Dėl priedzūkio ir jo ribų

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXIV (1994) LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS IR JŲ TYRINĖJIMAI Kazys MORKŪNAS ПРО ПРІДЗЮКІС І ЙОГО МЕЖІ Казімерас Яунюс уперше в праці «Литовські наголоси» (1899 р.), а згодом — у виданій посмертно «Граматиці литовської мови» (1911—1916), називаючи найважливіші литовські говірки, поряд з іншими (західною та східною) аукштайтськими говірками виокремлював також середньоаукштайтську підговірку1. Антанас Саліс першим докладніше розглянув найважливіші особливості цієї підговірки (за його терміном — середньої аукштайтської) та її відмінності від західної й східної аукштайтських говірок. Від перших середні аукштайти відрізняються ствердінням приголосного l перед ė (а також e, ei), від других — збереженням голосних ą, ę (а також -a, -e < *-ān, *-ēn) і дифтонгів am, an, em, en (як у західних аукштайтів). А. Саліс досить точно окреслив і територію цієї підговірки2 (межі). У курсі литовської діалектології, який він читав у Університеті Вітовта Великого, він також додав: «Як і деінде, на межах середніх аукштайтів є такі місця, де прориваються сусідні особливості, так звані спорадичні»3. Цю примітку А. Саліс проілюстрував одним, але, мабуть, найхарактернішим прикладом — південним кутом території згаданих аукштайтів. Південний кут середніх аукштайтів, що має деякі спільні особливості з дзуками, А. Саліс назвав прідзюкісом. Цей термін і нині досить часто вживається в працях литовських мовознавців, однак його зміст не всі розуміють цілком однаково. Наприклад, поняття прідзюкіс тлумачать як «говірку південних середніх аукштайтів, у якій наявні особливості дзуцької говірки»4; «територію західних і середніх аукштайтських говірок, що прилягає до дзуцької»5; «у класифікації литовських говірок К. Яунюса — А. Саліса прідзюкісом називають частину середньої аукштайтської підговірки, близьку до дзуків за деякими особливостями, але саму таку, що не дзукає (між Алітусом, Балбірішкісом, Єзнасом, Ужугостісом, Бутрімонісом»6. Іноді цьому поняттю (прідзюкіс) надають і чітко не окресленого географічного значення — окраїни сусідніх аукштайтів, що межує з територією дзуцької говірки, тощо. 1 Пор. D r o t v i n a s V., G r i n a v e c k i s V. Kalbininkas Kazimieras Jaunius. V., 1970. P. 66—68, 165. 2 Plg. S a l y s A. Kelios pastabos tarmių istorijai // Archivum Philologicum. K., 1933. Kn. 4. P. 28—29 ir žemėlapį; S a l y s A. Raštai. Roma, 1992. T. 4 (Lietuvių kalbos tarmės). P. 109—114 ir žemėlapi. 3 S a l y s A. Raštai. T. 4. P. 113. 4 Dabartinės lietuvių kalbos žodynas (II leidimas). V., 1972. P. 607. Iš esmės toks aiškinimas liko ir šio žodyno III leidime (V., 1993. P. 598), plg.: ”pietinių vidurio aukštaičių šnekta, turinti dzūkams būdingų kalbos ypatybių”. 5 Словник литовської мови. V., 1976. T. 10. P. 631. 6 G a i v e n i s K., K e i n y s S. Kalbotyros terminų žodynas. K., 1990. P. 157. 84 А. Саліс, як уже згадувалося, називав переддзукійською південний кут середніх аукштайтів або територію, «де виявляються лише деякі діалектні особливості дзуків»7. Яку територію він відводив переддзукійській говірці та які дзукійські особливості, що «виявляються» на цій території, вважав найважливішими? У курсі литовської діалектології А. Саліса, прочитаному в Університеті Вітовта Великого, зазначено такі важливіші населені пункти переддзукійського ареалу: Бальберішкіс, Єзнас, Пренай, Пуніа, а в пізнішій статті «Діалекти литовської мови» — ще й Бірштонас, Даршунишкіс8. Серед особливостей, що зближують говірки згаданої території з дзуками, А. Саліс насамперед указав на перехід голосних ą, ę в u·, i·. Щоправда, цей перехід не скрізь послідовний. Наприклад, у Єзнасі кажуть grã·stas «свердло», але ižgr’í·šk «висвердли», між Алітусом і Бальберішкісом — grū·stas, gru·ž’í·tie «гарно обробити», žu·s’is «гуска», кажуть також k’i·s’lie «терпіти», ku·s’n’i·s «шматочок» поряд із ká·s’l(ie) «кусати», kā· «що», tā· «те». «Досить широко тут можна почути такі форми: ti·s’l(ie), sūki·s, sūki, man’í, tav’í~ tęsti, sūkes, sūkę, manę, tavę (manęs, manė, tavęs, tavė)9», а замість tę, tenai(s) ще в багатьох місцях t’í·, t’i·nai(s). Перехід ą, ę в u·, i· у різних позиціях слова та інші ізофони значно уточнили пізніші дослідження згаданих говірок середніх аукштайтів і сусідніх говірок: насамперед дані, записані здебільшого в п’ятдесяті роки для «Атласу литовської мови», діалектологічні експедиції останніх років10, а також описи окремих говірок у дипломних роботах11. Випадки переходу голосних ą, ę в u·/u, i·/i трапляються в значно більшому південному куті ареалу середніх аукштайтів, ніж зазначав (щоправда, лише приблизно) А. Саліс. За інтенсивністю переходу цей кут можна поділити ще на три частини (зони). 1. У різних позиціях слова ą, ę закономірно переходять в u·, i· (у ненаголошеній позиції — в u, i) у місцевостях Гегужіне, Каунгоніс, Паломена, Папарчяй на лівому березі Няріса, які з одного боку (південного сходу) межують із західними дзуками, а з іншого (північного сходу) — зі східними аукштайтами; див. рис. 1. У цих місцевостях вимовляють: ú·žalas/ú·žolas «дуб», grū·stas «свердло», kus’n’ė·l’is «шматочок», žusū· «гусей», š’v’í·s’t «святкувати», gr’í·žimas «свердління», anū· «ту», tū· «ту», báltu «білу», kár’v’į «корову», dá·r’is «зробивши», dá·r’į «зробивши». Найчастіше так вимовляють і в місцевостях Падайгяй та Упнінкай на правому березі Няріса, хоча тут кажуть також á·žulas||ú·žulas «дуб», ža·s’is «гуска» || žū·s’is «гуси», kā·||kā· «що», k’i·tall|k’i·tu12 «іншу». 7 Пор. опублікований у цьому томі «Питань литовського мовознавства» лист А. Саліса до W.R.Schmaltieg’ui від 11 березня 1972 р. 8 Пор. S a l y s A. Raštai. T. 4. P. 113, 303. 9 S a l y s A. Raštai. T. 4. P. 304. 10 Діалектологічна експедиція студентів Вільнюського педагогічного університету 1991 р. у місцевостях Жасляй (керівниця — доц. D.Mikulėnienė), діалектологічна експедиція Інституту литовської мови 1992 р. у місцевостях Бальберішкіс (учасники: E.Grinaveckienė, L.Grumadienė, D.Mikulėnienė, K.Morkūnas, V.Pranskūnaitė, A.Vidugiris). 11 Š v e n č i o n y t ė B. Žaslių tarmė. Dipl. d. (rankr.). Vilniaus universitetas, 1956; G r e n d a Č. Palomenės tarmė. Dipl. d. (rankr.). Vilniaus universitetas, 1957. 12 Місцевості Чябішкіс і Гелвони на правому березі Няріса, які А. Саліс відніс 85 2. Приблизно від Нових Кетавішків (Кайшядорський р-н) на південь простягається ізофона закономірного переходу голосних ą, ę у u·, i·, яка збігається з межею західних дзуків (ізофона вимови č, dž і t, d перед i, y, į, ie як c, dz). На захід від цієї ізофони у вузькій смузі середніх аукштайтів (див. рис. 1) — Пакертішке (Кайшядорський р-н), Гріпішке, Ужугостіс (Пренайський р-н), Мергішке (Тракайський р-н), Бутрімоніс, Кряуняй, Пуню, Жагаряй (Алітуський р-н) — u·, i· замість наголошених і ненаголошених ą, ę у корені слова вимовляються нерегулярно, але досить часто, наприклад: ú·žuolas, kú·s'n'is/ku·s'n'i·s «шматок», sú·spara/su·spara «з’єднання», grū·štas, trū·stas «колода», tū·so «розтягує», žū·si·s «гуси», u·žuolė·l'is, u·žuolin'i·s, gru·št'ė·l'is, ru·st'ė·l'is, uštu·si·tas «розтягнутий», žu·s'ė·k·e·s, g'i·sta «гасне», gr'i·ža «свердлить», n'ek'i·s «не витримає», sk'i·sta «тоне», gr'i·žimas «свердління» і á·žuolas, ká·s'n'is/ka·s'n'i·s, ká·s't'l «кусати», grā·stas, rā·stas, šā·la «холоне», žā·si·s, dra·sumas «сміливість», dra·sūs «сміливий», br'ė·sta «дозріває», g'ė·sta, gr'ė·ža, sk'ė·sta, gr'e·žimas. У кінці слова (за винятком форм називного відмінка однини й множини дієприкметників чоловічого роду минулого часу) тут найчастіше зберігаються ą, ę, наприклад: anā· «ту», tā· «ту», v'iena· kartā· «одного разу», bálta· s'iena· «білу стіну»; kā·t'e· «кішку», p'ė·la· «мишку». 3. Ще далі на захід від згаданих вище місцевостей (див. рис. 1) — Дарсунішкіс, Кайшядорис, Калвяй, Круоніс, Жєжмаряй (Кайшядорський р-н), Балбірішкіс, Бірштонас, Єзнас, Немайунай, Пренай (Пренайський р-н), Удрія (Алітуський р-н) — замість ą, ę у корені слова u·, i· трапляються дуже рідко, наприклад: su·sparā «з’єднання» (Кайшядорис), gr'i·ža «свердлить», gr'i·žimas «свердління» (Бірштонас, Дарсунішкіс, Калвяй, Круоніс, Жєжмаряй), sú·sparal|sá·spara, gr'į·št'l «свердлити», gr'į·ža (Пренай), gr'į·št'l, k'ė·st'l «терпіти» (Немайунай). Найчастіше тут кажуть: á·žuolas, ká·s'n'is/ka·s'n'i·s, ká·s't'l, sá·sparal/sa·sparā, grā·stas, rā·stas, šā·la, ža·s'is, br'ė·sta, sk'ė·sta, gr'ė·ža, gr'ė·št'l, k'ė·st'l, š'ū·ė·st'l. У цій смузі e здебільшого закономірно переходить у i·/i·, але лише в кінці певних словоформ. Насамперед серед них слід згадати форми називного відмінка однини й множини дієприкметників активного стану чоловічого роду минулого одноразового часу, наприклад: b'ijó·ji·s/b'ijó·jis «той, хто боявся», g'ir'd'ė·ji·s/-is «той, хто чув», mā·t'i·s/-is «той, хто бачив», įžgūlb'l·s/-bls «той, хто виліг», b'ijó·ji·/-i «ті, хто боялися», g'ir'd'ė·ji·/-i «ті, хто чули», mā·t'i·/-i «ті, хто бачили», įžgūlb'l·/-bl «ті, хто вилягли». Лише на самому західному краї цієї смуги згадані форми дієприкметників вимовляються подвійно, наприклад: b'ijó·ji·, але частіше būv'e·s, jó·je· (Круоніс), jó·jis, b'ijó·ji, būv'i, k'ė·blu «ті, хто підняли» поряд із dā·r'es, (pa)mā·t'es, rā·s'es (Жєжмаряй), užāug'i·s, užāug'i· і (здається, рідше) užāug'e·s, užāug'e· (Балбірішкіс), g'im'i·s, tur'ė·ji·s, jó·ji·, p'r'iprā·t'i· поряд із рідшими n'e-b'ėig'e·s «той, хто не закінчив», apv'ėrt'e·s (Удрія). для середніх аукштайтів (див. його праці, згадані у примітці 2), насправді і за вимовою дифтонгів am, an, em, en (переходять в um, un, im, in), і за іншими особливостями вокалізму (наприклад, редукцією кінцевих голосних слова) збігаються зі східними аукштайтами сусідніх околиць Пабайскаса та Ширвінтоса, пор. Morkūnas K. Rytų aukštaičių pietinės tarmės fonetika // Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1960. T. 3. P. 8 tt.; Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. V., 1966. P. 53 tt., 96 tt., žemėl. Nr. 1; Lietuvių kalbos atlasas. T. 2 (Fonetika). V., 1982. Žemėl. Nr. 6, 68–72. 86 Так само мали б вимовлятися й закінчення дієприкметників минулого багатократного часу (наприклад, būdovęs, būdovę), однак форми цих дієприкметників записано не в усіх місцевостях. Як і форми дієприкметників минулого часу з -i’s/-is, -i’/-i, у всіх трьох згаданих частинах південного кута середніх аукштайтів уживаються прислівники (або частки) t’iː<t’ę (місцями також t’iːnai/t’iːnãi, t’iːnaĩs «там, туди») і s’íː<sę (останній прислівник зафіксовано не в усіх місцевостях). На південно-західному краї — в околицях Балбірішкіса й Преная — t’iː і t’ęː іноді змішують навіть жителі одного й того самого села (t’ęː частіше вимовляють представники молодшого покоління). Місцеві жителі Балбірішкіса та навколишніх околиць, які кажуть t’iː (і s’íː), своїх західних і північно-західних сусідів, які вимовляють t’ęː, називають т е к- ш і а м и. Пор. спостереження місцевих жителів: ходили ми й у напрямку Пренів [Prienų] — до того боку, поговорити || ми часто говоримо | ін’ті | ін’тіняй | а до боку Пренів | ін’те | ін’тенай || тато [мені казав] | ін’ті | а мама з Пренів | ін’те || мама з Текшю || мама з Мядвишю, з Кунігишку [Медвішіаі, Кунігішки — села в північно-західній частині околиць Балбірішкіса] || вони, текшяй, за Балбірішкісом, приблизно за шість кілометрів || Мардосай, Путришяй, Руджякампяй, Жагаряй [Мардосай, Путришяй, Руджякампяй, Жагаряй — села на південь від Балбірішкіса] не текшяй || (Juozas Marčiulynas, народився 1920 року й живе в Путрисаях). kun’ig’iš’k’uos’e | vartuosė [Vartai — Balbieriškio apylinkės šiaurės vakarų dalies kaimas] š’n’ęːka k’it’ėp | gr’iːnaĩ l’ietuv’iškai | t’ekš’ɛi || (Paprūdžiai, Balbieriškio apyl.). Таке прізвисько для позначення відмінної від сусідньої говірки почули й ширше: tekšiai (називний однини tekšys) в околицях Алітуса й Кракяйлаукяй, tėkšiai (називний однини tėkšis) в околицях Круоніса й Сімна¹³. A. Salys також зазначає широко вживані в прідзукії форми man’iː~ manę, tav’iː~ tavę, що вживаються замість manęs, manė, tavęs, tave14. Однак ці форми, походження яких не зовсім ясне15, характерні не лише для південного кута середніх аукштайтів, а й для значно ширшого ареалу цих аукштайтів, що тягнеться на північ уздовж східних аукштайтів — до околиць Йонави, Шетоси та інших. Щоправда, в одних місцевостях ці форми вживаються у значенні як родового, так і знахідного відмінка однини, в інших ними виражається лише один із цих відмінків, див. рис. 1.16 A. Salys, а часом і інші мовознавці, згадують ще одну фонетичну особливість південного кута середніх аукштайтів: перехід uo в ua або навіть у va, наприклад: dųáda «дає», dųãna/doàna «хліб», kųãlas «кіл», dųanùk’ė/dvanùk’ė «хлібчик», vandųã/vandòv «вода». Можна додати, що й замість ie тут вимовляється 13 Пор. Lietuvių kalbos žodynas. T. 15. V., 1991. P. 1134. 14 S a l y s A. Raštai. T. 4. P. 304. 15 Пор. Z i n k e v i č i u s Z. Lietuvių dialektologija. P. 298—299. 16 Щодо доповнення форм родового й знахідного відмінків однини займенників, які не мають категорії роду, man’iː, tav’iː, див. також Lietuvių kalbos atlasas. T. 3 (Morfologija). V., 1991. P. 78—79 ir žemėl. nr. 72—73. 87 (не в усіх однаково виразно) iea/i̯e, наприклад, ṗiėanas/ṗi̯ėnas/ṗj̇ėnas ‘молоко’, štėanas/šj̇ėnas/šj̇ėnas ‘стіна’. Однак така виразніша вимова uo, ie властива лише невеликій території — околицям Єзнаса, Ужугосціса, Немайюнай (Пренайський район), Бутримоніса, Півашюнай, Пуні, Жагарі (Алітуський район). У всіх напрямках у міру віддалення від цього «осередку» розширення кінцевого елемента uo, ie слабшає і на слух розпізнається важче¹⁷. А. Саліс указав також на одну-дві спільні з дзуками морфологічні (морфонологічні) особливості південного кута середніх аукштайтів: форми минулого одноразового часу mat’ū ‘бачив’, v’ed’ū ‘вів’ (без африкат за формами matė, vedei, mātė, vėdė), форми умовного способу bū·tau ‘був би’, bū·tai ‘був би’ (новітні дослідження показують, що в цих говорах акутова інтонація кореня у формах умовного способу переходить у циркумфлексну, тобто вимовляється bū·tau, bū·tai¹⁸). Деякі мовознавці схильні вважати північно-західною межею прідзук’я й північно-західні ізоморфи останніх форм, а також родового відмінка множини іменників ē-основи d’ē·d’ū· (d’ē·d’ū·) ‘дядьків’, g’i·vā·t’ū· ‘змій’, що виник під впливом інших відмінків¹⁹. Насправді ізоморфи цих форм першої особи однини минулого одноразового часу (mat’ū/mat’ēi, v’ed’ū/v’ed’ēu), першої особи однини умовного способу (n’ēštau/n’ēštāu) та другої особи (n’ēštai/n’ēštāi) не збігаються²⁰. Крім того, жодна з цих (трьох) ізоморф не охоплює всього південного кута середніх аукштайтів, де в чоловічому роді однини й множини активних дієприкметників минулого одноразового часу вживаються форми -ęs, -ę > -i·s/-is, -i·/-i, а замість tė вимовляється t’ē·. З іншого боку, ці ізоморфи охоплюють меншу (mat’ū/mat’ēu і n’ēštau/n’ēštāu) або більшу (n’ēštai/n’ēštāi) південно-східну окраїну західних аукштайтів, див. рис. 1. Згадані форми родового відмінка множини без африкат самі дзуки вживають непослідовно, а за їхніми межами — тим паче²¹. Тому важче точно визначити північно-західну ізоморфу їхнього поширення. Окремі форми типу gaid’ū· ‘півнів’, b’it’ū·/b’i·t’ū· за межами дзуцької території, наприклад, зафіксовано в околицях Балбєришкіса, Чобішкіса, Упнінкай (село Падайгай). Отже, поширення майже кожної з розглянутих особливостей більшою чи меншою мірою різниться, тобто вони не утворюють цілком збіжного пучка ізоглос (ізофон, ізоморф). Однак котру з цих ізоглос слід вважати північно-західною межею прідзук’я? Одна з найважливіших особливостей вокалізму західних дзуків, яка відрізняє їх від найближчих сусідів — середніх (і, зрозуміло, західних) аукштайтів, — перехід голосних ą, ę в u·, i·. Територію за північно-західною межею дзуків, де згадана особливість збереглася як численніші або рідкісніші релікти, мабуть, і слід вважати прідзук’ям. Далеко- ¹⁷ Пор. Z i n k e v i č i u s Z. Lietuvių dialektologija. P. 86—87; Lietuvių kalbos atlasas. T. 2. P. 77—82 і карт. № 66, 67. ¹⁸ Пор. наголошування форм III особи умовного способу двоскладових дієслів: Lietuvių kalbos atlasas. T. 2. P. 128 і карт. № 109. ¹⁹ Пор. V i d u g i r i s A. Svarbesnieji pietinės Lietuvos Panemunių tarmių bruožai // Panemunių dzūkai. V., 1970. P. 44—45. ²⁰ Пор. Lietuvių kalbos atlasas. T. 2. Карт. № 80; T. 3. Карт. № 103—105 і с. 107—109. ²¹ Пор. Lietuvių kalbos atlasas. T. 2. P. 95—96. 88 Рис. 1. Придзюкіс. 1 — східна межа західних аукштайтів (за А. Салісом), 2 — західна межа східних аукштайтів, 3 — західна межа дзуків, 4 — східна межа центральних аукштайтів (за А. Салісом), 5 — більші населені пункти Придзюкісу, згадані А. Салісом, 6 — звук г у різних позиціях слова вимовляється найчастіше, 7 — закінчення називного відмінка однини й множини активних дієприкметників минулого часу: в. і г. «непослідовні» (не всюди послідовно), 9 — matėu (matė), vedėu (vedė) замість mačiau, vedžiau, 10 — ne estei, ne eisiu, nesiau, 11 — este, ne’ėsta; ne’ėsta, 12 — род. відм. одн. man’į; maręs, tavęs — 13 — знах. відм. одн. man’į; tav’į; manė, tavė. 89 Найбільш віддалений край Придзюкісу — там, де форми називного відмінка однини й множини активних дієприкметників минулого простого часу трапляються із закінченнями -i s/-is, -i̇ /-i. Там закінчується також вимова t'i', t'i'nai. Ця територія, яку слід відносити до Придзюкісу, дещо більша (простягається далі на північний схід) за ту, яку приблизно окреслив А. Саліс. Однак вона, як і територія, зазначена А. Салісом, майже межує із центральними аукштайтами; серед західних аукштайтів лише на південно-західній околиці Маріямпольського району поряд із jō'je's, g'ir'dė'je's, t'ė', š'ė' подекуди кажуть також jō'ji's, g'ir'dė'ji's, t'i', š'i'. (Гельчяй, околиці Гуделяй.) Поняття Придзюкісу, зрозуміло, не знаходимо в новій системі поділу литовських говірок і назв діалектів. Автори цієї класифікації, А. Гірденіс і З. Зінкявічюс, насамперед зважаючи на особливості вокалізму, виокремили в аукштайтському діалекті три основні піддіалекти: західний, південний і східний аукштайтський. Описана вище територія Придзюкісу поділена між двома з цих основних піддіалектів: північна частина (Гегужине, Паломене, Жасляй) відійшла до південних аукштайтів (колишніх західних дзуків), а більша південна частина (Балбєришкіс, Йєзнас, Ужугостіс, Жєжмаряй), як і всі інші центральні аукштайти, зарахована до західних аукштайтів. Водночас ця південна (придзюкіська) частина є типовою периферійною говіркою каунаського різновиду західних аукштайтів, що має багато перехідних особливостей південного аукштайтського піддіалекту, тоді як північна частина — периферійна говірка південного аукштайтського піддіалекту з деякими особливостями ширвінтішського різновиду східних аукштайтів (наприклад, скорочення ненаголошених довгих голосних). Краще зрозуміти формування говірок басейну Нериса (нижньої течії) та міжріччя Нямунаса, поширення різних мовних явищ (ізоглос) у майбутньому, можливо, допоможуть усебічні дослідження історії цього краю, яка зумовила також зміни мовної ситуації. На зміни говірок цього краю вплинуло багато чинників і в останні десятиліття. Окрім усіх причин, що впливали й продовжують впливати на зміну литовських діалектів, дуже важливим є те, що в міжріччі Нериса й Нямунаса відбулася доволі помітна зміна населення (міграція) через будівництво великих Каунаської, Електренайської та Круоніської електростанцій (зникли цілі села, виросло нове велике поселення міського типу — Електренай). Багато особливостей говірок цього краю зникають і під впливом літературної литовської мови. Тому деякі особливості, що вирізняють Придзюкіс, останніми роками вже можна було почути лише від місцевих представників старшого покоління. Придзюкіс і сусідні населені пункти (див. рис. 1) № населеного пункту (точки) Назва населеного пункту* Район Округа 497 Бетегала Йонавський Кулвоський 498 Падайгай ” Упнінкай 499 Gegužinė Kaišiadorių Žūbiškių 500 Mančiūšėnai Širvintų, Jonavos Gėlvonų (Širvintų r.), * Номери та назви населених пунктів (місцевостей) наведені так, як у «Атласі литовської мови» (В., 1977—1991. Т. 1—3). Адміністративна належність деяких населених пунктів нині може дещо змінитися. 90 518 | Užusaliai | Jonavos | Ūpninkų Užusalių 519 | Palomenė | Kaišiadorių | Palomenės 520 | Čiobiškis | Širvintų | Čiobiškio 521 | Musninkai | ” | Musninkų 535 | Pravieniškės | Kaišiadorių | Rumšiškių 536 | Rumšiškės | ” | ” 537 | Kaišiadorys | ” | 538 | Žasliai | ” | Kaišiadorių 539 | Papárčiai | ” | Papárčių 540 | Кернаве | Вільнюський | Дукштоський 550 | Скряуджяй | Пренайський | Скряуджяйський 552 | Гарлява | Каунаський | Гарлявський 553 | Маргінінкай | ” | Тауракемський 554 | Круоніс | Кайшядорський | Круонський 555 | Жежмаряй | ” | Жежмаряйський 556 | Науёсіос Кетавішкес | ” | Кетавішкеський 557 | Вевіс | Тракайський | 568 | Ажуулу Буда | Маріямпольський | Гавалтувський 569 | Мозурішкес | Пренайський | Вейверяйський 570 | Išlaužas | ” | Ішлаужський 571 | Дарсунішкіс | Кайшядорський | Вілунський 572 | Кальвяй | ” | Кальвяйський 573 | Пакертішкес | ” | Жежмаряйський 574 | Кауґоніс | ” | Папарчяйський 575 | Даугірдішкес | Тракайський | Русакальнський 576 | Rykantai | ” | Bražuolės 586 | Sasnavà | Marijámpoles | Sasnavos 587 | Plūtiškės | ” | Guobų 588 | Pašlavantys | Prienų | Naujosios Ūtos 589 | Prienai | ” | 590 | Birštonas | ” | Birštono 591 | Jieznas | ” | Jiezno 592 | Užuguostis | ” | Lielionių 593 | Margiškės | Trãkų | Ubiškių 594 | Semeliškės | ” | Semeliškių 605 | Keturvalakiai | Vilkaviškio | Keturvalakių 606 | Marijámpolė | Marijámpolės | 607 | Igl iāuka | ” | Igliáukos 608 | Naujóji Ūtà | Prienų | Naujosios Ūtos 609 | Balbieriškis | Prienų | Balbieriškio 610 | Nemajúnai | Alytaus, Prienų | Birštono (Prienų r.), Punios 611 | Бутрімоніс | Алітуський | Бутрімонський 612 | Грипішкес | Пренайський | Леліонський 91 613 Аукштадваріс Тракайський Убішкес 623 Вілкабалай Вілкавішкіський Расю 624 Людвінавас Маріямпольський Мешкучю 625 Даукшяй „ Падовініо 626 Гельчяй „ Гуделяй 627 Удрія Алітуський Крокялаукіо 628 Кряуняй „ Дубеню, Луксненю 629 Жагаряй „ Пуньос 630 Півашюнай „ Півашюну 631 Онускіс Тракайський Онускьо 638 Любавос Маріямпольський Любаво 639 Калварія „ 640 Желсва „ Людвінаво 642 Сімнас Алітуський Сімно 644 Алітус Алітуський ДО ПИТАННЯ ПРО ПРИДЗУКІС І ЙОГО МЕЖІ Резюме Південну частину піддіалекту середньоаукштайтського наріччя (яке К. Яунюс відрізняв від інших аукштайтських говірок) А. Саліс назвав придзукіською (priedzukis). Цей термін нерідко вживають і інші мовознавці, проте не завжди надають йому однакового значення. За словами А. Саліса, придзукіським є територія (до неї входять поселення Балбєришкіс, Бірштонас, Дарсунішкіс, Єзнас, Пренай, Пуня), «де трапляються лише деякі риси дзукійського наріччя». Із цих рис він насамперед згадував перехід голосних ą, ę (щоправда, не завжди регулярний) в u·, i·, наприклад grã·stas / grū·stas «свердло», s·kė·sta / s·kī·sta «тоне». Пізніші дослідження уточнили географію цього явища. За інтенсивністю переходу цих голосних південний кут середньоаукштайтського наріччя можна поділити на три зони: 1) ą, ę у всіх позиціях переважно регулярно переходять в u·, i·, наприклад grū·stas, kàu·žì Akk. «корову». Це територія Гегужіне, Каугоніс, Паломене, Папарчяй (за новою класифікацією литовських діалектів, запропонованою А. Гірденісом і З. Зінкявічюсом, ця територія належить до південноаукштайтського наріччя); 2) замість ą, ę нерегулярно вимовляються u·, i·, наприклад á·žuolas «дуб», s·kė·sta «тоне» та ú·žuolas, s·kī·sta. Це явище охоплює такі поселення: Пакертішкес, Грипішкес, Ужугостіс, Мергішкес, Бутрімоніс, Кряуняй, Пуня, Жагаряй; 3) i· замість e· вимовляється лише у формах дієприкметника preitiri, наприклад bijójes, bijóje > b'ijó·ji·s/-is, b'ijó·ji·/-i «наляканий» та tę, šę > l'ę·, s·i· «ті, ці». Ця територія охоплює Балбєришкіс, Бірштонас, Дарсунішкіс, Єзнас, Кайшядоріс, Пренай, Жежмаряй (за новою класифікацією діалектів говірки другої та третьої зон належать до каунаського західноаукштайтського наріччя). Отже, ізофону дієприкметникових ę > i·/i слід вважати західною межею придзукіського наріччя. А. Саліс указав на ті самі фономорфологічні риси, що й у дзукійському наріччі, які вживаються в південних піддіалектах середньоаукштайтського наріччя, наприклад mat'ų «я бачив», bū·tau «я був би», bū·tai «ти був би» (пізніше дехто вважав їх межею придзукіського наріччя). Ізоморфи цих форм охоплюють різні території піддіалектів, однак вони не збігаються з жодною ізофоною переходу ą, ę в u·/u або i·/i. 92