Lietuvių kalbos papildinio vardininko su bendratimi kilmė

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997) Vytautas AMBRAZAS ПОХОДЖЕННЯ ЛИТОВСЬКОГО НАЗИВНОГО ВІДМІНКА ДОДАТКА З ІНФІНІТИВОМ 0.1. З археологічних досліджень і порівняльного мовознавства відомо, що східнобалтійські племена приблизно у VI ст. н. е. рушили від правого берега Даугави на північ і почали оселятися на території сучасної Північної та Центральної Латвії. Діалекти західних фінів, які споконвіку жили там, з часом були асимільовані, а їхній субстрат відіграв вирішальну роль у розпаді прамови східних балтів і формуванні латиської мови. Майже в той самий час розпочалася й велика слов’янська експансія на північ і захід. До VIII–IX ст. східнослов’янські племена поширилися на території сучасної північної Росії аж до Новгорода й далі, асимілюючи західних фінів, які там жили. Унаслідок цих процесів на півночі східнобалтійської та східнослов’янської діалектної території мали сформуватися великі зони інтенсивних мовних контактів, інтерференції, а також субстрату й суперстрату. Ці діалекти й досі пов’язує ціла низка спільних фонетичних, лексичних і граматичних особливостей. Однією зі спільних для цієї території синтаксичних ізоглос є так званий називний відмінок додатка в конструкціях з інфінітивом, дієприслівниками, а подекуди — з іншими дієслівними формами. Термін «називний відмінок додатка» (відповідно, номінатив1) застосовується до безособових конструкцій, у яких інфінітив або інша форма перехідного дієслова поєднується з називним відмінком, що має таку саму функцію, як знахідний відмінок додатка у відповідних особових реченнях: лит. reikia šienas pjaut (пор. turiu šieną pjaut); лат. zirgs Vajadzēs mazgāt «коня треба буде помити»; давньорус. nado trava kosit «треба траву косити»; фін. täytyy kirjoittaa kirje «треба написати лист». Tokio tipo konstrukcijos būdingos įvairioms finų kalboms (Collinder 1957: 217, 300, 323, 427; Timberlake 1974: 210–215). Tačiau indoeuropiečių kalbose nominatyvas eina bendraties papildiniu tik jau minėtame šiaurės vakarų areale: šiaurinėse rusų kalbos tarmėse bei jų ypatybes atspindinčiuose XII–XVIII a. raštuose, įvairiose latvių kalbos tarmėse, o lietuvių kalboje – rytų bei pietų aukštai- 1 Литовські називний, знахідний тощо назви надалі позначають відмінки литовської та латиської мов, а міжнародні терміни номінатив, акузатив тощо вживаються, коли йдеться про інші мови, що мають більш або менш відмінну систему відмінків. 93 …цьких говорах і частині західноаукштайтських говірок (за даними картотеки Атласу литовської мови — на південь від приблизної лінії Йонава — Чекішке — Шакяй — Сінтаути). Походження конструкції у східнобалтійських і слов’янських мовах по-різному пояснюється в багатьох працях. У цих поясненнях можна виокремити два основні напрями. 0.2. Представники першого напряму вважають конструкцію називного відмінка з інфінітивом успадкованою з праіндоєвропейської мови. Вважають, що спочатку називний відмінок у ній виконував функцію підмета, а інфінітив є застиглим давальним відмінком віддієслівного іменника зі значенням призначення. У стародавніх пам’ятках інших споріднених мов виявляються відповідники таких конструкцій підмета з давальним відмінком призначення. У балтистиці найвиразніше цей напрям представляють Яблонскіс (1935: 29–33; 1957: 458–459) та Ендзелін (1951: § 392), у славістиці — Потебня (1958: 405–407), Борковський (1949: 347–350), Степанов (1984) та ін. Збереження конструкції саме на північній периферії індоєвропейського мовного ареалу Кіпарський (1960, 1969) пояснював консервувальним впливом фінських мов, який допоміг зберегти називний відмінок у успадкованій конструкції; цього погляду дотримувався і Якобссон (1964). Antrosios krypties svarbiausias atstovas yra Timberlake’as (1974), paskyręs šiam klausimui specialią monografiją. Jis priėjo išvadą, kad rytų baltų ir šiaurės rusų kalbų nominatyvas konstrukcijose su bendratimi bei padalyviais visais atvejais turi papildinio funkciją, savo vartosena skiriasi nuo kitų indoeuropiečių kalbų ir sutampa su vakarų finų kalbų atitikmenimis, tad laikytinas „sintaksiniu skoliniu iš kurios nors vakarų finų kalbos“ (1974: 220). Finų kalbų įtaką papildinio nominatyvo vartojimui rusų kalboje yra konstatavę ir kiti tyrinėtojai (plg. Veenker 1967: 158). Згадані погляди зазвичай вважають протилежними один одному, такими, що конфронтують (пор. Timberlake 1974: 153–154, 220–224; Dunn 1982: 505, 526). В обох випадках називний відмінок з інфінітивом розглядають як конструкцію зі сталою структурою, у якій називний відмінок, що позначає семантичний об’єкт інфінітива, виконує функцію або підмета (у першому випадку), або додатка (у другому випадку)1. Однак дані литовських і латвійських діалектів свідчать, що не можна однаково тлумачити функцію називного відмінка в усіх його сполученнях з інфінітивом. Bendraties vartosenos tyrimo rezultatai, autoriaus jau paskelbti anksčiau (1987, 1995), patvirtina požiūrį į bendraties kilmę iš paskirties reikšmę turėjusio veiksmažodinių abstraktų datyvo ir leidžia konstatuoti pirminę veiksnio funkciją kai kuriose vardininko konstrukcijose su bendratimi. Antra vertus, su bendratimi siejamas vardininkas dabar daugeliu atvejų neabejotinai eina papildiniu. Taigi matome vardininko funkcijos kitimą. Čia ir norėtume atkreipti dėmesį į vardininko su dalyviu vidinės struktūros pertvarkymo padarinius. 1 Порівняймо хоча б такі твердження: “У таких реченнях (тобто з називним відмінком та інфінітивом — V.A.) називний відмінок завжди залишається суб’єктом” (Jablonskis 1935: 32); з іншого боку: “The comparable use of the nominative in Lith. and Latv. dialects is an instance of the nominative object; it undeniably does not represent the grammatical subject” (Timberlake 1974: 220). 94 Дослідивши конструкції називного відмінка з дебітивом у латвійській мові, Голвоетс виявив у них «перехід від первісного називного відмінка підмета до називного відмінка додатка, як у фінських мовах» (1993: 160). Подібний процес спостерігаємо в литовських конструкціях називного відмінка з інфінітивом. У них можна розрізнити діахронічні шари різного віку. 1.1. Архаїчний шар репрезентують конструкції, у яких називний відмінок зберіг функцію підмета, а інфінітив — значення призначення, властиве давальному відмінку віддієслівних абстрактних іменників1. Такі конструкції засвідчені в наведених нижче типах називного відмінка з інфінітивом: (1) зі дієсловами, що позначають стан: залишатися, лишатися, випадати, траплятися, виявлятися, турбувати, пасувати тощо, наприклад: Картоплю (нам) залишилося/випало їсти; (2) з дієсловом бути (форма теперішнього часу найчастіше нульова), наприклад: a) А та палиця буде слугувати опорою; b) Уже все озеро (було) видно (з інфінітивом дієслів сприйняття); c) Мені самій (було) всю роботу виконувати (значення необхідності); (3) з формами прикметників, що виступають іменною частиною присудка: a) узгоджувані: Мені горілка гидка пити; b) середнього роду (неузгоджувані): Мішки картоплі важко носити. 1.2. У конструкціях типів (1) і (2), які зберегли первісну структуру, функцію підмета, яку виконує називний відмінок, чітко засвідчує узгодження з присудком, що має складену (перифрастичну) або непряму форму способу, пор.: Йому залишилося/турбувало поле близько; Лай собак ще було чути (пор. Хата, мабуть, видніється, див. Sirtautas 1971: 74); Мені одній довелося годувати того порося. Слід зазначити, що конструкції типів (1) і (2) вживаються не лише в східних і південних аукштайтських говірках, а й у тих жемайтських і західних аукштайтських говірках, де в безособових реченнях інфінітив керує лише знахідним відмінком додатка. У реченнях типу (3b) з прикметниками середнього роду узгодження неможливе, оскільки іменників середнього роду в литовській мові вже немає. Про первісну функцію підмета в частині таких конструкцій дозволяють судити їхні синтаксичні зв’язки з іншими конструкціями. По-перше, форми середнього роду в східноаукштайтському діалекті подекуди вживаються паралельно з узгоджуваними формами чоловічого та жіночого роду, наприклад: Мед їсти смачно/смачний; Нескоростиглий/нескоростигле ячмінь жати (Молетай). По-друге, форми середнього роду пов’язуються з підметом у називному відмінку так само, як узгоджувані форми прикметників у відповідних реченнях, що не містять інфінітива зі значенням призначення чи мети, пор.: Мед смачно/смачний; Змія огидно/огидна; Гість милий/милий. Такі конструкції з прикметниками середнього роду, вживані в тих самих східноаукштайтських говірках, що й конструкції з освоєним інфінітивом, 1 Датив віддієслівних абстрактних іменників загалом вважають одним із найважливіших засобів вираження мети та призначення, уживаних у давнину в індоєвропейських мовах, див. Jeffers, Pepicello 1980. 95 успадковані з глибокої давнини, мають відповідники в давніх пам’ятках різних споріднених мов, а самі прикметники середнього роду зберегли форми чистої основи (див. aut. 1979: 200–202; 1990: 201–202 з літ.). Подібно й у деяких реченнях типу (2c), що виражають необхідність, інфінітив мети (відповідно, датив віддієслівного абстрактного іменника), імовірно, приєднався до архаїчної посесивної конструкції (у мене є дім + будувати), яку в литовській мові з часом витіснили вислови з дієсловом мати, яке згодом також набуло значення необхідності. 2.1. Поряд із залишками давньої функції називного відмінка в литовській і латиській мовах чітко простежуються наслідки перебудови синтаксичних зв’язків (реаналізу). У багатьох конструкціях, що за зовнішньою формою відповідають згаданим типам, інфінітив уже тісно пов’язаний із особовою формою дієслова й утратив первісне значення призначення, а називний відмінок безпосередньо залежить від інфінітива. Такі речення вже сприймаються як безособові, і значна частина литовських та латиських діалектів замість називного вживає в них знахідний відмінок — типовий відмінок прямого додатка. У литовській мові називний відмінок найкраще зберіг функцію підмета в конструкціях типів (2a), (2b) і (3a). У них знахідний відмінок додатка загалом не вживається. Функція підмета досить регулярно зберігається й у конструкціях типу (2c), властивих жемайтам і деяким західноаукштайтським говіркам. Можливо, тому Яблонскіс (1935: 32; 1957: 560–564) схилявся до узагальнення функції підмета на всі випадки вживання називного відмінка з інфінітивом. З іншого боку, більшість конструкцій типу 1 у литовській і латиській мовах уже зазнали реаналізу, і називний відмінок у них розуміється як додаток інфінітива; його пропуск істотно змінив би зміст речення, наприклад: Мені довелося побачити тих вужів Skp (пор. Мені довелося вужі); Батькові залишилося купити той сад Dr (пор. Батькові залишився сад) тощо. Реаналізу конструкцій типу (3b) особливо сприяло узагальнене значення стану, властиве формам прикметників середнього роду. У східно- та південноаукштайтських реченнях із формами середнього роду називний відмінок дуже часто виступає додатком, керованим інфінітивом, і є необхідним для структури речення, пор.: Приємно писати квасолю (Марцінконіс), але *Приємно, квасоля. У конструкціях такого типу поряд із прикметниками середнього роду закріпилися прислівники зі значенням стану (або близькі до них форми), пор.: Досить/рано/час квасолю сіяти. Деякі прикметники середнього роду та прислівники зі значенням стану, зі свого боку, дали початок новим парадигмам безособових дієслів: жаліти (від шкода), вистачати (від досить), потрібно (від потрібно або треба), див. Fraenkel 1925: 37–38; aut. 1995: 87–88). Сполучення дієслова потрібно з інфінітивом стали особливо продуктивними1. У східно- та південноаукштайтських діалектах називний відмінок, що вживається з ними, має таку 1 Дієслово потрібно, яке найчастіше вживається з інфінітивом, у літературній мові стало одним із найуживаніших дієслів (четверте місце серед усіх дієслів у публіцистиці, див. Žilinskienė 1990: 10). 96 ту саму функцію додатка, що й знахідний відмінок у західноаукштайтських або жемайтських говорах, пор. потрібно колоти дрова/дрова. 2.2. Отже, називний відмінок, що позначає семантичний об’єкт дії інфінітива, трапляється не лише в конструкціях реліктового типу, у яких ще можна розгледіти його первісну функцію підмета, а й широко вживається в багатьох безособових реченнях, у яких він ніколи не був підметом. Коли в говорах східних, південних і частини західних аукштайтів утвердилося прагнення виражати додаток інфінітива в безособовому реченні називним відмінком, форма називного відмінка поширилася і у відповідних безособових висловах із дієприслівниками минулого одноразового часу. Перехідні дієприслівники минулого одноразового часу з додатком у називному відмінку найчастіше пов’язані з такими випадками: (1) конструкції з питальними (відносними) прислівниками де, як та займенником що, наприклад: Де тут тепер коня поставивши? (Утена); Але звідки тут колеса взявши? (Купишкіс); Розмірковуємо, як тут коліщатка доросли (Зарасай); Що ж мені тут зробивши? (Мажейкяй); (2) у висловах, що виражають побажання, із часткою ka(d), наприклад: Та що, гарну бабусю де знайшовши (Утена); Щоб так светр зв’язавши (Межишкіс); (3) у реченнях подібного значення з прислівником стану добре, наприклад: Добре було б найнявши міцного робітника (Купишкіс). Ці конструкції засвідчені в говорах, де регулярно вживається додаток у називному відмінку з інфінітивом, проте трапляються рідше за відповідні інфінітивні конструкції. Ще рідше додаток у називному відмінку залежить від дієприслівників теперішнього часу, які в безособових висловах виконують роль обставин. У картотеці «Атласу литовської мови» його зафіксовано лише в окремих місцевостях ареалу називного відмінка з інфінітивом, наприклад: Кожній роботі при виконанні потрібна наука (Утена); Під час рубання старого дерева бракувало тріски (Рокішкіс); Коли тримають одну свиню, краще залишити її ще з осені (Межишкіс). 3.1. Розглянуті дані узгоджуються з висновком Timberlake’o (1974: 152): «литовські й латвійські говори мають правило об’єктного називного: актант, який зазвичай виражався б знахідним відмінком, систематично виражається називним у безособовому середовищі, коли називний відмінок підмета неможливий». Це правило в інфінітивних конструкціях могло утвердитися після того, як давальний відмінок (t)i-основи відокремився від парадигми дієслівних абстрактів, застиг і перетворився на незмінювану форму дієслова, яка почала керувати відмінком прямого додатка. Лише тоді виникли передумови для перебудови синтаксичних зв’язків у багатьох конструкціях давнього типу з називним відмінком та інфінітивом. Однак внутрішні умови ще не дають відповіді на питання, чому в конструкціях, переаналізованих як безособові, називний відмінок не був замінений знахідним, а сам натомість набув функції додатка й згодом поширився на значну частину східнобалтійських діалектів. Додаток у називному відмінку не має очевидних відповідників в інших індоєвропейських мовах, 97 за винятком північних східнослов’янських діалектів1. Тим часом у західнофінських мовах він здавна вживається широко й інтенсивно. За таких обставин передбачений Timberlake вплив західнофінських мов найкраще пояснює утвердження називного відмінка додатка у східнобалтійських діалектах. Вплив західнофінського субстрату на називний відмінок із інфінітивом, імовірно, не був лише консервативним, тобто таким, що допомагав зберегти форму називного відмінка, як вважав Kiparsky (1960, 1969), а раніше, погоджуючись із ним, і автор цих рядків (1987: 215). Цей вплив допоміг на основі конструкції називного відмінка з інфінітивом давнього типу сформувати конструкції з новою внутрішньою структурою. Оскільки в західнофінських мовах називний відмінок додатка вживається лише в безособовому оточенні, він міг вплинути на східнобалтійські мови тільки тоді, коли інфінітив уже перетворився на окрему незмінювану форму дієслова, а конструкції з називним відмінком при ньому були переаналізовані або частково переаналізовані як безособові. У балтійських мовах інфінітив відокремився від парадигми дієслівних абстрактів, очевидно, вже після розпаду спільної балтійської прамови. На його порівняно пізнє походження вказують відмінності між інфінітивними формами литовської, латиської та прусської мов (авт. 1995: 75), а також досі добре збережені в литовській і латиській мовах семантичні та функціональні зв’язки інфінітива з давальним відмінком мети, виразно відчутні й у конструкціях називного відмінка з інфінітивом давнього типу. Отже, малоймовірно, що безособові конструкції з називним відмінком додатка сформувалися за часів доісторичних контактів балтійських і фінських мов, про які свідчать гідронімія та давні лексичні запозичення. Тим важче вважати називний відмінок додатка з інфінітивом пережитком ще давніших часів, успадкованим від ергативної або «активної» структури речення (пор. Larin 1963; Pal-maitis 1977: 116–119). З огляду на згадані обставини найімовірніше, що називний відмінок додатка утвердився у східнобалтійських діалектах у другий період інтенсивних контактів балтійських і фінських мов, який розпочався у VI ст. н. е. Тоді східнобалтійські діалекти ще утворювали досить цілісний і сприйнятливий до інновацій ареал. Тому називний відмінок додатка, який спочатку утвердився в північних балтійських діалектах під впливом фінського субстрату, міг надалі поширитися на південь через територію сучасної Латвії та досягти східних і південних діалектів Литви. Тут він закріпився на основі переаналізованих конструкцій називного відмінка з інфінітивом давнього типу. Однак цей процес майже не торкнувся жемайтських діалектів і значної частини західноаукштайтських говірок, де називний відмінок у конструкціях з інфінітивом і досі добре зберігає первісну функцію підмета, а в безособових висловах інфінітиви перехідних дієслів досить регулярно керують знахідним відмінком. 3.2. Слов’янська експансія в заселені західними фінами області між Псковом і Новгородом створила подібні умови для поширення називного відмінка додатка і в північних східносло- 1 Сліди називного відмінка додатка з інфінітивом виявлено також у південних діалектах російської мови та в текстах, написаних на їхній основі, місцями — і в ареалі білоруської та української мов, але там конструкція має специфічні особливості, і досі дискутується, чи не виникла вона під впливом північноросійських діалектів; див. Kuz’mina, Nemčenko 1964; Staniševa 1966; Dunn 1982 з літ. 98 в’янських діалектах. У пам’ятках давньоруської мови XIII–XVIII ст., що мають ознаки цих діалектів, називний відмінок додатка з інфінітивом уживається в безособовому оточенні й вважається таким, що виник (Timberlake 1974: 198) або зберігся (Kiparsky 1960; 1969) під впливом західнофінського субстрату. Хоч конструкція давньоруської мови широко досліджувалася багатьма авторами1, у працях, доступних на сьогодні, приклади, в яких називний відмінок при інфінітиві мав би безсумнівну функцію підмета, знаходимо лише з узгоджуваними формами прикметників (наприклад, voda Jordana sladka pit ‘вода Йордану солодка пити’, див. Sprinčak 1960: 179) і з інфінітивом дієслова сприйняття + дієслово byti ‘бути’, наприклад: bě v to vremja viděti... pečalb горькая Mosk. Letop. 290 ‘було тоді видно... гіркий смуток’ (Sabenina 1978: 404, див. також авт. 1995: 90–91); вони відповідають прикладам давніх типів (2b) і (3a), збереженим у литовських діалектах (пор. 1.1–2). У сучасних північних діалектах російської мови конструкції з називним відмінком додатка зазнали значних змін через синкретизм відмінків, морфологізацію протиставлення істотного й неістотного родів та інші специфічні процеси розвитку російської мови (див. Timberlake 1974: 104–116; Žuravlev 1984). Отже, дослідники слов’янських мов реконструюють первісну функцію підмета в називного відмінка при інфінітиві переважно на підставі порівняльного аналізу. Особливе значення для цього мають збережені в литовських діалектах конструкції називного відмінка з інфінітивом давнього типу: їх можна вважати аргументом на користь того, що й у слов’янських мовах називний відмінок додатка мав таку саму синтаксичну основу. 3.3. Отже, традиційним терміном «називний відмінок з інфінітивом» насправді позначають конструкції з різною внутрішньою структурою: (1) називний відмінок підмета з інфінітивом індоєвропейського походження, що розвинувся з давального відмінка дієслівного іменника і більшою чи меншою мірою зберіг давнє значення мети, та (2) сполучення інфінітива з керованим називним відмінком додатка, який, імовірно, набув цієї функції під впливом західнофінських діалектів після переаналізу конструкції першого типу. Конструкції першого типу можна вважати спільними синтаксичними архаїзмами литовської та латиської мов. Безособові конструкції з називним відмінком додатка, керованим інфінітивом, виникли пізніше, але й вони нині витісняються з ужитку відповідними сполученнями зі знахідним відмінком. Їхній реліктовий характер особливо виразний у латиських діалектах. На відміну від литовської мови, де називний відмінок додатка й далі досить послідовно вживається в чітко окресленій зоні східних і південних діалектів, у латиських діалектах його осередки розпорошені острівцями в різних діалектах і відокремлені один від одного говірками, де інфінітив керує лише знахідним відмінком (див. авт. 1995: 96–98). Називний відмінок додатка краще зберігся лише у сполученнях з дейктивом (пор. Rudzīte 1964: 138, 240, 372). Це свідчить про те, що вплив західних фінів на називний відмінок з інфінітивом завершився вже давно, після чого ця конструкція пройшла у східнобалтійських діалектах власний, відмінний шлях розвитку 1Огляд літератури див. Larin 1963; Kiparsky 1960, 1969; Timberlake 1974; Dunn 1982. 99 …ну. Особливо цікавою є та обставина, що називний відмінок додатка найбільше занепав у латиських говорах, де свого часу мав бути осередок його поширення, але краще зберігся в периферійній ареальній зоні — у східній і південній частинах литовського мовного простору. Це можна пояснити різним місцем конструкції в синтаксичній системі литовських і латиських говорів. 3.4. У східних і південних верхньолитовських говорах вираження семантичного об’єкта називним відмінком не обмежується лише висловами з інфінітивом. У них досі збереглися давні конструкції з пасивними дієприкметниками середнього роду та називним відмінком, що позначає пацієнса дії (семантичний об’єкт), напр.: ліс рубається/зрубаний; сіно возиться/звезене; корови пасуться/випасені тощо (докладніше про них див. авт. 1979: 213–218; 1990: 197–214 з літ.). Оскільки ці конструкції входять до парадигми пасивного стану, називний відмінок у них вважається підметом, однак його семантична функція така сама, як у сполученнях з інфінітивом, пор.: Тут ліс зрубаний і Треба ліс рубати; Сіно вже звезене і Завтра нам сіно везти. Ареал уживання таких сполучень називного відмінка з пасивними дієприкметниками середнього роду та інфінітивом у східноверхньолитовському говорі майже повністю збігається. Крім того, конструкції називного відмінка з пасивними дієприкметниками середнього роду, подібно до конструкцій з інфінітивом, також схильні переосмислюватися як безособові, і на місце називного відмінка іноді проникає керований дієприкметником додаток у знахідному відмінку: мед/меду збирається; лист/лист пишеться. У тих самих литовських говорах називний відмінок підмета широко вживається з присудковими прикметниками середнього роду: гість милий; сир смачний тощо. Додавання інфінітива утворює називний відмінок з інфінітивом давнього типу (3b): гостя мило приймати; сир смачно їсти (пор. 1.2.). Згадані моделі з пасивними дієприкметниками й прикметниками середнього роду становлять природну опору для називного відмінка додатка у східних і південних литовських говорах. У латиських говорах називний відмінок з інфінітивом уже не має такої опори, оскільки прикметники й дієприкметники середнього роду в них давно зникли. Замість прикметників середнього роду тут з інфінітивом поєднуються прислівники (grūti «важко», viegli «легко» тощо), які утворюють уже виразно безособові конструкції, пор.: aka nav viegli rakt «криницю нелегко (букв. нелегко) копати». Отже, латиський називний відмінок з інфінітивом більше віддалений від особових конструкцій. Після припинення інтенсивних контактів із західними фінами його швидше заступив звичний відмінок прямого додатка — знахідний. Загалом конструкції з інфінітивом і формами пасивних дієприкметників середнього роду, в яких об’єкт (відповідно, пацієнс, контентив) стоїть у називному відмінку, можуть мати спільну основу. Їхні взаємини та зв’язок із подібним уживанням дієприкметників у західнофінських мовах ще варто дослідити окремо. Висновки 1. У литовських говорах розрізняють два діахронічні шари конструкцій називного відмінка з інфінітивом — 100 їх. Найдавніший шар бачимо в реченнях із називним відмінком підмета та інфінітивом, який зберіг первісне значення призначення, властиве давальному відмінку віддієслівних абстрактів. Другий, новіший шар становлять конструкції з називним відмінком додатка, керованим інфінітивом. 2. Конструкції з називним відмінком додатка могли сформуватися після того, як інфінітив виокремився з парадигми віддієслівних абстрактів, перетворився на окрему дієслівну форму, а частину конструкцій давнього типу було переосмислено як безособові. У безособових конструкціях називний відмінок закріпився як додаток, імовірно, під впливом діалектів західнофінських мов. 3. Діахронічна стратифікація називного відмінка з інфінітивом дає змогу узгодити дві основні гіпотези щодо походження конструкції, які досі вважалися протилежними. Перша (Яблонського — Ендзелінса — Кіпарського) стосується найдавнішого шару цих конструкцій і описує їхню первісну індоєвропейську структуру. Друга (Тімберлейка) стосується подальшого періоду її розвитку й пояснює закріплення невластивої називному відмінку функції додатка в переосмислених безособових конструкціях з інфінітивом. 4. Називний відмінок додатка з інфінітивом (як і непрямий спосіб) можна вважати однією з тих східнобалтійських граматичних структур, які мають індоєвропейську основу, але сучасну внутрішню будову набули під впливом інтенсивних контактів із західнофінськими мовами в другій половині минулого тисячоліття. LITERATŪRA Ambrazas V. 1977: Netiesioginės nuosakos paplitimas ir kilmės problema. – Lietuvių kalbotyros klausimai 17, 7–54. Ambrazas V. 1979. Lietuvių kalbos dalyvių istorinė sintaksė, Vilnius. Ambrazas V. 1987. Die indogermanische Grundlage des Dativus und Nominativus cum Infinitivo im Baltischen. – Indogermanische Forschungen 92, 203–219. Ambrazas V. 1990. Sravnitelnyj sintaksis pričastij baltijskix jazykov / Vergleichende Syntax der baltischen Partizipien, Vilnius. Ambrazas V. 1995. Lietuvių kalbos bendraties konstrukcijų raida. – Lietuvių kalbotyros klausimai 33, 74–109. Borkovskij V. 1949: Sintaksis drevnerusskij gramot. Prostoe predloženije, Lvov. Collinder B. 1957: Survey of the Uralic Languages, Uppsala. Dunn J. A. 1982: The Nominative and Infinitive Construction in the Slavonic Languages. – Slavonic and East European Review 60(4), 500–527. Endzelīns J. 1951: Latviešu valodas gramatika, Rīga. Frankel E. 1925: Zur baltoslavischen Grammatik. – Zeitschrift für die vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen 53(1), 36–65. Holvoet A. 1993: On the Nominative Object in Latvian, with particular reference to the debitive. – Linguistica Baltica 2, 151–156. Jablonskis J. 1935: Jablonskio raštai 4, red. J. Balčikonis, Kaunas. Jablonskis J. 1957: Rinktiniai raštai 1, sud. J. Palionis, Vilnius. Jacobsson G. 1964: Zur Frage vom Nominativ als Kasus des direkten Objekts im Slavischen. – Lingua viget, commentationes slavicae in honorem V. Kiparsky, Helsinki. Jeffers R., Pepicello W. J. 1980: The Expression of Purpose in Indo-European. – 101 Indogermanische Forschungen 84, 1–16. K i p a r s k y V. 1960: Über das Nominativobjekt des Infinitivs. – Zeitschrift für slaviche Philologie 28, 333–342. K i p a r s k y V. 1969: Das Nominativobjekt des Infinitivs im Slavischen, Baltischen und Ostsee-finnischen. – Baltistica 5(2), 141–148. K u z'm i n a I. B., N e m č e n k o E. V. 1964: K voprosu o konstrukcijax s formoj imenitel’nogo padeža imen pri perexodnyx glagolax i pri predikativnyx narečijax v russkix govorax. – Voprosy dialektologii vostočno-slavjanskix jazykov, Moskva, 151–175. L a r i n B. A. 1963: Ob odnoj slavjano-balto-finskoj izoglosse. – Lietuvių kalbotyros klausimai 6, 83–107. P a l m a i t i s L. 1977: Dėl baltų kalbų nenominatyvinės praeities. – Baltistica 2 priedas, 114–123. P o t e b n j a A. A. 1958: Iz zapisok po russkoj grammatike 1–2, Moskva. R u d z ī t e M. 1964: Latviešu dialektoloģija, Rīga. S a b e n i n a A. M. 1978: Konstrukcija s imenitel’nym padežom prjamogo ob’ekta. – Istoričeskaja grammatika russkogo jazyka. Sintaksis. Prostoe predloženie, red. V. I. Borkovskij, Moskva, 403–416. S i r t a u t a s V. 1971: Konstrukcijų buvo matyti, girdėti struktūra. – Kalbotyra 22(1), 71–79. S p r i n č a k J. A. 1960: Očerk russkogo istoričeskogo sintaksisa. Prostoe predloženie, Kiev. S t a n i š e v a D. S. 1966: Konstrukcija tipa zemlja paxat’ v sisteme sintaksičeskix sredstv vostočnoslavjanskix jazykov. – Slavia 35, 1–16. S t e p a n o v J. S. 1984: Oborot zemlja paxat’ i ego indoevropejskie paralleli. – Izvestija AN SSSR, ser. lit. i jaz. 62(2), 128–143. T i m b e r l a k e A. 1974: The Nominative Object in Slavic, Baltic and West Finnic. Slavistische Beiträge 82, München. V e e n k e r W. 1967: Die Frage des finnugrischen Substrats in der russischen Sprache, Bloomington. Ž i l i n s k i e n ė V. 1990: Lietuvių kalbos dažninis žodynas, Vilnius. Ž u r a v l e v V. K. 1984: Nominativus cum infinitivo s točki zrenija morfologičeskoj nejtralizacii. – Baltistica 20(2), 119–125. ON THE ORIGIN OF THE NOMINATIVE OBJECT IN LITHUANIAN Summary Two diachronical layers in the structure of the nominative with the infinitive constructions are being discerned. The relics of the oldest layers are found in sentences with the nominative subject and the infinitive preserving the meaning of purpose characteristic of action nominals in the dative case form. The subject function of the nominative in the constructions with the verbs likti ‘remain’, būti ‘be’ (especially with the infinitive of the perception verb) is proved by agreement with the predicate in the compound and modus relativus forms. The second, more recent layer is represented by impersonal constructions with the nominative object governed by the infinitive. Such constructions were formed in consequence of the reanalysis of the constructions of the first type as impersonal ones. The nominative turned into the grammatical object of the infinitive and spread in its new function under the influence of the West Finnic nominative object rule. The impact of West Finnic most likely was conditioned by the expansion of East Baltic dialects over the West Finnic substratum area in 6–7th centuries AD. Taking into consideration the diachronical strata of the nominative with the infinitive the traditional hypothesis about its Indo-European origin (suggested by Potebnja, Jablonskis, En- 102 dzelīns, Kiparsky et. al.) and Timberlake’s hypothesis about the borrowing the nominative object rule from West Finnic may be regarded as complementary ones. The nominative object can be put in line with the relative mood (modus relativus) and some other syntactic phenomena based on the native structure of the East Baltic languages and affected by the external influence in the course of their development. 103