Tarptautinių terminologijos principų taikymas mūsų terminijai

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXI (1994) ПИТАННЯ НОРМАЛІЗАЦІЇ МОВИ KAZIMIERAS GAIVENIS ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПРИНЦИПІВ ТЕРМІНОЛОГІЇ ДО НАШОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ Номенклатура — складна й заплутана річ, тому лише небагато хто наважується прагнути її досконалості. W. Arnold Lewis Міжнародне впорядкування термінів охоплює підготовку різних документів — термінологічних кодексів, стандартів, реєстрів номенклатури. Ці документи зазвичай розглядають і затверджують на міжнародних конгресах. На міжнародному рівні унормовано номенклатуру анатомії, ботаніки, хімії, геології, зоології, назви сортів культурних рослин, терміни електротехніки. Так, у 1950 р. на V Міжнародному конгресі анатомів було створено Міжнародний комітет з анатомічної номенклатури (International Anatomical Nomenclature Committee), який затвердив такі принципи впорядкування термінів: 1. Кожен орган тіла має називатися одним терміном (винятки дуже рідкісні). 2. В офіційному списку всі терміни мають бути наведені латинською мовою. Кожна країна вільна створювати відповідники латинських термінів рідною мовою. 3. Анатомічні терміни мають бути, наскільки це можливо, коротшими й простішими. 4. Терміни мають легко запам’ятовуватися; бажаними є також їхня інформативність і описовий характер. 5. Органи тіла, які тісно пов’язані топографічно, слід, наскільки можливо, позначати подібними назвами (arteria femoralis, vena femoralis, nervus femoralis тощо). 6. Різні прикметники слід уживати як протиставлені пари (major — minor, superior — inferior, superficialis — profundus). 7. В офіційній номенклатурі описової та мікроскопічної анатомії не слід уживати епоніми (власні назви)1. У міжнародних кодексах номенклатури ботаніки та зоології визначаються ранги таксономічних одиниць і загальна структура основних назв, унормовується вживання синонімів, омонімів тощо. 1 Nomina Anatomica. Международная анатомическая номенклатура. М., 1970. Cit. pagal Keinys S. Terminologijos abėcėlė. V., 1980. P. 88. 11 Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) об’єднує національні організації зі стандартизації. Проєкти міжнародних стандартів, ухвалені технічними комітетами, затверджуються Радою ISO. Стандартизуються не лише терміни окремих галузей, а й принципи та методи термінології. Уся ця міжнародна діяльність певною мірою пов’язана і з нашою термінологією. Так, 1977 року Каунаський медичний інститут (нині — Каунаська медична академія) видав видання «Міжнародна номенклатура ембріології», а 1989 року вийшла книжка А. Праскявічюса, Р. Казакявічюса та Л. Лукашеавічюса «Міжнародна система одиниць у медицині». Під час підготовки багатотомних академічних наукових праць (наприклад, «Фауни Литви», «Флори Литви») та литовських підручників для вищих навчальних закладів (наприклад, «Анатомії людини» С. Павілоніса, Р. Стропауса, К. Тамашаускаса й А. Урбонаса, «Анатомії сільськогосподарських тварин» А. Пабіянскаса та ін.) литовську термінологію узгоджують із вимогами міжнародних термінологічних кодексів і стандартів. Попри всі ці роботи, наша термінологія в багатьох відношеннях усе ще провінційна й належно не впорядкована. З іншого боку, не всі міжнародні стандарти й кодекси термінів також мають високий науковий рівень. Наприклад, готуючи литовський варіант стандарту ISO «Принципи та методи термінології» (704—87), ми помітили, що деякі його положення не відповідають сучасним уявленням мовознавства (наприклад, тлумачення понять синонімів і квазисинонімів, чергування принципів синхронії та діахронії під час зазначення й опису способів творення термінів тощо). Те саме можна сказати й про праці, видані в Литві. Так, у збірнику «Міжнародної номенклатури ембріології» є чимало неправильних термінів, наприклад: tarpruja (metoestrus), dviruja (dioestrus), priešruja (prooestrus), gimdyminis periodas (puerperium), daugiagemalinis nėštumas (polyembrionica gestatio), vienasegmentiniai raumenys (musculi monosegmentales), trilapėlinis trynio maišas (trilaminaris saccus vitellinus) тощо. Які труднощі виникають під час застосування міжнародних принципів термінології до нашої термінології? Перше — про діяльність і праці міжнародних термінологічних організацій (наприклад, INFO-TERM-o, Міжнародного інституту термінологічних досліджень та ін.) ми знаємо небагато й не підтримуємо з ними безпосередніх зв’язків. У наукових бібліотеках Литви не знайти навіть їхніх видань. Друге — фахівці наших науки й виробництва звикли шукати взірці термінології, а не її універсалії. Тому, зі зниженням престижу російської мови, звертаються до англійської, і вплив англіцизмів стає дедалі помітнішим. Це також небажано. У деяких галузях науки (наприклад, систематиці рослин і тварин, медицині тощо) міжнародним взірцем частково можна вважати лише латинську мову. Однак і її не слід сліпо копіювати. У міжнародних кодексах термінів часто зазначається, що терміни потрібно перекладати на національні мови. Тим часом наші фахівці часто розуміють переклад термінів надто буквально — лише як граматично адекватний переклад. Наприклад, російський термін комплектующие детали литовською перекладають граматично адекватно (активний дієприкметник — активним дієприкметником) — komplektuojančios detalės, а слід було б перекласти неадекватно — пасивним дієприкметником, тобто komplektuojamosios detalės. Через поганий переклад виникають такі 12 словосполучення, яких у нашій мові взагалі не може бути. Найгірше те, що деякі назви закріплюються не лише в термінології, а й у номенклатурі підприємств і зберігаються десятиліттями, наприклад: remonto mechaninė gamykla (або: remonto-mechaninė gamykla). Її російська назва — ремонтно-механический завод. Литовська назва мала б бути mechaninio remonto įmonė. Третє — інтерлінгвістичний напрям термінології суперечить традиціям упорядкування наших термінів. Наприклад, міжнародна організація уніфікації термінологічних новотворів IOUTN (International Organization for Unification of Terminological Neologisms) у Варшаві обґрунтовує свої рекомендації щодо впорядкування технічних термінів такими принципами2: 1. Давати новим відкриттям, винаходам або новим поняттям такі назви, які можна було б запозичити в інші мови без змін або з незначними змінами. 2. У мові науки й техніки вживати нові слова, якщо це можливо, в оригінальній формі або лише трохи зміненими (наприклад, додавши префікс чи суфікс), однак зберігаючи корінь слова оригіналу. 3. Відповідно до традиції, усталеної в деяких галузях науки й техніки, доцільно використовувати грецьку та латинську мови як основу для творення термінів (подібно до того, як у космонавтиці використовуються російська й англійська мови). 4. Сказане не стосується термінології, що вже вживається. Якщо її недоліки можуть загрожувати життю чи здоров’ю людей, то слід уніфікувати й уживані терміни. 5. Якщо неможливо запозичити оригінальну форму нового терміна, рекомендується в наукових і технічних словниках подавати паралельно й назву в оригіналі. В останні десятиліття для нашої наукової мови й термінології особливо небезпечними стали такі тенденції: 1) потік міжнародних термінів, який важко регулювати, і 2) навала кальок із російської мови. Фахівці почали уникати литовських новотворів. Термінізація, яка в термінологічній теорії С. Шалкаускіса була найважливішим способом творення нових термінів, стала непродуктивною. Її витіснили запозичення термінів і творення гібридних новотворів. За такого стану нашої термінології інтерлінгвістичні принципи термінології видаються важкими для застосування. Четверте — міжнародні термінологічні кодекси, хоч і надають національним мовам значну свободу, усе ж надто віддаляють термінологію та номенклатуру і від літературної, і від розмовної мови. Через це в нашій термінології іноді нехтують навіть важливими вимогами термінологічних кодексів (наприклад, у термінології систематики рослин і тварин не дотримуються бінарного принципу найменування видів тощо). Наші фізики вживають одні назви похідних одиниць системи SI, а медики — інші. Наприклад, у «Словнику термінів фізики» (В., 1979) подано назви liumensekundė (величина світлової енергії), metras kubu sekundei (величина об’ємної витрати), тоді як у згаданій книжці «Міжнародна система одиниць у медицині- 2 Докладніше див.: Стоберский З. Научная и техническая терминология // Известия АН СССР. Серия лит. и языка. М., 1974. Т. 33(5). С. 448 – 453; Neoterm. Warszawa, 1987. Nr. 7 – 8. S. 6 – 10. 13 je“ — люмен за секунду, кубічний метр за секунду тощо. Система назв похідних одиниць, уживана медиками, ближча до загальновживаної та розмовної мови, тоді як термінологія, уживана фізиками, дуже суворо унормована. П’ята обставина — деякі рекомендації міжнародних кодексів суперечливі. Наприклад, у міжнародному кодексі анатомічної номенклатури вживання епонімічних термінів (утворених від назв учених, першовідкривачів, винахідників) заборонено, у міжнародному кодексі зоологічної номенклатури — обмежено деякими таксонами, а в технічній термінології — дозволено без жодних обмежень. Епонімічних термінів багато в усіх галузях науки. Особливо багато їх уживають у медичній, технічній, фізичній і математичній термінології. Ці терміни відрізняються від інших насамперед тим, що недостатньо мотивовані. Їхня позитивна особливість — можливість увічнити людей, які зробили внесок у науку. У нашій термінології терміни цього типу бувають двох різновидів: 1) окремі слова, наприклад: джоуль, кельвін, кюрі, ом, рентген, Вольт і 2) складені терміни, наприклад: закон Архімеда, швидкість Доплера, координати Декарта, хвороба Аддісона, синдром Епштейна тощо. У російській термінології досі популярні також епонімічні терміни типу «прикметник + іменник», наприклад: марковский процесс, гайморова полость, евстахиева труба, дугласово пространство тощо. Ми уникаємо таких литовських термінів і вважали б їх ненормативними. Загалом оцінка епонімічних термінів дуже суперечлива, правила їхнього вживання не встановлені. У деяких словниках литовських термінів (наприклад, у «Словнику медичних термінів» та інших) майже всі епонімічні терміни замінено іншими. Міжнародні рекомендації щодо уніфікації термінів і міжнародні термінологічні кодекси недостатньо враховують два важливі чинники: 1) природу мов (те, що підходить аналітичним мовам, не обов’язково підходить синтетичним тощо) і 2) ступінь розвитку мов та кількість людей, які ними розмовляють (мови, що мають неоднаково розвинені функціональні стилі й термінологічні системи, не можуть бути рівноправними партнерами). Шоста обставина — литовська термінологія та номенклатура мають порівняно давні традиції впорядкування, і більший вплив на них справляла й досі справляє термінологія та номенклатура великих сусідніх мов (російської, німецької тощо), ніж міжнародні кодекси нормування термінів, зводи правил чи стандарти. Це добре засвідчує історія впорядкування литовської хімічної номенклатури, яка містить порівняно багато міжнародних елементів і, мабуть, найбільше віддалена від людської мови, а також її сучасний стан. Міжнародну спілку теоретичної та прикладної хімії було засновано 1921 року. Після багатьох засідань 1940 року було опубліковано зведення правил укладання хімічної номенклатури. Протягом цих двох десятиліть інтенсивно впорядковували й литовську хімічну термінологію: виходили оригінальні литовські підручники й монографії з хімії, наприклад: «Елементарний якісний аналіз» Ф. Буткявічюса (1929), «Аналітична хімія» (1922) і «Органічна хімія» (1923) В. Руокіса, «Фізична хімія» (1928—1930) В. Чепінскіса тощо; професор Ф. Буткявічюс 1928 року представив проєкт литовської хімічної номенклатури на з’їзді вчителів Литви. Через воєнну плутанину зведення міжнародних правил хімічної номенклатури тоді не було розглянуто, і воно було мало кому відоме. Лише 1947 року вирішили переглянути ці правила. Після тривалих обговорень їх істотно переробили й 1953 року опублікували 14 англійською та французькою мовами. Їх уточнювали 1955 року у Швейцарії, 1956 року в Англії та 1957 року у Франції. 1970 року вийшло видання цих правил, опубліковане в журналі «IUPAC Information Bulletin: Appendices on Tentative Nomenclature, Symbols, Units and Standards» (1970, September, N 8). У Радянському Союзі ці правила окремою книжкою вийшли лише 1979 року — «Номенклатурные правила ИЮПАК по химии». Тим часом литовський «Словник хімії» К. Даукшаса вийшов 1960 року. У цьому словнику, як зазначено в передмові, «числівники, що вказують на кількість атомів і груп (di, dvi, tri), і невідмінювані префікси (azo, nitro, orto, tio тощо) приєднано до основного слова, наприклад: dichloridas, divalentis, tribromidas, azobenzolas, nitrojunginys, ortorūgštis, tiosulfatas. Деякі префікси, що позначають вид, за традицією відокремлено дефісом, наприклад: alfa-geležis, beta-spinduliai. До іншомовних назв додано литовські закінчення, наприклад: fenilas, toluolas. До назв спиртів і фенолів намагалися додавати закінчення -olis, а до вуглеводнів — -olas, наприклад: fenolis, naftolis, benzolas, toluolas. Назви електролітів і органічних сполук, утворених із груп, писали окремо, а саме: amonio sulfatas, metilo chloridas, etilo acetatas. Назву атома чи групи, введених у молекулу сполуки, приєднували до основного слова, випускаючи голосну, наприклад: brometilenas, diacetilenzobenzolas, etoksilanilinas. Подібні складники подвійних солей сполучали дефісом, наприклад: kalio-aliuminio alūnas. Складники комплексів сполучали дефісами, наприклад: kalio heksachloro-plateatas. Комплексні кислоти й деякі сульфокислоти писали двояко, а саме: vandenilio heksaciano feroatas або heksaciano-geležies (2) rūgštis, toluolo sulforūgštis або sulfotoluolas [...] Назви кислот переважно подавали у формі родового відмінка, наприклад: azoto rūgštis, oksalo rūgštis, sviesto rūgštis, оскільки ці назви коротші за «azotinę, oksalinę, sviestinę»» (с. 3—4). Пізніше К. Даукшас так само писав про уточнення хімічної номенклатури: «Задля інформації в номенклатурі розрізняють закінчення „-olis“ і „-olas“, „-alas“. Закінчення „-olis“ указує на спиртову функцію сполуки (fenolis), „-olas“ не дає визначеної інформації, а лише вказує на спорідненість із вуглеводнями (benzolas, toluolas), „-alas“ указує на суміш (tirpalas, dažalas, tepalas, žibalas). Так само закінчення „-idas“ указує на негативну поляризацію елемента (oksidas, hidridas, sulfidas, chloridas), „-ilas“ — на позитивну поляризацію елемента чи групи (nitrilas, acetilas, kuprilas), „-atas“ указує на негативну поляризацію групи (sulfatas, karbonatas). Поєднання слів також може збільшувати кількість інформації. Наприклад, комплексно приєднаний атом чи група та молекула пишуться з літерою „o“ (diamoniakosidabras, heksachloroplatinatas), а некомплексно приєднані замісники пишуться без „o“ (chlorbenzolas)»3. Цю термінологію ще не було узгоджено з правилами IUPAC. Коли почали вживати цю номенклатуру, мовознавцям не сподобалися дві речі: 1) написання дефіса в деяких згаданих словосполученнях і 2) довгі багатокореневі назви. А. Валецькене писала про цю хімічну номенклатуру так: «Іноді родові конструкції пишуть через дефіс, наприклад: dichloro-auratai, fluoro-aluminatai, fluoro-boratai, fluoro-germanatai, bet stroncio aluminatai, 3 Daukšas K. Apie chemijos terminų darybą // Lietuvių kalbos sekcijos sąsiuvinis. 1969. Sąs. 10. P. 11. 15 фтороводень (без дефіса). Тут дефіс не потрібен»4. Щодо багатокореневих термінів вона зауважила, що «нерідко компоненти такого типу з’єднують в одне слово, замість якого краще було б уживати словосполучення останнього типу, наприклад: ацетилоксиацетон (= ацетил оксиацетон), бензолазонафтиламін (= бензолу азонафтиламін), гексаметилацетон (= гексаметил ацетон), диметиламіноазобензол (= диметиловий аміно (або амінний) азобензол), триамінобензойна кислота (= триаміно бензойна кислота), метиламінооксибензойна кислота (= метилова амінооксибензойна кислота) тощо»5. Багатьох мовознавців особливо дратувала назва амінокислоти, що пишеться одним словом. Не раз пропонували виправити її. Однак хіміки з цим не погоджувалися. Публікуючи програму уточнення термінології органічної хімії, вони писали: «Коли назва групи атомів виражається міжнародними невідмінюваними словами (нітро-, нітрозо-, азо-, сульфо-, тіо-, тіа-, гідрокси-, метокси-, ацето-, бутиро-, амідо-, акрило- тощо), їх пишуть як префікси, поєднуючи зі словом, яке ці префікси доповнюють. Так утворюються слова нітрометан, тіофенол, гідроксибензальдегід, ацетонітрил (не ацето нітрил), аксилонітрил (не аксило нітрил). Якщо основне слово починається з голосної, сполучну літеру о пропускають (кажуть ацетаніл, аксиламід). Слово амін може мати два значення: у першому випадку амін означає сполуку з групами NH₂ або NHR (цілу сполуку), а в другому — невідмінюваний префікс аміно- вказує лише на саму групу NH₂. Тому слід казати оксиди амінів (наприклад, гідрохлорид метиламіну), а в другому випадку слова доводиться з’єднувати (наприклад, амінофеноли, амінокислоти тощо)»6. Дотримуючись міжнародних принципів, нашу хімічну номенклатуру ще потрібно суттєво уточнити. Згідно з підготовленим проєктом7 назви етерів R¹—O—R² утворюються з назви радикала R¹O та назви вуглеводню, що відповідає радикалу R², наприклад: ізопропоксипропан, етоксиетен. Первинні аміни, а також вторинні й третинні аміни симетричної будови називають, додаючи до назви радикала суфікс -амін, наприклад: етиламін, триетиламін. Назви ациклічних альдегідів і кетонів утворюються додаванням відповідних суфіксів -аль або -он до назви вуглеводню з такою самою кількістю атомів вуглецю, наприклад: гексаналь, 2-бутанон тощо. Правила міжнародної номенклатури (IUPAC) зовсім не відмовляються від тривіальних назв, хоча дехто й не хоче допускати їх до нашої наукової мови. Загалом правила міжнародної номенклатури (IUPAC) досі були непопулярними й мало відомими. Тому нині перед литовськими хіміками постає завдання інтернаціоналізації номенклатури. Дотримуючись міжнародної номенклатури, перевагу слід надавати формам родового відмінка іменників, а не прикметникам із суфіксом -inis, -ė, наприклад: молочна кислота, нікотинова кислота і навіть дезоксирибонуклеїнова кислота тощо. Родовий відмінок краще підходить для вираження залежності чи походження, тоді як прикметники із суфіксом -inis, -ė у цих значеннях здебільшого є кальками з російської мови. 4 Valeckienė A. Kitų kalbų kilmės sudurtiniai žodžiai // Kalbos kultūra. 1968. Sąs. 15. P. 21. 5 Ten pat. P. 23. 6 Degutis J., Daukšas V., Mačionis Z. ir kt. Organinės chemijos terminijos tikslinimo programa // Mokslas ir technika. 1989. Nr. 10. P. 30. 7 Автор — E. Butkus. Проєкт було розглянуто 12 лютого 1991 р. на спільній нараді хіміків і мовознавців-термінологів. 16 ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ В ЛИТОВСЬКУ ТЕРМІНОЛОГІЮ Анотація У цій статті розглядаються проблеми адаптації литовських термінів до міжнародних кодексів анатомічної, ботанічної та зоологічної термінології. Також досліджується стандартизація хімічної номенклатури відповідно до міжнародних вимог IUPAC. Вказано на деякі труднощі, що виникають під час спроб модернізувати термінологію та зберегти її литовський характер. 2. Lietuvių kalbotyros klausimai, XXXI