Šakynos tarmės daiktavardžio kaityba

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, III LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКА ШАКІНОСЬКОЇ ГОВІРКИ1 A. JONAITYTĖ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ Рід. У говірці розрізняють 3 роди іменників: чоловічий, жіночий і спільний. Іменників спільного роду в говірці не дуже багато. За винятком іменників, що позначають назви осіб, діячів, напр.: grėbėjas, grėbėja; krėklis, krėklė «крикун, -ка»; piemuo, piemenė; senis, senė; šaltmiris, šaltmirė «той, хто дуже боїться холоду»; viligis, viligė..., а також назв деяких свійських тварин і птахів, напр.: kalakuc, kalakutė; ožis, oška тощо, де граматичний рід відповідає реальній чоловічій або жіночій статі, у всіх інших іменників граматичний рід є суто формальною граматичною категорією. Чоловічого роду всі іменники з основами на a-, ia-, u-, iu- (dā’irc, birvis, lītus, sōdžus), за винятком sesuva і dūktė; усі іменники з приголосною основою (rāumuo, taēšmuo); іменники з основою на i dantis, vagis, а також ті іменники з основами на o-, io-, ē, які позначають осіб чоловічої статі, напр.: dėde, tėtė «тато», viršila; прізвища: karpā’viče, lā’pe, maže’ika, pāuga, no’rutā’viče... Слід сказати, що прізвища із суфіксом — avyčia || -ėžvyčia у множині, крім жіночого роду, можуть мати також чоловічий рід, напр.: jeckē’vičes || jeckē’vičei, karpā’vičes || karpā’vičei... Форми чоловічого роду трапляються частіше. До основи на a схильні переходити й прізвища з основою на o, напр., поряд із daugē’la, nō’reika, nō’r vaiša, rā’duila кажуть також daugē’ls, nō’reiks, nō’r vaišas, raduīls. Жіночого роду іменники з основами на o-, io-, ē (gē’rve, marī, ūoga, vāldže), за винятком dāntis, vāgis; усі іменники з основою на i (ā’nkstis, nāktis), а також іменники з приголосною основою dūktė і sesuva. Рід іменника в говірці та відповідного іменника в літературній мові не завжди збігається, напр.: ābgama «родимка», blakstiens «вія», dē’na «долоня», ēketis «ополонка», mō’rks «морква», pō’ris «пара», skālkei «вапно», valnarē’žis «лопух». Якщо рід іменника в говірці не збігається з родом відповідного іменника в літературній мові, він найчастіше збігається з родом у суміжних жемайтійських (напр., куршенайській) або аукштайтійських говірках. 1 Стаття є частиною більшої праці про Шакіноську говірку, що готується до друку. У ній застосовано ту саму фонетичну транскрипцію, що й у надрукованій у II томі «Питань литовського мовознавства», с. 109—130, статті «Наголос і інтонація в Шакіноській говірці». Лише в дифтонгах змішаного типу ui та iu, u + l, m, n, r приголосна інтонація тут позначається не (ˊ), а (ˋ). Приклади з говірки, за винятком окремих випадків, не транслітеруються до літературної мови. 91 У говірці є й такі іменники, які мають і чоловічий, і жіночий рід, наприклад: cibìlis || cibùle «цибуля», grì:ba || grì:ps, lìepa || lìeps, rū:ta, але в множині поряд із rū:tas і rū:tai, spìrga || spìrks, súodis ~ súodys || súodžei (часто), žãba || žã:ps (часто), žìlvitìs || žìlvite (рідко). До спільного роду належать іменники, які однаково можуть стосуватися осіб і чоловічої, і жіночої статі (іноді також різних тварин). Більшість іменників спільного роду належить до о-основи, проте є серед них і слова з іншими основами (a, ia, ē, iu), наприклад: avė:pìza «ґава», drambìla «велика, незграбна людина», ìštiža, ìžarga ~ išžarga «роззявка», klìuka «дурень, дурепа», làmata «розвалина», liežūnėša «пліткар, пліткарка», lãrva «нечупара, замазура», nævalá, nævalėìka «нечупара», nævalga, nuòspò:ga «дохлятина», pakarìla «шибайголова», pamì:va, pà:mpla «роззява», pikčiūrna, plìkata «несерйозна людина», rūkata «насуплена людина», slòpsna «слабак», snarglėda «молокосос», sprō:gena «слабак, дохлятина», sūkata «скручена, насуплена людина», taradėìka «любить багато й голосно говорити», và:lkata, galvãčas «хитрун, хитрунка», gargáras «довготелесий, довготелеса», kànčas «скнара й буркотун», lū:žas «ледар, ледарка», makã:rs «хитра людина», plūrpal̇s «базіка», salì:klus «людина, яка легко ображається, примхлива людина», snačas «розсіяна людина», stūlbis «незграбна, невтесана людина». Порівнюючи приклади, можна припустити, що іменники о-основи віддавна належать до спільного роду, а слова з іншими основами перейшли до спільного роду пізніше. Це частково підтверджує і таке явище говірки: будь-який іменник чоловічого або жіночого роду переходить до спільного роду, якщо ним когось характеризують, наприклад: tas biàurì:be tikras šùrbė:lė; nèma:te to: jaunìke, sà:ke, kó:ks pelė:da; ale gi, tas tai bēnt kàule; nùveik pas pèlkìsiene, àna gera iškalbò:čus «любить говорити». Для всіх іменників спільного роду характерне одне: усі вони мають зневажливе, принизливе значення. Але як виняток слід згадати й такі слова спільного роду, які не мають негативного значення, наприклад: ligó:nìs (sà:ka, ka, ligó:nìs jau į kà:muoli sutrãkta; ligó:nìs sà:kanti…; jau sa ré:jus jau šenei ligó:nìs), tūlmo:čus «перекладач, тлумач» (âns tė: bùva par tūlmo:ču; a jau tūlmo:čaus prìtrū: kai (про жінку)). Відмінок. У говірці є ті самі 7 відмінків, що й у lk. Давні постпозиційні місцеві відмінки зникли. Адесив і аліатив зникли без сліду; залишки однинового ілативу трапляються лише в адвербіалізованих і, здебільшого, усічених формах, наприклад: sà bū:da «ганяє собаку»; tàu vis rèik ēit į kàndin «тобі все треба йти слідом»; làuka || làuko || làukuton «назовні», пор. куршянські жмудські làuko, кла́йпедські làuko; slėta ~ sietan «так у хлів заганяють корів на їхнє місце»; ėik šalin; mąsk žėme «у землю». Ці постпозиційні місцеві відмінки поступилися місцем прийменниковим конструкціям, наприклад: mìška pàukštis į mìška įžū:rį; ižėje į píevas; pas motìnąte viesa valà:te «у матері дітям найкраще»; vàžiūj pas bró:li. Іноді, хоч і дуже рідко, трапляються випадки, коли звичайний місцевий відмінок уживається у значенні ілативу, наприклад: kàntminius nuvà:re vėrsius «у Кантмінії пригнали телят». Вважати цей приклад залишком давнього ілативу й зіставляти його з такими конструкціями скороченого множинного ілативу у східноаукштайтських говірках, як, наприклад: dar namùos atvežė (біля Варени); jūs atvažiavosit svečiuos (Лазуни), мабуть, не можна, оскільки в говірці ніде немає навіть адвербіалізованих форм множинного ілативу з виразнішими слідами- 92 дів. Отже, це, найімовірніше, цілком нове явище — просто розширення значення звичайного місцевого відмінка2. Коли в говірці зникли давні постпозиційні місцеві відмінки, точно встановити важко. Але, схоже, це сталося давно, адже цих відмінків не має не лише шакинська говірка, а й усі сусідні жмудські та аукштайтські говірки. Загалом відмінкові закінчення говірки майже скрізь відповідають закінченням відмінків відповідних основ у lk і мають із ними спільне походження. Майже всі відмінності у відмінкових закінченнях говірки виникли внаслідок фонетичного або морфологічного скорочення закінчень3. Так, за винятком основи на a, іменники всіх основ мають скорочене закінчення однинового місцевого відмінка, наприклад: gō’vi, miškē’li, gálvo, liepo, dáržinē, pálubē, pē’či, viduj, vándeni… Закінчення множинного давального і, за винятком іменників основ на a та ia, множинного орудного відмінків також скорочені. Однак ці закінчення скорочуються не однаково на всій території говірки. Уздовж усього жмудського пограниччя (Круопяй, Ділбінай, Шакіна) серед людей старшого покоління форми на -s трапляються значно частіше, ніж на території далі від жмудської говірки, наприклад, множ. дав.: akūms, bō’bums, pō’nā’ms, sē’nā’ms, žmo’nīms, žō’lūms «травам»…, множ. ор.: d̄ienums «днями», nāktims, pušē’lē’ms, žī’cūms «вулицями». Але навіть на жмудському пограниччі форми на -s уже набагато рідші за форми без -s, наприклад, множ. дав.: arklām, bā’tām, lā’vē’m, mō’terim…, множ. ор.: māldum «молитвами», raudē’m, pūšim. Початок випадінню -s, як вважають4, поклали форми двоїни. Спираючись на lk і давні писемні пам’ятки (катехізис і євангеліє Вілента), можна припустити, що в говірці спочатку й давно скоротилося давнє закінчення множинного давального, а вже значно пізніше — закінчення множинного орудного, яке в lk збереглося й донині, наприклад: akimis, rankomis. З тих самих джерел випливає, що закінчення однинового орудного, імовірно, скоротилося одночасно з множинним орудним. Говорячи про множинні давальний та орудний відмінки, не можна оминути закінчення -um(s) у множинному давальному й орудному жіночого роду всіх відмінюваних частин мови, наприклад: to’kūm(s) susivē’lusum(s) žīlum(s) galvūm(s) (множ. дав.); sū’cīso’kūm(s) sēnum(s) kūlamum(s) mašīnum(s) (множ. ор.). (Див. також парадигми окремих основ). Це закінчення відоме майже всім північно-західним аукштайтам і досить значній частині жмудів. За матеріалами, зібраними для Атласу литовської мови й наявними наразі, закінчення -ums на заході сягає такої межі: Папіле, Тришкяй, Куршенай, Кельме, Адомайчяй, Паграмантіс, Жигайчяй, Лауксаргяй, Ругаляй, Ейчяй; далі воно просувається на схід і біля Юрбарка доходить до Нямунаса. Ще далі на захід від цієї межі- 2 Пор. Б. А. Серебренников, Про деякі можливі причини виникнення ілативного значення латиського локатива, Збірник праць на пошану академіка, професора д-ра Яніса Ендзелінса з нагоди його 85-річчя та 65-річчя наукової діяльності, 243, Рига, 1960. 3 Докладніше про морфологічне скорочення закінчень див.: Vl. Grinaveckis, Galūnių trumpėjimas lietuvių kalbos tarmėse. — Vilniaus valstybinio pedagoginio instituto Mokslo darbai, 8, 97—98, Vilnius, 1959; J. Kazlauskas, Daiktavardžių (i) u linksniavimo nykimas. — Lietuvių kalbotyros klausimai, 2, 26, Vilnius, 1959. 4 Детальніше див.: J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 405, Rīgā, 1951 і наведену там літературу. 93 Закінчення давального відмінка множини -ums записане у Вейвірженаї, наприклад: šakoms, vėsoms тощо. У Пакапурнісі (Рассейняйський район), Йонішке (Таурагський район), Відукле (Рассейняйський район), Немакщяй (Скаудвілецький район), Дідвєй (Рассейняйський район) закінчення -ums записане лише в орудному відмінку множини. У давальному відмінку множини іменники жіночого роду всіх основ зберегли свої давні закінчення. Порівняння давніших джерел показує, що наявність закінчення -ums лише в орудному відмінку множини — або явище зовсім недавнє, або помилка записувачів, адже у творах С. Станевічюса⁵, який походив із Немакщяй і Відукле, закінчення -ums трапляється і в давальному, і в орудному відмінку множини, наприклад: Padyrbdynsnu laywele, plauksiu jurirms marelums (с. 26)⁶; …munes graudey w erky graudžiums aszarelums (с. 34); Mes pasysamdisme Rigos sliesorely, mes prydyrbdynsme skriniums jurinėles (92); Asz pasērsu savo žyrgūžely ney rugēleys, ney mižēleys, grinumus awyžēlums (122); …kurys tum layku būdamas Wylniuje, mun yr muna daynams išrašdy tą teyksma jog daināžimes parašy (132). І пісні Станевічюса, видані 1829 року, і значна територія поширення закінчення -ums не дають підстав вважати це закінчення дуже новим явищем. Як видно з наведених прикладів, у творах Станевічюса закінчення -ums трапляється в іменниках о-, io- та ē-основ, отже, й там воно не може бути зовсім новим, адже спочатку мало виникнути лише в якійсь одній основі, найімовірніше, (i)o-основі, а вже потім поширитися й на інші основи. Найперше воно мало проникнути в e-основу, оскільки відмінкові закінчення іменників ē- та io-основ із наголосом на корені в жмудських і північно-західних верхньолитовських говорах однакові, за винятком місцевих відмінків однини й множини та давального й орудного відмінків множини. Точно визначити давність закінчення -ums поки що неможливо. Щоправда, у «Євангеліях» Вілента, північно-західного верхньолитовського говірця з Прусської Литви, знаходимо: priewaisdum̄is (Ev. 25) і paslapūmis (Ev. 30). Але в усіх інших творах Вілента подібних випадків немає, і невідомо, як пояснити ці приклади: як орудний відмінок із -umis чи як коректурні помилки. Крім того, перше слово могло бути помилково вжите як слово u-основи, а друге — звичайна жмудська форма, яких у творах Вілента трапляється досить часто. З огляду на те, що в сучасних литовських говорах і давніших джерелах (Станевічюс) ніде не зафіксовано орудного відмінка множини із закінченням -*umis, слід вважати, що закінчення -ums виникло тоді, коли давні закінчення давального й орудного відмінків множини скоротилися та збіглися, а нове закінчення -ums відразу узагальнилося для обох відмінків. Раніше закінчення -ums вважали запозиченим із велюонського говору. Однак цій думці суперечить надзвичайно велика територія поширення -ums, що охоплює не лише майже всі північно-західні верхньолитовські говори, а й значну частину жмудських, простягаючись від кордону Латвійської РСР до Німану. Не можна вважати -ums і закономірним випадком простого скорочення та занепаду ненаголошеного закінчення -om(s), оскільки цьому суперечить той факт, що вже давно в тих 5 Див. S. Stanevyčia, Pasakėčios, 5, Kaunas, 1948. 6 Pavyzdžiai imami iš S. Stanevičiaus, Dainos Žemaičių, Vilnius, 1954. Perrašant Stanevičiaus tekstą, pakeistas raides ž rašymas. Деякі з цих прикладів наводить також Е. Грінавецкене. Див. E. Grinaveckienė, Mituvos upyno tarmė, дисертація на здобуття ступеня кандидата філологічних наук, 305, Vilnius, 1955, машинопис. 94 У говорах, у яких трапляється закінчення -um(s), виникле з особового закінчення I особи множини дієслів -om (< -ome), наприклад: darom, sakom, kirtom ніде не переходить у -um, хоча вже здавна закінчення давального—орудного відмінка множини і закінчення I особи множини дієслів фонетично подібні. Винятком є лише пара прикладів: prašum «прошу» (Шакіна, Куршенай) і žinum «звісно» (Шакіна, Куршенай). Як бачимо, вони вже відірвалися від загальної системи дієслова. Але в деяких північно-західних верхньолитовських говорах наголос також відігравав певну роль у виникненні -um(s). Так, наприклад, у говірці басейну річки Мітува (біля Юрбаркаса) закінчення -um(s) у давальному й орудному відмінках множини мають лише слова з наголосом на корені, наприклад: rankum(s), ūgum(s)7… Також -um(s) не можна вважати запозиченим із іменників u-основи, оскільки всюди, де воно трапляється, закінчення -um(s) вживається тільки в іменниках жіночого роду, а в литовській мові немає іменників жіночого роду u-основи, які згодом перейшли б до іншої основи жіночого роду й водночас перенесли б закінчення -um(s). Крім того, жодне закінчення відмінка самих іменників u-основи, за винятком родового відмінка множини, не збігалося із закінченням відмінка якоїсь основи жіночого роду; отже, навіть простої аналогії бути не могло. Прислівникові форми орудного відмінка множини на -umis трапляються в латиській мові, наприклад: retumis «рідко», mazum(is) «потроху», milzumis «дуже багато», vietumis «місцями» тощо.8 К. Мюленбах пояснює ці форми як орудний відмінок множини утворень із суфіксом -uma9. Але цим не можна пояснити литовські форми на -um(s). Отже, походження закінчення -um(s) залишається нез’ясованим. Можливо, вирішальну роль тут відіграв орудний відмінок займенника kas. У говорах цього ареалу форма орудного відмінка займенника kas майже всюди має вигляд kum < kuom < kuomi, як і aštuntas < aštuontas. Цей займенник узгоджується також з орудним відмінком множини іменників жіночого роду, наприклад: su kum? — su rankom(s). Згодом за аналогією могло утворитися su-kum? — su rankum(s). У самому ареалі Шакінського говору закінчення -um(s) вживається не всюди однаково. Найживіше воно на межі із жемайтським говором (Круопяй, Шакіна, Даргайчяй, Ділбімай, Жагаре), але, наприклад, біля Скайстгіріса воно вже рідше, особливо в основах ė, i. Там частіше зберігаються давні закінчення окремих основ. Ще далі на схід (Даунорава, Йонішкіс) його вже не зафіксовано10. Закінчення місцевого відмінка множини в говірці також скорочується, наприклад: aūžio's, laukuos, namuos. Але місцевий відмінок множини скорочується не так послідовно, як однини, і поряд зі скороченими формами часто вживаються також повні, наприклад: laukuose, miestuose, trō·bo·se… Крім того, це скорочення неоднакове в іменниках різних основ. Найбільше скорочуються форми множини іменників a-, iā-основи. 7 Е. Грінавецькене, Говірка басейну річки Мітува, дисертація на здобуття ступеня кандидата філологічних наук, 294–295, Вільнюс, 1955, машинопис. 8 J. Endzelins, Latviesu valodas gramatika, 602–603, Rīgā, 1951. 9 K. Mühlenbach, Das Suffix -uma- im Lettischen, Indogermanische Forschungen, XVII, 412–413, Strassburg, 1905. 10 Матеріал для Даунорави та Йонішкіса взято з картотеки Атласу литовської мови Інституту литовської мови та літератури АН Литовської РСР. 95 місцевий відмінок, меншою мірою — іменники з основами на -o, -io-, -ė, а найменшою — місцеві відмінки множини іменників з основами на i та приголосні в говірці: місцеві відмінки множини цих основ майже зовсім не скорочуються. Скорочення закінчень місцевого відмінка множини іменників з основами на a-, ia-11 характерне не лише для Шакінської говірки та інших північно-західних аукштайтських говірок (наприклад, басейну річки Мітува), 12 але, як показують матеріали Діалектологічного атласу, також для капсівсько-занавицьких говірок (де місцевий відмінок множини інших основ зовсім не скорочують) і говірок їхніх сусідів-велюонішців. Число. Іменник у говірці має лише два числа: однину й множину. Двоїна загалом зникла. Деякі її залишки ще трапляються у знахідному відмінку множини іменників чоловічого роду з основами на a- та ia- й інших основ, якщо вони вживаються зі словами «du» або «abu(du)», наприклад: valà˙kuos būvau pasisėjęs dù centneriu, dù pareiškimu raštu, su spràgilu kūlė par maišą abu galu. Bet tokiais atvejais lygiagrečiai vartojamos ir daugiskaitos formos, pvz.: atėin pralė̇ides dù mė̇nesus;...kurė̇nãl dù pė̇čius diena į nȧkti; dù šimtus atė̇me. Visur kitur dviskaita išnykusi, jos vietą užėmė daugiskaita, pvz.: nebeduod piena tie dù spė̇ne; ṧe tuoj į sk̇lė̇pa, dvi bačkas aukščių išdžina...;...dvi bačkas tūrem į ḋã˙ maiša; nežina, kas če bus pasiżnamas to's dvi. Залишки двоїни знахідного відмінка множини іменників з основами на a- та ia- пояснюються аналогією числівників «du», «abudu». Це підтверджує і той факт, що цілком такі самі сліди двоїни характерні й для багатьох інших говірок, у яких двоїна іменників також уже майже зникла, наприклад для капсівсько-занавицьких13, власне південних північно-західних аукштайтських (Юрбаркас)14 та східноаукштайтських (Лінкменис)15 говірок. Двоїна залишила свої сліди також у давальному відмінку множини всіх основ і, за винятком основ a, ia, у орудному відмінку множини16, де під впливом двоїни почали відкидати кінцеве -s, наприклад: jau dviem vaikam atė̇me karīnus dukūmentus; amėrika prįṡume prancūżãm; piena dāve vėršā˙m. Коли говірка втратила двоїну, сказати важко. Число не лише вказує на кількість предметів, а й з його граматичними формами іноді пов’язані різні лексичні значення, наприклад: dviratis «велосипед» і dviracei «передня вісь воза з колесами й голоблями», gražìbe «краса» і gražìbes «прикраси; красиві речі», leḋc і ledai «град», mė̇dis і mė̇džei «дрова», nò˙sis і nò˙sis «ніздрі», rìc і rìtai «сторона світу» тощо. Як і в Ik та інших литовських говірках, деякі іменники Шакінської говірки іноді мають лише одне число: або тільки множину, або тільки одни- 11 Пор. El. Grinaveckienė, Mituvos upyno tarmė, 292, 299, 307, 311—312, Vilnius, 1955, mašinraštis. 12 Пор. Atlase medžiagos rinkimo „Programos“ 290 klausimo bandomuosius Pietų Lietuvos žemėlapius, Vilnius, Lietuvių kalbos ir literatūros institutas, rankraštis. 13 J. Senkus, Особливості відмінювання іменників у капсайських і занавицьких говірках.— Праці АН Литовської РСР, серія A 2 (9), 157, Вільнюс, 1959. 14 El. Grinaveckienė, Характерніші форми роду, числа й відмінка в говірці басейну річки Мітува. — Питання литовського мовознавства, 2, 181, Вільнюс, 1959. 15 J. Kardelytė, Відмінювання іменника в говірці Лінкменай. — Питання литовського мовознавства, 2, 166, Вільнюс, 1959. 16 Див. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 405, Rīgā, 1951 і наведену там літературу. 96 відмінювання. Напр., іменники, що вживаються лише в однині: balti̇·be, dė·jims, kareivije, krėida, piens, švi̇ns тощо; іменники, що вживаються лише в множині: bȧltinei, ekė·čes, lȧšinei, miėles, mi̇ltai, mi̇t·bas, mušči̇·nes, niu̇obaigas, pakaši̇·nas, pru̇šnas „snukis“, smȧ·genas, ni̇ežai, rȧudes „raudonligė“, niu̇okulstas „nuobrukos“, pȧ·biras, pȧmazgas || sȧmazgas, bȧrkštei, vė·darai тощо. Основа. Основи іменників у говірці ті самі, що й у lk (a, ia, o, io, ė, i, u, iu і приголосні), але: 1. Основа окремих іменників говірки не завжди збігається з відповідною основою іменників lk, напр.: ȧbgama, bi̇tis, blakstiens, dȧine, dėbeši·s, dė·na, kišė·nis, nȯ·sini·s, ȯ·baela, pȯ·ris „pora“, smȧ·genas, ši̇rša, viėšnė, žu̇·ri·s… Деякі слова мають дві основи, напр.: gri̇·ba || gri̇·ps, su̇odžei || su̇odis ~ su̇odys, ži̇lvitis || ži̇lvite, ėketi·s || ėketė, žȧba || žȧ·ps тощо. 2. Не всі основи іменників говірки однаково добре збереглися. Найкраще збереглися основи a, ia, o, io і частково ė; основи i, u, iu і особливо приголосні збереглися значно гірше й навіть тепер дедалі слабшають, оскільки з них нові слова постійно переходять до інших основ: іменники чоловічого роду — до основ a, ia, жіночого роду — до o, io, а іноді й до основи ė. Крім того, до цих основ, що зникають, проникають окремі відмінки або навіть цілі числа з численніших основ, напр., іменники з основами u-, iu- у множині відмінюються за моделлю основ a-, ia-. В однині до орудного відмінка однини іменників з основами u, iu- проникає форма іменників з основами a-, ia-, напр.: su alėju, su cukru, su trākto·ru. До давального й орудного відмінків множини іменників жіночого роду з основами ė, i та приголосними проникли форми з -um(s), напр.: дав. мн. akūm(s), ka·r’um, mo·taerum «жінкам»; оруд. мн. dilgī·num «кропивами», du̇ktaerum «доньками», ši̇rdžum «серцями»… Форма орудного відмінка однини іменників з основами io- проникла також до іменників жіночого роду з основами i-, напр.: su ake, no·se, ža·se тощо. Приголосні основи збереглися найгірше: відмінювання іменників із цими основами цілком змішане (див. парадигму): Хоча основи i, u, iu зникають, іноді окремі їхні відмінкові форми проникають у слова з деякими основами ia, ė, напр.: наз. одн. kȧtis «кішка», kū·tis «кутя», mo·ki·tojus «учитель», raš·tojus «письменник», ūpis «річка» тощо. Деякі іменники з основою io- перейшли до основи ė, напр.: gū·nė, jȧ·uje (vt. jȧ·ujė ~ jāujėje), skri·ne (vt. skri·nė ~ skrẏnėje), viėšnė ~ viešnė, u̇ž·sne ~ vẏšnė (vt. u̇ž·snė ~ vẏšnėje). Перехід відбувся через те, що більшість відмінкових закінчень у говірці збіглася з відповідними відмінковими закінченнями основ на ė- (відрізняються лише місцевий однини, місцевий множини та, частково, давальний і орудний відмінки, тобто якщо до них не проникає закінчення -ums). На завершення слід іще наголосити, що там, де основа іменника в говірці не збігається з lk, вона здебільшого збігається з основою відповідного іменника в суміжних жемайтських і аукштайтських говірках (Куршенай та ін.), а іноді й у суміжних латиських говірках (Букайші, Межамуїжа) (пор. латиські akmins, kalki, pāris тощо). Наголос. Двоскладові іменники говірки мають ті самі 4 типи наголошування, що й lk, лише місцевий однини іменників III типу наголошування з основами a- наголошується не на закінченні, як у lk (напр.: beržė, darbė), а на корені, напр.: be·ržė, da·rbe тощо, як і в інших північно-західних аукштайтських і жемайтських говірках. Багатоскладові іменники відрізняються від lk тим, що мають лише 3 типи наголошування: I (напр.: akūoc, pavȧ·saris), II (напр.: kȯ·pu·sc, paklȯ·de) і III (напр.: kȧmuo- 7. Kalbotyros klausimai 97 li·s, riešuc, sprā·gils). Крім того, місцевий відмінок однини іменників а-основи з багатьма складами третьої акцентної парадигми наголошується на корені, як і в двоскладових іменників III акцентної парадигми тієї самої основи, наприклад: a·žuole, riešute ir kt. Наголос окремих іменників не збігається з наголосом відповідних іменників lk. Докладніше про це див. у парадигмах окремих основ. 2. ВІДМІНЮВАННЯ а-основа Однина I II III IV V. kā·uls, pirš·, kae·lms, lāuks K. kā·ula, piršta, kae·lma, lāuka N. kā·ului, pirštui, kae·lmui, lāukui G. kā·ula, piršta, kae·lma, lāuka Įn. kā·ulu, pirštu, kae·lmu, lāuku Vt. kā·ule, piršte, kae·lme, lāuke Š. kā·ule, piršte, kae·lme, lāuke Множина Н. kā·ulai, pirštai, kae·lmai, lāukai Р. kā·ulų, pirštų, kae·lmų, lāukų Д. kā·ulá·m¹⁷, pirštá·m, kae·lmá·m, lauká·m kā·ulá·ms, pirštá·ms, kae·lmá·ms, lauká·ms Зн. kā·ulus, pirštus, kae·lmus, lāukus Ор. kā·ulais, pirštais, kae·lmais, lāukais М. kā·uluos, pirštuos, kae·lmuos, lāukuos kā·uluose, pirštuose, kae·lmuose, lāukuose Зв. kā·ulai, pirštai, kae·lmai, lāukai kae·lmai, lāukai Примітки. Відмінювання. Місцевий відмінок однини. У говірці час від часу трапляється досить дивна форма місцевого відмінка однини, наприклад: bl·džūkuo, daždžūkuo, laukūkuo (Шакіна) kalnūko (Ділбінай). Ця форма трапляється лише в іменниках із демінутивним суфіксом -ukas. Таку форму місцевого відмінка запозичено із сусідніх жмудських говірок (пор. куршенське kalnūkuo, suodžūkuo, svižnūkuo… У цій говірці вона досить жива). Проте цікавим є той факт, що в Шакінській говірці жмудські фонетичні риси вже не завжди виправляються. У жмудській ця кінцівка походить від місцевого відмінка однини іменників о-основи¹⁸. Кличний відмінок однини. У кличному відмінку однини багатоскладових іменників а-основи дуже часто вживається скорочена кінцівка, наприклад: ā·vin, kā·tin, pā·tin, vā·buol «жучок», žā·sin тощо. Форма кличного відмінка однини власних іменників не- 17 У відмінках, що мають паралельні форми, спочатку подано частіше вживану форму, а потім — рідше вживану. 18 Пор. латиський місцевий відмінок однини іменників а-основи mežā, tevā. Щодо походження див. J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 106, Vilnius, 1957. 98 які не мають закінчення -e, а лише формант -ai, наприклад: bǐčužai (прізвище), janká'uskai (прізвище), jō'nai, mā'rti'nai, pẽ'trai тощо. Із загальних іменників цей формант у формі однини кличного відмінка завжди має лише слово «батько» — tē'vai. В інших загальних іменниках цей формант трапляється лише дуже рідко, наприклад: žō'gai, žō'goi, dúok degūta (Даргайчяй). Форми однини кличного відмінка власних іменників pluralia tantum (імен) дуже часто також скорочуються, наприклад: jō'kim, lẽ'vo'n «Леонай», stanislau, vā'cilau10. Дмн. кличний відмінок. Діалект дедалі частіше вживає в двоскладових іменниках III та IV акцентних парадигм замість форми множини кличного відмінка форму множини називного (пор. парадигми). Наголос. Деякі a-основні іменники діалекту мають інший наголос, ніж lk20. У говірці наголос за акцентною парадигмою I мають: àmarninks, ameríkō'ns, dvārininks, kelà'minks, pabī'klas «пристрій, знаряддя», prō'c, pūrsłas, skō'lininks, sā'vininks, stebū'klas, ū'ps, žvī'rs, gīntars, kā'rininks, krā'uklas «якась стара річ». За першою акцентною парадигмою наголошуються також майже всі іменники із суфіксом -ūnas, наприклад: alei'ns (прізвище), bijū'ns, keikū'ns, lakū'ns, pasalū'ns, perkū'ns, ratū'naī (село), sargū'ns (прізвище), taučū'nai (село), vijū'ns тощо, але alū'ns, kāltū'ns, mā'lu·ns, pālatru'ns «пряна рослина, яку вирощують у городах». У говірці наголос за акцентною парадигмою II мають: drīžas, gāurai, jūnks, līeknas, līūkšča, māldai «очерет», rīkmas, rī'mai, rūnks ~ rūngas, rōžas, vāistai. У говірці наголос за акцентною парадигмою III мають: kūoc ~ kūodas, māigai «граблі», mūškuls, pūocs, smā'iks, žā'ips, žā'gnc. У говірці наголос за акцентною парадигмою IV мають: kānc ~ kāitas, mūils, nērus, vērks ~ vērgas. Деякі іменники з основою на -a мають подвійне або навіть потрійне наголошування, наприклад: akuōc I та III, àtklastai I та III b, jezmīns і jē'mins I, II та IIIb, pavālkai II та pā'valkai I, māurai II та mā'urāi I. основа на ia Однина I II III IV V. stūobris, mē'dis, rū'pesti's, kē'ls K. stūobre, mē'dže, rū'pešče, kē'le N. stūobru, mē'džui, rū'peščui, kē'lui G. stūobri, mē'di, rū'pesti, kē'li Įn. stūobru, mēdžū, rū'peščū, kē'lu Vt. stūobri·, mē'di·, rū'pesti·, kē'li· Š. stūobri, mē'di, rū·pesti·, kē'ls kē'li· 10 Щодо походження форм однини кличного відмінка див. J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, 3, 15, Warszawa, 1956. J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 106, Vilnius, 1957. 20 За норму наголошування форм беремо «Dabartinės lietuvių kalbos žodynas», Vilnius, 1954. 99 Множина I II III IV V. Š. stúobrei, mēdžei, rūpeščei, kēlei K. stúobru, mēdžu, rūpešču, kēlu N. stúobram, mēdžām, rupeščām, kelām stúobrāms, mēdžāms, rupeščāms, kelāms G. stúobrus, mēdžus, rūpeščus, kēlus Įn. stúobreis, mēdžeis, rūpeščeis, kēleis Vt. stúobruos, mēdžuos, rūpeščuos, kēluos stúobruose, mēdžuose, rūpeščuose, kēluose Примітки. Відмінювання. Знахідний відмінок однини. Іменники kē‘ls, vē‘jes, vē‘lns у знахідному відмінку однини в говірці мають закінчення -i: kē‘li, vē‘ji || vē‘je, vē‘lni. Це закінчення є також у сусідніх жмудських говірках (наприклад, Kuršėnų vē‘Ini, kē‘li, u̯ēni). Воно виникло внаслідок аналогії до знахідного відмінка однини тих іменників на iā-основу, які закономірно мають у знахідному відмінку однини -i (див. парадигми). Однина, місцевий відмінок. У говірці, особливо поблизу межі з жмудськими говірками, зрідка трапляються запозичені з сусідніх жмудських говірок форми місцевого відмінка однини, наприклад: grō‘vie, kēlie, lō‘vie, mē‘die, tī‘relie «у Тирелі» тощо. (Пор. куршенайські luō‘psie, muo-lie, viejie … Тут повсюди закономірно місцевий відмінок однини іменників ā-основи замінено місцевим відмінком однини іменників ē-основи). У цих запозиченнях, як і в запозичених формах місцевого відмінка однини іменників a-основи, говірка не відновлює фонетичних жмудських особливостей (у Шакінській говірці мало б бути * grō‘vie, *lō‘vie тощо). Наголошування. З іменників ā-основи, які наголошуються інакше, ніж за акцентною парадигмою 1k, можна згадати такі. У говірці з акцентною парадигмою I наголошуються: bēprō‘tis, bēsō‘tis, džē‘snis, jaunā‘vedis, kaminšluostis, kē‘imaris, lē‘lis «птах Caprimulgus europaeus», naujā‘kuris, ni‘kštis, stúobris, tvink­snis, vijō‘klis, virvagalys, žvīlksnis. Крім того, з акцентною парадигмою I наголошуються всі іменники з наголошеним суфіксом -uoklis, наприклад: girtuōklis, sapniuok-lis, «мрійник, розсіяна людина», svī‘riuoklis. У говірці з акцентною парадигмою II наголошуються: āklis, kūžlis, spīglis, spī‘ris «підпора», žemkēntis. Так само наголошуються всі іменники із суфіксом -ē‘jis, наприклад: dirbē‘jis, ge‘rē‘jis, metē‘jis, pjō‘vējis. У говірці з акцентною парадигмою III наголошуються: bō‘tkō‘tis, kō‘šūvis, rū‘pestis, užvalktis, vō‘kietis. основа на o Однина I II III IV Наз. pieva, rānka, gālva, šāka Род. pievas, rānkas, gālvo’s, šāko’s Дав. pievai, rānkai, gā‘lvai, šā‘kai Зн. pieva, rānka, gā‘lua, šā‘ka Ор. pieva, rānka, gā‘lua, šāka Місц. pievo‘, rānko‘, gāluo‘, šāko‘ Клич. pieva, rānka, gālva, šāka 100 Множина I II III IV V. Š. pievas, rãnkàs, gãlvas, šãkas K. pievų, rãnkų, gãlvų, šãkų N. pievum(s) 21, rãnkum(s), gãlvum(s), šãkum(s) pievom(s), rãnkom(s), gãlvom(s), šãkom(s) G. pievas, rãnkàs, gãlvas, šãkas Įn. pievum(s), rãnkum(s), gãlvum(s), šãkum(s) pievom(s), rãnkom(s), gãlvom(s), šãkom(s) Vt. pievo˙s(e), rãnko˙s(e), gãlvo˙s(e), šãko˙s(e) pievuos(e), rãnkuos(e), gãlvuos(e), šãkuos(e) Примітки. Відмінювання. Одн. кличний відмінок. У говірці він збігся з називним відмінком однини. Якби збереглася давня форма кличного відмінка зі старим наголосом у корені, тоді в говірці мав би відпасти давній ненаголошений короткий кінцевий a22. Щодо місцевого відмінка однини, давального й орудного відмінків множини див. розділ «Загальні примітки» — «Відмінок». Місцевий відмінок множини. Форми місцевого відмінка множини іменників о-основи в говірці з -uos(e), наприклад, pievuos(e), rãnkuos(e) тощо, можна пояснити двояко: 1. Вона могла виникнути в самій говірці внаслідок аналогії за такими іменниками, які в говірці належать і до а-, і до о-основи, наприклад, називний відмінок множини: grìbas || grìbai, krūopas || krūopai, lìepas || lìepai, rū˙tas || rū˙tai, slì˙vas || slì˙vai тощо. Щоправда, це закінчення трапляється не лише в іменниках о-основи, а й у іменниках жіночого роду основ на io, ē, i та приголосну, наприклад: ãkuos «в очах» (Šakyna), jã˙ujuos «у клуні» (Dargaičiai), pū˙suos «у половинах» (Dilbinai). Але й тут воно могло виникнути внаслідок аналогії за двоосновними іменниками говірки, наприклад: cibãlis || cibùle «цибуля», èketìs || èketė, siõdžei || siõdis ~ siõdys (називний відмінок множини), žìlvitìs || žìlvite тощо. Крім того, тут також може впливати аналогія з новими формами о-основи. 2. Так само, як у Шакінській говірці закінчення місцевого відмінка множини іменників а-, ia-основ проникло в місцевий відмінок множини іменників о-, io-, ē-основ, таке явище спостерігається і в багатьох жмудських говірках (Kuršėnai, Kaunatava, Šaukėnai та ін.), наприклад: runkuosi || runku˙si (рідк.), vestùvės (рідк.) (Kuršėnai). Отже, форма rãnkuos(e) у Шакінській говірці могла виникнути або під впливом змішаних форм місцевого відмінка множини сусідніх жмудських говірок, або бути просто запозиченою з жмудського runkuosi (пор. запозичені жмудські форми місцевого відмінка однини іменників а-, ia-основ, не адаптовані до говірки). Наголошування. У говірці за I акцентною парадигмою наголошуються також ã˙traiža, džõ˙va «туберкульоз», lèčpìra «білий лелека», lì˙guma, pãkaba, sló˙gas, žã˙rna. У говірці за II акцентною парадигмою наголошуються також ieva, jūra, krãunas, lã˙stas, lùbas, lū˙šna, plūta, stì˙ga, šẽiva. 21Закінчення, взяте в дужки, трапляється рідше. Див. також примітку 17. 22 Щодо кличного відмінка однини в литовській мові див.: J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 114, Vilnius, 1957. 101 У говірці за III акцентною парадигмою наголошуються також gãinava, lètėna, nùgara. За IV акцентною парадигмою в говірці наголошується слово próga. Серед іменників о-основи говірки з подвійним наголошуванням можна згадати: brùna за II та IV парадигмами, sàmanas за I та III. основа на -io Однина I II III IV V.Š. kó·je, telì·če, àpače, vãldže K. kó·jes, telì·čes, àpačõ·s, vãldžõ·s N. kó·jei, telì·čei, ã·pačei, vãldžei G. kó·je, telì·če, ã·pače, vãldže Įn. kó·je, telì·če²³, ã·pače, vãldže Vt. kó·jo, telì·čo, àpačò, vãldžõ Множина V.Š. kó·jes, telì·čes, ã·pačes, vãldžes K. kó·ju, telì·ču, àpačù, vãldžù N. kó·jum(s), telì·čum(s), apačùm(s), valdžùm(s) kó·jo·m(s), telì·čo·m(s), apačõ·m(s), valdžõ·m(s) G. kó·jes, telì·čes, ã·pačes, vãldžes Įn. kó·jum(s), telì·čum(s), apačùm(s), valdžùm(s) kó·jo·m(s), telì·čo·m(s), apačõ·m(s), valdžõ·m(s) Vt. kó·jos(e), telì·čo·s(e), apačõ·s(e), valdžõ·s(e) kó·juos(e), telì·čuos(e), apačuõs(e), valdžùos(e) Примітки. Відмінкові закінчення іменників io-основи, за винятком фонетичних змін, такі самі, як і в іменників о-основи. У говірці, крім màrti, pàti, у називному відмінку однини закінчення -i має запозичення põni «пані». Очевидно, його відразу в говірці було уподібнено до «марчі» й «пачі», і таким чином воно зберегло свою давню форму називного відмінка однини (пор. польське pani). основа на ė Однина В. Ш. kã·uge, piẽne, gíesmė, žõ·lė К. kã·uges, piẽnes, gíesmės, žõ·lės Н. kã·ugei, piẽnei, gíesmei, žõ·lei Зн. kã·uge, piẽne, gíesme, žõ·le Ор. kã·uge, piẽne, gíesme, žõ·le М. kã·ugė, piẽnė, gíesmė, žõ·lė 23Щодо наголошування багатоскладових слів II акцентної парадигми див.: A. Jonaitytė, Šakynos tarmės kirtis ir priegaidė. — Lietuvių kalbotyros klausimai, 2, 113, Vilnius, 1959. 102 Множина В. Ш. ká·uges, pīenes, giēsmes, žō·les К. ká·ugų·, pīenų·, giēsmų·, žō·lu· Д. ká·ugum(s), pīenum(s), giēsmūm(s), žō·lūm(s) ká·ugē·m(s), pīenē·m(s), giēsmē·m(s), žō·lē·m(s) Зн. ká·uges, pīenes, giēsmes, žō·les Ор. ká·ugum(s), pīenum(s), giēsmum(s), žō·lūm(s) ká·ugē·m(s), pīenē·m(s), giēsmē·m(s), žō·lē·m(s) М. ká·ugē·s(e), pīenē·s(e), giēsmē·s(e), žō·lē·s(e) ká·ugųos(e), pīenųos(e), giēsmųos(e), žō·luos(e) Примітки. Відмінювання. Одн. кличний відмінок. Кличний відмінок однини в говірці збігся з називним відмінком однини. Щодо закінчення давального та орудного відмінків множини -um(s) див. розділ «Загальні примітки», підрозділ «Відмінок». Щодо закінчення місцевого відмінка множини - uos(e) див. примітку до місцевого відмінка множини іменників o-основи. Наголошування. У говірці за I акцентною парадигмою наголошуються також ã·dgires «рослина Lycopodium Selago», gūote «гриб Hygrophorus», šli·kšti·ne «потворство», tá·rški·ne. У говірці за II акцентною парадигмою наголошуються також ãikšte || ēikšte, glēives, kē·de, lāime, lāisve, mēnte, srāige, tūlpe. За III акцентною парадигмою наголошується drō·bulē. Слово žūrke, крім називного й родового відмінків однини (žūrke·s), в усіх інших відмінках наголошується за I акцентною парадигмою. i-основа Жіночий рід Однина I II III IV V. Š. á·nkštis, ãnglis, širdis, ãusis K. á·nkšties, ãnglies, širdies, ãusies N. á·nkšči, ãnglei, širdžēi, ãusei G. á·nkšti, ãngli, širdi, ãusi Įn. á·nkšče, ãngle, širdže, ãuse á·nkštim (1. ret.), ãnglim (1. ret.), širdim (1. ret.), ãusim (1. ret.) Vt. á·nkšti·, ãngli·, širdi·, ãusi· á·nkštie (ret.), ãnglie (ret.), širdie (ret.), ãusie (ret.) Множина V. Š. á·nkštis~á·nkštys, ãnglis~ãnglys, širdis~širdys, ãusis~ãusys á·nkštės, ãngles, širdes, ãuses K. á·nkščių·, ãnglių·, širdžių·, ãusų· N. á·nkštim(s), ãnglim(s), širdim(s), ãusim(s) á·nkščūm(s), ãnglūm(s), širdžūm(s), ãusām(s) ãusīm(s) 103 G. áṅkštis, ánglis, širdis, ausis áṅkštės, ánglės, širdės, ausės Įn. áṅkštim(s), ánglim(s), širdim(s), ausim(s) áṅkštum(s), ánglum(s), širdžum(s), ausum(s), áušum(s) Vt. áṅkšti·s, ángli·se, širdi·se, ausi·se áṅkščuos(e), ángluos(e), širdžuos(e), ausuos(e) áṅkšties(e), ánglies(e), širdies(e), ausuos(e), ausies(e) Чоловічий рід Однина Множина V. зуб V. злодій V.Š. зуби ~ зуби, злодії ~ злодії зуби K. злодія злодієві K. зуба N. злодієві K. зубів, злодіїв дінче G. злодія N. зубам, злодіям N. зубом Ін. злодієм злодіям G. зуб злодієм (1. рід.) G. зубів, злодіїв Ін. зубом Vt. злодіїв зубам (1. рід.) злодієві Ін. зубам, злодіям Vt. зуби Š. злодії злодіями зубі злодієві (1. рід.) Vt. зубами, злодіями Š. зуби зубами, злодіями зуби зубів, злодіїв зубові (1. рід.) Примітки. Відмінювання. За винятком dantį і vagį, у говірці всі і-основні іменники — жіночого роду. Раніше чоловічого роду був також pėti·s, але тепер, за винятком форми родового відмінка однини pėties, він перейшов до ia-основи. Як видно з парадигми чоловічого роду, і dantis з vagiu вже переходять до ia-основи: багато відмінкових форм ia-основи проникли у відмінювання цих слів. Найважливіша причина переходу іменників чоловічого роду з i-основою до ia-основи — спрощення системи відмінювання говірки. Іменників чоловічого роду з i-основою в говірці дуже мало, тоді як ia-основа надзвичайно численна. Крім того, закінчення деяких відмінків ia- та į-основ здавна збігалися в говірці (наприклад, називний і знахідний відмінки однини, родовий і знахідний відмінки множини); за їхньою аналогією форми й інших відмінків ia-основи дуже легко проникли у відмінювання іменників чоловічого роду з i-основою. Закінчення окремих відмінків. Давальний відмінок однини. Здавна в говірці, як і в літературній мові, форма давального відмінка однини іменників жіночого роду з i-основою запозичена з io-основи, а чоловічого роду — з ia-основи. Яким було давніше закінчення в говірці — невідомо. Суміжні жмудські говірки в давальному відмінку однини також тепер мають форми ia- та io-основ (á·ke·, žóuse·, Papilė; duńču·, auše·, á·ve·, Kuršėnai). 104 Орудний відмінок однини. У говірці, як і в багатьох інших говірках литовської мови, до орудного відмінка однини i-основи проникли відмінкові форми основ на ia та io; форма орудного відмінка io-основи й форми іменників жіночого роду i-основ, мабуть, проникли вже давно, адже їхні зародки знаходимо вже у працях Вілента, західного аукштайта Прусської Литви, де поряд зі старою формою орудного відмінка однини жіночого роду i-основи, наприклад: ugnimi (Ev. 84), вже, хоч і рідко, трапляється також форма io-основи, наприклад: akie (Ev. 183), Ischmincße (Ev. 168). Коли форми основи на ia почали проникати до давального відмінка однини чоловічого роду i-основи, встановити неможливо. Місцевий відмінок однини. Поряд зі старими формами i-основи вздовж усього межиріччя із Жемайтією зрідка трапляються також запозичені із жемайтських говірок форми ė-основи жіночого роду, наприклад: ākie, pirtie тощо. Тут, як і в місцевих відмінках інших основ, характерно те, що зберігаються фонетичні жемайтські риси. Кличний відмінок однини. У говірці кличні форми однини жіночого роду замінила форма називного відмінка однини. Для чоловічого роду поряд із дуже рідко вживаними старими кличними формами i-основи вживається клична форма основи на ia. Називний і знахідний відмінки множини. Поряд зі старими типами вздовж усього межиріччя із Жемайтією в іменниках жіночого роду зрідка трапляються також запозичені із жемайтських говірок форми ė-основи [пор. úntes, širdes (наз. і знах.), Куршенай]. Родовий відмінок множини. У говірці, як і в 1k та інших говірках, слова, що перейшли з приголосних основ до i-основ, у родовому відмінку множини перед закінченням -u зберігають твердий приголосний²⁴, наприклад: āusu, dāntu, dūru, nōsu, šāknu, žāsu тощо. Але ця особливість збереглася вже не в усіх словах, що раніше належали до приголосних основ; пор. žūvu, nākču || nāktu. Давальний та орудний відмінки множини. Іменники жіночого роду i-основ у цих відмінках поряд зі старим закінченням мають також закінчення -um(s). Слова, що перейшли з приголосних основ до i-основ, як і в родовому відмінку множини, перед закінченням -um(s) цих відмінків мають твердий приголосний, наприклад: дав. мн. ausūms(s), dūrum(s), šaknum(s), ža:sūm(s); ор. мн. āusum(s), durum(s), šāknum(s) тощо. Але іноді вже трапляється й м’який приголосний, наприклад: āusūm(s) (дав.), dūrum(s) (ор.). Місцевий відмінок множини. Поряд зі старим закінченням i-основи для іменників жіночого роду вживаються також форми на -uos(e) (про походження див. примітки до o-основи). Як і в родовому, давальному та орудному відмінках множини, іменники, що перейшли з приголосних основ, зазвичай зберігають твердий приголосний і перед цим закінченням, наприклад: āusuos(e), dūruos(e) тощо. Те саме явище трапляється й в іменниках чоловічого роду, наприклад, dāntuos(e). Поряд із цими двома закінченнями місцевого відмінка множини, -i’s(e) та -uos(e), вздовж усього межиріччя із Жемайтією зрідка трапляються також запозичені із сусідніх жемайтських говірок форми ė-основи, наприклад: ākies(e), ā’nkšties(e) тощо. Тут, як і в інших запозичених місцевих відмінках, зберігаються фонетичні жемайтські риси. Наголошення. У говірці майже зовсім не залишилося іменників i-основ II акцентної парадигми. Ще збереглося слово «dūris ~ dūrys». «ānglis ~ ānglis» та «anglis» уже починають наголошувати також за IV акцентною парадигмою, ušnis — за II і IV. 24 Про перехід слів із кореневими приголосними основами до i-основи див. J. Kazlauskas, Lietuvių kalbos daiktavardžių linksniavimo sistemos paprastėjimas, дисертація кандидата філологічних наук, 48–59, Vilnius, 1958, машинопис. 105 u, iu основа Однина I II IV V. á·mžus, tūrgus, sō·džus, lī·tus К. á·mžaus, tūrg aus, sō·džaus, lī·ta us Н. á·mžui, tūrgui, sō·džui, lī·tui Р. á·mžu, tūrg u, sō·džu, lī·tu Ор. á·mžum, tūrgum, sō·džum, lī·tum á·mžu, tūrg u, sō·džu, lī·tu М. á·mžui, tūrgui, sō·džui, lī·tui Зв. á·mžau, tūrgau, sō·džau, lī·tau Множина V.Š. á·mžei, tūrgai, sō·džei, lī·tai K. á·mžų', tūrgų', sō·džų', lī·tu· N. á·mžd·m(s), tūrgd·m(s), sō·džā·m(s), lī·tām(s) G. á·mžus, tūrgus, sō·džus, lī·tus Įn. á·mžeis, tūrgais, sō·džeis, lī·tais Vt. á·mžuos(e), tūrg uos(e), sō·džuos(e), lī·tuos(e) Примітки. Відмінювання. Діалектна основа на u дуже нечисленна, основа на iu значно численніша за основу на u, але все ж таки не є дуже численною. У множині і основи на u, і основи на iu перейшли до основ на a, ia. Іменник žm·gus, що походить від приголосної основи, у множині в діалекті, як і в інших сусідніх верхньолитовських і нижньолитовських діалектах, перейшов до основи на i: žmō·ni·s (мн. наз.), žmō·nim(s) (мн. дав.) тощо. З решток множини основи на u в діалекті можна згадати прислівник pietuse, що походить від місцевого відмінка множини. Від множини основи на iu не залишилося жодних слідів. Вважають, що іменники з основами на u-, iu- у множині перейшли до основ на a, ia внаслідок аналогії форм родового й знахідного відмінків множини основ на a, ia та u, iu, що збіглися25. основ на u, iu в однині також уже є сліди переходу до основ на a, ia. Це орудний відмінок однини, який, окрім своєї давньої форми, уже має досить часто вживану форму основи на a, ia (див. парадигми). Нині ця форма поширена не лише в Шакінському діалекті, а й у багатьох інших діалектах литовської мови26. В окремих випадках її вже знав і Вілентас, наприклад: sunu (Kat. 27). Наголос. У діалекті зовсім немає іменників з основою на u I та III наголосових парадигм. lītus і sū·nus мають наголос IV парадигми; однина žmō·gaus має наголос IV, а множина — III парадигми. В основі на iu немає іменників III та IV наголосових парадигм. 25 Див. J. Kazlauskas, Занепад відмінювання іменників на (i) u. — Lietuvių kalbotyros klausimai, 2, 20—21, Vilnius, 1959. 26 Докладніше про це див. у згаданій статті J. Kazlauskas, Lietuvių kalbotyros klausimai, 2, 22—30, Vilnius, 1959. 106 Приголосні основи Приголосні основи в говірці, як і в багатьох інших говірках литовської мови²⁷, найбільше змішалися.²⁸ За винятком слів diktė і sesuva, усі іменники говірки з приголосними основами належать до чоловічого роду. Слова жіночого роду перейшли до основ на o, наприклад: āˑšmenas, pūtmenas «путменис, набряк», sēˑmenas, skūtmenas «скутменис, лушпайки» тощо. Іменники чоловічого роду з приголосними основами також уже не мають єдиної системи відмінювання. Усі вони, за винятком лише слова āˑkmenis || āˑkmuo, виявляють виразну тенденцію переходу до основи на ia, але відмінюються майже всі по-різному, оскільки в одних більше, а в інших менше форм основи на ia. Цілком окрему парадигму має слово šuva. Іменники āˑkmuo, vāˑnduo, род. відм. одн. āˑkmens, vāˑndens || vāˑndene... тощо мають у всіх відмінках паралельні форми: наз. відм. одн. āˑkminis, род. відм. одн. āˑkmina, vāˑndine, дав. відм. одн. āˑkminui, vāˑndinui тощо. Таке саме явище спостерігається і в сусідніх жмудських говірках та латиській мові, наприклад: у куршенайській жмудській говірці род. відм. одн. tēšmens, дав. відм. одн. tēˑšminu «вимені», знах. відм. одн. tēšmini, ūndini «воду»; латиською: akmins «камінь», dibins «дно», tesmens «вим’я» (Букайші, Межамуйжа)²⁹. Це чергування in, en пояснюють двояко: К. Буга вважає його суто фонетичним явищем³⁰, а Ю. Казлаускас у своїй дисертації, спираючись на дані говірок литовської мови й старих писемних пам’яток, а також латиської та старослов’янської мов, трактує його як залишки іменників n-основи, які узагальнили слабкий ступінь суфікса³¹. Але в окремих випадках у говірці i, e перед n, m можуть чергуватися і зовсім не в приголосних основах, наприклад, rēibinei || rēibene «Рейбіняй, село», gimbūˑčei || gembūˑčei «Гімбучяй, село», pāgimbūte || pāgembūte «Пагімбуте, поле в селі Рейбіняй» (приклади записано в околицях Скайстгириса). Відмінювання іменників чоловічого роду з приголосними основами Однина Множина Наз. tēšmuo Наз. tēšmenei Род. tēˑšmenē Род. tēšmenų tēšmens tēšmenų Дав. tēˑšmenui Дав. tēšmenāˑm(s) tēšmenim(s) Знах. tēˑšmeni Знах. tēšmenus Оруд. tēˑšmenu Оруд. tēšmeneis tēšmenim(s) Місц. tēšmeniˑ Місц. tēšmeniuos(e) tēšmenie ²⁷ J. Senkus, Відмінювання іменників із приголосною основою в говірках капсів і занавиків. — Праці Литовської РСР АН, серія A 2 (7), Vilnius, 1959; J. Kardelytė, Відмінювання іменників у говірці Лінкменяй. — Питання литовського мовознавства, 2, 172—176, Vilnius, 1959. ²⁸ Про причини зникнення давнього приголосного відмінювання в литовській мові докладніше див. J. Kazlauskas, Спрощення системи відмінювання іменників литовської мови, 4—10, Vilnius, 1958, машинопис; J. Senkus, зазначена стаття, с. 167—168. ²⁹ Див. L. Bičolė, Межамуйжська говірка. — Праці філологічного товариства, XII, 12, 17, Rīga, 1932. ³⁰ K. Būga, Словник литовської мови, 1, 42, Kaunas, 1924. ³¹ J. Kazlauskas, Спрощення системи відмінювання іменників литовської мови, 61—63, Vilnius, 1958, машинопис. 107 Примітки. Як tašmuo відмінюються: juosmuo, rāumuo, rīduo, stūomuo, ž̃elmuo. Іменник ā̃šmenas || ā̃šmenei у межах говірки має чоловічий і жіночий рід. Будучи чоловічого роду, він відмінюється так само, як tašmuo. Так само відмінюється і слово vānduo, тільки в родовому відмінку однини наголос падає на корінь vā́ndens, як і в сусідніх жмудських говірках (Kuršėnai, Papilė). Іменник lĩemuo у називному й знахідному відмінках множини зберіг також старі форми: liemenis ~ liemenys || lĩemenei, liemenis || liemenįs, а в давальному й орудному відмінках множини частіше трапляються старі форми приголосної основи: liemenim(s), lĩmenim(s), тоді як форми основи на ia рідші: liemenā́m(s), lĩmeneis. P̃iemuo, skĩemuo у називному відмінку множини мають лише старі форми piemenis ~ piemenys, skiemenis ~ skiemenys; у давальному й орудному відмінках множини поряд із частішими старими формами приголосної основи pĩemuo має також рідші форми основи на a: piemenim(s) || piemenā́m(s), pĩemeni̇m(s) || pĩemėnais. У знахідному відмінку множини поряд із частішою формою piemenįs вимовляють також piemenis. Skĩemuo у давальному відмінку множини зберігає стару форму приголосної основи: ski̇emenim(s); в орудному відмінку множини поряд зі старою формою skĩemenim(s) трапляється також форма основи на ia skĩemeneis. У знахідному відмінку множини вживаються як форма приголосної основи, так і форма основи на ia: skiemenis || skieme-ni̇s. У місцевому відмінку множини вживається форма основи на ia skĩemėnuos(e). Ākmeno, за винятком називного й родового відмінків однини, які мають паралельні форми: ā̀kmuo || ā́kmins, ā́kmens || ā́kmina, у всіх інших відмінках повністю перейшов до основи на a, наприклад, давальний відмінок однини ā́kminui, називний відмінок множини ā́kminai тощо. Mė́nuo, за винятком називного відмінка однини, як і в литовській літературній мові, перейшов до основи на ia. Як видно з парадигми й приміток, відмінювання іменників чоловічого роду з приголосними основами дуже змішалося з відмінюванням за основами на ia і, частково, на a. Форми основи на ia проникли, можна сказати, закономірно, тобто спочатку до приголосних основ проникли форми основи на i, а коли іменники чоловічого роду з основою на i почали переходити до основи на ia, форми цієї основи за аналогією проникли й до приголосних основ. Проникнення форм основи на a можна пояснити аналогією з родовим відмінком множини, пор. основа на a bā́lnu- і приголосна основа pĩemenu-; за цією аналогією виникають також інші форми множини з твердим приголосним: давальний відмінок множини piemenā́m(s), орудний відмінок множини pĩemenais та ін.32 Форми місцевого відмінка однини tęšmenie, vā́ndenie, як і в основах на i та ia, запозичені з жмудської. Зовсім своєрідно в говірці відмінюється ši̇va. Однина Множина Н.-Зн. ši̇va Р. šūnies Д. šūnei (Šakyna, Dilbinai, Dameliai, Skaistgirys та ін.) šūnui (Skaistgirys) Зн. šūni Ор. šūnim (Šakyna, Dilbinai, Dameliai, Skaistgirys та ін.) šūnu (Skaistgirys) М. šūni šūnie Н.-Зн. šūnis ~ šūnys Р. šūni- Д. šūnim(s) Зн. šūnis Ор. šūnim(s) šūneis (рідк. Skaistgirys) М. šūnuos(e) 32 Пор. J. Kazlauskas, Lietuvių kalbos daiktavardžių linksniavimo sistemos paprastėjimas, 31, Vilnius, 1958, mašinraštis. 108 Отже, šuva33 майже повністю відмінюється за основою на į. Форму давального відмінка однини важко пояснити, але, найімовірніше, її запозичено із жемайтської говірки (пор. папіленьських донінінківських šånei ~ šūnie), тільки в говірці не усунуті фонетичні жемайтські особливості (пор. також запозичені жемайтські місцеві відмінки). Це підтверджує і той факт, що ця форма вживається лише біля жемайтського кордону, а далі на схід (Skaistgirys) вона починає зникати. Вважати šūnei давальним відмінком однини жіночого роду *šuniai, мабуть, не можна, оскільки, за винятком запозичених із жемайтської говірки та рідше вживаних місцевих відмінків, у самій говірці форми відмінків іменників чоловічого й жіночого роду ніколи не змішуються. Відмінювання іменників жіночого роду на приголосну основу Однина Множина Наз. дочка, сестра Наз. дочки~дочки, сестри~сестри Р. дочки, сестри дочки, сестри Д. дочці, сестрі Д. дочкам(и), сестрам(и) дочкам(и), сестрам(и) Зн. дочку, сестру Зн. дочки, сестри дочки, сестри Ор. дочкою, сестрою Ор. дочками, сестрами дочками (1. рідк.) дочками, сестрами М. дочці, сестрі М. дочках, сестрах дочці, сестрі дочок, сестер Примітки. Форма називного відмінка однини sesuva, найімовірніше, виникла під впливом аналогії з називним відмінком однини основи на o, оскільки «сестра» була в говірці єдиним іменником жіночого роду із закінченням -uo. У родовому відмінку однини в слові duktė вже починає утверджуватися форма основи на ė за аналогією з називним відмінком однини. У місцевому відмінку однини, а також у називному, знахідному й місцевому відмінках множини вздовж усього жемайтського прикордоння трапляються також жемайтські закінчення основи на ė (пор. Kuršėnų šešeres, Papilės dukteres, šešeres). Щодо форми місцевого відмінка множини dukteruos(e), seseruos(e) див. примітку до місцевого відмінка множини основи на o. Зворотні іменники Зворотні іменники не дуже поширені. У говірці вони мають два закінчення: -is і -ies, наприклад: drà·skimd·sis || drà·skimd·sies, šà·udimd·sis || šà·udimd·sies. Походження закінчення -ies незрозуміле. Іноді, особливо біля жемайтського кордону, трапляються й суто жемайтські форми, наприклад: ãrdimo·s «гнів, дряпання» тощо. Характерно для говірки те, що зворотні іменники не відмінюються: для всіх відмінків уживається 33Щодо походження цієї форми див. J. Kazlauskas, згадана праця, с. 64. 109 форма називного відмінка, наприклад: čė ša'udimā'sies nebūva girdēti «тут не було чути стрілянини»; ōi tù kada, nòns usidārpsi us, ta. lō'jo'imā'sis «ой, ти колись постраждаєш через те гавкання»; ka, tù pasistum su sava daužimā'sies «щоб ти посунувся зі своїм товканням» Зворотні іменники не відмінюються не лише в Шакінській, а й у сусідніх говірках, наприклад у Куршенайській та інших. ІМЕННИК У ШАКІНСЬКІЙ ГОВІРЦІ А. П. ИОНАЙТИТЕ Резюме У статті досліджуються особливості відмінювання іменників у шакінській говірці. Встановлюються такі характерні риси зміни іменників: 1. Зникнення двоїни. Замість давньої двоїни в говірці вживається множина, напр.: dù ā'rklei ’два коні’, dù sù'nai ’два сини’, dvǫ gā'lvas ’дві голови’ тощо. Залишки двоїни збереглися у знахідному відмінку іменників основи на a, ia, якщо ці іменники стоять разом із числівниками dù ’два’, àbu ’обидва’, àbùdu ’обидва’, напр.: dù a'ǝRklu ’двох коней’, àbu gàlu ’обидва кінці’. 2. Відмінкові закінчення іменників говірки переважно такі самі, як закінчення відмінків відповідних основ літературної мови, лише в говірці вони зазнали фонетичного або морфологічного скорочення. Деякі відмінкові форми тотожні формам сусідніх жемайтських говірок, напр.: місцевий відмінок однини зменшувальних іменників із суфіксом —ukas: da'fàikuo ’в городчику’, ǫuodėžiuo ’в горщику’; місцевий відмінок однини іменників основ на ia, i та на приголосний: gėr'ioie ’у канаві’, dántie ’у зубі’, vǫndenie ’у воді’; місцевий відмінок множини іменників основи i: àkies(e) ’в очах’, dánties(e) ’у зубах’; називний і знахідний відмінки множини іменників жіночого роду основи i: наз. ā'kes, знах. àkes ’очі’, àuses ’вуха’. Жемайтським впливом, найімовірніше, слід пояснювати й проникнення у місцевий відмінок множини іменників жіночого роду форм місцевого відмінка іменників чоловічого роду: àusios(e) ’у вухах’, šàkuos(e) ’у гілках’, žō'lios(e) ’у травах’. Говірці також властиві форми давального й орудного відмінків множини всіх основ жіночого роду із закінченням —um(s): bǫ'bum(s) ’бабам і бабами’, gė'rum(s) ’журавлям і журавлями’, ā'nkšćum(s) ’стручкам і стручками’ тощо. Походження цих форм неясне. На думку автора, ці форми могли утворитися за аналогією 110 з формою орудного відмінка займенника kas ’хто, що’, kum? ’ким, чим’, яка може вживатися з орудним відмінком множини іменників жіночого роду, напр., sù, kum? su mĕrgom(s) ’з ким? з дівчатами’> sù kum?—su mergum(s). 3. Основи іменників у говірці такі самі, як і в літературній мові, але слід зазначити, що не всі основи в говірці збереглися однаково добре. Найкраще збереглися основи a, ia, o, io, ē та іменники жіночого роду основи i, напр.: ākis ’око’. Іменники чоловічого роду основи i майже повністю перейшли до основи ia. Іменники основи u (iu) у множині перейшли до основ a, ia, напр.: sū’nai ’сини’, sō’džei ’села’. Найгірше в говірці збереглися іменники з основою на приголосний. Майже кожне слово з основою на приголосний у говірці відмінюється по-різному, оскільки до системи відмінювання кожного слова увійшла неоднакова кількість форм іменників основи ia (іноді й a). Якщо основа якогось окремого іменника не збігається з основою відповідного іменника літературної мови, вона майже завжди збігається з основою відповідного іменника жемайтських говірок, а часто й іменника латиської мови. 4. Зворотні іменники в шакінській говірці, як і в сусідніх жемайтських говірках (напр., Куршенай), не відмінюються. 5. У говірці, крім деяких зазначених у статті винятків, іменники мають такі самі акцентні парадигми, як і в літературній мові.