„Dabartinės lietuvių kalbos žodynas“ ir kalbos normalizacija

LIETUVIŲ LEKSIKOS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXIX (1991) STASYS KEINYS «СЛОВНИК СУЧАСНОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ» І НОРМАЛІЗАЦІЯ МОВИ Час теперішній, час минулий — мабуть, існує і в майбутньому часі, як цей, що криється в минулому. T. S. Eliotas 1. «Словник сучасної литовської мови» (далі — ДЖ) — перший литовський нормативний тлумачний словник універсального характеру. За своїм призначенням і обсягом цей словник рівнозначний відповідним широко відомим і дуже популярним однотомним словникам інших мов. Його укладали (обидва видання), зважаючи на подібні словники інших мов і навчаючись у них. Це стисло зазначено у вступі до другого видання: «Для пояснення термінів і деяких загальних понять використано також найновіші тлумачні словники російської, польської, німецької, англійської та інших мов» (ДЖ, 2-ге вид., с. XXII). Подібність стосується не лише частини тлумачень значень, а й структури словника. Тому спроби, які часом лунають, протиставити ДЖ якісь оксфорди, ляруси й ожегови (широко відомі словники такого типу англійської, французької та російської мов), одні лише вихваляти, а наш цілковито ганьбити, мабуть, більше випливають із бажання загострити суперечку, ніж із переконання, заснованого на неупередженому аналізі. Зрозуміло, не можна не бачити й певних відмінностей між цими словниками (кожним із них, якщо порівнювати їх між собою). Дуже важливо пам’ятати, що найвідоміші однотомні словники інших мов видаються вже давно й набагато частіше, а отже, їхня традиція укладання багатша. Зрештою, і увага до їх укладання значно більша. ДЖ досі не має власного лексикографічного підрозділу, немає навіть жодної людини, яка постійно опікувалася б цим словником (а від виходу першого видання минуло вже 35 років). Тому до укладання ДЖ беруться уривками, паралельно з іншою (зазвичай основною) роботою, і працювати доводиться дуже поспіхом (чим іще можна пояснити, що в другому виданні залишилося чимало прогалин лексикографічного редагування!). ДЖ укладали, редагували й виправляли найвидатніші словникарі Литви: J. Balčikonis, N. Grigas, J. Kruopas, A. Lyberis, J. Paulauskas, K. Ulvydas та ін. Так чи інакше, у підготовці перших двох видань цього словника брала участь більшість редакторів і укладачів великого «Словника литовської мови» (далі — ЛЖ). Крім того, слід мати на увазі, що ДЖ виник не з ЛЖ. Адже 1954 року, коли вийшло перше видання ДЖ, було видано лише два томи ЛЖ за редакцією J. Balčikonis, а 1972 року (у рік виходу другого видання ДЖ) — 8 томів ЛЖ (до літери P) із запланованих 20 томів. Укладачі третього видання могли спиратися на 14 томів ЛЖ. 92 Зрозуміло, що видані томи ЛЖ є надзвичайно важливою опорою для укладачів нових видань ДЖ і допомагають уточнювати подання та добір слів. Однак цього недостатньо. ДЖ має бути тісніше пов’язаний із найновішим мовним ужитком, охоплювати ядро лексики різних галузей і враховувати зміни в науці, техніці, культурі та всіх інших сферах життя народу. Тому редакційна колегія ДЖ широко консультувалася з фахівцями різних галузей. Серед консультантів були фізик, академік P. Brazdžiūnas; юрист, член-кореспондент АН J. Bulavas; хімік, професор K. Daukšas; ботанік, член-кореспондент АН J. Dagys; географ, член-кореспондент АН V. Gudelis; історик, академік J. Jurginis; історик літератури, академік K. Korsakas; фахівець із військової справи, полковник Vl. Lunia; медик, професор S. Biziulevičius; інженер, професор A. Novodvorskis; астроном, академік P. Slavėnas; математик, доцент G. Žilinskas та ін. Більшість цих видатних литовських фахівців має значні заслуги перед литовською мовою, адже вони багато зробили для творення й упорядкування литовської термінології, а свої наукові, навчальні та науково-популярні праці здебільшого публікували литовською, чого, на жаль, уже не можна сказати про значну частину науковців і фахівців середнього та молодшого поколінь. Отже, науковий рівень перших двох видань словника під час тлумачення термінів різних галузей відповідав найкращому рівню литовської науки. Звичайно, усе змінюється, тому частину цих тлумачень потрібно скоригувати. Але не можна погодитися із заявами, які часом лунають від того чи іншого наукового працівника або викладача, ніби з погляду термінології ДЖ безнадійно застарів. Такі думки свідчать лише про те, що певна частина нашої інтелігенції не дуже розуміє, що саме слід шукати в тому чи іншому словнику. ДЖ — не спеціальний словник і не словник термінів. Це філологічний словник широкого профілю. Мені не доводилося ні бачити, ні навіть чути про словники такого типу, призначені для найширших верств суспільства, а не для фахівців, у яких терміни докладно тлумачаться із наведенням відмінностей у розумінні між різними науковими напрямами та школами. До речі, здебільшого цього не роблять навіть у словниках термінів. ДЖ спирається на тривалий досвід литовської лексикографії та нормалізації. У ньому досить добре відображено нормувальну діяльність, особливо першої половини XX століття, — рекомендації й виправлення K. Būga, J. Jablonskis і видання «Gimtoji kalba» (словник укладали невдовзі після війни). Зрозуміло, нові видання мають бути узгоджені й із мовонормувальними працями останніх десятиліть — із новими ґрунтовними працями з граматики литовської мови (друге видання ДЖ не було послідовно узгоджене навіть з I і II томами академічної «Граматики литовської мови»), із «Порадами з практики мови», виданими після другого видання ДЖ, дослідженнями спадщини нормалізації мови та іншими важливими працями, зокрема опублікованими у виданнях «Kalbos kultūra» та «Mūsų kalba». Навіть самі нормувальники далеко не однаково ставляться до мовних норм. Одні суворі, намагаються якомога більше кодифікувати й установити тверді правила, інші поміркованіші й залишають користувачеві більше свободи. Кожен, хто бодай трохи більше гортав ДЖ, легко помітить, що цей словник відображає порівняно ліберальний погляд на норми. До речі, такий лібералізм має традицію в нашому мовознавстві — він властивий згаданим довоєнним мовознавцям, а також, певною мірою, одному з ініціаторів ДЖ і, безперечно, найвидатнішому литовському лексикографу цього століття J. Balčikonis. Через цей лібералізм деякі, особливо радикальніші, засуджували й часом досі засуджують ДЖ 93 мовознавців і шукачів нових помилок. Тут слід сказати, що ці докори, які, мабуть, усіма можливими способами — і письмово, і усно, і у вищих навчальних закладах, і просто на різних зустрічах із громадськістю — широко розголошувалися, зашкодили культурі нашої мови. Навіть багато вчителів литовської мови не звикли постійно вчитися за цим словником, бо були викладачі, які прищеплювали негативне ставлення до нього. Отже, таких учителів позбавлено постійного й, по суті, надійного порадника (хоча, безперечно, такого, що має певні недоліки). Як би там не було, ДЖ не є словником помилок. Та й помилкових рекомендацій у цьому словнику порівняно небагато. Не менше їх можна знайти й у багатьох інших виданнях, присвячених питанням культури мови та нормалізації. Зрозуміло, що помилки не можна виправдовувати чи вважати прийнятними у виданнях такого типу, особливо у фундаментальних працях. Отже, це ще раз спонукає порушити питання про те, що практику підготовки цього словника, яка досі полягала в роботі уривками, паралельно з іншими завданнями й у безперервному поспіху, слід негайно припинити, адже це питання цікавить не лише мовознавців. ДЖ потрібен усьому народові, а отже, цей словник, як і ЛКЖ (кожен на своєму місці), є престижною працею з литовського мовознавства. 2. ДЖ укладали й надалі мають упорядковувати як литовський словник. У ньому зібрано великі багатства народної мови, фольклору, художньої літератури (особливо класиків), але не проігноровано й лексику науки, техніки та суспільного життя. У словнику не уникали й не слід уникати етнографізмів, специфічних слів усіх регіонів Литви, особливо тих, що вживаються в нашій класичній літературі. У цьому сенсі не зовсім слушними видаються докори деяких мовознавців, що в словнику забагато діалектизмів. Треба подивитися, що це за діалектизми. Більшість цих слів уживали С. Даукантас, М. Валанчюс, А. Баранаускас, Жемайте, Лаздину Пеледа, В. Кудірка, Вайжгантас, Креве, Вєнуоліс, П. Цвирка та інші наші письменники. Включення таких слів до ДЖ видається не лише виправданим чи бажаним, а просто необхідним. Адже немає іншого загальнодоступного (і призначеного для всіх!) словника, у якому читач цих творів міг би знайти такі слова. Було б наївно щоразу радити читачам користуватися ЛКЖ, а тим паче відсилати їх до словників творів цих письменників (яких, до речі, майже й немає). Фахівці-філологи, безперечно, користуватимуться такими словниками; можна бажати, а може, й вимагати, щоб ними послуговувалися вчителі мови й літератури, але не варто сподіватися, що вони будуть легко доступні кожному освіченому читачеві, студентові чи учневі — так званому «масовому» користувачеві мови. Отже, у цьому сенсі ДЖ відіграє роль ключа до культури народу. Ця роль ключа до культури народу має зберігатися принаймні поки що, поки не з’являться різноманітніші спеціалізовані словники литовської мови. До речі, цим ДЖ сприяє також мовному вихованню й розвитку суспільства. Таке позитивне мовне виховання видається набагато важливішим і дієвішим, ніж негативне, тобто постійне виправлення помилок. Говорячи про так звані діалектизми зі словника ДЖ, слід мати на увазі ще одну річ. Окрім спільної для всіх литовців частини словника (відмінності й тут можуть стосуватися морфологічних, акцентуаційних та інших варіантів), користувачі літературної мови мають певну частину слів, характерних лише для людей, що походять із того чи іншого ареалу. Цей ареал може збігатися з діалектами, але найчастіше він є вужчим (піддіалекти, говірки, розмовні різновиди- 94 мовки або ще дрібнішого рівня, а, мабуть, рідше — ширшого. До речі, слова часто не вкладаються в межі діалектних поділів, виокремлених за особливостями звукової системи, а межі їхнього поширення бувають дещо іншими. Такі регіональні слова вживає кожна людина, яка природно засвоїла рідну мову, особливо ті, хто зростав у середовищі живої (передусім діалектної) мови. Але це не означає, що ці слова не є надбанням літературної мови. Більша частина лексики мови не знайома всім її користувачам — окрім згаданої територіальної своєрідності, вона різниться й за іншими ознаками, зокрема дуже виразно, наприклад, професійними. Тож часто питання тут полягає не в тому, чи є перед нами слово літературної або нелітературної мови, а в тому, ширше чи вужче воно вживається. У ДЖ відмежовано слова вузького вжитку. Отже, позначки ДЖ dz. (дзуківські), ryt. (східноавкштайтські), tarm. (діалектне), vak. (західноавкштайтські), žem. (жемайтські), а також додану в третьому виданні позначку aukšt. (авкштайтські) не слід розуміти буквально, тобто вважати позначені ними слова суто діалектними. Набагато точніше вважати такі слова словами літературної мови вужчого вжитку (вони властиві мовленню людей із певного ареалу вживання літературної мови та вихідців із цього ареалу). Така оцінка слів, уміщених у ДЖ, із позицій літературної мови, зрозуміло, не виключає того, що, наприклад, із погляду діалектології, тобто щодо територіального розподілу діалектної лексики, ті самі слова, безперечно, можуть оцінюватися категоричніше (лише в такому разі їхнє звукове вираження найчастіше дещо відрізняється). Цінність ДЖ як литовського словника дуже залежить від того, наскільки він відображає предмети й явища матеріального та духовного життя народу, його звичаї, минуле й сучасність держави та народу. Саме цьому слугує найбільша частина слів, уміщених у ДЖ. Цей напрям словника потрібно й надалі посилювати. Особливо важливо систематичніше подавати лексику, пов’язану з історією Литви (історизмів такого типу в перших виданнях ДЖ чимало, але багато чого бракує). У третьому виданні ДЖ також намагаються систематичніше подати назви литовських рослин і тварин, а також слова, що відображають ландшафт Литви. Згадані пласти лексики певною мірою надають ДЖ своєрідності, але не перетворюють цей словник на суто етнографічний чи литуаністичний. Багато слів із цих пластів позначають поняття, властиві й іншим народам, а також загальнолюдські цінності. Адже литовський народ разом з іншими народами брав і бере участь у спільному процесі розвитку цивілізації. Отже, словник прагне відобразити найрізноманітніші сфери людського життя. 3. У ДЖ зібрано багату й різнобічну інформацію — по суті, усі основні відомості про кожне заголовне слово. Тож нормалізаторська роль цього словника охоплює всі мовні рівні, з якими пов’язане слово як об’єкт лексикографії. ДЖ подає норми правопису, наголошування, словозміни (морфології), значень (семантики), вживання (синтаксису й стилістики), частково й вимови; у ньому також відображено норми словотвору. Інформації, поданої у словнику, має цілком вистачати пересічному користувачеві мови — як інтелігентові, фахівцеві будь-якої галузі, так і студентові чи учневі. Щоправда, фахівці іноді бажають, щоб у словнику ширше було представлено лексику тієї чи іншої спеціальності. Однак усі розуміють, що без істотного розширення слов- 95 … такого обсягу, зробити це неможливо. Спеціальні словники не можуть ані замінити, ані підмінити ДЖ. ДЖ є і принаймні поки що має залишатися головним, найважливішим, але не єдиним словником-нормативником литовської мови. Дещо більше побажань щодо інформативності ДЖ (особливо щодо відображення сполучуваності) мають ті люди, які заробляють на життя мовою. Це різні редактори, так звані стилісти, мовні коректори. Але це специфічна й порівняно нечисленна (принаймні наразі) група користувачів словника. Загальний філологічний словник, мабуть, узагалі не може задовольнити інформаційних потреб усіх таких людей. Найширші потреби насправді мали б задовольняти «Литовський словник» (LKŽ) та різні спеціальні словники. Наприклад, сполучуваність слів мала б докладно відображатися у словнику сполучуваності (нині укладають такий словник дієслів). Крім того, було б добре мати словники на кшталт ДЖ для різних груп користувачів, наприклад дітей, учнів, студентів, робітників, інтелігенції, службовців тощо. У деяких інших країнах так і роблять. У Литві ж, на жаль, такі словники швидко не підготують, хоча деякі з них і укладають. Тож універсальний ДЖ і надалі, принаймні в найближчій перспективі, буде, по суті, єдиним литовським словником такого типу. Однак уже тепер необхідно розширювати підготовку словників-нормативників. У Дослідницькому центрі литовської мови нарешті має бути створено підрозділ нормативної лексикографії. Адже суспільство не лише з нетерпінням чекає на нормативні словники й словнички різного призначення та обсягу. Обов’язково потрібен і багатотомний нормативний тлумачний словник літературної мови, а такої роботи, здається, ніхто навіть не планує. ДЖ — словник-нормативник не для мовознавців, а, як уже сказано, для широких верств користувачів литовської мови. Крім того, це однотомний словник (хоча том і великий). Тож у ньому довелося відбирати все — і слова, і значення, і вживання. Такий добір, коли щось вилучають, щось доповнюють, а щось виправляють, безперечно, доведеться здійснювати постійно, доки виходитиме цей словник. Однак основна частина слів залишатиметься в усіх його виданнях. 4. ДЖ уже відіграв важливу роль у стабілізації норм. Перший наклад становив 20 тисяч примірників (як і «Словника литовського правопису» 1948 року), а наклад другого видання сягнув уже 50 тисяч примірників. На той час (1972 року) навіть популярні романи рідко виходили таким накладом. За поширеністю ДЖ, мабуть, є найпоширенішим литовським словником, якщо не брати до уваги, звичайно, шкільний словничок правопису та «Словник іншомовних слів», виданий 1985 року накладом у 100 тисяч примірників (рекордним в історії литовських словників). Важливо пам’ятати, що після виходу ДЖ усі найважливіші нормативні праці з литовської мови спираються на його рекомендації. Щоправда, трапляються й незгоди, але їх не так багато, щоб загалом ставити під сумнів нормативне значення словника. Уже четверте десятиліття рекомендаціями ДЖ керуються у видавництвах; ним користуються працівники преси, радіо й телебачення, а на цих рекомендаціях ґрунтується викладання сучасної литовської літературної мови в усіх типах навчальних закладів. Оскільки в ДЖ зібрано й узагальнено досвід нормалізації литовської мови, а цей словник є підґрунтям для подальшої нормалізаційної діяльності та впровадження норм, цілком обґрунтовано можна стверджувати, що ДЖ — фундаментальна праця з нормалізації литовської мови. 96 Кожен словник фіксує стан нормалізації на рік видання (точніше, укладання, адже видання часом теж затягується). Норми уточнюють, а іноді й змінюють. Тому, ясна річ, словники, зокрема й ДЖ, застарівають. Наприклад, після 1972 року, коли вийшло друге видання ДЖ, окремі норми дещо коригували в «Порадах із мовної практики», виданих у 1976 та 1985 роках, і в «Литовському правописі та пунктуації», виданому 1976 року. Оскільки ці видання з’явилися невдовзі після другого видання ДЖ, зрозуміло, що деякі рекомендації ДЖ довелося переглядати й коригувати майже відразу. Це погано, особливо з огляду на те, що проміжок між виданнями ДЖ надто великий — приблизно два десятиліття. Таких раптових суперечностей між нормами слід уникати, якщо ми хочемо дієво й узгоджено поліпшувати культуру рідної мови. Як цього уникнути? Передусім ДЖ слід видавати набагато частіше. У найгіршому разі проміжок до нового видання словника не має перевищувати десятиліття, однак треба прагнути видавати його раз на п’ять років. За умов нашої країни п’ятирічний проміжок між виданнями словника видається цілком прийнятним. По-друге, суттєві уточнення чи зміни норм мають бути узгоджені з підготовкою нового видання ДЖ. Ситуація, що склалася протягом перших кількох років після другого видання ДЖ, лише шкодила впровадженню мовних норм, розвиткові мови, а зрештою — авторитету самих нормувальників і престижу нормалізації. Адже щойно видана найбільша фундаментальна праця нормативного характеру опинилася ніби в тіні (якщо не гірше) через те, що частину її рекомендацій відхилили чи поставили під сумнів в інших працях. Заради справедливості слід сказати, що ця відхилена або поставлена під сумнів частина порівняно з обсягом інформації, поданої в ДЖ, була зовсім невеликою, однак користувачам словника це, безперечно, завдало певних незручностей, а в деяких із них (особливо в тих, хто менше обізнаний із мовою) могло й породити сумніви, чи можна взагалі довіряти цьому словникові. Це недобре. Адже за нормального підходу всі інші нормативні словники й словнички — правописні та акцентуаційні, словники вимови, помилок, сполучуваності тощо — є лише супутниками ДЖ. Усі такі словники та словнички відіграють щодо ДЖ допоміжну роль. Тож вони не повинні протистояти ДЖ чи протиставлятися йому. Це не означає, що в суто нормативних словниках, словничках або інших виданнях не можна уточнювати норми ДЖ чи, за потреби, змінювати їх. Однак їх не слід змінювати в навчальних виданнях, а також у перекладних словниках, різних енциклопедіях, довідниках тощо. 5. Щоб справді поліпшувати культуру литовської мови, дієво сприяти її розвиткові та заохочувати суспільство цікавитися власною мовою, у вищих навчальних закладах необхідно навчити всіх майбутніх учителів литовської та інших мов користуватися ДЖ й іншими виданнями-нормативниками та привчити їх до цього; це було б корисно й студентам усіх інших спеціальностей. Усі вчителі литовської мови мали б привчати учнів старших класів, а також професійно-технічних училищ і технікумів користуватися ДЖ та іншою призначеною для широкої громадськості літературою з нормалізації мови. Цим словником мають користуватися всі викладачі й учителі всіх предметів, щоб підвищувати культуру мовлення власну та своїх студентів і учнів. Крім того, поряд із ДЖ, а не як його противага, має бути багато різноманітних інших словників і словничків, граматик, збірників порад і популярних видань. Отже, найважливіше завдання впровадження норм литовської мови… 7. Lietuvių kalbotyros klausimai 29 t. 97 … — створити струнку систему нормалізаційних праць, призначених як для всього суспільства, так і для окремих його груп. Центральною працею цієї системи має бути постійно вдосконалюваний і впорядковуваний «Словник сучасної литовської мови», що відповідає рівню теорії та практики нормалізації літературної мови1. С. КЕЙНИС «СЛОВНИК СУЧАСНОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ» І НОРМАЛІЗАЦІЯ МОВИ Резюме У статті розглядається нормативне значення однотомного тлумачного універсального словника сучасної литовської мови «Dabartinės lietuvių kalbos žodynas» (1-ше вид. — 1954 р., 2-ге — 1972 р.), висвітлюються питання підготовки його нових видань. 1 Статтю написано на основі доповіді, виголошеної 13 жовтня 1988 р. на міжвузівській науковій конференції «Удосконалення методики навчання студентів в умовах перебудови вищої школи», що відбулася в Шяуляйському педагогічному інституті.