitōkius, vienus, vienōkius, visus, visōkius, але: anuōs, juōs, katruōs, šituos, šiuos, tuos. У цьому випадку наголошене uo у закритому кінці слова, на відміну від Ik, має гостру інтонацію. d) Дифтонг говірки ui наприкінці слова залишається незмінним, як і в Ik, наприклад: pašui, vaikui, vilkui, žvirbliui. Змішані дифтонги. § 82. Про давні змішані дифтонги an, en, in, un наприкінці слова див. §§ 64, 65, 68, 69, 74, 79. Усі інші змішані дифтонги наприкінці слова в говірці загалом трапляються рідко. Єдиним винятком є змішані дифтонги, що з’явилися наприкінці слова внаслідок скорочення закінчення, 158 наприклад: gẽr ~ gẽria, pìl ~ pila, šẽr ~ šẽria (див. § 58 b). У прислівниках, різних прислівникових частках і сполучниках, а іноді й у займенниках найчастіше випадає другий компонент змішаних дифтонгів, що стоять у кінці слова; дифтонги руйнуються, наприклад: aukštỹn ~ aukštỹn, gerỹn ~ gerỹn, gražỹn ~ gražỹn, kiẽtỹn ~ kiẽtỹn, kvailỹn ~ kvailỹn, mažỹn ~ mažỹn, trumpỹn ~ trumpỹn; à ~ ãr, ì ~ ìr; dabà ~ dabar, dá ~ dar, kodẽ ~ kodėl, todẽ ~ todėl; mã ~ mãn, laũka ~ laũkan. III. Комбінаторні закономірності голосних 1. Розширення голосного e § 83. У Mut, як і в деяких інших діалектах литовської мови, у певних випадках спостерігається розширення голосного e. Діалектне e (e < ė, e < en, e + l, m, n, r) завжди розширюється й набуває відтінку голосного a, якщо стоїть перед твердим приголосним. Таке розширене e у фонетичній транскрипції позначається лігатурою літер a та e (æ). У діалекті воно вимовляється як литовське ia, наприклад: bėržas ~ bėržas, bėrdams ~ bėrdamas, deg ~ dėga, dėlna ~ dėlna (долоня), ėžers ~ ežeras, gẽrs ~ gẽras, išvẽrs ~ išvẽrs, kẽlc ~ keltas, kẽlmai ~ kẽlmai, kẽršas ~ kẽršas, kẽrp ~ kẽrpa, lẽs ~ lẽsa, mẽlžu ~ mẽlžu, menkà ~ menkà, mẽrgas ~ mẽrgos, mãs ~ mẽs, ōbels (яблуні), pã-šam ~ pẽšame, šėnc ~ šėnas, skvẽrnas ~ skvẽrnas, supelijẽs ~ supelijęs, šōke's ~ šōkės, švẽnt ~ švẽnta, tẽks ~ tẽks, vẽdam ~ vẽdame, vẽl̇kam ~ vẽlkame, žẽms ~ žẽmas, žẽnc ~ žẽntas. Відтінок переднього a має також довге e у відкритому кінці слова в діалекті, яке виникло з циркумфлексного tautosilabinio en, наприклад: nubẽgẽ ~ nubẽgę, nulašėjẽ ~ nulašėjė, įsisąūšėjẽ ~ išsisąūšėję, plukdýdavẽ ~ plukdydavę, válgydavẽ ~ válgydavę, tẽ ~ tẽn. Таке e насправді не лабіалізується, а лише дещо віддаляється від звичайного e за ступенем підняття язика й наближається до a. Отже, воно залишається переднім, лише дуже широким e. В інших діалектах литовської мови також трапляються випадки розширення e. У східноаукштайтських діалектах puntininkai (навколо Купішкіса) розширюючись, e переходить в a, наприклад: và·da ~ vėda, vadù ~ vedu, va·stu. (умовний спосіб)~vėstų, vastù (бажальний спосіб) ~ vestų, vàs ~ vės, avà·la. ~ avėlė, kumà·la. ~ kumėlė. Такі приклади наводяться також у статті Пр. Скардіюса «Про асиміляцію голосних», де сказано: «Було помічено, що голосні часто уподібнювально впливають один на одного — як прогресивно, так і регресивно. Це особливо легко побачити в наших діалектах. Наприклад, субатенці, східні аукштайти, кажуть: bã·ga ~ bėga, bã·ktu. (умовний спосіб) ~ bėktų, nã·ša ~ nẽša, nãšt ~ nẽšt (від neštų), kumà·la. ~ kumėlė, але bẽgì ~ bėgi, bẽkì ~ bėgti, nẽ·št ~ nešti, род. мн. kumẽ·lu. ~ kumelių тощо... Таким чином можемо констатувати, що в говірці субатенців голосні переднього ряду перед голосними заднього ряду в наступних складах послідовно 159 уподібнюються, тобто перетворюються на такі самі широкі, також голосні заднього ряду»59. Із твердженням у цій цитаті, що всі наступні голосні заднього ряду e також перетворюють на голосні заднього ряду, можна погодитися лише частково. Однак, як видно з цитати, голосний e, перетворившись на голосний заднього ряду, завжди залишається таким же широким, як і a. Тому постає питання, як голосний e міг розширитися в тих випадках, коли після нього в сусідньому складі є вужчий за нього голосний заднього ряду, скажімо u. У цьому випадку можна говорити лише про часткову асиміляцію голосних. Скажімо, голосний u міг лише відсунути назад цей e, але не розширити його, а причину розширення голосного e слід шукати деінде. Однак як у Mut, так і в говірках східних верхньолитовських пунктинінків є приклади, де голосний e змінився й у випадках, коли після нього немає і ніколи не було жодного іншого голосного, наприклад, кореневий e третьої особи майбутнього часу дієслів (Mut): lės ~ lės, nẽš ~ nėš; (у говірках пунктинінків-дадинінків) mās ~ mės, nāš ~ nėš, vàs ~ vės; довгий e, що виник із таутосилабічного en (Mut): šẽ ~ šen, nėšẽ ~ nėšę, šérẽ ~ šėrę, vẽžẽ ~ vėžę; кінцевий ē іменників ē-основи < ē (у говірках пунктинінків-дадинінків): avā́la. ~ avėlė, kumā́la. ~ kumėlė, katāˢ ~ katė, katāˢs ~ katės, sva.rā ~ svėrė, sva.rāˢs ~ svėręs та ін. Наведені приклади показують, що в говірках є чимало випадків, коли голосний e може стати подібним до a або перейти в a зовсім не під впливом інших голосних. Щоб з’ясувати причини переходу голосного e в a або його уподібнення до нього, повернімося до тієї самої статті. У ній читаємо: «Як показують інші, сусідні говірки, це (перехід e в a — E. G.) мало відбутися поступово, а саме: у слові kumā́la. спершу, треба гадати, кінцеве ē після велярного l перейшло в a˙ (<a.), а згодом у передостанньому складі замість e з’явилося a»60. Отже, тут стверджується, що кінцеве ē у слові kumelė насамперед зазнало впливу велярного l, який і перетворив його на a. Таким чином виходить, що приголосні також впливають на голосні. У цьому випадку цитата вказує, що приголосні впливають на голосні лише прогресивно. Однак постає питання, чому велярний l, перетворивши наступний за ним e на a і сам через це ще більше стверднувши, не міг і далі впливати на сусідні голосні, і чому новопосталий кінцевий a мав уподібнити попередній e. Адже в литовській мові відомий регресивний і прогресивний взаємовплив голосних і приголосних. Крім того, регресивний вплив поширеніший і характерніший для литовської мови. Отже, чи не велярний l перетворив тут на a також попередній e? Переглянувши наведені раніше діалектні приклади, бачимо, що насправді в усіх випадках голосний e може зазнавати прогресивного й регресивного впливу як наявних, так і колишніх твердих приголосних. Інакше не можна пояснити розширення голосного e в досліджуваній говірці нині у відкритому кінці слова в таких словах, як bėgẽ˙ (< *bėgēn) ~ bėgę, šẽ (< šen) ~ šėn, sāvē˙ (< *saven) ~ sāvę (savęs). Це показує, що розширення голосного e у Mut давніше за зникнення приголосного n. Лише в той час, коли це n 59 Див. Pr. Skardžius, APh, VII, 40, Kaunas (1938). 60 Там само, 40. 160 ще зберігалося, e могло розширитися. Після зникнення n у кінці слова розширений голосний e зберігся. Також лише під впливом ствердлих приголосних голосний e, ē східних верхньолитовських говірок (< ē) перейшов у a в таких словах, як avāla ~ avėlė, gēra ~ gėrė, sva.rā ~ svėrė. Отже, і в купішкянській говірці e, ē (< ē) переходить в a у тих випадках, коли в наступному за ним складі немає м’якого приголосного. Про те, що приголосні впливають на сусідні з ними голосні, виразно свідчать і такі приклади з купішкянської говірки: gėra ~ gėrė, kėptas ~ kėptas, gėras ~ gėras, šėra ~ šėrė, žėma ~ žemė, vėžė ~ vėžė, žėmas ~ žemas, jėma ~ ėmė. У цих прикладах після g, j, k, š, ž голосний e, хоч і стоїть перед твердими або ствердлими приголосними (перед складом із голосним заднього або середнього ряду), не переходить в a, оскільки його вузькість підтримує попередній палатальний приголосний g, j, k, š, ž, який у цих говірках палаталізований сильніше, ніж інші приголосні. Варто зазначити також, що в таких випадках голосний e не лише не розширюється, а ще й звужується. Єдиною причиною його звуження може бути тільки палатальний приголосний, оскільки більше немає чинника, який міг би його звузити (після нього йдуть твердий приголосний і широкий голосний). На користь того, що розширення e (або його перехід в a) спричиняє лише приголосний, можна навести й інші приклади Mut. У більшій частині Mut кінцевий -t інфінітива м’який. Там і голосний e, стоячи перед м’яким t, не змінюється, наприклад: nēšti ~ nešti, gyvēt ~ gyventi. На східній околиці говірки кінцевий -t інфінітива твердий. Тут голосний e, стоячи перед твердим t, розширюється, вимовляється як ia, наприклад: gyvėt ~ gyventi, vėst ~ vėsti. Заперечна частка e, стоячи лише перед голосними заднього ряду в наступному слові, ніколи не розширюється, наприклад: nē uoga, nē olungė (nė volungė). Зовсім інакше буває, коли між тим самим e і голосними заднього ряду вставляється приголосний, наприклад: nēe uoga (nė uoga), nēe volungė ~ nė volungė. З’ясувавши, що голосний e зазнає впливу твердих або ствердлих приголосних, твердження «... голосні переднього ряду перед голосними заднього ряду... перетворюються на такі самі широкі голосні заднього ряду» не можна вважати правильним. Крім того, це твердження неправильне ще й тому, що насправді не всі голосні заднього ряду є широкими (наприклад, o, u). Голосний e, стоячи перед м’яким приголосним, ніколи не розширюється, наприклад: metį, vedį, nešį, pelė, senesnį. 2. Передній ряд голосних § 84. Усі голосні заднього ряду (a, o, u), стоячи після j та інших м’яких приголосних, у діалекті Миту завжди пересуваються вперед, напр.: jāuje ~ jāuja, pėllei ~ pėliai, gėrem ~ gėriame, lėkenčius ~ lėkiančius, kiāuras, ėjaū, jōjau, jōvals ~ jōvalas, žiōplas, jūks ~ jūkas (кров’яна юшка), kiūžis. Приклади показують, що голосні o, u та a в дифтонгу au під час пересування вперед не перетворилися на інші звуки, а найбільше цього впливу зазнали голосний a сам по собі та сполуки ai, am, an. Пересуваючи- 11. Kalbotyros klausimai 161 ваний уперед голосний a у діалекті перейшов у e. Цей звук e, що виник із a, залежно від своєї довготи та місця в слові має різну ширину. Унаслідок пересування вперед a у діалекті переходить в e: 1. Якщо в кінці відкритого слова він короткий, напр.: gijė ~ gijà, sàujė ~ sàuja, žarijė ~ žarijà, delčė ~ delčià, pradžė ~ pradžià; uošvijė ~ uošvijà; akė ~ akià (оком), gėrė ~ gėrià, žiūrė ~ žiūrià (дивиться). 2. Коли за ним іде м’який приголосний, напр.: áudženti ~ áudžianti, éisenį ~ éisianti, turentį ~ turinti (мати), lekentỹsis ~ lekian tỹsis, laukentėse ~ laukiančiose (вагітна), žydenčiója ~ žydiančiója (та, що цвіте). 3. Коли він входить до дифтонга ai, напр.: brólei ~ bróliai, marčei ~ marčiai, šėnei ~ šėniai, peileis ~ peiliais, šereis ~ šeriais. Після пересування вперед a у діалекті переходить в ę у таких випадках: 1. Якщо в кінці слова він довгий, напр.: audženčėsės ~ audžiančiasis, vyriáusėji ~ vyriausiai, baltąjė ~ baltąja, jąjė ~ jąja, naũjėjei ~ naujajai, graũdžėje ~ graudžiaja, mišė ~ mušia, šiūsė ~ siūsią, žvėjosė ~ žvejosia. 2. Коли за ним ідуть тверді приголосні, напр.: pylėvà ~ pyliavà, baudžėvà ~ baudžiavà, arklems ~ arkliams, peilems ~ peiliams, vadžės ~ vadžias, kójas ~ kojas, žiūrem ~ žiūrime (дивимося), tūret ~ tur iate (маєте). Звузився й перейшов в e також ненаголошений давній довгий кінцевий a слова (литовський ę). У кінці відкритого слова він вужчий, у закритому — ширший, напр.: gaidžė ~ gaidžio, jáuče ~ jaučio; kójes ~ kojos, sáujes ~ sáujos; plóje ~ plójo, sėdėje ~ sėdėjo. У цьому випадку походження нового e цілком зрозуміле: давній довгий a, будучи ненаголошеним, наприкінці слова скоротився й уже не міг перейти в o. Пізніше такий скорочений a під впливом упереджувальної дії приголосного j, разом із коротким a, перейшов в e. 3. Контракція та елізія § 85. Стягнення та випадіння голосних найчастіше відбуваються тоді, коли дієслова або слова дієслівного походження, корінь яких починається з голосного, отримують префікс. У говірці найчастіше контрагуються такі сполуки: e + y; u + ė; a, u + ei; i + i, наприклад: najaũ ~ nuėjaũ, najė ~ nuėjai, nãję ~ nuėjo, najims ~ nuėjimas, naisiu ~ nueisiu, nãs ~ nueis, pãis ~ paeis, nãik ~ nueik, nãn ~ nueina, naini ~ nueini, nãty ~ nueitų, nãnam ~ nueiname, nãsiu ~ nueisiu, pãsiu ~ paeisiu, paini ~ paeinu, paikim ~ paeikime, pain ~ paeina, pãity ~ paeitu, pãik ~ paeik, prãisiu ~ pra eisiu, prainu ~ praeinu, praik ~ praeik, praitu ~ praeitų, prais ~ praeis, prainam ~ praeiname, tėr ~ tėra, nėr ~ nėra. Елізія в говірці найчастіше відбувається в таких сполуках: e + a; e, i + ė; e + i; e, i + ei; a + ė; i + a, наприклад: neptėrš̃k ~ neapteršk, netlaĩkys ~ neatlaikys, necakỹs ~ neatsakys, netidarỹs ~ neatidarys, necūks ~ neatsūks, netlaũš ~ neatlaũš, netpìrks ~ neatpìrks, netiduõs ~ neatiduõs, netmės ~ neatmės, nekėję ~ neakėjo, negurkãva ~ neagurkãvo, nerbãva ~ nearbãvo, nėjaũ, nėjėi ~ neėjai, nėmiaũ ~ nėmiau, nėmėi ~ nėmei, prėde ~ priėdė, prėst ~ priėsti, prėdžiau ~ 162 priedžiau, nęd ~ nėda, nėde ~ nėdė, prešk ~ priėšk, nėšk ~ nėešk, nėdrus ~ nėėdrus, nėdri ~ nėėdri, preijau ~ priėjau, prejęi ~ priėjai, preijims ~ priėjimas, preidims ~ priedimas, premiau ~ priėmiau, premėi ~ priėmei, premims ~ priėmimas, nikš ~ neįkiš, nievėš ~ neįvėš, ninėš ~ neįneš, ništums ~ neįstumš, nižąs ~ neįkąs, nidėks ~ neįdegęs, nimū ~ nėimu, nimį ~ nėimi, neinū, neinį, neilūok ~ neeiliuok, preinū ~ prieinu, preinį ~ prieini, preiliāva ~ prielįavo, susėinū ~ susieinu, susėini ~ susieini, prajaiū ~ praėjau, prajėj ~ praėjai, prajims ~ praėjimas, nižgėre ~ neišgėrė, nišvāre ~ neišvārė, nišmāude ~ neišmāudė, nišāude ~ neiššāudė, nižgāude ~ neišgāudė, ništrāuke ~ neištrāukė, nišlāupė ~ neišlāupė, susėjau ~ susiėjau, susėjė ~ susiėjai, susėjims ~ susiėjimas, nikš ~ neįkiša, nikel ~ neįkelia, nėme ~ nėėmė, nėmem ~ nėėmėme, nėmėt ~ nėėmėte, nėmes ~ nėėmės, preję ~ priėjo, prėjom ~ priėjome, prėjot ~ priėjote, prėjęs ~ priėjęs, nein ~ neina, nein am, neik, neiš, neikit, neikim, preiš ~ prieis, prei- bit ~ prieikite, nišplaukė ~ neišplaukė, nėtnėš ~ neātneša, nim ~ nėima, nimam ~ nėimame, premem ~ priėmėme, susėme ~ susiėmė, susėmei ~ susiėmei, pršėmiau ~ prišėmiau, pašėmė ~ pasiėmė, nišėme ~ nusiėmė, tšėmei ~ teišėmei, prājom ~ praėjome, prājė ~ praėjo, pājom ~ paėjome, pāję ~ paėjo, susėnam ~ susieiname, susėję ~ susiėjo, nuseičiau ~ nusieičiau (nueičiau), nepārc ~ neapārtas. Іноді випадіння та стягнення голосних у говірці є настільки тісно пов’язаними явищами, що їх важко розрізнити; найчастіше так трапляється, коли в слові поряд стояли два однакові голосні, наприклад: pasilga ~ pasilgo, pasilgau ~ pasilgau, pasilsėt ~ pasilsėti, pasilsėje ~ pasilsėjo, pantaušys ~ paantaušys, Palsys ~ Paalsys (село біля річки Alsos), pirmapaalsinei ~ pirmapaalsiniai (люди з села Paalsio I), antrapaalsinei ~ antrapaalsiniai (люди з села Paalsio II), Pantvardys~Paantvardys (село біля річки Antvardės), prímam~ priimame, prim~ priima, pasiimt ~ usimt ~ prisiimt~ pasiimti, užsiimti, prisiiimti, priimc ~ priimk ~ priimt ~ priimsiu ~ niimsiu ~ priimsi ~ priimtu ~ priimkim ~ priimdavau ~ pasim ~ susim ~ ūsim ~ prisim ~ susimam ~ susimat~ priimtas, priimk, priimti, priimsiu, neimsiu, priimsi, priimtų, priimkime, priimdavau, pasiima, susiima, užsiima, prisiima, susiimame, susiimate. 4. В и п а д і н н я г о л о с н и х § 86. Дуже поодинокі випадки випадіння голосних трапляються в словах іншомовного походження в оточенні носових і сонорних приголосних, наприклад: pālic (пальто), gimnāzije (гімназія), gimnāziastas (гімназист), cvilikai (ціклі). 5. Д о д а в а н н я г о л о с н и х § 87. Додавання голосних на початку слова помічено лише в словах іншомовного походження, наприклад: Atkočāits~Atkočaitis (пор. польське tkacz), iškala (єврейська молитовня). 11. Kalbotyros klausimai 163 6. Випадіння голосних § 88. Випадіння голосних на початку слів литовського походження в говірці не спостерігається. Початкові голосні слів іншомовного походження найчастіше випадають тоді, коли значення цих слів або окремих звуків незрозуміле, або коли за своїм звучанням слово нагадує литовське слово, наприклад: Nastāze (Анастазія), vangelìks (євангелі-ст), Samidàuckas (Аксамітовшка), raplānc (аероплан), balatōrije (амбулато-рія), tamabìlius (автомобіль), Zabēle (Ізабелла), Džidorìus (Ізидор), raštānc (арештант), raštìot (заарештувати), raštāva (заарештував). 7. Випадіння голосних § 89. Випадіння голосних у говірці трапляється рідко, наприклад: vàdnas (отже), Mitva (Мітува), Jērbiškei (Єрубіскіай, назва села), brōks (буряк), sąsūvinis (зошит). 8. Відмінності на початку слова § 90. На початку слова замість літературного a у говірці нерегулярно вживається e, наприклад: elksnis (вільха), elksnynė (вільшаник), Eñdrius (Андрій), ēitvars (айтварас), ekmuõ (камінь), ekmenyne (кам’янистий ґрунт), Emērikis (Америка). Консонантизм I. Вимова та походження 1. Приголосні b, d, g, k, l, m, p, r, s, š, t, v, z, ž. § 91. Приголосні b, d, g, k, l, m, p, r, s, š, t, v, z, ž у говірці мають те саме походження і вимовляються так само, як у lk, наприклад: balā, baltā, daržinė, gaigals ~ gaigalas, karštis, lapė, mōlis, pašiópa (погана споруда, найчастіше дровітня), rōpe ~ rōpė, sulā, šatrā, tōsis, vežēš, žūrūnis (той, хто бурчить, збирається плакати), žāips ~ žaibas. § 92. j говірки має те саме походження, що й у lk. Він завжди вимовляється м’яко, наприклад: jāuje ~ jāuja, jōvars ~ jōvaras, juōks ~ juōkas, jijē (вона). § 93. j у говірці трапляється рідше, ніж у lk. Найчастіше його немає наприкінці слів говірки. Там він разом з усім складом випав після давніх довгих голосних і голосних дифтонгів у таких випадках: 1. У відкритому кінці слова перед давнім коротким a, наприклад: gỹ ~ gỹja, klō ~ klōja, kiaušiniau ~ kiaušiniauja (шукає в гніздах яєць), kirmỹ ~ kirmyja, lỹ ~ lyja, lō ~ lōja, lynō ~ lynōja, lie ~ lieja, malkau ~ malkauja, mō ~ mōja, melūo ~ melūoja, plō ~ plōja, paukščiau ~ paukščiauja (ловить птахів, руйнує їхні гнізда), pelỹ ~ pelỹja, peliō ~ peliōja (ловить мишей), rāu ~ rāuja, rūdỹ ~ rūdỹja, sē ~ sēja, skrie ~ skrieja, spē ~ spēja, šienāu ~ šienāuja, važiūo ~ važiūoja, але: sāuje (<*sāujā) ~ sāuja, jāuje ~ jāuja, Vidāuje ~ Vidāuja, gijē ~ gija, vējē ~ vēja. 164 2. У відкритому кінці слова перед e (< ēn), наприклад: akỹ ~ akyje, galvõ ~ galvoje, gerõ ~ geroje, nõsy ~ nosyje, pievõ ~ pievoje, patvorỹ ~ patvoryje, šulinỹ ~ šulinyje, tulžỹ ~ tulžyje, vandenỹ ~ vandenyje, žaliõ ~ žalioje, але: meduj̃ ~ meduje, būčiuj̃ ~ būčiuje, spiečiuj̃ ~ spiečiuje. 3. Наприкінці першої частини складних слів, коли j стояв перед a, наприклад: kraugerỹs (< kraujagerýs), kraũligė (< kraujaligė) ~ kraũligė, kraũžolės (< kraujāžolės) ~ kraũžolės, kógalvei (< kojagalviai) ~ kógaliai (кінцівки), nauvedỹs (< naujavedys), vėrauṗlės (< vėjarauṗlės) ~ vėrauṗlės. § 94. Як і в 1k, j зникло в сполуках приголосних, що стоять перед голосними переднього ряду, наприклад: áudi, jautl, láukei, renkì, skalbei, žiemỹs (північ). § 95. Доля j у сполуках із приголосними перед голосними заднього ряду така: 1. Другий елемент давніх сполук dj, tj, як і в 1k, зник, перетворивши перший елемент на африкату dž, č, а голосний, що йшов після цієї сполуки, зробивши переднім, наприклад: gaidžė̃ ~ gaidžiai, gaidžė ~ gaidžio, gaidžiui, mačiaũ, matýčiau, paũkščė̃ ~ paũkščiai, svečė̃ ~ svečiai, kenč̃ ~ kenčia, leidž̃ ~ leidžia. Закінчення a, очевидно, в цьому випадку випало вже після перетворення сполук tj, dj на > č, dž, бо інакше tj, dj не могли б перетворитися на африкати (j випало б разом з a). 2. Давні сполуки bj, pj збереглися без змін лише в основі слова, наприклад: bjaurùms ~ biaurumas, pabjūra ~ pabiūro, bjaurỹbė ~ biaurybė, bjaũrei ~ biaūriai, papjū̃ts (лихо, кінець), pjovìms ~ piovimas, pjáustyt ~ pjáustyti, pjovìks ~ piovikas, pjudýt ~ piudyti, pjūklas ~ piūklas, rūkpjūtė ~ rugpjūtė, papjaũc ~ papiautas, spjõvė ~ spiovė, spjáut ~ spiauti. Наприкінці слова другий елемент сполук bj, pj випав, як і в 1k, наприклад: gnybiau, gnybiu, kaupiu. 3. Другий елемент давніх сполук gj, kj, lj, mj, nj, rj, sj, šj, vj, zj, žj також випав, як і в 1k, наприклад: vãgė ~ vãgio, sakiaũ, brólė ~ brólio, kūrme ~ kūrmio, skýniau, stúobre ~ stúobrio, bìldese ~ bìldesio, šiauc ~ šiaũdas, žyziaũ (плакав), ėžė ~ ėžio. ⁿ. § 96. n говірки за походженням і вимовою такий самий, як у 1k, наприклад: norãks ~ norãgas, vãnak s ~ vã nagas, žandai. На відміну від 1k, n у говірці трапляється рідше. Без жодного винятку⁶¹ тут він зник не лише перед усіма фрикативними приголосними в корені й закінченні слова, як у 1k, а й у дієсловах перед s та інфінітивним t (як саме зникнення n вплинуло на голосний, що стояв перед ним, див. §§ 38, 42, 48, 54, 65, 69, 74, 79), наприклад: bãl ~ bãla, grãžtas ~ grãžtas, gyvẽs ~ gyveñs, gyvėt ~ gyventi, kẽst, kūręs ~ kūrẽns, kūrėt ~ kūrenti, kabit ~ kabinti, kabìs ~ kabins, lìst, pìt ~ pinti, pìs ~ piñs, raugėt ~ rauginti, sãpara, sãl ~ sãla, sãnar ei ~ sãnariai, sãnašas ~ sãnašos, sãžinė ~ sãžinė, sãrašas, skẽst, skỹst, skẽsiu ~ skinsiu, skẽsi ~ skinsi, skẽs ~ skins, skẽsim ~ skinsime, skẽsit ~ skinsite, skẽt ~ skinti, skẽdams ~ skindamas, skẽtų ~ skintų, sėt ~ sėnti, sėstu ~ sėñstu, sėst ~ sėnsta, sėstų ~ sėntų, 61 Пор. J. Žiugžda, Lietuvių kalbos gramatika, 1, 20, Kaunas, 1956. 165 sėsi ~ sensi, sės ~ sens, sėčiau ~ senčiau, sėtum ~ sentum, sėdams ~ sendamas, šąslavas (sašlavos), šąl ~ šąla, tvės ~ tviñs, tvįt ~ tvinti, tvįst ~ tvinsta, tvįtu ~ tvintu. Випадки, коли n переходить у m, див. § 109. f, ch, h. § 97. Приголосні f, ch, h у говірці трапляються переважно лише в словах іншомовного походження, вони рідкісні. a) З-поміж цих приголосних у говірці найчастіше трапляється f, наприклад: fūktelis (схожа на арпу сільськогосподарська машина), futrā (теплий жіночий плащ), férma, fināncai ~ finānsai, fýgusas (фікус), féleris (недолік, вада), frēnčius (піджак). В інших словах f замінюється на p, наприклад: pābrikēs ~ fābrikas, pūrmonc ~ fūrmonas (візник), purmānka (віз із людьми), partigrāps ~ partigrāpas (фотограф), pudamenc ~ fudamēntas (фундамент). Молоді носії говірки вимовляють f у запозичених словах. b) Початковий h у запозиченнях у говірці найчастіше випускається, наприклад: aktārs (гектар), īmnas (гімн). Іноді такий h замінюється на g, наприклад: Genārikṣ (Генрік), gēṛps (герб), gektārs (гектар). У вигуках говірки h вимовляється, наприклад: ahà (так), ehē (погано!), uhū (алло, увага!), ýhāha (іржання коня), ohō. Молодь говірки вимовляє h і в запозиченнях. c) Приголосний ch у мовленні старших носіїв говірки зовсім не вживається. У всіх випадках його замінює литовський k (також і в новотворах), наприклад: kòrs ~ chòras, kòlera ~ chòlera, tēkninkūms (технікум), tēkninks (технік), kirūrks ~ хірург, karāktorius (характер), kliòrke ~ chliòrkē (хлор), kuligānc ~ хуліган, kytrī (розумно). Молоді носії говірки вимовляють ch у запозиченнях. 2. Африкати c. § 98. Африката c у говірці значно частіша, ніж у літературній мові. Через це її походження також різноманітніше порівняно з c літературної мови. Як і в літературній мові, c у говірці насамперед трапляється в запозиченнях і словах, що наслідують звуки природи, наприклад: cūkruṣ, cigōnai (цигани), cigārs ~ cigāras, cimēnc (цемент); cipīks ~ cipūkas (курча), ciepšet, cýpt, cyplȳs, cāpt, capūks (край одягу, виступ, за який можна вхопитися). Крім того, африката c у говірці виникає також унаслідок асиміляції звуків. У говірці c такого походження найбільше. Найчастіше в говірці асимілюються звуки t і s, d і s, що опинилися поруч. Під час асиміляції ці звукосполучення завжди переходять в африкату c. У говірці вона виникає в таких випадках: 1. Коли поруч опиняються префікс t і корінь або зворотна частка s, наприклад: acisēda ~ atsisėdo, acīgule ~ atsigulė, acikēle ~ atsikėlė, ācliuoge ~ atšliuo gė, àcklende ~ atsklendė, àckleiskim ~ atskleiskime, àckverbe ~ atskverbė, acmeik ~ at smeik, acpēši ~ atspėsi, ackirtu ~ atskirtu, acvyrāva ~ atsvyravo, acpinda ~ atspindo, acūka ~ atsūko. 2. У сполученні сусідніх слів, перше з яких є проклітикою, кінцевий t і початковий s, наприклад: an cāules ~ ant saulės, an cēnas ~ ant sienos, an cṭāla ~ ant stālo. 166 3. На межі компонентів складних слів: кінцеві d, t першого компонента та початкові s другого компонента, напр.: drūčprandis ~ drūtsprandis, v̇ciene ~ vidsienė. 4. У закритому кінці слова, крім випадків із коротким a (§ 61), а також коли поруч опиняються звуки t і s, d і s, напр.: lẽc ~ lẽtas, kẽpc ~ kẽptas, kiẽc ~ kiẽtas, píc ~ pintas, rãc ~ rãtas, rẽc ~ rẽtas, skíc ~ skintas, arúoc ~ arúodas, grúc ~ grūdas, júoc ~ júodas, kūoc ~ kūodas, lẽc ~ lẽdas, pãc ~ pãdas, prúc ~ prūdas, púoc ~ pūodas, pẽc ~ pẽdas, rúc ~ rūdas, sõc ~ sõdas, úoc ~ úodas, žíec ~ žíedas. Африката c у говірці виникає з s, що опинилася після n. Найчастіше це відбувається в закритому кінці слова, крім випадків із коротким голосним, напр.: geltõnc ~ geltõnas, mėlync ~ mėlynas, raudõnc ~ raudõnas, šẽnc ~ šẽnas, šiẽnc ~ šiẽnas, vandẽnc ~ vandẽns, víenc ~ víenas. s переходить у c також у суфіксі -nsk- особових імен чужомовного походження, напр.: Bagdánckis ~ Bagdánskis, Palánckis ~ Palánskis, Beržínckas ~ Beržínskas. Імовірно, за аналогією до суфікса -nsk- звук s переходить у c і в суфіксі -ausk-, а також в інших словах, що містять звукове сполучення -ausk-, напр.: pliauckà ~ pliauskà, Lazdáuckas ~ Lazdáuskas, Grubliáuckė ~ Grubliáuskė (Grubliauskaitė), bauckinė ~ bauskinė (привезена з Бауске). č. § 99. За походженням і вживанням африката č у говірці також поширеніша, ніж у lk: 1. č, що виникла з t + j, як і в lk, див. § 95. 2. č, що виникла внаслідок звуконаслідування, напр.: čerkšt, čerkšlė, čirkšt, čiaupótis, čiauškėt, čiaudėt, čiūpt, čiūputė ~ čiūputė (той, хто довго щось робить, мацає). 3. Запозичене č, засвоєне разом зі словом, напр.: česnãkas ~ česnãkas, čemerỹs (гірка трава), čiobras, žemčiūgai. У говірці багато випадків африкати č, що виникла внаслідок асиміляції звуків. Звуки t і š, опинившись поруч, завжди дають африкату č, напр.: ačẽrt ~ atšẽrti, ačãla ~ atšãlo, ačáiža ~ atšáiža, ačvìlpė ~ atšvìlpė, ačliáužė ~ atšliáužė; an čiaudų ~ ant šiaudų, an čirdies ~ ant širdies, an čaliẽs ~ ant šalies; pikčšasė ~ piktsąsiai. Африкату č утворюють також унаслідок асиміляції звуки d + š, що опинилися поруч, напр.: Ei čas (<Eid+šas, прізвище), Ei čei ~ Ei čiai (село), juõčkus (< juod+škus); Juõčakis ~ Juódsakis (струмок у лісах Паѕ̌венчіса), mečerkė (<medsárkė). Африката č переходить у звук š після n, напр.: grynčalã ~ grynšalã, Jončkìs ~ Jončkis (Jonas), Oñčke ~ Oñčke (Ona), Genčke ~ Genčke (Genė). Африката č вимовляється внаслідок асиміляції у словосполученні, утвореному зі звуків c і š говірки, напр.: vien čon čyla, ki čon čala ~ vienc šonc šyla, kic šonc šąla ~ vienas šonas šyla, kitas šonas šąla. dz. § 100. Африката dz у говірці рідкісна. Вона виникла: 1. Унаслідок звуконаслідування, напр.: džinkt ~ džingt, džimbīt ~ džimbinti (ліниво йти), džangvót (іти далеко без чіткої мети). 2. Унаслідок асиміляції зі звуків t і z, d і z, що опинилися поруч, напр.: adžimbė ~ atzvimbė, adzylójė ~ atzylójo, adžiržė ~ atziržė; ka džiřžė ~ kad žiržė. 167 3. Унаслідок асиміляції звука z попереднім n, наприклад: Bandžnai ~ Banzinai (назва села), bendžinc ~ benzinas, kombinzdžonc ~ kombinzonas. dž. § 101. Африката dž у говірці трапляється частіше, ніж у літературній мові. Вона могла виникнути: 1. Із сполучення dj, див. § 95. 2. Унаслідок наслідування звуків природи, наприклад: ei džium džium džium. 3. Унаслідок асиміляції суміжних звуків, наприклад: (t+ž) adžvengė ~ atžvengė, adžėlė ~ atžėlė, adžygiuo ~ atžygiuoja, adžagrei ~ atžagariai, adžengė ~ atžengė, adžarštė ~ atža(r)štė, adžaibuo ~ atžaibuoja, adžabojė ~ atžabėjo; an džiemos ~ ant žiemos, an džėmes ~ ant žemės, an džolės ~ ant žolės; pigdžolės ~ piktžolės. Африката dž помітна також у складних словах перед дзвінкими приголосними, коли африката č озвінчується, наприклад: drūdžgalys ~ drūčgalys (тупий кінець), kurdžgalys ~ kurčgalys (кінець борозен на ступні), trėdždalis ~ trečdalis. II. Комбінаторні закономірності приголосних 1. А с и м і л я ц і я a) Пом’якшення приголосних унаслідок асиміляції. § 102. У говірці приголосні можуть бути твердими й м’якими. Оглушення або пом’якшення приголосних у говірці відбувається регресивно62. Перед голосними заднього ряду приголосні завжди тверді, як і в літературній мові, наприклад: balà, bóbà, baigù, vãbalas ~ vãbalas, skam̃ba ~ skamba, šlum̃ba ~ šlumba, žvaigždùtė ~ žvaigždutė. Якщо внаслідок скорочення кінця слова в говірці випадає короткий a, то приголосний, що стояв перед ним і опинився в кінці слова, залишається твердим, наприклад: dírbo ~ dirba, drėb ~ drėba, ėd ~ ėda, kánd ~ kanda, leñd ~ lenda, žíb ~ žiba, žínd ~ žinda. Безпосередньо перед голосними переднього ряду або перед голосними, що зазнали переднього зсуву, приголосні завжди м’які, наприклад: bìtis (бджола), Bėbirvýtis ~ Bebirvytis (струмок), kiaušìnis ~ kiaušinis, kępìes ~ kepiesi, lėkìms ~ lėkimas, lýgýbė (рівність), pélkė ~ pelkė, šiekšnìs, žydėt ~ žydėti, žioplas ~ žioplas. Якщо через скорочення кінця слова в говірці перед м’яким приголосним випадає короткий a або i, то приголосний, що стояв перед ним, завжди вимовляється м’яко, наприклад: mýl ~ mylia (любить), lýdž ~ lydi (супроводжує), týl (мовчить), žýd (цвіте), pér (пере), gúl (лежить), gyvẽt ~ gyventi (жити), matýt ~ matyti (бачити), sakýt ~ sakyti (говорити), žiūrėt ~ žiūrėti (дивитися). § 103. Приголосні g, k м’які лише тоді, коли стоять безпосередньо перед голосним переднього ряду або голосним, що зазнав переднього зсуву, наприклад: gìrgždėt ~ girgždėti, kìrbėt ~ kirbėti. Якщо між g, k та голосними переднього ряду або голосними, що зазнали переднього зсуву, стоять інші приголосні, задньоязикові g, k вимовляються твердо, наприклад: grūžas ~ grūžas 62 У говірці трапляється кілька слів, у яких пом’якшення приголосних є прогресивним. У словах: kėl’s ~ kėlias, žál’s ~ žalias, після випадіння короткого a через скорочення закінчення l залишається м’яким і пом’якшує наступний за ним s. 168 (гру́жлис), gnỹbu ~ гну, pagrėbstai ~ pagrėbstai, grižčė ~ grižčia (гри́жте, жмут висмикнутого льону), greitai (швидко), griebau ~ griebiau, grėblis ~ grėblis, gróva ~ grióva (той, що швидко перевертається), grūva ~ griūva, griaužė ~ griaužė, kraukšlė ~ kriaukšlė (тріщина на боці хлібини), kriokė ~ kriokė, krūkis ~ kriūkis (палиця), klỹkė ~ klykė, klengė ~ klengė (засув дверей), klipytą ~ klipytą (людина згорблена), skliauda ~ skliaudo (ворушить, про вуха тварини), kreipės ~ kreipiasi, krypst ~ krypsta. g, k дещо пом’якшені, коли стоять наприкінці слова перед м’яким t, що входить до того самого складу, наприклад: pravirkti, išderkti (зневажити, обмовити), apnikti, išmigti, įtikti, ištrūkti, išalkti, išbrinkti, pradinkti, palinkti, ištrinkti, sėkti ~ sėkti, bėgti ~ bėgti, dēkti ~ dègti, sprógti ~ sprógti. Якщо в кінці слова між м’яким t і k, g є ще один приголосний або k, g належить до іншого складу, то в цьому випадку вони тверді, наприклад: suplūkšti ~ suplūkšti, ištrūkšti ~ ištrūkšti, užtrókšti ~ užtrókšti, naktis ~ naktis, saktis ~ sagtis. § 104. Усі інші приголосні, що стоять перед голосним переднього ряду або перед голосним, що став переднім, є м’якими й тоді, коли їх кілька; найм’якший той, що стоїть безпосередньо перед голосним переднього ряду або перед голосним, що став переднім, а інші, які йому передують, менш м’які, наприклад: blyžoti ~ blyžoti (лежати наче паралізований), pasterblė ~ pasterblė (нижня частина даху, піддашшя), žvirbliukas ~ žvirbliukas, bliauna ~ bliauna, apžlibo ~ apžlibo (осліп), Bliūdžiai ~ Bliūdžiai (село), įblėndžiame ~ įblėndžiame (вмішуємо), brįnkti ~ brińkti, bristi ~ bristi, brydė ~ brydė (прохід через посіви), silpnyn ~ silpnyn, pliūkas ~ pliūkas (удар), priėdė ~ priėdė, skelbkit ~ skalbkite, lieptėlis ~ lieptėlis, prikąsė ~ prikąsė, priešpriešiais ~ priešpriešiais, priglitęs ~ priglités (брудний), žiūpsnis ~ žiūpsnis, prisakymas ~ prisakymas, sudrėbtinis ~ sudrėbtinis (той, хто живе неодруженим), drėžlas ~ drėžlas (ящірка), dvikartė ~ dvikartė (підодіяльник чи чохол для постелі), dvišaks ~ dvišakas, bendrininks ~ bendrininkas, trinti ~ trinti, trinýtis ~ trinýtis, šienatvė ~ šienatvė (косовиця), senatvė ~ senatvė, triobà ~ trioba (хата), triuša ~ triuša, triukšmas ~ triukšmas, treškėti ~ treškėti, šatrinis ~ šatrinis (заноза), Mantviliai ~ Mantviliai (село), padugnės ~ padugnės, garnys ~ garnys, iškirtą ~ iškirto, papūrtė ~ papūrtė, užsprįngo ~ užsprįngo, skiedrynas ~ skiedrynas, apdrėbė ~ apdrėbė, apdrįžo ~ apdrįžo (почав погано бачити), apsnigo ~ apsnigo, apdrisko ~ apdrisko, apdribo ~ apdribo, apžlibo ~ apžlibo (осліп), apdegė ~ apdegė, apdėjo ~ apdėjo, apdėvėjo ~ apdėvėjo, apsistojo ~ apsistojo, atpiovė ~ atpiovė, triobvieta ~ triobvieta (фундамент хати, місце під хату), liepžiedis ~ liepžiedis, rudmė- 169 sẽ ~ rudmėsė, Vīdģīris ~ Vidgiris (ліс), Dēgūdģīris ~ Degūtgiris (ліс); šaugždētis ~ šaukšdėtis, kupētvieta ~ kupėtvieta. § 105. Приголосні також м’які (ступінь м’якості слабший), коли стоять перед g, k, за якими йде голосний переднього ряду або інші м’які чи пом’якшені приголосні, наприклад: slėnkstis ~ slenkstis, līnkšmybė ~ linksmybė, girgždėt ~ girgždėti, tvinkčot ~ tvinkčioti (пульсувати), bīlkštis ~ bilkštis (шум, гупання), vērkšlēna ~ verkšlėna, girgšēt ~ girgseti (ґелґотати), dirgīt ~ dirginti, bitkrēslis ~ bitkrėslis (рослина), anglis ~ anglis, žīrklēs ~ žirklės. § 106. М’якість приголосних дуже слабка, якщо вони стоять перед g, k та іншим м’яким або пом’якшеним приголосним, що належить до іншого складу, наприклад: abgriežau ~ apgriežiau, apškverbė ~ apškverbė, abgrōšt ~ apgriožti (перевернути, звалити), abgnaušti ~ apgniaužti, abgrėšti ~ apgrėžti, apkņišti ~ apknisti, apkreipī ~ apkreipti, apkresti ~ apkrėsti, apklīmpt ~ apklimpti, adgriept ~ atgriebti, atkrīsti ~ atkristi, atkrōkt ~ atkriokti. b) Уподібнення приголосних унаслідок асиміляції. § 107. У говірці взаємно уподібнюються як сусідні, так і несуміжні приголосні, що стоять у сусідніх складах. У словах литовського словотворення приголосні найчастіше уподібнюються регресивно, а в словах іншомовного походження трапляється також їхнє прогресивне уподібнення. Приголосні l, m, n, r не впливають на інші приголосні й самі не зазнають їхнього впливу, хоча в говірці іноді в їхньому оточенні трапляються оглушені або дзвінкі приголосні, наприклад: vartinglys (павутиння), vartingliauot (ловити павутиння), šproklė (тріщина, місце, що луснуло). Інші приголосні самі асимілюють і зазнають асиміляції інших приголосних. § 108. Дзвінкі приголосні, що стоять перед глухими, оглушуються, а глухі, які стоять перед дзвінкими, як і k, озвінчуються, наприклад: (оглушені дзвінкі) sudrėpt ~ sudrėbti, grėpt ~ grėbti, gērpt ~ gēr bti, gnīpt ~ gnībti, šlūpt ~ šlūbti, šlūps ~ šlūbas, ankstīps ~ ankstýbas, kīpkis ~ kibkis, saltkārčei ~ saldkarčiai (солодко-гіркі), smaiks ~ smaigas, varks ~ vargas, vānaks ~ vānagas, varškas ~ vargšas, vandenīnks ~ vandenингas, užpūole ~ užpūolė, duot peili ~ duoda peilį, brēt pūrva ~ brėda pūrvą; (озвінчені глухі) lībdams ~ līpdamas, pūzgalve ~ pūsgalve, pūzbadžiu ~ pūsbadžiu, lībda ~ līpdo, liēbžiedis ~ liepžiedis, pigdagis ~ piktdagis, trūgžolės ~ trūkžolės (трава з коренем «трукіс»), Labgirinė (ліс), abdaīina ~ apdailino, abdgina ~ apdegino, abdaūže ~ apdaužė, abdaīnāvo ~ apdainavo, lēkz bitīs (lēks bitės), pjaūž bērža ~ pjaus beržą, tōz duobēs ~ tos duobės, vīz girēs ~ vis giriasi. § 109. У говірці багато випадків, коли два сусідні різні дзвінкі або два глухі приголосні, асимілюючись, уподібнюються за місцем артикуляції, наприклад: приголосний s, стоячи перед č, у говірці завжди переходить у š, наприклад: mėščiau ~ mėščiau, veščiau ~ vėščiau, lėsčiau ~ lėščiau, kriščiau ~ kriščiau, smauščiau ~ 170 šnausčiau, šeščiaus ~ šeščiausi, kniupščes ~ kniupščias, gulščes ~ gulščias Giščius ~ Guščius (прізвище), Krščius ~ Krisčius (прізвище), riščė ~ risčia, kaš čė ~ kas čia, ankščiau ~ anksčiau. Приголосний ž, стоячи перед dž, у говірці завжди переходить у ž, наприклад: oškaparždžė ~ oškaparždžiai (хвощі), laž džiukė ~ lazdžiukė, liždžiuks ~ lizdžiukas, skruždžių ~ skruzdžių. Носовий приголосний n, стоячи перед задньоязиковими, у говірці завжди є задньоязиковим, у фонетичній транскрипції позначається петлею, загнутою всередину, наприклад: laŋkà ~ lanka, lẽŋgvas ~ lengvas, sutĩŋka ~ sutinka, raŋgýtis ~ rangytis, ẽŋgė ~ ẽngė, raŋkà ~ ranka, raŋkiot ~ rankioti, raŋgos ~ raŋgosi, laŋguoc ~ langūotas. Приголосний n перед губними у говірці переходить у m, наприклад: pempirkščei (< penk-pirščiai) ~ pempirkščiai (синій люпин), nukamputiit (< nukantupinti) ~ nukamputinti (зцідити, замучити), samplato (< samplatoje) ~ samplatoję (у купі), kampūžit (конфіскувати), kompiskūot (конфіскувати), Grimberkis ~ Grinberkis (прізвище), Fémberks (Файнберг, прізвище). § 110. У говірці трапляються випадки, коли за місцем артикуляції уподібнюються також приголосні, що не стоять поруч у суміжних складах. Найчастіше приголосний s переходить у š, якщо суміжний склад починається з š, наприклад: šušūka ~ sušūko, šušala ~ sušalo, šušla ~ sušulo, šušāudė ~ sušāudė, šąšlavas ~ sąšlavas, šąšlavynė ~ sąšlavynas, mūšškės ~ mūšiškis, jüšškės ~ jüšiškis. Віддалена асиміляція помітна також у словах іншомовного походження, наприклад: pelicilinc (пеніцилін), leguliatorius (регулятор), levolzleris (револьвер). § 111. У говірці трапляються випадки, коли два звуки, що опинилися поруч, унаслідок асиміляції зливаються в одну африкату; див. §§ 98, 99, 100, 101. Випадки, коли внаслідок асиміляції n s, š переходять у c, č, див. §§ 98, 99. c) Випадання приголосних унаслідок асиміляції. § 112. Випадання приголосних унаслідок асиміляції у говірці спостерігається в таких випадках: 1. Коли збігаються два однакові приголосні, через незручність вимови гемінат перший зникає, наприклад: (k+k) Rōkalnis ~ Rokkalnis (пагорб у селі Памитувіс), šākotis ~ šākkotis; (l+l) špūlanktis ~ špūllanktis; (m+m) žiemitė ~ žiemmitė; (s+s) bū sārgu ~ būs sārgu, bū sulōs ~ būs sulōs, kelislyk ~ kelissyk, pūsaldīs ~ pūssaldis, pūsaušis ~ pūssaušis, pūskystis ~ pūsskystis; (š+š) išōka ~ iššōko išōvē ~ iššōvē, išērė ~ iššērė, išāla ~ iššālo, išsauke ~ iššauke, i šīeno ~ iš šīeno, i šaliēs ~ iš šaliēs, i šūne ~ iš šūnio; (t+t) an tāka ~ ant tāko, an tilta ~ ant tilto, an tulžiēs ~ ant tulžiēs; (ž+ž) užžėlė ~ užžėlė, užžyrāva ~ užžyrāvo, užžvengė ~ užžvengė, užžvygė (užžviegė), u žōdi ~ už žōdį, u žēmē ~ už žēmē. 2. Коли збігаються два приголосні, що різняться за дзвінкістю, наприклад: (d+t) bañtakis ~ bañdtakis (стежка, якою женуть стадо); (g+k) dalkotis ~ dalgkotis; (k+g) būgalis ~ būkgalis (тупий кінець колоди), žvāgalis ~ žvākgali s; (s+z) pasidarý žūkuls ~ pasidarýs žūkulas (страва, що вариться, зіб’ється в купу); (s+ž) bū žolēs ~ būs žolēs, mū žardý ~ mūs žardýje (у нашому загоні), pūžiemis ~ pūšiemis, pūžalis ~ pušzalis, pūžlibis ~ pūšlibis (напівсліпий); (š+ž) išžergė ~ išžergė, išžeŋkt ~ išžengti, i žolēs ~ iš žolēs, i žievēs ~ iš žievēs, 171 із гусей ~ із гусей; (ш + ж) išimbe ~ išzimbė (išzvimbė), išžylioje ~ išžyliojo, išzirzė ~ išzirzė, išzurgė ~ išzurgė (випросив, виманив); (ж + с) usprink ~ užsprįngti, užsūka ~ užsūko, užsėk ~ užsėk, uskurdę ~ užskurdę, u sāva ~ už sāvo, u saūsa ~ už saūsa; (ж + с) ušōka ~ užšōko, ūšauke ~ užšaukė, ūšvilpe ~ užšvilpė, ušiaūse ~ užšiaūse, u šiaudų ~ už šiaudų, u šieno ~ už šieno. У цьому випадку другий приголосний асимілює перший, і обидва приголосні уподібнюються, стають однаковими, тому, як і у випадку з гемінатами, перший зникає. 3. Коли стикаються два дзвінкі або два глухі приголосні, перший уподібнюється до другого й зникає, наприклад: (ж + з) užzimbė (užzvimbė), užzirzė ~ užzirzė; (с + ш) pūšaltis ~ pūšaltis, pūšiltis ~ pūšiltis, pušėsta ~ puššėsto, pušimtis ~ puššimtis, saūšake ~ saūššakė, gėr šautuvus ~ geras šautuvas; (ш + с) išpirga ~ iššpirgo, išprōga ~ iššprōgo, išprūda ~ iššprūdo, isigąs ~ išsigąs, išūks ~ iššūks, isaūšit ~ iššaūsinti, išpāust ~ iššpāusti, i saūsa ~ iš saūso, i sāve (iš savęs), i skepetōs ~ iš skepetōs, i skiedrōs ~ iš skiedrōs. 4. Коли поруч стикаються (найчастіше у складних словах) два дзвінкі або два глухі приголосні, а після них іде ще один приголосний, відмінний за своєю вимовою (після дзвінких — глухий, після глухих — дзвінкий), другий приголосний завжди зникає, наприклад: kìrpente (< kirvpen­tė), kìrkotis (< kirvkoktis), rankōgalis (<rankovgalis), diėmedis (< dievmedis), šalpusne (<šaltpusnė), Pìlkelis (<Piltkelis), vīžgaidis (<vištgaidis), pìkvotė (<piktvotė), pìgdagis (<piktdagis), skìmtelėje (<skimbtelėjo), apklimt (<apklimpti), višžiausis (<višt­žiausis). 2. Д и с и м і л я ц і я § 113. У говірці спостерігаються поодинокі випадки прогресивної та регресивної дисиміляції, наприклад: lėndre (nendrė), lendrinis (nendrinis), párkelis (parkeris), órdelis (orderis), plūgeris (flygelis), registruoc (registruotas), kalikatūra (karikatūra), seliūnc (seniūnas), trėjingai (treningai). 3. А с п і р о в а н і с т ь п р и г о л о с н и х § 114. У кінці слова проривні приголосні вимовляються з виразною голосовою аспірацією. Найчастіше аспіруються приголосні k, g, t, наприклад: àteinant, bėgat, bėk, lipk, aug ~ auga, dęg ~ dėga, sęg ~ sėga. Приголосні, що стоять перед аспірованим звуком, вимовляються твердо. У групах слів аспіровані звуки вимовляються без аспірації, наприклад: einant elksnynų, bėk namō. 4. Метатеза § 115. Близька метатеза. У говірці найчастіше чергуються такі приголосні: 1. šk змінюється на kš, наприклад: reišk ~ reiškia, reikšt; teškiu, tėkšt; blaškai (відбите солом’я), blōškem ~ blōškeme, blōkšt; tryška ~ tryško, trykšt; taišk ~ tauškia, taukšt ~ taukšti; trešk ~ treškia, trėkšt ~ trėkšti; čiaušk ~ čiauškia, čiaūkšt ~ čiaūkšti; pliūška ~ pliūško (bliūško), pliūkšt ~ pliūkšti (bliūkšti); tešk ~ tėškia, tykšti, tiškas (бризок); pyšk ~ pyška, pyūkšt ~ pyūkšt; pōšk ~ pōška, pōkšt ~ pōkšt. 172 2. sk чергується з ks, наприклад: dreskiù, drėkst. 3. zg чергується з gz, наприклад: mėzg ~ mėzga, mėkst ~ mėgzti; režginỹs, režst ~ režgti; sumizga ~ sumizgo, mīkst ~ migzti. Трапляється, що при перестановці місцями може чергуватися також приголосний із голосним, наприклад: pirmas ~ pirmas ir primdėlė (корова з першим телям), primgalỹs (першоголовий). § 116. Далека метатеза. Далека метатеза найчастіше спостерігається у словах іншомовного походження. Найчастіше місцями міняються приголосні сусідніх складів, наприклад: altilėrije (артилерія), cvìliks (цвікель), dōrelis (долар), mocōtiklas (мотоцикл), klingeris (крендель, бублик), klingeriuot (кренделювати, крутити, згинати, звивати), levoriucije (революція), rėpcec (рецепт), nukampū̃ti ~ nukampūtinti (покалічити, замучити, виснажити), aukštinielks ~ aukštinielkas (лежачи на спині). Трапляються випадки, коли приголосний одного складу переходить зі свого місця до сусіднього складу, наприклад: pempir̃kščei (< penkpirkščiai) ~ penpirkščiai (сині люпини), vorātlìnkis (< voratinklis). 5. Приголосні, що зникають унаслідок скорочення закінчень § 117. У говірці спостерігається закономірне скорочення кінця слова. Особливо зазнає цього скорочення ненаголошений кінець слова, наприклад: šakas ~ šakos, але: šakõs, galvōs, mergas ~ mergos, але: mergõs, katrõs (пор. §§ 61, 63, 65, 66, 67, 68, 69, 71, 74, 79). Через скорочення закінчення слова після давніх довгих голосних і дифтонгів у говірці зникає j, див. § 93. § 118. Через скорочення закінчень у говірці зникають також інші приголосні. В однині наказового способу в другій особі найчастіше відкидається k, якщо в кінці основи залишається ще один приголосний, наприклад: gér ~ gérk, pil ~ pilk, sém ~ sémk, sùp ~ sùpk. Іноді k закономірно зникає в закінченні другої особи наказового способу після давніх довгих голосних і дифтонгів, наприклад: bė ~ bėk, palā ~ palāuk. Здається, що k мало зникнути нещодавно, оскільки його пом’якшений приголосний, стоячи в кінці слова, досі залишається м’яким. Прислівники із суфіксом yn (<ymiui) при скороченні в говірці закономірно відкидають n, наприклад: gerỹ ~ gerỹn, kvailỹ ~ kvailỹn, knapỹ ~ knapỹn (кренделем), žemỹ ~ žemỹn, tolỹ ~ tolỹn, tamsỹ ~ tamsỹn, tankỹ ~ tankỹn. Найчастіше кінцевий приголосний відкидають прислівники, сполучники та різні інші короткі слова, наприклад: kodė ~ kodėl, todė ~ todėl, mā ~ man, dá ~ dar, dabā ~ dabar, à ~ ar, ì ~ ir, kā ~ kad, kai ~ kaip, tei (taip), štéi (šitaip), anai ~ anaip, kitai ~ kitaip, bele kai (bile kaip). Кінцевий приголосний зберігається, якщо стоїть перед словом, що починається голосним, наприклад: ar àš, ir àš, kaip àš. 6. Інші випадки зникнення приголосних н. § 119. Див. § 96 випадки зникнення давнього n, який був другим компонентом tautosilabinių dvigarsių. в. § 120. Закономірне зникнення v спостерігається в складених формах числівників та займенників жіночого роду діалекту (а там, де форми збігаються, також чоловічого роду), 173 у другому компоненті, напр.: abidì (обидві), anuódi (ті обидві), katruódi (кожна з тих двох), júodi (ті чорні), šituodi (ті), mùdi (обидві), jùdi (обидві), abiediejų (обох), abiedem (обом), vienudi (одна з двох), vienudiejų (однієї з двох), але: дві, двох, двом. Трапляються й нерегулярні випадки випадіння v, напр.: lyse (ліжко), lysūte (ліжечко), žimbė (дзижчить), pražimbė (продзижчала), žimbims (дзижчання), žim-zims (дзижчання), apynėi (< апиняї) ~ апиняї. д. § 121. Закономірне зникнення d спостерігається в діалектних словах із суфіксом -zda, напр.: lazà ~ lazdà, lìzas ~ lizdas, lazúot ~ lazdúoti (бити палицею), lažėlė ~ lazdėlė, ližėlìs ~ lizdėlis, baržà ~ barzdà, baržúot ~ barzdúoti (терти щось бородою), baržylà ~ barzdylà, baržùks ~ barzdiukas, blauždà ~ blauzda, blauždžiùkė ~ blauzdiūkė, bràžas ~ bràzdas, bražúot ~ brazduoti (чистити моркву чи інший овоч на дрібні стружки), gramžas ~ gramždas (білий твердий гриб, придатний для засолювання), grūžas ~ grūzdas (те саме), vėžas ~ vėzdas (палиця, кийок), bėžas ~ bėzdas (кущ, схожий на калину, з червоними ягодами), skužbežais ~ skužbeždis (гриб, з якого йде дим). Молоді носії діалекту вимовляють ці слова з d у суфіксі. § 122. Зникнення приголосних на початку слова — рідкісне й випадкове явище, напр.: okiėčėt (німці), olungė (іволга), Ólungiškė (Олунгішке, назва села), ovėris (білка), rolàž (брате), roliùk (братику), rolyti (братчику), ėrem (ми пили), ėrsim (питимемо), ūpūžė (жаба), inóutumei (ти знав би). У діалекті частіше й звичніше вживаються такі форми цих слів, які є в lk. 7. Додавання та вставлення приголосних § 123. На початку слова перед ie в говірці завжди додається j, а перед uo іноді — v, наприклад: jėškau (ieškau), jieva (ieva), jietis (ietis), jėšmas (iešmas), vūoga (uoga), vūogaut (uogauti), vaūkštis ~ aukšlis (посудина, виготовлена з березової кори для збирання ягід). § 124. Між двома голосними, що належать не до одного складу, а іноді й до одного слова, часом вставляється j. Найчастіше таке трапляється, коли один голосний є переднього ряду, а другий — заднього, наприклад: Pajikojėi ~ Paikojai (назва села), į jūpą ~ į ūpą, įjaūdžiau ~ įjaudžiau, įjejau ~ įėjau, įjeit ~ įeiti. § 125. Нерегулярно на початку слова іноді трапляються випадки додавання приголосних, наприклад: taūkštas (aukštas), džiogjys (žiogas), silsėtis (ilsėtis). § 126. Усередині слова іноді вставляється k, наприклад: plūkštas (pluoštas), raikštis (raištis), pėkščes (pėsčias). Вважають, що вставне k у подібних випадках виникло внаслідок аналогії з іншими словами⁶³. Найімовірніше, через аналогію з іншими словами k трапляється також у слові sklidus (slidus, пор. sklidinas). ⁶³ Жг. И. Эндзелинъ. О вставочныхъ k и g въ балтійскихъ языкахъ, 9 — 11, С.-Петербургъ, 1913. 174 8. Різні артикуляційні зміни § 127. На початку слова замість литовського b перед l іноді вимовляється p, наприклад: suplūška (subliūško), plūnk (blunka). На початку деяких слів іншомовного походження p переходить у b, наприклад: bliomba (plomba), bliombuot (plombuoti). ФОНЕТИКА ГОВОРУ БАСЕЙНУ РІЧКИ МІТУВА Э. И. ГРИНАВЯЦКЕНЕ Резюме Мета цієї праці — описати й науково дослідити фонетичну систему говірки північно-західних аукштайтів, у якій зберігається місце наголосу, властиве літературній мові. У праці визначено звуковий склад, описано наголос, досліджено інтонацію, вокалізм і консонантизм говірки. Фонетичні явища говірки пояснюються історично; їх порівнюють із фактами литовської літературної мови та сусідніх говірок. У праці також встановлено закономірності виникнення, поширення й уживання фонетичних явищ говірки. Отже, фонетика говірки в праці представлена як система в її розвитку. У вступній частині окреслено межі й територію говірки. Розглядувана говірка займає чотирикутник, утворений Юрбаркським і Рассейняйським районами, на окраїнах якого розташовані такі населені пункти: Смалінінкай, Ваджгіріс, Шімкайчяй, Стакай, Скірснемуне. За скороченням ненаголошених давніх довгих кінцевих -а, -as, -e, -es (у лит. мові -о, -os, -ė, -ės, напр.: šāka «говорить (-ять)», šākas «гілки», šāke «сказав (-и)», šākes «вила») говірка належить до говіркового ареалу північно-західних аукштайтів. Межа умовного відтягування наголосу (по лінії Юодайчяй — Юодкенай — Паішлініс) відділяє говірку від говірок інших північно-західних аукштайтів. Збереження твердого l перед голосними заднього ряду відділяє досліджувану говірку від говірки північно-західних аукштайтів, яка раніше належала до Клайпедського краю (на захід від Смалінінкая під впливом німецької мови вимовляють pliauks «волосся» замість pláuks тощо). На сході говірка межує з велюонською говіркою. Цю межу вперше встановив А. Саліс у 1933 році (див. Archivum Philologicum, IV). У цій праці межі говірки уточнено. Нині до велюонської говірки ще належить територія на схід від лінії: Скірснемуне — Барзджяй — Стакай — Аріогала. Слід зазначити, що на схід від межі, встановленої в праці, ненаголошені -ė, -o лише в кінці відкритого складу перейшли в -i, -u (sāki «сказав (-и)», sāku «говорить (-ять)»), а в кінці закритого складу ці звуки не відрізняються від звуків лит. мови. Повний перехід кінцевих ненаголошених -o, -ė в -u, -i спостерігається лише далі на схід (поблизу Велюони й Аріогали). На півдні говірка сягає 175 північного берега річки Нямунас і стикається з веліонською говіркою Занемання. На північному заході великі ліси відділяють говірку від жемайтів-дунинників. Розташована між говіркою жемайтів-дунинників і веліонською говіркою, розглядувана говірка на своєму західному краї має деякі спільні риси з жемайтською, а у східному куті — з веліонською говіркою. Мовний матеріал збирали шляхом опитування носіїв досліджуваної та сусідніх говірок. У 1948—1955 роках проведено близько 450 бесід у різних місцевостях досліджуваної території. На завершення вступної частини наведено відомості з історії краю й подано огляд літератури (деякі факти цієї говірки розглядаються в мовознавчих працях І. Юшки, К. Яунюса, А. Баранаускаса, А. Погодіна, А. Саліса та ін.). Звуковий склад. У говірці є такі голосні: a, ą, e, ė, ę, i, y, į, o, u, ų, ū. Вимова більшості голосних збігається з вимовою голосних у лит. мові; лише голосний e перед твердим приголосним завжди вимовляється з відтінком а. Так вимовляється e у таких словах, як bẽržas «береза», nẽš «понесе (-уть)». У словах іншомовного походження та дифтонгічних сполуках голосний o буває слабко лабіалізованим і вимовляється з незначним відтінком а. Так вимовляється o у словах kaliõšai «калоші», raudõnc «червоний» та ін. У говірці є 19 приголосних: b, d, g, j, k, l, m, n, p, r, s, š, t, v, z, ž, f, ch, h. Приголосні f, ch, h трапляються в говірці рідше за інші, оскільки старші носії говірки вимовляють замість них звуки p, k, g. Приголосні вимовляються так само, як у лит. мові. Усі вони бувають твердими й м’якими; лише j завжди м’який. Носовий n перед задньоязиковими k, g завжди буває задньоязиковим. Так вимовляється n у словах lankà «луг», lẽngvas «легкий» та ін. У говірці є 4 африкати: c, č, dz, dž. Найрідше трапляється африката dz. Африкати бувають твердими й м’якими; вони вимовляються так само, як і в лит. мові. Говірці властиві ті самі давні дифтонги й дифтонгічні сполуки, що трапляються і в лит. мові. Крім них, у говірці трапляються вторинні дифтонги, дифтонгічні й трифтонгічні сполуки. Вторинні дифтонги в говірці виникають унаслідок стягнення та елізії голосних (praït «проходити», preït «підійти»). Вторинні дифтонгічні й трифтонгічні сполуки утворюються з голосного (a, e, ė, i, y, o, u, ū) або дифтонга (найчастіше ie, uo) та приголосного l, m, n, r, j, v унаслідок скорочення кінця слова або при словоскладанні (sprãgils «молотило», Nẽmunc «Нямунас», tetẽnc «чоловік тітки», akỹls «пильний», atõls «отава», kūnc «тіло», gỹvs «живий», šãutuvs «рушниця», alui «у пиві», pienc «молоко», tẽvs «батько», žiemkenčei «озимі»). Іноді трапляються трифтонгічні сполуки ai, au, ei + l, m, n, r (kiaũlvedris «свиняче відро»), але вони нерідко переходять у дифтонги (pagalst < pagailsta «стає шкода»). Наголос. Місце основного наголосу в досліджуваній говірці нічим не відрізняється від місця наголосу в лит. мові. Кожне слово зазвичай має один наголошений склад (karvẽlis «голуб»), але слова з ненаголошеним суфіксом -av- 176 І деякі складні слова іноді мають і побічний наголос. Він трапляється на передостанньому складі таких слів, як báltáva «біліло», akétvirbàlis «зуб борони» тощо. У говірці трапляються численні випадки проклізи й енклізи. Іноді місце наголосу є звуковим критерієм розрізнення значень слів (šalty < šaltyje «на морозі», šaltỹ < šaltỹn «холодніше»). Інтонація. У досліджуваній говірці є 4 типи інтонації наголошених складів: коротка (trumpinė), спадна (tvirtapradė), висхідна (tvirtagalė) і середня (vidurinė). Голосний звук, якому властива коротка інтонація, вимовляється коротко, але сильно. З такою інтонацією вимовляються всі наголошені короткі голосні, незалежно від їхнього походження (kàst «копати», šakà «гілка», laukė «у полі», gerì «добрі», sukù «кручу», sŏks «сік»). Під час вимови наголошеного голосного зі спадною інтонацією сила голосу зосереджується на початку звука (bėkt «бігти»), а в дифтонгах, дифтонгічних і трифтонгічних сполученнях — на першому компоненті (báime «страх»). Голосний звук, якому властива спадна інтонація, зазвичай буває довгим, але перший компонент i, u, o + l, m, n, r, v завжди буває коротким (vežìms «віз», órs «повітря»). У суфіксах -aitis, -aitė спадна інтонація за характером вимови наближається до переривчастої інтонації із сильним початком, властивої жемайтським говіркам. За характером руху голосу висхідна інтонація наближається до описаної К. Яунюсом рівномірно висхідної інтонації литовської мови1. Вона значно коротша за протяжну інтонацію, властиву жемайтським говіркам. Під час вимови наголошеного голосного з висхідною інтонацією сила голосу зосереджується наприкінці звука (lėke «летів»), а в дифтонгах і дифтонгічних сполученнях — наприкінці першого та на початку другого компонентів. Обидва компоненти такого дифтонга або дифтонгічного сполучення найчастіше бувають напівдовгими (baidė «лякав»), але перший компонент дифтонгічних сполучень із сильним кінцем ė, y, ū + l, m, n, r, v завжди є довгим (žvūrs «правий»). У трифтонгічних сполученнях сила голосу зосереджується на перших двох компонентах (kiėmžolės «газон»). За рухом голосу та місцем зосередження його сили середня інтонація є скороченою й не доведеною до кінця висхідною інтонацією. Перший компонент дифтонгічних сполучень із середньою інтонацією зазвичай буває напівдовгим, а другий — коротким (ant «на», medium «з медом»). З такою інтонацією вимовляються: 1. вторинні дифтонгічні сполучення з відтягнутим наголосом (geram «у доброму»); 2. вторинні дифтонгічні сполучення, що виникли з y, o + l, m, n, r, v із сильним кінцем (vols «вал», kolektyvs «колгосп»). 1 Ср. Кс. К. Явнисъ, Памятная книжка Ковенской губернии, Ковна, 135, 1900. 12. Kalbotyros klausimai 177 У ненаголошених довгих складах також розрізняються інтонації. Довгі переднаголошені склади вимовляються з висхідною інтонацією (grėbėję «грабельниця»), а післянаголошені — зі спадною (bótkótis «держак батога»). У говірці відомі численні випадки перетворення спадної інтонації на висхідну (kóje «нога» і arželtkójis «мохноногий»), висхідної та короткої інтонацій — на спадну (gyvén < gyvėna «живе (-уть)», aríms < arìmas «орне поле») та випадки виникнення середньої інтонації з висхідної (par < per «через»). Іноді інтонація є звуковим критерієм розрізнення значень слів (šakó «розгалужується (-ються)» і šakō «на гілках»). Вокалізм. У цій частині роботи розглядаються вокалізм основи й кінця слова та комбінаторні явища голосних. Давні короткі i, u, а також і о (у словах іншомовного походження) в основі слова завжди бувають короткими (sùkt „крутити“). Голосні а, е в ненаголошеному положенні бувають короткими (katė „кішка“), а під наголосом зазвичай подовжуються й вимовляються довго (lāps „лист“); а, е в наголошеному положенні не подовжуються в тих самих випадках, що й у лит. мові (mana „мій“, geràsis „добрий“). Крім того, а з побічним наголосом найчастіше вимовляється як довгий (šūkava „кликав (-ли)“). Усі інші голосні, а також дифтонги, дифтонгічні й трифтонгічні сполучення як у наголошеному, так і в ненаголошеному положенні в говірці завжди бувають довгими. Споріднені слова в говірці утворюються кількісним і якісним чергуванням кореневих голосних. Наприкінці слова зміни вокалізму новіші, ніж у його основі. У говірці досить виразно проявляється закон скорочення ненаголошеного кінця слова. Коротке а наприкінці слова найчастіше зникає (nàks „ніготь“, nẽš „несе“), але в закритому кінці слова воно зберігається після s, š, z, ž, c, č або після кількох щілинних приголосних (sausas „сухий“, daržas „город“). У відкритому кінці слова після v і довгого складу а також зберігається (griūva „руйнується“). Короткі e, i, u наприкінці слова зазвичай зникають (smẽgenc < *smegenes „мозок“, alum < alumi „з пивом“, vaikáms < vaikamus „дітям“); лише в закінченні кличного відмінка однини коротке е зберігається (vỹre „чоловіче“, vãrge „горе“), а в закінченнях слів з основою на u зберігається також коротке u (áiškus „ясний“). Давні довгі а, ē (у лит. мові о, е) в ненаголошеному кінці слова скоротилися (nāma, род. відм. одн. „дому“, rañkas „руки“), а в наголошеному — перетворилися на о, ē (pelės „миші“). Скорочення цих голосних у ненаголошеному кінці слова відбулося до їхнього перетворення на о, ē, оскільки з о, ē не могли виникнути короткі а, е. Давні у, ū залишаються довгими в усіх випадках у дієсловах 3-ї особи майбутнього часу (lỹs „буде дощ“, džiūs „висохне“). У цьому випадку у, ū не скоротилися через перетворення спадної інтонації на висхідну. Сильнонаголошені дифтонги й усі давні дифтонгічні сполучення наприкінці слова в говірці перетворилися на короткі звуки (vežù < *vežúo „везу“, 178 lāpa < *lapan „лист“, kāte „кішку“). Трапляються й випадки довгих кінцевих, так званих носових голосних: 1. у родовому відмінку множини u < un завжди довге (за винятком особових займенників): nóṣu „носів“, vārnu „ворон“, але: mūsu „нас“; 2. a < an завжди довге в називному відмінку однини й множини всіх дієприкметників: bēgas „той, що біжить“, bēga „ті, що біжать“); 3. ą < an та i < in завжди довгі в закінченнях обох компонентів усіх займенникових форм (gēraji „доброго“, gērāje „з доброю“, gērāsęs „добрих“); 4. ą < an завжди довге в закінченнях орудного відмінка однини й знахідного відмінка множини деяких займенників: tá „з тією“, tās „тих“; 5. i < in завжди довге в закінченні знахідного відмінка однини деяких займенників: anóki „такий“, kitóki „інший“. У говірці трапляються випадки, коли давні дифтонги наприкінці слова збереглися, наприклад: у закінченнях орудного відмінка однини, називного й знахідного відмінків множини всіх прикметників, числівників і деяких займенників: didesniúoju „зі старшим“, pirmúoju „з першим“, baisiáusie „найстрашніші“, anókìe „такі“, gerúosiuos „добрих“. У мовленні старшого покоління дифтонги іноді зберігаються в закінченнях інфінітива й 2-ї особи однини наказового способу (nèštie „нести“, bėkie „біжи“). Давнє сильнонаголошене дифтонгічне сполучення en, перетворившись у говірці на ẹ, у закінченні місцевого відмінка найчастіше зникає (pìevo „на лузі“, laukuõs „у полях“, širdỹ „у серці“, alu3 „у пиві“, але: stóge „на даху“, akìse „в очах“). У говірці найчастіше трапляються такі комбінаторні явища у сфері голосних: розширення голосного e, перехід голосних заднього ряду в голосні переднього ряду, контракція й елізія. Консонантизм. У цій частині розглядаються походження й вимова приголосних говірки та їхні комбінаторні явища. j зникає наприкінці слова, перебуваючи між дифтонгом і коротким голосним та між довгим і коротким голосними (a, e < en): ló „гавкає“, ráu „рве“, rañko „у руці“, vandený „у воді“, vėráuples < vėjarauples „вітряна віспа“. У сполученнях приголосних з j перед голосними заднього ряду j зазвичай зникає (bróle < *broljà „брата“), але сполучення tj, dj у говірці, як і в лит. мові, перетворилися на африкати č, dž (gaidžei „півні“, svečei „гості“); сполучення bj, pj в основі слова збереглися (bjaũrus „огидний“, spj́aut „плюнути“). На відміну від лит. мови, приголосний n у дієсловах говірки зникає також перед s, t (skį́t „рвати“, skį́siu „рватиму“, šęt „старіти“, pašęsį „постарієш“, pašęs „постаріє (-ють“). Африкати в говірці трапляються частіше, ніж у лит. мові. Вони виникають також унаслідок асиміляції двох сусідніх приголосних (t, d + s, š, z, ž; n і s, š, z): kìes < kietas „твердий“, pìkšāsei < pìktšāsei „парша“, àdzirze < àtzirzė „прилетів, дзижчачи“, adžėle < atžėlė „відросло“, šòc < šòdas „сад“, juõčkus < juod + škus „смугляк“, viénc < víenas „один“, bendzínc < benzìnas „бензин“. Приголосні бувають короткими, але l, m, n, r, будучи другими компонентами сильнонаголошених дифтонгічних сполучень, бувають напівдовгими, проте порівняно з напівдовгими i, u в тому самому положенні вони значно коротші. 179 Перед голосними переднього ряду та голосними, просунутими вперед, приголосні бувають м’якими (tētis «тато»), а перед голосними заднього ряду вони тверді (lóva «ліжко»). Приголосні k, g можуть бути м’якими лише тоді, коли стоять безпосередньо перед голосними переднього ряду й голосним, просунутим уперед, або коли перебувають наприкінці слова перед м’яким приголосним, що входить до того самого складу (kiẽms «двір», Kaišinis «яйце», bėkt «бігти»). Якщо перед голосним переднього ряду або голосним, просунутим уперед, стоїть кілька приголосних, усі вони м’які (pašterblė «місце під дахом»), але ступінь їхньої м’якості регресивно зменшується. Приголосні говірки є м’якими й тоді, коли стоять перед твердими k, g, за якими йде м’який приголосний або голосний переднього ряду (liñkšmỹbe «веселість», dĩrgit «зачіпати»). Усі проривні приголосні наприкінці слова вимовляються з аспірацією. Найчастіше аспірацію мають k, g, t. На межі слів ці звуки втрачають аспірацію. Перед глухими всі дзвінкі приголосні вимовляються глухо (bėkt «бігти»), а перед дзвінкими всі глухі — дзвінко (lìbdams «виходячи»). Контактна асиміляція спостерігається на стику приголосних s і č; z і dž. У цьому разі s переходить у š (mèščiau «кинув би»), z — у ž (liždžiuks «гніздечко»). Приголосний n перед p іноді переходить у m (pempirkščė < penkpirkščiai «люпин»). У говірці трапляються випадки дистантної асиміляції (šušuka < sušūko «закричав (-ли)»). Випадки дисиміляції в говірці рідкісні (lėndre < nėndre «очерет»). У говірці трапляються випадки зникнення деяких приголосних: šākotis < šākkotis «держак вил», érsim < gėrsime «будемо пити», mūdi < mūdvi «ми обидві», mą < mán «мені», gerỹ < gerỹn «на краще»). У говірці трапляються контактна й дистантна метатези (drėkst «рвати» і dreskiu «рву», primdėlė < pirmdėlė «первістка»; vorãtlinkis < voratinklis «павутина», viėlninks < viėnlinkas «одинарний»).