Iš senųjų lietuvių kalbos socialinių terminų tyrinėjimo istorijos

SOCIALINĖS LINGVISTIKOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XIX (1979) Juozas KARACIEJUS З ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ТЕРМІНІВ СТАРОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ Історія соціальних термінів старої литовської мови, здається, окремо ніде не досліджувалася. Звичайно, це не означає, що назви соціальних інститутів литовської мови зовсім оминалися в лінгвістичній літературі. Деякі з них з’явилися в лінгвістичних працях тоді, коли історико-порівняльний метод накопичив більше даних і зацікавилися індоєвропейськими ареалами, тобто коли, залучивши відомі на той час факти давньої історії, археології та інших допоміжних дисциплін, спробували локалізувати прабатьківщину індоєвропейців та їхню цивілізацію. Частина соціальних термінів старої литовської мови розглядається представниками так званої лінгвістичної палеонтології [Pictet A., 1859—1863; Шрадеръ О., 1886, 25], які першими, намагаючись реконструювати цивілізацію індоєвропейців (серед них і литовців), їхню соціальну структуру, а також походження та еволюцію соціальних інститутів, прагнули розглядати їхні назви як терміни, а не як окремі слова, що ілюструють дію фонетичних законів. Найбільше в цій галузі наприкінці XIX — на початку XX ст. зробив О. Шрадер, який, крім багатьох історико-лінгвістичних праць, 1901 року видав словник індоєвропейських реалій [Schrader O., 1901]. Одне слово, праці О. Шрадера, Г. Гірта [Hirt H., 1905—1907] і особливо представників французької соціологічної школи на чолі з А. Мейє заклали порівняно міцний фундамент для подальших досліджень індоєвропейських соціальних термінів. Крім того, доісторична археологія, етнографія та інші допоміжні дисципліни зібрали для лінгвістів багато додаткового матеріалу. Не слід також забувати, що на початку XX ст. до лінгвістичних досліджень залучили факти тохарської та хетської мов, які також дали дослідникам цієї галузі чимало нових даних. Щоправда, у третьому десятилітті XX ст., після остаточного формування структурної лінгвістики, питаннями походження індоєвропейців та їхньої цивілізації певний час цікавилися дещо менше, ніж наприкінці XIX — на самому початку XX ст., оскільки більшість лінгвістів структурними методами почала досліджувати мову як систему загалом. Звичайно, не слід робити висновок, ніби індоєвропейськими реаліями зовсім не цікавилися. Усі згадані причини внесли нові корективи до раніше зроблених висновків, підтвердили або спростували частину висунутих раніше гіпотез. Крім того, багато нових ідей дали факти індоіранських мов, адже в давніх писемних пам’ятках цих народів чимало йдеться про соціальну структуру індоіранців, про поділ їхнього суспільства на три групи [Dumézil G., 1930; Benveniste E., 1932; 1938]; це, безперечно, явище дуже давніх часів (див. також Dumézil G., 1958; Benveniste E., 1969, I, 279—292). Узагальненням найновіших досліджень у цій галузі, мабуть, можна вважати дуже цікаву працю відомого французького лінгвіста Е. Бенвениста «Словник індоєвропейських соціальних термінів», що вийшла в Парижі 1969 року [Benveniste E., 1969]. У ній автор вельми оригінально пояснює історію назв соціальних інститутів давніх індоєвропейців, зокрема значної частини литовців. З цієї нагоди слід згадати, що, крім уже названих спеціальних праць про прабатьківщину індоєвропейців, їхню цивілізацію та соціальну структуру, походження багатьох соціальних термінів старої литовської мови пояснюється в різних етимологічних словниках і працях меншого обсягу, перелічити які тут немає змоги — для цього знадобилося б значно більше місця. Крім того, тут не ставиться за мету всебічно висвітлити історію дослідження соціальних термінів старої литовської мови 125 — лише на кількох прикладах хочемо показати, що походження не всіх досліджених соціальних термінів старої литовської мови, історія їх виникнення та існування зрозумілі, хоча від першого видання великої книги А. Пікте до виходу словника Е. Бенвениста минуло ціле століття. Звичайно, неабияку роль в історії литовських соціальних термінів відіграє й той факт, що писемні пам’ятки литовської мови, майже всі переклади з інших мов, сягають лише XVI ст. Ця обставина, а також їхній церковний зміст мало допомагають у дослідженні історії соціальних термінів старої литовської мови; різні державні документи, у яких ми мали б знайти найбільше матеріалу з цього питання, написані не литовською мовою, і до них потрапили пізніші соціальні терміни — лише ті, точних відповідників яких не було в мові документа або яких не знав писар, що його складав (пор. Lingis J., 1970, 292; Jablonskis K., 1941). Але повернімося до історії дослідження соціальних термінів старої литовської мови й подивімося, як у лінгвістичній літературі розглядали назви соціальних груп. 1. Народ Поряд із формою liaúdis «люди, натовп, гурт» у литовських говорах є liaudžią «велика сім’я (свої й чужі), натовп, гурт». Перша форма в значенні «люди, народ» трапляється в давніх писемних пам’ятках; наприклад, у «Постилі» М. Даукши читаємо: Оце звіщаю вам радість…, яка буде всьому народові (liaudžiai) (LKŽ VII 391). Найближчими родичами liaúdis; liaudžią є латиське làudis «Lente, Volk, Gesinde», давньопруське ludis «Wirt», ludini «Wirtin», ludysz «Mensch» [Fraenkel E., 1962, 360—361] і давньослов’янське lǫdъ «народ», ljudije «люди», давньоверхньонімецьке liut; давньоанглійське leod, німецьке Leute «люди» [Фасмер М., 1967, 545; Fraenkel E., 1962, 360—361; Pokorny J., 1959, 684—685; Schrader O., 1901, 807—808; Benveniste E., 1969, I 323; також Бенвенист Э., 1974, 355]. Далі всі ці слова пов’язують із грецьким ἐλεύθερος «вільний», латинським līber «вільний», liberi «діти», готським liudan «рости», давньоіндійським rōdhati «росте, піднімається», албанським l’ind «народжую», pol’em «люд, народ» [Fraenkel E., 1962, 360—361; Pokorny J., 1959, 684—685; Фасмер М., 1967, 545; Schrader O., 1901, 807—808; Трубачев О. Н., 1959, 169] тощо; їх виводять з і.-є. кореня *leudh- [Pokorny J., 1959, 684—685]. Однак і досі походження литовського (resp. балтійського) слова liaudis та його найближчих родичів у слов’янських і германських мовах не цілком зрозуміле [Ernout A., Meillet A., 1951, 632; Chantraine P., 1970, 337; Трубачев О. Н., 1959, 168]. Так вважають, мабуть, із двох причин: по-перше, грецьке ἐλεύθερος «вільний» і латинські līber «вільний», liberi «діти» на перший погляд, здається, семантично не мають нічого спільного із соціальним терміном у балтійських, слов’янських і германських мовах, уживаним на позначення народу; по-друге, слова грецької та латинської мов, які також уживалися як соціальні терміни, є похідними формами з реконструйованим виглядом *(e)leutheros. На думку Е. Бенвениста, ця прикметникова форма походить від іменникової *leudho- або *leudhes- [Бенвенист Э., 1974, 356]. Попри те, що Е. Бенвенист у «Словнику індоєвропейських соціальних термінів», спираючись на семантичну реконструкцію, переконливо, здається, довів зв’язок згаданих соціальних термінів грецької та латинської мов з і.-є. коренем *leudh-, а отже, і з назвами народу в слов’янських та германських мовах, автор найновішого етимологічного словника грецької мови П. Шантрен, який, слід гадати, був ознайомлений із висновками Е. Бенвениста, пише, що зіставлення латинського līber і грецького ἐλεύθερος з термінами германських, балтійських і слов’янських мов на позначення народу можливе, але його важко довести (Un rapprochement de lat. līber et de grec ἐλεύθερος avec des termes désignant le peuple en germanique et en balto-slave peut séduire, mais ne se laisse pas démonter — Chantraine P., 1970, 337). Отже, і тепер в історії цього, як і багатьох інших, соціального терміна литовської мови лишається чимало темних плям. Тому зовсім не дивно, що певний час навіть сумнівалися в литовському походженні слова liaudies, оскільки ні лито- 126 tuvių, išskyrus turbūt asmenvardžius, pvz.: Vėlyaudą, Liaudginą [Būga K., 1958, 256], nei latvių kalbose nerandame daugiau senesnių šios šaknies darinių. Prieš tokią nuomonę ne kartą pasisakė K. Būga, nurodęs, jog „liaudis yra vienas seniausių mūsų kalbos žodžių“, kurio „senumu džiaugiasi viso pasaulio kalbininkai“ [Būga K., 1959, 56]. Bet K. Būga lietuvių kalbos liaudies pavadinimą lygino tik su latvių ļaudis, slavu ļudь, lietuvių bei senovės vokiečių aukštaičių liut ir tolimesnių jo giminių nurodė [Būga K., 1958, 382]. Tiesa, K. Būga nenagrinėjo liaudies kaip socialinio termino, nesidomėjo šiuo terminu pavadinto socialinio instituto kilme. Jis tik stengėsi apginti nuo puristų liaudies teises lietuvių kalboje. Такою була б коротка історія дослідження соціального терміна литовської мови liaudis, яка дає нам порівняно небагато відомостей про походження цього соціального інституту. Це, ймовірно, тому, що литовський (resp. балтійський) термін liaudis як соціальне поняття розглядався на тлі інших індоєвропейських мов, найчастіше лише з огляду на закони звукових відповідностей, без спеціального інтересу до історії становлення соціального інституту в балтійських мовах і, крім того, часто без урахування семантики, яка посідає важливе місце в історії термінів. Семантика може дати багато додаткового матеріалу для з’ясування історії формування та етимології давніх соціальних термінів. Наприклад, думка С. Каралюна (1976, 89), висловлена зовсім недавно, про семантичний та етимологічний зв’язок між лексемами liūsti, liūdėti, які зазвичай виводять з індоєвропейського кореня *leud- [Pokorny J., 1959, 684], та liaudis, liaudžia, видається першою такою спробою. 2. Сім’я Відразу слід сказати, що історія та походження сім’ї також не цілком зрозумілі, хоча цей давній соціальний термін литовської мови з погляду словотвору не такий ізольований, як щойно розглянутий термін liaudis. Крім основної форми šeima, у литовській мові порівняно широко поширене давнє похідне šeimyna (пор. kaimynas, -ė, avynas), яке нині в деяких діалектах уживається в тому самому значенні, що й šeima. Раніше їхнє вживання, безперечно, було значно чіткіше розмежоване; пор. šeimynaũti (: šeimyną): «шукати сім’ю» [Skardžius P., 1943, 499]. Крім šeima, šeimyna, у литовській мові вживаються šeimininkas, -ė, šeimyninis, šeimininkauti та інші слова з тим самим коренем, що виникли раніше або пізніше. Подібне спостерігаємо й у латиській мові: поряд з основним словом sàime «Hausgesinde, Familie in weiteren Sinne» уживається sàimnieks «Wirt, Hausherr», sàimniecība «Wirtschaft, Haushaltung, Hausvorstand», sàimnie:k(u)ot «wirtschaften, Wirtschaft führen» [Fraenkel E., 1965, 970]. У пам’ятках прусської мови знаходимо seimins «Gesinde» — суфіксальне похідне від форми *seime, яка, схоже, не засвідчена в джерелах. О. Шрадер у своєму «Reallexikon», говорячи про назву сім’ї в індоєвропейських мовах, зовсім не згадує основні слова литовської та латиської мов šeimà і sàime і, спираючись на слов’янські semija, semьjo, а також литовське šeimyna і прусське seimins, реконструює спільну балто-слов’янську (lituoslavische) форму *sei-mi- [Schrader O., 1901, 223]. О. Шрадер, схоже, свідомо не згадує майже тотожні форми германських мов (пор. готське haims «селение», давньоверхньонімецьке heim «родина») та частково грецької (пор. χώμη «село») мов (пор. Schrader O., 1901, 143), як і більшість авторів етимологічних словників, які, зарахувавши до них також литовські kiėmas, káimas, латиське cièms та прусське caymis, виводять усі їх з індоєвропейського кореня *k’ei- «лежати». Тут ми знову стикаємося з досі нерозв’язаним питанням про співвідношення між литовськими šeimà і kiėmas, káimas. О. Шрадер зіставляв литовські kiėmas, káimas з грецьким χώμη «село», готським haims «селение» та давньослов’янським pokojь, зазначаючи, що литовське kiemas «село», готське haims та грецьке χώμη, імовірно, колись означали спокій після тривалих мандрів (пор. Шрадер О., 1913, 61). 127 Зв’язок литовських сім’ї, села, подвір’я із грецьким χώρη та словами германських мов, що означають поселення, викликав сумнів у Е. Буазака в «Етимологічному словнику грецької мови» [Boisacq E., 1916, 426; 544]. Дещо пізніше за О. Шрадера та Е. Буазака К. Буга писав: «Найрозумніше буде зовсім не пов’язувати литовське слово (kiemas) із χώρη. Більш схоже на правду, що подвір’я, село не відокремлене від цих слів: сл. po-čiti «відпочивати», pokojь, лат. quietus, литовського kiaulų kiunis» [Būga K., 1959, 254 і прим. 1; інакше Фасмер М., 1971, 347–348]. Не так давно з цією етимологією К. Буги погодився В. Мажюліс, вважаючи її найнадійнішою [Mažiulis V., 1960, 208]. Отже, історія виникнення литовської сім’ї та подвір’я, села як соціальних інститутів і далі залишається не цілком ясною, тим паче що найновіші дослідження показали: такий близький до литовського сім’я: домашні, слов’янське семьја термін належить до термінів, що позначають територіальну єдність [Трубачев О. Н., 1959, 164–165]. Крім того, як уже згадувалося, не цілком ясним є співвідношення не лише між литовськими сім’я: подвір’я, а й між сім’я: домашні. Думка П. Скарджюса, що домашні (пор. сусід, -ка) — це субстантивований прикметник зі значенням «родинний, належний до сім’ї», дуже мало говорить про нього як про соціальний термін [Skardžius P., 1943, 269]. Ясно лише те, що домашні — дуже давнє утворення (пор. лат. vicīnus «той, хто живе поблизу, по сусідству» від vicus, литовське сусід: село [Skardžius P., 1943, 269]. До них також належить термін ke-ke-me-na ko-to-na, уживаний у текстах, написаних лінійним письмом Б грецької (мікенської) мови, і такий, що означає землю спільного користування [Иванов В. В., 1957, 43–44; Chantraine P., 1970, 606]. Отже, в історії цих литовських (відповідно балтійських) соціальних термінів (сім’я, домашні; подвір’я, село) іще чимало нерозгаданих загадок, які потрібно розгадати, залучивши факти соціальної історії та висновки найновіших лінгвістичних досліджень, адже формальне виведення цих слів з і.-є. кореня *k’ei-, здається, важко пояснити фактами балтійських мов. 3. Народ Окрім литовців, слово «народ» засвідчене також у латиській і прусській мовах; пор. латиське tauta «Art, Geschlecht, Gattung; das Volk, die Nation», прусське tauto «Land» [Fraenkel E., 1965, 1069]. Його словотвірна тотожність і подібність явищ до слів інших індоєвропейських мов (германських, кельтських, італійських, іллірійських) давно привернули увагу мовознавців, які досліджували соціальну структуру індоєвропейців. Ще А. Пікте зіставляв литовське tautą та латиське tauta зі спорідненими словами інших індоєвропейських мов: оскським touto, готським tiuda тощо [Pictet A., 1877, III, 89]. Щоправда, А. Пікте подає литовське tautą у значенні «Німеччина». Це значення слова він запозичив зі словників прусських авторів, адже, за словами К. Буги, «слово tautà відоме мовознавцям… лише у значенні “Oberland, Deutschland”, тобто такому, якого не знають ні давні, ні сучасні литовські письменники, за винятком словників Ругіса, Мілкуса й Несельмано [K. Būga, 1958, 381]. Зазначивши в примітці, що письменники вживають слово tautà у значенні “племя, нация”; “gens, natio”, і навівши низку прикладів із творів М. Дауґши, С. Даукантаса та Ю. Юшки, К. Буга докладніше не розглядав цей давній соціальний термін литовської мови. Проте його зауваги, схоже, значною мірою сприяли закріпленню соціального терміна tautà у лінгвістичній літературі принаймні поруч зі значенням «Oberland, Deutschland» і в тому значенні, в якому це слово вживалося здавна (пор. Trautmann R., 1923, 315; Walde A., Pokorny J., 1930, 714; Feist S., 1939, 496). Оскільки обставини виникнення соціального терміна *teuta в інших індоєвропейських мовах, за словами Е. Бенвеніста, зрозумілі [Benveniste E., 1969, I, 366], то, схоже, немає потреби докладно говорити про найближчих родичів литовського tautos в інших індоєвропейських мовах, адже наразі вони не допомагають з’ясувати історію становлення tautos як соціального інституту в литовській мові та балтійських мовах загалом. Крім того, це окреме й складне питання, що потребує спеціального дослідження. Його історія, здається, стала б значно яснішою, якби ми з’ясували, як tautà співвідноситься з уже згаданим іншим давнім соціальним терміном литовської мови liaudis, який також уживається для позначення соціальної гру- 128 для називання. Можливо, тут ми маємо справу з дуже давнім явищем соціальної історії, успадкованим із глибокої давнини, адже давня відмінність у вживанні обох цих термінів не є зрозумілою, тим паче що обидва (tautą, здається, частіше) входять до складу давніх двоосновних литовських особових імен, а обидва не мають виразних давніших утворень із тим самим коренем, які дуже допомогли б у з’ясуванні історії цих соціальних термінів. Після цих коротких зауваг, здається, зрозуміло, що історія давніх литовських соціальних термінів, досліджуваних на тлі інших індоєвропейських мов, аж ніяк не є очевидною. Вона потребує ще багатьох додаткових досліджень, щоб відповісти на питання, які постають знову й знову. Можливо, це пояснюється ще й тим, що на слово, на термін часто дивилися як на елемент якоїсь суворої системи, що існує в абстракції, і часом навіть «забували», що поряд із фонетичними законами, які, до речі, також не обходяться без винятків, існують і семантичні закони, які важче пояснити. Розвиток лексики завжди тісно пов’язаний із розвитком суспільства, його культурою та способом мислення, і не все тут можна з’ясувати лише за допомогою порівняно суворих фонетичних законів. Для пояснення походження соціальних термінів та їхньої історії, безперечно, може дуже допомогти ретроспективна соціолінгвістика, яка, за словами Ю. Дешерієва, дала б змогу подолати недоліки історико-порівняльного методу (детальніше: Дешериев Ю. Д., 1977, 358—359), найвиразніше виявлювані під час дослідження назв давніх соціальних інститутів, адже для вивчення їхньої історії самих лише лінгвістичних фактів недостатньо. Насамперед тут слід з’ясувати, як виникло поняття, що має соціальне значення, тобто якомога докладніше встановити причини виникнення, існування чи зникнення самого соціального інституту. Одне слово, спершу треба ознайомитися з фактами соціальної історії, а вже потім братися до лінгвістичного аналізу самого соціального терміна та його історії, адже «порівняльно-історичний аналіз дає змогу встановити, що термін, який згодом уживався для позначення окремих соціальних груп, спочатку не мав цього соціального значення» [Иванов В. В., 1957, 51]. Це, здається, властиве не лише назвам соціальних груп, а й соціальним термінам будь-якої мови, якщо вони не є запозиченнями. Крім того, ніколи не слід забувати, що зі зникненням соціального інституту не обов’язково має зникнути або перейти до пасивного словникового запасу й слово, яке позначало відповідне поняття. Втративши своє колишнє специфічне значення, воно з часом може набути нових значень і залишитися повноправним членом мови. Literatūra Benveniste É. Les classes sociales dans la tradition Avestique. — Journal Asiatique. Paris, 1932, t. 221, Nr. 1. Benveniste É. Traditions indo-iraniennes sur les classes sociales. — Journal Asiatique. Paris, 1938, t. 230, Nr. 4. Benveniste É. Le vocabulaire des institutions indo-européennes. T. I. Économie, parenté, société. T. 2. Pouvoir, droit, religion. Paris, 1969. Boisacq E. Dictionnaire étymologique de la langue grec. Heidelberg—Paris, 1916. Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1958, t. I; 1959, t. II. Chantraine P. Dictionnaire étymologique de la langue grecque. Paris, 1970, t. 2. Dumézil G. Le préhistoire indo-iranienne des castes. — Journal Asiatique. Paris, 1930, t. 216, Nr. 1. Dumézil G. L’idéologie tripartite des indo-européens. Bruxelles, 1958. Ernout A., Meillet A. Dictionnaire étymologique de la langue latine. Paris, 1951, t. I, 3e éd. Feist S. Vergleichendes Wörterbuch der gotischen Sprache. Leiden, 1939, 3 Aufl. Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg-Göttingen, 1962, 1965, Bd. I, II. Hirt H. Die Indogermanen. Strassburg, 1905—1907, Bd. I—II. Jablonskis K. Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje. 1941, d. I. Karaliūnas S. Lie. čiū̄nas „dailus, švarus, tvarkingas…“, taūsti (-čia) „ilgėtis, liūdėti“ ir jų giminaičiai. — Baltistica. V. 1976, t. 12(1). Lingis J. Išnykę ir pasikeitę socialinės reikšmės žodžiai lietuvių kalboje. — Donum Balticum. Stockholm, 1970. Locher J. P. Lettisch tauta, plur. tauti usw.: Varianten des Stammeslaut(e)s in ihrer Beziehung zur Wortbedeutung. — In: Donum Balticum. Ed. by Velta Rūķe-Draviņa. Stockholm, 1970. Locher J. P. Die „Darbay senųjų lietuvių yra žemayčių“ von Daukantas: Zur Genese des Textes — eine Analyse auf der Grundlage der Wortfeldes tauta — giminė. — Baltistica. II priedas. 1977. 9. Užs. Nr. 1554 129 Mažiulis V. Dėl žodžių dvaras, kiemas. — Kalbotyra. V., 1960, t. 2. Pictet A. Les origines Indo-européennes ou les Aryas primitifs. Essai de paléontologie linguistique. Paris — Genève, 1859—1863, pt. 1—2. Pictet A. Les origines Indo-européennes ou les Aryas primitifs. Essai de paléontologie linguistique. Paris, 1877, t. I—III, 2e éd. Pokorny J. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. Bern und München, 1959, Bd. I. Schrader O. Reallexikon der indogermanisches Altertumskunde. Strassburg, 1901. Skardžius P. Lietuvių kalbos žodžių daryba. V., 1943. Trautmann R. Baltisch — slavisches Wörterbuch. Göttingen, 1923. Walde A., Pokorny J. Vergleichendes Wörterbuch der indogermanischen Sprachen. Berlin und Leipzig, 1930, Bd. I. Бенвенист Э. Общая лингвистика. — М., 1974. Дешериев Ю. Д. Социальная лингвистика. — М., 1977. Иванов В. В. Социальная организация индоевропейских племен по лингвистическим данным. — Вестн. истории мировой культуры. М., 1957, № 1. Трубачев О. Н. История славянских терминов родства и некоторых древнейших терминов общественного строя. — М., 1959. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М., 1967, 1971, т. 2, 3. Шрадеръ О. Сравнительное языковедение и первобытная история. — СПб., 1886. Шрадеръ О. Индоевропейцы. — СПб., 1913. Lietuvos TSR Mokslų Akademijos Lietuvių kalbos ir literatūros institutas ИЗ ИСТОРИИ ИЗУЧЕНИЯ СТАРЫХ СОЦИАЛЬНЫХ ТЕРМИНОВ ЛИТОВСКОГО ЯЗЫКА Резюме История старых социальных терминов литовского языка отдельно до сих пор нигде не была описана, но в лингвистической литературе о них неоднократно говорили представители так называемой лингвистической палеонтологии в конце XIX — в начале XX вв. В истории старых социальных терминов литовского языка еще много неясных вопросов, хотя речь о них шла не только в крупных работах А. Пикте, О. Шрадера, Г. Хирта, Э. Бенвениста, но и в разных этимологических словарях, в статьях, посвященных вопросам прародины, культуры и цивилизации древних индоевропейцев. В статье описывается история изучения социальных терминов литовского языка liaudis — „люди, народ, толпа людей“, liaudžia „большая семья, челядь, толпа людей“, šeima „семья“, šeimyna „челядь, семья“, tauta „племя, нация“ и делается попытка доказать, что без помощи ретроспективной социальной лингвистики нельзя точно определить происхождение этих терминов.