Antano Klemento žemaičių kalba

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997) LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS Не хочу, кажу, тельшяйську мову зневажати; ще прагну належної їй пошани віддати Antanas Klementas Giedrius SUBAČIUS ЖЕМАЙТСЬКА МОВА АНТАНАСА КЛЕМЕНТА Одним із перших, хто залишив нам свої міркування про унормування жмудської літературної мови, був поет-шляхтич Антанас Клементас (близько 1756 — 4 червня 1823 р.). Збережені литовські вірші Клементаса — «маємо 156 великих і малих творів, що налічують 1494 рядки»1. Однак польською він написав набагато більше: збереглися три величезні рукописні томи віршів Клементаса, у яких разом із згаданими литовськими віршами міститься приблизно 60 тисяч рядків2. Бажання пізнати, «відкрити» й оцінити литовську мову, породжене новими віяннями з Європи, найвиразніше спершу проявилося в думках Т. Чацького, К. Богуша, З. Нємцевича. Чацький хотів знати, що являє собою литовська мова, на якій території нею розмовляють. Богуш уже стверджував, що ця мова самостійна й не менш багата за інші. Клементас, який засвоїв рідну жмудську мову ще в дитинстві, був одним із перших жмудинів, кого зацікавило питання літературної мови: її основою він пропонував зробити жмудський діалект. Щоправда, його жмудська орієнтація посилилася лише наприкінці життя. Хоча він народився серед дунінінків-жмудинів, у маєтку Лаумяй (неподалік від Барстичяй), і виріс у Ретавасі (невідомо, як довго), приблизно у тринадцятирічному віці, 1769 року, він разом із батьками залишив жмудське середовище й вирушив до Воробіно. У Домбровиці він відвідував школу й прожив у тих місцях до 1777 року, отже, ще близько восьми років, доки йому не виповнився приблизно 21 рік. Потім він знову повернувся до Жмуді — у Расейняй, у межах дунінінкського діалектного ареалу, працював із 1777 до 1792 року, тобто близько чотирнадцяти років. А відтак, у віці близько тридцяти шести років, знову повернувся до дунінінкського ареалу — у Тельшяй, де й помер 1823 року, до- 1 Vanagas V. Antanas Klementas. – A. Klementas, Žemaitiška giesmelė. Vilnius: Vaga, 1972, 12. 2 Biržiška M. Antanas Klementas, Lietuvių rašytojas pradžioj XIX-ojo amžiaus, Vilnius: M. Kuktos spaustuvė, 1910, 3. Три томи рукописів Клементаса зберігаються в LLTIBR — т. 1: Dziełko moje własnoręcznie Wierszem, a w małey cząsteczce prozą napisane y alfabetnie porządnie zrejestrowane Którego Tom Iszy, од. зб. f. 1–2156 (далі KIDI806); т. 2: Dziełko moje własnoręcznie Wierszem, a bardzo w małey części prozą napisane y alfabetnie porządnie zrejestrowane Którego Tom 2gi, од. зб. f. 1–2157 (далі KIDII1808); т. 3: Dziełko moje własnoręcznie Wierszem, a w małey sząstce prozą napisane y alfabetnie porządnie zrejestrowane Którego Tom 3ci, од. зб. f. 1–2158 (далі KIDIII1810). 225 якому було близько шістдесяти семи років³. Точно невідомо, коли Клемент почав віршувати жемайтською. Думку Міколаса Біржишки про те, що загалом його перші твори могли бути створені близько 1792 року, Вітаутас Ванагас обережно намагається уточнити: “вони могли бути віршовані й раніше. На це вказувала б його ‘нарратива’ (оповідь), присвячена власному весіллю [...], яке відбулося близько 1789 р.”⁴ Так чи інакше, здається, віршувати він почав уже після повернення до Жемайтії — можливо, в Расейняй, а можливо, лише в Тельшяї. Ванагас продовжує: “можливо, саме віршами приблизно цього часу й починається DI [KIDI1806], який завершується творами кінця 1806 р.”⁵ Оскільки “порядок віршів у рукописних томах, здається, більш-менш відповідає хронології творчості їхнього автора”⁶, першими відомими жемайтськими віршами Клемента, можливо, слід вважати першу “пісеньку”, вписану до його рукописних томів, — “Piosenka Żmudzka Czasu Rewolucyi robiona a teraz po wynalezieniu wyciąga się”, яка закликає до боротьби під час повстання Костюшка 1794 року. Уже сама назва свідчить, що, хоча її було написано під час повстання, оприлюднили її пізніше, можливо, переписавши наново. Отже, жемайтську мову Клемента ми знаємо лише від його дунінінкського періоду життя в Тельшяї, вже після повстання. 1.0. ПРАВОПИС 1.1. До кінця 1806 року. Як видно з уже згаданої “Piosenka Żmudzka” KIDI1806, с. 125, і написаної на наступній сторінці “Takoż Piosenka Żmudzka Dawniey zrobiona, czyli zPols wytłumaczona” KIDI1806, с. 126, від самого початку основні особливості правопису Клемента були такими. (1) Зовсім не вживав носових літер ą, ę. Наприклад, писав не лише y wyita wyina 126 ~ į vietą vieną, wiera 125 ~ vierą, а й ku 125 ~ ką, де багато жемайтів вимовляють носовий звук. (2) Літерою y час від часу позначав поширений у жемайтській мові [e]: dydziu 126 ~ didžia, motryszkiela 125 ~ motriškele, padyrbsett 125 ~ padirbsat, susytyki 126 ~ susitikę, stypruwkiet 125 ~ stipruokiат, unsytropij 126 ~ antsitropij[a], usydegin 126 ~ užsidegin[a], wysi 126 ~ visi, хоча так само іноді писав і вузький [i] — y 126 ~ į. (3) Літерою i писав: 1) непоширений у жемайтській мові [i]: giwa 125 ~ gyva, ikir 126 ~ įkyr[i], klawsik 125 ~ klausyk, і 2) поширений [e]: ir126, isz 125 ~ iš, kita 125 ~ kitą, lig 125, umzina 126 ~ amžinai, Zina 126 ~ žinai. Не видно, щоб Клемен- 3 Дані за: B i r ž i š k a M. Antanas Klementas, Lietuvių rašytojas pradžioj XIX-ojo amžiaus, 5–6; B i r ž i š k a V. Aleksandrynas 2, Чикаго: JAV LB kultūros fondas, 1963, 225 (використано видання, сфотографоване 1990 року). 4 V a n a g a s V. Antanas Klementas, 163. 5 Ibid. 6 Ibid. 226 Це зберегло б властивий частині північних жемайтів — тельшяйцям закон регресивної асиміляції: перед складом із вузьким вокалізмом (з i, u) вимовляти нерозширений [i]7. Хоча він уживав і літеру y, і, вокалізм наведених слів umzina, Žina суперечить цьому закону (мав би написати з y). (4) Літерою u він позначав усі [u] своєї говірки. 1) [u] (у літературній мові u, ū, ų) – budas 126 ~ būdas, butum 126 ~ būtum, ku 125 ~ ką, kuna 125 ~ kūną, rustibie 126 ~ rūstybę (?), suwed⁸ 126 ~ suved[a]; 2) [ɔ] (у літературній мові u) – abtur126 ~ aptur[i], muna 125 ~ mano, saldziu 126 ~ saldžia sg. i. (5) Літерою o він записував жемайтське [uo] (у літературній мові o): motryszkiela 125 ~ motriškele, sodos 125 ~ sodos, žinot 125 ~ žinot. Приклад nog 125 ~ nuog указує на штучну форму, яка, найімовірніше, виникла через те, що жемайт сприйняв вокалізм аукштайтської форми з uo як жемайтський і записав його o — жемайти мали читати так записаний звук як [uo]. (6) Диграфом uu Клементас позначав жемайтський дифтонг дунінінків [ọu] (у літературній мові uo): duutas 126 ~ duotas, а також пор. гіпержемайтську форму, утворену від запозичення, luusa 125 ~ liuosą «вільну». Ще одне слово, у якому в літературній мові було б uo, — stypruwkiet 125 ~ stipruoki at, із написаним uw дифтонгом дунінінків [ọu]. Ці перші невеликі тексти не дають більше відомостей про записання цього звука в такій позиції. Як зазначає Aleksas Girdenis, у тіркшляйській говірці дифтонг [ọu] вимовляють двояко (його приклади: du·udi || ọoudi ~ duodi, ju·udus || ọoudus ~ juodus). «Асиміляція цих звуків не є цілком послідовною»⁹. Схоже, Клементас також міг народитися в місцевості, де цей дифтонг вимовляли неоднаково¹⁰, і, можливо, схилявся до узагальнення на письмі одного [uu] з двох різних почутих ним варіантів — uu. З іншого боку, видно, що Клементас загалом мав намір позначати [ọ] своєї говірки, як і [u], просто літерою u, звичайною (тобто не вигадувати нового знака для специфічного жемайтського звука). Не бажаючи відмовлятися від самих жемайтських дифтонгів, він міг пояснювати собі логіку такого позначення так: якщо [ọ] та [u] записують як u, то дифтонг [ọu] слід записувати як uu. Це підтверджує позначення un [ɔn] (можливо, також [un]?), um [ọm] (можливо, також [um]?). Отже, важко визначити, чи намагався Клементас позначити вимову [uu], чи [ọu]; зрозуміло лише, що на рішення писати uu могли вплинути як непослідовна вимова [ọu], так і звична для нього літера u, якою позначали звук [ọ]. (7) Диграфом um Клементас позначав жемайтський [ọm] або [um] (у літературній мові am): umzina 126 ~ amžinai. Як видно зі статті Girdenis, регресивна асиміляція в тіркшляйській говірці діяла також на дифтонги [ọm], [ɔn], тобто в позиціях перед складами з [i], 7 Пор.: Girdenis A. Balsių asimiliacijos reiškiniai Tirkšlių tarmėje. – Kalbotyra 4, 1962, 141–147. 8 Імовірно, прийменник-префікс su Клементас вимовляв як [su], як це вимовляють у Тельшяї та околицях, де він народився; пор.: Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis, 1966, 63. Однак частина жемайтів — кретінгінці (дунінінки) і частина варняйців (дунінінки) — тут вимовляє [sọ]; пор. там само, 64, тож у дитинстві в Рієтава Клементас міг чути й таку вимову. 9 Гірденіс А. Явища асиміляції голосних у тіркшляйському діалекті, 144. 10 Там само, 147. 227 [u] вимовляли як [um], [un]¹¹. Клемент міг знати й таку відмінність у вимові цих дифтонгів, як і у випадку uu [ou]. Отже, до рішення писати тут um його могли спонукати як фонетичні, так і графічні причини. (8) Двознаком un Клемент хотів передати жмудське [ɔn] або [un] (літ. an): untsytropij 126 ~ antsitropij[a]. Як і у випадках uu та um, причин могло бути щонайменше дві. Можна також згадати, що в дещо пізніших текстах, написаних теж до кінця 1806 року, поряд із уживаним спочатку й надалі вживаним un [ɔn], наприклад weyzunt 229 ~ veizant, Клементові траплялося писати також on - wafondele 522 ~ valandelė[je]. (9) Диграфом yi він позначав дифтонг своєї говірки [ei] (літ. ie): anyi 125 ~ anie, tyisa 126 ~ tiesa, wyina 125, 126 ~ vieno, vieną, wyita 126 ~ vietą. Традиційного верхньолитовського ie у цій позиції він не вживав. Після l траплялося також передавати жмудське [ei] написанням ij: lijpsnu 126 ~ liepsna sg. i. На початку слова писав також i: iszka 126 ~ ieško. (10) Двознаком ie позначав: 1) [ie] своєї говірки (літ. e): biegs 125 ~ bėgs, niera 125 ~ nėra, padies 125 ~ padės, spiera 125 ~ spėrai (e традиційно писали після плавного приголосного l: miletiś 126[4x] ~ mylėtis, miletumi 126 ~ mylėtumi); 2) вокалізм кореня запозичених слів: miestela 125 ~ miestelio, wiera 125 ~ vierą ‘віру’. (11) Диграфом aw зазвичай писав дифтонг [au]: dawg iaws 125 ~ daugiau, iawni 126 ~ jauni, jszpazinaw 126 ~ išpažinau, ktawsik 125 ~ klausyk, хоча траплялося й iauns 125 ~ jauns. (12) Дифтонги ai, ei позначав як ay, ey: kayp 126 ~ kaip, labay 126 ~ labai, reyk 125 ~ reik, reykats 126 ~ reikals, tayp 126 ~ taip, uzlaykiti 125 ~ užlaikyti, waykielis 125 ~ vaikelis. Однак, мабуть, ще частіше він позначав жмудські монофтонгізовані [ā], [ē]: kap 126(2x) ~ kaip, kartas 126 ~ kartais, metela 126 ~ meteliai, nepritela 125 ~ nepritėliai, pikta 126 ~ piktai, tikta 125 ~ tiktai, umzina 126 ~ amžinai, waykiela 125 ~ vaikeliai, Zina 126 ~ žinai. (13) М’який [č’] позначав літерою c, cz: Bazniczius ~ bažnyčių (?) 125, neisztizciu 126 ~ ne iš tyčių, Ziemaycius 125 ~ žemaičius, [š’] — sz: szirdis 126 ~ širdis. (14) Приголосний ž писав непослідовно: і м’який, і твердий передавав то літерою ž із крапкою: kožnus 125 ~ kažnas, už 125 ~ už, žinot ~ žinot, то без крапки — z: Jszpazinaw 125 ~ išpažinau, uzem 125 ~ užem[a], uztaykiti 125 ~ užlaikyti. (15) М’якість приголосних g, k перед e традиційно позначав літерою i: waykielis 125 ~ vaikelis, Zmogielis 125 ~ žmogelis. М’якість перед e позначав також після ž: Ž iemaycius 125 ~ žemaičius. (16) Хоча в перших двох текстах таких випадків не траплялося, у дещо пізніших творах, також написаних до кінця 1806 року, вже можна знайти приклади з дифтонгом yn [en] (літ. en): pynkta 522 ~ penktą, tyn 229 ~ ten. 11 Ibid., 143-144. 228 Чимало випадків правопису Клементаса збігаються з «Живатом»12 — багаторазово виданою у XVIII ст. жемайтською книжкою — написання aw, uw, vi могли бути запозичені звідти. Отже, Клементас уже мав на кого рівнятися й рівнявся від самого початку. Надалі його правопис до кінця 1806 року, про який ми знаємо з KIDI1806 і який можна реконструювати лише за небагатьма даними, змінювався мало. Із помітніших змін варто згадати лише (перша особливість) запровадження носових літер ą і ų (sic!), наприклад, kų 522 ~ ką, tą 522 ~ tą, tų 597 ~ tą (на самому початку писав без носового знака — ku 125 ~ ką). Як у рідних місцях Клементаса, так і в Тельшяї тут вимовляють [ɔn]13. Оскільки звук [ɔ] Клементас і в інших випадках писав як u, імовірно, що й тут це u позначає [ɔ], а [n] позначено носовим знаком (досить було прочитати носову ą по-польськи як [on], щоб звук став дуже подібним до жемайтського). Отже, Клементас, імовірно, почав писати наголошені закінчення займенників із носовими знаками, бажаючи точніше передати вимову у своєму діалекті [ɔn]. 1.2. Кінець 1806 р. — жовтень 1808 р. KIDI1808 охоплює тексти від кінця 1806 року до жовтня 1808 року. У цьому другому томі «Dzielko», як і в першому, жемайтських віршів іще небагато. До того часу помітних змін правопису не видно, можна виявити лише певні коливання. (1) Наприклад, хоча, як зазначалося, ще до кінця 1806 року він спробував написати kų ~ ką, tą ~ tą, через рік чи два знову писав anu 755 ~ aną, ku 755 ~ ką. Носові голосні кореня він ототожнював із дифтонгами: так само, як un писав у muszunti 206 ~ mušantį, runka 184 ~ ranką, так само й у grunžinu 755 ~ grąžinu, uszkunszti 184 ~ užkąsti. Таке збігання є і в тельшяйському діалекті: і дифтонги, і носові звуки вимовляються як [ɔn]14. (6) Диграфом uu і надалі зазвичай позначав жемайтське [ou]: duuk 183(2x), 184 ~ duok, duus 755 ~ duos, neduusi 183 ~ neduosi. Траплявся і запозичений із «Живата» варіант uw - paskuw 184 ~ paskuo=ui. Однак дуже важливо, що двічі Клементас виправив uu на uo: iuuda 206 ~ juoda і duunas 206 ~ duonos замінив на iouda і dounas. Це одна з перших відомих спроб передавати жемайтське [ou] написанням ou, уточнюючи традицію «Живата». З іншого боку, не цілком зрозуміло, чи Клементас виправляв текст дещо пізніше, ніж написав сам твір. (9) У першому періоді для позначення жемайтського дифтонга [ei] переважало написання vi, проте після 1806 року почало домінувати yi: dyjna 184 ~ diena, links mintyjs 185 ~ links minties, pyjna 206 ~ pieno, wyjna 184 ~ viena, wyjsz nies 184 ~ viešnios, wyjto 184 ~ vieto[je]. Однак траплявся і варіант, що переважав до 1806 року: Dyjws 755 ~ Diev[ą]s, wyjna 206 ~ vieną. Так само ij після g: gijisme- 12 Žyvatas Pona yr Diewa musu Jezusa Christusa, Wilniow: Drukarnie J.K.M. yr RP Kolligio Kunigu Pioriu, 1759 ir kiti leidimai. 13 Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija, жем. 50; Lietuvių kalbos atlasas 2, Fonetika, Вільнюс: Mokslas, 1982, 63, жем. 46 (далі LKA 2). 14 LKA 2, 61–63 жем. 44, 45, 46. 229 la 183 ~ пісенька, gif mie 184 ~ пісню, pagįdokiet 184 ~ заспівайте. Ніби й намітилася не дуже виразна тенденція відмовлятися від звичного для «Žyvatas» диграфа yj із другою літерою i. (11) Також відхід Клементаса від традиції «Žyvatas» у 1806–1808 роках очевидний із написання дифтонга [au]. Хоча ще траплялося aw – taw 183 ~ tau, проте на наступних сторінках цього тому вже писалося тільки au: brolau 184 ~ brolau, daugiaus 184, gausie 755 ~ gausiai, ilgiaus 755, fauk 755 ~ lauk[ia], piaun 184 ~ pjaun[a], praszau 755 ~ prašau. (13) У KID1808 уперше використано також графему š для позначення м’якого (?) [s'] — turieś 755 ~ turės; тут вона, схоже, з’явилася цілком спонтанно. 1.3. Жовтень 1808 р. – березень 1810 р. Однак у першому й другому томах KID литовських текстів іще дуже мало. Як стверджує Вітаутас Ванагас, «більшість своїх литовських віршів А. Клементас написав у 1808–1810 рр. До того часу він склав агітаційний вірш, пару ідилій, пару епіграм і з десяток листівок з нагоди¹⁵. Ці тексти, написані в жовтні 1808-го – 1810 року, містяться в третьому томі KIDI-II1810. Один із найважливіших епізодів у творчості Клементаса — вірші, присвячені й надіслані 17 березня 1810 року жмудському єпископові Юозапасу Арнульфасу Гедрайтісу, — також записані тут, на с. 534–559. Але й перед цими текстами, присвяченими єпископові, є записані литовські тексти. Імовірно, їх датовано приблизно 1809 роком або самим початком 1810 року. Варіантні риси, що коливалися на попередніх етапах, у текстах приблизно 1809 року (тобто риси, які в KIDIII 1810 трапляються на сторінках перед текстами, присвяченими єпископові) виглядають так: (1) Клементас писав і з носовими голосними, і без них у тих самих позиціях, пор. ku 461 ~ ką, tu 19(2x) ~ tą, але також tų 490(3x) ~ tą. (6) Частіше він писав одинарне u [ou]: atiduti 19 ~ atiduoti, iustela 20 ~ juostelę, тобто також один із варіантів, властивих «Žyvatas». Можливо, Клементасові іноді здавалося, що дві написані поспіль голосні — це зайве, і він писав одну. Менш імовірно, що тут він був схильний позначати дунінінкський звук. (9) Можливо, Клементас почав частіше писати [ei] як yj замість yi через вплив польського правопису, який загалом прагнув частіше вживати літеру j; пор. далі 12-ту особливість. Написання Клементасом yj тут також непослідовне (поряд із формами dyjna 490 ~ dieną, wyjna 21, 490 ~ vieną трапляються також форми з ij: dijna 21 ~ dieną, wijųu 20 ~ vienu). (11) Дифтонг [au] і надалі найчастіше пишеться як au: didžiaus 461 ~ didžiaus, paras zau 461 ~ parašau, praszau 461 ~ prašau, sau 20, 490, saus iay 490 ~ saus iai, хоча трапляється й aw- jawnu 461 ~ jaunu. (12) Дуже несподівано поряд зі звичними ay, ey (mayszus 461 ~ maišas, Szateykius 19 ~ Šateikius) Клементас почав писати слова також із aj, ej: gailus 461 ~ gailuos, kajp 20 ~ kaip, tejsybie 21 ~ teisybė, wajkiela 20 ~ vaik elio. 15 Vanagas V. Antanas Klementas, 13. 230 Відомо, що написання цих дифтонгів із j у польській орфографії остаточно утвердилося лише в четвертому десятилітті XIX ст., тобто після того, як у виданні «Rozprawy i wnioski o ortografii polskiej», опублікованому у Варшаві 1830 року, таке написання було схвалене спеціальною Депутацією: «До схвалення Депутацією йота поширювалася лише в регіонах, однак приймали її неохоче; коли було оприлюднено приписи Депутації, становище миттєво цілковито змінилося: нову літеру прийняли всюди, і в перше десятиліття після появи “Rosprawy...” 1830 р. уживання j наблизилося до норми — невдовзі її було досягнуто»16. Найчастіше поширення йоти в литовських текстах можна пов’язати з її поширенням у польському письмі. Тобто литовські автори, почавши писати в польських текстах за новою орфографією дифтонги aj, ej (замість давніших ay, ey), запровадили їх і в литовських текстах. Однак спроба Клементаса почати писати тут j датується значно ранішим часом — початком 1809–1810 років. Щоправда, як зазначає Баєрова, «Прихильниками йоти у XVIII ст. уже були Шилярський і Новачинський, але це були лише поодинокі спроби, здебільшого без відгуку»17. Як можна зрозуміти з прикладів у дослідженні Яна Лося, ані той, ані інший у XVIII ст. ще не писав із цією йотою дифтонгів, а лише деякі інші позиції (у традиційній польській орфографії XVIII та попередніх століть літери j взагалі не було)18. Одним із перших, хто публічно запропонував писати з j також польські дифтонги, був поет Алойзи Фелінський у 1816 році19. Загалом «безсумнівним фактом є те, що j найраніше поширюється у Вільнюсі»20. Однак добре відомо, що загалом про реформу польського правопису публічно писав у Вільнюсі ще раніше, 1808 року, Ф. Н. Голянський21, що таку реформу від 1809 до 1814 року обговорювало Варшавське товариство друзів науки22, що Йоахім Лелевель 1809 року написав статтю про необхідність змінити польський правопис23. Імовірно, можна припустити, що Клементас, який часто їздив до Вільнюса, відчув перші реформаторські настрої в польському правописі, а можливо, і потребу уточнити написання дифтонгів, епізодично випробовуючи нововведення у власних невеликих жемайтських текстах. Так, з тих самих причин, могло почастішати й уживання згаданого 16 Б а є р о в а І. Загальнопольська мова XIX століття, стан і розвиток 1, орфографія, фонологія з фонетикою, морфонологія, Катовіце: Сілезький університет, 1986, 39: «До схвалення Депутацією йота поширювалася лише регіонально й із опором; після оприлюднення приписів Депутації становище миттєво цілковито змінилося: нову літеру прийняли всюди, і в перше десятиліття після «Розправ» 1830 року насиченість j уже наблизилася до нормативного стану — невдовзі його було досягнуто» 17 Там само, 36: «Прихильниками йоти у XVIII столітті вже були Шилярський і Новачинський, однак це були поодинокі спроби, здебільшого без відгуку». 18 Ł o ś J. Pisownia Polska w przeszłości i obecnie, zagadnienia i wnioski, Kraków, 1917, 55–57. 19 Пор. там само, 58; Б а є р о в а І. Загальнопольська мова XIX..., століття 1, 36. 20 Там само, 38: «Отже, безсумнівним фактом є те, що j найраніше поширюється у Вільнюсі». 21 К а у п у ж А. З історії польської орфографії у Вільнюсі в першій третині XIX ст. – Acta Baltico-Slavica 8, 1973, 172. 22 Там само, 178. 23 Там само, 170 і далі. 231 варіанта yj [ei] замість yi (9 діалектних рис). (13) І надалі Клемент уживав графему ś: tauksiu 490 ~ lauksiu, tarší 541 ~ tarsi. 1.4. Березень 1810 р. І ось так, шукаючи точнішого графічного вираження для своїх жмудських текстів, Клемент береться писати вірші єпископові Юзефу Арнульфу Ґедройцю. Це відповідальний момент у біографії творця. Єпископ уже тоді мав славу людини, яка дбає про литовські справи й прагне плекати литовську мову. У його руках було набагато більше, ніж у будь-кого іншого, фінансових та адміністративних можливостей впливати на формування спільної мови. Клемент мав відчувати й моральний авторитет єпископа. Видане за підтримки Ґедройця 1806 року литовське Євангеліє, уперше надруковане без паралельних польських текстів, сповнене уваги до точного добору слова, має численні примітки з литовськими синонімами й засвідчує філологічне прагнення дбати про мову литовських писемних пам’яток. Клемент не міг не знати цього видання. Тому він, безперечно, мав чітко відчувати велику відповідальність, пропонуючи свою думку в досить офіційному письмовому тексті. Схвалення чи несхвалення Ґедройця могло багато важити. Жодної прямої відповіді Ґедройця не збереглося, і лише філологічне дослідження дає змогу припустити, що його думка була несприятливою для Клемента. Клемент уже тоді міг відчувати й знати про іншу позицію Ґедройця, тож важливість належного обґрунтування тверджень була ще більшою. Збірку віршів, присвячених Жмудському єпископові, Клемент спочатку переписав у свій KIDIM1810 (перший чистовий варіант), а вже потім переписав ще чистіше й надіслав самому Ґедройцю24. Завдяки щасливому збігові обидва чистові варіанти дійшли до наших днів, і певні тенденції — хай і не дуже виразні — до уточнення власного правопису можна побачити, порівнявши перший чистовий варіант не лише з попередніми текстами, а й із другим чистовим варіантом, створеним самим автором. Деякі посилені або нові тенденції помітні в програмному й найвагомішому творі Клемента, тобто «Donis pridera...» (KIDP1810, с. 3–9), першому тексті, вписаному серед творів для Ґедройця. (1) Надсилаючи вірші Ґедройцю, Клемент уже вирішив послідовно вживати носову літеру ų, очевидно, насамперед для позначення наголошеного кінця слова, у якому зберігся носовий звук. Наприклад, KIDIII1810: ką 534, 535, 539 ~ ką, tų 535, 536, 537, 538(2x), 539 ~ tą. Однак уже в цьому тексті Клемент написав і форми Gudųsi 535 ~ Gudūse, Žiemayciūsi 539 ~ Žemaičiūse, тож поступово почав розширювати дистрибуцію написання літери ų. Під час переписування другого варіанта, надісланого єпископові, випадки вживання носової літери почастішали. Наприклад, у KIDIII1810 були Alsiediusie 534 ~ Alsėdžiuose, anų 538 ~ anų, buwysiu (sic!) 534 ~ buvusių, Telsziu 535 ~ Telšių, а в KIDP1810 Клемента вже написано Alsiedūsi 1, anų 8, buwysių 1, 24[Антанас Клементас], Donis pridera Dijino ward=metu Szwisiey-Skayciausiu Juzapou Kunigaykszcziu Giedrayciuu Wiskupuu Ziemayciu, Kavalieriu Grazibies Buwysių Linku Ponistes Metųsi 1810mę morciaus 19 D Ligiy su rasztas eyla sudietas Par tikra, ir wysa ziemiausi Tarna AK Alsiedųsi Adtydouta, рукопис зберігається в LNMMB, шифр PR 1317, 34 с. (Далі KIDP1810.) 232 Telsių 4. Лише в слові metūsi 1 ~ metūse, яке з’явилося тільки в KIDP1810, також є літера ų. Отже, помітна жива спроба Клемента визначитися й, відповідно до жмудської вимови, запровадити носовий знак ų у наголошених закінченнях (іноді й ненаголошених), у закінченні множини інесиву. Уже з першого варіанта KIDIII1810 зникло написання ku ~ ką, tu ~ tą. Клемент досить сміливо обрав новий шлях і в цьому разі вже досить послідовно дотримувався власного новаторства. Літера ų взагалі не вживалася в традиційній литовській писемності. У Великій Литві до Клемента її, можливо, використав лише Мікалоюс Даукша в «Постилі» 1599 року. У Малій Литві ų уживав Даніелюс Клейнас у своїх граматиках 1653 і 1654 років, а також багато інших авторів — аж до граматики Крістіонаса Ґотліба Мільке 1800 року включно (щоправда, графічно носовість позначалася не звичною сьогодні дужкою, а прямою похилою рискою). Очевидно, Клемент запозичив цю графему з текстів Малої Литви, хоча вживав її в дещо інших позиціях (Мільке вживав ų лише в sg. acc., а в pl. g. писав ų²⁵). У цих пізніших текстах Клемента вже зовсім не трапляються традиційні польські носові ą, ę. Однак, наприклад, із рішення Клемента передавати жмудські [ɔn] або [un], [ɔm] або [um] як un і um видно, що йому взагалі не була потрібна літера ą[ɔn], уживана в жмудських писемних пам’ятках «Живаті»: у цьому разі він вирішив позначати звук іншою літерою — u. Це могло допомогти йому вирішити вживати літеру ų — додавати носовий знак не до a, а до u. У цьому випадку сміливість Клемента реформувати традицію Великої Литви й запропонувати єпископові нововведення Малої Литви не викликає сумнівів. Тут Клемент уже послідовно запроваджував літеру ų. Це тим примітніше, що інших носових літер немає. (6) У рукописі KIDIII1810 і далі переважає uu. Giedrayciu 534 ~ Giedraičiou=ui, isziuuk 539 ~ išjuok[ia], Juzapuu 534 ~ Juozapou=ui, luusas 534 ~ liuosas, tuumi 539 ~ tuomi тощо. Однак трапляється й ou - adouti 534 ~ atduoti. Хоча uu часто написано й у надісланому KIDP1810, помітні також певні спроби замінити uu на ou. Так, колишнє isziuuk перероблено на isziouk 8, Juzapuu>Juzapou 1, luusas>lousas 3, tuumi>toumi 9 (слова isziouk і lousas із диграфом ou у KIDP1810 спочатку також були написані через uu, але їх виправлено). У кількох місцях, де в KIDP1810 ou написано відразу (iszioug dams 3 ~ išjuokdam[a]s, isz doutas 5 ~ išduotas), uu уже в попередньому KIDIII1810 виправлено на ou: isz ioug dams 535 і iszdoutas 536. Колишнє в KIDIII1810 iog 535 ~ jog у KIDP1810 змінено навіть на ioug 4, тобто на гіпержмудську форму! Помітні свідомі спроби модифікувати написання. Крім того, деінде одинарне u у KIDP1810 замінено на подвоєне uu: aplinku 536 ~ aplinkou=ui > aplinkuu 5, Kunigaykszcziu 534 ~ kunigaikščio=iuo > 25 Mielcke Ch. G. Anfangs=Gründe einer Littauischen Sprach=Lehre, у якій за основу взято граматику, раніше видану молодшим Ругігом, але її вдосконалено й доповнено значними додатками та новими розробками, автор — Крістіан Ґотліб Мільке, кантор у Піллькаллені, Кенігсберг: друк і видавництво придворної друкарні Гартунгів, 1800, 12 та ін. 233 Kunigaykscziau 1. Навіть слово, написане з подвійним uu, — wydiu 535 ~ vidou=uj — Клемант надіслав Гедрайтису у виправленій формі, незвично для себе написавши його з ui - wydūi 4. Очевидно, що й цей випадок свідчить: Клемант схаменувся, зібрався, почав приділяти більше уваги своєму правопису й виразно відходити від живатської традиції. Хоча тут іще не видно остаточної переваги ou, безсумнівні його не кардинальні зусилля запровадити таке написання. (9) Пишучи Гедрайтису, Клемант уже, мабуть, вирішив не вживати yi[ei], зупинившись на двох варіантах: yj (ним замінив yi) і ij. Крім того, так уніфікувалася принаймні друга літера диграфа. Маючи більше прикладів із текстів цього періоду, можна впевнено сказати, що Клемант вирішив позначати дволітерний дифтонг ij лише після приголосних k, g та l, наприклад, KIDIII1810: kijk=wyjnam 538 ~ кожному, kijk=wyjinas 535, kijk=wyjinas 539 ~ кожен, Lijt uwa 536 ~ Литва, Lijtuwβkay 537 ~ литовською, Lijtuwos 536 ~ Литви, lijžuwia 537, 538, 539 ~ язики, язика, lijžuwie 538 ~ язика, netolij 535 ~ неподалік, tolij 535 ~ далеко (приклади з gij, яких тут не трапилося, можна знайти в попередніх текстах, пор. згадані gijsmela, gijmie, pagjidokiet, а також у пізніших — gijd gijsm es KIDIII1810 с. 547 ~ гед[a] пісні, gijdi 990 ~ співає). Після інших приголосних (наприклад, d, t, w) Клемант писав yj: dyjnas 539 ~ дні, dyjno 534 ~ дня[х], dyjnu 536 ~ днів, Dyjws 534 ~ Бог, kijk=wyjnam 538 ~ кожному, kijk=wyjinas 535 ~ кожен, tyjsiau 535 ~ пряміше, wyjini 536 ~ одні (виправлено з wyini!), wyjinims 538 ~ одним, wyjnok 534, 536, 537, 538 ~ однак. Варіанти kijk=wyjinas 539 ~ кожен, wyina 536 ~ одного з yi можна вважати спорадичними відображеннями старішого правопису; один випадок Swisiey 534 ~ світло — можливо, переписаний з інших текстів. У пізніших текстах варто навести приклади, де yj Клемант пише також після приголосних p, r, s, ž: pyjmou 547 ~ пастух, pyjmenie 547 ~ пастушка, vyjbus 547 ~ жирні, syjnas 540 ~ стіни, žyjda 543 ~ персня, žyjdus 543 ~ персні. Отже, видно, що, хоча Клемант і пізніше зрідка писав помилково з yi, звертаючись до єпископа, він уже вирішив, як записувати [ei] у своєму діалекті: після g, k ir l- ij, після інших приголосних — yj. По-перше, тут виразно виявляється схильність Клеманта ввести літеру j, відгукнутися на поступове пожвавлення вимог частіше вживати її і в польськомовних текстах Литви. По-друге, очевидно, що подвійне написання Клемантом дифтонга [ei] не свідчить про неохайність чи розгубленість (з примітки З. Зінкявічюса, що «ei він [Клемант] позначає [...] літерами yi, yj, ij»²⁶, могло б скластися таке враження). Це свідоме рішення Клеманта розрізняти їх залежно від позиції. Можна стверджувати, що графеми yj і ij перебувають у відношенні додаткової дистрибуції, отже, це просто алографи. Мабуть, Клемант хотів дещо інакше, ніж було традиційно прийнято, позначати м’якість приголосних g, k, l. 26 Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos istorija 4, Lietuvių kalba XVIII–XIX a., Vilnius: Mokslas, 1990, 132. 234 Загалом перед звуком [e] у його діалекті більшість приголосних залишаються твердими, не пом’якшуються; «виняток становлять k, g, š, ž, č, dž, які вимовляються м’яко перед кожним переднім голосним»27. Знаючи, що в польському правописі м’якість g, k перед e, де вона наявна, завжди спеціально позначається, а графема i і так завжди означає лише м’який звук, Клемант вирішив графічно позначати м’якість саме цих приголосних зі свого діалекту, що вимовлялися м’яко. І зробив це дуже оригінально: не вставив пом’якшувальне i після g чи k, а почав писати наступний за ними дифтонг [eı] через пом’якшувальне i – ij. Таке саме позначення Клемант зберіг і після l — адже він не міг уявити, що після цієї літери писатиме знак y, який у польській мові вживався лише після твердих приголосних! Це виразне свідоме рішення Клеманта тонше позначати м’якість. М’якості приділяється величезна увага, навіть якщо через це страждає позначення якісних відмінностей голосних. (2–3) Установивши, що прагнення позначати м’якість змусило Клеманта запровадити алографи yj та ij, можна уточнити й мотиви деяких інших непослідовних випадків написання. Наприклад, як і в текстах, написаних до кінця 1806 року, досить, здавалося б, непослідовно вживаються літери y та i для позначення широкого й вузького звука i. (Спроба побачити в цьому намір Клеманта позначати результати законів регресивної асиміляції не дала результатів.) Ось приклади з i rašoma gir 535 ∼ gir[ia], kiti 534, 536 ∼ kiti, kitu 535 ∼ kitų, lig 540 ∼ lig, mokytinelis 537 ∼ mokytinelis, nepalika 536 ∼ nepaliko, Raseyniszkiu 535 ∼ raseiniškių, raßiti 536 ∼ rašyti, silpney 539 ∼ silpnei, tiewiskie 535 ∼ tēviškę, tikieti 539 ∼ tikėti, tikray 537, 539 ∼ tikrai, tiktay 538 ∼ tiktai і таке інше. Прикладів із y можна навести не менше: dydesni 536 ∼ більші, mokityniu 538 ∼ учнів, pagadynuma 536 ∼ погіршення, stypryay 534 ∼ сильно, tyn dydyi 536 ∼ там великі, wysas 536 ∼ усі, wsyi 536, 538 ∼ всі, Žiemaytisz kay 537 ∼ по-жемайтськи. Порівнявши, після яких приголосних пишеться i [?] (після g, k, l, s, t, w, а з попередніх прикладів — і після ž), а після яких — y (після d, t, w, а з попередніх прикладів — і після s), видно, що після м’яких приголосних g, k, l ir ž (?) — отже, переважно після тих самих, що й у випадку позначення дифтонга [eı], — Клемант ніколи не пише y! Хоча після s, t, w він пише і так, і так, формант інфінітива ніколи не пише з y; певна закономірність безсумнівно зберігається. Видно, що й у цьому випадку м’якість видавалася Клемантові набагато важливішою, ніж позначення якості голосного. Усюди, де він вирішив, що приголосний вимовляється м’яко, послідовно позначав після нього i. Непослідовно писав голосний лише після твердого приголосного — то i, то y. Таким чином, хоча літера y пишеться ніби в подібних випадках, як у «Живаті», у текстах Клеманта вона трапляється набагато рідше: Клемант передусім вважав i та y позначеннями м’якості й твердості, а не вузькості й широти голосного; крім того, у неоднозначних випадках він частіше обирав i. Отже, і тут Клемант мав інше, ніж «Живата», … 27 Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija, 156. 235 авторські мотиви. Зрозуміло, така підказка не могла з’явитися в Клементаса без прикладу польського правопису. Важливість позначення м’якості була для нього очевидною, тоді як потреба позначати ширину голосного була не такою зрозумілою, можливо, не так добре усвідомленою. У той самий час, коли Пабрежа літерою y позначав розширений [ę], як у жямайтській вимові, Клементас позначав твердість попереднього приголосного. А більш ніж через чотири десятиліття Юозас Чюлда напише, що «тверді приголосні g, k перед голосним із більш широким звучанням пом’якшуються: gyrė ‘гіря’, kyrwis ‘кирвіс’»²⁸; йому буде очевидно, що приголосні м’які, але це не спонукає його якось спеціально позначати м’якість — просто всі й так мають знати, вивчити, які вони. (11) Клементас уже цілком вирішив писати й надіслати єпископові уніфікований дифтонг [au] — au: auginc 535 ~ augint[a]s, buwau 535 ~ buvau, daugiaus 537, dydžiaus 537 ~ didžiaus, galiniaus 540 ‘галіньо’, ganitoiaus 534 ~ ganytojaus, iau 534, 535, 538 ~ jau, fauktum 538 ~ lauktų, matau 534 ~ matau, nežinau 538 ~ nežinau, sakau 535, 537, sau 539, toliaus 539, tuiau 538 ~ tujau, žinau 539 ~ žinau тощо. У першому чистовику трапилося ще й dawgiei 538 ~ daugel, однак у другому чистовику — dawgiel 7, і, здається, виправлене з dawgiel. Цілковите й свідоме віддалення від жямайтської та Universitas традиції. (13) М’який звук [s’] (!) Клементас дедалі частіше позначав ś, звісно, за зразком польського правопису: dydėśni 536 ~ didesni, eśi 538 ~ esi, nepameśi 539 ~ nepamesi, raśi 538 ~ rasi, supraśi 538 ~ suprasi. Також замість форми з першого чистовика atleyśi 535 ~ atleisi, Gudųśi 535 ~ Gudūse, neadmeśi 535 ~ neatmesi, pryiṃśi 535 ~ priimsi, у другому з’явилися adleyśi 4, Gusuśi 4, neadmeśi 3, pryiṃśi 3 (KIDP1810). Також м’який [č’] у KIDIII1810 іноді почали позначати як ć: Giedrayčių 543 ~ Giedraičių, Žiemayčių 534 ~ Žemaičių. Хоча поруч є також cicie 535 ~ čičia, neiunciu 535 ~ nejunčiu, neturiecio 537 ~ neturėčio, Ziemayciu 534, 535, Ziemayciu 534, однак у KIDP1810 і ці форми вже написані з ć: cićie 4, neiuńćiu 4, neturiećio 6, Ziemayćiu 3(3x), 4. Однак, з іншого боку, лише c пише і KIDP1810: cie 5 ~ čia, płacio 3 ~ plačio[je], Szauliciu 3 ~ Šaulyčiu. Отже, ще раз бачимо прагнення Клементаса позначати м’якість приголосних у дедалі різноманітніших позиціях і дедалі частіше. У праці, переписуваній для єпископа, відчутне самообмеження Клементаса, значні зусилля для уніфікації та уточнення позначення м’якості — уживати ć, ś із діакритиками. (16) Написання дифтонга en [ęn] через yn Клементас уже замінив на in, наприклад, у KIDP1810: kintieja 7 ~ kentėjo, Linkizskay 3 ~ lenkiškai, Linku 5 ~ lenku, neabkinti 5 ~ neapkentę, tin 6 ~ ten. Більшість доунінінків тут вимовляє [ęn]²⁹, тож цілком зрозуміло, чому Клементас не пише *en. Писати in після l, k, найімовірніше, спонукало те саме прагнення позначати м’якість приголосного (пор. ij після тих самих ²⁸ Чулда Й. Короткі міркування про правила граматики жмудської мови. – Студії з історії литовського відродження 6, Вільнюс: Видавництво науки та енциклопедій, 1993, 253. ²⁹ Пор. LKA 2, žem. 70, 71. 236 сусідніх приголосних поряд з алографом yj) і приділяти менше уваги якості голосного. Випадок tin можна було б вважати результатом узагальнення написання дифтонга en загалом. З усіх згаданих змін правопису березня 1810 року, коли йдеться про Гедрайчюса, простежується прагнення його вдосконалювати, свідомі зусилля уніфікувати. Правопис не було цілком уніфіковано, однак чимало випадків безперечно відображають таке прагнення, бажання нормувати. Важливими є також спроби Клементаса шукати деякі нововведення — позначати uo, носову ų, yj (з йотом!) та його алограф ij. Усі ці випадки, а також, наприклад, випадок au, свідчать про відхід від запропонованого «Живатасом» самогітського правопису, пошук власних способів вираження, прагнення творити. 1.5. Від березня 1810 р. до листопада 1810 р. Багато правописних особливостей, які були значною мірою уніфіковані, але не повністю, залишилися такими й в інших текстах, написаних того року. Хоча наприкінці 1810 року особливих нововведень не видно, варто згадати кілька особливостей. (6) Уже виразно переважає написання дифтонга uo, навіть у sg. d., наприклад, kuysiu 982 ~ kuisiuo=iui ‘uodui’, szuniou 979 ~ šuniui, wyłkou 979 ~ vilkui, zuykio(u) 980 ~ zuikiui. Остаточне рішення Клементаса всюди писати uo, а не uu, u засвідчують також гіперсамогітські форми joug 976, 980, 987 ~ jog, senou 979 ~ senou=ui ‘senam’. (13) Очевидно, Клементасу почало не подобатися позначати м’який [č’] літерою ć, бо він від неї відмовився; пор. Bažniccio 978 ~ bažnyčio[ję], czie 983, 985 (3x), 986 (2x) ~ čia, gieydieczio 976 ~ geidėčio, ptaucius 986 ~ plaučius, wiszticzius 982 ~ višt yčius. Він перейшов до написання просто cz перед позначенням м’якості i (трапляється також давніший правопис із c); мабуть, він вирішив, що знак ć годиться для позначення м’якого [c’], а не м’якого [č’], — адже й надалі літера ś позначала тільки [s’], а не [š’]. Так виглядав би правопис Клементаса до 1811 року. Хоча згодом Клементас прожив ще близько 13 років і, як вважають, писав литовською ще активніше, жодних текстів із цього найпізнішого періоду його творчості не збереглося. А в 1811 році ще ніхто з діячів самогітської культури остаточно не вирішив, якої самогітської літературної мови він хотів би: до такого рішення Діонізу Пошці залишалося близько 12 років, а Юргісу Амбразеюсу Пабрежі — близько 18–20. Хіба що граматика Олександра Буткевічюса 1811 року могла б показати більш-менш сформовану позицію, проте її рукопис не знайдено. Можливо, у 1823 році бачення Клементасом літературної мови вже було значно зрілішим і помітно змінилося. Адже тенденція до вдосконалення правопису добре простежується в його ранніх текстах. У недатованих конспектах лекцій студентки Алдони Дірмантайте (ще до Другої світової війни) про орфографію Клементаса зазначено: «Про сам правопис багато й говорити не доводиться. Писав, як умів, як спадало на думку»³⁰. Це переконливо навіює думку, що Клементас не приділяв жодної уваги 30D i r m a n t a i t ė A. Фрагментарні конспекти лекцій, [без дати], 19. Рукопис зберігається в LNMMB, сигн. f. 64–143. 237 правопису. Однак це зовсім не так. Попри численні непослідовності, водночас помітне прагнення свідомо їх зменшувати, шукати точніших способів вираження. Якщо Клементу щось «спадало на думку», то перед тим, як писати, він обмірковував, наскільки це пасуватиме його текстам. 2.0. Діалектна основа правопису. Відтворюючи погляди Клементо на літературну мову та реконструюючи її модель, мабуть, найперше важливо встановити співвідношення фонетичних і морфологічних форм різних діалектів у його текстах. Так, Йонас Пальоніс писав, що у Клементо «досить виразно виявляються особливості піддіалекту дунінінків-жемайтів [...]. Однак, крім форм дунінінків, у його віршах (особливо пізніших) є також форми унінінків і навіть аукштайтів. Таке змішування форм, як сам автор зізнавався, було зумовлене передусім зміною місць його проживання»31. 2.1. Жемайтські форми. Насправді не може бути жодних сумнівів щодо жемайтських форм дунінінків у Клементо. Уже в розділі про правопис було сказано, що безумовно переважають фонетичні форми дунінінків із [ọu], [ẹi], які записуються відповідно як ou, uu або навіть u та yj, ij, yi або навіть i. Невідомо лише, що мав на увазі Пальоніс, згадуючи, що Клемент уживав також форми унінінків. Навряд чи доречно пов’язувати доволі спонтанні написання u та i з цим піддіалектом. Як свідчать інші жемайтські тексти, наприклад, у «Живаті» літера u писалася також на позначення дунінінкського [ọu]; крім того, вся розглянута логіка правопису Клементо дає підстави вважати, що він прагнув позначати звук дунінінків. Трапляються й гіпердунінінкські форми, які свідчать про особливі зусилля писати цим піддіалектом; пор. часте joug, joug ~ jog, а також запозичення luusas ~ liuosas, виправлене навіть на lousas. Крім того, можливо, кілька траплених форм із i замість очікуваного дифтонга yj, ij, yi — це лише помилки або форми, запозичені з інших текстів. Гіпердунінінкські форми Dyivs 3 ~ Dievs (оскільки через церкву жемайти адаптували форму з аукштайтським ie, це підтверджує послідовно жемайтський текст «Живата», де переважає написання кореня Diew-32), wos tyjk 5 ~ vos лише засвідчують наполегливі спроби Клементо вживати винятково форми дунінінків. Отже, форми з u, i, можливо, точніше тлумачити як алографи для позначення звуків дунінінків, як непослідовність графіки. Ще серед досить послідовних жемайтських фонетичних особливостей Клементо можна назвати згадані форми з um (7-ма особливість), un (8), ie (10), in (16). З морфологічних форм Клементо також видно, що він зазвичай обирає жемайтські. Наприклад, у KIDP1810 ужито скорочену форму 3-ї особи дієслів основи на o: atevý 5 ~ atein[a], dydin 4 ~ didin[a], iem 4 ~ im[a], kath 5 ~ kalb[a], parstou 5 ~ parstov[i], pratin 4 ~ pratin[a], prider 3 ~ prider[a], priguf 4 ~ prigul[i], sznek 4 ~ šnek[a], tur 5 ~ tur[i], warstoj (так!) 31 P a l i o n i s J. Lietuvių literatūrinės kalbos istorija. Vilnius: Mokslas, 1979, 188. 32 Алексас Ґірденіс писав, що у виданні «Живата» 1759 року «Diewas VII, 15 (і різні його форми) [...] ужито 728 разів і лише один раз написано з yi (род. одн. Dyiwa 70, 2)» (Girdenis A. “Baltiškųjų *tĭ, *dĭ refleksai 1759 m. “Žyvate” – Baltistica 8[2], 1972, 175). Він лише помилився під час підрахунку — у тій самій книжці трапляється ще Dyjwas 68 і 6 238 5 ~ vartoj[a]. Багато разів трапляється лише дієслово, написане по-аукштайтськи ira ~ yra; очевидно, через його стислість (немилозвучність?) Клемент уникав жемайтського [ir]. Клемент не скорочував інфінітив, як це міг би зробити аукштайт: girdėti 4 ~ girdėti, mokiti 4 ~ mokyti, pasakiti 4 ~ pasakyti, pažinti 4 ~ pažinti, peykti 4 ~ peikti, rašiti 5 ~ rašyti, sznekieti 5 ~ šnekėti, teykti 4 ~ teikti, wadinti 4 ~ vadinti. Уживав жемайтську форму 1-ї особи однини умовного способу: isymokiečio 12 ~ įsimokėčio, negalečio 6 ~ negalėčio, nenutrotičio 12 ~ nenutrotyčio, neturiečio 6 ~ neturėčio. Клемент також був схильний обирати жемайтські відмінкові закінчення. Пор. дав. одн. Szwisiew-Skayciausiu Juzapou Kunigaykszciu Giedrayciu Wiskupuu 1 ~ Šviesiai skaičiausiu=ui Juzapou=ui kunigaikščio=ui Giedraičiu=ui vyskupou=ui; місц. одн. lijžuwie 7 ~ liežuvė[je] ‘liežuvyje’, łopiszie 8 ~ lopiše [je] ‘lopšyje’, szirdie 8 ~ širdė[je] ‘širdyje’, to pacio ganikło 3 ~ to[je] pacio[je] ganyklo[je], žinio 4 ~ žinio[je]; дав. мн. anims 5 ~ anims, wysims 4 ~ visims; знах. мн. anus 5, kurius 8; місц. мн. Alsiediūsi 1 ~ Alsėdžiūse, rasztūsi 5 ~ raštūse, Ziemayciusi 4 ~ Žemaičiuose. Отже, не залишається сумнівів, що «мова литовських віршів Клементо по суті збігається з його рідним північно-жемайтським [дунінінкським] піддіалектом»33. Однак трапляються й аукштайтські форми. 2.2. Аукштайтські форми. Можна виокремити лише два випадки, коли помітні виразніші зусилля Клементаса вживати також аукштайтські форми. По-перше, поряд із жемайтизованими монофтонгізованими дифтонгами ai і ei (наприклад, KIDP1810 Guda 5 ~ gudai, ia 4 ~ jei, Linka 5 ~ lenkai, nedy dia 4 ~ nedidžiai, raszta 5 ~ raštai, Telszia 4, 5 ~ Telšiai, wakus 4 ~ vaikus, Warnia 5 ~ Varniai) часто записуються аукштайтські форми зі збереженим дифтонгом: błogay 4 ~ blogai, dydziay 5 ~ didžiai, gieray 5 ~ gerai, ilg ay 4 ~ ilgai, kayp 5 ~ kaip, Linkiszkay 3 ~ lenkiškai, protingay 3 ~ protingai, tay 4 ~ tai, tayp 5 ~ taip, tynay 5 ~ tenai, žodžiay 3 ~ žodžiai. Аукштайтські форми трапляються надто часто, щоб вважати їх випадковими й несвідомо вжитими. По-друге, це африкати gieydziu ~ geidžiu, Giedrayčių 3 ~ Giedraičių, Žemayčių 3(3x) ~ žemaičių, žodžiay 3 ~ žodžiai, žodžiu 5 ~ žodžiu. Про те, що Клементас свідомо уникав жемайтських форм без африкат, свідчили б і гіпераукштайтські форми з африкатами: Kunigaykszciau 3 ~ kunigaikšti, neižėydzies 3 ~ neižėidės, žodži 6 ~ žodį. Форми без африкат зрідка прослизали лише тоді, коли Клементас не помічав, що вони такі, наприклад, dydlay 5, nedydia 4. Лише про ці дві особливості можна говорити як про свідомо обрані Клементасом аукштайтські форми замість жемайтських (щоправда, до них можна зарахувати й часту форму 3-ї особи теперішнього часу дієслова būti ira ~ yra). Саме ці особливості жемайти найчастіше вважали найменш придатними для використання у своїй говірці в письмовій мові- 33 Z i n k e v i č i u s Z. Lietuvių kalba XVIII–XIX a., 132. 239 ої мови. Очевидно, це було рішення не самого лише Клементаса, а певне спільне для жемайтів того часу переконання. Інші наявні аукштайтизми є випадковими, наприклад, giwendami 5 ~ gyvenami (жем. було б *giwendamis), wydui 4 ~ viduj (жем. було б *vėdou). 2.3. Жемайтська говірка. Співвідношення жемайтських та аукштайтських форм у текстах Клементаса очевидно свідчить, що він писав жемайтською дунінінкською говіркою. Аукштайтські форми замість жемайтських трапляються лише у двох випадках (дифтонги й африкати), і це аж ніяк не дає підстав говорити про теоретичну настанову поєднувати різні говірки. Так само ці аукштайтизми навряд чи з’явилися лише через часту зміну Клементасом місця проживання, на що дослідники, посилаючись на слова самого Клементаса, часто люблять указувати, адже їх було свідомо вставлено. Теоретично Клементас також пропонував Гедрайтісу в KIDP1810 обрати для спільної мови жемайтську тельшяйську говірку. Свою пропозицію він аргументував принаймні двома способами. Перший аргумент — тельшяйська говірка є рідною для Клементаса. Однак слід визнати, що Клементас, мабуть, першим публічно зізнався, що для нього, як і для кожного іншого, дуже важлива рідність говірки: “Tay ira zinio wysims: iog kijk wyj nas sawa ||Gir pusie tu; kur gimiś, kur tiewiszkie gawa –||Diełto dydin tas, ir kic Lizda sau prigimta,||Kur giwenima pradzia žmogaus ira imta –||Diełto nenoriu sakau: Telszių kalba peykti;||Dar troksztu szłowie anay priderunti teykti”, p. 4. Проте Гедрайтісу, для якого жемайтська говірка, імовірно, не була рідною, Клементас пропонував інший аргумент — географічний: Тельшяй розташовані неподалік від Варняй, а це, мовляв, центр Жемайтії: “Nu Warniu, Telzia esu netolij padieti,||Abu wydui Ziemayčių –/;Jog tayp sznek girdieti:/ – Jszto paskuyto priguł teysibie pazinti:||Kad kalba musysk ie reyk tikroui wadinti”, p.4. Звісно, якщо Клементас і сподівався когось (у цьому разі — єпископа) переконати, то лише другим аргументом. Крім того, Клементасові більше сподобалося б, якби навіть К. Сирвідас написав свій словник “справді жемайтською”: “Kurius/:regiems daktc:/wercie daugiaus Litjuwyszkay ||Nekayp priguł mussiszkay, tikray Ziemaytyszkay”, p. 6. Такі аргументи свідчать, що Клементас уже й теоретично дбав про спільну мову, точніше — спільну жемайтську мову. 3. Територія вживання жмудської писемної мови. Наступним кроком було б спробувати з’ясувати, чи вже мав Клементас уявлення про те, кому слід писати жмудською, тобто жителі яких литовськомовних територій могли б користуватися цією жмудською писемною мовою. Звичайно, передусім жмудини. Але чи уявляв він серед читачів і письменників такої мови також верховинців Малої та Великої Литви? Впадає в око, що, хоча Клементасові й не подобався діалект Сирвідаса, він дуже хвалив його словник: “Wyjnok reyk tų kninga poteysiey garbinti,||Jog padarė mums pradzie [...]||[...] – Tad wełtu peykti||Ano darba, dar reyktum szłowie diel Jo weykti – ||Asz pats idant Kningeles ano neturėčio, ||Nemasz paraszidinti dabar negalėčio” KIDP1810, p. 6. І в самому тексті Клементаса можна знайти безсумнівні слова зі словника Сирвідаса, наприклад, iszpaustuwes sg. g. 5 ~ друкарні, як неясне слово Клементас пояснив польською і у примітці – Drukarnia (пор. 240 Сирвідаса Drukárnia [...] Išßpautuwe ráßto/literu34, 152); paszápa 8 ~ допомогу, у примітці – Posiek (Sir. Posíek wojenny [...] padeimas / paßalpa, 428); teysiku 6 ~ правил, у примітці – Prawidła (Sirv. Prawidło [...] Taysikłe, 441–442); wilta= wilis 9 ~ підлабузник, у примітці Podchlebca, (Sirv. Pochlebca [...] Wiltawilis, 402) та ін. Така похвала словника Сирвідаса “Dictionarium”, така прихильність до нього свідчать, що Клементас вважав його своїм. Однак словник написаний східноаукштайтським діалектом, який суттєво відрізнявся від запропонованого Клементасом жмудського дунінінкського. Отже, у цьому випадку діалект не був для Клементаса значною перешкодою. Це дає підстави для початкового припущення, що верховинська частина Великої Литви була для Клементаса досить близькою, а відмінність діалектів не була такою важливою, як спільність культурної геополітичної належності. Крім того, промовистим прикладом міркувань Клементаса про мовну цілісність Великої Литви є наведена ним паралель із закріпленням діалекту, що став основою літературної польської мови. Хоч Клементас і скромничав, кажучи: “Neeßmu Łunkitoias swety-mu asz szalu,Wos tyjk, ar maž žinoti Linku žieme galu” KIDP1810, p. 5, він знав про певне суперництво між великопольськими та малопольськими діалектами: ”Kur ira tyn dydyi; ir maži wadinti,||Wyjni nu untru prisz sau kalbu neabkin-ti”, p. 5. Вони навіть не терпіли діалектів одне одного. Далі Клементас зауважив: “Wyj-nok maži=Linka tur rasztuši iszgali”, хоча “Dydesni unt mažių, parstou Kalba gali”, p. 5. У писемності першими є малополяки, а не великополяки, хоч великополяки й мають більше влади. Хай як це не подобається великополякам, книжки друкуються малопольським діалектом: ”Wysas kningas iszdoutas wyjna jra bu-da”, і ці твердження не викликають суперечок, адже “Netikta mes tu žinom; bet ir wysi Guda”, p. 5. Клементас не сумнівався в цілісності теорії вживання літературної польської мови. Отже, такий опис співвідношення польських діалектів — очевидна алюзія Клементаса на суперництво між жмудськими й верховинськими діалектами Великої Литви. Йому зрозуміло, що не обов’язково більший діалект і ширша територія визначають діалектну основу формування літературної мови. Клементас натякає, що для цієї літературної мови цілком придатним був би жмудський діалект, хоча його територія й менша за верховинську. Якщо Клементас бачить, що діалекти конкурують, отже, він моделює їхні можливості для тієї самої території. Він говорить про територію Великої Литви, принаймні литовськомовну, як про єдине ціле, що має мати й одну літературну мову. І близькість писань Сирвідаса для жмудинів очевидно підтверджує це розуміння цілісності. А книжки, написані малопольським діалектом і читані великополяками, — добра підказка верховинцям Великої Литви, яким діалектом написані тексти їм варто обирати... Хоч Клементас і не розвинув своїх думок докладніше, очевидно, що найприйнятнішим для нього було б запропонувати літературну мову на основі жмудського дунінінкського діалекту не лише жмудинам, а й верховинцям Великої Литви. Одна територія й одна літературна жмудська мова. Подібну думку висловлював і Зігмас Зінкявічюс: “Kle- 34 Cituojama pagal trečiąjį fotografuotą leidimą (1642): Pirmasis lietuvių kalbos žodynas, Konstantinas Širvydas, Dictionarium trium linguarum, parengė Kazys Pakalka Vilnius: Mokslas, 1979. 241 ментаса, на його думку, вона [літературна мова] мала б спиратися на телшяйський діалект жмудинів (верховинці поступаються)”35 Однак навряд чи можна знайти якісь натяки, що дозволяли б поширити уявлення Клементаса про територію жмудської літературної мови і на Малу Литву. Деякі думки дають підстави вважати, що писемна традиція прусських литовців не здавалася Клементасові важливим прикладом, гідним наслідування. Ось він скаржився: “Tou dydziaus negal nieka dyrpti; iou teysikku||Mes neiszkur neturiem, ney kokiu rodikhu,||Kayp ir matom, ir girdam tur Lijžuwia kiti,||Par to negalem gieray kalbėti, raszity” KIDP1810, p. 6–7. Клементас уявляв, що литовська мова не має жодних правил; очевидно, так він називав брак друкованих граматик. Відсутність покажчиків могла означати для Клементаса брак списків слів чи навіть словників (у словнику Сирвідаса rodyklė в одному місці пояснено як Rejestr w księgach/Elenchus, syllabus, index. Rodikłe/rodibu knigu36). Але ж у Малій Литві було видано чимало вагомих граматик і словників литовської мови; найновішими з них були вражаючі праці Крістіонаса Ґотліба Мільке 1800 року. Важко повірити, що Клементас про них не чув. Про наявне, а отже важливе, він говорив лише стосовно “Dictionarium” Сирвідаса. Очевидно, писемність Малої Литви не привертала уваги Клементаса: вона функціонувала на іншій території, жителям якої Клементас не вважав за потрібне пропонувати свою жмудську літературну мову. Вимальовується модель мислення, від якої залежало й уявлення Клементаса про територію жмудської літературної мови. Очевидно, політичний кордон між двома державами — Росією та Пруссією, який розділяв дві литовськомовні території, став для Клементаса також межею, що обмежувала його бачення літературної жмудської мови. У голові шляхтича Клементаса, безперечно, переважала традиційна геополітична модель Литви, яка не охоплювала литовців Малої Литви. Вона була дуже сильною, і мовна модель іще зовсім не могла претендувати на її місце. Клементасові було близьке давнє шляхетське розуміння народу, яке не пов’язувало мову з народом. Більш ніж через десятиліття, близько 1823 року, дуже подібна модель проступатиме і в текстах шляхтича Діонізаса Пошки. Юргіс Амбразеюс Пабрежа, син селянина, ще за п’ять років і пізніше начебто намагатиметься обрати для свого проєкту жмудської літературної мови не політичний, а мовний поділ литовськомовної території, проте замість того, щоб розширити етнічні межі, відокремить одну групу жмудинів — звузить етнічну територію до субетнічної. І ще має пройти ціла епоха, перш ніж утвердиться даукантівське — мовно-етнічне — розуміння народу. 4. Імовірно, співвідношення зі спонтанним мовленням. Збереглося небагато думок Клементаса, які дають змогу поміркувати, чи замислювався він також над розмовним варіантом літературної мови. Варто, наприклад, процитувати висновок Клементаса після того, як він поскаржився на відсутність будь-яких правил (граматик?) і покажчиків рідної йому мови: “Par to negalem gieray kalbėti, raszity” KIDP1810, p. 7. Здавалося б, граматики (і словники?) 35 Z i n k e v i č i u s Z. Литовська мова у XVIII–XIX ст., 132. 36Перша литовська мовна словникова праця, 474. 242 потрібні Клементасу не лише для того, щоб добре писати, а й говорити; отже, йому, мабуть, було очевидно, що під час розмови слід зважати на нормувальні праці й не можна говорити абияк. В іншому місці знову видно, що Клементас розумів зв’язок між писемною та усною мовами: “Kiti [...]||[...] Giwendami [...] Lijtuwos pakraszti|| Tayp prad ieia sznekieti; kayp tyn rada raszti”, p. 5. Однак така поверхова характеристика може бути неточною. Першу цитату слід розуміти так: “Sakau! isz girdieima maž weykti galetum,||Nieks pora sudurstoti wirsziu nemokietum,||Nes Linkiszkas žodžias Z-iemaycia prikayszia,||Ir tayp jau tikra kalba suw ysu sumayszia”, p. 7. Видно, що «добре говорити» (відповідно до граматик і словників) означало насамперед не уніфікувати вимову, а очищувати лексику. Продовження другої цитати було б таким: “Tay senu=dyjnu kalba Z-iemaytiszka musa,||Jau nupagadynima nepalika luusa”, p. 5. Маючи, мабуть, на увазі макаронічні тексти XVIII століття, написані цією мовою, Клементас, звісно, і тут вважав зіпсованою саме лексику, а не вимову. Найімовірніше, Клементас хотів сказати передусім, що з текстів до усного мовлення потрапляють слова, а не те, що усне мовлення слід пристосовувати до записаних фонетичних форм. Отже, Клементас не розрізняв виразно вимову й уживання слів у розмовній мові. Збережені натяки на зв’язок усного мовлення з писемністю ще не дають підстав упевнено стверджувати, що Клементас прагнув нормувати літературну розмовну мову. Лексику розмовної мови Клементас хотів плекати так само, як і лексику писемної, однак потреби спеціально уніфікувати вимову він іще не відчував. Тому доречно говорити лише про бачення Клементасом літературної писемної жемайтської мови (імовірно). 5. Імовірно, підґрунтя — системність. Протиставлення узусу й мовної системи в міркуваннях Клементаса, можливо, простежується дещо виразніше. Згадувалося, що через брак нормувальних праць Клементасові здавалося неможливим добре говорити й писати. Схоже, він більше прагнув спиратися на правила граматики, аніж просто на узус. Те, що “Mes cicie kalbom tikta iszprigirdieima” KIDP1810, p. 6, є незадовільним станом, і добре говоритимуть лише після створення правил та покажчиків. Так виражається прагнення спиратися на мовну систему. Отже, хоч за основу літературної мови належить узяти один діалект, для впорядкування цієї основи потрібні правила, якими можна було б керуватися. До таких міркувань Клементаса, можливо, спонукало й те, що він часом невпевнено володів рідним діалектом: жадібно читав словник Сирвіда, розшукуючи слова, і так само жадібно читав би граматику, якби мав таку. Можливо, прагнення Клементаса орієнтуватися на правила й мовну систему частково виявлялося також у згаданих особливо виразних спробах позначати м’якість приголосних (ć, i, ij, š), яка могла здаватися йому помітнішою системною особливістю, ніж вузькість чи ширина голосних. Так чи інакше, Клементас не міг погодитися з протилежним принципом — писати так, як говорять: “isz girdieima maž weykti galetum”. Микола Біржишка просто вважав, що Клементас зневажав мову простолюду37. 37 Біржишка М. Антанас Клементас, литовський письменник початку XIX століття, 28. 243 6. Основні джерела та перспективи ідей Клементаса. Приблизно такі параметри, необхідні для формування спільної мови, Клементас окреслив єпископові Гедрайтісу. Але хоч би як він їх уявляв, це було лише несміливе бажання запропонувати, а не тверде прагнення переконати. Пропозиції та уніфікація здійснювалися з усвідомленням, що вирішальне слово — за єпископом. Текст Клементаса звучить як голосування «за», але не як ініціатива запровадити. Клементас творить ідеї, але сам не вважає, що здатен утілити їх. З тексту до Гедрайтіса видно, що й Клементас міг дещо знати про думки адресата щодо формування спільної мови. Наприклад, Клементас писав: «Може, ті Куніґайкшчяу! мовою не природжені,||З інших країв, сторін З-ємейчю запозичені», с. 3. Отже, говірка князя, мабуть, була не жемайтською; зрештою, він походив зі східноаукштайтських земель! Можливо, відчуваючи певну віддаленість Гедрайтіса від жемайтської говірки (адже той казав, що кожен вихваляє свій край, де народився), Клементас вважав за потрібне підкреслити спільність жемайтів та аукштайтів: «Одні й другі не повинні словами зневажати,||Що всі ми З-ємейчя, треба пам’ятати», с. 7. Усі ми однакові, отже, і спільна мова має бути однакова. А доти переважання аукштайтських писемних текстів Клементас пояснював друкарнями, розташованими в Литві (Аукштайтії) і виданням там букварів для дітей: «Неважко нам сказати:||‘Що в букварях дітей навчати,||Такими словами привчати, як говорять у Литві!’||Бо друкарні писали там ближче», с. 4–5. Отже, у Жемайтії потрібна друкарня, яка почала б видавати жемайтські книжки: «Якби Вармію або Тельшяй вони [писемні тексти] мали,||Як тут навколо говорять, так і писати почали б», с. 5. Vis dėlto Giedraičiui Klemento siūlymas neturėjo įtakos. Po šešerių metų (1816) vyskupas išleido visiškai aukštaitišką “Naująjį Testamentą”. 1813 metais kviesdamas padėjėjais šiam lietuviškam leidiniui rengti net 10 pagalbininkų38, Klemento Giedraitis nepakvietė. Klemento įtikinėjimo rezultatų tame tekste taip pat nėra nė aido. Vyskupas turėjo savo nuomonę, jam aukštaičių kalbos tarmė, matyt, buvo ir senesnė, ir perspektyvesnė. Nepavyko Klementui pratęsti, kad ir modifikuotos “Žyvato” tradicijos. Bet vis dėlto jo tekstai Giedraičiui – vienas iš pirmųjų išlikusių teorinių mąstymų kurti bendrinę rašomąją žemaičių kalbą. Дослідники вказують і на інші культурні зв’язки Клементаса з діячами того часу, яких турбувала доля литовської мови або її унормування. Наприклад, Клементас був знайомий навіть із Ксавером Богушем: «ще 1803 р., коли ксьондз Бауж від імені Віленського університету відвідував жемайтські школи (wizytator), і, мабуть, уже збирав матеріал для своєї книжки, Кл. дуже хотів із ним зустрітися, ‘bo jego bytnosť ciekawść wzrusza’ [...]. Незабаром ксьондз Б., який мав вплив на віленського генерал-губернатора Беннінгсена і навіть жив у нього, допоміг Кл. в особистих справах при генерал-губернаторі (вдячний Кл. поцілував руки обом!)»39. 38 Пор.: Прашмантайте А. Жемайтський єпископ Я. А. Гедрайтіс — перекладач Нового Завіту. – Стара литовська література 3, Вступаючи в дев’ятнадцяте століття, Вільнюс: Pradai, 1994, 232–234. 39 Біржишка М. Антанас Клементас, литовський письменник початку XIX століття, 24. 244 Навряд чи є підстави сумніватися, що Клементас знав про мовні ідеї Богуша й зазнав впливу його думок. Не раз зазначалося, що «раніше сам писав макаронічні вірші, К. тепер уже обурювався, що “польськими словами жемайти засмітили й без того справжню мову зовсім спотворили”»40, а також що «спочатку сам у своїх литовських віршах уживав багато різноманітних запозичень, згодом почав їх уникати й навіть обурювався ними»41. Безпосередній вплив на цю зміну міг справити Богуш, його праця, видана 1808 року, з якою Клементас також мав бути знайомий. За словами Біржишки, Клементас «дбав лише про честь мови»42, а Богуш і виховував потребу та розуміння цієї честі. Клементас підтримував зв’язки й із Діонізасом Пошкою, який був на десять років молодший: «З юності Д. Пошка близько знав А. Клементаса. Кілька років вони обоє разом бували в судовому середовищі Расейняя [...]. Зустрічалися вони й пізніше, обговорюючи не лише “земні”, а й літературні теми»43. Імовірно, Клементас міг вплинути на літературні пошуки Пошки. Однак не видно, щоб такий вплив позначився на мовних поглядах Пошки. Щоправда, теоретичне рішення запровадити спільну мову, створену на основі говірки дунінінків, Пошка ухвалив значно пізніше, лише 1823 року, але в ньому немає виразного безпосереднього наслідування ідей Клементаса. Молодший Пошка шукав власні шляхи. Отже, схоже, ідеї Клементаса не мали відомих послідовників. Ніхто з літераторів його кола знайомих не почав писати так, як пропонував Клементас. Намагаючись удосконалити дунінінкську традицію «Живата», під впливом Богуша та інших літераторів він звернувся до власної мови й намагався сформулювати теорію спільної мови, однак активним її поширювачем не був і жодних прихильників не здобув. Будучи першим теоретиком бжк, він був і останнім послідовником дунінінкської традиції «Живата» до появи панівної групи літераторів, що спиралася на говірку дунінінків. Пабрєжа, хоча вже тоді писав рукописні проповіді дунінінкською говіркою, виразніше сформулював свої ідеї лише після повстання 1831 року; коли потенціал дунінінків знову зменшився, він переробив і відновив дунінінкську традицію, а тоді намагався поширювати її набагато активніше й ширше, ніж Клементас. 7. Підсумок. Антанас Клементас шукав, поступово вдосконалював і уніфікував правопис, приділяючи особливу увагу позначенню м’якості, а не ширини чи вузькості. Він спирався на жемайтську говірку дунінінків — традицію «Живата» — і вдосконалював її. Він хотів запровадити власну бжк і для аукштайтів Великої Литви, ще не замислювався про варіант спільної розмовної мови, а пріоритет віддавав системі мови, 40 Мацюнас В., Клементас Антанас. – Литовська енциклопедія 12, Бостон: Видавництво Литовської енциклопедії, 1957, 102. 41 Паліоніс Ю. Історія литовської літературної мови, 159. 42 Біржишка М. Антанас Клементас, литовський письменник початку XIX століття, 27. 43 Ванагас В. Діонізас Пошка, Вільнюс: Pradai, 1994, 58. 245 правилам, а не вжитку. Однак він не переконав єпископа Гедрайтіса й не знайшов жодних послідовників. Не видно, щоб Клементас докладав зусиль для їхнього виховання. Чикаго, 25 квітня 1996 р. ЖЕМАЙТСЬКА МОВА АНТАНАСА КЛЕМЕНТА Підсумок The Samogitian texts of the poet Antanas Klementas (1756–1823) have survived only from the period of 1794 to 1810, nevertheless even these texts reveal a certain development of Klementas’ attitude to written language. In course of time Klementas made his Samogitian orthography more precise. He also made noticeable efforts to express palatalization of consonants in an innovative way. However, Klementas did not manage to make his orthography uniform. Клементас намагався ґрунтувати норми стандартної жмудської мови, якій він віддавав перевагу, на традиції жмудських «дуонінінкай» у «Живата» (1759 тощо). Він також хотів, щоб навіть носії аукштайтського діалекту вивчили його варіант стандартної писемної мови жмудською. Але Клементас не думав про усну форму стандартної жмудської мови. Його пріоритетом були правила (система) мови, а не її вжиток. Однак Юозапас Арнульфас Гедрайтіс, єпископ Жмуді, не підтримав ідей Клементаса, і, наскільки відомо, той не мав послідовників. 246