Maciejauskienė V. „Lietuvių pavardžių susidarymas“

РЕЦЕНЗІЇ Maciejauskienė V. Lietuvių pavardžių susidarymas. „Mokslas“, 1991. 320 p. Віталія Мацейаускене — одна з відданих дослідниць литовської історичної антропоніміки, яка вже майже два десятиліття послідовно й ретельно досліджує поряд із сучасним литовським іменником особові імена литовців, зафіксовані в різноманітних документах. Приємно, що ми дочекалися чудової монографії, яка узагальнює багато її попередніх праць і нові дослідження. Литовська історична антропоніміка, що привертає увагу не лише мовознавців (діалектологів, етимологів, лексикологів, дослідників історії мови та словотвору!), а й фахівців інших галузей (істориків, етнографів, археологів тощо), не має багатого доробку великих узагальнювальних праць, тому поява рецензованої книги є надзвичайно актуальною та заслуговує на схвалення. Авторка монографії, яка багато років досліджувала складну й надзвичайно широку проблему — розвиток литовської системи найменування людей і формування прізвищ, — підсумовує свої дослідження. Головні акценти праці: двочленне найменування осіб, формування й остаточне усталення литовських прізвищ, особливості стабілізації прізвищ, джерела їхнього походження, розвиток найменування жінок. У книзі насамперед розглянуто найважливіші праці з литовської історичної антропоніміки, тлумачення поширеніших термінів і понять, охарактеризовано джерела та матеріал. Усі твердження та висновки праці ґрунтуються на величезному обсязі матеріалу — картотеці приблизно зі 110 тисяч одиниць антропонімів за кілька століть. Матеріал зібрано з опублікованих і рукописних документів XIII–XVIII ст. різного характеру. У книзі всюди наведено автентичні форми особових імен, зафіксовані в документах, із точними бібліографічними даними. Публікація цінна й тим, що даними оприлюднених архівних джерел зможуть скористатися чимало дослідників. Звісно, покажчик особових імен значно полегшив би використання унікального матеріалу. З іншого боку, реєстр такої кількості одиниць щонайменше подвоїв би обсяг книги. До того ж цю роботу можна виконати й тепер — вона могла б стати надзвичайно цінним додатком до вже наявної книги. Система сучасної антропонімічної номенклатури (з усіма морфологічними особливостями) переконливо репрезентує двочленне литовське найменування — ім’ям і прізвищем (тут доречно додати, що латвійська й литовська антропонімічні формули найменування збігаються: форма найменування латвійців також двочленна, наприклад, Jānis Rugainis). Однак так було не завжди. Шлях від одноіменного найменування особи (історична універсалія, властива майже всім народам) до найменування ім’ям і прізвищем — це складний шлях, який пройшло наше сучасне прізвище і основні етапи якого аналізуються в п’яти розділах монографії. У першому розділі розглядається усталення двочленного найменування. Аналізуються чотири найважливіші способи найменування осіб (одним особовим ім’ям; особовим ім’ям і апелятивним або описовим прізвиськом; двома особовими іменами; трьома особовими іменами), які в різні періоди були неоднаково продуктивними. Аналіз документів за кілька століть виявляє важ- 240 найважливіші етапи розвитку литовської антропонімічної системи. В. Мацейаускєнє — єдина дослідниця нашої антропонімії, яка послідовно оглянула такий тривалий період функціонування особових імен, окремо розглянувши способи найменування осіб у періоди до XVI ст., у XVI, XVII та XVIII ст., і чітко показала, як від запису особи під одним національним особовим ім’ям перейшли до двочленної системи найменування осіб. У другому розділі монографії аналізується процес формування литовських прізвищ. Розглянувши визначення прізвища, авторка досліджує специфіку складного процесу формування прізвищ у різні періоди: XV, XVI, XVII та XVIII ст., висвітлюючи характерні для кожного періоду особливості розвитку антропонімічної системи, появу прізвищ у різних суспільних верств (шляхетського стану, селян), іноді зіставляючи особові імена з окремих конкретних джерел із сучасними прізвищами того самого регіону. Результати ретельного дослідження свідчать, що литовські прізвища почали формуватися вже у XV ст. Найінтенсивнішим періодом формування наших прізвищ було XVII століття, а у XVIII ст. цей процес, по суті, вже завершився. Наприкінці розділу результати дослідження порівнюються з виникненням прізвищ у деяких інших народів — наших сусідів. Третій розділ присвячено особливостям стабілізації прізвищ. Оскільки на остаточне усталення литовських прізвищ впливали різні лінгвістичні та екстралінгвістичні чинники, вплив яких на наші прізвища не можна замовчувати, авторка монографії, маючи змогу порівнювати особові імена з тієї самої території в різні періоди, докладно розглядає різні варіанти прізвищ, їхні структурні, фонетичні та графічні відмінності, наводить конкретні приклади варіантів. Окремо розглядаються важливі особливості формування литовських прізвищ: відкидання патронімічних суфіксів у прізвищах і полонізація литовських прізвищ. Дослідження В. Мацейаускєнє загалом підтверджують помічені попередніми дослідниками способи полонізації литовських прізвищ і специфіку полонізації в окремі історичні періоди, але від цього розділу можна було очікувати й дещо більшого. Хоча проблема полонізації особових імен не була в центрі уваги авторки, характер досліджуваного матеріалу та можливість порівнювати особові імена конкретного регіону в різні періоди в багатьох випадках були надзвичайно сприятливими для докладнішого вивчення перебігу полонізації, а можливо, і її причин. Звісно, як зазначає і сама авторка, тривалий і складний процес полонізації литовських особових імен має стати предметом подальших досліджень. У четвертому розділі розглядаються джерела походження литовських прізвищ і частотність особових імен різного походження в різні періоди. Виокремлено три основні групи прізвищ різного походження — прізвища, що виникли: 1) від хрестильних імен, 2) від різних одноосновних (рідше — складних) литовських особових імен прізвиськового походження, 3) від давніх двоосновних литовських особових імен. Авторка монографії вірно дотримується позиції, якої вона та інші автори «Словника литовських прізвищ» дотримувалися раніше, — не помічає ще одного шару особових імен, що дали початок нашим прізвищам: скорочених форм давніх дохристиянських литовських двоосновних імен та їхніх суфіксальних похідних, які багато дослідників антропонімії виокремлюють в окрему групу (K. Būga, A. Salys, Z. Zinkevičius, B. Savukynas та ін.). Зрозуміло, саме цей шар створює найбільше проблем для дослідників не лише тому, що багато особових імен такого типу мають основи 241 яких мають відповідники в різних апелятивах. Однак, здається, немає жодних підстав зараховувати прізвища Biwevną, Boreyszą, Butą, Bulko, Butkus, Daugis, Daugnis, Gaylenis, Gaylus та ін. до групи прізвищ прізвиськового походження або таких, що виникли від назв професії, ремесла чи національності (с. 225, 237, 238), тим паче що тут авторка суперечить і власній думці (див. «Словник литовських прізвищ»). Сумніви викликає також словотвірний аналіз прізвищ. Серед суфіксальних похідних чомусь навіть не згадуються похідні з афіксами -enis, -eika, -eikis та ін., які, судячи з конкретних прикладів, були не менш популярними, ніж похідні з деякими іншими розглянутими суфіксами (наприклад, -iškis). П’ятий розділ книги присвячено розвитку найменування жінок. Це надзвичайно актуальна й майже не досліджена проблема нашої антропоніміки. Хоча згадані дослідження ґрунтуються на значно меншому обсязі розглянутого матеріалу (ніж дослідження чоловічих особових імен), а авторка категорично не формулює остаточних висновків, усе ж можна скласти загальне уявлення про найменування жінок від XVI до XVIII ст., формування жіночих прізвищ та їхню структуру. Шкода, що порівняно невелика кількість записів жіночих імен не дає змоги показати все розмаїття найменувань жінок, особливо особливості структури жіночих особових імен, характерні для окремих регіонів Литви, адже відображено лише невелику частину території Східної Литви. Можливо, тому авторці видалися винятками суфікси -aičia, -yčia, -ūčia, додані до основ різних чоловічих прізвищ (с. 285, 297 та ін.), хоча інші джерела й сучасне вживання жіночих особових імен у діалектах свідчать, що це цілком звичайне явище. Дослідження найменування литовських жінок ще чекають на своїх дослідників, однак праця В. Мацейаускєнє є тут вагомим початком. У монографії «Формування литовських прізвищ» авторка не ставила за мету розв’язати складніші теоретичні проблеми литовської антропоніміки, проте це величезна праця емпіричного характеру. Завдяки численності й автентичності даних та бездоганному тлумаченню більшості з них ця книга приверне увагу не лише фахівців з ономастики, інших литуаністів і балтистів, а й індоєвропеїстів. Mildo Norkaitienė, Meilutė Ramonienė 242