Herman Kølln, „Oppositions of Voice in Greek, Slavic, and Baltic“

Herman Kölln, Протиставлення стану в грецькій, слов’янській і балтійській мовах, Копенгаген, 1969, 65 с. У своїй праці «Опозиції стану в грецькій, слов’янських і балтійських мовах» данський лінгвіст Герман Кёлльн розглядає питання семантичної диференціації форм претерита в згаданих мовах. Автор обмежується кількома типами претерита й докладно аналізує лише ті, які, на його думку, були спільними для балтійських, слов’янських і грецької мов. Висновки, зроблені Г. Кёлльном, настільки важливі, що виникає потреба докладніше анотувати ті розділи книги, у яких найбільше йдеться про балтійські мови. Споріднені однокореневі дієслова, як відомо, у балтійських мовах зазвичай мають два претерити: один — із формантом -ē-, другий — із формантом -ā- (пор. keitė: ki-to). Цій опозиції в системі презенса відповідає опозиція між інфіксальними або sta-основними та je | o-основними дієсловами, а в плані змісту — опозиція транзитивності–інтранзитивності. З огляду на це проблему, яку порушує й розв’язує Г. Кёлльн, можна сформулювати так: чи могла опозиція претерита на ē і претерита на ā в балтійських мовах виникнути з опозиції між сигматичним аористом і сильним аористом у слов’янських та грецькій мовах? Перш ніж перейти до анотування, слід зазначити, що в гіпотезі Г. Кёлльна важливу роль відіграє висунута ним семантична опозиція ефективності–неефективності. Вона безпосередньо стосується сфери стану (діатези), виражаючи відношення діяча до дії та об’єкта дії. Дію, яка не є суттєвою щодо об’єкта, не впливає на нього і після завершення якої об’єкт залишається таким, яким був, Г. Кёлльн називає неефективною (ineffective). І навпаки, якщо під час дії об’єкт створюється або змінює свій стан, дієслова, що позначають таку дію, Г. Кёлльн вважає ефективними (effective). Неважко зрозуміти, що насправді тут ідеться про добре відоме з інших індоєвропейських мов (грецької, індоіранських) протиставлення медіального й активного станів. Такий поділ на неефективні й ефективні дієслова цілком виправданий, оскільки дає змогу глибше осягнути й точніше виразити семантичні відношення між дієсловами. Так, балтійські інфіксальні та sta-основні дієслова доречніше називати неефективними: термін «інтранзитивність» для характеристики їхнього плану змісту явно надто вузький, адже серед них є й транзитивні дієслова, пор. jūnita, rañda. З погляду опозиції неефективності–ефективності Г. Кёлльн далі розглядає семантику окремих типів, насамперед претерита на ā, а потім і претерита на ē. Претерит на ā, як відомо, мають усі інфіксальні та sta-основні дієслова балтійських мов. З семантичного погляду вони, як уже зазначалося, є інтранзитивними, іноді транзитивними, часто інхоативними, але завжди неефективними. Отже, і їхній претерит на ā також має неефективне значення. Претерит на ā вживається також із дієсловами типу keṛta, kiṛto. Семантично ці дієслова, здається, периферійно пов’язані з інфіксальними та sta-основними дієсловами. Деякі з них інтранзитивні, пор. sniēgti | sniēga, brēda, slēnka, leñda, telpa, sērga. Позначаючи повільний рух, вони відрізняються від більшості інфіксальних і sta-основних дієслів, але й самі іноді бувають такими, пор. sniñga, brēda, діал. slīnksta, tilpsta. Інші дієслова цього типу, хоч і транзитивні, однак також є неефективними, пор. lieka, perka, perša, renka, velka, оскільки вони не позначають зміни об’єкта, і об’єкт залишається таким, яким був. kreñta, kērpa, kērta позначають деструктивні дії. Виразно ефективними є лише kemša, melža (претерит milžo) і treñkia. 250 Із дієсловами типу пов’язані за своєю флексією такі дієслова з чергуванням голосних, як діал. dėla, dilė, діал. svėla, svilė, діал. gema, gimė, mėna, minė, gėna, ginė, vėja, vijo. Давніший претерит на ā цих дієслів засвідчений у старих словниках (наприклад, gimau у словниках Мілке й Нессельманна) та в латиській мові, пор. dilu, svilu, dzinu (ā). Претерит на ā має також група дієслів із презенсом e/o та акутовим голосним кореня, пор. augo, bėgo тощо. У литовській і латиській мовах трапляються випадки, коли формант претерита ā виник не під впливом семантичних чинників, а був узагальнений залежно від фонетичних особливостей. У литовській мові тепер претерит на ā повсюдно знаходимо після j. Очевидно, він був узагальнений і в дієсловах типу lipa, lipo, де замінив давніший претерит на ē, що зберігся ще в діалектах (lipė): формантові ā, який зазвичай асоціюється з нульовим ступенем кореня, тут було легко закріпитися, оскільки кореневий вокалізм ступеня редукції мають саме дієслова цього типу. Отже, дієслова розглянутих типів утворюють семантично визначену групу дієслів, домінантним значенням якої є неефективність. За морфо(но)логічними ознаками до них примикають кілька дієслів, що позначають деструктивні дії. Дієслова розглянутих типів мають або мали претерит із формантом ā, значення якого, отже, також є неефективним. Г. Кёлльн констатував, що в системі претерита слов’янських і грецької мов неефективне значення має сильний (кореневий і e/o) аорист. Історичний зв’язок балтійського претерита на ā із сильним аористом слов’янських і грецької мов Г. Кёлльн переконливо доводить етимологічними паралелями. Так, слов’янські назальні дієслова зазвичай мають e/o (тематичний) аорист, пор. sędą: аор. sědo, «я сів». Литовське lieka, liko за флексією точно відповідає гр. praes. λείπω «залишаю, кидаю», аор. ἔλιπον «залишив, кинув». Деструктивні дієслова, які на перший погляд, здається, суперечать гіпотезі Г. Кёлльна, насправді її підтримують, оскільки в грецькій мові, маючи аорист на e/o, вони, як і в балтійських мовах, також належать до неефективних дієслів, пор. лит. kirto, kirpo і гр. ἔταμον «відрізав, рубонув»; krimto і гр. ἔδακον «кусав, гриз». Відповідники дієслів типу auga, augo у слов’янських і грецькій мовах повсюдно мають тематичний аорист, пор. bėgo, слов. běgo, puolo, слов. padъ, sėdo, слов. sědъ тощо, kando, гр. ἔδακον «кусав, гриз». Логічний висновок із цих відповідників, якого й доходить Г. Кёлльн, полягає в тому, що дієслова розглянутих типів у балтійських мовах раніше також мали сильний (кореневий і тематичний) аорист. Претерит на ā, очевидно, раніше був властивий і дієсловам типу kāsa, kāšė, тобто дієсловам із презенсом на a і кореневим вокалізмом a. Їхні давні претерити lako (інф. lakti), rako (інф. rakti), kaso, baro, kalo, malo, aro, kavo, šavo трапляються у старих граматиках, діалектах і латиській мові. Стосовно цих дієслів слід зазначити, що формант претерита ā, на відміну від розглянутих вище неефективних дієслів, тут асоціюється з ефективним значенням. Дієслова типу kāsa, kāšė позначають тривалу, ритмічно повторювану дію, тобто дію, властиву первісним дієсловам із вокалізмом o. У зв’язку з претеритом на ā Г. Кёлльн далі розглядає дієслова, що мають так звану «другу» основу з ā, пор. ieško (Univ. ieszku), ieškojau, ieškoti. Дієслова цього типу, маючи в корені нормальний ступінь чергування голосних і позначаючи стан, протиставлені інхоативним інфіксальним і sta-основним дієсловам зі ступенем редукції, пор. ieško: dial su-ýška. Дієслова з ant- 17* 251 У слов’янських мовах ā-основа представлена ширше; пор. iska, iskachǫ, iskati. Група цих дієслів із презенсом на je/o означає тривалу, ритмічно повторювану дію; пор. posati «писати», lozati «лизати», tesati «тесати», stenati «стогнати» тощо. Г. Кьолльн вважає, що саме це континуативне значення й було причиною, через яку дієслова з презенсом на je/o та інфінітивом на -ati утворювалися від перфективних (доконаного виду) дієслів із сильного аориста, наприклад, emljǫ, imati від jьetъ «брати» (2–3 особа одн. аориста jьetъ), dušǫ, dъchati від dъchnǫti «дихати, віяти». Дієслів із вокалізмом нормального ступеня та другою ā-основою є лише п’ять (miegōti, giedōti, raudōti, ieškōti, saugōti); очевидно, цей тип дієслів, на відміну від слов’янських мов, у балтійських мовах не розвинувся. Тому балтійські дієслова, які, судячи з відповідників у слов’янських мовах, мали б отримати другу ā-основу, часто мають цю ā лише в претериті, що, очевидно, є архаїчнішим станом. Уже раніше дослідники помітили, що балтійські ā-претерити в певних випадках відповідають слов’янським дієсловам із другою ā-основою; пор. kāvo, kāuti, слов. kovati, lāko, lāk­ti, давньорус. lokati, kāso, kāsti, слов. česati. Звідси легко зробити висновок, що друга ā-основа балтійських і слов’янських мов (*ieškā-ti) виникла внаслідок генералізації індикативного претеритного суфікса -ā- (praet. *ieškā-). Оскільки, як зазначалося, дієслова з другою ā-основою в балтійських і слов’янських мовах означають тривалі, ритмічно повторювані (континуативні) дії, логічно вважати, що давнє значення ā-претерита було континуативним. Але більшість балтійських дієслів із ā-претеритом, передусім інфіксальні та дієслова на -sta, означають не продовження дії чи стану, а інхоацію. Постає питання, як пояснити, що ці дієслова, які є неефективними-інхоативними й раніше, як вважає Г. Кьолльн, мали аорист на e/o, тепер у балтійських мовах регулярно виявляють ā-претерит, що раніше мав континуативне значення. Відповідаючи на це питання, Г. Кьолльн пише: «Ми повинні визнати, що аорист на e/o та ā-претерит існували раніше поруч, що ці дієслова утворювали і аорист на e/o, і ā-претерит, і що, поки тематичний аорист був іще живим, між цими двома типами претерита існував семантичний контраст. Лише після того, як аорист на e/o зник, найімовірніше з фонетичних причин, і ā-претерит став єдиним претеритом цих дієслів, він став придатним перебрати на себе всі функції претерита. З огляду на конкретний характер опозиції цих двох претеритів я вважаю, що це була аспектуальна опозиція на рівні претерита, подібна до відомої з інших мов, як-от опозиція між аористом та імперфектом… Континуативне значення ā-претерита спонукає мене припускати, що тут існувала аспектуальна опозиція; протиставлений іншому претериту, in casu претериту на e/o, ā-претерит, імовірно, виконував роль імперфекта» (с. 41). Порівнюючи опозицію аориста й імперфекта у слов’янських мовах із відповідними даними балтійських мов, бачимо, що претерити, відомі у слов’янських мовах як аористи, у балтійських мовах зникли, а те, що в них збереглося, — це давні імперфекти, близькоспоріднені зі слов’янськими імперфектами. Давно було помічено дослідниками, що балтійські претерити ieškojo та sėdėjo більше схожі на слов’янські імперфекти iskaaсhъ, sěděachъ, ніж на аористи iskachъ, sěděchъ. Так само балтійський претерит на ē vėdė більше нагадує слов’янський імперфект veděachъ (аорист vesъ). У слов’янських мовах імперфекти, утворені від дієслів із сильним (кореневим або на e/o) аористом, мають формант -ēachъ, а згідно з гіпотезою Г. Кьолльна, що в балтійсько-слов’янських діалектах ā-імперфекти утворювалися від тих самих дієслів, що й сильні аористи, тут радше очікувалися б імперфекти з формантом -aachъ. Усунувши цю невідповідність, Г. Кьолльн досить переконливо показав, що з історичного погляду балтійські неефективні- 252 но-інхоативні дієслова з ā-претеритом пов’язані зі слов’янськими імперфективними (недоконаного виду) дієсловами з формантом -ati. Так, слов. dušą, dėchati має другу основу dōcha-, яку також можна порівняти за вокалізмом кореня з претеритом балтійських інфіксальних дієслів і дієслів на -sta dūso. Можна припустити, що слов’янська друга основа на -ā- продовжує імперфективний ā-претерит, або ā-імперфект, балтійсько-слов’янських інхоативних дієслів, відображений у балтійських мовах як dūso. Другу основу на -ā- (dōcha-) у слов’янських мовах, імовірно, було асоційовано з презенсом на je/o (пор. dušą) лише після того, як ці стативні дієслова переосмислили як імперфективні. Г. Кьолльн вважає, що початкові стадії формування імперфекта були спільними для балтійських і слов’янських мов. ā-претерит, який спочатку слугував лише претеритом континуативних дієслів (ieškoti, iškati), з часом поширився й набув спеціалізованішого значення, ставши імперфективним претеритом, або імперфектом (dūso, dōcha-), протиставленим сильному аористу інхоативних інфіксальних дієслів (dūsta, duńsa, dōchna). Після того як опозиція аориста й імперфекта остаточно закріпилася в інхоативних дієсловах, аспектуально розрізнилися на рівні претерита й самі континуативні дієслова: їхній ā-претерит розщепився на аорист iškachō і, після повторного додавання форманта -ā-, на імперфект iskaa-chō. Але у слов’янських мовах, як зазначалося, ā-претерит (dōcha-) було асоційовано з презенсом на je/o (dušą), унаслідок чого він утратив характер імперфекта й став претеритом самостійних (імперфективних) дієслів. Результатом цієї зміни стало не лише утворення другої ā-основи, а й те, що імперфективні дієслова типу dušą, dōchati наслідували модель континуативних дієслів і розвинули свій претерит із -ā- до виразно оформленого імперфекта з -ā- (із *-ājā-). Аналіз типів претерита на ē Г. Кьолльн починає з дієслів типу lēsa, lēsē. Дієслова цього типу мають презенс на e/o і претерит на ē та належать до особливого класу транзитивних дієслів. Оскільки вони (за винятком sėkti) позначають зміну або створення об’єкта, можна припустити, що вони походять від класу ефективних дієслів. Відповідні слов’янські дієслова також є ефективними й мають сигматичний аорист; пор. vėsō «вів», nėsō «ніс», grēsō «викопав» (praes. grebą), basō «проткнув» (praes. bodą). Г. Кьолльн вважає, що дієслова цього типу в балтійських мовах також мали сигматичний аорист, оскільки сигматичний аорист у грецькій і слов’янських мовах має ефективне значення. Інша група дієслів, у якій функціонує претерит на ē, — це дієслова на je/o. Більшість із них транзитивні й мають поруч однокореневі інфіксальні дієслова та дієслова на -sta з інтранзитивним значенням. Водночас серед дієслів на je/o є й такі, що за родом (діатезою) не відрізняються від інфіксальних дієслів і дієслів на -sta; інакше кажучи, як і останні, вони є неефективними. У такому разі разом із ними вони утворюють опозицію стану й інхоації; пор. jaučia: junta. Заслуговує на увагу спроба Г. Кьолльна встановити розподіл дієслів на je/o — транзитивно-ефективних versus стативно-неефективних: якщо суб’єктом інфіксальних дієслів і дієслів на -sta є людина або принаймні жива істота (animate subject), то відповідні дієслова на je/o є стативними (позначають стан); пор. junta: jaučia, pra-virsta: verčia. Якщо їхній суб’єкт є неживим або пасивним (наприклад, людина, що спить), то відповідні дієслова на je/o є транзитивними (ефективними); пор. plýšta: plėšia, lūžta: 253 ламається. Це правило, хоча й досить добре виявляє семантичну відмінність між двома групами дієслів je/o, не видається дуже вдалим, оскільки не завжди легко сказати, чи суб’єкт є живим або неживим, а крім того, в окремих випадках — на це звернув увагу й сам Г. Кёлльн — інфіксальні та дієслова на основу sta мають поруч із собою як транзитивні, так і стативні дієслова на основу je/o, пор. швінта: швічя, швейчя. Г. Кёлльн вважає, що балтійські транзитивно-ефективні дієслова на основу je/o у давнину могли мати сигматичний аорист, оскільки відповідні дієслова слов’янських мов саме його й мають, пор. praes. bljudą: aor. bljušь «спостерігав» (споріднене з лит. baudžia: baudė). Але з дієсловами на основу je/o стативного (неефективного) типу справи гірші: їхній презенс на je/o, можливо, і давній, бо він засвідчений також у слов’янських мовах, пор. emlją «беру», dušą «дихатиму», але навряд чи можна припускати, що тут був також сигматичний аорист, хай навіть немаркований щодо значення, оскільки відповідні слов’янські дієслова тут мають другу основу на ā, пор. imati, dočati. Дивовижно, що ці перехідні (ефективні) дієслова в балтійських мовах мають презенс на je/o: адже в інших мовах вони мають презенс на e/o, який, очевидно, можна реконструювати й для праіндоєвропейської мови, пор. baudžia, але слов. bljudą, гр. πεύθομαι, давньоіндійськ. bódhati; verčia, але лат. verto, давньоіндійськ. vártate. Поява презенса на e/o і на je/o у дієсловах із транзитивним претеритом на ē, очевидно, залежить від структури кореня: презенс на e/o зберегли лише ті дієслова, структура кореня яких має вигляд TeT-, тоді як дієслова з коренем T(e)RT- отримали презенс на je/o (якщо зберегли претерит на ē), пор. neša, але baudžia, verčia. Умовою такої диференціації основ презенса могло бути різне співвідношення дієслівних коренів із чергуванням голосних. Корені типу TeT- не беруть участі в чергуванні голосних, тоді як корені типу TeRT- легко перетворюються на морфи нульового ступеня. Лише в коренях останнього типу могли виникнути пари, протиставлені за транзитивністю. H. Köllnas вважає, що видові (діатетичні) опозиції в системі претерита, тобто різниця між претеритом на ē і претеритом на ā (пор. vertė: virto), відповідно сигматичним аористом і сильним аористом, зумовили також диференціацію основ презенса. Сигматичний аорист, що мав ефективно-транзитивне значення і на місці якого, на думку H. Köllnasa, пізніше в балтійських мовах виник претерит на ē, у системі презенса міг асоціюватися лише з основою на je/o, оскільки основу на e/o мали інфіксальні дієслова, дієслова на sta та деякі інші інтранзитивні дієслова типу švīta. Транзитивне значення поступово асоціювалося з основою презенса на je/o. Основа на je/o стала продуктивною моделлю для транзитивних дієслів лише пізніше, коли старі презенси на e/o були замінені презенсами на je/o. Передумовою такої заміни презентних основ і формування щойно згаданої моделі були ті транзитивні дієслова, які, судячи з етимологічних відповідників у слов’янських мовах, здавна мали основу на je/o, пор. liežia, слов. lizą, piešia, слов. pišą, rėžia, слов. rězǫ тощо. Транзитивні дієслова з основою на e/o, маючи інший відтінок значення, могли певний час існувати поряд із транзитивними дієсловами того самого кореня з основою на je/o, подібно до того, як трапляються дублети в старослов’янській мові, пор. vezą ir vežą, leką ir lečą. Крім того, сигматичний аорист не завжди вимагає презенса на e/o; він може вживатися (наприклад, у грецькій мові) і з презенсами на je/o. Хоча ėsti, dioti, imti і не є ефективними дієсловами, їхній претерит на ē, на думку H. Köllnasa, може бути давнім. Їхні слов’янські відповідники мають кореневий аорист, пор. jasrъ, dastъ, jetъ (praes. jamъ «їм», damb «даю», imą «беру»). Тут H. Köllnas змушений, без його 254 На додачу до констатованої регулярної відповідності балтійського ē-претерита та слов’янського сигматичного аориста слід також визнати історичну тотожність балтійського ē-претерита та слов’янського кореневого аориста. Це припущення руйнує цілісність гіпотези H. Köllno, згідно з якою сильні аористи слов’янської мови (кореневий і тематичний) відповідають балтійським ā-претеритам. Можна засумніватися, чи справді ē-претерити цих дієслів є давніми: діалекти зберігають ā-претерит (пор. ēdo), який краще узгоджується з інефективним значенням цього дієслова та сильним аористом слов’янських мов (пор. jastъ «їв, їла»). Далі, обґрунтовуючи свою гіпотезу про походження ē-претеритів, H. Köllnas наголошує на тому, що три останні дієслова, які мають ē-претерит, є атематичними. H. Köllnas вважає, що ē-претерит уперше виник саме в атематичних дієсловах. Обстоюючи цю думку, H. Köllnas спирається на те, що атематичне слов’янське дієслово jesmъ (лит. esmi) має імперфект běchъ, який є єдиним ē-претеритом у слов’янських мовах. Дієслово «бути», очевидно, мало ē-претерит і в балтійських мовах, пор. прус. ast, bēi, bē, be. Стативний імперфект, або ē-претерит, běchъ формально збігається з аористом стативних дієслів на суфікс -ēti, пор. аор. sěděchъ від інф. sěděti «сидіти». Ця обставина вказує на модель, за якою утворилися ē-імперфекти (претерити). H. Köllnas вважає, що вихідним пунктом була опозиція між інхоативними дієсловами та стативними дієсловами з другим ē-основним формантом: сл. sěsti: sěděti, балт. sēsti: sēdėti. Спочатку їхні аористи — сильний аорист sědъ «я сів» і ē-аорист (згодом сигматизований) sěděchъ «я сидів» — імовірно, були претеритами, які не мали аспектуального статусу й протиставлялися один одному, як і інші форми дієслова, тобто, подібно до білоруського sěsti: sěděti, вони утворювали опозицію інхоативності. За моделлю sědъ: sěděchъ дієслово «бути» поряд із кореневим аористом bychъ, 2–3 ос. одн. bystъ, утворило стативний претерит bě-chъ «я був». Завдяки стативному презенсу jesmъ спеціальне дієслово стану на -ēti тут не утворилося, а опозицію bychъ «factus sum»: běchъ «eram» було витлумачено як опозицію аориста й імперфекта. Від цього дієслова ē-претерит поширився спершу на інші атематичні дієслова з кореневим аористом, пор. лит. ėdmi, ėdė, сл. jambъ, 2–3 ос. одн. аор. jastъ, імперф. jaděachъ. На основі цих дієслів почалося поширення ē-імперфекта (претерита): його утворили й дієслова, що мали давній сигматичний аорист, пор. сл. vedą, аор. věsъ, імперф. vedě-achъ, білор. věda, vědě. Оскільки ці дієслова є перехідними, суфікс -ē-, уживаний для утворення імперфекта поряд із сигматичним аористом, утрачає зв’язок з інтранзитивним (інефективним) значенням, притаманним стативним дієсловам із другим ē-основним формантом. Суфікс -ē- у балтійських і слов’янських мовах спочатку, очевидно, був показником неперфектних форм стативних дієслів. У зв’язку з цим H. Köllnas зазначає, що стативність складається з трьох компонентів: інефективності, континуативності та консекутивності. Саме компонент континуативності зумовив те, що суфікс -ē- став показником імперфекта. Як і у випадку з континуативними дієсловами, що мають другий ā-основний формант, стативні дієслова з другим ē-основним формантом самі зазнали асептичної диференціації в системі претерита: поряд з аористом sěděchъ шляхом додавання суфікса -ā- було утворено імперфект sěděa-chъ. Такою є гіпотеза Г. Кьолльна про формування та розвиток ā-претерита й ē-претерита (імперфектів) у балтійських і слов’янських мовах. Із сказаного видно, що на поставлене на початку питання Г. Кьолльн відповідає заперечно: на його думку, ā-претерит resp. 255 ē претерит не може безпосередньо продовжувати сильний resp. сигматичний аорист балтійського та слов’янського прадіалектів. ā- та ē-претерити (імперфекти), з одного боку, і сильний та сигматичний аористи, з другого, були паралельними претеритними утвореннями, що існували поруч і утворювалися від тих самих дієслів. ā- та ē-претерити (імперфекти) поступово розширювали сферу вживання, посідаючи місце аористів і переймаючи їхні функції. Як і кожна інша, гіпотеза Г. Кьолльна має сильніші й слабші сторони. Методологічно обґрунтованими є спроби Г. Кьолльна знайти історичний зв’язок між претеритними формантами ē- і ā та відповідними дієслівними основами (так званими «другими»). Широкі перспективи дослідження балтійського дієслова відкриває встановлена Г. Кьолльном семантична еквівалентність між балтійським ā-претеритом і слов’янським та грецьким сильним аористом, а також між балтійським ē-претеритом і слов’янським та грецьким сигматичним аористом. Перед дослідниками постає питання, як діахронічно інтерпретувати цю ймовірну відповідність, оскільки розв’язання цього питання, запропоноване Г. Кьолльном, а саме припущення, що балтійські діалекти мали сигматичний аорист, якого згодом втратили, є проблематичним. З огляду на консерватизм балтійських мов, повне зникнення сигматичного аориста було б не зовсім зрозумілим, і, крім того, навряд чи можна було б задовільно обґрунтувати й пояснити це зникнення. Безперечно, у балтійських мовах були виразні тенденції до уніфікації та спрощення дієслівних парадигм. Але так само безперечно й те, що окремі форми давніх парадигм у балтійських мовах нині можуть існувати як самостійні лексичні одиниці. Встановлене Г. Кьолльном значення сигматичного аориста у слов’янських мовах є ефективним, тоді як у балтійських мовах елемент -s-, як словотвірний формант, функціонує зі статичними дієсловами на суфікси -ėti та -oti, пор.: dubšėti (praes. dùbši поряд із dùbti, dùmba) і vėpsóti (поряд із vẽmpa, vėpti). Дієслова із суфіксом -sā- часто мають подовжений вокалізм, отже, тут формант -s- асоціюється з подовженим ступенем кореневого вокалізму, що часто трапляється у слов’янському сигматичному аористі, пор. білорус. *vęp-s- і слов. аор. vẽšo «вів» від *vẽd-s-. Згідно з поширеною думкою, якої дотримується й сам Г. Кьолльн, сигматичний аорист є інновацією слов’янських мов, а отже, його ефективне значення також виникло пізніше. У такому разі, шукаючи відповідники в балтійських мовах, можливо, доцільно врахувати й семантико-словотвірні типи інших дієслів. Так, у випадку кореня bēsti, слов. bosti вокалізм ō у балтійських мовах мають статично-інхоативні дієслова, пор. bodėti (praes. bódi), bóstis (praes. -džiasi) і bósti (praes. bōsta), тоді як у слов’янських мовах цей вокалізм з’являється в сигматичному аористі, пор. слов. basъ «колов» від *bōd-s-. Сигматичний елемент у складі суфікса -sį- тут функціонує в системі презенса так само, як суфікс -sk- (-sk-), який у балтійських мовах спочатку був формантом презенса, а в вірменській мові функціонує в системі претерита. S. Karaliūnas