Latvijas ceļu karte

Карта доріг Латвії. 1: 200 000. 1940. Атлас доріг Латвії. За дорученням Фонду Карла Ернста фон Бер і у співпраці з Гансом Фельдманном, Вольфґанґом Крефтом, Інґеборґ Лілієнблум і Гунтарсом Мартінсонсом. За редакцією Вільфріда Шлау. Інститут імені Й. Ґ. Гердера. Марбург/Лан, 1991. Це праця, підготовлена Інститутом імені Йоганна Ґотфріда Гердера, цікава й потрібна не лише туристам, які подорожують до Латвії, а й мовознавцям, передусім дослідникам ономастики. Її основу становить фототипічне відтворення тексту «Атласу доріг Латвії» («Latvijas ceļu karte»), виданого в Ризі 1940 року: 59 карт і покажчики. Цей атлас укладено латиською мовою. Автори рецензованої праці, прагнучи зробити атлас доступнішим для іноземців, дуже винахідливо, з властивою німцям педантичністю «онімечили» його: додали німецькомовну передмову головного упорядника В. Шлау, пояснення трьома мовами (німецькою, латиською, англійською), уклали різноманітні покажчики, найважливіші з яких — два: алфавітний покажчик латвійських топонімів із німецькими відповідниками та алфавітний покажчик німецькою й латиською мовами. У кожному — приблизно по 2 500 топонімів. Для мовознавця вони цікаві насамперед тим, що назви латвійських населених пунктів у них не «транслітеровано» німецькою мовою, не «переписано» німецькими літерами, а подано їхні традиційні німецькі відповідники. Часто вони істотно відрізняються від латиських форм, наприклад: лат. Aizpute — нім. Hasenpoth, лат. Bačiūzi — нім. Backhusen, лат. Barkava — нім. Borchhof, лат. Bebrene — нім. Bewern, лат. Beja — нім. Begenhof, лат. Bertava — нім. Borkwitz, лат. Birkinele — нім. Berckenhagen, лат. Bundžas — нім. Bunsenberg тощо. Чимало й таких випадків, коли німецька назва зовсім інша: лат. Binuži — нім. Kudling, лат. Beļupe — нім. Gaidup, лат. Belava — нім. Kortlenhof, лат. Biksere — нім. Libbien, лат. Biriņi — нім. Koltzen, лат. Brunava — нім. Windsheim, лат. Bukas — нім. Suddenbach, лат. Bunka — нім. Funkenhof, лат. Izliede — нім. Fischröden. Таких випадків чимало. Вони свідчать, що німецька мова значно змінила латвійські топоніми. Уважніший аналіз цих списків міг би виявити цікавий матеріал для встановлення закономірностей адаптації латиських топонімів у німецькій мові. Крім того, з цих покажчиків видно, що мали місце й випадки перекладу з латиської мови німецькою, а іноді, можливо, і навпаки — з німецької латиською, наприклад: лат. Augstrozės — нім. Hochrosen, лат. Augšciems — нім. Hochendorf, лат. Baltāmuiža — нім. Weißhof, лат. Baltezers — нім. Weißen see, лат. Ezermuiža — нім. Seehof, лат. Jaunmuiža — нім. Neuhof, лат. Kalnmuiža — нім. Berghof, лат. Liep as — нім. Lindenhof та ін. Це також досить поширене явище, можливе лише в певній ситуації — двомовності (якщо, звісно, воно відбувається природно, у живій мові; інша річ — канцелярські, писемні кальки, які, здається, також траплялися, але розрізнити ці два способи перекладу без спеціальних досліджень дуже складно). Окрім цих двох великих покажчиків, укладачі праці додали також докладні списки топонімів із кожної карти, зокрема урбанонімів (назв вулиць, площ, скверів), готелів, пам’яток культури, бензоколонок тощо, німецькою та латиською мовами. Вони, як і згадані два покажчики, знову ж таки цікаві з погляду латисько-німецької мовної інтерференції. Варто наголосити й на тому, що надруковано- 243 но також усі покажчики, що були в «Атласі доріг Латвії». Їх аж дванадцять: повітів, сіл, залізничних станцій, озер, річок, великих гір тощо. Покажчики займають більшу частину атласу й становлять цінне джерело відомостей про латвійські топоніми. Не кажучи вже про те, що вони допомагають користувачам атласу легко орієнтуватися. Видання дуже гарно оформлене, якість передрукованих карт зразково висока. Залишається пошкодувати, що Литва не має такого атласу. Александрас Ванагас 244