Kai kurie nauji žemaičių dounininkų tarmių fonetikos dalykai

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, IV LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA ДЕЯКІ НОВІ ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДУНІНІНКСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ ЖЕМАЙТІЇ B. ROKAITĖ I. Наголос і інтонація північних приморських діалектів жемаїтів1 1. Наголос § 1. a) Моседський діалект має основний-давній, основний-відтягнутий, побічний-відтягнутий, побічний-перенесений і побічний-кінцевий наголоси, властиві також іншим діалектам жемаїтів із загальним відтягуванням наголосу2. b) Сила відтягнутих наголосів у діалекті, що описується, така сама, як і в інших діалектах жемаїтів3. Перенесений наголос у цьому діалекті відрізняється від перенесеного наголосу інших діалектів жемаїтів як силою, так і місцем, а особливо варіюванням інтонацій, тому тут його й аналізують докладніше. § 2. a) У діалекті побічний-перенесений наголос мають: a) Довгі післянаголошені склади: klùmpė ~ klùmpiai «черевики», mònė ~ mãnie, šãukùo ~ šãukoja «гукають», vėžãm ~ vėžame, aplinkộu ~ aplinkuo «навколо». Оскільки перенесений наголос отримують усі довгі післянаголошені склади, слова часто мають кілька перенесених наголосів: pármùokiejė ~ pérmokėjai, kùovarnė ~ kóvarniai «галки», pársėldaukėm ~ pérsilaukėme «перечекали». 1 У цьому розділі описано характерніші випадки наголосу й інтонації північних приморських дунінінкських діалектів. За основу взято діалект містечка Моседіс (і навколишніх сіл — Научоків, Шауклів, Ігарів, Бакшчів, Невочів, Місто Калнишки, Шеркшнів), розташованого в північно-західному кутку Литовської РСР, у Скуодаському районі, за 13 км на південь від районного центру; цей діалект майже не відрізняється ні наголосом, ні інтонацією від інших північних приморських дунінінкських діалектів, див. J. Aleksandravičius, Kretingos tarmės kirtis ir priegaidė. — „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 1, 97—106, Vilnius, 1957. У праці дотримано фонетичної транскрипції, наведеної в «Програмі збирання матеріалів для атласу литовської мови», вид. II, Vilnius, 1956; однак довгота наголошених e, o (<i, u) та ū при ламаній або спадній інтонації не позначається: на неї вказує знак інтонації (pẽlns~pìlnas, kìmb~kìmba). У наголошених дифтонгах із вторинною спадною інтонацією обидва компоненти позначаються як напівдовгі (rõ.n.kà~rankà), хоча перший компонент вимовляється дещо довше за другий. 2 Див. V. Grinaveckis, Šiaurės vakarų donininkų tarmių kirtis. — „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 1, 109—117, Vilnius, 1957. 3 Див. V. Grinaveckis, Šiaurės vakarų donininkų tarmių fonetinės ypatybės ir jų raida (далі — Švdt fonetinės ypatybės). — „Vilniaus Valst. pedagoginio instituto (далі VVPI), Mokslo darbai“, 11, § 10—26, Vilnius, 1960. 141 β) Короткий склад між складами з основним давнім наголосом і побічним перенесеним наголосом у довгому складі: àtnesė ~ ãtnesei, mintova ~ mintuvai, pàkūrams ~ pàkuramas ‘підпалюваний’, kálnėskė ~ kalniškiai ‘люди, що живуть на горі’, òšpakalis ~ užpakalis. Якщо після основного давнього наголосу в говірці йдуть лише короткі склади, то всі вони ненаголошені: ãtnesė ~ ãtnesė, mintuvus ~ mintuvus. γ) Голосні a, e, ę, ǫ < a, e, i, u (див. § 10). b) Перенесений наголос у говірці особливо сильний. Найсильніший перенесений наголос буває у словах, що мають основний давній наголос у короткому складі: dàba ~ dàbar ‘ще’, šòkàm ~ šùkame, mãžàsis ~ mãžasis, įjūdėna ~ judino. Коли основний давній наголос припадає на довгий склад, перенесений наголос дещо слабший, але чітко чутний: lýtùoc ~ lýtotas ‘дощовий’, nukalniòu ~ nùkalniu ‘до низини’, vėikė ~ vėikiai ‘швидко’. Якщо в слові є кілька перенесених наголосів, то найсильнішим із них буває останній або той, що стоїть наприкінці слова: ekietęverbalìs ~ ekėtvirbalis, mąsùoju ~ mūsuoju ‘нашому’. c) Побічний перенесений наголос може мати аж чотири інтонації: коротку, ламану, первинну спадну та в окремих випадках — середню (докладніше про них див. §§ 6, 7c, 10, 12). § 3. Зазвичай усі слова говірки мають наголос, однак під час мовлення односкладові слова найчастіше примикають до наголошених слів. Проклітиками й енклітиками в говірці бувають сполучники, прийменники, прислівники, займенники, наприклад: dàbà pàkòše | uo_jau_aštùnta varàu ~ тепер ‘ще’ pàkašu ‘рушу’, а вже восьма — їду; a_kõžna vàkara važiūji pri_mãmā ~ чи kožną ‘кожного’ вечора їдеш до мами; ka_bòva lėgiondėnė | e_pradėjo tus_làiskus làidîte ~ коли була в лікарні, і почала розсилати ті листи ‘надсилати’; uo_dėlku того не хоче їхати; kūo_ce pìkst ont_vàka ~ чого ти тут сердишся на дитину. 2. Інтонація § 4. Говірка має такі інтонації: коротку (˘), уривчасту (˄), первинну й вторинну протяжну (ˇ), висхідну (ˊ) та середню (ˋ)4. Коротка інтонація. § 5. а) Коротка інтонація, як і в інших жемайтських говірках із відтягненням наголосу, трапляється в коротких складах, утворених голосними a, e, i, u, ę, ǫ, у таких випадках: α) в односкладових словах: kàs, nẽs, rẽs ~ ris, lõps ~ lùps (а також у словах, які в говірці стали односкладовими: làps ~ lùpas, rẽc ~ rėtas, sòh ~ sùka, žėb ~ žiba); β) під наголосом, відтягнутим на початок слова: àkmõu ~ akmuõ, svẽtės ~ svečiais, pìli ~ pilì, lùpì ~ lupi, kẽtė ~ kiti, lõpò ~ lupù; 4Щодо інтонацій описувана говірка від інших жемайтських говірок найбільше відрізняється короткою інтонацією головного давнього наголосу в словах із перенесеним наголосом (§ 5b), первинною протяжною інтонацією на e, o <i, u (§ 9), короткою інтонацією побічного перенесеного наголосу (§ 6), уривчастою (§ 7c) та первинною протяжною (§§ 10–12) інтонаціями, а також висхідною інтонацією відтягнутого наголосу (§ 14); пор. V. Grinaveckis, Švdt fonetinės ypatybės, §§ 45–93. Тут докладніше описано згадані випадки вимови інтонацій. 142 γ) під наголосом на побічному кінцевому складі: mẽr.gà ~ mergà, kàtės ~ katės, vìnis ~ vinis (мн. кін.), gã.i.dùs ~ gaidžius, pẽ.r.štų ~ pirštų. б) З короткою інтонацією в говірці вимовляються a, e, що відповідають литовським 1-ї наголошеної парадигми a, e, у двоскладових і багатоскладових словах із перенесеним наголосом, напр.: làpė ~ ląpei, žádám ~ žádame, ràšòm ~ ràšant, kàtė ~ kàtei; nẽšęs ~ nẽšinas, kėlõu ~ kėliau ‘шляхові’, sènė ~ sėnei, vėdėns ~ vėdinas. § 6. У говірці коротка інтонація може бути також у коротких складах, які отримали перенесений наголос (пор. § 2a), напр.: dėdėlė ~ dideliai, išnešiau ~ išnešiau, kàtėnų ~ kàtinų ‘котові’, lópėtą ~ lópėtai, óndėnėi ~ vandenie ‘воді’, pàvedai ~ pavėdžiau, sèšerėi ~ sèserie ‘сестрі’. Короткий склад отримує перенесений наголос (і коротку інтонацію) в тому самому випадку й в інших дунінінкських говірках, як-от: pàžastė ~ pažastiai, kòbėlõu ~ kūbilu ‘відром’ (Грушлауке), šòlinė ~ šūlinėje (Кулай I, Скуодаський район), àpkaklėms ~ àpkaklėms ‘комірам’ (Седа), òždòralis ~ užduralis ‘місце за дверима, подвір’я’ (Алседжяй), pàvakarė ~ pavakarė (Гадунавас, Тельшяйський район). Уривчаста інтонація. § 7. Уривчаста інтонація відповідає литовській 1-й наголошеній парадигмі з наголосом на першому компоненті, і в говірці з нею, як і з наголосом на першому компоненті в 1-й парадигмі, вимовляються довгі голосні та дифтонги, напр.: lìkst ~ lygsta, lùpa ~ lūpa, šlūta ~ šluota, tiẽls ~ tėvas. Крім згаданого випадку, з уривчастою інтонацією в говірці вимовляються також: а) Вторинні дифтонги, що виникли з a, e, ę, ǫ + l, m, n, r, i, u внаслідок скорочення закінчення, напр.: stàls ~ stālas, šlàm ~ šlāma, tvàns ~ tvānas ‘повінь’, gārs ~ gāras, kẽl ~ kẽla ‘піднімає’, sēm ~ sēma ‘черпає’, sēns ~ sēnas, kẽrs ~ kẽras, pẽl ~ pila, žẽls ~ žilas, vežẽms, ~ vežimas, mẽn ~ mina, kòl ~ kūla ‘молотить’, stòm ~ stūma ‘штовхає’, kòr ~ kūra ‘топить’, klẽus ~ klėvas, lẽi ~ lėja ‘ллє’. Замість уривчастої інтонації говірки голосні a, e у литовській вимовляються тут із циркумфлексною інтонацією, а i, u — з короткою, оскільки в литовській вони та приголосні належать до різних складів. б) Довгі склади в особових закінченнях дієслів (замість литовської циркумфлексної інтонації), напр.: radāu ~ radāu, skaitāu ~ skaitāu, žẽnā ~ žinai, nešẽ ~ nešėi, rašẽs ~ rašys, skaitīs ~ skaitys; а також третя особа майбутнього часу (замість литовської короткої інтонації), напр.: lìs ~ lŷs ‘дощитиме’, gīs ~ gŷs ‘загоїться’, būs ~ būs ‘буде’, džūs ~ džiūs ‘висохне’, lūš ~ lūš ‘зламається’. в) Довгі склади, що мають перенесений наголос (найчастіше), напр.: brõngė ~ brāngiai, dáilė ~ dailiai, dẽrbā ~ dirbai, šūokā ~ šōkai, tīlēm ~ tyliame ‘тихо’, vàkõu ~ vaikuo ‘дитині’, pàbẽngė ~ pabengė ‘закінчила’, pàplūotis ~ paplotis ‘корж’, àprùmba ~ āprumbą ‘пояс спідниці’, pàršūove ~ pāršovė, pavàlgìsi ~ pavalgysi, mùosiedie ~ Mósėdėje ‘у Моседі’, plāukiuosēm ~ plaukiosime, ràtpiedē ~ rātpėdžiai ‘спиці’, sòt rēnkies ~ sutrenkės ‘забився’, vàkščiuodams ~ vaikščiodamas. г) Голосні a, e у звуконаслідуваннях, напр.: màkt ~ mākt, bākst ~ bākst, bāpt ~ bāpt, klẽpt ~ klēpt. Первинна протяжна інтонація. § 8. Первинна протяжна інтонація відповідає литовській циркумфлексній інтонації й у говірці трапляється в тих самих випадках, що й литовська циркумфлексна інтонація, напр.: kùods ~ kuōdas, mālė ~ mālo ‘молола’, rūktė ~ rūkti, sėgė ~ sėgė, tīsti ~ tįsti, trūmps ~ trūmpas, tẽršč ~ tirštas. 143 Як і в деяких інших жемайтських говорах, тут із цією інтонацією вимовляються голосні a, e (замість коротких 1k): a) У префіксах дієслів і первинних інфінітивах, наприклад: ãtvėdė ~ àtvėdė, nėlęs ~ nelesa, lākte ~ lākți, vėšte ~ vėšti. b) У присвійних займенниках: tãvo ~ tàvo, sãvo ~ sàvo. c) У суфіксі прикметників вищого ступеня голосний e (за винятком випадків, коли e внаслідок регресивної асиміляції голосних звужується й вимовляється із середньою інтонацією, див. § 15 c), наприклад: jaunėsne ~ jaunėsne, mažėsne ~ mažėsne. § 9. Із первинною безперервною інтонацією в говірці вимовляються голосні ę, ǫ, наголошені основним давнім наголосом і відповідні коротким i, u 1k з короткою інтонацією. Такі ę, ǫ трапляються в словах, що не мають відтягненого наголосу, наприклад: lėpa ~ lipo, kėba ~ kibo, šešėra ~ iširo, nutėka ~ nutiko «сталося», palėka ~ paliko, pražėla ~ pražilo, snėga ~ snigo, blėzgė ~ blizgė, nudrėškęs ~ nudriskęs, kėštė ~ kišti, rėštė ~ rišti, abūdo ~ abūdu, adbōka ~ atbuko, bōva ~ buvo, pōva ~ puvo, šōta ~ siūto, dōgnos ~ dūgnas, smōkte ~ smukti. Первинна безперервна інтонація голосних ę, ǫ, як і a, e, розвинулася з короткої внаслідок подовження цих голосних. В інших жемайтських говорах ę, ǫ у цьому випадку напівдовгі й вимовляються із середньою інтонацією. § 10. Первинну безперервну інтонацію в говірці можуть мати також довго вимовлювані склади з відтягненим наголосом5. Первинна безперервна інтонація складу з відтягненим наголосом вимовляється: 1. Замість давньої висхідної інтонації: a) у корені: àtkàlte ~ àtkalte «відбити» (: kalti), ėžgóustis ~ išgąstis (: išsigąsti), pašárdis ~ pašardis (: žaizdas), pagrūóvis ~ pagrūovis (: griovi), paláukis ~ paliaukis (: liaukos), patálkis ~ patalkis (: talką), pavėržis ~ paviržis (: vi̇ržti duoti), paláukė ~ Pàlaukė (село в Скуодаському районі) (: laukás), pərlėke ~ pérėkė (: lėkti); b) у суфіксах: rūkštinė ~ rūgštynė «щавель», nūotrine ~ nōtrynė, rūpūže ~ rūpūžė, pąrąmbūotis ~ Pàrambuotis (ділянка орної землі в околицях Моседиса) (: Rambuòtis «прізвище»); c) у закінченні першого компонента: gėrūoje ~ gėrojo, gėrōji ~ gėraji, mažūosės ~ mažosios, mažōje ~ mažąją. 2. Замість давньої спадної інтонації: a) у корені: pàmūote ~ pāmotė (: motė), pàtėvis ~ pātėvis (: tėvas), pàlūpis ~ pãlūpis (: lūpa), pàšėnis ~ pašienis (: šiena), pàšūostė ~ pašostė (: šostas), pòšpūrė ~ pùspūrė (: pūras); b) у суфіксі: pēiškūne ~ Paeiškūnė (село в Скуодаському районі) (: річка Ейшкунас, Скуодаський район); c) у закінченні першого компонента: gėrājė ~ gērajai, pėrmōjuoju ~ pirmuojuoju «першому», mūsōjuoju ~ mūsųoju «нашому» (Грушлауке); dėrbōntūosiems ~ dirbančiosioms, dėrbōntējė ~ dirbantieji, ētōntējė ~ ēinantieji (Кретинга)6. 5 Склади з відтягненим наголосом і первинною безперервною інтонацією вимовляються також в інших донінінкських говорах. Описуючи її, використано приклади з матеріалів говірок Грушлауке, Картени, Кулів I км. (Скуодаський район), Седи й Алседжяй, що зберігаються у фондах діалектології Інституту литовської мови та літератури. Місцевість зазначено лише тоді, коли в говірці Моседиса вимова інша. 6 Див. J. Aleksandravičius, Kretingos tarmės veiksmažodis. — „VVPI Mokslo darbai“, 8, 138, Vilnius, 1959. 144 3. На a, e, ė, o < a, e, i, u: a) у називному відмінку однини займенникових форм: gėrãsis ~ gėrasis, mažãsis ~ mažasis, pàštarãsis ~ paštarasis, pėrmãsis ~ pirmasis, mònãsis ~ manasis; b) у префіксальних і складних словах: àpkãklė ~ ãpkaklė ‘комір’, àpnãšris ~ ãpnašris, pàvakàrė ~ pavakarė, pàrsãkė ~ pėrsakė, pàrdarė ~ pėrdarė ‘перефарбував’, pàréję ~ pėrėjo, pùsesėrė ~ puseserė, pùšmėrgėlė ~ pušmergelė, pàrė.sa ~ pėrišo, pàrlė.pa ~ pėrlipo, pàršp.ka ~ pėrsuko (також у словах із суфіксом -alis: ǫždùralis ~ užduralis, ekietvėrbàlis ~ ekėtvìrbalis, òšpãkãlis ~ užpakalis); c) у дієслівних суфіксах -av-, -in-, -ij-, -ur-: baltãva ~ baltavo, òugãva ~ úogavo, jọdėna ~ judino, èšmalagėna ~ išmalagino, paklàbėna ~ paklàbino, vàrgė.na ~ vargino, kãulė.je ~ kaulijo, gràjėje ~ grąžijo, sovìtõ.ra ~ suvyturo ‘загорнув’. § 11. Випадки, коли відтягнутий наголос міститься в корені слова7 і має первинну тривалу інтонацію, найвиразніше виявляються в парадигмі відмінювання: Однина Множина Н. pãtàlkis ~ pãtalkis pãtàlkė ~ pãtalkiai Р. pãtàlkė ~ pãtalkio pãtàlkų ~ pãtalkių Д. pãtàlkõu ~ pãtalkiuo pãtàlkėms ~ pãtalkiams Зн. pãtàlkį ~ pãtalkį pãtàlkùs ~ pãtalkius Ор. pãtàlkõ ~ pãtalkiu pãtàlkės ~ pãtalkiais М. pãtàlkie ~ pãtalkėje pãtàlkùs ~ pãtalkiuose Іменники жіночого роду мають відтягнутий наголос із первинною тривалою інтонацією також у називному відмінку множини (пор. pãmõtes ~ pãmotės, pàšùostės ~ pašùostės). Коли первинна тривала інтонація припадає на голосні a, e, o (àpnãšris ~ ãpnašris, šùlėnė ~ šùlinė, àpõšė ~ apušė), то форми орудного відмінка однини й знахідного відмінка множини не набувають відтягнутого наголосу, наприклад: Однина Множина Н. àpkãklė ~ ãpkaklė àpkãklės ~ ãpkaklės Р. àpkãklės ~ ãpkaklės àpkãklų ~ ãpkaklių Д. àpkãklė ~ ãpkaklei àpkãklėms ~ ãpkaklėms Зн. àpkãklę ~ ãpkaklę àpkãkles ~ ãpkakles Ор. àpkãkle ~ ãpkakle àpkãkliems ~ ãpkaklėmis М. àpkãklie ~ ãpkaklėje àpkãklės ~ ãpkaklėse У парадигмі займенникових форм, у яких первинна тривала інтонація відтягнутого наголосу стоїть наприкінці першого компонента, з нею вимовляються такі відмінкові форми: називний відмінок однини чоловічого роду (первинна тривала інтонація на a), родовий, знахідний, а також знахідний відмінок однини й називний відмінок множини жіночого роду, наприклад: 7 У словах із відтягнутим наголосом у суфіксі первинна тривала інтонація відтягнутого наголосу буває в тих самих відмінках, що й у словах із відтягнутим наголосом у корені. 10. Kalbotyros klausimai, IV 145 Однина V. geràsis ~ gẽrasis geróji ~ geróji K. gerũoje ~ gẽrojo gerũosės ~ gerõsios N. gerõjûu ~ gẽruoju gerãjë ~ gẽrajai G. gerõji ~ gẽraji gerõję ~ gẽrają Įn. gerõjo ~ gerúoju gerõje ~ gerãja Vt. geramẽje ~ geramẽje gerũjoje ~ gerõje Множина V. gerẽje ~ gerẽji gẽrũosės ~ gerõsios K. gerũjų ~ gerũjų gerũjų ~ gerũjų N. gerẽsėms ~ gerẽsiems gerũosėms ~ gerõsėms G. gerũsus ~ gerũsius gerũoses ~ gerõsias Įn. gerãsės ~ geraisiais gerũosiėms ~ gerõsėmis Vt. gerũsūs ~ gerũsiųse gerũosėse ~ gerõsėse У говірках Кретинги та Грушлауке первинний тяглий наголос наприкінці першого компонента перенесеного наголосу також трапляється замість давнього акутового наголосу (пор. § 10). § 12. а) Тяглий наголос перенесеного наголосу в складках, які від природи мають циркумфлекс, у доунінінкських говірках, безперечно, збережений із давніх часів, так само як і тяглий наголос відтягнутого наголосу (див. § 13) та стумтинний наголос (див. § 14). b) У багатьох випадках тривала інтонація у складах із відтягненим наголосом, які за походженням мали гостру інтонацію, могла виникнути внаслідок метатонії, пор. pašùostę ~ pašostė і лит. pasõstė: sóstas. c) Кінцеві склади, наголошені відтягненим наголосом, завжди мають переривчасту інтонацію. d) Якщо основний давній наголос стоїть у довгому складі, то голосні ę, ǫ з відтягненим наголосом є напівдовгими й вимовляються із середньою інтонацією: várgę.na ~ várgino, kaũlę.je ~ kaũlijo, páršǫ.ka ~ pérsuko; а якщо основний давній наголос стоїть у короткому складі (утвореному голосними a, e, ę, ǫ або i, u), то згадані голосні з відтягненим наголосом є довгими й вимовляються з тривалою інтонацією: sǫšlà-pėna ~ sušlapino, ápǫšė ~ ápūšė. Вторинна тривала інтонація. § 13. Цю інтонацію мають лише довгі склади, другі від кінця, з відтягненим наголосом, якщо закінчення коротке, наприклад: gõ.r.bė ~ gurbė «у курячому гнізді», kẽ.ž.i.mė ~ kiemė, kél.i.n.tà ~ kelintą, pàbõ.n.gà ~ pabangą «кінець», prìgì.m.tà ~ prigimtą «вроджена», sù.n.ki ~ sunki, šã.u.kǫ ~ šaukiu «кличу», tùorà ~ torà «паркан». Висхідна інтонація. § 14. Висхідну інтонацію мають слова з відтягненим наголосом. З нею вимовляються голосні й дифтонги, що за походженням мали гостру інтонацію, наприклад: aukštã ~ aukštai, gálvą ~ galvą, jáunų ~ jaunų, káltną ~ kaltinai, káilėnė ~ kailiniai, kūokį ~ kokį, pláuką ~ plaukai, plúonų ~ plonų, pėmdėlė ~ pemdėlė, sélpnin ~ silpnyn, stúorās ~ storais, žiobėlės ~ obelės, žáltīs ~ žaltys. Середня інтонація. § 15. Із середньою інтонацією в говірці вимовляються: a) Голосні й дифтонги, наголошені відтягненим наголосом, перенесеним із закінчення з циркумфлексною інтонацією на передостанній склад із циркумфлексною інтонацією, наприклад: dọ.ubė ~ duobė, lá.ukū ~ 146 laukų, kȯ.rtȯs ~ kurtȯs «глухі», mã.žãs ~ maišais, vã.rlȯ ~ varlė, žvã.igždė ~ žvaigždė. b) Голосні й дифтонги з відтягненим наголосом у третьому або дальших від кінця складах багатоскладових слів (за винятком випадку, коли ці голосні чи дифтонги за походженням мають циркумфлексну інтонацію, пор. § 14), наприклад: liežuvìs ~ liežùvius, rėištȯvȯs ~ riestuvùs, šaldėnùs ~ saldinių, dùmblėna ~ dumblina, rù.kštėnȯ ~ rūgštinių, šàukȯntȯs ~ šaukànčios «ті, що кличуть», brãuktȯvė ~ brauktuvė. c) Голосні e, i, u, на які вплинула регресивна асиміляція голосних і які наголошені давнім наголосом, наприклад: kėlì ~ kėli, pìeti ~ pėti, mù.sis ~ mùsys «мухи», vì.nis ~ vynys, але: kėlė ~ kėlio, pėte ~ pėčio «плеча». II. Зміни дифтонгів an, en (> лит. ą, ę, a, e) у північних діалектах доунінінків § 16. Давні дифтонги an, en, що дали лит. ą, ę, у всіх діалектах північних доунінінків перейшли в ǫ, ę, які з часом у деяких місцевостях цього ареалу дифтонгізувалися, перейшовши в ǫu, ęi. Дифтонги ǫu, ęi такого походження мають північні приморські доунінінки (Скуодас, Моседіс, Ілакяй, Саланти8, Грушлауке, Дарбенай) і північно-східний кут ареалу доунінінків (Кликоляй, Вєксняй, Акмене, Папіле)9. § 17. a) У згаданому ареалі кореневі дифтонги ǫu, ęi, що відповідають лит. ą, ę, бувають як наголошеними (з падаючим чи висхідним наголосом), так і ненаголошеними, наприклад: α) наголошені з основним, давнім наголосом: kȯunsis ~ kąsnis, ǫužȯuls ~ ąžuolas, žȯusla ~ žąslai, galȯustė ~ galąsti; drȯusė ~ drąsiai (Кликоляй); spȯusla ~ spąslai ‘пастки’, ǫušȯs ~ ąsas ‘гачок’, skłȯustis ~ skląstis, spręstė ~ spręsti, paspęistė ~ paspęsti, tęiūs ~ tėvas ‘стрункий, тонкий’ (Моседіс); skęište ~ skęsti, gręištė ~ gręžti (Грушлауке); β) наголошені з відтягненим наголосом: rȯ.u.stùs ~ raštus, drȯ.u.šȯs ~ drašus, grȯ.u.š-tùs ~ gražtus; žȯusė ~ žąsė ‘гуска’ (Акмене); ȯ.ušù ~ ašų (Вєксняй); skę.i.s-tȯ ~ skęstų, grę.i.žȯ ~ gręži (Грушлауке); γ) ненаголошені: drȯusȯms ~ drašumas, žȯusiena ~ žąsiena; grȯužėn ~ gražina (Кликоляй); tęišėms ~ tęšimas, gręižėms ~ gręžimas; tęivȯms ~ tėvūmas (Моседіс). b) Дифтонг ǫu у слові ąžuolas мають також окремі діалекти, у яких an, en < перейшли в ǫ, ę, наприклад: ǫužȯls ~ ąžuolas, ǫužùlìns ~ ąžuolynas (Жидикай); ǫužȯuls ~ ąžuolas, ǫu-žȯulėlis ~ ąžuolėlis (Стропеляй і Дупулчяй, Кретингський район); ǫužȯuls ~ ąžuolas (Тикінай, Рієтавський район), але: kȯunsis ~ kąsnis, galȯustė ~ galąsti тощо. § 18. a) В Ілакіяй унаслідок регресивної асиміляції голосних дифтонг із падаючим наголосом an і дифтонг із падаючим та висхідним наголосом en через ǫn, ęn > ǫ, ę перейшли в u˙, i˙: kansnis > kȯnsnis > kȯsnis > kùsnis, brensi > bręnsi > bręsi > brisi, skensi > skęnsi > skęsi ~ skįsi; асиміляція дифтонга з висхідним наголосом an не діє, наприклад: žȯusis ~ žąsys, žȯ.usė ~ žąsėje ‘у гусці’. Така неоднакова вимова дифтонга an із падаючим та висхідним наголосом 8 Про Ілакіяй і Саланти: лише лит. ą відповідає ou, а лит. ę — ė. 9 У цьому розділі розглянуто лише зміни давніх дифтонгів an, en у згаданому ареалі північних діалектів доунінінків і вказано поширення досліджуваних явищ. 147 дозволяє припустити, що й в інших описаних говірках твердопочатковий an зазнав асиміляції голосних раніше, ніж твердокінцевий. б) На захід від Ялаківських говірок, у говірках Скуодаса й Моседиса, де регресивна асиміляція голосних досить сильна, не зазнає впливу навіть твердопочатковий ų < an; очевидно, ųn, en тут змінилися раніше, і асиміляція голосних, що розпочалася, уже не могла їх звузити. На це вказує також те, що в цих говірках унаслідок асиміляції звужується перший компонент твердопочаткового дифтонга an (пор. § 34 g). § 19. У кінці слова ou, ei < ąñ, eñ вимовляються в таких випадках: а) У наголошеному кінці слова: α) у знахідному відмінку однини займенників kas, tas, anas, katras, tatras (займенника, що співвідноситься із katras): kõu ~ ką, tõu ~ tą, ānõu ~ aną, kàtrõu ~ katrą, tàtrõu ~ tatrą; β) у називному відмінку однини й множини дієприкметників чоловічого роду активного стану теперішнього часу: biėgõus ~ bėgąs, bènėšõu ~ benešą, dērbõus ~ dirbąs, krìokõu ~ krioką ‘криє’, nèdērõu ~ nederą, sãkõus ~ sukąs, šã.ukõus ~ šaukas ‘кликається’, tràškõus ~ traškąs; nèlõubõus ~ neliuobąs (Ґрушлаукє). б) У кінці першого компонента займенникових форм, наприклад: gẽrõuji ~ gerąjį, pẽrmõuje ~ pirmąją, mū̃sõuji ~ mūsųjį, pẽgõuji ~ pigiają ‘дешевого’ (Ґрушлаукє). Однак біля Моседиса й Салантаса вже чути o: gẽrõji ~ gerąjį, mažõje ~ mažąją, jōudõji ~ juodąjį. § 20. Біля Кліколяю, Акмене, Вєкшняй і Папіле литовському ą у наголошеному кінці слова відповідає ul або u’, наприклад: tū̃u || tū̃~tą, ānũ ~ aną, kàtrũ ~ katrą, jāunũji ~ jaunąjį (Кліколяй); kũ ~ ką (Акмене, Вєкшняй); šã.ukõus ~ šaukąs ‘кликається’, vė.rkũ ~ verką ‘плаче’ (Папіле). § 21. а) У ненаголошеному кінці слова, у називному відмінку однини й множини дієприкметників чоловічого роду активного стану теперішнього часу, литовському ą відповідає o, наприклад: dãros ~ darąs, ētos ~ eitąs ‘іде’, ē̇sos ~ ęsąs, sãko ~ saką, neprimãtos ~ neprimątąs, rãšo ~ rašą, sotiņko ~ sutinką10. б) В іменних словах твердокінцевий -an утратив -n і скоротився, наприклад: dėina ~ dieną, mažā ~ mažą, ōntra ~ antrą, pẽlva ~ pilvą, sēna ~ seną, vẽina ~ vieną. Лише в північно-східному кутку (Кліколяй, Акмене) в іменних словах замість давнього твердокінцевого -an трапляються дві форми: з -a та з -o. Тут кажуть: ẽlga ~ ilgą, rōnka ~ ranką, tėva ~ tėvą, а також: lãzdo ~ lazdą, pẽjūkoko ~ pijūką ‘пияка’, rōnko ~ ranką, vẽino ~ vieną. § 22. а) Давній твердокінцевий дифтонг en (> лит. e) у ненаголошеному закінченні, як і в інших жемайтських говірках, у яких en > eñ11, перейшов у e. Голосний e < eñ буває: α) у знахідному відмінку однини іменних слів: pẽlę ~ pėlę, sēnę ~ sėnę, žẽmę ~ žemę, žõlę ~ žolę; β) у називному відмінку однини дієприкметників чоловічого роду минулого часу: rãšęs ~ 10 Дифтонг ou у наголошеному закінченні та o в ненаголошеному закінченні дієприкметників чоловічого роду активного стану теперішнього часу вимовляють також деякі говірки, у яких на місці литовських ą, ę у корені є o, e (у говірках на окраїнах території, де литовським ą, ę відповідають ou, ei), наприклад: blėzgõu ~ blizgą, але: bãdos ~ badąs (Калналіс, Кретингський район); kėlõus ~ ketąs ‘обіцяє’, але: barõmstos ~ berąmstąs (Стропляй, Кретингський район). 11 Див. V. Grinaveckis, Švdt фонетичні особливості, §§ 144, 168. 148 писав, дивився ~ варив, грав ~ грав; роздягнувся ~ роздягнувся, присів ~ присів (Кликоли). б) Варто виділити форми називного відмінка множини дієприкметників чоловічого роду минулого часу. У Кликоли, Акмене, Векшняй вживаються подвійні форми цих дієприкметників: із закінченнями ę та ęi, наприклад: biegę || biegęi ~ бігли, nėšę || nėšęi ~ несли (Векшняй), prikėpę || prikėpęi ~ приклеїли, bō.vę ~ були, nusepęrkę ~ купили, gėmęi ~ народилися (Кликоли). У деяких говірках північних приморських доунінінків (Кретинги¹², Моседиса) форми на -ęi мають зворотні дієприкметники. § 23. У відкритому кінці слова на місці давнього наголошеного й ненаголошеного дифтонга an вимовляється ǫ або a. Голосний -ǫ < -án поширений на більшій території північних доунінінків і в південно-західному куті. Межа між -a і -ǫ < -án приблизно могла б бути діагоналлю — Кликоли, Акмене, Алседжяй, Гаргждай. На північний захід від неї án у відкритому закінченні переходить у ǫ. Тут в орудному відмінку однини кажуть: gálvo ~ голова, lãzdõ ~ лоза, jáunõ ~ молода, mažõ ~ мала, šãkõ ~ гілка, mãšino ~ машина, plõtõ ~ плотва, plūnksno ~ пір’їна; rǫ.n.ko ~ рука (Кликоли). Через перехід наголошеного -an > -ǫ у цих говірках форми орудного відмінка однини жіночого та чоловічого родів фонетично збіглися, тож однаково вимовляють sǫ mažõ vãkõ (~ з малими дітьми) і sǫ mažõ gálvo (~ з малою головою). Згадана діагональ, що розділяє -án > -ǫ та -a, приблизно паралельна південно-східній межі переходу am, an, em, en > om, on, em, en, а це є аргументом на користь того, що зміна названих дифтонгів, яка почалася на півночі, поширювалася на південний схід. Зміна дифтонгів, дійшовши до згаданої лінії, мала застати кінцеве -n дифтонга -an уже зниклим, тому -a, що залишилося саме, не могло змінитися на -ǫ. § 24. У кінці слова давній наголошений і ненаголошений твердоприголосний en переходить у > ę. Голосний ę < én буває: а) у формі орудного відмінка однини та знахідного відмінка множини іменників із основою на -ę жіночого роду: sėnę ~ стару, kãtę ~ кішку, kãtęs ~ кішок, kãrvęs ~ корів; б) у місцевому відмінку однини: pǫudę ~ у печі, lã.u.kę ~ у полі, męšę ~ у лісі, dǫgnę ~ на дні. У першому випадку (оруд. одн. і знах. мн.) твердоприголосний -en не переходить у -ę у східній околиці біля Кликоли, Акмене, Папіле. Отже, у східній частині під час переходу -én > -ęn кінцевий -n уже зник. III. Регресивна асиміляція голосних у дунінінкських говірках § 25. На вокалізм деяких дунінінкських говірок вплинула регресивна асиміляція голосних. Ця регресивна асиміляція голосних охоплює досить значний ареал дунінінкських говірок: межа, що починається біля латвійського кордону поблизу Кулу I км (Скуодаський район), проходить через Моседіс, зі сходу обходить Салантас, на півдні сягає Плунге, Жаренай, Павандене 12Див. J. Aleksandravičius, Kretingos tarmės veiksmažodis. — „VVPI Mokslo darbai“, 8, § 73, Vilnius, 1959. 149 (сягає навіть північних дунінінків), проходить через Луоке (не доходячи до неї), через Рауденай, Папіле, аж до Кликолиїв. На згаданій території внаслідок регресивної асиміляції голосних голосні середини слова звузилися (у випадках e, ę ~ ė, ė ~ a) або не зазнали розширення (у випадку коротких i, u). Регресивна асиміляція голосних спостерігається в таких випадках: а) перед кінцевим i < į, im, iš; б) перед кінцевим u < un, uo (у закритому кінці слова); в) перед i, ie, uo, im. Однак асиміляція голосних не в усіх місцевостях згаданої території діє в усіх випадках і не скрізь проявляється однаково: в одних місцях вона сильніша, в інших звуження голосних слабше. У цьому розділі зроблено спробу розглянути, що характерне для регресивної асиміляції голосних і як під її впливом змінюються окремі голосні в різних дунінінкських говірках. 1. Голосний e § 26. а) Голосний e унаслідок асиміляції звужується на всій території, але не в усіх згаданих випадках. e завжди звужується, коли слово має наголос на давньому місці, а e стоїть безпосередньо перед складом із i < į, im, ie, наприклад: mė.dis ~ mėdis, še.nis ~ šėnis, mė.di ~ mėdi, še.ni ~ šėni (Кулу I, Скуодаський район; Скляусте, Мажейкяйський район); miedis ~ mėdis, šienis ~ šėnis, miedi ~ mėdi, šieni ~ šėni (Седа, Макшчяй, околиці Алседжяй); rietis ~ rėtis «знахідка», liežgis ~ lėžgis «язичок черевика», iežis || ė.žis ~ ėžis, gienis ~ gėnis «дятел», puodelis ~ puodėlis, kaiškelis ~ kaišeklis «скребок», kieli ~ kėli «дорогу», trieti ~ trėti «третю», miesi ~ mėsi, oštieksi ~ užtėksi (Моседіс); liepšis ~ lėpšis «такий гриб», šonielis ~ šunėlis, pieti ~ pėti, jauniesnis ~ jaunėšnis, nunieši ~ nunėši (Папіле); pamėsi ~ pamėsi, bevėši ~ bevėši (Тришкяй); skaniėšnis ~ skanėšnis, parviėši ~ parvėši (Гірінінкай, околиці Рауденай); darbiė.lis ~ darbėlis, laukieli ~ laukėli (Кликоли). б) Якщо e ненаголошений або отримує відтягнутий наголос, він не звужується, наприклад: vėži ~ veži, nėši ~ neši, gėri ~ geri (Моседіс, Седа). § 27. а) Перед u < un голосний e звужується лише в тих випадках, коли він наголошений, а u стоїть після м’якого приголосного, наприклад: mė.du ~ mėdžių, še.nu ~ šėnių (Кулу I, Скляусте); miedu ~ mėdžių, šienu ~ šėnių (Седа, Макшчяй); miedžu ~ mėdžių (Папіле); mielėniu ~ mėlēnių «чорниць» (Тришкяй); kielu ~ kėlių (Гірінінкай); žiemu ~ žėmių, trė.pu ~ trėpių «сходів», lentielu ~ lentėlių, але: trėpės ~ trėpės, žėmės ~ žemės, lentėlės ~ lentėlės (Моседіс). б) Перед u < un голосний e не звужується: α) Якщо він ненаголошений (або отримує відтягнутий наголос), наприклад: kėlių ~ kelių, šešių ~ šešių, pečių ~ pečių, pelių ~ pelių (Моседіс); gėrėšniu ~ geresnių (Папіле); але: gerėšniu ~ geresnių (Моседіс). β) Якщо наступний склад починається з твердого приголосного, наприклад: mėtu ~ metų (Седа), pėtru ~ Petrų (Моседіс). Здавалося б, на голосний e впливає не u < un, а м’який приголосний, проте цьому суперечать випадки, коли м’який приголосний не звужує голосний e (пор. kėlę ~ kėlio, mergelė ~ mergėlė). Отже, у цьому разі для звуження голосного e потрібна дія і u < un, і м’якого приголосного. Інші голосні (u, ė) асимілюються також перед складом, що починається з твердого приголосного й утворений голосним u < un (див. §§ 31, 33b). § 28. Не скрізь голосний e асимілюється під впливом u < uo (у закритому кінці слова) та ie. Найчастіше в цьому разі e залишається незвуженим і лише в говірках, розташованих далі на північ, 150 У складах (Kulai I, Židikai, Vieksniai) переходить в ę; кажуть: mėdžius ~ medžius, šėnius ~ senius, mėdūs ~ medžiu̇se, šėnūs ~ seniu̇se, mėdie ~ mėdėje, šėnie ~ šėnėje. § 29. Іноді наголошений голосний e звужується й у віддаленішому від кінця слова складі, який не стоїть безпосередньо перед складом з i(ė) < ī, in, наприклад: ṡieserę ~ seserį: pas am̃nios ṡieserę tarnavau (Girininkai); ḋiebesis ~ ḋėbesės: ḋiebesis kūoks įoudžausis ūuo li̇.taus kēlę laša nukrė.ta (Papi̇lė); ṡieseręs ~ seserys: mėna dvę ṡieseres (Tryškiai); ṡiepeti ~ šėpeti: ṡiepeti mọn padėrpiomęt (Klykoliai). § 30. Звужений голосний e вимовляється двояко: e та ie. e чути в північній частині (Kulai I, Ylakiai, Skliaustė, Vieksniai), а далі на південь (Mosėdis, Seda, Papilė, Tryškiai, Alsėdžiai) — ie. Визначити якусь чіткішу межу важко, оскільки часто на тій самій території чути і e, і ie (Mosėdis, Klykoliai). Звужений голосний e, наголошений давнім наголосом, вимовляється з середньою інтонацією. 2. Голосні ɔ ~ ą, ę ~ ę § 31. Асиміляція голосних зачіпає також ɔ (< ɔn < an) ~ ą, ę (< ęn < en) ~ ę. a) ɔ ~ ą внаслідок асиміляції завжди звужується, переходить в u̇; вимовляють: žu̇sis ~ žąsys, žu̇si ~ žąsi, kȧsnis ~ kąsnis, ku̇sni ~ kąsni, žu̇su̇ ~ žąsų, ku̇snius ~ kąsnius, ru̇stu ~ rąstų, ru̇stus ~ rąstus (Seda, Skliaustė); žu̇.sie ~ žąsėje, žu̇.sies ~ žąsėse (Seda). У тих місцевостях, де ɔu ~ ą, у більшій частині території (Mosėdis, Kulai I, Vieksniai) саме так і кажуть (žu̇usis ~ žąsys, ku̇snis ~ kąsnis). Виняток становлять Ylakiai, де твердопочатковий наголос звужується, а твердокінцевий не асимілюється; кажуть: ku̇snis ~ kąsnis, ku̇sni~kąsni, ku̇snius ~ kąsnius, але: žu̇se ~ žąsi, žu̇.usie ~ žąsėje. Очевидно, твердопочатковий і твердокінцевий an >lk ą були зачеплені асиміляцією не одночасно. Див. також § 18 a. b) Звуження голосного ę ~ ę спостерігається в Ylakiai та околицях Židikai. Голосний ę ~ ę асимілюється також кінцевим uo слова (< ā), наприклад: sk̇iṡte ~ skėsti, sk̇iṡe ~ skėsi, sk̇iṡčio ~ skėščio, u̇ṡčio ~ tęščio (Ylakiai); sk̇iṡti ~ skėsti, sk̇iṡi ~ skėsi (Skliaustė). Таким чином, ɔ ~ ą і ę ~ ę звужуються внаслідок асиміляції голосних у середній частині північної зони згаданої території. 3. Голосні i, u § 32. Унаслідок регресивної асиміляції голосних короткі i, u, як зазначалося раніше (§ 26), залишаються нерозширеними. Варто зауважити, що іноді асиміляція i, u не відбувається, хоча голосний e у цій місцевості звужується (Шаукляй, околиці Моседіса, частково Тришкяй); однак, з іншого боку, i, u не розширюються також у ненаголошених позиціях або за відтягнутого наголосу, тобто в тому самому випадку, коли e не асимілюється (пор. §§ 26 b, 27 b). § 33. a) Послідовно короткі i, u не розширюються перед кінцевими в слові i(ę) < ī, in, ie. За винятком Тришкяя (тут кажуть ḋu̇ręs ~ duris, šu̇nęs ~ šunis) і Шаукляй, на всій території маємо нерозширені i, u, напр.: ki̇.bis ~ kibis, pli̇.kšis ~ plikšis, pi̇.gi ~ pigį pigų, li̇.ksi ~ liksi, nupli̇.ksi ~ nupliksi, ki̇ši ~ kiši, ku̇.kštis ‘стіжок сіна’, žu̇.ži ~ žūži, lu̇.psi ~ lūpsi, du̇ris ~ duris (Моседіс); vi̇.ni ~ vinį, vi̇nis ~ vinys, pu̇.sni ~ pūsnį, pu̇snis ~ pusnis 151 (род. мн., Kulai I, Skliaustė, Ylakiai, Seda, Makščiai); pili ~ pili, krūpis ‘ропуха’, šūni ~ šūni, lūpi ~ lupi, sūki ~ suki (Вєкшняй); ikišė ~ ikiši, rū-rė ~ turi, krū.pi ~ krūpi, mū.sis ~ mūsis ‘мухи’ (Папіле); mi.ge ~ migi, bi.tes ~ bitys, aveiži.nes ~ avižinis (Тришкяй); pali.kse ~ paliksi, neb-mi.kse ~ neb-migsi, snū.ke ~ snūki, ū.gne ~ ūgni, sprū.kse ~ sprūksi (Гірінінкай). Так само іноді i, u не розширюються в дальшому від кінця слова складі (під наголосом), напр.: rū.denį ~ rudenį, але: rodenelis ~ rudenėlis (Моседіс, Папіле); dū.kteres ~ dukterys (Рудупяй, Тельшяйський район), rū.dimi ~ rudenį (Вєкшняй), di.deles ~ didelis (Тришкяй). b) Як перед наголошеним, так і перед ненаголошеним кінцевим у слові u(ə) < um, uo (у закритому кінці слова) короткі i, u під дією асиміляції здебільшого не розширюються, напр.: vi.ku ~ vikių, ki.bu ~ kibų, muosedi.šku ~ mosėdiškių, kriu.pu ~ kriūpių, pi.gū ~ pigū, biči ~ bičių, gjū ~ giu, rugūš ~ rugiūs (Моседіс); viniu ~ vinių, pūsniū ~ pusnių, pūsū ~ pušų, žūvū ~ žuvų (Kulai I, Skliaustė, Ylakiai, Seda, Makščiai); pū.su ~ pusių (Папіле); ū.pi ~ ūpį, dū.rū ~ durų, lū.bo ~ lūbų (Тришкяй); rū.blo ~ rūblių (Гірінінкай). Лише в діалектах Моседіса й Папіле короткий u, будучи ненаголошеним (або маючи відтягнутий наголос), перед u < um, uo розширюється й переходить в o, напр.: pōšū ~ pušų, ōtū ~ utų, blōšū ~ blusų, ōsnū ~ usnų (Моседіс); mdsū ~ mušų, šōnū ~ šunų, rōgū ~ rugių (Папіле). У Папіле голосний u розширюється також перед ie, напр.: pōšie ~ pušyje ‘у сосні’, dōktie ~ dukte, pōšie ~ pušėje; тоді як в інших місцевостях у цьому випадку маємо i, u: pūsnie ~ pusnėje, pūšie ~ pušėje, ūgnie ~ ugnėje, žūvie ~ žuvėje (Kulai I, Ylakiai, Skliaustė, Seda); migie ~ migėje, duktie ~ dukte (Моседіс). c) У північно-західній частині досліджуваної території (Kulai I, Ylakiai, Seda) i, u не розширюються також перед кінцевим uo ~ o (<ɑ); тут маємо: palkčiuo ~ palkčio, riščio ~ riščio, lūpčio ~ lūpčio (Ylakiai); lūpčio ~ lūpčio, але: likčio ~ likčio (Kulai I); перед ou ~ uo (Seda): riščou ~ riščiuo, lūpčou ~ lūpčiuo. Бачимо, що i, u на всій території найпослідовніше не розширюються перед i (< ī, im, ie), а в усіх випадках — у північній частині. 4. Двоскладові сполуки § 34. Регресивна асиміляція голосних впливає на перші компоненти дифтонгів і двоскладових сполук (найчастіше наголошених) (e, ę, o, i, u) у тих самих випадках, що й на окремі голосні (див. § 25), наприклад: a) ei — pėilis ~ peilis, pėilu ~ peilių, pėili ~ peili (Моседіс, Седа, у Вєкшняй також: pė.i.lius ~ peilius); mažėiku ~ Mažeikių (Вєкшняй); pėiksi ~ peiksi, lėsi || lėsi ~ leisi (Моседіс); b) ui — zūikis ~ zuikis, kūilis ~ kūilis, zūiku ~ zuikių, zū.i.kūs ~ zuikius, kūilu ~ kūilių (Кулаї I, Скляусте, Ілакіяй, Седа, Вєкшняй); knūisis ~ kniuisis ‘комар’, knūisi ~ kniuisi, knūisu ~ kniuisių (Моседіс). Однак далі на південь (Макщяй) ui > oi, наприклад: zōikis ~ zuikis, kōilis ~ kūilis, kōili ~ kūili; c) el, er — vėlsi ~ vėlsi (Седа); nėrsi ~ nėrsi, vėrsi ~ vėrsi, siergi ~ sergi (Моседіс); 152 d) ir — birsi ~ birsi, mirsi ~ mišsi, dirbi ~ dirbi, pirti ~ pirti (Моседіс); šir.dė ~ širdėję (Кулаї I, Скляусте, Ілакіяй, Седа, Макщяй); žirnios žirnius, žvirbli ~ žvirblį, oždirpse ~ uždirpsi (Папіле); piršle ~ piršlį (Рудупяй); e) ul — kūlsi ~ kūlsi, pulsi ~ pulsi, mulkis ~ mulkis (але: mólko ~ mulkiu), smulki ~ smulkį ‘дрібний’ (Моседіс); bülbu ~ bülbių (Папіле); f) ur — jürgis ~ Jürgis, lürbis ~ liurbis, smürglis ~ smürglis ‘сопля’, kюрmi ~ kюрmi, kюрmiu ~ kюрmių, kюрksi ~ kюрksi, bürgi ~ bürgi ‘бурмоче, бурчить’, але: lór.bo ~ liurbíu, kór.mo ~ kюрmiu (Моседіс). g) Варто зазначити, що внаслідок регресивної асиміляції звужується також перший компонент сполук om, on, em, en (o, e). У Седій, Скляусте кінцеві i (< ī, in, ie) та u (< un, а також uo в закритому кінці слова) завжди асимілюють перший компонент om, on, наприклад: pūntis ~ pántis (але: pónčio ~ pánčiu), pūnti ~ pánti, pūntie ~ pántėje, pūntu ~ pánčiu, pūntus ~ pánčius; rúnku ~ rañkų, dú.n.tū ~ dantų, žūmbis ~ žambis, rümstis ~ ramstis. Подібно перед u < un звужується і перший компонент сполук em, en, наприклад: pĩ.n.kų ~ penkių (Жидикай, Ілакіяй); gĩmbu ~ gémbių, miã.kų ~ ménkių, mi.n.čiū ~ menčių (Седа). У північно-західній частині досліджуваної території (Ілакіяй, Моседіс, Кулаї I) внаслідок асиміляції звужується лише перший компонент двоскладової сполуки з наголосом на першому компоненті; тут кажуть: pūntis ~ pántis, pūnti ~ pánti, pūntie ~ pántėje, pūntu ~ pánčiu, pūntus ~ pánčius (також: sām.tis ~ sámtis у Моседі), але: rō.n.ku ~ rañkų, dó.n.tū ~ dantų. am, an, em, en під впливом n, m перейшли в om, on, em, en, а через голосний вузького творення наступного складу om > um, on > un, em > im, en > in. § 35. Тут були згадані випадки, коли асимілятивно діє голосний закінчення (§ 25—34). Трапляється, що в деяких місцевостях досліджуваної території асиміляцію спричиняє не лише голосний закінчення, а й голосний або дифтонг суфікса, наприклад, у Седі: ī — kunkulinė ~ kankulynė ‘молочний суп’, bulbìnė ~ bulbynė, pūsninė ~ pusnynė, lumditę ~ landyti, grūnditę ~ grandyti; ie ~ ē — kintietę ~ kentėti (kī.n.ti ~ kenti, kintie-jāu ~ kentėjau, але: kę.n.tọ ~ kentų), kūndietę ~ kandėti, skumbiete ~ skambėti; uo ~ o — rúnkiotę ~ rankioti, krumsniotę ~ kramsnoti; in — virpinte ~ virpinti, smirdinte ~ smirdinti, pabrunginte ~ pabranginti, didinte ~ didinti, dulkintę ~ dulkinti, dirbintę ~ dirbinti. § 36. Розглянувши регресивну асиміляцію голосних у згаданому ареалі дунінінкських говірок, бачимо, що всі голосні (e, ə ~ ą, e ~ ę, i, u) зазнають асиміляції в північній частині — поблизу Седи, Жидикай, Ілакіяй. За силою впливу (e > ie і e > ẹ) вирізняється центральна частина — Моседіс, Седа, Папіле, Тришкяй, Алседжяй, де e > ie. Якщо розглядати окремі голосні, то найширше й найсильніше асиміляція впливає на голосний e, який у деяких місцевостях навіть стає дифтонгом (ie). Важливу роль (особливо у випадку голосного e) відіграє наголос: до звуження схильні наголошені голосні (хоча й не завжди). § 37. Регресивна асиміляція голосних — явище не дуже давнє. На це вказує звуження дифтонга ei: у середині слова ei спершу монофтонгізується і лише потім, під впливом асиміляції голосних, звужується й переходить у ẹ або ie: parėsi > parėsi > parėsi; pakreikši > pakreikši > pakreikši; išskleisi > ešklėsi ~ ešklėsi; lėsi > lėsi > lėsi. Оскільки, як вважається, дифтонг ei почав монофтонгізуватися після часів Мажвідаса, то регресивна асиміляція голосних мала виникнути пізніше. 153 ДЕЯКІ НОВІ ДАНІ З ФОНЕТИКИ ГОВІРОК ЖЕМАЙТІВ-ДОУНІНІНКІВ Б. П. РОКАЙТЕ Резюме I. У першій частині цієї статті описано характерні випадки наголосу та інтонації Моседської говірки. У цій говірці, як і в інших жемайтських приморських говірках, існують п’ять різних типів наголосу: основний давній, основний ретракційний, побічний ретракційний, побічний кінцевий і побічний перенесений. Особливо сильним у говірці є побічний перенесений наголос. Побічний перенесений наголос отримують усі довгі післянаголошені склади (veikē ~ veikiai «швидко») і короткі склади в тому разі, якщо вони стоять між складом з основним давнім наголосом і довгим складом із побічним перенесеним наголосом (dėdelē ~ dideliai «дуже»). У деяких випадках побічний перенесений наголос отримують також післянаголошені a, e, ẹ, ǫ (gėrasis ~ gėrasis «хороший», pãrėję ~ pérėjo «перейшло», grãjėję ~ grãjijo «грав», pãršǫ.ka ~ pérsuko «перекрутив»). У говірці є п’ять інтонацій: коротка, спадна, переривчаста, висхідна та середня. У статті докладніше описано випадки вживання інтонацій, характерні для цієї говірки й відсутні в інших жемайтських говірках, а саме: 1) коли голосні a, e у словах із побічним перенесеним наголосом мають коротку інтонацію (rãtã ~ rãtai «віз», šenė ~ šenėi «старій жінці»); 2) коли голосні e, ǫ < i, u мають висхідну інтонацію (bǫva ~ bùvo «був, була», kėba ~ kibo «чіплявся, чіплялася»); 3) коли голосні, дифтонги або дифтонгічні сполучення під побічним перенесеним наголосом мають коротку, переривчасту чи висхідну інтонацію (ėšnėšiau ~ išnėšiau «виніс, винесла», dẽrbã ~ dirbai «працював, працювала», pãmtuǫce ~ pãmotė «мачуха»); 4) коли голосні, дифтонги й дифтонгічні сполучення під ретракційним наголосом мають спадну інтонацію (gãlvà ~ galvà «голова»). II. У другій частині статті описано долю давніх дифтонгічних сполучень an, en у північних доунінінкських говірках. Давні дифтонгічні сполучення an, en у північних доунінінкських говірках перетворилися на ǫ, ẹ, які в деяких місцевостях дали ǫu, ẹi. У корені слова дифтонги ǫu, ẹi (у літературній мові ą, ę) бувають як під наголосом, так і ненаголошеними (drǫusė ~ drąsiai «сміливо», drǫsǫms ~ drąsumas «сміливість», gręištė ~ gręžti «свердлити»). У кінці слова an > ǫu, en > ei під наголосом і в займенникових формах (kǫu ~ kã «що, кого», dẽrbǫus ~ dirbãs «той, що працює», gėrǫuji ~ gėrąji «хороший, хорошого», dẽrbėi ~ dirbė «ті, що працювали»). У ненаголошеному положенні en > e (bǫ.vęs ~ bùvęs «той, що був», kãte ~ kãtė «кішку»); an > ǫ у дієприкметниках теперішнього часу (ėtos ~ ėitas «той, що йде»). В інших випадках an > a (rǫnka ~ ranka «руку»). 154 Давнє дифтонгічне сполучення -án > -o або -a. Дифтонгічне сполучення -án > -o у значній частині північних доунінінків. Дифтонгічне сполучення ên (за винятком Кликоляй, Акмяне, Папіле) > ẹ. III. У третій частині описано асиміляцію голосних, властиву значній частині доунінінкських говірок. Унаслідок асиміляційного впливу в цих говірках голосний e > ẹ або ie; e (літ. мова e) > i, o (літ. мова a) > u (mėdis || mė.dis ~ mēdis ‘дерево’, ski̇sti ~ skesti ‘тонути’, žąsis ~ žąsys ‘гуси’), а голосні i, u не стали відкритішими, як слід було б очікувати, а зберегли свій давній вигляд (vi.nis ~ vinys ‘цвяхи’, називний відмінок множини, šu.ni ~ šuni ‘собаку’, але: vėnėis ~ viniės ‘цвяхи’, родовий відмінок однини, šōniō ~ šuniū ‘собакою’). В описі зазначено межі поширення кожного окремого випадку, наведено кілька прикладів, коли під впливом регресивної асиміляції голосних змінюється перший компонент дифтонга або дифтонгічного сполучення (pėilis ~ pėilis ‘ніж’, pūntis ~ pāntis ‘шляхи’), а також коли голосний, дифтонг або дифтонгічне сполучення суфікса асимілює голосні попередніх складів (kunkulīne ~ kankulȳne ‘борошняний молочний суп’, skumbiete ~ skambėti ‘дзвеніти’). Регресивна асиміляція голосних особливо виразно проявляється в північній частині доунінінкських говірок (Моседіс, Ілакяй, Жидикай, Седа, Векшняй).