Latvių liaudies dainų sintaksė

Вибрані праці Ендзелінса», с. 38—39). Серед статей на іншу тематику, надрукованих у виданні, насамперед хотілося б звернути увагу на статтю П. Ванаґаса «Походження тексту латиського катехізису 1586 року» («1586. gada latviešu katehisma teksta izcelsme», с. 52—62), у якій подано ретельний аналіз джерел цієї пам’ятки латиської мови. Дослідникам литовської мови можуть бути цікаві й інші опубліковані тут статті: М. Рудзите «Про лексику браславців» («Par braslaviešu leksiku», с. 40—43), В. Руке-Дравінії «Старі огорожі Північної Відземе навколо Валмієри» («Senie žogi Ziemeļvidzemē ap Valmieru», с. 44—51), А. Рекени «Особливості дієслівних форм у перекладі «Фауста» Й. В. Ґете» («Verba formu īpatnības J. V. Gētes «Fausta» atdzejojumā», с. 63—71), А. Калначі «Категорія часу в латиських граматиках» («Laika kategorija latviešu gramatikās», с. 72—80), Я. Григор’єва «Акустична характеристика голосних літературної латиської мови» («Latviešu literārās valodas patskaņu akustisks raksturojums», с. 81—83). П. Ванаґас рецензує нове видання латиської граматики Адольфія (1685 р.), підготовлене австралійським мовознавцем Т. Ґ. Феннеллом. Він також подає дуже докладний огляд литовської мовознавчої літератури за 1993—1994 роки. Л. Балуоде пише про міжнародний семінар «Литуаністика в університетах світу», що відбувся у Вільнюському університеті 1994 року, а також про конференцію «Литва—Латвія: минуле, сучасність, майбутнє», що відбулася того ж року в Каунасі, в Університеті Вітовта Великого. А. Стікане інформує про діяльність Латвійського філологічного товариства, Т. Карма — про конференцію, присвячену проблемам писемних мов народів Балтійського регіону, що відбулася в Тартуському університеті, С. Кліавіня — про семінар «Мова й технології в Європі після 2000 року. Балтійська перспектива», який відбувся в Ризі. Вшановується пам’ять видатної латиської мовознавиці Аліси Лауа (1914—1994). Algirdas Sabaliauskas СИНТАКСИС ЛАТИСЬКИХ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ Нарешті ми дочекалися монографії «Lettische Syntax: die Dainas»1 (Латиський синтаксис: (народні) пісні), написаної ще кілька десятиліть тому видатним латиським мовознавцем Альфредом Ґатерсом. На основі надзвичайно багатого матеріалу народних пісень у ній докладно проаналізовано морфосинтаксис мови латиських народних пісень. А. Ґатерс — єдиний дослідник, який присвятив синтаксису латиських народних пісень окрему ґрунтовну працю (аналітична й синтетична частини книги разом налічують 648 сторінок). Кілька слів про автора цієї праці. А. Ґатерс народився 24 квітня 1921 року на північному сході Латвії, у волості Калнціємпс, у Співулах. Закінчивши 1941 року Мадонську гімназію, у 1942 році він почав вивчати германську філологію та індоєвропейське мовознавство — 1 Gāters A. Lettische Syntax: die Dainas. Herausgegeben von Hildegard Radtke. Frankfurt am Main; Berlin; Bern; New York; Paris; Wien: Lang, 1993. 679 p. 220 Студії розпочав у Литовському університеті. Серед інших його викладачем тут був і Я. Ендзелінс (Endzelīns). 1943 року Гатеріс був призваний до Латвійського легіону. У 1945 році він продовжив студії германської філології, класичних мов і порівняльного індоєвропейського мовознавства в Гамбурзькому університеті під керівництвом професора Е. Френкеля (Fraenkel). Тут 1949 року він захистив і докторську дисертацію ”Beiträge zur Bedeutungsgeschichte der ins Lettische entlehnten mitteldeutschen Nomina” (Історія значень запозичених із середньонімецької латиських іменників). У 1957—1963 роках там само, у Гамбурзі, він успішно закінчив ще й медичні студії й до самої смерті — 2 липня 1986 року — працював лікарем. А. Гатеріс продовжував дослідження і в галузі філології — у журналах та енциклопедичних виданнях різних країн опублікував чимало статей з балтійського мовознавства та латиської літератури. 1977 року він видав монографію ”Die lettische Sprache und ihre Dialekte”2 (Латиська мова та її діалекти). На жаль, свою останню працю ”Lettische Literatur” (Латиська література) він так і не завершив. Монографію ”Lettische Syntax” А. Гатеріс закінчив писати понад тридцять років тому, але досі її так і не було надруковано. Чому так сталося? Свого часу — наприкінці п’ятдесятих років — не вдалося знайти необхідних коштів і видавництва, яке погодилося б видати книжку. Пізніше автор, відмовившись суттєво скорочувати рукопис, розчарувався і вже не хотів навіть говорити про нього, наче його й не існувало. Тому друзі А. Гатеріса майже 30 років були переконані, що рукопис ”Lettische Syntax”, найімовірніше, спалив автор. Однак після смерті А. Гатеріса з’ясувалося, що це не так. Про дуже довгий і складний шлях цієї монографії до читачів написав друг А. Гатеріса А. Дзеніс у статті ”Kāda manuskripta neparastais liktenis” (Незвичайна доля одного рукопису. — Газ. ”Brīvā Latvija”, 10—17 січня 1994 року). Тепер цю монографію надруковано, як пише А. Дзеніс, завдяки трьом оптимістичним та енергійним жінкам: сестра А. Гатеріса Я. Берггольце забезпечила необхідні кошти, доктор філологічних наук Р. Грисле (Grīsle) відредагувала рукопис, а доктор медичних наук Г. Радтке знайшла видавництво й керувала технічною роботою. Хоча, за словами А. Дзеніса, А. Гатеріс відмовився скорочувати рукопис ”Lettische Syntax”, дещо все ж було викреслено3 (можливо, самим автором). Найбільше скорочено численні приклади, але подекуди скорочено й авторський текст (у деяких місцях вилучено навіть цілі абзаци), особливо там, де йдеться про парадигматичні відношення між відмінковими формами іменників (тобто випадки їх паралельного вживання), наприклад, на с. 123—124, 132, 157, 175, або про деякі їхні побічні значення та функції в реченні, наприклад, на с. 77, 157, 187. Також подекуди вилучено зауваги про поширення деяких форм і конструкцій у діалектах латиської мови (таких зауваг у монографії загалом дуже мало), наприклад, на с. 131, 303, або про відповідники в інших індоєвропейських мовах (латинській, давньогрецькій, готській), наприклад, на с. 78, 120, а також про первісні значення окремих слів чи реконструкцію коренів, наприклад, на с. 120, 224. Важко зрозуміти, чому зазначені й інші місця в рукописі монографії були викреслені. Можливо, авторові здалося, що це не так важливо для дослідження синтаксису латиських народних пісень і що такі дрібні деталі можуть відвернути увагу від суті. А можливо, з часом він засумнівався в точності деяких тверджень і вважав, що дещо ще 2 K a b e l k a J. (Rec.) — Baltistica. T. 14(2), 1978. P. 159—161. 3 У надрукованій монографії залишено повний текст рукопису, але місця скорочень позначено квадратними дужками []. 221 слід було перевірити. Крім того, можливо, скорочення зроблено лише для того, щоб зменшити обсяг книжки: вилучено тільки ті речення й абзаци, без яких можна обійтися. На жаль, усе це тепер — лише припущення. Загалом згадані скорочення, а також те, що сам автор майже тридцять років не хотів ні говорити, ні чути про цю працю, наводять на думку, що синтаксис латиських пісень слід вважати незавершеним дослідженням (однак це аж ніяк не применшує значення видання). Оскільки все ж опубліковано повний варіант рукопису, цю книжку можна вважати цілісною працею й оцінювати як таку. Дослідження А. Гатеріса ”Lettische Syntax: die Dainas” загалом істотно відрізняється від традиційних /сучасних/ досліджень синтаксису як своєю структурою (особливо першої частини), так і в окремих випадках змістом (наприклад, автор не звернув уваги на один з основних об’єктів синтаксису — текст, не розглядає порядку слів у реченні, випадків асиміляції та контамінації окремих членів речення тощо). Натомість тут більше розглянуто (тобто докладно й ретельно описано) морфосинтаксичні питання. Про це свідчить і розподіл монографії на частини: перша — аналітична — частина (розгляд уживання частин мови) охоплює близько п’ятисот сторінок, а друга — синтетична частина (класифікація речень і підрядних речень, аналіз словосполучень) — лише близько півтори сотні сторінок. Схоже, А. Гатеріс наслідував тут приклад проф. Я. Ендзеліна та його ”Граматики латиської мови”, адже в ній також переважно розглянуто синтаксис словоформ — уживання відмінкових форм іменників та форм дієслова (хоча її й віднесено до науки про слова, тобто морфології). І більшу частину першого розділу монографії А. Гатеріса становить саме опис різних словоформ та їх уживання, пояснення парадигматичних взаємовідношень між цими формами й службовими словами (яка форма або яке слово може замінити іншу форму чи слово), а також перелік функцій, які може виконувати кожна частина мови або окрема її підгрупа. Усе це проілюстровано численними цікавими й досить складними прикладами з латиських народних пісень із перекладами німецькою мовою (монографію написано німецькою)4. У другій, значно меншій, як уже згадувалося, частині монографії А. Гатеріса проаналізовано речення та словосполучення. Речення розглянуто за їхньою семантикою, частинами мови, що їх утворюють, і характером синтаксичних зв’язків між окремими компонентами (безсполучникове чи сполучникове поєднання). Деякі найпоширеніші словосполучення тут досліджено також у діахронічному аспекті; наприклад, на с. 558 пояснено, що дуже часто вживане в латиських народних піснях словосполучення tēvs māmīna ‘батьки’ (дослівно — ‘батько мати’) має відповідники не лише в литовській, а й у давньоіндійській та тохарській мовах A. Місць, де йдеться про відповідники форм у таких віддалених мовах (давньоіндійській, тохарській, албанській) та про корені праіндоєвропейської мови, у монографії небагато, тому вони вирізняються на тлі основного тексту (наприклад, під час розгляду займенників на с. 206—207, 231, 4 А. Дзеніс пише, що на запитання, чому він береться за такі клопоти, адже набагато легше було б писати латиською, А. Гатеріс відповів дуже просто й логічно: ”Dainas — один із найбільших культурних скарбів нашого малого народу, але у світі їх не знають, бо немає літератури. Якщо ми самі тут нічого не зробимо, так воно й залишиться”. (Перекладено зі згаданої статті А. Дзеніса.) А оскільки всі, хто пробував перекладати латиські народні пісні, знають, наскільки це складно, то нам слід не дорікати за не завжди вдалі переклади, а радіти з того, як багато зробив А. Гатеріс, аби познайомити з латиськими піснями й представників інших народів. 222 235, 238, про сполучники — с. 579). Найчастіше розглянуті в усій книзі тексти латиських народних пісень порівнюються з відповідними текстами народних пісень найближчої спорідненої мови — литовської, а також із прикладами сучасної мови5, рідше — з відповідниками германських, латинської та давньогрецької мов. Із праць латиських мовознавців найбільше використано дослідження Я. Ендзелінса, А. Уозуолса (Ozols)6, К. Дравіня (Draviņš), В. Рукес—Дравіні (Rūķe—Draviņa) та інших авторів, а також «Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika» (Граматика сучасної латиської літературної мови. Рига, 1959—1962. Т. 1—2). Хоча від написання монографії до її друку минуло чимало часу, завдяки широкому погляду її автора, ґрунтовності дослідження та незмінній актуальності самого матеріалу вона не застаріла. Сподіватимемося, що ця студійна праця А. Гатера, яка заклала добрі підвалини, сприятиме подальшим дослідженням одного з найбільших скарбів латиської культури — народних пісень. Сама монографія (як бажав А. Дзеніс у згаданій статті), треба гадати, дочекається заслуженої уваги та компетентних рецензій. Евія ЛІПАРТЕ НОВІ ДОКТОРИ ФІЛОЛОГІЇ ЛАТВІЇ Оскільки балтистика охоплює не лише литуаністику, а й латвійську філологію, повідомляємо також про деякі найважливіші події латиського мовознавства останніх років. Після відновлення незалежності (1990 р.) латвійське мовознавство значно розвинулося як якісно, так і кількісно. 13 листопада 1990 р. у Вільнюському університеті дисертацію на здобуття ступеня доктора філологічних наук (нині цей ступінь прирівняно до ступеня габілітованого доктора) «Latviešu valodas latgalisko izloksņu fonētika: diahronija un sinhronija» («Фонетика латгальських говірок латиської мови: діахронія та синхронія») захистив видатний латвійський мовознавець Антонс Брейдак. Через кілька років, коли в Латвійській Республіці було запроваджено нові правила присудження ступенів доктора наук і габілітованого доктора, до нього приєдналася й чимала група нових докторів обох ступенів. Особливо щедрим був період від весни 1993 р. до осені 1994 р. Тоді 11 видатних латиських мовознавців за свої дослідження здобули ступені габілітованих докторів філологічних наук, а 9 дослідників мови захистили дисертації на здобуття ступеня доктора філологічних наук 5Для цього широко використовувалися фольклорні збірки (народні пісні, зібрані Я. Балісом, Я. Довидайтісом, А. Юшкою), граматики М. Д. Клейна, А. Шлейхера, К. Яунюса, Ригішкського Йонаса, Я. Отрембського (Otrębski) та інших авторів, словники литовської мови, дослідження литовської мови К. Буґи, Я. Яблонскіса, С. Даукантаса, Е. Френкеля, Е. Германа (Hermann), З. Зінкявічюса та інших мовознавців, а також різноманітні литовськомовні видання. 6Оскільки до виходу друком монографії, про яку йдеться, книга А. Уозуолса «Latviešu tautasdziesmu valoda» (Мова латиських народних пісень. Р., 1961) була найґрунтовнішим системним дослідженням лексики й граматики (особливо синтаксису) латиських народних пісень, зрозуміло, що А. Гатер у багатьох аспектах спирався на згадану працю А. Уозуолса та інші праці цього дослідника латиських народних пісень, у яких, своєю чергою, згадуються й дослідження А. Гатера. 223