P. Arumos įnašas į pietrytinių lietuvių kalbos šnektų tyrimą

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXX (1993) PERIFERINĖS LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS Aloyzas VIDUGIRIS ВНЕСОК П. АРУМАА У ДОСЛІДЖЕННЯ ПІВДЕННО-СХІДНИХ ЛИТОВСЬКИХ ГОВІРОК Петеріс Арумаа (далі — Арума) і досі є найвидатнішим естонським балтистом. Він міцно увійшов в історію литовського мовознавства своїми працями, найвідоміші з яких — "Литовські тексти говірок Віленського краю з граматичними примітками" (1930) і "Дослідження з історії особових займенників литовської мови" (1933). Не менш важливими є й інші його більші (наприклад, "Праславянська граматика". 1964) або менші праці. Однак для литовської діалектології, як і для литовського мовознавства загалом, найціннішими є зібрані й опубліковані, а також неопубліковані Арума тексти з південно-східних литовських говірок, які одна за одною тепер надзвичайно швидко зникають. Шкода лише, що вчений, який так багато зробив для литуаністики, досі надто мало відомий і в Литві, і в Естонії. Ширше зацікавитися працями й особистістю Арума спонукала поїздка навесні 1988 року до Тарту, де було знайдено багато (близько 900 сторінок зошитів) діалектних текстів, записаних його рукою литовською мовою. Aruma gerai suvokė Lenkijos okupuotų ir brutaliai niokojamų pietrytinių lietuvių šnektų vargingą padėtį ir jų nepaprastą reikšmę kalbotyrai. Pietrytiniai lietuvių kalbos ploto pakraščiai skiriasi nepaprastu šnektų įvairumu, keričia archaika ir dėl glaudžių kontaktų su slavų (pirmiausia baltarusių, paskui lenkų ir dabar rusų) kalbomis susidariusių naujovių specifika. Čia kiekviena parapija, o kartais net kaimas skiriasi vis kitokia šnekta šnektele. Užtenka paminėti nepakartojamą istoriškai susiklosčiusią šnektų mozaiką dabartinėje Rytų ir Pietryčių Lietuvoje (Zarasų, Ignalinos, Švenčionių, Molėtų, Vilniaus, Trakų, Šalčininkų, Varėnos ir kituose rajonuose) ir Šiaurės vakarų Baltarusijoje (Breslaujos raj. Apso, Breslaujos, Pelekonių, Vidžių apyl., Pastovių raj. Jūravo, Kamojų, Lentupio apyl., Astravo raj. Gervėčių, Rimdžiūnų, Kliukščionių apyl., Vijos raj. Bókšto, Dūdų, Lazūnų apyl., Varenavo raj. Armoniškių, Asavõs, Balatnõs, arba Varenavo, Benekainių, Kaulėliškių, Nočios, Pelesõs, Ródūnios, Žirmūnų apyl. Gardino raj., Ašiūžios, Pariečės, Pérvalko apyl., Diatlovo, arba Zietelos, raj. ir apyl.). O kiek dar liko Baltarusijoje atsidūrusių apylinkių, kur iki XXa. pradžios buvo daugiau ar mažiau lietuviškai kalbančių, bet iki tol arba nebuvo nuosekliau tirtos, arba net nebuvo žengusi į jas kalbininko koja (pvz., Astravo raj. Bistryčios, Kiemeliškių, Mikališkių, Varnionių apyl., Ašmenos raj. Graūžiškių, 8 околиці Клевечіоса й Паліоню; у Сморгонському районі — околиці Салів і Снєгонів; у Війському районі — околиці Геранінів, Ліпнішків, Субатінків, Сурвилишків, Такоришків та ін.). Навряд чи деінде, принаймні в Європі, є інша подібна мова, що вирізнялася б таким розмаїттям говірок. Це феномен не лише литовської мови, а й нашої культури загалом. Але так само навряд чи деінде, як тут, уже друге століття поспіль знищують і спустошують литовські говірки — як на північному заході Білорусі, так і на південному сході Литви, де литовці залишилися меншістю. Кожна говірка тут своєю оригінальністю та неповторністю є живим свідченням етнічної належності литовців цих місць. На жаль, історія південно-східних окраїн литовського мовного ареалу — це також жива історія не лише зникнення наших говірок, а й скорочення литовського етнічного ареалу, яке найчастіше зумовлює політика могутніших сусідів і наші одноплемінники, що під впливом цієї політики втратили або втрачають національну самосвідомість. Отже, саме в цьому аспекті слід оцінювати діяльність мовознавця Арума. В історії дослідження цих литовських говірок він залишив незгладимий слід не лише як учений і дослідник, а й як своєрідний літописець та дипломат цього краю. Арума був мовознавцем широкого профілю з ґрунтовною підготовкою. Він народився 11 жовтня 1900 р. (за старим стилем — 28 вересня) в Естонії, неподалік Тарту, у місті Пилтсамаа (нині — районний центр), у родині ремісника. 1920 року закінчив Тартуську гімназію, а 1921 року вступив на історико-філологічний факультет Тартуського університету, який закінчив 1927 року, здобувши ступінь магістра. В університеті він вивчав індоєвропейське мовознавство, слов’янську та фіно-угорську філологію. Професором слов’янських мов був Л. Мазінг, мовознавчими працями молодих років якого цікавився Антанас Баранаускас — людина дев’яти талантів, яка тоді захопилася мовознавством. Індоєвропейське мовознавство викладав професор Е. Кікерс. Після його смерті 1938 року Арумі судилося посісти місце колишнього професора й завідувача кафедри індоєвропейських мов. Ще з гімназійних років Арума цікавився фіно-угорськими мовами: естонською мовою та її говірками, а згодом — фінською, угорською, уральськими фінськими мовами, лівською та іншими. А найголовніше, у Тартуському університеті він розпочав свій шлях балтиста, написавши дипломну роботу "О порядке слов в литовском языке, место глагола в начальном предложении". Після навчання, отримавши закордонну стипендію, він три роки вдосконалювався в Берліні, де відвідував лекції Шульце з грецької, німецької, литовської мов і санскриту; М. Васмера — зі слов’янської філології, Г. Людерса — із санскриту, Й. Покорного — з кельтських мов, Й. Мархварта — з перської мови. Четвертий рік він провів у Литві та Польщі, збираючи матеріал для докторської дисертації. У 1931–1932 роках удосконалював знання в Празі, слухав лекції зі слов’янських мов у професорів С. Сметанки, М. Вайнхарта, Й. Торака, О. Гуєра. Працював у бібліотеках Данцига (Гданська), Кенігсберга, Каунаса й Вільнюса, а також досліджував говірки південно-східної окраїни литовського мовного ареалу. З 1933 року П. Арума читав у Тартуському університеті курси російської літератури та слов’янської філології. У 1934 році захистив докторську дисертацію й був призначений екстраординарним професором слов’янської філології Тартуського університету. У 1939 році Арумі було присвоєно звання професора слов’янської філології та порівняльного індоєвропейського мовознавства 9 звання ординарного професора. Працюючи в університеті, досліджував російські говірки в Естонії, брав участь у славістичних конгресах, що відбувалися за кордоном. Був секретарем Естонського наукового товариства, редагував шведсько-естонський словник, уклав і відредагував збірник праць Естонського наукового товариства («Liber saecularis») та ін. Про те, що Аруму цінували як балтиста, свідчить і те, що 1938 р. Латвійське філологічне товариство в Ризі обрало його членом-кореспондентом1. У 1940–1941 рр., зазнавши великого невдоволення радянських посадовців його особою (це видно хоча б із автобіографій, кілька разів написаних гарною російською мовою), коли наближався фронт, 1944 р. П. Арума емігрував до Швеції, де 1982 р. і помер. На щастя, зберігся великий масив діалектних текстів, зібраних П. Арумою. Найбільше текстів записано в говірках окраїн південно-східного ареалу литовської мови: Гервечай, Лазуни, Девенішкес, Зіетела, менше — в околицях Родуні, у селах Каргауди й Клайшяй, а також у селі Рамашконяй в околицях Камаяй. Дещо текстів записано також у так званих основних литовських говорах — поблизу Юрбаркаса, Утени та ін. Переважно це зв’язні казки; менше пісень, різних оповідей, іноді окремі речення, слова, парадигми відмінювання та дієвідмінювання. Тексти позначено наголосами, записано олівцем рівним, гарним почерком, спрощеною транскрипцією. Отже, зібрані Арумою діалектні тексти важливі не лише для литовської діалектології та мовознавства загалом, а й для фольклористики, етнографії тощо. Частину зібраних діалектних текстів Арума досить швидко підготував і невдовзі опублікував із вступом німецькою мовою та розлогими граматичними примітками: «Litauische mundartliche. Texte aus der Wilnaer Gegend. Mit grammatischen Anmerkungen» (Дорпат, 1930). Це перша науково підготовлена збірка литовських діалектних текстів. Майже порівну тут подано текстів з околиць Девенішкес, Гервечай, Лазунів і Зіетели. Тексти записано порівняно дуже добре, хоча й доволі складною транскрипцією. Балтисти збагатилися настільною книгою, значення якої не зменшилося й донині. Навпаки, воно навіть зростає. Адже Арума записував тексти в той час, коли традиційні говірки в усіх згаданих місцевостях іще природно функціонували. У багатьох селах цих околиць литовською мовою все ще розмовляли представники всіх поколінь. Шкода лише, що Арума не опублікував усіх зібраних ним литовських діалектних текстів. Виникає питання, чому до згаданого видання текстів не потрапили також тексти, записані в говірках сусідніх околиць Родуні та Камаяй. Можливо, він мав їх надто мало, а зібрати більше не встиг. А може, причиною були інші міркування? Слід пам’ятати, що водночас Арума писав і докторську дисертацію «Untersuchungen zur Geschichte der litauischen Personalpronomina», опубліковану 1933 р. у Тарту. (Цю працю Арума присвятив Віленському литовському науковому товариству. Про неї так чи інакше висловлювалися К. Авіжоніс, П. Скарджюс, Chr. S. Stangas, Ф. Шпехт.) У цьому ґрунтовному дослідженні обсягом понад 300 сторінок розглянуто переважно рідкісні форми особових займенників, яких автор удосталь назбирав 1Дані взято з автобіографій Аруми, написаних російською та естонською мовами для різних атестаційних комісій у 1941 р. і збережених у відділі рукописів Наукової бібліотеки Тартуського університету. Додаткові біографічні відомості про П. Аруму є також у Центральному державному історичному архіві Тарту (F. 2100. Ap. 2. B. 662) та в Літературному музеї Крейтцвальда в Тарту. 10 у давніх литовських писемних пам’ятках. Вражає, наскільки добре він вивчив давні тексти — не лише Мажвідаса, Бреткунаса, Даукши, Сирвідаса, Моркунаса, а й другорядні пам’ятки литовської писемності XIX ст. Найцікавіше, що найбільше відповідників різноманітним формам особових займенників, зібраним у давніх текстах, Арума знайшов у говірках Гервечай, Лазунів, Зіетели й, меншою мірою, Девенішкес. Очевидно, саме це й зумовило те, що, публікуючи зібрані тексти, автор обмежився говірками згаданих місцевостей. Виходить, що опубліковані Арумою діалектні тексти та часте зіставлення в граматичних примітках форм цих говірок із відповідними даними давніх писемних пам’яток — це лише певний додаток до дисертації й перша ґрунтовна публікація на тему дисертації. Значення зібраних Арумою текстів, особливо текстів окраїнних говірок литовської мови, надзвичайно велике. Колись повноцінні говірки Лазунів і Зіетели вже занепадали в повоєнні роки, коли литовські мовознавці почали їх досліджувати. Нині говірка Зіетели вже цілком зникла; останні дні доживають кілька літніх людей з околиць Лазунів, які знають литовську. На межі зникнення — говірки Камаяй і Родуні. Ареал уживання литовської мови навколо Девенішкес, Гервечай і Пелеси постійно звужується. До того ж тут не лише меншає людей, які говорять литовською, а й самі місцеві говірки дуже збіднюються та погіршуються. Навіть люди, які змалку говорили литовською, часто вже забули свою мову й розмовляють деформованою говіркою. Ерозія традиційних говірок, найчастіше спричинена асиміляцією населення, виявляється тут на всіх мовних рівнях: фонетичному, морфологічному, лексичному та синтаксичному. Тому, порівнюючи матеріал, зафіксований Арумою, з матеріалом, зібраним пізнішими дослідниками, можна встановити, як змінилися рівні цих говірок. Щоправда, без спеціальних досліджень зробити це було б нелегко. Потрібно було б детально розшифрувати складну транскрипцію друкованих текстів Аруми. Дещо очевидніші відмінності на морфологічному та лексичному рівнях. Зміни на морфологічному рівні більшою чи меншою мірою торкнулися праць майже всіх мовознавців, які згодом писали про ці говірки (Й. Сенкуса, З. Зінкявічюса, Е. Грінавецькене, А. Йонайтите, Й. Карделіте, Т. Судник та ін.). Про лексику можна говорити більше. Тут обмежимося згадкою кількох слів говірки Зіетели, записаних Арумою, які в картотеці словника Зіетели трапляються лише раз, тобто їх не записали й не засвідчили інші дослідники. Таким чином, з текстів, записаних Арумою, ми дізнаємося про маловідомі слова та їхні значення (наприклад, kliūnkti «щебетати, співати (про солов’я)»; salaujys kliunkia; metinykas «істота, що розпоряджається порами року», miegulys «сонько», plėstelėti «ляснути» тощо), простіших або рідкісніших префіксальних чи суфіксальних похідних (наприклад, iškloti, pralėkti, insilip(y)ti «вчепитися», mėlynumas тощо), різних запозичень і гібридів (наприклад, kalina «калина», karanačia // karanavōnė «увінчання, коронація», karanavōtis «увінчатися, коронуватися», karonà «вінок, корона», machtelėti «махнути» тощо). Є слова з іншим коренем або наголосом (наприклад, klonis замість нині звичного klõnis тощо). Шкода лише, що до нас дійшли не всі тексти, записані Арумою, які, як і сам автор, не уникнули воєнного лихоліття. А потрібно було так небагато, щоб ці тексти всі 11 загинули б. Їх урятував приятель литовських мовознавців, академік Академії наук Естонії, професор Тартуського університету Пауль Арісте. Після війни порожню квартиру Аруми пограбували. Усі підлоги кімнат і коридору були всіяні нотатками професора, який поспіхом виїхав, та сторінками порваних книжок2. Про цю трагедію свідчать і збережені діалектні тексти — з чималими пропусками й переплутаними сторінками; чимало аркушів зім’ято й затоптано. Наприклад, у папці рукописів із текстами з Зіетелы, розкиданими по п’яти місцях, автор пронумерував їх власноруч до сторінки 141; бракує приблизно 20–30 сторінок. Тексти з говірки Лазунай за новою нумерацією (очевидно, так їх зібрав із підлоги П. Арісте) опинилися в чотирьох місцях, а тексти з Дівенішкес і Гервечяй — у двох. Від текстів, зібраних у околицях Камояй і Родуні, залишилися лише уривки — по кілька сторінок. Загалом, читаючи тексти, записані Арумою чітким і гарним почерком, не можна не дивуватися, як чудово він володів литовською мовою. Нізащо не сказав би, якби не знав, що їх писав не литовець. Тому тим більше відчуваєш вдячність і прихильність до цього естонського вченого, гідного захоплення своєю працьовитістю, який залишався вірним балтистиці (як і славістиці) до кінця свого життя3. Крім того, подорожуючи до Південно-Східної Литви, що входила до складу Польщі, Арума нерідко виконував роль ніби посланця Литви й амбасадора Вільнюського краю. Розповідають, що він часто передавав зібрані в Литві пожертви на підтримку товариств культури й освіти Вільнюського краю, доправляючи їх через Чехословаччину, Данциг і Латвію, оскільки тоді Литва не мала безпосередніх дипломатичних зв’язків із Польщею. І досі старі люди з околиць Дівенішкес і Родуні згадують Аруму з великою теплотою. Його часто згадувала вчителька з Зіетелы К. Юодене. І це не дивно: литовську мову польські урядовці та шляхта забороняли, переслідували й зневажали, а приїжджий молодий іноземець звертався до пригноблених їхньою рідною мовою. Тут Арума знайшов щирих друзів і помічників. Про це свідчить листування селянина Петріка з Гервечяй та зошит із записаними діалектом оповідями. П. Аруму тут називають вельми шанованим, найдорожчим другом литовців, приятелем, благодійником і заступником. Справді, це зворушливі слова. П. Арума, мовознавць широкого профілю, фахівець із балтійських і слов’янських мов та індоєвропеїст, здобув міжнародне визнання. Однак як балтист він спорудив собі найвидатніший пам’ятник дослідженням південно-східних литовських говірок. Поряд із такими вченими інших народів, як Е. Вольтерс, О. Брох, Chr. S. Stang, Й. Розвадовський, В. Пожезінський, Й. Отембський, Г. Герулліс, Е. Френкель, і литовськими вченими К. Бугою, Й. Яблонскісом, Й. Балчиконісом, Й. Сенкусом та ін., П. Арума за значущістю праць, безперечно, посідає одне з найпочесніших місць. 2Про це 14 квітня 1988 р. авторові цих рядків розповів проф. П. Арісте. Певною мірою це видно і з запису на першій сторінці папки з текстами /Signatūra ERA Leedu 3/. 3Докладніше про мовознавчі праці П. Аруми див.: A. Sabaliauskas. Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija iki 1940m. V., 1979. P. 233-235. 12 ВНЕСОК П. АРУМИ В ДОСЛІДЖЕННЯ ПІВДЕННО-СХІДНИХ ГОВІРОК ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ Анотація У статті аналізуються дослідження литовської мови, здійснені найвідомішим естонським балтистом Петером Арумою. Основну увагу приділено його записаним текстам із Дівенішкес, Гервечяй, Камояй, Лазунай, Родуні, Зіетелы та інших південно-східних говірок литовської мови, що швидко зникають, але мають велике значення для мовознавчих досліджень. (Пауль Арісте, інший щирий приятель литовської мови, врятував від загибелі значну частину цих рукописів під час Другої світової війни й передав їх до Літературного музею Крейцвальда в місті Тарту.) Підкреслено важливу для Східної Литви культурну й дипломатичну діяльність П. Аруми. 13