Mokslinė Prano Skardžiaus veikla tremtyje

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997) Algirdas SABALIAUSKAS НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАНАСА СКАРДЖЮСА НА ЧУЖИНІ Пранаса СкарДжюса вважають найпродуктивнішим мовознавцем другого десятиліття незалежної Литви. Після смерті Казімераса Буґи та Йонаса Яблонскіса найвизначнішими литовськими мовознавцями були Пр. СкарДжюс і Антанас Саліс, яких однаковою мірою цікавили як теоретичні, так і практичні питання литовського мовознавства. Розпочавши навчання в Литовському університеті, вони не лише слухали лекції К. Буґи та Й. Яблонскіса, а й близько спілкувалися з цими дослідниками й розбудовниками литовської мови; згодом у Лейпцизькому університеті вони пройшли чудову лінгвістичну школу, де їхнім головним учителем був Юргіс Ґеруліс. Ці два мовознавці, можна сказати, утворюють окремий період у розвитку литовського мовознавства. Формування літературної литовської мови в цей період також найтісніше пов’язане з їхніми іменами. У 1944 році Пр. СкарДжюс, залишивши Литву, як і численна когорта інших науковців і діячів культури, розпочав тяжкий шлях вигнанця. Доля вигнанця була особливо болісною, адже Пр. СкарДжюса як науковця відразу відірвали від головного об’єкта його досліджень — живої литовської мови, її діалектів, різноманітних писемних джерел, а також від педагогічної праці. Щоправда, цю роботу, хоч і в дуже складних умовах, він мав змогу виконувати у Німеччині протягом кількох років. Адже завдяки турботам щирого друга литовців, французького мовознавця та видатного політичного й військового діяча Раймона Шміттлейна (Раймонас Шмітленас) при Тюбінгенському університеті було засновано кафедру балтійських мов, де у 1946–1949 роках викладали й по черзі завідували нею Пр. СкарДжюс та А. Саліс. Крім того, тут змогли завершити розпочаті ще в Литві студії литуаністики згодом відомі діячі литовської культури за кордоном: Александрас Дундулис, Антанас Мажюліс, Домас Велі́чка та інші. Наскільки дозволяли обставини, у Німеччині Пр. СкарДжюс займався й іншою науковою роботою. Заохочений видатними німецькими балтистами Едуардом Германном і Францом Шпехтом, він перекладав німецькою свою працю «Словотвір литовської мови» (В., 1943). Разом зі Стасісом Барздюкасом і Йонасом Мартінасом Лаурінайтісом він написав дуже потрібну й важливу для литовських емігрантів того часу працю «Порадник з литовської мови» (Білефельд, 1950). Це об’ємна книжка (606 стор.), видана Товариством литовських вигнанців накладом аж у 5 тисяч примірників. У вступній частині розглянуто такі питання, як литовська мова та її давнина, характер сучасної литовської мови, розвиток писемної мови, літературна мова та її вживання, літературна вимова, правопис і нормативні форми. Першу частину книжки присвячено практичним питанням правопису, пунктуації та наголошування. Більшу частину книжки становить словник литовської мови. У ньому — не лише загальні 3 слова, а й географічні назви, прізвища різних діячів литовської культури й науки, навіть популярні латинські вислови. Значення слів іноді пояснюються також іншими мовами. Схоже, більшу частину словника уклав Й. М. Лаурінайтіс. Ст. Барздюкас переважно працював над першою частиною праці. Пр. СкарДжюсові належало доповнити словник, написати вступну частину й відредагувати всю працю. Зрозуміло, це була важка робота, а умови праці авторів — незавидні. У листі до Вінцаса Креве-Міцкявічюса від 6 січня 1949 року Пр. СкарДжюс писав: «Останнім часом я працював по 16–18 годин щодня, а часто міг спати лише 3–4 години. Адже я вирішив завершити „Порадник з литовської мови“. Спочатку ми працювали над ним утрьох, але один із моїх співробітників, полковник Й. Лаурінайтіс, переніс серцевий напад і вже четвертий тиждень лежить у лікарні; гадаю, більше він мені допомогти не зможе. Але суспільство з нетерпінням чекає на цю працю [...]. Уже завершується збір передплати на шосту тисячу примірників» (Ostrauskas 1983: 176–177). А ось уривок із листа від 14 травня 1950 року*: «Зазвичай я працюю на бойні по 8, а іноді навіть по 10 чи 11 годин. Дорога до підприємства займає в мене цілу годину; стільки ж часу витрачаю і на повернення додому. Повернувшись додому, досі я мусив виправляти доволі складні коректури „Порадника“, до того ж написати ще одну-дві статейки для газет, скласти найнеобхіднішого листа — і це все. На сон залишається лише неповних 4–5 годин» (Ostrauskas 1983: 184). Варто зазначити, що в цій праці було запропоновано й деякі нововведення в правописі (bjaurus, pjauti, galbūt), які значно пізніше були прийняті й у Литві. Хоча загалом запропоновані тут нововведення в правописі деякі мовознавці оцінювали досить скептично. Так, А. Саліс, оглядаючи історію литовської лексикографії, зазначив: «Вона (тобто „Порадник з литовської мови“, А. С.), хоч і дуже корисна, відхиляючись від звичного яблонскіанського правопису, внесла певну плутанину до литовської преси за кордоном, якої й досі не усунуто» (Salys 1985: 237). Автори присвятили свою працю на вшанування видатних литовських мовознавців Й. Яблонскіса та К. Буґи. Перебуваючи у Сполучених Штатах Америки, Пр. СкарДжюс зміг присвятити себе повноцінній науковій праці лише після виходу на пенсію у 1971 році. Принаймні спочатку матеріальні умови життя Пр. СкарДжюса були також доволі скрутними. Хоча його запросили присвятити себе роботі в Бостонській «Литовській енциклопедії», але, схоже, й тут умови праці його не задовольнили. Настрої Пр. СкарДжюса та життєві обставини того часу особливо виразно відображені в листі від 13 квітня 1953 року до письменника Стасіса Сантвараса, який залучав співробітників до енциклопедії: «Я вже все прорахував до мінімуму й не знаю, як інакше вижити. У мене немає ні автомобіля, я не ходжу на розваги, не приймаю гостей, і все ж ледве-ледве зводжу кінці з кінцями на 3000 доларів. Наприклад: купив етимологічний словник російської мови Преображенського й заплатив понад 16 доларів. Ще дорожчі я передплатив… * Від 1949 року СкарДжюс жив у Сполучених Штатах Америки. 4 … замовивши етимологічний словник Васмера. Фотографування дисертації В. Фензлау також обійшлося більш ніж у 16 доларів тощо. Отже, щоб хоча б частково займатися науковою працею і не відставати від наукового поступу, я хотів би принаймні спочатку отримувати не менш як 3 500 доларів на рік; із цієї суми я вже міг би сплачувати й державні податки» (Keturakis 1995: 14). Попри несприятливі умови для праці, Пр. Скардіус упродовж усього періоду вигнання інтенсивно працював у галузі литовського мовознавства. Як відомо, ще працюючи в Литві, він приділяв велику увагу проблемам литовського наголосу. Його цікавили як питання історії наголошування, так і його практичні аспекти. Габілітаційною працею Пр. Скардіуса у Вітовтському університеті була «Акцентологія творів Дауки» (К., 1935). Практиці наголошування присвячена його книжка «Наголошування літературної литовської мови» (К., 1936). Спираючись переважно на ці праці, на прохання Чиказького педагогічного інституту литуаністики Пр. Скардіус написав книжку «Наголошування литовської мови» (Chicago, 1968). У ній систематично викладено питання наголошування літературної мови. Однак автор не обмежується лише їх констатацією. Явища литовського наголосу й інтонації тут порівнюються також із фактами інших мов; показано варіювання наголосу в литовських діалектах, а також відмінності між наголошуванням у сучасній мові та в давніший період (у писемних пам’ятках М. Дауки). Щоправда, як і в попередній книжці, тут визнається коротка інтонація, хоча це суперечить і визначенню інтонації, яке сам Пр. Скардіус навів. Сучасні дослідники литовської акцентології не погоджуються і з традиційним визначенням інтонації в ненаголошених складових позиціях, запропонованим Пр. Скардіусом. Сумнів викликають також деякі наведені в книжці традиційні випадки наголошування, які важко узгодити із сучасним ужитком (Laigonaitė 1971: 209–211; Vidžiūnas 1990: 90–102). Серед окремих статей Пр. Скардіуса, присвячених проблемам литовської акцентології, слід згадати його статтю «Давність наголошування в литовській мові» (Aidai, 1965, 6, p. 260–265), у якій він, коротко розглянувши історію дослідження цієї проблеми, фактично рецензує працю російського мовознавця В. Іліч-Світича «Акцентуація іменників у балтійських і слов’янських мовах» («Imennaja akcentuacija v baltijskom i slavjanskom». Moskva, 1963). Зазначивши, що «загалом ця праця автора справляє добре враження», Пр. Скардіус усе ж переконаний, що В. Іліч-Світич лише частково досяг своєї мети, адже чимало його нібито спільних рис між окремими литовськими акцентними парадигмами та давнім індоєвропейським наголошуванням є «сумнівними й належно не обґрунтованими виразними автентичними даними або не інтерпретованими глибше в історичному плані». Дискусійні проблеми історичної акцентології литовської мови Пр. Скардіус розглядає також у дуже докладній рецензії на книжку Й. Казлаускаса «Історична граматика литовської мови» (Lituanistikos darbai. III. Brooklyn, 1973. p. 269–280). Він не погоджується з думкою Й. Казлаускаса, що східні аукштайти не розрізняють акутової та циркумфлексної інтонацій. Не схильний він погодитися й із тим, що сучасна рухома акцентна парадигма литовської мови могла бути успадкована від давнього індоєвропейського наголошування. 5 Однією з найважливіших праць Пр. Скардіуса, опублікованих в еміграції, є дослідження «Раніше й теперішнє вживання літературної литовської мови» (Чикаго, 1971). Воно складається з таких розділів: I. Вживання літературної литовської мови, його критерії та норми. II. Рання праця над культурою літературної литовської мови та її оцінювання в Литві. III. Важливіші сучасні тенденції в Литві. IV. Проблема вживання іменників із дієслівним суфіксом -imas. V. Прислівники на -iniai, їхнє творення та вживання. VI. Взаємини літературної мови з народною мовою та мовні виправлення в Литві. VII. Вплив російської мови на літературну литовську мову та подальший розвиток цієї мови. Із цього дослідження видно, що Пр. Скардіус дуже уважно стежив за розвитком литовської мови в Литві. Він розумів, у якому складному становищі вона перебуває. Позитивно оцінював зусилля литовських мовознавців у боротьбі з впливом російської мови. Живучи у Сполучених Штатах Америки й відчуваючи схильність багатьох литовців цієї країни рідше вживати у своєму мовленні іншомовні слова, Пр. Скардіус написав книжку «Литовські відповідники іншомовних слів» (Чикаго, 1973). Це цікава праця, у якій наведено справді багато вдалих замінників для різних так званих іншомовних слів, уживаних ширше чи вужче. Пр. Скардіус категорично не заперечує вживання цих слів. «До всіх слів, запропонованих тут, — пише він у передмові до книжки, — треба ставитися не як до якихось пропозицій автора, а як до матеріалу, яким читачі можуть індивідуально скористатися відповідно до потреби та смаку» (p. 7). Пр. Скардіус зазначає, що в литовській мові є чимало новотворів, утворених самобутніше, ніж, наприклад, у латиській, російській чи німецькій мовах. Тут він має на увазі такі слова, як річ, діаметр, підручник, рівновага. Найкращим і найбільшим, на думку Пр. Скардіуса, джерелом новотворів литовської мови нині є «Словник литовської писемної мови» М. Нідермана, Ф. Брендеріо, А. Сенна й А. Саліса (Heidelberg, 1926–1968). Ось кілька запропонованих Пр. Скардіусом відповідників: абзац – відступ, адаптація – пристосування, відповідність, анестезія – знечулення, бокс – кулачний бій, депо – паровозна, екскурс – відхилення, фарш – начинка, набивка, прижма – реберце, термін – назва, вітрина – крамничне вікно. Багато відповідників дуже вдало дібрані або створені самим Пр. Скардіусом. Однак навряд чи хтось нині захотів би замінити бокс на кулачний бій чи термін – назвою. Для дослідників литовських гідронімів дуже важливим є дослідження Пр. Скардіуса «Литовські гідроніми на -nt. Їхнє творення, походження та значення» (Lituanistikos darbai. III. Brooklyn, 1973, p. 7–70). У цьому дослідженні докладно розглянуто такі литовські гідроніми, як Álantas, Gáilintas, Sálantas, Šlavaṅtas, Viekšintas. Автор доходить висновку, що «литовські гідроніми на nt- утворені подібно до топонімів, антропонімів або загальних слів із тим самим суфіксом. Спочатку вони здебільшого були загальними (апелятивними) словами або утворювалися від загальних слів за допомогою суфіксів; певна їх частина походить або може походити від власних назв» (p. 64). У дослідженні дуже схвально відгукуються про тоді ще молодих литовських мовознавців Бронюса Савукінаса й Александраса Ванагаса, гідроні- 6 дослідження. Праці R. Schmitt leino в цій галузі оцінюються скептично; зазначається, що він «чимало давніх, справді литовських власних імен без жодних чіткіших підстав, іноді цілком штучно, виводить із германських мов» (с. 9). Загалом слід погодитися з рецензентом студії A. Vanagu, що «ця студія має остаточно поховати гіпотезу, яку обстоює майже лише R. Šmittleinas, про те, що більшість литовських назв водойм із -nt- можуть бути германізмами» (Vanagas 1976: 103). A. Vanagas звернув увагу ще на одну важливу особливість цієї студії: «P. Skardžius — один із небагатьох дослідників литовської ономастики, який усвідомив, що значення гідроніма — це не те, що означав апелятив, від якого походить гідронім, а те, що означало це слово в момент перетворення на nomen proprium. Не корінь чи основа слова, а весь гідронім — з його первинним і похідним (словотвірним) значенням» (Vanagas 1981: 17). Minėtinas Pr. Skardžiaus straipsnis „XVI amžiaus lietuvių asmenvardžiai“ (Aidai, 1954, 1, p. 27–33), kuriame nagrinėjami K. Jablonskio „Istorijos archyvo“ pirmajame tome (K., 1934) paskelbtų inventorių asmenų vardai ir pavardės. Імена прусських і жемайтських богів Pr. Skardžius розглядає у статті «Литовські міфологічні імена» (Aidai, 1954, с. 218–226). Значну частину цієї статті присвячено дисертації V. Jaskevičius «Дослідження литовської міфології» («A Study in Lithuanian Mythology»). Labai vertinga yra Pr. Skardžiaus studija „Dievas ir Perkūnas“ (Aidai, 1963, 6, p. 253–257; 7, p. 311–318). Čia aiškinama šių žodžių daryba ir kilmė. Pr. Skardžius nepritaria A. Senno nuomonei, jog suom. taivas ‘dangus’ turėtų būti kilęs iš baltiškos formos *daivas – taivas šaltiniu galėjusi būti ir forma *deivas. Taip pat jis, remdamasis latvių liaudies dainų pavyzdžiais, linkęs manyti, jog lat. dievs yra dar išlaikęs senąją reikšmę ‘dangus’. Pr. Skardžius nepritaria aiškinimui, jog. liet. perkūnas yra sietinas su lot. quercus ‘ąžuolas’ ir kitais šios šaknies žodžiais. Jam atrodo paprasčiau būtų slavų Perun sieti *per- ‘mušti, trenkti’ o liet. Perkūnas su tos pačios reikšmės išplėstine šaknimi *perk-, kuri, nors ir nepaliudyta baltų kalbose, gali būti pateisinama, plg. liet. jaũti: jaũkti ir kt. Semantiškai tokį siejimą patvirtintų liet. dundūlis ‘perkūnas, griaustinis’: dundėti, vok. Donner: skr. tānvati ‘ošia, dunda, griaudžia’, lot. tonāre ‘griausti’ ir kt. 1954 року в Литві повторно видали «Литовські пісні» Antanas Juška. У цьому виданні його упорядник A. Mockus поряд із фотомеханічно відтвореними текстами подав також своєрідні літературні тексти. L. Kuodys опублікував досить сувору критику цих текстів (Kuodys 1958: 555–578). Це спонукало Pr. Skardžius написати цікаву статтю «Мовні питання наших народних пісень» (Metmenys, 1962, 5, с. 91–99). У статті показано, наскільки обережно слід редагувати тексти пісень, а також висвітлено специфіку народних пісень. Pr. Skardžius не в усьому погоджується і з зауваженнями L. Kuodys. Остання студія Pr. Skardžius, опублікована вже після смерті автора, — «Нова 7 jojo Testamento vertimo lietuvių kalba“ (Lituanistikos darbai. IV. Chicago, 1979, p. 63–110). Joje analizuojama Č. Kavaliausko iš senosios graikų kalbos versto ir V. Aliulio redaguoto, 1972 m. Lietuvoje išleisto Naujojo testamento kalba. Autorius šį vertimą lygina su ankstesniuoju J. Skvirecko vertimu, kur vertėjas, anot prelato L. Tulabos, „virš visko statė minties tikslumą ir šiam aukojo kalbos elegantiškumą“. Palyginęs abiejų vertimų rašybos, žodynines, linksnių vartosenos, sintaksines ir stilistines, sakinių sandaros skyrybes, jis padaro išvadą, jog „Kavaliausko vertimo kalba yra pasigėrėtinai taisyklinga, sklandi, lengvai suprantama ir tikslinga, nors kartais ir savotiškiau išreiškianti originalinę mintį (p. 109). Pr. Skardžiaus nuomone „Č. Kavaliausko vertimas, V. Aliulio redaguotas, yra pirmas drąsus žygis visoje Šv. Rašto vertimo lietuvių kalbos istorijoje“ (p. 109). Дуже цікаві так звані принагідні статті Pr. Skardžius, у яких ідеться про різних дослідників литовської мови, її плекателів і діячів культури. Вони особливо цікаві тим, що Pr. Skardžius не лише оцінює їхній внесок у литовське мовознавство, а й часто вплітає власні спогади. Переважно в журналах «Aidai» та «Gimtoji kalba» він опублікував статті про A. Baranauskas, J. Jablonskis, J. Balčikonis, J. Gerulis, P. Jonikas, J. M. Laurinaitis, J. Laukaitis, B. Lar inas, M. Vasmeris, E. Fraenkelis, E. Hermannas та інших. Pr. Skardžius рецензував численні праці з литуаністики й загалом балтистики, опубліковані в Литві та за її межами. Особливо варто відзначити його докладні рецензії на такі праці, як «Литовська діалектологія» Z. Zinkevičius (V., 1966), «Литовська літературна мова XVI–XVII ст.» J. Palionis (V., 1967), «Історична граматика литовської мови» J. Kazlauskas (V., 1968), «Стилістика литовської мови» J. Pikčilingis (V., 1971–1975), академічна «Граматика литовської мови» (V., 1965), «Хрестоматія литовських діалектів» (V., 1970), «Становлення литовської загальної писемної мови в другій половині XIX ст.» P. Jonikas (Чикаго, 1972), «Gramatyka języka litewskiego» J. Otrębskis (Warszawa, 1956–1965), збірник «Donum Balticum» на пошану Chr. S. Stangui (Stockholm, 1970), «An Old Prussian Grammar» W. R. Schmalstiego (University Park and London, 1974) та інші. Численні статті з питань литовського мовознавства Pr. Skardžius опублікував у «Литовській енциклопедії» (Бостон, 1953–1969) та «Encyclopedia Lituanica» (Boston, 1970–1978). Живучи у Сполучених Штатах Америки, Pr. Skardžius, як і раніше в Литві, багато писав про різні питання культури литовської мови. Переважно завдяки його ініціативі у Сполучених Штатах Америки відновило діяльність Литовське мовне товариство, що працювало в Литві у 1935–1941 роках. Pr. Skardžius був одним із найактивніших співробітників органу цього товариства — «Gimtoji kalba». Мовознавець уклав також великий «Орфографічний словник литовської мови», який досі не видано. Колишній учень Pr. Skardžius, A. Dundulis, передав копію цієї праці бібліотеці Вільнюського університету. Інтенсивно працювати в Литві Pr. Skardžius довелося лише п’ятнадцять років. Удвічі більше часу він провів у вигнанні. Спочатку заробляв на хліб фізичною працею. Пізніше працював 8 У Вашингтоні, у Бібліотеці Конгресу. У листі від 14 січня 1973 року до американського балтиста W. R. Schmalstieg Pr. Skardžius писав: «Я весь час жив науковими турботами, але в останню чверть століття зміг виконувати справжню наукову роботу лише дуже мало: кілька моїх задуманих і частково розпочатих наукових праць залишилися незавершеними через несподівану катастрофу». Улюбленій мовознавчій праці Pr. Skardžius зміг цілковито присвятити себе лише після виходу на пенсію, на жаль, лише за чотири роки до смерті. Однак, попри такі несприятливі умови праці, і на еміграції він зробив багато. Приємно, що в Литві як певну частину програми розвитку мови передбачено видати «Вибрані твори» цього нашого видатного мовознавця. Їх готує професор Albertas Rosinas. Перший том творів — «Словотвір литовської мови» — уже видано. У ньому опубліковано й ґрунтовну статтю A. Rosinas про наукову діяльність Pr. Skardžius. Особливо чекатимемо на томи, у яких буде опубліковано написані на еміграції праці Prano Skardžiaus, найменш відомі нашим читачам. LITERATŪRA K e t u r a k i s R. 1995: Bostono dienoraštis – Nemunas 2, 12–19. K u o d y s L. 1953: A. Juškos „Lietuviškos dainos“. – Literatūra ir kalba 3, 555–578. L a i g o n a i t ė A. 1971: Rec.–Baltistica 7(2), 209–211. O s t r a u s k a s K. 1983: Iš laiškų Vincui Krėvei-Mickevičiui. – Metmenys 46, 164–186. S a l y s A. 1985: Raštai 3, Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo akademija. V a n a g a s A. 1976: Rec. – Baltistica 12(1), 102–104. V a n a g a s A. 1981: Lietuvių hidronimų semantika. – Lietuvių kalbotyros klausimai 21, 4–153. V i d ž i ū n a s A. 1990: Pr. Skardžiaus kirčiavimo norminimo pagrindai. – Kalbotyra 41(1), 90–102. THE SCHOLARLY ACTIVITY OF PRANAS SKARDŽIUS IN EXILE Summary Pranas Skardžius (1899–1975) was one of the most prominent Lithuanian linguists of the twentieth century. In 1929 he graduated from the University of Leipzig. In 1929–1939 Pr. Skardžius gave lectures at Vytautas Magnus University in Kaunas, in 1939–1943 – at the University of Vilnius. He worked in various fields of Lithuanian linguistics; he also made an important contribution to the standardization of Lithuanian. Like many workers of culture and science, he left Lithuania in 1944. For some time he taught at the University of Tübingen in Germany. From 1947 up to his death Pr. Skardžius lived in the USA. In spite of unfavourable conditions for scholarly activity he published many important works in the field of Lithuanian studies. Special mention should be made of „A Reference book of Lithuanian“ („Lietuvių kalbos vadovas“, 1950; co-authors Stasys Barzdukas and Jonas Martynas Laurinaitis), „Accentuation of the Lithuanian Language“ („Lietuvių kalbos kirčiavimas“, 1968), „The Past and Present Usage of Standard Lithuanian“ („Ankstyvesnė ir dabartinė lietuvių bendrinės kalbos vartosena“, 1971), „Lithuanian Hydronyms in -nt-. Their Formation, Origin 9 and Meaning“ („Lietuvių vandenvardžiai su -nt-. Jų daryba, kilmė ir reikšmė“, 1973), „Lithuanian Equivalents of International Words“ („Lietuviški tarptautinių žodžių atitikmenys“, 1973), „On the Translations of the New Testament in Lithuanian“ („Dėl Naujojo Testamento vertimų lietuvių kalba“, 1979). 10