2 recenzijos

Книги наприкінці містять широку бібліографію з балтистики, надруковану в 1948—1968 рр. у Німецькій Демократичній Республіці, а також опубліковану науковцями цієї країни в пресі інших країн. У ній зафіксовано 249 позицій, присвячених різним проблемам балтійського мовознавства, литовської та латиської літератури, фольклору й історії балтистики. Ще 52 бібліографічні позиції стосуються культурних зв’язків лужицьких (сорбських) і литовського народів. Цю широку бібліографію разом із професором Р. Екертом підготував інший щирий наш друг, активний популяризатор литовської культури, доктор із НДР Фрідо Метшкас. Як зазначають самі автори бібліографії, одразу скласти цілком досконалу бібліографію було б надзвичайно важко, тому вони й просять своїх читачів допомогти її доповнити. Відгукуючись на це прохання, вкажемо на пару речей, які, мабуть, варто було б включити до цієї бібліографії, а саме: Амбр. Йонінас, Боротьба кріпаків проти поміщицького панування в дзеркалі литовських казок, небилиць і казок-небилиць, «Deutsches Jahrbuch für Volkskunde», Bd. VII, Berlin, 1961, с. 205—214. К. Korsakas, Доповідь про дослідження фольклору в Литві, «Deutsches Jahrbuch für Volkskunde», Bd. VI, T. 2, Berlin, 1960, с. 451—453. Пара дрібних коректурних уточнень: словник К. Мюленбаха та Я. Ендзелінса видано в 1923—1932 рр., а третій том граматики литовської мови Я. Отрембського — у 1956 р. (цей том було видано раніше за інші томи). Хотілося б, щоб ця праця професора Р. Екерта була не лише прекрасним відлунням традицій німецької балтистики, а й початком нових значущих балтистичних досліджень у Німецькій Демократичній Республіці. Р. Екерт присвячує цю свою працю колишньому товаришеві з наукових днів — російському мовознавцеві В. М. Іліч-Свити́чу, ніби ще раз нагадуючи таким чином, що трагічна смерть цього вченого боляче вразила й балтистику. A. Sabaliauskas Лінгвістычная геаграфія і групоўка беларускіх гаворак, Мінск, 1968 [Izoglosų interpretacija], 318 p.; Лінгвістычная геаграфія і групоўка беларускіх гаворак, Мінск, 1969 [80 lingvistinių žemėlapių]* Білоруська лінгвістична географія далеко просунулася вперед і своїми масштабами роботи та цінною продукцією значно випередила інші республіки Радянського Союзу, що займаються аналогічним дослідженням діалектів. Великим науковим здобутком у цій галузі став перший монументальний «Діалектологічний атлас білоруської мови» (Дыялекталагічны атлас беларускай мовы), підготовлений колективом авторів і виданий 1963 р. У його 338 картах (більшість із них кольорові) та коментарях до них відображено найхарактерніші особливості фонетики й морфології білоруських говірок, синтаксичні конструкції, розмаїття й поширення окремих фразеологізмів і діалектної лексики. Спираючись на цей атлас, білоруські діалектоло- * Уклав колектив авторів: член-кореспондент АН СРСР Р. Аванесов, кандидат філологічних наук А. Арашонкова, доктор філологічних наук М. Біріла, доктор філологічних наук Н. Вайтович, доктор філологічних наук А. Груцас, молодший науковий співробітник І. Кавалічук, кандидат філологічних наук А. Кривицький, член-кореспондент АН БРСР, доктор філологічних наук Я. Маккевич, кандидат філологічних наук Я. Романович, молодший науковий співробітник А. Чаберук. Редактори: член-кореспондент АН СРСР Р. Аванесов, академік АН БРСР К. Астрахович (Крапіва), доктор філологічних наук Я. Маккевич. 245 … досягли вищого щабля лінгвістичної географії — підготували чудовий атлас ізоглос своїх говірок, у якому синхронно аналізуються й коментуються найважливіші пучки ізоглос, визначаються центри їх формування та динаміка, висвітлюються питання походження й розвитку окремих діалектних особливостей та їхніх груп, показується взаємозв’язок і співвідношення фонологічної системи, граматичної структури й лексичних явищ основних говірок білоруської мови між собою та із сусідніми російськими, українськими, польськими, а також у багатьох випадках і литовськими говірками. Атлас ізоглос білоруських говірок по суті переглядає класифікацію їхніх говірок, якою користувалися досі, і, спираючись на всі рівні структури говірок (фонетику, граматику, лексику), виявляє нові групи діалектів, даючи їхню точну й чітку характеристику та розкриваючи типові відмінності між цими групами. Цей атлас водночас окреслює й діалектні зони, вносячи багато нового мовознавчого світла в питання формування білоруської мови та її історії. Усі карти ізоглос в атласі поділено на дві великі частини — карти типології ізоглос (1—70) і карти, ізоглоси яких показують поділ білоруської мови на говірки та діалектні зони (71—80). Карти типології ізоглос, з огляду на центри й напрямок поширення зображених на них особливостей, поділено на 9 розділів. У першому з них подано 21 пучок ізоглос, утворений 118 діалектними особливостями, що починаються в південному й південно-західному кутку Білоруської РСР і широкою смугою поширюються через увесь край у північно-східному напрямку. Усі ці пучки ізоглос виходять за межі території Білоруської РСР і стикаються з російськими мовними ареалами, а також із говірками білорусів і росіян-старожилів Литовської РСР. Пучки ізоглос 1—9, 12—16 заходять також на українську мовну територію, а 1—12 охоплюють і білоруські говірки в Польській Народній Республіці. Особливої уваги варті пучки ізоглос 1—11, які виокремлюють давній поліський діалектний континуум, із яким пов’язана проблема етногенезу східних слов’ян. Важливо й те, що Полісся, вирізняючись серед інших діалектних зон, усе ж не утворює замкненого ареалу, а має чимало спільних особливостей із сусідніми територіями. Велике практичне й теоретичне значення щодо відповідних особливостей литовських говірок мають пучки ізоглос 13—21 цього розділу (Гродненська, Лідська, Ошмянська, Вороновська), особливо поширення литовського запозичення мянтайска (карта 20, пор. лит. mentė), деяких синтаксичних конструкцій (ехаў на кані | ехаў канём; ехаў на возе | ехаў возам — карта 14; пагнаў валы | пагнаў вало́ў; знайшоў грыба | знайшоў грыб — карта 20.) тощо. Другий розділ присвячено пучкам ізоглос північного напрямку. Він складається з 8 карт (22—29), що відображають 36 особливостей фонології, морфології, лексики та словотвору. Ці пучки ізоглос відокремлюють від основного масиву білоруських говірок мовний ареал басейну Прип’яті. Це виразний тип перехідних говірок між білоруськими й українськими. Третій розділ охоплює 7 пучків ізоглос (30—36), що простягаються з південного сходу краю в північно-західному напрямку й поєднують 33 діалектні особливості. Частина цих пучків ізоглос (30—31) відокремлює перехідні білоруські говірки Гомельського ареалу. Четвертий розділ об’єднує 16 пучків ізоглос (37—52), що простягаються в південно-західному напрямку зі східного кута республіки. Вони охоплюють 92 фонетичні й лексичні особливості та утворюють цілісне скупчення ізоглос, яке чітко виокремлює масив говірок Могильовської та Вітебської областей із загального ареалу. У структурно-генетичному плані ці пучки ізоглос тісно пов’язані й взаємозалежні, 246 хоча особливості, з яких вони складаються, різні. Могильовсько-Вітебський комплекс говірок, перебуваючи в найтіснішому контакті із сусідніми російськими говірками, має чимало властивих їм фонологічних і лексичних особливостей. Серед них особливо важлива м’яка вимова сонорного r перед голосними переднього ряду (на решті території r твердий, голосні відсунуті назад). Особливо цікаві пучки ізоглос Астравецької діалектної підгрупи (46–51), які заходять і в прикордонні білоруські говірки Литовської РСР. Вони є предметом ґрунтовних подальших досліджень, зокрема й з погляду литовсько-білоруських мовних контактів. До п’ятого розділу належать три пучки ізоглос (53–55) із 20 діалектними особливостями. Вони простягаються з північного кута республіки прямо на південь. Особливої уваги варті перші два пучки цього напрямку (53–54), які виокремлюють із загального діалектного ареалу Браславський кут. За своїми лексичними особливостями, з одного боку, він дещо наближається до говірок росіян-старожилів Литви, Латвії та Естонії, а з другого — до сусідніх говірок литовської мови (особливо з огляду на те, що в околицях Браслава подекуди й досі спільно живуть литовці й білоруси). Тут поширене, наприклад, російське слово вагойня, якого більше ніде в білоруських говірках не трапляється, а також литуанізм жэгіні (пор. лит. žaginiai) тощо. До шостого розділу належать 7 пучків ізоглос південно-східного напрямку (56–62), що простягаються з північно-західної окраїни республіки. Вони об’єднують 44 лексико-семантичні особливості, частина яких охоплює також говірки росіян-старожилів і білорусів у Литві та Латвії. Разом вони виокремлюють в окрему діалектну одиницю окраїнні білоруські говірки, що межують із Литовською РСР і мають ті чи ті спільні особливості із сусідніми литовськими говірками або зазнають їхнього певного впливу. Наприклад, лише тут поширений полонізм кру́йка | еру́йка (карта 57) частково збігається з такою самою назвою цього предмета, уживаною в Литовській РСР (це добре видно, наприклад, на рукописній карті відповідей 58 до програми «Атласу литовської мови»). На відміну від усієї білоруської граматичної структури, іменники жіночого роду мышца, зямля (карта 56) тут перейшли до типу відмінювання мясц., зямля. Лише в цьому ареалі трапляється звуконаслідувальне дієслово зука́ць «говорити», яке має близькі за значенням відповідники в латиських і литовських говірках, наприклад: латис. ukace «eine Klatschbase, Lügerin» (K. Mühlenbacha, Latviešu valodas vārdnīca, Redģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns, IV, Rīga, 1929–1939, p. 296), лит. ūkauti. Важливою для дослідників литовської мови є властива цьому ареалу ізоглоса дієприкметників минулого часу із закінченнями -улы, -увы, що виконують предикативні функції (особливо для вираження недоконаного виду, наприклад: я тут давно быуины), а також ареал литовського запозичення дзірван (карта 59). Сьомий розділ складається з двох пучків ізоглос (63–64). Один із них має південно-західний напрямок (8 особливостей), другий — північно-західний (7 особливостей). Ці пучки виявляють центральний ареал білоруських говірок, розкривають його спільні риси, що пов’язують його з периферійними масивами. Розташування діалектних особливостей цієї території дає підстави припускати, що вони поширювалися з цього центру на периферію. Від попередніх пучків ізоглос вони відрізняються тим, що частина властивих їм особливостей утворює замкнені компактні ареали. Крім того, тут сходиться цілий комплекс мовних особливостей, що вирізняють південно-західні та північно-східні діалекти, ізоглоси яких не утворюють компактних пучків. Восьмий розділ присвячено чотирьом пучкам ізоглос західного й східного напрямків (65–68), що виявляють так звані меридіональні ізоглоси, які об’єднують 22 діалектні особливості. Меридіональні ізоглоси особливі тим, що в білоруській діалектології їх виведено вперше і вони виявляють (хоча й не цілком чітко) широко поширені… 247 Цей західний масив білоруських говірок (остаточно він зможе окреслитися після виходу «Лінгвістичного атласу всіх слов’янських мов»), що не становить єдиного цілого, а характеризується значною варіативністю тієї чи іншої діалектної особливості, значною мірою залежить від історії різних політичних, економічних, культурних і мовних взаємин на цій території. Особливо цікаво, що мовні особливості західного масиву білоруських говірок за походженням дуже різні. Одні з них нові (особливо певний лексичний шар), інші (граматичні, а також частина лексичних) — давні, треті відображають прояви певних політичних змін. У дев’ятому розділі подано два пучки ізоглос замкнених діалектних ареалів (69–70), що поєднують 10 фонетичних і лексичних особливостей та виділяють у південно-східному діалекті білоруських говірок цілком замкнений слуцький діалектний острів. У першій частині цієї праці розглянуто й інтерпретовано загалом 390 діалектних особливостей білоруської мови. Друга частина праці — це стислий підсумок досліджень першої частини. Спираючись на реальну картину пучків ізоглос, що утворюють порівняно цілісну систему сучасних говірок білоруської мови, сформовану впродовж тривалого історичного процесу, а також на їхнє докладне вивчення, у цій частині подано карти нової класифікації говірок (71–75) і діалектних зон (76–80), а також їхню інтерпретацію. У новій класифікації говірок подано й науково інтерпретовано такий поділ основних білоруських діалектів: поліська діалектна група та основний білоруський мовний масив (перший поділ); північно-східні (складаються з трьох діалектних груп — північної, вітебсько-могильовської, полоцької) і південно-західні (утворені трьома діалектними групами — південною, мозирською, західною) діалекти, а також середньобілоруські говірки (другий поділ). На території білоруської мови вперше виділено п’ять діалектних зон (третій поділ): 1) південно-східну, 2) північно-західну, 3) центральну, 4) східну, 5) західну. З погляду історії литовсько-білоруських мовних контактів остання зона, особливо напрям інтенсивності її явищ, є найцікавішою та найсприятливішою для подальших досліджень. Виходячи за межі предмета дослідження цієї важливої праці, у книзі є ще один великий розділ з інтерпретації ізоглос, у якому докладно аналізуються питання генези білоруських говірок. Видання «Лінгвістична географія і поділ білоруських говірок» — значне досягнення білоруських діалектологів, новий і вагомий крок уперед у лінгвогеографії Радянського Союзу. Ця чудова, ґрунтовно підготовлена наукова праця є головним джерелом для подальших досліджень білоруського мовознавства, а також інших слов’янських і балтійських мов, порівняльних і зіставних студій. Аналіз лінгвогеографічного матеріалу білоруських говірок, наведений у ній, є чудовим зразком для аналогічних лінгвогеографічних досліджень інших народів Радянського Союзу, а також зарубіжних країн. За надзвичайно цінний для мовознавства комплекс праць із білоруської лінгвогеографії авторському й редакторському колективу 1971 року було присуджено Державну премію СРСР. Е. Грінавецкене 248