О двуязычии сельского русского населения Литовской ССР

SOCIALINĖS LINGVISTIKOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XIX (1979) Марія СИВІЦКЕНЕ ПРО ДВОМОВНІСТЬ СІЛЬСЬКОГО РОСІЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ЛИТОВСЬКОЇ РСР У багатонаціональній Радянській Литві широко розвинена двомовність (білінгвізм). Серед основного населення республіки вона представлена такими різновидами: литовсько-російським, литовсько-латиським, литовсько-білоруським, литовсько-польським, литовсько-караїмським, литовсько-німецьким та ін. (Докладніше про це див.: Karalūnas S., Vidugiris A., 1970, а також Видугирис А., Каралюнас С., 1972.) Найширше представлене литовсько-російське двомов’я. За даними перепису населення 1970 р. (1973, с. 273), литовсько-російські білінгви становлять 34,83% загальної кількості литовського населення республіки. Білінгвами цього різновиду є половина (51,10%) міських жителів і 21,02% сільського литовського населення. Оскільки російська мова в СРСР виконує функцію міжнаціонального спілкування, соціальна значущість і роль такого білінгвізму стають цілком зрозумілими. Особливості історичного розвитку нашої країни зумовили поширення російської мови серед усіх націй і народностей. Такому її поширенню сприяє широке розселення російського населення по всій території Радянського Союзу. (Про інші історичні чинники, які висунули російську мову на роль мови міжнаціонального спілкування в СРСР, див. Исаев М. И., 1977.) На території союзних республік проживає 21,3 млн росіян, що в умовах здійснення ленінської національної політики зумовило появу російсько-національного, а в цьому випадку російсько-литовського білінгвізму. За даними перепису населення 1970 р., російсько-литовський білінгвізм представлений так: литовською мовою володіють 30,77% із 267 989 росіян, які проживають у республіці. Спостерігається значна відмінність між містянами та жителями сільської місцевості: російсько-литовська двомовність менш розвинена серед міського населення (білінгви становлять 28,73%) і більш розвинена серед сільського (кількість білінгвів становить 42,26% російського населення сіл Литви). Отже, російсько-литовська двомовність у Литовській РСР є двосторонньою, або взаємною, однак переважає литовсько-російська двомовність. Сектор російсько-литовської двомовності, безперечно, значною мірою збільшується за рахунок сільських росіян-старожилів Литви, які й були об’єктом нашого спостереження. За походженням це нащадки старообрядців, які прибули на цю територію (і сусідні з нею) у зв’язку з розколом Російської православної церкви наприкінці XVII ст.; вихідці з північно-західних областей Росії (Псков, Новгород, Твер), які й досі зберегли свої звичаї та мову (говірку). Російське населення прибувало сюди протягом XVIII ст. і пізніше. Значну кількість росіян переселили до Литви після придушення польсько-литовського повстання 1831 р. Колонізація посилилася після повстання 1863 р. (Станкевич А., 1909). 59 Найбільше російського населення проживає в Зарайському, Йонавському, Швенчонському, Рокишкському та Ігналінському районах республіки. Це місця первинного й давнього поселення росіян. Росіяни-старожили трапляються також в інших районах, наприклад, у Каунаському, Кельмеському, Молетському, Шяуляйському, Анікщяйському, однак їхня частка тут дуже мала (від 2 до 4). Ще менше такого населення проживає в Шилутському та Кедайнському районах. Російські поселенці з’явилися в цих місцях пізніше, наприкінці XIX або на початку XX ст., унаслідок переселення з околиць східних частин Ковенської та Віленської губерній (Лідського, Тракайського та інших повітів). Російські села більшими чи меншими острівцями розкидані на території низки районів Литовської РСР. Характер контактів носіїв російської мови (говірок) із литовською мовою, з огляду на їхнє розміщення на території поширення литовської мови, можна визначити як внутрішні (внутрішньорегіональні) контакти мовних островів, вкраплених в інший мовний масив. Нині в деяких районах характерною є національна строкатість жителів сіл. Нерідко в одному населеному пункті проживають представники кількох національностей: росіяни, литовці, поляки, білоруси. Серед лісів і озер Ігналінського, Зарайського, Молетського районів упереміж розташовані садиби литовців, поляків і росіян. За цих умов поступово розвинулася російсько-литовська двомовність. Особливо вона зросла за останні 30 років. За соціологічною класифікацією її можна визначити як контактну двомовність місцевого значення (Дешериев Ю. Д., 1966). Вона є груповою та неповною. Поряд із білінгвами трапляються й монолінгви. Останніх більше в районах компактнішого й первісного розселення російського населення. Білінгвів більше в місцях вторинного заселення (наприклад, Шяуляйський р-н), а також в окремих невеликих населених пунктах і на хуторах, розташованих серед литовського населення. Порівняння жителів двох російських сіл, які володіють литовською мовою, — Райстинишкес (Raistiniskes) Зарайського району та Смилгяй (Smilgiai) Шяуляйського району — за даними перепису населення 1970 р. (у переписних листах зазначалося «вільно володіє») виявило таке співвідношення: у Райстинишкес половина жителів — білінгви, у Смилгяй — понад третину. В Амаляй (Amaliai) Шяуляйського р-ну двомовним є майже все населення (із 205 осіб монолінгвів лише 16). Серед росіян-старожилів широко розвинена російсько-польська двомовність. На прояви двомовності істотно впливають також вікові особливості населення. Монолінгви — це передусім діти дошкільного віку та учні початкових класів, а також частина жінок старшого віку (народжених 1911 р. і раніше). Російсько-литовська двомовність російського населення сіл Литви є різноманітною за ступенем оволодіння литовською мовою, тобто за кількістю набутих умінь і навичок литовського мовлення. Поряд із продуктивним типом двомовності широко представлені репродуктивний (відтворювальний) і рецептивний (перцептивний) типи (Верещагин Е. М., 1969). Багато жителів російських сіл лише розуміють литовське мовлення (різною мірою). Наведемо кілька висловлювань представників різних районів і сіл. У невимушеній обстановці вони самі оцінюють своє знання литовської мови*: * Прізвище інформанта не вказується. У текстах збережено деякі діалектні особливості. 60 Литовською все розумію. Я неписьменний. 1909 р. н., Ігналінський район, с. Рамутшике. А ось я литовської не розумію, трохи, трохи, зовсім мало. Жінка, близько 60 років, Ігналінський район, с. Рамутшике. А в нас тепер кожна може литовською. Жінка, близько 65 років, Зарасайський район, с. Снегишке. Розмовляти литовською не вміємо, тільки одне одного [розуміємо]. Мої діти вміють говорити. Жінка, 78 років, Зарасайський район, с. Сантакай. Усі можемо розмовляти й литовською. Жінка, 65 років, Зарасайський район, с. Пожеймис. А я, хоч і неписьменна, усе розумію литовською, добре розумію й розмовляю польською. Жінка, 1885 р. н., Ігналінський район, с. Даптишке. Можемо литовською і польською... Знати мову добре не заважає, за плечима не висить. Жінка, 1921 р. н., Йонавський район, с. Перелозай. Польською, литовською можу говорити. Жінка, 1906 р. н., Ігналінський район, с. Протупенай. Литовську розуміти — розумію, але говорити важко. Жінка, 1898 р. н., Молетський район, с. Спаскос. Хоч литовською, хоч російською, базікаю польською... Читаю я як хочеш литовською, російською. Чоловік, 1901 р. н., Молетський район, с. Кулиняй. Я можу говорити литовською. Якби не міг, то це було б дивно... Читаю книжки, можу литовською. Російською мені легше. Чоловік, 1896 р. н., Молетський район, с. Спаскос. Ми тут виросли, тож із мамою говоримо російською, а так — литовською, і читати можемо. Чоловік, 1924 р. н., Молетський район, с. Кевляняй. Трохи знаю литовську, розумію, а відповісти важко. А баба з сусідками як заговорить — і російською, і польською, і литовською. Чоловік, 1899 р. н., Молетський район, с. Новасодай. Ми росіяни, але литовською і пишемо, і говоримо, і трохи читаємо, а російською говоримо, але не пишемо. Жінка, 1924 р. н., Йонавський район, с. Булотай. У нас сім’я змішана: говорять і російською, і литовською, і польською. Чоловік, 1902 р. н., Йонавський район, с. Варняй. Наведені висловлювання ще раз свідчать про наявність серед сільського російського населення монолінгвів і неоднорідність його двомовності: від часткового розуміння усного литовського мовлення до вільного володіння мовою та вміння читати литовський текст. Наявна класифікація двомовності за кількістю мовленнєвих умінь і навичок другою мовою видається надто загальною стосовно живого процесу її розвитку та проявів в умовах внутрішньорегіонального природного контактування мов. Правильною є думка про те, що порівняльний ступінь володіння двома мовами взагалі не може бути точно сформульований у суто лінгвістичних термінах (Вайнрайх У., 1972). Найбільш прийнятим є визначення білінгвізму у У. Вайнрайха: „Практика почергового використання двох мов називається білінгвізмом, а відповідна особа — білінгвом“ (Weinreich U., 1968). За основу його беруть і інші дослідники, наприклад Є. М. Верещагін (1969): „…носій двох систем спілкування (тобто людина, здатна використовувати для спілкування дві мовні системи) називається білінгвом (буквально: двомовним), а вміння, властиві білінгву, — білінгвізмом“. В основі територіально-діалектних і соціолінгвістичних досліджень лежать спостереження за мовленнєвою поведінкою індивіда, хоча досліджен- 61 ня починається лише з нього, а цілого мовленнєвого колективу чи мовної спільноти (див. про ці терміни Швейцер А. Д., 1976). Отже, поняття білінгвізму поширюється на групу чи колектив людей — на сукупність одиниць, зазвичай неоднорідних у цьому відношенні. Виникає потреба в більш узагальненому визначенні поняття білінгвізму. Так, М. М. Михайлов визначає білінгвізм як здатність окремого індивіда, народу загалом або його частини спілкуватися (досягати взаєморозуміння) двома мовами (Михайлов М. М., 1969). За словами Ф. П. Філіна (1970, с. 202): „Двомовність у широкому розумінні — відносне володіння другою мовою, уміння в тій чи іншій мірі користуватися нею в певних сферах спілкування (науковій, виробничій, побутовій тощо)“. Двомовність у ситуації, яку ми розглядаємо, слід розуміти дещо узагальнено: не всі росіяни-старожили володіють другою, литовською мовою, але всім доводиться чути її та стикатися з нею у сфері виробничої діяльності, суспільного життя, у процесі спільної праці (у колгоспі, радгоспі), у школі, в радіопередачах, на телебаченні. Самі обставини сприяють розвитку двомовності. Усе це сприяє виникненню хоча б рецептивного білінгвізму, тобто розумінню литовського мовлення. Для внутрішньосімейного спілкування (у незмішаних сім’ях) зазвичай використовується первинна мовна система. Частина російського населення будь-якого населеного пункту в певних ситуаціях спілкування може переходити на вторинну мовну систему. Російське населення використовує литовську мову під час спілкування з місцевим литовським населенням у побуті, на колгоспному чи радгоспному виробництві, в установах; учні — у школі, у вищих навчальних закладах. Поліфункціональність литовської мови в республіці зумовлює розвиток російсько-литовської двомовності серед російської частини населення республіки загалом і сільського населення зокрема. Здавалося б, існують усі умови для розвитку повної продуктивної російсько-литовської двомовності серед росіян-старожилів сіл Литви. Обставинами, які найбільше цьому сприяють, є давність переселення та острівний характер розміщення переселенців серед іншомовного населення. Однак період повної продуктивної двомовності не настав і донині. Тим паче не можна говорити про зміну мови. Це зумовлено соціальними чинниками, важливістю функції російської мови як засобу міжнаціонального спілкування, наявністю литовсько-російського білінгвізму. Загалом у Литві 21% литовського сільського населення володіє російською мовою. У місцях скупчення російського населення (постійних мешканців і тих, хто приїздить улітку до озерного краю Литви з Ленінграда, Москви та інших місць) — Швенчёнський, Ігналінський, Зарасайський райони — кількість литовсько-російських білінгвів зростає до 40% (див. також Михальченко В. Ю., 1976). Із розвитком литовсько-російського білінгвізму слабшає потреба у швидкому становленні повного продуктивного російсько-литовського білінгвізму. Ізольованість мовного острова відіграла певну роль у тому, що період однорідної продуктивної двомовності для розглядуваної групи населення не настав. Досліджувані мовні острови ізольовані лише від континенту російської мови. Це лише територіальна роз’єднаність, а не мовна. Ці острови не ізольовані від впливу російської літературної мови в радянську епоху, коли вона є мовою міжнаціонального спілкування; не завжди вони були захищені від її впливу й раніше. Літературна форма російської мови поширюється і на мовні острови на території національних республік через школу, кіно, пресу, радіо, телебачення. Нерідко члени сімей росіян-старожилів закінчують 62 середні школи та виші в містах республіки й за її межами. Усе це підтримує «згори» російські говірки, впливає на тривалість їх збереження в умовах природного контактування з литовською мовою та на розвиток російсько-литовського білінгвізму. Сільські російські жителі стикаються з двома різновидами литовської мови: 1. Чують і вживають той різновид, яким спілкується місцеве литовське населення, тобто усно-діалектний варіант. 2. Чують і засвоюють унормоване литовське мовлення через школу, радіо, телебачення, пресу. Оскільки серед російсько-литовських білінгвів є багато тих, хто вміє писати й читати литовською, спостерігається тенденція до засвоєння унормованого литовського мовлення. З уст таких білінгвів не раз доводилося чути «критичні» зауваження щодо місцевої, діалектної вимови. Наприклад: Тут гъвар'ат ко́рве, а мы гъвар'им ка́рве (корова). Биржайский р-н, д. Кведоришкес. Однак багато діалектних рис литовської мови зберігаються не лише в литовському, а й у російському мовленні росіян-старожилів Литви. Передусім це стосується фонетики та лексики. У мовленні білінгвів, які проживають в ареалі поширення певних діалектних явищ, ці явища відображаються. Так, у мовленні носіїв російських говірок Ігналінського району відзначається депалаталізація приголосних. М'гъдал'ин у нас, л'уд'и работ'ийут в_м'гъдал'ин'е (дер. Терасишке и др.), литовское литературное с мягким d: medelynas (плодопитомник). Ср. меделин с мягким d → дз в речи представителей русского говора Ионавского р-на: полный базар щипо́в (черенков) с м'гъдал'ина н'об'азл'и (Немченко В. Н., 1960, 391). Возможно, диалектным расхождением следует объяснять также произношение о́ря и бо́ря (иоре — повозка с высокими грядками для возки сена, соломы и т. п.), отмеченное главным образом в Молетском р-не; керя́пла (kerėpla — нерасторопный, неуклюжий человек), зафиксированное в Игналинском р-не. Диалектные лексемы грүпт grūptas ‘комок ссохшейся земли’, крючка krička ‘брюква’, лайка laškà ‘кровать’, уба́йня ubagnė у значенні ‘будинок для людей похилого віку’ та деякі інші трапляються в місцях їх поширення в литовських говірках. До литовського мовлення російських білінгвів або до російського діалектного мовлення вони потрапили з навколишніх литовських говірок унаслідок безпосереднього усного спілкування з місцевим литовським населенням. Контактний білінгвізм сільського російського населення та литовське мовне оточення зумовили інтерференцію з боку литовської мови в системі російських говірок. Інтерференція литовської мови виявляється тут як матеріальний і модельний вплив, або калькування, у вигляді активізації та підтримки деяких діалектних граматичних форм і конструкцій, у вигляді порушень або відхилень у якійсь підсистемі — залежно від рівня системи говірки, на якому вона позначається. (Деякі з цих питань порушувалися в працях: О. Н. Шулене, 1965; М. К. Свицкиене, 1974.) Найпомітніша інтерференція литовської мови в лексиці. Під лексичною інтерференцією розуміють спричинені міжмовними контактами зміни у складі лексичного інвентарю, а також у функціях і вживанні лексико-семантичних одиниць, у їхній смисловій структурі (ми поділяємо думку Жлуктенко Ю. А., 1974). Найяскравіше вираженим типом лексичної інтерференції в розглядуваній нами ситуації мовного контактування є перехід (переміщення) литовських слів і сполучень у російське мовлення. Причини переміщення литуанізмів різні, ці слова відрізняються за своєю номінативною функцією. Серед них знаходимо назви місцевих побутових реалій, осіб і соціальних явищ, 63 характерних для побуту литовців, наприклад: бульбёня||бульвёня bulviėnė ‘картопляний суп’; вядёры vėdarai ‘страва’ (кишки, начинені тертою картоплею або крупою); кугель kügelis ‘запіканка з тертої картоплі’; скли́н-dис skilandis ‘свинячий шлунок, начинений м’ясом, копчений, сирий’; скры́ли skrỹliai ‘страва з борошняного тіста, розкачаного й порізаного квадратиками або ромбиками’; шалтано́сый šaltanósiai ‘страва, різновид вареників’; клу́мпы || клу́мпи || клу́мбы klùmpės ‘дерев’яні черевики’; на́гини || но́гини nãginės ‘шкіряне взуття з оборками, постоли’; ка́ры литов. диалект. kãrai, karai ‘віз із високими полицями для перевезення сіна, соломи’; ню́вадас niuovadas ‘дільничний начальник поліції’; сяню́нас seniūnas ‘сільський староста’; кумети́н kumetỹnas ‘будинок, де жили наймити’; трабе́льник trobėlinkas ‘безземельний або малоземельний селянин у минулому’; кри́зю ма́тай krizių metai ‘голодні роки кризи’ тощо. Однак більшість лексичних литуанізмів уживається в мовленні сільського російського населення як вторинні назви різних явищ навколишнього життя, предметів, осіб, дій і ознак. Литуанаїзми входять не на вільне місце в лексико-семантичній системі говірки, а як «проникнення» (за термінологією Мартынова В. В., 1963), утворюючи синонімічну або дублетну пару з автохтонним словом; семантичної самостійності вони не мають. Наведемо лише кілька таких литуанізмів: а́мар ámaras ‘попелиця’; балнова́ть balnóti ‘сідлати коня’; вага́ vagà ‘борозна’; вапсва́ vapsvà ‘оса’; га́ндрас gãndras ‘лелека’; ду́мбла dùmblas ‘мул’; ли-го́тый ligótas ‘хворобливий, хворий’; ли́сва lýsvė ‘грядка, гряда’; люн liūnas ‘топке місце, трясовина’; намо́вый naminis ‘домашнього виробництва’; по́данга padangà ‘покришка, шина’; парда́вёя pardavėja ‘продавчиня’; пле́йтас pleĩtas ‘шосе’; раве́я ravėtoja ‘полільниця’; тра́ны мн. ч. trãnas ‘трутень’; ше́шур šẽšuras ‘батько чоловіка’; шлю́ры šliùrės ‘домашні черевики, капці’. Легко виокремлюється група слів, що позначають поняття та явища суспільного життя, назви установ, осіб за родом занять, поняття, пов’язані зі шкільним навчанням, побутом школярів тощо, наприклад: по́седис pósėdis ‘засідання’; вальду́ба valdyba ‘правління’ (колгоспу чи радгоспу); дарба́денъ darbãdienis ‘трудодень’; склин sklỹpas ‘присадибна ділянка’; ато́стоен astotogos ‘відпустка, канікули’; гирини́нк || гирни́к girininkas ‘лісник, завідувач лісництва’; у́кведис ikvedỹs ‘завгосп’; гегужи́ня gedùžinė тут ‘прогулянка на природі’; па́тайса, па́тайсы pataisà, -os ‘перескладання іспиту наприкінці літніх канікул’; спа́лвы spalvos ‘кольорові олівці’; тринту́к trintùkas ‘гумка для стирання’ тощо (див. також Немченко В. Н., 1968). Наведені слова неоднакові за частотою вживання та ступенем засвоєння лексичною системою говірок. Деякі з них зафіксовані лише в поодиноких випадках і не повсюдно. Це свідчить про невелику функціональну слабкість відповідних їм російських лексем. Частота відтворення інших російських лексем значно зменшилася; замість них або поряд із ними виступають литовські лексеми, наприклад: вага, думбла, люн, склин тощо, які за вживаністю та засвоєнням стають запозиченими, або інтегрованими. Використання литуанізмів пов’язане зі ступенем розвитку білінгвізму в окремої особи або в населеному пункті загалом. Самі мовці пояснюють це легкістю їх відтворення: «Говірка в нас мішана, багато литовських слів, так легше говорити» (Шяуляйский р-н, д. Смильгий, 75 лет). Мають значення ситуація мовлення та тема. У розмові про повсякденне життя, про поточні справи частіше вживається литовське слово, у розмові про минуле, за іншої часової віднесеності подій зазвичай виступає російське слово, 64 як і в тих випадках, коли мовець хоче згадати, як говорили раніше «по-русски». Крім розглянутих іншомовних слів, охарактеризованих як запозичення та проникнення, у мовленні російського сільського населення трапляються литовські слова й вислови, уживані в конкретному випадку. Мовці цілком усвідомлюють їх як чуже, іншомовне вкраплення; це — оказіоналізми, або використовувані лексеми (Верещагин Е. М., 1968). Введення їх у мовлення ще тісніше пов’язане з двомовністю конкретної особи. Для таких іншомовних слів і сполучень мало характерна співвіднесеність із граматичними класами й категоріями мови, що запозичує. Використовуване слово зазвичай трапляється лише в одній або двох формах російської мови, але може виступати й у вихідній литовській формі незалежно від вимог речення. Наведемо приклади: Рабо́йшо нълам’ин’и й этъм л’ес ср’азъйут (Аникщяйский р-н, д. Пранчишки); pnuolatinei ‘постоянные’. У ко́лы мн’е да́йит, г’апра́шу г’эл’бум (там же, д. Паэжеряй); pėrtrauka ‘перерыв’. Иста́т’иму в’адут такúй… (Зарасайский р-н, д. Валентинишке); įstatymas ‘закон’ А г’е бы там нъ кварт’иры, в’ежбут’ис ил’и абичайн’иш? (Биржайский р-н, д. Кведоришкис); viešbutis ‘гостиница’; А пато́м пашо́й йа нъ стат’иба, дл’о л’йу’ах дама́ стро́или (Зарасайский р-н, д. Дягучяй); statýba ‘строительство’. У російському тексті можливі також термінологічні литовські сполучення, вкраплення у вигляді цитат. Останнє зазвичай спостерігається під час передавання розмови-діалогу литовською мовою. Наприклад: Pól’ku s_ragám su ragúčiais būdȳm t’цñavám (Аникщяйский р-н, д. Вешинтос). Ан’ц мн’е г’гвар’ат — ф kario ligoninėj néd’о (‘госпиталь’; Йонавский р-н, д. Киселишкес); фч’ара́ ваз’ил’и по́шър, kultūrinė žolė ваз’ил’и (kultūrinė žolė; Молетский р-н, д. Кевеляй). Нъ гла́зу б’ал’мо ста́ла, врач’и rizikuosim skazáл’и ‘рисковать’ (Йонавский р-н, д. Ужусаляй)....А нас апнут’и дама́й: aikit namo (eikit namo ‘идите домой’; Зарасайский р-н, д. Дягучяй). Для такого вкраплення іншомовних слів і висловів необхідна наявність продуктивного або принаймні репродуктивного (відтворювального) типу російсько-литовського білінгвізму. Коротко розглянуті особливості лексичної інтерференції литовської мови в мовленні російського сільського населення Литви є результатом тривалого природного контактування мовних островів в іншомовному оточенні та широко розвиненої двомовності. Литература Karaliūnas S., Vidugiris A. Bilingvizmo tipų Lietuvos TSR klausimu. — Mūsų vardų kultūra. V., 1970, sąs. 19. Weinreich U. Languages in Contact. Mouton, 1968. Вайнрайх У. Одноязычие и многоязычие. — В кн.: Новое в лингвистике. М., 1972. Вып. VI. Верещагин Е. М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия (билингвизма), МГУ, 1969. Верещагин Е. М. О проблеме заимствования фонем. — В кн.: Язык и общество. М., 1968. Видугирис А., Каралюнас С. К вопросу о типах двуязычия в Литовской ССР. — В кн.: Проблемы двуязычия и многоязычия. М., 1972. Дешериев Ю. Д. Закономерности развития и взаимодействия языков в советском обществе. — М., 1966. Жлуктенко А. Ю. Лингвистические аспекты двуязычия. — Киев, 1974. Исаев М. И. Решение национально-языковых проблем в советскую эпоху. — ВЯ, 1977, № 6. Итоги всесоюзной переписи населения 1970 г. — В кн.: Национальный состав населения СССР. М., 1973. Т. 4. 5. Užs. Nr. 1554 65 Мартынов В. В. Славяно-германское лексическое взаимодействие древнейшей поры. – Минск, 1963. Михайлов М. М. Двуязычие. (Принципы и проблемы.) – Чебоксары, 1969. Михальченко В. Ю. Четвертая ступень литовско-русского двуязычия. – В кн.: Развитие национально-русского двуязычия. М., 1976. Немченко В. Н. Говор русских старожилов Ионавского р-на Литовской ССР. Канд. дис. Машинопись. Вильнюсский гос. университет, 1960. Немченко В. Н. Диалектная лексика в русских старожильческих говорах Литвы, общая с лексикой литовского языка. – Учен. записки Латвийского гос. университета. Рига, 1968, т. 92. Сивицене М. К. Об одном случае морфологической интерференции. (На материале русско-литовского диалектного контактирования.) – Филологические науки, 1974, № 6. Станкевич А. Очерк возникновения русских поселений на Литве. – Виленский временник. Кн. IV. Русские поселения Ковенской губернии. – Вильна, 1909. Филин Ф. П. История общества и развитие двуязычия. – Изв. АН СССР. Сер. литературы и языка, 1970, т. 29, вып. 3. Швейцер А. Д. К разработке понятийного аппарата социолингвистики. – В кн.: Социально-лингвистические исследования. М., 1976. Шулене О. Н. Синтаксис русского говора Зарасайского района ЛитССР. (Простое предложение.) Канд. дис. Машинопись. Вильнюсский гос. университет, 1965. Кафедра русского языка Вильнюсский госунверситет им. В. Капсукаса DĖL LIETUVOS TSR KAIMO RUSŲ GYVENTOJŲ BILINGVIZMO Reziumė Straipsnyje apžvelgiami Lietuvos kaimo rusų gyventojų dvikalbystės klausimai. 1970 m. gyventojų surašymo duomenimis, rusų–lietuvių dvikalbiai sudaro 42,26% kaimo visų rusų gyventojų skaičiaus. Daug rusų nuo seno gyvena Zarasų, Ignalinos, Švenčionių, Rokiškio, Jonavos rajonuose. Tai palikuonys sentikių, kurie ėmė keltis į Lietuvą XVII a. pabaigoje. Gyvendami tarp lietuvių ir bendraudami su jais, susidurdami su lietuvių kalba visose sferose (buity, vidurinė ir aukštoji mokykla, gamyba, spauda, radijas, televizija ir t. t.), daugelis vietinių rusų tapo dvikalbiais (įvairaus laipsnio). Jie daugiau ar mažiau kalba ar supranta lietuviškai. Dvikalbystės rezultatas yra lietuvių kalbos interferencija vietinėje rusų kalboje. Labiausiai ji pasireiškia leksikoje. Kalbėdami savo gimtąja kalba, rusai vartoja daug lietuviškų skolinių, okazionalizmų, įterpia ištisus lietuviškus sakinius ar žodžių junginius.