S. M. Slavočinskio giesmyno (1646 m.) kalba

ŽODŽIŲ FORMOS IR JŲ VARTOSENA LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA Z. ZINKEVIČIUS МОВА ПІСЕННИКА С. М. СЛАВОЧИНСКІСА (1646 р.) Цю статтю автор присвячує пам’яті першого дослідника пісенника, проф. д-ра Юргіса Лебедиса Мову пісенника С. М. Славочинскіса дослідники вважають сумішшю різних діалектів. В академічній історії литовської літератури зазначається, що хоча в пісеннику «відчувається основа жемайтійського діалекту, тут виразно помітні спроби поєднати елементи різних діалектів, зробити пісенник доступним якнайширшим верствам литовських читачів»1. Упорядник фототипічного видання збірника гімнів і його перший дослідник проф. д-р Юргіс Лебедіс пише, що «діалектна основа збірника гімнів не дуже виразна, не впадає відразу в око, але все ж її легко відчути. Чимало фонетичних, морфологічних, частково й лексичних, синтаксичних особливостей пов’язують збірник гімнів із жемайтським діалектом»2. Зазначивши характерні риси жемайтського діалекту, дослідник констатує, що «перекладач був жемайтом-dūnininkas, але вагався або ж його працю виправляли інші»3. Висвітливши деякі елементи східноаукштайтського діалекту у збірнику гімнів, Й. Лебедіс припускає, що «можливо, перекладач збірника гімнів, користуючись словником К. Сирвідаса, часом не міг відрізнити діалектну фонетику або несвідомо піддавався навіюванню й брав слово зі словника в тій формі, у якій воно там було»4. Констатувавши, що «чимало фонетичних і частково морфологічних особливостей збірника гімнів характерні для перехідних діалектів»5, автор робить такий висновок: «Під час укладання збірника гімнів намагалися пристосувати його до якомога більшої кількості мешканців. Сам перекладач, не кажучи вже про можливих його редакторів, імовірно, знав не лише свій діалект. Слід гадати, що принаймні поверхове знання інших діалектів, прагнення бути доступним ширшому колу читачів, а також приклад попередніх письменників допомогли згладити діалектні відмінності. Непослідовності й коливання можна пояснити й тим, що не було твердого критерію, усталеної норми літературної мови»6. Й. Пальоніс, загалом погоджуючись із висновками Й. Лебедіса, констатує, що «у мові збірника гімнів наявна значна діалектна суміш: елементи діалектів жемайтських dūnininkas, західноаукштайтських, особливо велюонських, середніх та східних аукштайтів»7. 1 Lietuvių literatūros istorija. I. Feodalizmo epocha. Redagavo prof. K. Korsakas. Vilnius, 1957, p. 151. 2 J. Lebedys, 1646 metų giesmynas. – S. M. Slavočinskis, Giesmės tikėjimui katalickam priderančios 1646. Fotografuotinis leidimas. Vilnius, 1958, p. 20. 3 J. Lebedys, ten pat, p. 21. 4 Ten pat, p. 24. 5 Ten pat. 6 Ten pat, p. 24–25. 7 J. Palionis, Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius, 1967, p. 90. 137 Особливо підкреслювана дослідниками суміш діалектів у співаннику С. М. Славочинського зацікавила автора цієї статті й спонукала його спеціально дослідити мову співанника в цьому аспекті8, з’ясувати наявні елементи окремих діалектів, локалізувати їх, висвітлити сам процес перекладу пісень і підготовки співанника до друку та, зрештою, показати значення співанника для історії литовської мови й історичної діалектології. Автор сподівався, що зіставлення локалізованих діалектних елементів співанника середини XVII ст. з відповідними сучасними діалектними даними дасть змогу краще зрозуміти виникнення та розвиток деяких явищ литовської мови. Елементи жемайтійського діалекту Слід погодитися з висновком попередніх дослідників, що перекладач співанника був жемайтом. У співаннику наявні такі особливості жемайтійського діалекту: 1. Уживаються приголосні t, d замість африкат č, dž перед давнім коротким голосним *a, наприклад: n. pl. medey II 109₁₁ ‘дерева’, ʒodey II 29₁₇ ‘слова’, i. pl. Erβkieteys II 84₂ ‘тернами’, peteys I 97₁₈ ‘плечима’, žodeys I 18₉ ‘словами’, a. sg. f. ne turinte II 10₁₀ ‘таку, що не має’, Priderante I 3₁₅ ‘таку, що належить’, 3. praes. gieyd I 131₂₈ ‘бажає’, Jaut II 29₈ ‘відчуває’, kient I 92₄ ‘страждає’, refl. glaudes II 6₂₁ ‘туляться’, 2. pl. praes. kientete II 20₂₃ ‘страждаєте’, adv. didey II 12₂₅ ‘дуже’, kartey I 88₉ ‘гірко’, /skaystey II 5₂₃ ‘світло’. Пор. також a. sg. m. kiantanti I 87₇ ‘такого, що страждає’, g. pl. refl. meldénčiuße I 140₄ ‘таких, що моляться’, тобто тих, хто молиться, d. pl. m. meldéntiems II 82₂₃ ‘тим, хто молиться’, a. pl. m. iautančius II 102₂₆ ‘тих, хто відчуває’, kientančius II 4₁₆ ‘тих, хто страждає’, a. pl. f. Gieydénčias II 110₁₅ ‘тих, хто бажає’. Загалом у співаннику є 51 приклад зі збереженим «жемайтійським звуковим законом». Прикладів із t, d перед давнім *ā та задніми голосними, які трапляються в західній частині сучасного жемайтійського діалекту, у співаннику немає. 2. Замість дифтонгів uo, ie у співаннику часто вживаються «дунінінкські» монофтонги ū, ī, наприклад: a) g. sg. gluśnio II 60₂₃ ‘верби’, a. sg. kuodeli I 66₁₇ ‘кубельце’, a. pl. obulus I 65₁ ‘яблука’, 3. praet. pule I 53₁₇ ‘упала’, i. pl. /słutomis I 78₁₇ ‘мітлами’, 2. sg. praet. ßlußtey II 76₁₀ ‘витер’; b) g. sg. Diwa II 126₁ ‘Бога’, inf. gidot I 42₂₁ ‘співати’, ißkoti I 131₁₇ ‘шукати’, g. sg. Iwos I 15₁₃ ‘Єви’, l. sg. lipßnoy I 129₁₅ ‘у полум’ї’, a. pl. f. ißlitas II 27₂ ‘вилиті’, g. pl. pitu I 148₁₃ ‘півдня’, prip II 26₁₂ ‘перед’, l. sg. filwarte II 9₂₅ ‘у скорботі’, a. sg. ßniga II 23₉ ‘сніг’, adv. ßiedina I 71₉ ‘сьогодні’, praep. tis I 25₈ ‘до’, adv. Tifey II 90₁₃ ‘прямо’, l. sg. winibiey I 129₁₉ ‘в єдності’; c) i. sg. m. tu I 103₁₆ ‘тим’, n. pl. m. Ti II 44₁₈ ‘ті’, g. sg. ßalis II 104₁₃ ‘країни’, 3. fut. Ißlußus I 30₁₀ ‘визволить’, 1. sg. refl. iaučius II 55₂₀ ‘відчуваю’, 1. sg. fut. Raßiut I 65₁₃ ‘напишу тобі’ (~ rašiuo t[i]). Загалом у співаннику нараховано близько трьох з половиною сотень прикладів з ū, ī замість uo, ie⁹. Слова gluśnis, Ieva, kuodelis, pietūs, sielvartas, šluota, šluostyti, ties і форми теперішнього часу дієслова likti пишуться лише по-жемайтійськи. Високайтійських варіантів цих слів і форм у співаннику немає. Також переважають жемайтійські форми слів ieškoti, liepsna, дієслова 8Об’єктом дослідження було обрано фототипне видання 1958 р., підготовлене J. Lebedys. Відсутні в ньому сторінки доповнено фотокопією з мікрофільму повного примірника з бібліотеки Оссолінських у Вроцлаві (Польща), що зберігається в бібліотеці Академії наук Литовської РСР. 9Точну кількість указати неможливо, оскільки деякі форми можна тлумачити двояко: наприклад, у кінцевому -tis інфінітива зворотного дієслова (наприклад, girdėtis I 139₂₁ ‘чутися’) можна вбачати не лише жемайтійське -tis (=високайтійське -ties), а й високайтійський варіант -tis. 138 відповідники форм теперішнього часу дієслова pulti, займенника 1. sg. m., зворотних дієслів 1. sg., зворотних дієприкметників n. pl. m. та деяких інших закінчень. 3. Голосні o, ė нерідко дифтонгізуються, наприклад: a) g. sg. m. Tuo I 72₂₀ ‘того’, g. sg. f. tuos I 77₈ ‘тієї’, n. pl. f. tuos I 44₁₂ ‘ті’, 1. pl. tupuoße I 105₁₁ ‘в устах’, 3. praes. šildot I 59₂₁ ‘зігріває тебе’ (~ šildot [i]); b) 3. praes. Biega I 19₂₀ ‘біжить’, inf. dieti II 31₃ ‘класти’, 3. praet. ieme II 14₁₅ ‘взяла’, 1. sg. fut. girdiesiu II 48₂₀ ‘почую’, 3 praet. kwiepawa I 62₁₇ ‘дихав’, 1. sg. mieble II 58₁ ‘гноїв’, 3. praes. nier II 82₁₅ ‘немає’, g. sg. pawießio II 64₁₉ ‘затінку’, g. sg. Tiewa I 74a₁₈ ‘батька’, a. pl. vąmušieius II 26₆ ‘убивць’, n. sg. m. wietringas II 40₂ ‘вітряний’, n. pl. žwieris II 66₁₂ ‘звірі’; c) n. sg. Duktie I 104₁₉ ‘дочка’, g. sg. garbies II 53₁₃ ‘честі’, 1. sg. žiamiey II 10₂₂ ‘на землі’, d. pl. žmoniems I 98₄ ‘людям’, 1. pl. žiamieſa I 99₂ ‘на землях’, 3. refl. Iauties I 87₁₉ ‘відчувався’, 2. pl. refl. wadinaties II 9₂₀ ‘називаєтеся’. Дифтонгізується значно частіше голосний ė. Лише в позиції не після k, g, š, ž (після цих приголосних літера i може бути знаком пом’якшення) знайдено 159 прикладів. Дифтонгізація голосного o трапляється набагато рідше: загалом виявлено лише 12 прикладів, усі з o >uo у флексії або, відповідно, в односкладових формах займенників. 4. З ą, ę, y, į загалом поводяться по-жемайтійськи: у коренях слів і в окситонічних закінченнях зберігається носовий елемент, у баритонічних закінченнях його зазвичай немає. Давні носові голосні ą, ę у коренях і окситонічних закінченнях позначаються літерами ą, ę або ą, ę з «поперечною рискою» (через технічні перешкоди в прикладах цієї статті ми замінюємо їх на ą, ę), а також сполуками літер an, en (рідко)¹⁰, наприклад: a) adv. drąſey II 58₂₆ ‘сміливо’, a. sg. įgałti II 24₁₉ ‘злякатися’, inf. gražinti II 99₂₀ ‘повернути’, 1. sg. fut. ne ikanſiu I 64₁₅ ‘не вкопаю’, i. pl. kaſnays II 19₂ ‘кошиками’, a. pl. ſpaſtus II 93₂₅ ‘пастки’, 3. praet. taſi I 91₅ ‘тягнула’; b) 3. praes. ne dręſ I 76b₆ ‘не наважується’ (~ nedreſa), Grež II 6₂₁ ‘копає’, inf. Kieſt I 155₂₂ ‘терпіти’; c) a. sg. amą I 45₁₃ ‘ту, його’, kure I 93₁₂ ‘яку’, g. sg. manęs I 67₄, tawes I 17₅ ‘тебе’, ſawes I 17₆ ‘себе’, n. sg. m. neſąs I 121₂₂ ‘той, хто несе’, n. pl. m. ſergą II 114₁₁ ‘ті, хто хворіє’. Подекуди, особливо в текстах готичним шрифтом, «поперечна риска» надрукована невиразно, значною мірою або майже зовсім стерта. Виразним винятком є форми однини аліативу manęsp, tawęsp, sawęsp, які систематично пишуться без знака носовості, тобто manęſp, tawęſp, ſawęſp (чому?), хоча відповідні форми родового відмінка manęs, tavęs, savęs зазвичай мають знак носовості (щонайменше 104 із 110 прикладів)¹¹. У баритонічних закінченнях замість давніх ą, ę зазвичай пишуть літери a, e без будь-якого знака носовості. Серед приблизно 1200 наявних у співаннику прикладів іменникового закінчення знахідного відмінка однини -ą лише в кількох десятках можна запідозрити наявність «поперечної риски», але й ці приклади не цілком виразні, оскільки або риска нечітка (найвиразніша, мабуть, у слові wargą I 135₁₇), або це можуть бути форми родового відмінка множини (наприклад, Teyſingą I 93₅, Piktą I 99₁₅ ‘праведних?’, ‘злих?’) з окситонічним закінченням -ų, яке у співаннику нерідко позначається як -ą (точніше, як a з «поперечною рискою»). Дещо частіше трапляється позначене носовою літерою закінчення -ę знахідного відмінка однини основи на ė: 53 випадки (не всі однаково виразні) з майже 300 наявних прикладів. Однак і тут, як бачимо, виразно переважає -e ‘-ę’ (приблизно 82% усіх прикладів). Те саме можна сказати і про ę в минулому ча- ¹⁰ Щодо змішування графем ą, ę та an, en пор. написання šiediena I 71₄ або šiedina I 71₉ ‘сьогодні’ (22 приклади), Neſąg II 49₅ ‘нестиме’ (~ nesang), tęn I 117₁₃ ‘там’ (по кілька десятків прикладів), 3. praet. Kienėta II 75₂₈ ‘терпіла’. ¹¹ Цілком виразну літеру ę (без жодних слідів знака носовості) мають лише три приклади родового відмінка (I 127₁₀, II 43₁₃, 119₁₀); у ще трьох риска могла стертися. Проте ці три приклади з e, якщо тільки це не коректорська помилка, можуть свідчити про наявність у тодішній говірці перекладача редукованого баритонічного варіанта manęs, tavęs, savęs, який нині загальноприйнятий у жемайтійському діалекті. 139 у закінченнях дієприкметників: із виявлених 145 прикладів закінчення н. одн. -ęs 134 написані з чітким -es або -ias (без знака назалізації чи його залишків), усі 25 виявлених прикладів закінчення н. мн. -ę написані з -e, відповідно -ia (відпадання «поперечної гілочки» не помічено)¹². Баритонічних форм дієприкметників теперішнього часу із закінченнями -ąs, мн. -ą зовсім не виявлено. Отже, у рідній говірці перекладача, як і в сучасних жмудських говірках, у баритонічних закінченнях уже був короткий деназалізований голосний a, e¹³. Назальні голосні u, i у співаннику позначаються літерами u, i (друкарня не мала літер ų, į чи ų, į із «поперечною гілочкою»), іноді сполученням літери з n; замість ų також пишуть ą (точніше, a із «поперечною гілочкою»). У давніх коренях слів виявлено лише 8 форм дієслова siųsti, з яких 7 замість ų мають сполучення літер un, наприклад, 2. sg. imp. Siun/k II 10₂₁ ‘надішли’, н. одн. чол. р. siun/damas I 122₁₂ ‘надсилаючи’. Одну форму написано з ū (н. одн. чол. р. Siū/ftas I 3₇ ‘надісланий’), але це рівнозначне un, оскільки у співаннику замість n і m часто ставлять знак, подібний до циркумфлекса, над попереднім голосним (нерідко його нечітко надруковано, і він нагадує риску), наприклад, ant dāgaus I 132₂₈ ‘на небі’, potā I 146₄ ‘після того, тобто потім’, н. одн. жін. р. fūwēta I 130₂₈ ‘свята’, 3. praes. trē I 144₁₃ ‘тремтить’ (~ trem), оруд. одн. sunū I 132₈ ‘сином’ (~ sūnum), інф. palikfmit I 137₂ ‘розвеселити’. В окситонічних закінченнях пишуть u або ą (тобто a із «поперечною гілочкою»). Останнє написання помічено аж у 89 випадках, наприклад, род. мн. ią I 126₂ ‘їх’, kalbą I 96₁₂ ‘мов’, fūtįną I 92₅ ‘слабких’, pikčiau II 5₁₁ ‘зліших’, Tą weykalą II 57₇ ‘тих творів’, werkfmingą funą I 29₁₆ ‘скорботних синів’, tarp žmonią neteyfingą II 10₂₇ ‘серед людей неправедних’, 3. cond. ne pražūtą II 9₁₆ ‘щоб не загинули’, Kad trintą piktybes I 8₁ ‘щоб викорінювали злочини’. Очевидно, оскільки друкарня не мала літери ų, замість неї почали вживати подібну a із «поперечною гілочкою». У баритонічних закінченнях пишуть u. Із ą (точніше, a із «поперечною гілочкою») помічено лише 6 прикладів, які слід вважати помилкою перекладача або друкарською помилкою. Різниця між баритонами й окситонами особливо виразно помітна в таких написаннях, як Del tą žodžių II 25₁₀ ‘через ті слова’. У баритонічних закінченнях голосний u був коротким¹⁴. Давній назальний голосний į, як наголошений, так і ненаголошений, позначається літерою i (літери į чи її замінника немає), наприклад: а) 3. praet. drifja I 76a₁₄ ‘наважився’, Pažįft I 43₂₆ ‘знає’ (кореневий į ‘į’ трапляється у 17 прикладах)¹⁵, б) н. одн. чол. р. galis I 146₁₆ ‘здатний’, ftowis I 156₁ ‘стан’ (усього 10 прикладів закінчення дієприкметника -is ‘-ęs’; прикладів н. мн. чол. р. 12 Останні дані підтверджують припущення автора цієї статті, що сучасне закінчення наз. мн. жмуд. -e (на південному сході вимовляється -en) є вторинним, запозиченим із зворотних дієслів; див. Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, p. 77—78. 13 Їхню короткість засвідчує віршування: у кінцях рядків пісень закінчення -ą ‘-ą’, -e ‘-ę’, -es ‘-es’ римуються із закінченнями інших відмінків або осіб, що мають короткі голосні a, e, наприклад, знах. одн. жін. р. pamatitá I 23₁ ‘побачену’ римується з н. одн. жін. р. pripildyta ‘наповнена’, знах. одн. жін. р. wifa II 103₁₅ ‘усю’ — з місц. одн. 1-ї особи akyfa ‘в очах’, знах. одн. motiná II 58₂₁ ‘матір’ — з 3. praes. gina, знах. одн. apsakima ‘оповідь’ — з 1. pl. fut. žinoſima ‘знатимемо’, per bukliſtę I 115₆ ‘через хитрість’ — із клич. одн. Chriſte ‘Христе’, н. одн. чол. р. atmines I 56₈ ‘згадавши’ — зі знах. мн. gimines, н. одн. чол. р. apturėias II 35₁₈ ‘одержавши, тобто отримавши’ — з н. одн. abgineias ‘захисник’. 14 Пор. римування знах. одн. Sunu II 103₂ ‘сина’ з оруд. одн. kunu, род. мн. numiruſiu II 64₂₄ ‘померлих’ із 1. sg. fut. buſiu ‘буду’. 15 У говірці перекладача į було (можливо, факультативно) також у формах майбутнього часу, наприклад, 3. as. fugražis II 52₁₆ ‘поверне’, 2. sg. pažįfi II 43₁₇ ‘пізнаєш’, 2. pl. pažįfit II 16₁₂ ‘пізнаєте’. Пор. римування 1. pl. įppažįfime II 37₁₃ ‘визнаємо’ зі sakįfime ‘говоритимемо’. У співаннику також написано н. мн. чол. р. звор. Rupidamis II 26₂₃ ‘піклуючись’ (~ жмуд. rūpīdamis), 3. cond. garbitu II 96₇ ‘шанували б’ (~garbitų). Однак останній приклад у виправленнях помилок виправлено на garbitų, тобто garbintų 140 не знайдено), c) a. sg. dali I 104₂₂ «частину», gimuƒi I 22₁₇ «народжена» (a. sg. -i «-i» — багато прикладів). З римування видно, що в окситонічних закінченнях дієприкметників був довгий голосний, а в баритонічних — короткий, наприклад, n. sg. m. galis II 103₂₆ «сильний» римується з g. sg. dalis «частини» (~жем. dalis), але turis II 70₁₃ «той, хто має» — з n. sg. m. kuris або II 58₁₀ з a. pl. duris¹⁶. Чи вимовлявся довгий голосний із носовим відтінком, із написання неясно. Однак припустити таку вимову спонукає сучасна південно-жемайтська говірка, з ареалу якої походить перекладач. Окремо слід розглянути прийменник і префікс į. Замість сучасного прийменника į у збірнику пісень уживається ing (59 прикладів). Інших варіантів немає. Префікс į- перед неплозивними приголосними пишеться як į-, наприклад, inf. įleyƒti I 106₁₈ «впустити», 1. sg. cond. imaničiau II 24₂₁ «я міг би», 3. praet. inika I 75₈ «втягнувся», a. sg. f. irūƒtintas II 5₄ «розгнівана», 3. praet iƒaki I 76a₁₈ «наказав», 1. sg. praet. Iweykiau II 5₁₀ «я здолав», 2. sg. imp. Ižwelk II 5₅ «побач» (усього 51 приклад). Так само į- пишеться перед k, g, наприклад, 3. praet. ne įkalbina I 78₃ «не переконав», n. sg. m. įkankintas I 100₁₇ «замучений», ikáršintas II 78₁₅ «роздратований», 1. sg. fut. ne įkanƒiu I 64₁₅ «не вкушу», 3. praet. įgawa I 141₁₈ «здобув», inf. įgiti I 60₁₈ «набути», n. sg. m. Igundes I 25₂₂ «призвичаєний» (усі 50 прикладів). Перед t, d пишеться in-, наприклад, 2. sg. imp. inteyk I 124₁₇ «вручи», 3. praet ne intikieia I 118₁₄ «не повірив», intiká II 70₁₅ «підійшло», indeia I 85₁₁ «поклав», n. sg. f. indeta II 119₁ «покладена». Виняток становлять лише три приклади (із 42), а саме: n. sg. f. itikuƒi II 104₂₄ «та, що повірила», a. sg. m. itikuƒi I 105₅ «того, хто повірив», a. pl. m. itikinčius I 3₁₃ «тих, хто переконує» (в інших 2 прикладах дієслова įtikti маємо in-). Перед губними приголосними є лише один приклад: n. sg. f. impinta I 110₁ «вплетена». Оскільки сучасні жемайти не мають дієслівного префікса in-, а перед усіма приголосними запровадили варіант без n, зафіксований у збірнику пісень стан можна вважати давнішим, таким, що відображає певну фазу поширення варіанта į- у позиції перед проривними приголосними. Можливо, у говірці перекладача перед проривними, особливо t, d, факультативно ще вживалися обидва варіанти. Можна припустити й вплив інших діалектів та писемних пам’яток; пор. прийменник ing «до» (його вживали M. Mažvydas, J. Bretkūnas, M. Daukša, M. Petkevičius, K. Sirvydas) поряд із префіксом į- перед приголосними k, g. 5. У збірнику пісень часто трапляються жемайтські усічені закінчення, наприклад, n. sg. m. wakars I 50₂₁ «вечір», 3. praes. kient I 92₄ «страждає», wadin I 129₁₀ «називає» (у неримованому тексті), Gul I 46₉ «лежить», atio I 103₂₁ «приїжджає», wießpatau I 130₂₆ «панує» та багато інших. 6. Уживаються жемайтські форми місцевого відмінка однини іменників i- та (i)ia-основ, наприклад: a) daley II 129₃ «у частині», ßalley II 110₂₁ «у країні», śirdiey II 28₂ «у серці», vgniey I 133₁₃ «у вогні»; b) daržialey II 78₁₅ «у садочку», kieley II 34₄ «на шляху», mediey I 64₁₂ «на дереві», łowney I 38₅ «у ліжку», truputiey I 152₃₁ «трохи», žodiey I 145₆ «у слові» (усього близько 40 прикладів). Слід зазначити, що у збірнику пісень послідовно зберігається йотований елемент закінчення, якого в сучасній жемайтській говірці вже немає. 7. Трапляються жемайтські форми місцевого відмінка множини: a) žodžiuƒe II 16₂₄ «у словах» (тобто žodžiuose або žodžiuose; єдиний приклад), b) Sirdeleƒa I 144₈ «у серцях», vgnieƒa II 115₂₁ «у вогнях» (форм із -ieƒa — 4 приклади). Окрім місцевого, закінчення основ на ė інколи має також орудний відмінок однини та орудний відмінок множини в парадигмі основ на i: 16 Короткий голосний був, звичайно, і в закінченні a. sg.; пор. римування a. sg. m. dideli I 91₁₇ «великого» з voc. sg. ƒuneli «синочку!», a. sg. ißminti II 102₁₁ «мудрість» з inf. atminti, a. sg. ƒunwertoi I 99₉ «творця» (~творця) з 2. sg. praes. nesioi «носиш». 141 a) širden I 81₇, 12₄₁₈, II 79₂₂ «у серце, в серце», b) širdiemis I 35₂₁, širdėmis I 5₂₀ «серцями» (наведено всі помічені приклади). 8. Називний відмінок однини прикметників найвищого ступеня має закінчення -is, наприклад, didžiaufis I 89₁₄ «найбільший», galingaufis I 73₁₇ «наймогутніший», βwenčiaufis II 80₂₀ «найсвятіший» (численні приклади). 9. Форми займенникової основи ana- (f. anā-) мають значення займенника третьої особи, наприклад, ju ānu waykśćioti II 46₇ «ходити з ним», anam dekawokiam I 36₁₂ «дякуймо йому», Aukfas ano karalifte I 35₆ «золото (є) його царство». 10. Уживається жмудське закінчення дав. мн. чол. роду займенників і прикметників, а також активних дієприкметників -ims «-iems», наприклад: a) Anims II 29₂₀ «тим, їм» (~ anims), ims I 79₈ або iims I 143₁, ijims I 126₅ «їм», Kurims II 44₃ «яким», tims I 113₂ «тим», wijims I 8₁₅ «усім», b) Aklims II 90₁ «сліпим», Giwenantims I 15₁ «тим, хто живе» (усього 13 прикладів). 11. Жмудські форми знах. мн. чол. роду займенників (типу anūs «тих, їх»), наприклад: anus I 38₂, ius I 68₂₁ «їх», kurius I 148₉ «яких», tus I 14₁₇ «тих» (усього 36 прикладів). Верхньолитовських відповідників (anuos, juos …) зовсім немає. 12. Жмудська форма род. мн. числівника abu — abiu I 143₁₈ «обох» (~ abijų). Верхньолитовського відповідника abiejų немає. 13. Жмудська форма наказового способу 2-ї особи двоїни eykiau II 117₁₄ «ходімо вдвох». Інших двоїнних форм дієслова не помічено. 14. Подекуди вживаються жмудські перероблені форми атематичних дієслів: 3-тя особа теп. часу зворотного стану atliktafe I 153₁ «залишається» (~ atliektafe), активний дієприкметник минулого часу, знах. мн. чол. роду Ateytančius II 97₂₆ «тих, хто приходить». 15. Форми дієслів теперішнього часу з i-основою нерідко замінюються формами з (i)a-основою, наприклад: 1-ша особа одн. Nenoru II 14₂₄ «не хочу», turu II 46₁₃ «маю», 1-ша особа мн. minem I 98₉ «згадуємо» (~ minjam), regiem I 120₁₁ «бачимо», turem I 152₁₁ «маємо», 3-тя особа теп. часу зворотного стану Gaylefe II 107₁₅ «жаліється», regiefe I 34₉ «видається, видно», tikiafe I 143₆ «сподівається», род. мн. зворотного стану meldenčiųfe I 140₄ «тих, хто молиться, тобто тих, хто молиться», дав. мн. чол. роду regien-temus II 6₁₉ «тим, хто бачить». 16. Жмудське закінчення 2-ї особи одн. зворотного стану -is(e) «-iesi», наприклад, 2-га особа одн. теп. часу randife I 93₂ «знаходишся» (~ randyse), wadinis I 124₉ «називаєшся», wilije I 93₃ «сподіваєшся», 2-га особа одн. майб. часу Nebijo fis II 46₂₂ «не боїшся» (~ nebįjosys), ftofis I 14₆ «стаєш, станеш» (усього 7 прикладів; верхньолитовського варіанта цього закінчення не виявлено). 17. Нерідко вживаються жмудські форми 1-ї особи мн. дієслів із -ma, зворотного стану -mos, наприклад, 1-ша особа мн. теп. часу gierbiemot I 58₁₃ «шануймо тебе» (~ gerbiamo t[i]), Wadīnamot¹⁷ II 86₅ «називаємо тебе», 1-ша особа мн. майб. часу žinośima I 54₁₃ «знатимемо», 1-ша особа мн. наказового способу garbiṅkima I 57₁₅ «шануймо», 1-ша особа мн. бажального способу зворотного стану terandamos I 33₁₀ «хай знайдемося», Te ftoiamas II 108₁₉ «хай будемо, станемо». 18. Форми наказового способу часто мають формант -kia- (-ke-), наприклад: 2-га особа одн. Eykieg I 29₁₅ «іди ж», зворотного стану artinkias I 6₁₅ «наблизься», džiaukiafe I 27₃ «радій», 1-ша особа мн. garbinkiem I 38₈ «шануймо», зворотного стану džiaukiamo fe I 45₆ «радіймо», 2-га особа мн. atminkiet I 122₁₅ «пам’ятайте», Neβkiet II 11₂₇ «несіть» (усього близько 200 прикладів). 19. Префікс atti- часто не має i перед коренем із d-, наприклад, 3-тя особа мин. часу adāwe I 68₃ «віддав», 3-тя особа теп. часу adara I 112₂ «відчиняє», наз. мн. жін. роду adaritas I 155₆ «відчинені». ¹⁷ J. Lebedys безпідставно вважав цю форму друкарською помилкою й виправив її на Wadinamet (S. M. Slavončinskis, Giesmės … Vilnius, 1958, p. 418). Те саме сказано щодо gierbiemot I 58₁₃ «шануймо тебе» (див. там само, 362). 142 20. Уживаються слова, характерні для жмудського діалекту, наприклад, bėngti «закінчити» (3 ос. теп. ч. beng I 152₂₂, зворотна форма bengiaje II 57₁₉, 1 ос. мн. ч. жін. р. ne pabengtomis I 35₁₁ «незакінченими» та ін.), pabanga «кінець» (алат. одн. pábúngosp II 37₁₇), pabengimas «закінчення» (род. одн. pabengima II 70₁₉), klėbýs «обійми» (знах. одн. klebelį I 62₈ «обіймашки»), nùmas «будинок» (наз. мн. numay II 98₁₀, знах. мн. numus II 74₁₃ та ін.), pìlė «замок, фортеця, палац» (знах. мн. piles II 21₂₀ та ін.)¹⁸. 21. У жмудській говірці вживаються прийменники prie (у певних випадках у значенні «до»), pas (з родовим відмінком), ant (у певному значенні з орудним відмінком), наприклад, а) Gaway madonę pri Jutwertoja I 14₅ «… до творця», Vįtark mus … Pri Jezáus II 109₂₁₋₂₂ «заступися за нас … перед Ісусом» (часто вживане); б) Pas Bernela I 63₁₆ «до хлопчика», pas Sunaus II 80₁ «до сина», pas táwęs II 46₂₃ «до тебе» (здається, усі приклади вжито лише з родовим відмінком); в) Ant križiumi I 145₇ «на хресті» (єдиний приклад). Усі ці жмудські риси переконливо свідчать, що перекладач гімнника був жмудином. Відповідники дифтонгів uo, ie у «дунінінків» дають підстави шукати його рідну говірку на території південних жмудинів. На схемі сучасні межі цієї території показано лінією 1. За триста років ізофона ū ‘uo’, ī ‘ie’, звісно, могла дещо змінитися, хоча очевидних свідчень про це ми не маємо¹⁹. На територію південних жмудинів нас орієнтують і багато інших мовних особливостей гімнника, які розглядатимуться нижче. Наразі з фонетичних особливостей слід указати на характерну для південних жмудинів спорадичну «вторинну назалізацію»²⁰, наприклад, наз. мн. jãs I 26₁₈, II 96₃ «їх» (~ jǫs), Ią/gį II 2₁₄ «їх же», оруд. одн. чол. р. tą II 12₁₅, 16₂₂, 27₈, 86₁₉, 104₁₂, 109₂₀ «тим» (~ tų із південножмуд. tū «тим»), iǫ II 84₆ «ним», ieg I 116₁₅ «ним же», присл. nǫ I 32₁₀ «тепер, нині» або någ I 7₁₉, Nagi I 143₈ «ну ж бо» (так написано аж 25 разів), спол. Nęs I 119₁₇ «бо» (47 прикладів) або nęfag I 63₁₁, Nęsg I 132₂₂ «те саме» (9 прикладів). Із морфологічних особливостей слід назвати характерні для південних жмудинів форми 2-ї особи множини наказового способу з -kiat (-ket), наприклад, atmin kier I 122₁₅ «згадайте» (у гімннику їх 55 прикладів), і форми 1-ї особи однини умовного способу з -čiau, наприклад, tikėčiau I 145₁₃ «я повірив би» (інших прикладів немає). Північні жмудини цих форм не вживають: вони мають закінчення 2-ї особи множини наказового способу -kit (поряд із 1-ю особою множини -kiam) і 1-ї особи однини умовного способу -čio arba -čiu (останній варіант уживає також північна частина території південних жмудинів). Сучасний південножмудський діалект найзручніше поділити на дві підговірки за трактуванням an, am, en, em. У північно-західній підговірці, яку А. Гірденіс назвав varniškiai, як і на території північних жмудинів, перший компонент сполук типу an звужений (вимовляється on, arba un), а в південно-східній підговірці, названій raseiniškiai, він зберігся незміненим. На схемі сучасну межу між обома підговірками позначено лінією 2. Славочинс- ¹⁸ Чимало слів, які з погляду сьогодення вважаються жмудськими рисами гімнника, очевидно, вживалися тоді й у говірках аукштайтів, наприклад, atpén(t) «знову» (atpen I 78₇) трапляється в катехізисі М. Петкевічюса, «Книзі Нобанжисте», біблії Й. Бреткуна, dingoti «думати, здаватися, видаватися, гадати» (1-ша особа однини мин. ч. dingojau II 39₇) — у литовських аукштайтських писемних пам’ятках Східної Пруссії різних періодів тощо. ¹⁹ Гіпотеза Й. Казлаускаса, що «у частині діалекту дунінінків, яка безпосередньо межувала з дунінінками, раніше могли також існувати ei, ou, які під впливом сусідніх діалектів, що не мають ę, ǫ, могли перетворитися на į, uː>i, ū, одночасно з перетворенням ę, ǫ на i, u» (Baltistica, V(I) 33), навіть якби вона виявилася правильною (пор. статтю А. Гірденіса там само, VI (2), 143—145), суттєво не змінила б загальної картини, оскільки, по-перше, нам невідомий час гаданої зміни ou, ei на uu, ii>ū, ī; крім того, Й. Казлаускас відносить її до північної частини території, тоді як, як побачимо, рідну говірку перекладача гімнника слід шукати на півдні цієї території. ²⁰ Про неї див.: V. Vitkauskas. Kelios pastabos dėl formų šių, sesių, — „Baltistica“, II (2), Vilnius, 1966, p. 203—206; Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, p. 196—197. 143 Схема локалізації говірки перекладача співаника С. М. Славочинського (1646 р.) 1 — південні жмудини («дунинінківська» ізофона), 2 — межа варнішківців і расейнішківців (ізофона звуження an, am, en, em), 3 — ізоглоса закінчень dat. sg. -ū (~-uo) || -ui, 4 — сучасний вигин, де не дотримуються «жмудинського звукового закону», 5 — початкове e- систематично переходить в a-, 6 — zd > z, 7 — приблизна територія, де слід локалізувати говірку перекладача співаника С. М. Славочинського (на південний схід і північний схід вона могла б простягатися дещо далі) у співаниanського типу сполуки збереглися повністю 21. Отже, вони орієнтують нас на територію расейнішківців. На те, що в середині XVII ст. в інших місцевостях жмудини вже звузили голосні, можуть указувати такі написання жмудинських топонімів, що трапляються в судових актах Расейняя, як Анмалецъ лунку22(А. Саліс читає Aпt Alėjos [: Alėja — річка у волості Відукле] ланків), унто̄ гурио певасъ23 (= aпt girių pievos). Нарешті, й інші мовні особливості співаника безперечно вказують на расейнішківський говір. Наприклад, у співанику, 21 Із понад тисячі прикладів чотири зі звуженим першим компонентом слід вважати східними рисами мови співаника. Їх розглянуто в розділі про східноавкштайтські елементи мови співаника. 22 Див. И. Я. Спрогис, Географический словарь древней Жемойтской земли XVI столетия, Вильна, 1888, p. 5. 23 Там само, с. 12. 144 як і на території расейняйської говірки, короткі голосні u, i24 зберігаються незміненими; багато варняйців їх змінюють, а частина (Куршенай, Шаукенай), як обґрунтовано вважав J. Kazlauskas25, раніше змінювала їх на o, ė. Довгий голосний ė у відкритому ненаголошеному закінченні в гімнах часто замінюється на į, наприклад, n. sg. rikβti II 98₄ «різка», Sauli I 84₁₆ «сонце», žiami II 61₃ «земля», 3. praet. pamati I 77₁₃ «побачив», tafi I 91₅ «тесав», vžmuši I 51₁₇ «убив» (аж 112 прикладів). Імовірно, сюди належать ще понад двадцять форм n. sg. f. superl. із -iausi (< iausė?), наприклад, gražiaufi II 87₈ «найгарніша», bვენčiaufi I 32₁₄ «найсвятіша». Короткий26 голосний į замість ė у ненаголошеному закінченні нині мають усі расейняйці та їхні ближчі сусіди поблизу Шаукеная, Куршеная, Шакяя, Велюони27. Інші жмудини вимовляють -ė28. Серед усіх жмудинів нині лише на території расейняйської говірки (біля Паграмантіса, Скаудвіле, Ержвілкаса, Расейняя) зафіксовано зворотну частку -se «-si», яку повсюдно вживають у збірнику гімнів Славочинського, наприклад, 1. sg. bįiau/e II 19₂₂ «боявся», artin/iu/e II 25₁₇ «наближуся», f točiause II 102₅ «стану», 2. sg. randi/e I 93₂ «знаходишся», dawej/e I 135₁₀ «віддаєшся», 1. pl. džiaukiamuo/e I 45₆ «радіймо», 3. as. atranda/e I 131₁₈ «з’являється», bengia/e II 57₁₉ «закінчується», prikiel/j/e I 133₆ «відродиться», wargintu/e I 74a₁₆ «мучилися б», inf. abgintje II 21₄ «захиститися», n. sg. m. Nuwile/e II 26₁₉ «розчарований», n. pl. m. Džiaugdamie II 49₂₃ «радіючи», g. pl. gaylenčiu/e I 140₃ «сумуючи, тобто тих, хто сумує» (загалом близько 230 прикладів). Наприкінці слова зворотна частка -si зовсім не вживається29; як і нині в говірках, вона стоїть лише після префікса, наприклад, Su/imiles II 56₁₆ «розкаявшись», at/iranda/e II 48₂₈ «з’являється». Із наведених вище прикладів видно, що зворотна частка префіксальних дієслів уживається «по-жмудському», тобто не лише після префікса, а й наприкінці слова або в обох позиціях. Саму територію расейняйської говірки нині перетинають кілька виразних ізоглос. Серед них насамперед слід зазначити відмінність у закінченні давального відмінка однини іменників a-основи: у північно-західній частині території вживається -ū (=aukšt. -uo), у південно-східній — -ui. На схемі межу позначено лінією 3. Вона доволі чітка, без широкої смуги з паралельними формами, що свідчить про стійкість і стабільність ізоглоси. У збірнику гімнів Славочинського систематично вживається закінчення -ui (пишеться -uy). Його мають і трапляються довші форми прикметників та дієприкметників, наприклад, amžingmy I 40₂₃ «вічному», gimu/iamuy I 40₁₈ «народженому». Немає жодного прикладу іменника чи іншого відмінюваного слова із закінченням -ū! Отже, рідну говірку перекладача слід шукати 24 Inf. gerdeti II 55₇ «чути» і 1. sg. mireme II 106₁₁ «ми помираємо», як свідчить форма g. sg. gimenes II 43₂₈ «рідні», виправлена на gimines (II 128₂₂) у переліку власних помилок перекладача, безперечно, є друкарськими помилками. 25 Див. J. Kazlauskas, Dėl baltų *ei ir *ō raidos lietuvių žemaičių tarmėse, — „Baltistica“, V, Vilnius, 1969, p. 32—33. 26 Те, що в говірці перекладача збірника гімнів тут був короткий голосний, засвідчують кінцівки рядків, наприклад, n. sg. roželi I 42₁₁ «трояндочка» римується з voc. sg. berneli, 3. praet. ap/jiauti I 78₆ «взув» — з inf. gauni, 3. praet. i/jaki I 76a₁₈ «висловив» — з n. -a. du. abi aki, і так далі. 27 Традиційна класифікація говірок, вважаючи цю особливість розрізнювальною ознакою велюонської підговірки західноаукштайтського діалекту, ввела в оману J. Palionį, який стверджував, що у збірнику гімнів Славочинського є елементи велюонської говірки. 28 З технічних причин на карті № 42 у книжці автора цієї статті «Lietuvių dialektologija» (Vilnius, 1966 m.), де позначено межу територій -i та -ė, сталася груба помилка. Насправді околиці Плунге, Ретаваса, Кведарни, Лауксуви, Варняй і Луоке, звичайно, належать до території -ė. Приклади з цих місцевостей у книжці наведено правильно. 29 Єдиний приклад 3. praet. fotino/ii II 223 «наситився» у переліку помилок виправлено на foti-no/e (II 128₁₆). 10. 520 145 територію на південний схід від лінії 3. Цей висновок могло б підтвердити й збереження в гімні дифтонгів ai, ei у всіх випадках як повних (звичайно, якщо їхня монофтонгізація не відбулася пізніше за XVII століття), адже на північний захід від середньої частини лінії 3 (вона для нас найважливіша) ці дифтонги в закінченнях монофтонгізуються. На території на південний схід від лінії 3 тепер неоднаково поводяться з африкатами č, dž: ближче до аукштайтів, від лінії 4, не зважають на «жмудський звуковий закон». Однак раніше ця ізофона могла проходити й дещо далі на південь та схід. Так вважати спонукає не лише її вигин у напрямку північного заходу, а й інтенсивний процес аукштайтизації жмудської мови, чітко помітний у цих місцях. Територію расянишків навпіл перетинає ізофона перетворення початкових e-, ei- на a-, ai-. Однак вона дуже нечітка: на широкій смузі посеред території спостерігаються коливання — одні слова вимовляються з a-, інші з e-, ще інші в обох варіантах (в окремих місцях варіювання дуже значне), а перетворення ei- на ai- трапляється майже на всій території расянишків. Та все ж систематично кожне початкове e- перетворюється на a- лише на схід від лінії 5. У гімні Славочинського e- перейшло в a- тільки в часто вживаних формах активного дієприкметника теперішнього часу дієслова būti «бути», наприклад: наз. відм. одн. чол. р. Aſas I 156₄ «будучи», род. відм. одн. ąſančia II 22₅, дав. відм. одн. asańčiamuy II 36₂₃, знах. відм. одн. aſanti I 102₁₀₉, род. відм. мн. aſančiu I 153₁₁₁₁, дав. відм. мн. aſantiemus I 50₄, знах. відм. мн. aſančius I 125₁₉. В інших випадках e- або ei- зберігається, наприклад: наз. відм. одн. elnis II 17₂₀ «лось», оруд. відм. мн. erſpkieteeys II 14₂₁ «з тернами», род. відм. мн. eſibiu I 129₂₂ «істот», інфінітив eyt II 26₂₆ «іти», 1-ша ос. одн. майб. часу eyſiu I 81₁₈, наз. відм. одн. Eydamas II 47₉ «ідучи», eyla II 6₁₈ «ряд». Оскільки в гімні все ж трапляється випадок такого переходу, рідний говір його перекладача не можна шукати в місцевостях, де тепер вимовляють esu (з e-), отже, його слід шукати на схід від лінії 5. У рідному говорі перекладача слово barzda вимовлялося barza (без приголосного d), пор. Plaukus barzos, gahwos trauki I 75₁₃ «волосся бороди, голови тягнув», ant barzos Arona II 59₂₂ «на бороді Аарона». Тепер найпослідовніше zd переходить у z (кажуть baržà «борода», blaužà «гомілка», lazà «палиця») у західній та центральній частинах території расянишків приблизно до лінії 6. Однак у XVII столітті таке перетворення могло відбуватися й за цією лінією, оскільки тепер воно трапляється далі на півночі (Ужвентіс, Шаукенай, Куршенай) і на сході (Титувенай — між Кельме та Шаукотом). З усього сказаного випливає, що говір перекладача найімовірніше слід шукати на території расянишків, яку з північного заходу та південного заходу обмежують лінії 3 і 5. На південному сході та північному сході цю територію можна було б продовжити ще дещо далі за лінії 4 і 6. На схемі найімовірнішу територію позначено штрихуванням30. Цей висновок цілком збігається з опублікованими К. Яблонскісом архівними даними31, які свідчать, що батьківщиною Славочинського була Ліпкішке, приблизно за 6 км на південний схід 30 Тут не було враховано ізофону умовного відтягування наголосу, що перетинає цю територію (вона дуже нечітка), адже за метрикою гімнів нелегко судити про наголошування того часу. Проте такі кінцівки рядків із римою, як, наприклад, знах. відм. мн. dienas I 63₈ «дні» з наз. відм. одн. чол. р. vienas «один» (досить частий випадок), 3-тя ос. теп. часу niera I 117₂₀ «немає» з одн. чол. р. gera «добре», 1-ша ос. одн. Diewu I 28₂₂ «божественним» з Tewut «батьком», ніби дозволяють припустити, що форми з наголосом, відтягнутим від закінчення, не були цілком чужими перекладачеві, а це загалом підтверджує локалізацію його говору на межі зони відтягування наголосу. 31 Див. K. Jablonskis, Saliamono Slavočinskio biografijos žinios. — S. M. Slavočinskis, Giesmės... Vilnius, 1958, p. 53 tt. 146 з Немакшчяй. Водночас це ніби могло б спростувати сумнів, висловлений істориками літератури щодо авторства Славочинського. Проте такий сумнів певною мірою залишається, оскільки його, як побачимо далі, підтверджує аналіз елементів інших діалектів у збірнику гімнів і особливо техніки перекладу гімнів. Елементи аукштайтського діалекту Серед мовних особливостей збірника гімнів Славочинського, більшою чи меншою мірою властивих усім аукштайтам, слід назвати такі: 1. Уживання африкат č, dž замість приголосних t, d, очікуваних відповідно до «жемайтського звукового закону», наприклад: n. sg. Jaučias I 59₂₁ ‘бик’, n. pl. žodžiai I 3₂₀ ‘слова’, d. pl. Žodžiams I 14₁ ‘словам’, i. pl. Erškietėys II 72₁₇ ‘тернами’, d. sg. m. kalbančiam I 41₁₂ ‘тому, хто говорить’, a. sg. f. Turinčią I 20₂₀ ‘ту, що має’, l. pl. gieydžiame I 28₁ ‘бажаємо’, 3 as. apšviečia I 25₉ ‘освітлює’, adv. nuoširdžiei I 48₂ ‘щиро’. Таких аукштайтських форм у збірнику гімнів більше, ніж жемайтських. Вони становлять аж 68% усіх прикладів і приблизно рівномірно розподілені по всьому збірнику. Очевидно, перекладач був добре звиклий до аукштайтських африкатичних форм і свідомо намагався надати мові збірника аукштайтського забарвлення в цьому аспекті. Про це свідчать трапляні гіпернормалізми, наприклад: a. sg. žvaizdžia I 33₁, 46₂₂ ‘зірку’, 3. praes. weyzdžia II 16₂₇ ‘бачить’. 2. Аукштайтські дифтонги uo, ie замість «дунінінкських» ū, į, наприклад: а) inf. duoti II 19₁₅, n. sg. Duona I 145₁₆, a. pl. nuodemes I 128₂₁ ‘гріхи’; б) n. sg. Giesme I 8₄, liežuvį I 140₇, świeśa I 38₁₂ ‘світло’, žiedas I 34₁₂ ‘квітка’; в) n. sg. Akmuo I 117₁₃, g. sg. širdies I 21₁₉ ‘серця’, i. sg. m. Tuo I 45₂₀, n. pl. m. Tie I 51₁₁. Форми з аукштайтськими uo, ie також переважають: у збірнику вони становлять аж близько 84% усіх прикладів (слова miestas, niekas тощо, у яких uo та ie мають і жемайти, тут не враховано). Деякі слова, наприклад diena, duona, duoti, giesmė, juokas, kiekvienas, liežuvis, mėnuo, nuoširdžiai, priešingas, šviesa, vienas, viešpats, žiedas, уживаються лише з uo, ie. Чимало й таких, у яких переважає аукштайтський варіант. Так, dievas аж 515 разів написано по-аукштайтському (з ie), а по-жемайтському — лише 1 раз (g. sg. Diwa II 126₁). Дієслово giedoti поряд із 52 аукштайтськими формами має також лише одну жемайтську (inf. gidot I 42₂₁). Поряд із послідовно аукштайтським написанням іменника diena та числівника vienas прислівник šiandien і похідні vienybė, vienoks мають обидва варіанти (співвідношення аукштайтських і жемайтських відповідно 14: 6, 3: 3, 3: 1). Імовірно, через змішування аукштайтських і жемайтських звуків та прагнення надати мові збірника аукштайтського забарвлення виникли форми, які слід вважати гіпернормалізмами: g. sg. nuoplakimą II 85₂ ‘побиття’, 3. permis. Te prieduod I 15₂₁ ‘нехай додасть, нехай дарує’. 3. Замість жемайтських uo, ie (= аукштайтських o, ė) у збірнику найчастіше пишуться літери o, ė, наприклад: n. pl. žmones I 16₅ ‘люди’, g. sg. f. ios I 6₁₀ ‘її’, inf. Turet I 36₁₀ ‘мати’, d. sg. Tewuy I 63₂₃ ‘батькові’. Із жемайтським uo, як уже зазначалося раніше, у всьому збірнику виявлено лише 12 прикладів, а з ie їх більше: тільки в позиції після k, g, š, ž знайдено 159. Проте такі написання становлять невелику частку всіх прикладів, тоді як послідовно переважає аукштайтське написання. 4. Часто вживаються повні закінчення замість жемайтських скорочених, наприклад: n. sg. m. amžinas I 29₂₁, Niekas I 23₅, 3. praes. randą II 10₃, tarnauja I 22₇, ne gali I 152₆. Однак аж ніяк не всі такі приклади можна вважати елементами аукштайтського діалекту 10* 147 Цілком можливо, що тоді в аукштайтському краї ще вживалися паралельні форми з повними й скороченими закінченнями32. Перекладач обирав те чи інше закінчення, прагнучи зберегти потрібну кількість складів у рядку гімну. Через це форми з короткими й повними закінченнями змішуються без жодної послідовності, пор. хоча б цей двовірш: Karalaw garbės, skalsus wakaras, Duok kad nu wakars butu mūs giaras (5020-21). 5. Уживаються аукштайтські форми місцевого відмінка: i основи, loc. sg. із закінченням -ų(je), наприклад ugnì II 4₁₉ ‘у вогні’ (рідко; переважає жемайтське закінчення -ėj(e) >-iej); іменників a-основи, loc. pl., із закінченням -uose, наприклад namuose I 60₂₀ ‘удома’ (59 прикладів поряд з одним із жемайтським закінченням -ise та -ųse відповідно); i-основи, loc. pl., форми з -isa (-ysa?), наприклад akyse I 37₁ ‘в очах’ (частіше, ніж жемайтські форми з -ėsa >-iesa, хоча це можуть бути й не аукштайтські, а жемайтські форми, первісні й не зазнали впливу парадигми ē). 6. Аукштайтське займенникове закінчення dat. pl. m. -iem(u)s, наприклад Tiems II 17₁₅, šventiemus I 13₃, ganantiemus I 44₁₆. Воно трапляється частіше (77 прикладів), ніж жемайтське -ims (13 прикладів). 7. Аукштайтські форми дієслів 1. pl. із -me, наприклад: 1. pl. praes. regime I 25₈, refl. stojames II 88₁₀ ‘стаємо, тобто перетворюємося’, fut. veykfime I 81₃ ‘діятимемо’, imper. bekime I 57₂ ‘біжімо’. Вони частіші за жемайтські форми на -ma. 8. Форми наказового способу з -ki-, наприклад: 2. sg. Bukig I 22₁₉ ‘будь же’, 1. pl. giedokime I 31₅, refl. džiaukimes I 32₃ ‘радіймо’, 2. pl. eykite I 41₃. Їх дещо більше (58%), ніж жемайтських форм із -kia- (42%). Однак форми з -ki- навряд чи варто вважати безсумнівним елементом аукштайтського діалекту, так само як і досить часто вживані форми теперішнього часу i-основи (наприклад, 1. pl. regime I 25₈, 2. pl. regite I 102₁₀, ne gali I 152₆ ‘не може’), бо тоді вони могли вживатися як паралельні форми й у рідній для перекладача південноаукштайтській жемайтській говірці. Ще сумнівнішим аукштайтським елементом є вживання форм займенника третьої особи jis, ji, тим паче що й нині ці форми місцями трапляються в південно-східній частині жемайтського діалекту поряд із формами основи ana- (f. anā-). Впливом аукштайтського діалекту, можливо, слід пояснювати лише частотність такого вживання у збірнику гімнів. Вибір тієї чи іншої форми займенника, найімовірніше, усе ж визначався потребою дотриматися потрібної кількості складів у рядках гімнів. Серед аукштайтських елементів збірника гімнів Славочинського, властивих не всім аукштайтам, а лише деяким субдіалектам, насамперед слід назвати тверду вимову приголосного l (позначену літерою ł33) перед вокалізмом типу e (e, ei, ę, ē), наприклад: а) a. sg. Šiotelė II 53₁₁, a. pl. Gieſmeles I 32₆₂, 1. sg. żerkole II 98₁₁ ‘у дзеркалі’; б) 1. sg. fut. leyſiu I 81₁₇ ‘пущу’, a. sg. atleydima I 123₁₁ ‘прощення’; в) a. sg. taurele I 71₁₆, 32 Те, що раніше подібні форми траплялися й на інших жемайтських територіях, засвідчує збереження цілого am у сучасній формі n. sg. nešams ‘той, кого несуть’. Лише за наявності дублета nešamas || nešams могло зберегтися ціле am і в коротшому варіанті. Інакше довелося б припустити, що короткі голосні в закінченні зникли вже після звуження сполучень типу am, тим паче після редукції та деназалізації закінчення acc. sg. -ą, але це було б безглуздо, адже тоді -a’ -ą’ мали б зникнути разом з іншими короткими голосними закінчення. 33 Так позначається і тверде ł перед задніми голосними, наприклад, malone I 21₅ ‘милість’, 3. praet. lauži I 52₁₁ ‘зламав’. Графеми ł і l суворо розрізняються. Пор. a. sg. linkſmibe I 27₂₀ ‘радість’, у виправленні помилок виправлено на linkſmibe (II 128₈). 148 n. sg. m. nuwilęs II 21₈ ‘розчарований’, n. pl. m. priwilę II 21₆ ‘зів’ялі, зів’ялі’; d) inf. ple/št I 97₁₀ ‘рвати’, 1. sg. praet. mileiau II 43₄ ‘любив’, 2. sg. praet. pralejai I 137₄ ‘пролив’ (~pralejai34), 3. fut. gales II 3₁₈ ‘зможе’, n. sg. žole II 55₁₄ ‘трава’, n. pl. kirmeles II 66₁₂. Таке ствердіння не систематичне, а спорадичне. Знайдено близько 80 прикладів. У деяких випадках перекреслення літери l не цілком зрозуміле. Після ствердіння голосні при l залишаються незмінними, за винятком таких форм: 3. praes. (?) sląpa35 II 26₄ ‘ховає?’, 3. praet. layde36 II 40₂ ‘дозволив’ (~leide), prikala37 I 80₁ ‘прикріпив’. Ще частіше твердим стає l у сполученні звуків lbe, у формах слів gelbeti (33 приклади) та kalbeti (21 приклад). Аукштайти, у яких перед голосними типу e стоїть тверде l, неоднаково поводяться з носовими голосними ą, ę та першим компонентом сполук типу an: на заході в певній смузі збереглася давня якість цих звуків, на всій решті території вони звузилися — подекуди всі (на території східних аукштайтів), подекуди лише ą, ę (на території південних аукштайтів). У гімніку Славочинського як ą, ę, так і сполуки типу an зазвичай зберігаються без змін. Проте є й приклади зі звуженими голосними. Їх слід вважати елементами східнолитовських діалектів. Для ą зі східною зміною помічено такі спорадичні приклади: 1. Форми дієслова mąstyti та іменників mąstymas, mąstis ‘думка, розум’ (усього 13 прикладів): a) inf. muſtit II 48₁₀ ‘мислити’, 1. sg. fut. muſtiſiu II 39₁₇ ‘думатиму’; b) n. sg. muſtimas II 6₂₁ ‘мислення, роздумування’, g. sg. muſtima I 132₂₄, II 31₂₇, muſtim II 5₁₈ (у виправленні помилок виправлено³⁸ на: muſtima II 128₁₅), a. sg. muſtima II 1₁₁, 9₉, a. pl. muſtimns (надруковано помилково замість muſtimus) II 23₁₅, all. pl. muſtimump II 6₂; c) 1. sg. muſtiey II 75₁₅ ‘у думці, у розумі’, a. pl. muſtis II 26₁, 107₁₉. Пор. a. sg. mąſtima II 39₃ ‘думку’. 2. Одна форма іменника sąnarys: a. pl. funarius I 91₄. 3. Три форми іменника sąžinia ‘совість’: g. sg. Sužinios II 25₂₆, a. sg. fužiniá II 2₂₃, 1. sg. Sužinioy II 14₁₆. 4. Одне східне закінчення acc. sg.: karalunu I 118₉ ‘короля’. Ці приклади становлять лише невелику частку (близько 1,2%) усіх позицій носового голосного ą. Для e зі східною зміною засвідчено такі спорадично вжиті форми: 1. Acc. sg. -ę у вислові per puſi I 87₈ ‘наполовину’. 2. Nom. sg. m. -ęs: piautis I 49₁₁, 62₁₆ ‘відчувши’, pálikis II 21₁₆ ‘залишивши’ (можливо, також римоване з ним netikis II 21₁₅ ‘негодящий’, якщо це не netikis). Вони становлять лише близько 0,6% усіх позицій ę. 34 Дієслово lieti у гімніку має два варіанти основи минулого часу: lėj- (наприклад, 3. as. leia I 86₁₄ ‘лляв’, a. sg. lejma I 121₁ ‘виливання’) та liej- (наприклад, lieia I 117₃ ‘лляв’, a. sg. lieiima II 12₄ ‘виливання’). Перший варіант ужито 11 разів, другий — 4 рази. Форм теперішнього часу цього дієслова в гімніку немає. Із 11 прикладів зі спільною основою 8 написано з ei, одну жмудську форму — з i (a. pl. f. iſblitas II 27₂ ‘вилиті’) і два написано з літерою e: 2. sg. fut. leſi I 66₁₄ ‘ллєш’ (найімовірніше, через риму з mineſi ‘згадуватимеш’), a. sg. iſzleta I 145₂₁ ‘вилита’. 35 Приклад сумнівний, оскільки й контекст не зовсім зрозумілий. Див. коментар J. Lebedžio у виданні S. M. Slavocińskis, Giesmės… p. 397. 36 Дієслово leisti та його похідні з твердим l ужито 31 раз, з яких лише в цьому одному випадку маємо lei>lai. 37 Пор. 3. praet. iſpuole II 40₃ «впав», refl. Skieles I 94₃ «розкололася, тобто тріснула, потріскалася» з -le(s). 38 J. Lebedys, не маючи повного примірника збірника гімнів, безпідставно вважав mąstis > mūstis відмінковою формою іменника (M. Slavocińskis, Giesmės … 474). 149 Тут слід було б зарахувати й форму acc. sg. особового займенника Tawi I 95₆ «тебе», якщо тільки це не коректорська помилка. Загалом форми знахідного відмінка особових займенників завжди закінчуються на -e. Зміни в сполуках типу an засвідчені лише в цих 4 прикладах (близько 0,4%): inf. aptunkiti II 82₁₇ «обходити», g. sg. aptunkima II 85₇ «обходу», 2. pl. fut. nekim-tiefite II 16₁₆ «не зненавидите», a. sg. Nindre II 75₂₅ «очерет» (пор. a. sg. nendre II 78₂₄, i. sg. Nendre II 72₁₈). Нечисленні приклади зі східними змінами ą, ę та сполук типу an (усі вони становлять менше ніж 1%) свідчать, що споконвічно жемайтський діалект перекладача у збірнику гімнів був більше розбавлений говірковими елементами південної частини «твердого» ареалу, ніж східної (у якій ці звуки звузилися), західними елементами, що зберегли незмінними ą, ę та, відповідно, сполуки типу an. Цей висновок добре узгоджується з мовною ситуацією литовської писемності того часу. Говірка західної частини згаданого ареалу, яку за найважливішим центром того часу — містом Кедайняй — умовно можна було б назвати говіркою Кедайняйського краю, у середині XVII ст. уже міцно утвердилася в литовській писемності Великого князівства Литовського. Нею було видано першу відому друковану книгу цієї писемності — катехізис М. Даукши 1595 р. Калвіни, змагаючись із католиками, також саме цією говіркою видали свої перші (катехізис М. Петкявічюса 1598 р.) та пізніші книжки³⁹. Нею було підготовлено до друку й видано перші великі збірники проповідей як католиків, так і калвінів — постили М. Даукши 1599 р. та так звану постилу Й. Моркуна 1600 р. Отже, на той час уже склалася певна традиція писемної мови на основі говірки Кедайняйського краю, сформувалися більш-менш чіткі норми цієї мови. Тому цілком природно, що під час видання першого збірника гімнів у Великому князівстві Литовському намагалися не надто відходити від цієї традиції та орієнтувалися на ті норми. Хоча говірка Кедайняйського краю переважала в литовській писемності того часу, вона була не єдиною. Письменники, які походили зі східноаукштайтського ареалу, насамперед К. Сирвідас (Ширвідас), Й. Якнавічюс і невідомий перекладач катехізису 1605 р., а згодом і інші, писали рідною говіркою. Отже, тоді формувалася ще одна писемна мова, заснована на східноаукштайтській говірці (з центром у Вільнюсі); її представники схильні були вважати її «справжньою литовською», протиставляючи нібито «жемайтській» (тобто говірці Кедайняйського краю, поширеній на території Жемайтського князівства) писемній мові⁴⁰. Значну роль у поширенні східних мовних рис у працях авторів, що писали іншими говірками, відіграв словник К. Сирвідаса, який до появи збірника гімнів Славочинського вже вийшов у трьох виданнях. Далі, розглядаючи аукштайтські риси збірника гімнів Славочинського, спершу йтиметься про ті з них, що більшою чи меншою мірою орієнтують нас на говірку Кедайняйського краю того часу, а потім — про ті, джерело яких слід шукати в ареалі східноаукштайтської говірки. Замість голосного o у відкритому ненаголошеному закінченні у збірнику гімнів Славочинського зазвичай пишеться літера a, наприклад, g. sg. nora I 7₂ «бажання», 3. praet. pažina I 34₂₀ «пізнав». Такий 39 Див. Z. Zinkevičius, M. Petkevičiaus katekizmo (1598 m.) tarmė, — „Baltistica“, VI (2), Vilnius, 1970, p. 243. 40 Пор. слова з передмови перекладача катехізису 1605 р.: «Atáiō auſiumė mano ne wieno ʒodʒey, kurie neyʒmánu ʃákos Cathechiſmo pérguldito, nuog io mili fiſtos kúngo Mikaloiaus Dáukʃbos [...] iog éſus ánas pérguldis ii ʒemáytiſbkay, ir gieyde aniš nuog mani, idant Lietúwiʃbkay butũ pérgulditas» (виділено мною. — Z. Z.). 150 Написання в багатьох випадках, очевидно, відображає жемайтську вимову цього закінчення41. Однак іноді в гімні трапляється й o, наприклад, ant oro I 46₂₂, 3. praet. Ne buvo I 73₄. Це вже виразна верхньолитовська риса. Написань із -o лише 4,5% від усіх прикладів. Проте й у тогочасних працях представників Кедайняйського краю коливаються між -o та -a: у працях М. Даукаси переважає -o, -o, але в катехізисі М. Петкявічюса, навпаки, -a становить аж 75,7%42. Отже, тоді в цій частині ареалу верхньолитовського діалекту вимовляли -a або -ą (кількість голосного невідома). Цим пояснюється порівняно невеликий відсоток написань із -o у гімні Славочинського. У ненаголошеному закритому закінченні -os написання з o (наприклад, g. sg. Motinos I 95₃, n. pl. f. wijos I 131₉₃) трапляються незрівнянно частіше. Вони становлять аж 66%. У тогочасних працях Кедайняйського краю також є лише закінчення -os; навіть у катехізисі Петкявічюса зовсім не помічено прикладів із -as. До верхньолитовських рис належать приклади з літерою e замість ė сучасної літературної мови в ненаголошеному відкритому закінченні (наприклад, n. sg. žiame I 63₁₂ ‘земля’, 3. praet. dawe I 84₁₅ ‘дав’), які в гімні трапляються поруч із жемайтським закінченням -i ‘-ė’43. Вони становлять аж 76% усіх прикладів. Цікаво, що в кінцях рядків голосний закінчення трактується як короткий і, очевидно, відкритий голосний44. Якість і кількість голосного ненаголошеного закінчення -es ‘-ės’ менш виразні. Рими в кінцях рядків свідчать про два варіанти вимови цього закінчення: 1) із коротким голосним (тобто, найімовірніше, жемайтська вимова), пор. римування g. sg. matones I 11₂₀ ‘милості’ з a. pl. žmones ‘людей’45, і 2) із довгим голосним, пор. римування n. pl. gimines II 10₈ ‘родичі’ з 3. fut. puldines ‘нападатимеш’. Другий варіант слід вважати верхньолитовською рисою. До діалектних елементів Кедайняйського краю слід віднести й спорадичне написання носової літери в закінченнях acc. sg. іменних частин мови -ą (помічено лише близько десятка прикладів, частина з яких не цілком ясна, див. с. 139) та -ę (це закінчення трапляється значно частіше, приблизно у 18% прикладів), а також у закінченні n. sg. m. активних дієприкметників минулого часу -ęs (приблизно 7%), оскільки в цих закінченнях у центральній Литві, на відміну від ареалу жемайтського діалекту та Східної Литви, на той час ще зберігалася назалізація. Про це виразно свідчать праці М. Даукаси, М. Петкявічюса та інших авторів. Верхньолитовські риси, які орієнтують нас на схід Литви, трапляються значно рідше й мають спорадичний характер. Окрім уже зазначених, найвиразнішими слід вважати такі: 1. Три приклади з re>ra: i. pl. skaralėmis I 45₁₅ ‘хусточками, тобто ганчірками’, adv. grata II 77₃ або Gratu II 73₈ ‘поруч’. 2. Один приклад із v- перед початковим uo слова (написано o): n. pl. wolas I 101₁₄ ‘скелі’. 3. Одна форма іменника obuolys, у якій uo > a (ā?): g. pl. Obalu I 64₁₈ ‘яблук’. Пор. жемайтську форму a. pl. obulus I 65₁ ‘яблука’. 41 Короткість голосного засвідчують кінці рядків гімнів; пор. римування 3. praet. wargina I 95₈ ‘мучив’ із n. sg. Motina ‘мати’, g. sg. m. gera I 117₁₉ ‘доброго’ з 3. praes. mera ‘немає’. 42 Z. Zinkevičius, M. Petkevičiaus katekizmo (1598 m.) tarmė, p. 240. 43 Останню не можна вважати верхньолитовською рисою, оскільки вона не трапляється в ареалі, де перед голосними типу e вимовляється твердий l. 44 Пор. римування 3. praet. pawijte I 63₉₃ ‘сповив’ із voc. sg. Christe ‘Христе’, n. sg. žiame I 63₁₂ ‘земля’ з 1. sg. m. tame, 3. praet. dawe I 120₃ ‘дав’ із a. sg. Jawe ‘себе’, 3. praet. gime I 31₆ ‘народився’ з l. pl. imper. giedokime, 3. praet. klause II 18₈ ‘запитав’ із 3. praes. refl. sotinause ‘насичується’. 45 Щодо якості (відкритості) голосного в цьому варіанті пор. також римування n. pl. gimines II 56₂₇ ‘родичі’ з n. sg. m. pažines ‘пізнавши’ (= пор. жемайтське -ęs). 151 4. Сім прикладів із префіксом ażu- (зазвичай уживається už-): 1. sg. praet. ażu mirßau II 55₁₃ «забув», 3. praes. dźutur II 18₁₈ «затримує», 2. pl. imper. ne ażu kietinnkite II 50₁₅ «не затвердіть», n. sg. m. ażu wilkies II 49₄ «одягнений», ne ażu meruotas II 57₁₀ «невиміряний», g. sg. ażu mirsimo II 39₁₃ «забуття», ażu fiejė-dima II 6₁₅ «сходження». Повна форма займенника 3-ї особи n. sg. m. anas «він» (I 8₁₇, 17₁₈, 29₁₁ та ін.) і 3. praes. rodźiafje II 48₁₁, ₂₇ «видається» (через основу, а не зворотну частку) могли б вважатися елементами як Кедайняйського краю, так і східноаукштайтського говору, оскільки в той час ці форми вживалися у писемності представників обох діалектів⁴⁶. Ще ширше вживався прийменник ing «у, до» (59 прикладів), наявний як у писемності Великого князівства Литовського, так і східнопрусських литовців (наприклад, M. Mažvydas, J. Bretkūnas). Незрозуміло, як слід трактувати форму 1. sg. praet. fregu. budawau II 25₁₄ «бувало», яка в писемності того часу, здається, трапляється лише у східнопрусській писемності (переважно у «Вольфенбюттельському постилі», а також у книжках J. Bretkūnas, B. Vilentas і L. Zengštokas), тоді як нині вона трапляється лише на південно-східній периферії литовського мовного ареалу (Zietela, Lazūnai, Dievėniškės, Druskininkai, Kápčiamiestis, Veisiejai, Leipalingis, Liškiava). Як перекладалися гімни J. Lebedys довів, що гімнарій Slavočinskis — це не збірка гімнів, раніше перекладених литовською мовою (про них відомо небагато), а книжка, підготовлена одночасно⁴⁷. Гімни перекладено з тогочасних латинських і польських гімнаріїв (псалми взято не з Біблії, а з переробок видатного польського поета XVI ст. J. Kochanovskio); крім того, переклад був дуже вільним, а не дослівним, як тоді було прийнято⁴⁸. Тому в багатьох випадках для їх характеристики краще пасував би (з погляду того часу) не термін «переклад», а термін «відтворення гімнів». Історики літератури дуже високо оцінюють працю перекладача, вважаючи його великим новатором литовського віршування⁴⁹. Не заглиблюючись у художній бік перекладу, тут слід звернути увагу лише на ті особливості віршування, які допомагають зрозуміти явища перекладної мови. Насамперед слід зазначити, що перекладач дуже суворо дотримувався потрібної кількості складів у рядку. Через це слова іноді незвично скорочувалися, наприклад, n. sg. duš II 116₁₈, 118₈ «душа», waland I 66₄ «година», 3. praet. Giwen II 22₁₂ «жив», liep I 76b₂₀, 78₈ «велів», tar I 17₃ «сказав». Місцями випадали навіть голосні всередині слова, наприклад, ill. sg. kalnen I 76b₃ «до в’язниці» (пор. a. pl. kalines II 34₁₀), voc. sg. Stansłoway I 118₇ «Станіславе» (пор. g. sg. Stanisłowo I 118₆). Трапляються й протилежні випадки — так звані «заповнювальні» слова, зайві самі по собі (в оригіналі їх немає), що затемнюють зміст фрази, але з’явилися, як і скорочення слів, лише через намагання перекладача зберегти потрібну кількість складів у рядку⁵⁰. Масштаб цих зусиль ⁴⁶ Жемайтське ańs «він» утратило кінцевий голосний ще до звуження сполук типу an, пор. північно-жемайтське ąns. ⁴⁷ Див. J. Lebedys, 1646 metų giesmynas. — S. M. Slavočinskis, Giesmės … p. 15—18. ⁴⁸ Там само, p. 31—39. ⁴⁹ Žr. Lietuvių literatūros istorija, I. Redagavo prof. K. Korsakas. Vilnius, 1957, p. 150—151; J. Lebedys, 1646 metų giesmynas, p. 39—45; J. Girdzijauskas, Lietuvių eiledara. Vilnius, 1966, p. 118—124. ⁵⁰ Приклади наводить J. Lebedys; див. S. M. Slavočinskis, Giesmės … p. 377 (примітка до рядка 131₁₃). 152 про інше свідчать додані наприкінці збірника гімнів виправлення помилок, у яких трапляються навіть випадки, коли одну паралельну форму замінюють іншою (наприклад, інф. judit замінюють на juditi II 128₁₁ «судити»), якщо цього вимагає кількість складів у рядку. Перекладач також приділяв багато уваги римам. Для його рим характерне повне співзвуччя двох складів (рідше — півтора складу). Рими є навіть там, де оригінал майже весь неримований або римований середньовічною римою⁵¹. Заради рим перекладач іноді вживає навіть незвичні, штучні форми відмінків або особових форм, наприклад, дав. мн. piemenėmus I 68₈ «пастухам» (римується з ganantiemus «тим, хто пасе»), оруд. мн. жін. р. būyjemis II 30₇ «страшними» (римується з pādutiklemis «стрільницями»), оруд. мн. pelenomis (!) II 55₂₅ «попелом» (з ábaromis «сльозами»), оруд. мн. жін. р. žibantiemis II 5₂₃ «сяйними» (з žwayzdemis «зорями»), 1-ша ос. мн. теп. ч. dusaujime I 63₃ «зітхаємо» (з 3-ю ос. мин. ч. užgime «народився»). Цікавий приклад у цьому випадку подає строфа Принесено до ясел, у яслах його поклали (I 62₁₃–₁₄)⁵², де заради рими й дотримання кількості складів у рядку незвично скорочено форму дієслова nuėjo. Для потреб віршування перекладач вдало використав давніші форми, особливо давальний відмінок множини на -mus (наприклад, žmonemus I 11₁₀, šwentiemus I 13₃, mumиs I 10₂) і давальний відмінок однини на -mui (наприклад, gieramuy I 81₁₅, gimušiamuy I 40₁₈), що вживаються поряд із відповідними звичайними короткими формами заради рими й насамперед для утворення рядка з потрібною кількістю складів. З цією метою також використовуються коротші й довші форми місцевого відмінка однини (пор. риму 3-ї ос. мин. ч. kaboia «висів» із 1-ю ос. одн. girioia «у гаю» I 85₂₁–₂₂), орудного відмінка однини і- та u-основ (наприклад, akmenimi II 47₈, Sunumi I 77₇ і Wieppātim II 15₂₄, junum I 81₂₀), двох форм майбутнього часу (наприклад, 2-га ос. мн. regiefite I 117₁₈ «побачите» і Stofite I 126₄ «зупинитеся»); відповідно до потреби вдало добираються постпозиційні місцеві форми або конструкції з прийменниками, що їх замінюють (наприклад, іл. одн. žiámen II 40₄, ал. одн. Diewop II 45₂₂ і з прийм. ing žiame II 26₁₄, pri Diewą II 88₁₈), довші або коротші варіанти окремих слів (наприклад, welinas II 93₂₂ і welmas II 70₇ «диявол»), тощо. Аналіз тексту збірника гімнів показує, що жемайтські елементи походять з одного джерела — рідного говору самого перекладача. Натомість аукштайтські елементи неоднорідні. Вони складаються з особливостей різних піддіалектів аукштайтського діалекту; частину з них, імовірно, запровадив сам перекладач збірника гімнів, інші, мабуть, внесли люди, які готували збірник до друку, можливо, також друкарі. Сам перекладач збірника гімнів, очевидно, був добре знайомий з аукштайтським діалектом. Походячи з жемайтського краю, що межує з аукштайтським, він змалку міг чути поряд із жемайтськими також деякі аукштайтські форми слів. І не лише з уст сусідів-аукштайтів. У самому його рідному говорі тоді, подібно до того, як і тепер поблизу Немакщяй, мабуть, існувала певна кількість аукштайтських паралельних форм. Ще більше звикнути до аукштайтських форм перекладач мав пізніше, тривалий час живучи в ареалі аукштайтського діалекту та спілкуючись з аукштайтами. З рим у кінцях рядків чітко видно, що перекладачеві були добре знайомі й звичні такі особливості аукштайтського діалекту: ⁵¹ Приклади наводить J. Lebedys, там само, с. 41. ⁵² «Шапель привезли nuėjo, у яслах йому постелили». 153 1. Аукштайтські дифтонги uo, ie замість ū, ī рідної говірки перекладача. На це вказують випадки, коли перекладач римує аукштайтські слова з тими, у яких зберігаються uo, ie і в жемайтському діалекті, наприклад, a. sg. wieta I 6₃ ‘місце’ з a. sg. /wieta ‘світ’ (цілих кілька десятків разів!). Іноді він використовує аукштайтські слова для рими з тими, що пишуться з літерою e в наголошеному корені, наприклад, a. sg. viena I 65₂ ‘одне’ римує з g. sg. pena ‘поживи’, g. sg. m. kiekwiena I 109₃ ‘кожного’ — з iž/iena ‘здавна’, d. sg. wietay II 70₃ ‘місцю’ — з n. pl. metay ‘роки’. З жемайтськими відповідниками така рима була б неможливою. 2. Короткі голосні в закінченнях у тих випадках, коли жемайти їх не зберігають. Так, n. sg. m. amžinas I 29₂₁ римується з 3. praes. refl. artinas ‘наближається’, 3. praes. duoda II 65₂ — з 3. praet. roda ‘показує’ (кілька разів), 3. praes. ne gali I 152₆ — з a. sg. dali ‘частину’. 3. Аукштайтське ненаголошене закінчення -ė (-e). Наприклад, 3. praet. pawijte I 63₂₂ ‘сповила’ римується з voc. sg. Christe ‘Христе’ (кілька разів), dawe I 84₁₅ ‘дала’ — з a. sg. fawe ‘себе’, klause II 18₂ ‘слухала’ — з l. sg. praet. refl. sotinause ‘наситилася’, n. sg. žiame I 63₁₂ ‘земля’ — з l. sg. m. tame. 4. Аукштайтське ненаголошене закінчення -os. Наприклад, g. sg. motinos I 74a₉, II 59₉ римується з 3. praet. refl. warginos ‘трудилася’ і numažinos ‘зменшилася’. Інша особа не могла запровадити ці аукштайтські елементи: визначені самою системою віршування, вони належать до первісного мовного матеріалу, яким користувався перекладач, складаючи вірші, а не до вторинного, додаткового, що з’явився пізніше під час аукштайтизації тексту. Найімовірніше, до звичних перекладачеві аукштайтизмів слід віднести й довші форми loc. sg. іменників (пор. римування girioia I 85₂₂ ‘у лісі’ з 3. praet. kaboia ‘висіло’), форми 1. та 2. pl. дієслів (пор. риму 2. pl. praes. žinote I 77₂ ‘знаєте’ з voc. sg. Pitote ‘Пилате’), а також варіант наказового способу з -ki- (пор. часту риму 2. pl. imper. klikaukimę I 63₁₅ ‘крикаймо’ з 1. sg. fueime ‘зійшлися’), якщо, звичайно, на той час цих форм не було в самій рідній жемайтській говірці перекладача. Очевидно, складаючи вірші, перекладач за потреби обирав жемайтські або аукштайтські форми. Скажімо, до g. sg. wina [vyna] ‘вина’ йому як рима краще пасувала жемайтська форма прислівника šiendina [šendīna] ‘сьогодні’ (I 71—73), ніж аукштайтська *šėdīena [šandīeną]⁵³. Так само до n. sg. m. galis [galis ar galīs] ‘сильний’ краще пасувала жемайтська форма родового відмінка dális [dalis] ‘частини’ (II 103₂₆), ніж аукштайтський відповідник *dalies [daliės]. Пор. також риму n. sg. m. wižágális ‘всемогутній’ з g. sg. pális II 44₁₂ ‘країни’, n. sg. świeſa ‘світло’ — з жемайтською формою 1. sg. vgnieſa II 115₂₁ ‘у вогні’. Натомість до 1. sg. m. tame значно краще пасувала аукштайтська форма n. sg. žiame [žeme] ‘земля’ (I 63₁₉), ніж *žiami [žemī] рідної говірки перекладача — південно-жемайтської, так само як до voc. sg. Christe ‘Христе’ краще пасувала аукштайтська форма 3. praet. pawijte [pavīste ar pavīštė] ‘сповила’ (I 63₂₂), ніж жемайтська *pawijti [pavīsti]. Таким чином, прагнучи кращого милозвуччя рим, перекладач нерідко ставив поруч слова та їхні форми з жемайтською фонетикою і типово аукштайтські форми, наприклад, g. sg. giedas II 91₂₆ ‘сором’ (жемайтське ie < ē та -as ‘-os’) римується з 53 Пор. строфу: Hey wina tokio wina, Ne buwa dar šiędina (I 71₈–₉) ‘Гей, вина, такого вина ще не було сьогодні’. У цій пісні рима wina: šiędina вжита аж 6 разів. 154 n. sg. žiedas II 92₈, «перстень» (аукштайтське ie і закінчення -as). Таких прикладів досить багато, і вони різноманітні. Див. також римування жмудських форм 1. pl. tupuoƒe «у губах» з аукштайтською danguoƒe I 105₁₂ «у небесах». У «Гімні» до слів із жмудською фонетикою нерідко додано аукштайтські закінчення, наприклад, 3. praet. ieme II 14₁₅ «взяла», n. sg. m. iƒzkodamas I 140₁₆ «шукаючи», d. pl. m. iƒzkantiemus I 140₅ «тим, хто шукає», 1. pl. lipƒnoƒe I 133₁₁, 156₁₁, II 117₅ «у полум’ях». Іноді форма, по суті жмудська, має аукштайтські звуки, наприклад, 1. pl. imper. refl. džiaukaimoƒe I 45₆ «радіймо» (з o замість uo). Трапляються й протилежні випадки, коли аукштайтська форма набуває жмудської фонетичної оболонки, наприклад, 1. pl. praes. refl. wilamieƒe II 31₁₇ «виливаємо» (аукштайтське закінчення -ėse вимовлено по-жмудськи). Ввести до гімнографічної збірки аукштайтські елементи перекладача спонукало, безперечно, бажання догодити більшій кількості литовців і прагнення підготувати якомога популярніший збірник гімнів⁵⁴. Значну роль відігравав, звісно, і приклад давнішої аукштайтської писемності у Великому князівстві Литовському. Однак, за відсутності чітких норм для всіх випадків і нормативної граматики, що їх регламентувала б, досягти більшої послідовності при аукштайтизації жмудської мови гімнів було, звичайно, важко. Найбільшу плутанину для перекладача, а можливо, і для тих, хто аукштайтизував мову збірки гімнів, спричиняло вживання графем o, e та uo, ie. Обидві ці пари у збірці, особливо у флексіях і суфіксах слів, часто змішуються. Це сталося через труднощі з розрізненням, де маємо жмудську дифтонгізацію аукштайтських голосних o, ė, а де — аукштайтські дифтонги uo, ie, які перекладач, пристосовуючись до аукштайтів, намагався вживати. Подібне змішування помітне й у сучасній мовній практиці, коли менш освічений жмудин, особливо з родини зі змішаними діалектами, намагається писати літературною мовою. У збірці гімнів графеми o та uo найбільше змішувалися в закінченнях місцевого відмінка множини (пор. чол. р. -uose і жін. р. -ose > жмуд. -uose) та в суфіксах -uotas і -otas (> жмуд. – uots). Це стосується як прикладів у середині рядка, так і позиції рими, наприклад, 1. pl. kalboƒe «у мовах» римується з weykałoƒe «у творах» (II 97₂), mal̇dnoƒe «у молитвах» — з lipƒnoƒe «у полум’ях» (I 156₁₀–₁₁), namuoƒe «у домах» — з mieƒtoƒe «у містах» (I 60₂₀–₂₁), wargoƒe «у нуждах» — з kawlinioƒe «у кожухах» (I 66₂₀–₂₁). У збірці гімнів закінчення місцевого відмінка множини чоловічого роду з графемою o вжито навіть частіше (35 прикладів)⁵⁵, ніж із uo (26 прикладів). Так само суфікси -uotas, -uotinis, -uoti з графемою o написано частіше (13 прикладів), ніж із uo (8 прикладів). Графеми ie та e (замість ė) найбільше змішуються у займенниковому закінченні давального відмінка множини; пор. римування d. pl. m. teyƒingiemus «праведним» з kaltemus «винним» (II 37₁₉–₂₀), i̇bgriebt emus «врятованим» з giminemus «родичам» (II 42₂₃–₂₄), taukiantemus «тим, хто чекає» з βauk iantemus «тим, хто кличе» (II 41₁₆–₁₇). Закінчення -iem(u)s написано з ie 62 рази, а з e — 15 разів. У коренях слів змішування графем uo, ie та o, e трапляється рідше, проте все ж має місце; наприклад, записано 3. praes. doda II 114₉ «дає» (римується з roda «показує»), n. sg. m. lepdās I 154₂ < lepdams «падаючи». Помилитися й тут було нескладно, зважаючи на слова, вживані у збірці гімнів, у яких і жмудини, і аукштайти вимовляють uo, ie, наприклад, afiera, ⁵⁴ Прагнення зробити збірник популярнішим засвідчує, зокрема, виправлення помилки: форму 3. cond. fectu «пішов би», наявну в I 116₆, виправлено на fektu (II 128₅). ⁵⁵ Loc. pl. wiƒrikłoƒe I 44₁₉, 59₉, «у пелюшках», тут не враховано, оскільки іменник vystykłai у говірці перекладача був не чоловічого, а жіночого роду; пор. i. pl. wiƒtikłomis I 53₂₃, II 8₁₅ «пелюшками». 155 aliejus, Andriejus, tielybė, Elžbieta, Gabrielis, Juozapas (8 прикладів поряд із g. sg. Juzapa I 3₉), Kazimieras, kielikas, Maižiešius ‘Мойсей’, miera ‘поміркованість, скромність’, mieruoti ‘міряти’, miestas, niekas, niekad(os), niekur, (pa)niekinti, (ne)prietelius, siera, sviestas, Vaitiekus. Із 282 помічених прикладів цього типу 248 записані з uo, ie, 34 — з o, e. Характерно, що більшість останніх становить слово niekas та його похідні. Дієслово (pa)niekinti і іменник (pa)niekinimas систематично пишуться лише з літерою e. Так само з e пишеться суфікс -ienė, що могло б свідчити про спроби перекладача надати словам рідного жмудського діалекту аукштайтську фонетику, транспонуючи їх шляхом озвончення56. У «Гімні» досить послідовно вживаються графеми o, e замість жмудських uo, ie (= аукштайтських o, ė) у словах, що римуються зі словами, які мають аукштайтські або спільні для обох діалектів дифтонги uo, ie, наприклад, у формах дієслів stoti (жмуд. stuoti) і duoti (II 2₁₆–₁₇, ₂₄–₂₅, 19₁₅–₁₆, 36₉–₁₀, ₁₃–₁₄, 56₁₉–₂₀ та ін.), a. sg. m. žadeta ‘обіцяного’ та pradeta ‘розпочатого’, а також g. sg. swieta ‘світу’ (I 39b₆–₈, ₁₃–₁₅, ₂₀–₂₂). Однак це може бути роботою не лише перекладача, а й іншої особи, яка надала мові «Гімну» аукштайтських рис. Окрему проблему становлять східноаукштайтські риси в «Гімні». Аналіз віршування показує, що принаймні частину з них увів сам перекладач пісень; пор. римування n. sg. m. paiautis ‘відчувши’ з n. sg. iautis ‘бик’ (I 49₁₀–₁₁, 62₁₅–₁₆), a. sg. puſi ‘половину’ — з a. sg. m. iſdžiuwuſi ‘висушеного’ (I 87₈–₉), a. sg. karalunu ‘короля’ — з a. sg. ſunu ‘сина’ (I 118₉–₁₀). Й. Лебедіс пояснює східноаукштайтські риси «Гімну» впливом словника К. Сирвіда57. Однак у «Гімні» є й такі східноаукштайтські риси, яких немає в цьому словнику58, наприклад, (ne)kintėti ‘(не)терпіти’, aplunkyti ‘відвідувати’, aplunkymas ‘відвідування’ (метрику зазначено на с. 150), skaralė ‘ганчірка’, grata ‘поруч’, obalys ‘яблуко’ (с. 151). Крім того, зі словника не могла бути запозичена східноаукштайтська флексія відмінків, наприклад, a. sg. karalunu I 118₉ ‘короля’, puſi I 87₈ ‘половину’. Форми дієприкметників paiautis I 49₁₁, 62₁₆ ‘відчувши’ та palikis II 21₁₆ ‘залишившись’ також відсутні в згаданому словнику. Отже, крім нього, існувало й інше джерело, звідки східноаукштайтські форми потрапили до «Гімну». Таким джерелом слід вважати живий східноаукштайтський діалект того часу, у місцевості поширення якого перекладач, очевидно, мусив жити тривалий час. Найімовірніше, це були мешканці міста Вільнюса, які тоді розмовляли східноаукштайтським діалектом і з якими перекладач мав спілкуватися, наприклад, навчаючись у Вільнюській Академії. Варто зазначити, що в «Гімні» трапляються навіть ожмуджені східноаукштайтизми, наприклад, 2. pl. fut. nekintiesite II 16₁₆ ‘не терпітимете’ (із жмудською дифтонгізацією голосного ė). Перекладач справді широко користувався словниками К. Сирвіда59. За словами Й. Лебедіса, це була його найважливіша настільна книжка під час перекладу пісень литовською мовою. Найімовірніше, зі словника запозичено східноаукштайтські відповідники слів mąstyti, mąstymas, mąstis ‘думка, розум’, sąnarys, sąžinia, nenėrė (їх наведено на с. 149–150), іменник uola із доданим v- (перекладач не зрозумів правопису К. Сирвіда, за яким на початку слова буквами vo позначено дифтонг uo), більшість слів зі східноаукштайтським префіксом ažu- (с. 152), а також багато інших, що не мають чітких діалектних ознак (новотвори, запозичення тощо); серед них варто назвати, наприклад, такі: didėžuvìs ‘кит’ (II 66₄), miestakelis 56 Прийменник apie також систематично пишеться з e (усі 40 прикладів). Однак він може мати голосний ė або e, а не ie; пор. форми в сучасних діалектах apė, ape. 57 Див. J. Lebedys, 1646 metų giesmynas. — S. M. Slavočinskis, Giesmės..., с. 24. 58 Автор вдячний дослідникові цього словника К. Пакалці, який надав наведені нижче дані. 59 Про це див. J. Lebedys, згадана праця, с. 26–30. 156 «вулицю» (II 25₆), pelikonas «пелікан (такий птах)» (I 145₁₉, II 55₁₉), присл. piktadaringai «по-злочинницьки, безсоромно» (II 25₈), persūna «особа, людина» (I 129₂₃, 131₂₃, II 115₁₄ та ін.), rožių vainikas «розарій» (II 68₄, 69₁₃), sudara «згода, порозуміння» (II 46₉, 60₄), sumania «задум, намір» (II 24₂₄), skalinis «учень» (II 82₉), tikybė «віра» (I 143₁₀), visotimė «народ, натовп» (I 103₂₀). Не лише форма, а й написання цих та деяких інших слів у словнику Сирвідаса і в пісеннику Славчинського цілком збігаються. Крім того, вони здебільшого трапляються в псалмах і в інших складніших для перекладу текстах пісень. Підсумовуючи все сказане про первісний мовний матеріал, яким сам перекладач користувався під час віршування, маємо зробити висновок, що його жемайтська основа зазнала сильного впливу аукштайтського діалекту, насамперед тодішнього краю Кедайняй, і дещо меншою мірою східноаукштайтських піддіалектів. Перекладач мусив тривалий час спілкуватися з носіями цих піддіалектів і довго жити в їхньому середовищі. Тому навряд чи він міг бути молодою людиною. Це ніби підтверджує сумніви істориків літератури щодо того, чи міг Саліамонас Мозерка Славчинський, який у 1646 р. ще тільки навчався у Вільнюсі, справді бути перекладачем такого довершеного пісенника⁶⁰. Однак проти цього сумніву свідчить здійснена локалізація рідного говору перекладача — у тих самих місцях, звідки походить С. М. Славчинський. Отже, питання авторства перекладача пісенника й надалі потребує дослідження⁶¹. Мова пісенника, укладеного перекладачем-жемайтом, хоч і містила багато аукштайтських елементів, усе ж істотно відрізнялася від звичної на той час мови литовських писемних творів, що видавалися у Великому князівстві Литовському й ґрунтувалися на аукштайтському говорі краю Кедайняй (у Жемайтському єпископстві) або східноаукштайтському говорі (у Віленському єпископстві). Очевидно, видавців-єзуїтів пісенника це не задовольнило: вони вимагали ще більше наблизити цю мову до аукштайтської, щоб пісенник став доступним для ще більшої кількості литовців. Хто виконав цю роботу — сам перекладач чи інша особа (особи?), тепер важко встановити. Утім, найімовірніше, до виправлення тексту пісень долучився не лише перекладач, а й інші особи, можливо, спеціально призначений для цього редактор (редактори?). Принаймні таке припущення підказують місця, де під час наближення до аукштайтської мови було зіпсовано рими, над милозвучністю яких, як ми бачили, перекладач дуже дбав. Наприклад, у пісні «про весілля в Кані Галілейській» (I 70—73) поряд із шість разів повтореною звучною римою g. sg. wina [vīna] «вина»: присл. šiedina [šendina] «сьогодні», утвореною жемайтськими формами іменника vynas і прислівника šiandieną, є чотири випадки, коли цю риму зіпсовано: жемайтську форму прислівника šiandieną замінено аукштайтським відповідником šiediena (I 71₄, ₁₉, 72₂, ₂₉). Інший приклад рими, зіпсованої під час наближення до аукштайтської мови, — римування n. sg. žiedas «перстень» із g. sg. giedos «ганьби» (замість жем. giedas; II 112₁₉)⁶². Від перекладача радше можна було б очікувати, що він заново інакше перекладе такі місця віршами, а не псуватиме риму. 60 Див.: Lietuvių literatūros istorijos chrestomatija. Redagavo K. Korsakas ir J. Lebedys. Vilnius, 1957, p. 76; Lietuvių literatūros istorija, I. Redagavo K. Korsakas, Vilnius, 1957, p. 150; J. Lebedys, 1646 metų giesmynas. — S. M. Slavčinskis, Giesmės..., p. 45—49. 61 На те, що перекладачем був С. М. Славчинський, указують заголовок і передмова пісенника. Про це див. статтю D. Gargasaitė у «Pergalė», 1968, № 9, с. 179—180, та бібліографію Литовської РСР, I. Vilnius, 1969, с. 369. Проте цьому суперечать оприлюднені J. Jablonskis біографічні відомості про С. М. Славчинського, а також сумніви щодо того, чи мав С. М. Славчинський будь-який стосунок до літератури; див. K. Jablonskis, Saliamono Slavčinskio biografijos žinios. — S. M. Slavčinskis, Giesmės..., p. 53—58. 62 Можливо, єдиний приклад із зворотною часткою -si наприкінці слова (у говорі перекладача була лише -se), а саме форма 3. praet. fotinošī II 22₃ «наситився», є результатом такого «виправлення»: перекладач згодом виправив його в переліку помилок (II 128₁₆), оскільки ця форма римується з 1. pl. peklofe «у пеклі». 157 Наближувач (наближувачі?) тексту пісень до аукштайтської мови мав бути представником кедайняйського говору. Східний аукштайт, безперечно, замінював би сполуки типу an. Західний аукштайт, який не вимовляє приголосного l, не вставляв би літеру i перед голосними типу e. До того ж цей діалект тоді не використовувався в писемності Великого князівства Литовського. Він загальнопоширився лише в писемних творах, що видавалися у Східній Пруссії. Мовний редактор найбільше торкнувся невіршованих уривків і заголовків пісень. Тут загалом залишилися лише дві жемайтські форми (очевидно, непомічені): a. sg. iwá I 64₅ «Єву» та 3. praes. wadin I 129₁₀ «називає». В іншому все наближено до аукштайтської мови, точніше — «окедайняйовано». У віршованому тексті зусилля редактора обмежувала метрика пісень. Трохи більше свободи він мав усередині рядка (поза позицією рими). Саме тут він і виправляв більше. Наприклад, у пісні з польським заголовком «W dzień Bożego narodzenia» (I 51—53) із трьох форм 3. praet. дієслова (за)mušti дві стоять усередині рядка й обидві мають аукштайтське закінчення (записане як -e), а одна — наприкінці рядка і зберегла закінчення рідного говору перекладача -i, оскільки римується із закінченням a. sg. m. -i «-į». У цій пісні загалом є дев’ять форм 3. praet дієслів на ė-основу. З них чотири стоять усередині рядка (три мають закінчення -e, одна — -i), а п’ять — наприкінці рядка (у позиції рими); усі вони зберегли закінчення -i, властиве говору перекладача. Усередині рядків редактора найбільше обмежувала потреба не змінювати наявної кількості складів. Через це він не міг, скажімо, замінювати жемайтські форми без короткого голосного в закінченні відповідними аукштайтськими формами з повним закінченням. Доводилося залишати форму, вжиту самим перекладачем. Отже, очевидно, мову виправляли переважно шляхом запровадження африкат č, dž замість t, d, які були наявні за «жемайтським звуковим законом», аукштайтських дифтонгів uo, ie замість монофтонгів південної жемайтської мови ū, ī, голосних o, ė замість жемайтських дифтонгів uo, ie, вставлення літери t перед голосними типу e тощо, тобто вносили такі виправлення, що не змінювали кількості складів у рядку. Редактор не був обачним, бо в тексті з’явилося чимало гібридних форм — напівжемайтських, напіваукштайтських, наприклад, 2. pl. imper. Duokit II 11₂₆, duokiet I 40₁₇ «дайте», giedokiat I 37₂₃, giedokiet I 40₁₇ «співайте», Heyskiet I 111₁₁ «впустіть», 2. sg. Giebiek II 63₁₉ «врятуй», n. sg. žoteli I 22₂₅ «травичка» (з аукштайтськими uo, ie, o, t, але жемайтськими -kia-, ie < ė, -i «-ė»). Редактор не торкався або лише зрідка торкався тих жемайтських форм, які тоді не були цілком чужими аукштайтам. Наприклад, здебільшого без змін залишено жемайтське закінчення loc. sg. і-основи -iey «-yje», пор. -eie у творах аукштайтів J. Bretkūnas, B. Vilentas та ін.⁶³, присл. nesavėjė Jurbarkas «як чужий». Жемайтський прийменник pri [pri] «біля» був прийнятним для редактора, оскільки варіант із коротким i [pri] тоді використовувався в аукштайтських говорах (можливо, навіть у говорі самого редактора), і подекуди вживається досі⁶⁴. Тому з 113 прикладів цього прийменника в пісеннику лише 6 разів написано prie(g) і 1 раз preg, а в усіх інших випадках (тобто 106 прикладах) залишено pri⁶⁵. Інакше було з прийменником nuo: його аукштайтський варіант nuog вжито 134 рази (1 раз написано nog), а жемайтський nu [nū] — лише 26 разів. Усередині рядків найбільше залишилися не наближеними до аукштайтської мови ті елементи перекладачевої мови, яких редактор, очевидно, просто не помітив. Наприклад, із 516 прикладів слова dievas без- ⁶³ Žr. J. Kazlauskas, Lietuvių kalbos istorinė gramatika, Vilnius, 1968, p. 152—154. ⁶⁴ Žr. Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, p. 424. ⁶⁵ Daiktavardžių priešdėlis pri- [žem. pri-], pvz. 1. sg. priwáyždoy II 11₂₀ ‘prievaizdoje, globoje’, giesmyne pavartotas 7 kartus, o prie-, pvz., n. sg. priewayžda II 32₆, 6 kartus. 158 залишилося з південно-жемайтського лише одне: g. sg. Diwa II 126₁, і воно міститься не в тексті пісень, а в змісті книги (рядок заголовка, що йде в самому тексті пісні, виправлено). Виправлення в кінцях рядків обмежували рими. Не псуючи рими, можна було змінювати лише обидва члени однієї пари. У «Гімні» вони часто є аукштайтськими, наприклад: n. sg. diena: naujiena ‘нова звістка’ (I 61₁₃–₁₄), g. sg. f. pašlovintos ‘прославлених’: paženklinktos ‘позначених’ (I 24₂₁–₂₂), d. pl. m. pamestietiems ‘покинутим’: pučiantiems ‘тим, що дмуть’ (II 1₂₂–₂₃), 3. praet. tare ‘сказав’: įžvare ‘вигнав’ (I 65₁₂–₁₃), 1. pl. imper. dumokime ‘думаймо, мріймо’: minekime ‘згадуймо’ (I 74a₇–₈). Однак залишилися й пари, не переведені на аукштайтський лад, наприклад: 2. sg. praes. refl. randije ‘знаходишся, є’: wilije ‘сподіваєшся’ (I 93₂–₃), inf. turieti ‘мати’: kientieti ‘терпіти’ (I 85₁₅–₁₆), 3. praet. trauki ‘тягнув’: rauki ‘зморщив’ (I 75₁₃–₁₄), 2. sg. imper. refl. artinkias ‘наближайся’: šveikinkias ‘вітайся’ (I 6₁₅–₁₆), 2. pl. dž iaukiaties ‘радійте’: linkšminkiaties ‘веселіться’ (I 26₁₃–₁₄). Змінити лише один член пари, не зіпсувавши рими, неможливо, тому в тих випадках, коли пару становили дві різні граматичні форми, виправлячеві доводилося залишати їх недоторканими, хоча одна з них і була жемайтською, наприклад: adv. didey ‘велично’: 2. sg. praet. įbgidey ‘зцілив’ (II 12₂₅–₂₆), inf. gauti ‘отримати’: 3. praet. apšiauti ‘взув’ (I 78₅–₆), 2. sg. imper. refl. džiaukiafse ‘радій’: 3. praes. refl. artinafe ‘наближається’ (I 27₃–₄), 1. pl. imper. refl. džiaukiamoſe ‘радіймо’: 3. praet. refl. ſtojoſe ‘зупинилися’ (I 45₆–₇). Лише у дуже рідкісних випадках такі рими все-таки зіпсовано — мабуть, через недогляд або через надмірно суворого (і некомпетентного) виправляча. Жемайтські монофтонги ū, ī (= аукш. uo, ie) залишалися непереведеними на аукштайтський лад у позиції рими лише тоді, коли другий член пари містив давні голосні ū, ī, наприклад: a. pl. f. paskaytitas ‘прочитана’: iššiltas ‘вилита’ (II 27₁–₂). Однак такі випадки були рідкісними. Загалом же всюди надмірно надавали аукштайтських форм. Тому в «Гімні» так мало прикладів із жемайтськими ū, ī (близько 17%), які зазвичай залишилися «через недогляд» посеред рядка.⁶⁶ Дуже часто рими тієї самої пари різняться тим, що в одному слові є uo, а в іншому o, наприклад: inf. duoti: inf. atſtoti (II 19₁₅–₁₆). Можливо, тут перекладач заримував аукштайтську форму (uo) із жемайтською (uo < o), яку виправляч перевів на аукштайтський лад, замінивши жемайтське uo на аукштайтське o. Так само слід пояснювати й часту риму ie: ė (пишеться e), наприклад: g. pl. wietu ‘місць’: i. sg. m. negirdetu ‘нечуваних’ (I 125₂₁–₂₂). Через це, а також через часту заміну жемайтських uo, ie аукштайтськими монофтонгами o, ė (пишеться e) посеред рядка, у «Гімні» залишилося так мало жемайтських дифтонгів uo, ie (= аукш. o, ė). Гарне співзвуччя рими більше залежить від вокалізму, ніж від консонантизму. Тому перекладач менше зважав на останній; пор. римування g. sg. m. ano ‘його’ з l. sg. Kanoy ‘у Кані, у землі Кани’ (I 70₉–₁₀). Це могло сприяти інтенсивнішій заміні жемайтських безафрикатних форм аукштайтськими африкатними. Змінювати міг як сам ⁶⁶ Варто зауважити, що такі випадки становлять більший відсоток у певних закінченнях. Серед жемайтських варіантів закінчення займенників i. sg. m. -uo становлять цілих 70%, закінчення n. pl. m. -ie — 25%, тоді як закінчення g. sg. іменників i-основи -ies — лише близько 6%. В окремих випадках, мабуть, виправляч уникав змінювати ті жемайтські форми, які були йому не цілком зрозумілі. На це начебто вказує трактування форм дієслова 1. sg. praes. із нарощеним енклітичним займенником -t(i) ‘тобі, тебе’. Із трьох прикладів таких форм у «Гімні» (I 65₁₃, 144₁₁, II 121₁₅) усі зберегли жемайтську фонетику, тобто закінчення -ūt < -uo-t (i) (пишеться -ut). Так само закінчення 1. sg. refl. -uos(e) у 10 випадках є жемайтським і лише 4 рази переведеним на аукштайтський лад. Закінчення адезиву -iep залишено як -ip (= пор. жем. -ip?), мабуть, тому, що в такому написанні воно не було чужим і для аукштайтів, у яких -ip трапляється насамперед у парадигмі іменників i- та (i)ja-основ. 159 перекладач, а також мовні виправлячі (адже «жемайтський звуковий закон» зберігають лише 32% наявних прикладів). Із поданого аналізу видно, що мовні виправлячі не лише значною мірою надали «Гімну» аукштайтських форм, а й збільшили кількість різноманітних дублетів та мовних неоднорідностей загалом. Значення пісенника Славочинського для історії литовської мови та історичної діалектології У пісеннику Славочинського міститься чимало важливих мовних даних, які дають змогу висвітлити різні проблеми історії нашої мови та розвитку діалектів. З пісенника дізнаємося, що в першій половині XVII ст. південні жемайти вже мали монофтонги ū, ī замість верхньолитовських дифтонгів uo, ie. І в цій жемайтській області на той час уже дифтонгізувалися довгі вузькі монофтонги o, ė. Уже існував приблизно такий самий розподіл ą, ę, ų, į (= an, en, un, in) та a, e, u, i, який маємо в діалекті тепер. Прийменник і префікс į у певних випадках іще зберігав тоді варіанти з n (ing, in-), принаймні факультативні. Існувала характерна для південних жемайтів «вторинна назалізація». У пісеннику вона трапляється не зовсім у тих самих словах, що й тепер, а це, своєю чергою, свідчить, що в давнину було чимало коливань між формами з назалізованими та деназалізованими, особливо вузькими, голосними67. У місцевості Расейняй тоді подекуди вже зароджувалося перетворення початкового e- на a-. Однак у мовленні Вертьовки наголошені на першому складі змішані дифтонги, утворені з u, i + r, l, m, n, ще зберігали повноцінний перший компонент. Тепер у тих околицях (Жалпяй, Немакщяй, Очикай, Сугінтай, Відукле, Суяняй і в самій Ліпкішке) він дифтонгізований: вимовляють, наприклад, dùorti ‘dùrti’ («колоти»), kūolti ‘kùlti’ («молотити»), skùonsti ‘skų́sti’ (< skūnsti) («скаржитися»), dùomples ‘dùmplės’ («ясна»), pièrms ‘pìrmas’ («перший»), jièlks ‘ìlgas’ («довгий»), piènti ‘pìnti’ («плести»), riemc ‘rìmtas’ («спокійний»). Про те, що ця дифтонгізація не давня, свідчить, зокрема, і перетворення дифтонгів вторинного походження, наприклад, 3. praes dùor ‘dùria’ («коле»), guòl ‘gùli’ («лежить»), d. sg. mùon < mùn ‘man’ («мені»), sunkùoms ‘sunkùmas’ («тяжкість»), pìpiers ‘pìpiras’ («перець»). У сфері консонантизму насамперед слід відзначити, що пом’якшення приголосних перед голосними типу e тоді було дещо іншим, ніж тепер. Нині південні жемайти-расейняйці в цьому випадку пом’якшують усі приголосні. У першій половині XVII ст. перед голосними типу e виразно пом’якшувалися лише приголосні k, g, можливо, принаймні частково, також š, ž68. Інші ще залишалися твердими або пом’якшувалися зовсім незначно. Це ясно показує аналіз правопису пісенника Славочинського. Загалом у пісеннику знайдено 687 прикладів із поєднаннями k, g + голосний типу e. Усі вони написані з пом’якшувальною графемою i після k, g, за винятком єдиного прикладу n. sg. Ewangeliſta I 128₁₄ ‘євангеліст’, який, будучи іншомовним словом, зберігає оригінальне написання. Наголошені сполуки [kė], [gė] і ті, що містять [e] в дифтонгізованій акутовій сполуці ([kéi], [géi], [kér], [gér]...) записано графемами kia, gia, наприклад, n. sg. kìalas I 86₁₂ ‘kėlias’, gìaras I 50₂₁ ‘gėras’, kialdamas II 73₁₆ ‘kėldamas’, inf. giarti II 17₂₁ ‘gérti’ тощо. Ненаголошені, тобто такі, що, як вважається, входять до циркумфлексної сполуки, а також короткі наголошені систематично записуються графемами kie, gie, наприклад, 3. praes. kient I 92₄ ‘kėnčia’, 1. sg. 67 Дуже незвичним випадком назалізації є форма займенника 2-ї особи tą II 104₁₂ ‘tū’ (назалізований короткий голосний?). Важко повірити, що тут приховано *tū = російський відповідник ты. Можливо, це коректорська помилка? 68 Щодо африкат, виразних прикладів немає. У пісеннику є лише іншомовне слово večeria ‘вечеря’, написання якого непослідовне (двічі після č написано пом’якшувальну літеру i, а двічі її немає). 160 Laukie I 54₃ ‘чекала’, присл. gierav I 21₉ ‘добре’, 1-ша ос. мн. теп. часу gievdžiame I 19₂ ‘бажаємо’, присл. Draugie I 22₂₁ ‘подруга, разом’ тощо⁶⁹. Розрізнення графем ia і ie добре збережено; пор. пари: знах. одн. kiala I 155₁₀ ‘шлях’ та оруд. одн. kielu I 117₁₁ ‘шляхом’, знах. одн. giara I 142₂₂ ‘добрий’ і род. одн. жін. р. gieros I 100₇ ‘доброї’⁷⁰. У гімні було знайдено 233 приклади сполучень š, ž + голосний типу e. Із пом’якшувальною графемою i написано 154 рази, без неї — 79 разів. Літеру i систематично не пишуть у двох випадках: а) після префікса iš- (7 прикладів), де, очевидно, зберігається вимова перед паузою, і б) у формах дієслова šelpti (26 прикладів), які перекладач або редактори могли знати лише з письмових джерел (?). Інші випадки непозначення пом’якшувальної літери i несистематичні; вони трапляються лише у формах дієслів žengti (18 прикладів без i і 2 з i), žeisti (6 без i, 1 з i), žeminti (4 без i, 7 з i), числівника šeštas (1 без i, 5 з i) і іменника ženklas (14 без i, 6 з i), а також у похідних формах, демінутиві roželė (1 приклад; натомість rožė і демінутив darželis пишуться з i — 6 прикладів), а також у формі 3-ї ос. мин. часу дієслова (už)mušti (2 без i, 1 з i). Ці факти свідчать про непослідовне пом’якшення приголосних š, ž. Можливі два пояснення: або в рідній говірці перекладача на той час ці приголосні ще не були помітно пом’якшені (літеру i могли додавати укладачі гімну, які надавали мові рис верхньолитовської говірки), або вони в цій говірці вже були м’якими, а приклади без i з’явилися з вини редакторів, що походили з діалектів, у яких пом’якшення не відбувалося. Перше припущення видається надійнішим, оскільки його підтверджують дані з писемних пам’яток жемайта Мажвідаса (за даними Chr. Stango, у його катехизмі пом’якшуються лише k, g⁷¹) та верхньолитовця з Кедайняйського краю М. Петкевічюса (який пом’якшував не лише k, g, а й š, ž⁷²). Дистрибуція графем ie та ia після š, ž така сама, як і після k, g, лише непослідовностей дещо більше (11%). Інші приголосні перед голосними типу e не пом’якшуються літерою i⁷³; так само після них наголошене e не пишеться графемою ia⁷⁴. 69 У гімні демінутив vaikelis написано так, ніби наголос падає на vaikelis; пор. waykielis II 59₉, клич. одн. waykieli I 27₇, наз. мн. waykielay I 37₂₂. Так само перекладач трактує дієслово (pra)keikti як (pra)keikti (так само і в катехизмі М. Петкевічюса!). Дієслово gelbėti має два варіанти наголошення: gelbėti і gelbėti (на це вказують також рими). 3-тя ос. майб. часу Giers II 38₁₄ ‘лікуватиме’ і зворотна форма prikielſiſe I 156₂₄ ‘воскресне’ свідчать про верхньолитовський циркумфлекс форм 3-ї ос. майбутнього часу (з метатонією). У зворотній формі 2-ї ос. мин. часу Džiaugieys II 72₅ ‘ти радів’ також, очевидно, приховане верхньолитовське закінчення 2-ї ос. одн. -ei(s), а не жемайтське -ėi(s). 70 Відхилень порівняно небагато. Якщо не враховувати випадки, зазначені у примітці 69, їх нараховано лише 40, що становить 9% усіх наявних у гімні прикладів [ke], [ge]. Умови для появи відхилень створило змішування літер a та e у гімні (наприклад, присл. skaney I 71₂₁ ‘смачно’, наз. одн. жін. р. buſenti I 74b₄ ‘та, що буде’, mažiaufe II 8₆ ‘найменша’ поряд з оруд. одн. жін. р. baymia I 80₁₄ ‘страх’, наз. одн. чол. р. ateias I 56₆ ‘той, хто прийшов’, 2-га ос. одн. мин. часу зворотної форми kielayſe II 25₁₁ ‘ти їхав’); це сталося через збіг [a] після м’якого приголосного та [e] у жемайтському діалекті. Варто зазначити, що жемайтський формант наказового способу в гімні слід трактувати як kia, а не ke: хоча він не буває наголошеним, написання з ia становлять 38%, а у формах 2-ї ос. одн. та 1-ї ос. мн. — аж 50%. 71 Žr. Chr. S. Stang, Die Sprache des litauischen Katechismus von Mažvydas. Oslo, 1929, p. 98. 72 Див. Z. Zinkevičius, M. Petkevičiaus katekizmo (1598 m.) tarmė, „Baltistica“, VII (1), Vilnius, 1971, p. 74–77. 73 Загалом помічено лише 6 прикладів з i (род. одн. ſmirties II 24₁₉ ‘смерті’, інф. tieyſti II 26₂₃ ‘судити’, 2-га ос. одн. теп. часу зворотної форми Tieykies II 65₅, 110₁₂ ‘ти зважився’, 3-тя ос. мин. часу Pražwiełgie I 18₁₆ ‘проглянула’, присл. wievkley II 64₂₁ ‘швидко’), але це очевидні коректурні помилки, оскільки в усіх інших випадках ці слова пишуться без i. Помилку в виправленій формі оруд. одн. miedey ‘на дереві’ (~ жем. mediey) виправлено на mediey (II 128₉), але цю помилку виправлено й у самому тексті (I 64₁₄). Прикметник у наз. одн. жін. р. Anielibſka I 155₃ ‘ангельська’ містить дифтонг ie (пор. anielas ‘ангел’ LKKŽ I² 141), а у формі род. одн. жін. р. nieſakſtos II 103₅ ‘незабруднених’ замість ne- може бути nė- > жем. nie- (?). 74 Приклади, що трапляються через збіг [a] після м’якого приголосного та [e] (див. примітку 70), мають a як у наголошеній, так і в ненаголошеній позиції. 11. 520 161 З пісенника Славочинського видно, що в першій половині XVII ст. південні жемайти-расейняйці вже не вимовляли приголосного d між z і голосним, напр., род. в. одн. barzos I 75₁₃, II 59₂₂ «бороди». Тоді іменник žvaigždė ще вимовляли без -g- (нині в говірці перекладача, як і в ареалі аукштайтів, вимовляють із -g-), напр., наз. в. одн. žwayzde II 86₁, оруд. в. мн. žwayzdemis II 5₂₄. Східнолитовські риси пісенника дають підстави вважати, що на той час принаймні частина ареалу східних аукштайтів уже зазнала в окремих випадках монофтонгізації дифтонга uo у ненаголошених складах, напр., род. в. мн. Obalu I 64₁₈ «яблук». Очевидно, тоді існували лише початкові прояви цього явища. Тоді в окремих місцевостях Східної Литви склад re уже вимовляли як ra, напр., grata II 77₃ «ґрета». Серед морфологічних особливостей насамперед слід зазначити живе вживання в пісеннику таких граматичних форм, яких нині в ареалі жемайтів-расейняйців уже немає або які майже цілком зникають. Зокрема, вживається називний відмінок двоїни іменних частин мови (напр., Kur šiuo metu mudu, Ir bandikščiu tudu, Gaujim atiljės I 61₉–₁₁ «де ми зараз, ми двоє, і ті дві тварини, дістанемо спочинок»), дієслівні форми двоїни (напр., eykiau fu manimi II 117₁₄ «ходімо зі мною»). Засвідчені форми ілативу. Ілатив однини в пісеннику досить частотний — аж 44 приклади (іменники різних основ). Ілатив множини засвідчений лише одним прикладом: plenifn I 154₁₇ «у жар (попіл жарин, що тліють)». Замість форм ілативу множини вживається конструкція з прийменником ing «у» + acc. pl.. І нерідко ілатив однини замінюється конструкцією ing «у» + acc. sg., напр., graban I 98₆ || ing grabą II 111₄, Bažničion II 78₁ || Ing Bažničia II 74₂₀, žiámen II 40₄ || ing žiame II 26₁₄, šírden I 81₇ || ing šir dí II 53₁₈, dangún II 85₁₁ || ing dangu II 73₆. Обидва засоби вираження в пісеннику цілком однозначні, і перекладач обирає той чи інший, зважаючи на потрібну кількість складів у рядку. Вважати форми ілативу східнолитовською рисою не можна вже хоча б через їхню численність. Аукштайнізатор мови пісенника не міг ввести їх, не порушивши метрики пісень. Отже, вони належали до мовного багатства самого перекладача, найімовірніше, були успадковані з його рідної південної жемайтської расейняйської говірки⁷⁵. Про це свідчать, зокрема, також жемайтська фонетика форм (напр., numan I 54₃ «додому, у дім») і морфологія (напр., šírden I 81₇ «у серце»). Форми ілативу множини, найімовірніше, на той час уже не вживалися в рідній говірці перекладача або були дуже рідкісними. Форму pleniƒn I 154₁₇, звісно, можна було б вважати також елементом говірки Кедайняйського краю, адже в цій говірці на той час (на відміну від сучасної) ілатив множини ще був цілком живим (його знаходимо в писемних пам’ятках М. Даукши, М. Петкявічюса та інших кедайняйців); крім того, його форми тут часто вживалися у скороченому вигляді, тобто закінчувалися на -sn (без -a!). У пісеннику активно вживаються також форми адесиву й алативу. Загалом їх аж 272 приклади: 84 адесиви й 188 алативів. В обох відмінках частіше вживаються форми однини (відповідно 81 і 153 приклади), але засвідчені й форми множини (3 і 35 прикладів). За частинами мови вони дуже різноманітні, напр., адесив однини Diewip76 I 14₄ (: бог), 75 Це суперечить апріорному твердженню Й. Казлаускаса, що в жемайтському діалекті ілатив як відмінок, найімовірніше, ніколи не вживався; див. його «Історичну граматику литовської мови», В., 1968, с. 165. 76 Усі форми місцевих відмінків з постпозицією закінчуються на -p. Немає жодного прикладу з повною постпозицією -pi. У закінченні -ip може приховуватися південножемайтське -ip (= аукштайтське -iep). Написання з -ip трапляється 18 разів, з -iep — лише один раз. 162 Motinip77 I 14₁₅ (: motina), Mäloningämimp II 20₁₂ (: maloningas), manimp I 60₁₀ (: aš), Kurimp I 54₅ (: kuris), Tämimp78 II 28₁₁ (: tas), одн. знах. Wardop II 41₁₇ (: vardas), šveykatoƒp I 144₁₂ (: sveikata), žiameƒp I 108₁₇ (: žemė), Sirdieƒp I 100₂₀ (: širdis), funauƒp I 95₁₃ (: sūnus), Wießpatieƒp II 16₇ (: viešpats), skaysčiaufioƒp I 5₁ (: skaiščiausia), kuriop I 63₃ (: kuris), Toƒp I 27₁₁ (: ta), Manieƒp I 91₂₀ (: aš), одн. знах. Koiump I 110₁₄ (: kojos), äuƒump II 29₅ (: ausys), Rupeƒtingump II 17₆ (: rūpestingį), fäwump II 22₁₃ (: savi), Tump II 6₂ (: tie), muƒump79 I 29₁₅ (: mes). Форми множини адесива рідкісні (лише 3 приклади) й незвичні: animp 80 I 84₄, II 48₂₇ (: anie), imp II 48₂₈ (: jie). Форми адесива й алатива вживаються живо (не стали застиглими), можуть мати узгоджені з ними прикметники⁸¹; ці два відмінки не змішуються⁸². Іноді замість них уживається конструкція з прийменником pri «біля» та родовим відмінком (замість адесива — також інесив). Ця конструкція рідко замінює алатив (помічено лише 15 виразніших випадків), наприклад, Iezauƒp pri ƒiartina I 75₃ || evtymem Pri IEzauß II 90₁₄, Diewop pri toia II 45₂₂ || pri Dievä ƒto ƒimeƒe II 88₁₈. Адесив замінюється значно частіше (множину майже повністю витіснено з ужитку; випадків заміни однини помічено понад 40), на практиці обидва засоби вираження вживаються як варіанти, наприклад, fawimp Diews rada wieta I 20₇ || Diews [yra] pri tawęs I 17₅, Tu Diewip laymingas I 118₈ || Anna pri Diewá gärbinga II 109₃, Ne iaute ƒawimp ƒtipribes I 94₃ || iaučiau pri ƒawęs toki maƒima II 39₈. Це свідчить про те, що в західній Литві адесив зникав інтенсивніше, ніж алатив, на відміну від східної Литви, де, судячи із сучасного становища в литовських селах БРСР⁸³, раніше зник алатив. Уже це саме по собі не дозволяє вважати форми прислівних місцевих відмінків у гімні Славочинського східнолитовськими. Як і форми ілатива, їх не міг запровадити й той, хто надавав мові гімну аукштайтських рис, не порушивши метрики пісень. Отже, їх слід вважати надбанням рідної говірки перекладача — південно-жмудської говірки тогочасних рашеїнішків. Зокрема, про це свідчать і жмудські особливості самих форм, наприклад, одн. алатив Iwoƒp I 64₁₁ (: lewa), päbängoƒp II 37₁₇ (: жмуд. pabanga «кінець»), мн. алатив pitump I 148₁₀ (: pietūs), numump II 47₄ (: namai)84. У гімні досить часто трапляються довші закінчення давального відмінка множини (з -mus) і давального відмінка однини прономінального походження (з -mui), які перекладач, як уже зазначалося, вправно використовує у віршуванні, щоб утворити рядок із потрібною кількістю складів або дібрати відповідний ритм. Вони свідчать про тогочасну конкуренцію (можливо, і в ареалі південної жмудської говірки?) між довгими й короткими закінченнями цього відмінка 77 Єдиний приклад адесива однини основ на ā. Закінчення -ip (замість очікуваного -aip) — з парадигми основ на ja. 78 Із родових займенників тут наведено лише дві форми адесива однини. 79 Один раз написано muƒump I 32₈ (q = ų). 80 Можливо, літерою i позначено жмудське i (= аукштайтське ie)? 81 Наприклад, Dek tawā wilti Diewip, Mäloningämimp Tewip II 20₁₁–₁₂ «довірся Богові, милосердному батькові», Siunte Diews Aniola… skaysčiaufioƒp Pannoƒp ir eiƒeianioƒp Marioƒp (žwenčiaufioƒp I 4₂₃–₅ «Бог послав ангела… до найпрекраснішої панни й найсвятішої Марії». 82 Можливо, лише в мн. алативі muƒump I 108₁₅, 127₁₃, II 90₁₀ можна вбачати адесивне вживання (?). 83 Див. Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, с. 202–203. 84 Усі ці факти суперечать припущенню Й. Казлаускаса, що прислівні місцеві відмінки, як і ілатив, у жмудській говірці ніколи не відігравали помітної ролі (не були відмінками), див. И. Казлаускас, Историческая грамматика литовского языка. Автореферат. Вильнюс, 1967, с. 18. 11* 163 форм. Те саме стосується довших і коротших форм однини орудного відмінка основ на i, відповідно на приголосний та (i)u, наприклад, akmenimi II 47₈ || wiešpatim I 131₅ «господом», Sunumi I 77₇ || šunumi I 81₂₀ «собакою», wayšiumi I 23₂₂ || wayšium I 29₃ «плодом». Вони надзвичайно варіюють і, очевидно, також залежать від кількості складів у рядку. Дещо інакше вживаються місцевий відмінок і множина орудного відмінка: у гімні переважають короткі форми loc. sg. (наприклад, walándoy I 28₁₈ «у годині», mediey I 64₁₂ «на дереві», danguy I 21₁₀ «на небі») та довгі форми loc. pl. (наприклад, warguofe I 66₁₁ «у бідах», žiamieſa I 99₂ «на землях», akyſa I 50₂₃ «в очах») і instr. pl. (наприклад, dowanomís I 30₁₃ «дарунками», Krutimís I 45₁₈ «грудьми»). Очевидно, повне закінчення loc. sg. (пор. girioia I 85₂₂ «у лісі», Rouie I 64₈ «у раю»), закінчення loc. pl. без -e, відповідно -a, та закінчення instr. pl. без -i- були незвичними для перекладача, а, можливо, і для мовних редакторів⁸⁵. Нині на південножемайтській расейняйській території в усіх випадках утвердилися короткі варіанти. Крім того, місцевий відмінок однини втратив йоту: вимовляють píwuo «на лузі», žėmie «на землі». Форми місцевого відмінка множини в гімні закінчуються на -se або -sa, наприклад, knigoſe I 102₁₈ «у книжках», akiſa I 37₁ «в очах». Варто зазначити, що -se мають іменники обох родів, тоді як -sa — лише жіночого роду⁸⁶. Рими свідчать, що обидва варіанти вживав сам перекладач гімну: наприклад, 1. pl. galibeſa I 146₂₀ «у силах» римується з n. sg. šwieſa «світло», 1. pl. rankoſe II 25₁ «у руках» — із 3. praes. refl. ſtoioſe «стали». Нині на південножемайтській расейняйській території форм із -sa зовсім немає. Утвердився короткий варіант без жодного голосного після s. Варто зазначити, що у XVI–XVII ст. варіант -sa вживався значно ширше, ніж нині: трапляємо його не лише в східноавкштайтського автора K. Sirvydo та кедайняйця M. Daukšos (в обох рідко, переважає -se), а й у писемних пам’ятках західноавкштайтців J. Bretkūno, B. Vilento, J. Rėzos та жмудина M. Mažvydo. Отже, в сучасних діалектах скорочені форми не скрізь утратили після s голосний e; у багатьох місцях ним був голосний a (подекуди u). Можливо, саме тому нині це s найчастіше вимовляється твердо. Закінчення давального відмінка однини іменників основ на i та на приголосний у гімні позначене графемами -ij (іноді -ii), наприклад, širdii I 137₁₂ «серцю», wiebpátii II 1₁₆. Wießpátii II 20₈ «господеві». Нині південні жмудини-расейняйці вживають нові форми із закінченнями основ на ia (чол. р.) та ė (жін. р.). Лише дуже рідко, подекуди, можна почути давнє закінчення основ на i — -i (= авкштайтське -ie). Дані гімну Slavocińskio дають підстави вважати, що в першій половині XVII ст. це закінчення ще було загальновживаним; крім того, воно ще містило йоту або нескладове į, тобто вимовлялося як -ij або -īj⁸⁷. Ця остання обставина пояснює в діалекті монофтонг i не- ⁸⁵ Описана ситуація дуже нагадує вживання коротких і довгих закінчень у писемних працях авторів із Кедайняйського краю, наприклад у катехізисі M. Petkevičiaus; див. Z. Zinkevičius, M. Petkevičiaus katekizmo (1598 m.) tarmė, „Baltistica“, VII (1), p. 82–84. ⁸⁶ Не помічено жодного іменника чоловічого роду чи іншої іменної частини мови із закінченням loc. pl. -sa. Це нагадує рекомендацію, наведену в граматиці D. Kleino, що з’явилася сімнадцятьма роками пізніше: закінчення -sa слід додавати лише до слів жіночого роду; див. Pirmoji lietuvių kalbos gramatika, Vilnius, 1957, p. 434. До речі, так само вчинено в указах влади Східної Пруссії 1712–1788 рр., опублікованих 1955 р. P. Pakarklis (Lietuvos TSR MA Darbai, Serija A, I); див. G. Bense, Sprachliche Untersuchungen zu neugefundenen litauischen Dokumenten aus dem XVIII. Jahrhundert. — Wissenschaftliche Zeitschrift der Martin-Luther-Universität, Halle-Wittenberg, 1958, p. 659–660. ⁸⁷ Про те, що в закінченні справді була йота або į, свідчить і виправлення помилки: форма d. sg. wieſpaty виправляється на wieſpatii (II 128₉–₁₀). У самому тексті цю форму виправлено на wieſpatii (I 69₉). 164 скорочення внаслідок редукції довгих голосних у ненаголошених закінченнях. Прихильники литовського варіанта мови співаника не виправляли цього закінчення, бо його графічне зображення не відрізнялося від закінчення [-ij] або [-ii], широко вживаного тоді у верхньолитовському діалекті88. Співаник Славочинського показує, що в першій половині XVII ст. у жмудській парадигмі і-основних іменників уже були деякі закінчення ē-основи в окремих відмінках (приклади наведено на с. 141—142). Орудний відмінок однини іменників жіночого роду у співанику незмінно має закінчення -ia, наприклад, akia I 23₂₅ ‘оком’, širdžia I 23₉ ‘серцем’. Парадигма множини іменників u-основи тоді ще була досить збереженою, пор. наз. мн. dāngus aukščiauſi II 109₁₂ ‘найвищі небеса’, karalus II 56₂₇ ‘королі’, ſunus iſbremti I 21₁₆ ‘вигнані сини’, tris ſunus I 131₁₇ ‘три сини’, дав. мн. pelums II 1₂₂ ‘попелом’. Нові форми із закінченнями a-основи, очевидно, тоді ще були рідкісними, але трапляються навіть у парадигмі однини, наприклад, ор. одн. Sunu I 106₁ ‘сином’. Флексія називного відмінка множини іменників приголосних основ у співанику має три варіанти, наприклад, moters I 37₂₁ ‘жінки’, ſeſers I 46₁₇ ‘сестри’ || krikśćiones II 84₂₇ ‘християни’ || Moteris I 41₃ ‘жінки’, ſzunis I 75₁₁ ‘собаки’. Звичайно, це може бути наслідком втручання редакторів мови співаника. Нині в говірці перекладача вживається варіант із закінченням і-основи. У співанику різняться й родові відмінки, наприклад, род. одн. dukters II 110₁₀, wandens II 43₈ || wandenio I 71₂ ‘води’, род. мн. wieſpatu I 131₇ ‘господ’, || βakniu II 12₁₂ ‘коренів’. Цікава форма знах. одн. meniſi I 24₁₃ ‘місяць’. Якщо її перекладач не утворив заради рими з wiſi ‘усі’, вона могла б свідчити, що в тодішньому жмудському діалекті форми приголосних основ з i замість ненаголошеного e були поширені на більшій території, ніж нині89. У співанику Славочинського ще зовсім немає закінчення -ums у давальному й орудному відмінках множини всіх іменників жіночого роду, яке нині дуже поширилося в цьому краї, наприклад, дав. мн. śakūms ‘гілкам’, mergūms ‘дівчатам’, aviūms ‘вівцям’, ор. мн. śakūms ‘гілками’, mergūms ‘дівчатами’, aviūms ‘вівцями’90. Очевидно, у першій половині XVII ст. їх ще не було. Однак давальне закінчення чоловічого роду -iems займенникового походження вже замінювалося на -ims (приклади наведено на с. 142). Прикметники у співанику мають деякі архаїчні риси. Зокрема, aiśkus, aśtrus, brangus, pigus, stiprus мають давнішу флексію a-основи, пор. присл. ayβkay I 2₄, II 6₁₉, Ayſzkay I 99₁ ‘ясно’, знах. одн. жін. р. aśtra I 84₇ ‘гостра’ (так кажуть і тепер), ор. одн. чол. р. brangu I 119₁₈ ‘дорогим’, наз. одн. сер. р. piga I 94₁₁ ‘дешева’, присл. pigai I 94₆ ‘дешево’ (але наз. одн. чол. р. ne pigus II 69₉ ‘недорогі’, присл. pigiey I 60₂₃ ‘дешево’), наз. одн. сер. р. Stipra II 86₂₅ ‘сильна’, присл. ſtipray II 53₁₉ ‘сильно’ (так кажуть і тепер). У самій парадигмі u-основи є давніші форми, наприклад, род. мн. чол. р. bayſu II 79₂ ‘страшних’, teyſu żmoniu I 141₆, II 17₈ ‘чесних людей’, знах. мн. чол. р. neteyſius II 62₁₃ ‘нечесних’. Серед парадигми займенникових прикметників варто відзначити форми наз. одн. сер. р. із -oja, наприклад, giwoia I 136₇ ‘жива’, Panna ſżwentoia I 9₁₃ ‘панна свята’, Graźiaufioia lilila I 24₃ ‘найпрекрасніша лілія’. Нині в говірці перекладача вживається -oji. Що раніше тут 88 Пишеться -ii (Knyga Nobažnystės, M. Petkevičius, Вольфенбюттельська постила), -iy (B. Vilentas, B. Chilinskis, Knyga Nobažnystės) або -ii (M. Daukša, Knyga Nobažnystės). Приклади наводить J. Kazlauskas у виданні „Вопросы славянского языкознания“, выпуск 5, Москва, 1961, p. 97—98. 89 Про сучасний стан див.: Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, p. 58—59. 90 Див. Z. Zinkevičius, зазначена праця, p. 72—73. 165 Існування закінчення -ja, крім гімну С. М. Славочинського, засвідчують також топоніми з документів XVI ст., зібрані Й. Спруґісом, наприклад, Диделя — нива у Видуклевській волості⁹¹. У сфері займенників насамперед слід зазначити вживання енклітичних форм mi, ti, наприклад: а) Diewe kam apleydaim I 82₁₀ ‘... покинув мене’, kankint nepalaujam II 18₂₇ ‘мучити не дає мені спокою’, Draskõ [=Draskom] werksmas I 89₁₄ ‘роздирає мене...’, ſuminem II 26₁₁ ‘розтоптав мене’, Gierbſim wiſos ßalis I 21₄ ‘шануватимуть мене всі краї’, neſzkiem linkſmibe I 147₁₂ ‘неси мені...’, Szełpkiėmgi I 155₂₁ ‘допоможи ж мені’, б) Garbe duodut Diewe I 144₂₁ ‘честь віддаю тобі...’, (~duoduot), Raſiut čia I 65₁₃ ‘напишу тебе тут’ (~raſiuot), Wadinamot Pán-ná II 86₅ ‘називаємо тебе...’, Aniolay [...] garbinat I 106₆ ‘... поклоняються тобі’, Jaučias [...] šilduot I 59₂₁ ‘бик... зігріває тебе’, Minios Zidu priešj įžėiot, O palmas ant garbes dejot I 106₁₀–₁₁ ‘... вийшли тобі назустріч... поклали тобі’, dáwet turtus Diews II 28₂₁ ‘Бог дав тобі...’, welinay [...] Deginſit ugnim nugara II 118₆ ‘біси... палитимуть тобі спину вогнем’ (усього 40 прикладів).⁹² На те, що ці форми належать до мовного надбання перекладача, вказує їхня поява в позиції рими (наприклад, I 88₂₂–₂₃, II 18₂₇–₂₈). Нині їх уже не вживають ані в говірці перекладача, ані в інших литовських діалектах, проте їхні сліди збереглися переважно саме в ареалі південних жемайтів⁹³. Очевидно, тут вони зникли пізно. В acc. pl. m. займенників чоловічого роду в говірці перекладача на той час уже були закінчення -us, узгоджені з іменами (tùs ‘тих’, anuos ‘тих’ тощо; приклади наведено на с. 142). Одного разу замість d.pl.f. toms вжито форму tiems (II 10₁₄). Якщо це не коректорська помилка⁹⁴, то це може бути архаїзм, відомий з інших давніх писемних пам’яток⁹⁵ та колишніх литовських говірок Східної Пруссії⁹⁶. У гімні Славочинського вживаються атематичні форми дієслів būti, (pa-, pra-)dėti, paduoti, (at-, pa-, per-, pra-, pri-, iš-, už)eiti, giedoti, palikti, pasiekti, наприклад: 1.sg. eſmi I 95₂₁ ‘є’, Pademi II 63₁₆ ‘подаю’, Paduomi II 43₁₁ ‘передаю’, Eymi I 74₁₇ ‘іду’, 1. pl. Eſme II 50₁₃ ‘є’, 3. ос. eſt I 29₈ ‘є’, Padeſt II 107₂₈ ‘подає’, Paduoſt II 38₉ ‘передає’, eyt I 26₁₁ ‘іде’, Gieſt I 105₁₉ ‘співає’, Pàlikt II 6₁₀ ‘залишає’, ne paſiekt II 57₂₂ ‘не досягає’, refl. deſtis II 121₅ ‘відбувається, кладеться’ (усього 88 прикладів). Пор. a.sg.m. atenti I 104₂₀, 121₂₁, II 111₁₁ ‘того, хто приходить’⁹⁷. Деякі атематичні форми мають риси жемайтської фонетики, наприклад, 3. praes. Pàlikt II 6₁₀ ‘залишає’ (= вищ. paliekti). Поряд уживаються також жемайтські перероблені атематичні форми, наприклад, 3. praes. refl. atliktaſe I 153₁ ‘залишається’ (~ atliktase), a.pl.m. Ateytančius II 97₂₆ ‘тих, що приходять’. Ці факти свідчать, що південні жемайти ра- ⁹¹ И. Я. Спругис, min. veik., 94. ⁹² Голосний енклітичних форм не зберігається. Виняток становлять три такі не цілком ясні приклади з te (не ti!): 1. Sunau te girdžiu raudanti, Aſž ſaweſp tawe bilanti I 95₁₆–₁₇ (Й. Лебедіс, min. veik. 368, пропонує розуміти так: ‘Сину, хотів би почути, як я, плачучи, говорю до тебе (зі мною)’), 2. Tu weykdàla iki gala Mánà ßelpki kad kálbomïs Aß teyſingay ir láymingay Gárbinčiau te tulomis II 98₂₅–₂₇ (Й. Лебедіс, там само, 421, сумнівне Garbinčiau te пропонує розуміти як ‘хай поклонюся’ або ‘я поклонявся б тобі’), 3. IOzupay pamazù, Meldžiute pamazù, Regi iog asz ne galiu, Eyti grey tay šiu kialu I 60₄–₇ (Й. Лебедіс, там само, 363, пропонує розуміти Meldžiute як ‘благаю тебе’). ⁹³ Див. Z. Zinkevičius, min. veik. с. 300–301. ⁹⁴ Й. Лебедіс, min. veik. 391, виправляє її. ⁹⁵ Приклади наводить F. Špechtas K Z LVI 264 і далі. ⁹⁶ Žr. J. Gerullis ir Chr. Stang’as, Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose, Kaunas, 1933, p. 44. ⁹⁷ Цікава форма дієприкметника трапляється у фразі Tie weyda Diewa žibanti Reg, įBkur garbe eiánti Im ſáu II 107₆–₈. Цю фразу, мабуть, слід розуміти так: ‘Вони бачать сяйне обличчя Бога, звідки беруть собі славу, що йде’. 166 У першій половині XVII ст. сейнішці поряд з атематичними дієсловами вже вживали новотвори, утворені на основі форми 3-ї особи, які згодом цілковито витіснили атематичні форми з ужитку. Зворотна частка -se «-ся» (приклади наведено на с. 145) тоді була значно поширеніша в ареалі південних жемайтів-расейняйців, ніж тепер. У сучасному говорі повсюдно утвердився скорочений варіант -s, який уже трапляється і в гімнах Славочинського. Лише подекуди (наприклад, поблизу Паграмантіса, Скаудвіле, Ейжвілкаса, Расейняя) поряд із ним іноді ще кажуть і -se. У Ліпкішке (батьківщині С. М. Славочинського) тепер -se не зафіксовано. Можливо, до того, як утвердилося -s, у кінці слова -se мали багато жемайтів (знаходимо його навіть у катехізисі М. Мажвідаса) та західних аукштайтів. Тепер в ареалі останніх його подекуди зафіксовано поблизу Юрбаркаса, Аріогали, Любаваса, Капсукаса; воно побутувало в говірці рибалок Куршської затоки⁹⁸. Укладач гімнів, який надавав мові аукштайтського характеру, не торкнувся зворотної частки -se⁹⁹, що свідчить про її тогочасну популярність і в ареалі аукштайтів. І справді, знаходимо її у творах Й. Бреткуна, Б. Вілента, у «Margarita Theologica», а також по одному-два приклади в «Пунктах проповідей» К. Сирвідаса та Євангеліях Й. Якнавічюса. З інших дієслівних особливостей слід зазначити, що форми основи i теперішнього часу в говірці укладача вже тоді факультативно замінювалися формами з основою (i)a (приклади наведено на с. 142); тоді в говірці вже вживалася форманта наказового способу -kia- відповідно -ke- (див. с. 142); форми 1-ї особи множини вже закінчувалися на -ma, зворотні — на -mos (див. с. 142); була й особова флексія умовного способу 1-ї особи однини -čiau (див. с. 143). Очевидно, у першій половині XVII ст., як і тепер у різних говорах (зокрема в ареалі південних жемайтів), уже відбувалася конкуренція «атематичних» форм майбутнього часу та форм з основою i, наприклад, 2-га особа множини dirifite II 2₂₄ «робитимете», waykščioſite II 2₁₂ «ходити́мете» || negauſite I 102₁₃ «не дістанете», perſekineſite II 2₁₁ «переслідуватимете»¹⁰⁰. Серед особливіших незмінюваних слів гімн-співника варто згадати довший варіант прислівника daug — daugi I 90₁₀ (кілька десятків прикладів; тепер його вживають лише південні аукштайти), прислівник Niau I 61₆, 96₄ або nau II 119₁₄ «можливо, може» (у говорах та інших писемних пам’ятках зовсім не засвідчений), сполучник Nesag II 65₂₃ або Neſag II 49₅ (~ nesag, nesang) «бо» (тепер у говорах не вживається), прийменник Anta II 22₅ «на» (тепер його мають лише південні аукштайти)¹⁰¹. Дуже улюблена частка gi > g, що додається до різних змінюваних і незмінюваних слів, наприклад, родовий відмінок однини чоловічого роду tog I 139₁₀ «того ж», 1-ша особа однини жіночого роду toyg I 138₁₇ «тієї ж», називний відмінок множини середнього роду Wiſig I 63₁₅ «усі ж», 3-тя особа теперішнього часу Irogi¹⁰² I 132₆ «є ж» (< *irā + gi), 2-га особа однини наказового способу Bukig I 109₁ «будь же», сполучник Betayg I 14₁₂ «але, але ж, однак», частка Tegigul II 56₁₇ «нехай же». Нині хоча б частково подібне вживання помічено хіба що в говірці Жетелос. Із словотвірних явищ варто відзначити суфікс -inykas, наприклад, знахідний відмінок однини daržinika I 114₄ «городника», називний відмінок множини káltinikay II 117₁₅ «винуватці». Тепер у говірці укладача вживається -ininkas, якого в гімнах Славочинського зовсім немає. Варіант -inykas 98 Див. J. Gerullis ir Chr. Stang'as, min. veik., p. 47. 99 Є лише один виправлений приклад, але й його під час виправлення помилок знову «виправили» на -se (див. примітку 62). 100 Цікава форма майбутнього часу 1-ї особи множини peykſim I 114₆ «ми помстимося». Якщо це не коректурна помилка замість peykſim, форма могла б указувати на те, що вже тоді існували форми 1-ї особи множини з повтореним елементом -m-, див. Z. Zinkevičius, min. veik., p. 367 (§ 670). 101 Прийменник ant у гімнах уживається також з орудним відмінком (Ant kryžiumi I 145₇, «на хресті»). Нині таке вживання, здається, помічено лише в західній частині жемайтського діалекту. 102 J. Lebedys (min. veik. 377) безпідставно вважає це коректурною помилкою. 167 нині зафіксований лише далі на схід від говірки перекладача, у самій Приаукштайтії — поблизу Расейняй (Гервіняй), Кельме. У давнину, очевидно, він уживався на значно більшій території, адже трапляється і в писемних пам’ятках авторів зі Східної Пруссії, які походили із Жемайтії103. Пісенник Славочинського свідчить, що в першій половині XVII ст. жемайти вже ставили префікс at- (а не ati-!) перед дієсловами, що починаються на приголосний d, наприклад, інф. atiduoti II 3₁₈ ‘віддати’, 3-тя особа мин. часу atadawė I 68₃ ‘віддав’, 3-тя особа теп. часу adara I 112₂ ‘відчиняє’, мн. ч. жіночого роду adaritas I 155₆ ‘відчинені’. У Пісеннику є чимало матеріалу і для історії нашої лексики. Дослідники знайдуть у ньому слова, які нині в литовській мові вже не вживаються, наприклад, padukšė (I 99₁₃, 140₁₂, II 19₇,₈, 47₂) і paduksis (II 22₆, 28₁₃) ‘надія’, penukšlas (I 143₂₁, 148₁₄, 150₃) ‘їжа, харч’, rudulis (I 65₁₉) ‘бідолаха, нужденний’, 3-тя особа теп. часу tieg (I 76ₐ₉, 78₉, 83₁₅, 122₁₄, II 19₃ та ін.) ‘каже’. Деякі слова зберегли давнішу форму, наприклад, velinas (I 69₁₃, 100₃, 121₁₃, II 76₁₈, 116₁₅ та ін.) ‘чорт’104. Чимало й таких слів, які нині відомі лише в окремих діалектах. Так, іменник kėltuva (I 46₉, 68₉, II 21₂₅, 22₁₉, 32₁₈) у ті часи вживався і в східній (К. Сірвідас), і в середній (М. Петкевичюс), і в західній (Й. Бреткунас, М. Мажвідас) Литві. Нині це слово можна почути лише у Східній Литві — приблизно до лінії Лабанорас—Гедрайчяй—Дауґай. Дослідник лексики Пісенника знайде також слова, які ми нині вживаємо в іншому, нерідко новішому, значенні, наприклад, bernelis (I 31₂₀, 34₁₆, 36₂₀, 59₂₇, II 57₁₅) ‘дитятко, немовля’, grynas (I 142₃, II 100₇) ‘безмаєтний, бідний’, nasrai (II 26₂) ‘рот’. * * * Поданий аналіз мови пісенника Славочинського слід вважати першою спробою дослідити цю важливу пам’ятку нашої мови з погляду діалектології. Аналіз має засвідчити, що дослідження давніх писемних пам’яток у такому аспекті є перспективним. У майбутньому вони зможуть дати дуже багато важливих даних для історії мови. Адже без них неможливо буде створити історичну литовську діалектологію, оскільки порівняння лише сучасних діалектних фактів веде до нескінченних гіпотез. Зрештою, дослідження цього типу є ключем до висвітлення дуже складної історії формування литовської літературної мови, передусім писемної (у минулому вона була не одна). Отримано 1971.V.5. З. ЗИНКЯВИЧЮС МОВА ЗБІРНИКА ПІСЕНЬ С. М. СЛАВОЧИНСКІСА (1646 Р.) Резюме Прийнято вважати, що в мові цієї пам’ятки спостерігається змішання різних литовських діалектів першої половини XVII століття. Мета цієї праці — точно описати елементи тих діалектів, які 103 Пор. зауваження Пр. Скаржюса «Archivum philologicum», II (Kaunas, 1931 m.), p. 197. 104 У Гісьмине є також коротша форма, але із закінченням основи на a (не ja!), напр., n.sg. Welnas II 94₁₀, g.sg. welna I 56₂, d.sg. Welnuy II 103₁, n.pl. welnay II 118₁₁. Те, що довша форма — не справа мовних редакторів, засвідчує віршування пісень; пор. римування n. sg. welinas II 116₆ з a. pl. f. amžinas ‘вічний’, a. pl. welinus II 76₁₈ — з a. pl. kalinius. 168 належать до складу мови досліджуваної пам’ятки, локалізувати зазначені діалекти, з’ясувати процес перекладу пісень литовською мовою, а також визначити значення даних, вилучених із цієї пам’ятки, для історії та історичної діалектології литовської мови. У результаті проведеного детального аналізу мовних особливостей пам’ятки з’ясувалося, що в ній наявні елементи лише трьох діалектів, а саме: 1) жемайтського — околиць Nemakščiai — Viduklė, 2) аукштайтського — околиць Kėdainiai та 3) східнолитовського (м. Вільнюс). Спочатку пісні перекладалися жемайтським діалектом (рідним говором перекладача) з додаванням деяких аукштайтських елементів, які перекладач використовував переважно з віршувальною метою, насамперед шукаючи потрібну риму. Однак перекладені таким чином литовською мовою духовні пісні не припали до душі тим, хто організував видання збірника. Тому текст згодом переробляли (очевидно, не лише сам перекладач, а й інші особи), щоб замінити, де це дозволяли умови вірша, жемайтські форми на ті аукштайтські, які були властиві писемній мові, прийнятій у Литві того часу, передусім у Жемайтській єпархії; на думку автора цієї статті, вона виникла на основі діалекту околиць Kėdainiai. Нечисленні східнолитовські елементи, виявлені в піснях, з’явилися з двох причин: 1) перекладач широко користувався східнолитовським словником К. Сирвідаса (Ширвіда), 2) частину зазначених елементів перекладач запозичив безпосередньо зі східнолитовської койне міста Вільнюса, де він мешкав під час навчання у Вільнюській академії. У досліджуваній пам’ятці виявлено багато цінних даних для історії та історичної діалектології литовської мови. Вони свідчать, наприклад, про те, що в першій половині XVII століття південножемайтський діалект уже мав довгі монофтонги ī, ī (замість uo, ie сучасної літературної мови), дифтонги uo, ie (з o, ē); уже намічався перехід початкового e- в a-, однак акутові звукосполучення u, i+r, l, m, n в околицях Nemakščiai — Viduklė ще не зазнавали дифтонгізації. У галузі консонантизму насамперед слід указати на перехід приголосних zd в z. Палаталізація консонантизму перед голосними типу e тоді відрізнялася від сучасного діалекту: значного пом’якшення зазнавали лише k, g, частково š, ž (č, dž), тоді як решта приголосних більшою чи меншою мірою зберігала первісну твердість. У той час зазначений діалект зберігав багато давніх морфологічних форм, які нині повністю або майже повністю зникли, наприклад, двоїну, ілатив, адесив, алатив, форми місцевого відмінка множини на -sa, форми давального відмінка однини на -iej у іменників з основою на -i, енклітичні займенникові форми mi, ti, атематичні дієслівні форми; широко вживалася зворотна частка -se. Водночас у пам’ятці вже наявні деякі нові елементи, характерні для сучасного південножемайтського діалекту. 169 У праці також розглядаються дані, що проливають світло на історію діалектів аукштайтського наріччя. У висновку лінгвістів привертають увагу до необхідності поглибленого вивчення давніх литовських писемних пам’яток у діалектологічному аспекті. Надійшло 5.V.1971