Lietuvių kalbos studijų vadovas

… бібліографія праць Kuryłowicza, укладена Smoczyński (XXXV–XLVII), а наприкінці книги — покажчики слів і прізвищ. Ця чудово підготовлена й дуже змістовна книга нічим не поступається найкращим західноєвропейським виданням такого типу. Разом із уже згаданим другим томом, присвяченим Kuryłowiczowi (Linguistica Baltica 4), і меморіальною збіркою, присвяченою Janowi Safarewiczowi, яку підготував той самий Wojciech Smoczyński (Analecta Indoeeuropea Cracoviensia Vol. 1, Cracoviae, 1995), вона може бути прикладом того, як і нам слід ушановувати пам’ять найвидатніших литовських мовознавців. Vytautas Ambrazas ПОСІБНИК З ВИВЧЕННЯ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ T E R J E M A T H I A S S E N. A SHORT GRAMMAR OF LITHUANIAN, Columbus, Ohio, 1996: Slavica Publishers, INC, 256 P. Протягом останнього десятиліття в багатьох європейських країнах спостерігаємо пожвавлення вивчення литовської мови. Курси литовської мови викладають не лише в університетах Латвії, Німеччини, Польщі, Росії, а й Італії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Чехії та інших країн; у багатьох із них проводять важливі дослідження з литуаністики, започатковують нові періодичні видання з балтійського мовознавства1. Однак досі дуже бракувало посібників з граматики литовської мови англійською, пристосованих до університетського навчання. Цю прогалину допомагає заповнити нещодавно видана «Коротка граматика литовської мови» професора Університету Осло Terje Mathiassena. Автор граматики — добре відомий литовським мовознавцям балтист і славіст, який продовжує в Норвегії традиції студій з литуаністики свого вчителя Christiana Stanga. Він чудово розмовляє литовською і опублікував багато важливих праць з литовського мовознавства. Викладаючи литовську мову в Університеті Осло протягом тривалого часу, він набув значного досвіду в цій галузі, яким і скористався у своїй граматиці. Граматика складається з короткого вступу та 14 розділів. У вступі наведено деякі відомості про місце литовської мови серед інших мов, її основні діалекти та сучасний стан. У першому розділі (21–36) охарактеризовано фонологічну систему літературної литовської мови, її реалізацію в усному й писемному мовленні, а також чергування голосних і приголосних, наголос і інтонацію. У розділах 2–7 (37–177) розглянуто питання морфології за класами слів (так званими частинами мови), їхніми морфологічними категоріями та словозміною. З огляду на практичні потреби читача книги опис форм і їхніх функцій не розмежовано суворо; книж- 1 Один із найновіших — Res Balticae. Miscellanea italiana di studi baltistici. 1, 1995; 2, 1996; 3, 1997, Pisa. 252 У книзі ми не знаходимо навіть окремих розділів морфології та синтаксису. Багато питань уживання форм розглянуто в розділах про прикметник, числівник і дієслово, особливо в описі форм дієприкметників. Наприкінці розділів про іменник, прикметник і дієслово стисло згадано й найважливіші особливості словотвору частин мови (префіксальні та суфіксальні похідні). Розділи про відмінки (8), прийменники (9) і сполучники (11) цілком присвячено синтаксису (178–202). В окремому розділі (10) описано засоби вираження часу (202–206), а далі, у розділах 12–14, розглянуто будову простого й складного речення (210–229), узгодження (230–235) і порядок слів (236–247). Наприкінці книги додано список найважливішої літератури та предметний покажчик. Опис граматичних явищ у книзі орієнтований на сучасну мовну норму. Короткі історичні коментарі, виділені петитом, зазвичай подано лише тоді, коли автор прагнув пояснити відмінності між деякими формами (наприклад, ступені чергування голосних, метатонію, закони Saussure’o і Leskieno) або висвітлити специфіку граматичної будови литовської мови. Як своєю структурою, так і способом подання граматичних даних книга Terje Mathiasseno є новою й оригінальною працею. Її методичні переваги, безперечно, оцінять читачі, які вивчають литовську мову в багатьох зарубіжних країнах і використовують її дані в лінгвістичних дослідженнях. Тут я лише хотів би звернути увагу на те, як автор подає й пояснює ті явища, які досі по-різному інтерпретуються в граматичних описах та інших працях із литовського мовознавства і часто стають предметом дискусій. Одне з них — це невідмінювані форми прикметників (gėra, malonų тощо), які одні дослідники пропонували відмежувати від категорії роду й вважати безродовими формами (Aldona Paulauskienė), прислівниками (Aleksas Girdenis, Vladas Žulys) або словами окремої «категорії стану» (Kazimieras Musteikis), тоді як інші, згідно з усталеною традицією, вважають їх формами середнього роду (Adelė Valeckienė, Dalija Tekorienė та ін.). Mathiassen називає їх спеціальними формами «середнього роду» (special neutral forms 62 і далі) і пояснює, що термін середній рід (neutral) є виправданим з діахронічного погляду. Водночас він пропонує альтернативний термін — (прикметникова) невідмінювана форма (the indeclinable form). Цей термін, безперечно, кращий за безродову форму, однак його важко застосувати до дієприкметників, які мають інші невідмінювані форми — напівдієприкметники. Сам автор, запропонувавши цей термін, далі пише лише про спеціальні форми середнього роду (neutral). Опис дієслова ґрунтується на погляді, який уже утвердився в сучасному литовському мовознавстві: форма 3-ї особи розглядається як чиста основа, а закінчення 1-ї та 2-ї особи в усіх часах — як однакові. Це дає змогу простіше й послідовніше описати всю систему дієслівних форм, використовуючи значно менший набір морфологічних формантів, ніж раніше. У цьому сенсі автор подає добрий приклад граматикам литовських шкіл і деяким нашим університетським курсам, у яких голосний у кінці основи форм 3-ї особи досі вважають закінченням. У граматиці виділено чотири способи дієслова: дійсний, наказовий, умовний і непрямий. Говорячи про непрямий спосіб (the re- 253 lative mood) автор звертає увагу на те, що він охоплює ті самі часові й станові форми, що й дійсний спосіб. Це не є універсальною ознакою маркованих способів (зазвичай вони мають менше часових форм, ніж дійсний спосіб); ця обставина дає змогу порушити питання про особливе місце цього способу в мовній системі (134–135). Думка автора ще раз нагадує про можливість інтерпретувати утворення непрямого способу також як окрему категорію очевидності (евіденціальності), яку виокремив і описав Romanas Jakobson. Групу форм наказового способу вважають так званим дозволовим/оптативним способом (permissive / optative). У цьому сенсі ця праця узгоджується з іншими сучасними граматиками. Однак до згаданої підгрупи наказового способу зараховано форми 3-ї особи теперішнього часу з частками tegù(l) і tè, наприклад, tegù(l) ateina, teateina (129). У працях литовських мовознавців ці форми нині зараховують до дійсного способу, як і форми 3-ї особи майбутнього часу з тими самими частками, наприклад, tegù(l) ateis, teateis (яких автор зовсім не згадує), тоді як окремою підгрупою наказового способу вважають лише форми з -ie, -ai (teatemìe, terãšai). Тут можна було б посперечатися з автором щодо того, чи є додана модальна частка достатньою підставою, щоб зараховувати форми теперішнього й майбутнього часу дійсного способу до іншого — наказового — способу. В умовному способі виділено два часи: теперішній (present subjunctive) і минулий (past subjunctive). Погляд на складені форми умовного способу з умовним способом дієслова būti та активним дієприкметником минулого часу як на минулий час цього способу цілком обґрунтований їхньою семантичною опозицією до простих форм за значенням часу, пор.: pirkčiau: būčiau pirkęs, turėčiau: būčiau turėjęs (132). У розділі про категорію стану дієслова висвітлено її зв’язок із функціональною перспективою речення, який істотно відрізняється від англійської мови: через граматично невизначену позицію додатка щодо дієслова в литовській мові можливі різні відповідники англійських пасивних конструкцій (особливо трикомпонентних) (142–145). Проте безпідставно як варіант безособової конструкції patvirtinama, kad... (one confirms that...) наведено вислів patvirtina, kad..., не властивий літературній мові в такому значенні (143). Конструкції литовської мови, що викликають багато дискусій, із формами середнього роду пасивних дієприкметників неперехідних дієслів (čia žmonių gyvenama / gyventa тощо) автор характеризує як формально пасивні (formal passives), зазначаючи їх безособовий характер і модальні відтінки (144). До речі, серед дієслів, які не мають зворотних форм, не слід згадувати дієслово bijóti (148), оскільки воно часто вживається зі зворотним формантом у тому самому значенні. Неособові форми дієслова в книзі поділено на три групи: 1) інфінітив (infinitive), 2) напівдієприкметники та дієприкметники (gerunds and participles), 3) віддієслівний іменник (verbal noun). По-новому й оригінально визначено та розглянуто так звану групу «герундіїв», до якої зараховано «форми дієприкметників» 254 «…форм, уживаних у прислівниковій функції» (163). За словами автора, ця група складається з двох невідмінюваних герундіїв (indeclinable), що відповідають дієприслівникам теперішнього часу та простого минулого часу (išeinant, išėjus), і двох частково відмінюваних герундіїв, що відповідають напівдієприслівнику та називному відмінку активних дієприкметників простого минулого часу (išeidamas, -à, išėjęs, -usi). Кореляцію напівдієприслівників із дієприкметниками, що позначають супровідну дію (відповідно, прислівниковими), констатували вже не раз, і нині в литовському мовознавстві загалом схиляються до того, щоб вважати напівдієприслівник формою активного дієприкметника теперішнього часу, спеціалізованою для обставинної (прислівникової) функції. Таким чином напівдієприслівник включається до підсистеми дієприкметників. У розглядуваній граматиці обрано протилежний шлях: і напівдієприслівник, і корельований із ним називний відмінок активних дієприкметників простого минулого часу віднесено до герундіїв. Однак за такого підходу герундіями (напівдієприслівниками) довелося б вважати також форми називного відмінка пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу, які, виконуючи обставинну (прислівникову) функцію, корелюють із напівдієприслівниками та називним відмінком активних дієприкметників простого минулого часу на підставі виду й часу (atnešdamas: atnešęs = àtnešamas: àtneštas). Отже, запропоноване автором рішення значно розширило б омонімію дієприкметникових форм: ті самі форми називного відмінка активних дієприкметників простого минулого часу й пасивних дієприкметників теперішнього та минулого часу довелося б вважати або дієприкметниками, або частково відмінюваними герундіями — залежно лише від функції. До речі, форму domėjęs (154), наведену серед «частково відмінюваних герундіїв», слід виправити на зворотну domėjęsis. Описуючи невідмінювані герундії (відповідно, дієприслівники), автор згадує лише їх уживання в обставинній (прислівниковій) функції. Особливі конструкції з дієприслівниками зі з’ясувальним значенням (наприклад: žinau ją verkìant / verkus / verksiant) до граматики не включено; можливо, тому до неї не потрапили й дієприслівники минулого багатократного та майбутнього часу, які, за словами автора, є «особливо рідкісними» (extremely rare 152). Третьою групою неособових форм дієслова в граматиці вважаються віддієслівні іменники (verbal nouns) із суфіксом -imas / -ymas (165–167). Автор наголошує на їхній високій продуктивності: їх можна утворити майже від кожного дієслова. Це, безперечно, наближає ці похідні до морфологічних форм і виправдовує їх включення до системи дієслова, особливо в праці, призначеній для вивчення мови. До іменникових похідних, що входять до системи дієслова, відніс литовські віддієслівні іменники із -imas / -ymas і Альфред Сен у своїй граматиці 1966 року, с. 224–225 (поряд з інфінітивом, дієприкметниками, дієприслівниками тощо); латинські віддієслівні іменники із суфіксом -nd-, так звані герундії, також традиційно вважаються складниками системи дієслова. Синтаксис простого речення розглянуто на основі вербоцентричної моделі речення. Присудок вважається центральним членом речення, оскільки а) у безособових реченнях головним членом є присудок, б) залежні члени речення (додатки, обставини) безпосередньо залежать від присудка, а не від підмета. Підмет пов’язаний із центральним членом речення — присудком — відношенням взаємозалежності (interdependency) (212). Отже, тут дотримуються принципів, подібних до тих, що застосовано в граматиках Інституту литовської мови, виданих окремими випусками… 255 …окремими випусками. Сумнівною видається думка, що в узагальнених твердженнях і так званих висловах «вічних істин» зв’язка yra, pvz.: žmogus yra mirtingas (212) не опускається. Речення цього типу без зв’язки, що репрезентують індоєвропейські номінативні речення, здавна й широко вживаються в литовській мові (ąžuolas kairūs medis; žmogus mirtingas тощо). Новим і цікавим є розділ про узгодження (229–235), у якому описано багато випадків узгодження, специфічних для литовської мови. В останньому розділі книги, присвяченому порядку слів (236–247), розкрито роль актуального членування речення у виборі різних моделей порядку слів, зв’язок цих моделей із різними конструкціями в англійській мові та багато інших важливих питань цієї галузі, які досі не розглядалися послідовно в курсах граматики такого типу. На завершення хотів би наголосити, що книга Тер’є Матіассена пропонує послідовний, стислий і систематичний опис граматичної системи литовської мови, який стане корисним не лише тим, хто вивчає литовську мову, а й майбутнім авторам граматичних праць. Vytautas Ambrazas «LINGUISTICA BALTICA», ЧЕТВЕРТИЙ ТОМ Ось ми вже беремо до рук четвертий том міжнародного журналу з балтистики «Linguistica Baltica», який почав виходити в Польщі 1992 року. Цей том особливий: його присвячено вшануванню сторіччя від дня народження видатного індоєвропеїста й балтиста Я. Куриловича. На початку, після короткої передмови, В. С м о ч и н с ь к и й (с. XI–XXV), ініціатор і редактор цього чудового журналу з балтистики, оглядає життя та наукову діяльність свого вчителя Я. Куриловича. Потім спогадами про Я. Куриловича діляться В. С к а л т м о в с ь к и й (с. XXVII–XXII), С. У р б а н ч и к (с. XXXII–XXXVII), Ф. С л а в с ь к и й (с. XXXIX–XL). Біографічну частину завершує докладна бібліографія балтійських і слов’янських праць Я. Куриловича, укладена В. С м о ч и н с ь к и м (с. XLI–XLIX). Далі опубліковано 36 статей, написаних англійською, німецькою, французькою, італійською та російською мовами, з різних питань балтистики, славістики, а подекуди й індоєвропеїстики. Приємно бачити в цьому томі «Linguistica Baltica» (як і в інших томах) прізвища литовських мовознавців. Насамперед варто згадати статтю З. З і н к я в і ч ю с а (с. 83–91), у якій на підставі аналізу рукописних текстів, записаних до появи Катехизму М. Мажвідаса, висунуто гіпотезу, що рукописні литовські писемні пам’ятки могли існувати вже за часів Міндовга. С. К а р а л ю н а с (с. 135–140) пропонує оригінальну етимологію століття. Покійний В. Г р и н а в е ц ь к и с (с. 145–148) пов’язав слово kanka «пухир» із жемайтського діалекту з латв. kūoks «дерево». 256