Reikšmingas baltistikos veikalas

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXIX (1998) Огляди. Рецензії. Нотатки. Opinions. Reviews. Observations Überblicke. Rezensionen. Anmerkungen REIKŠMINGAS BALTISTIKOS VEIKALAS Балтистика: завдання та методи. За редакцією Альфреда Баммесбергера, Гайдельберг, 1998: Universitätsverlag C. Winter, 455 с. Німецька балтистика, що має столітні традиції, збагатилася ще однією значною працею: славетне гайдельберзьке видавництво Карла Вінтера випустило книжку, якій справді можуть радіти дослідники різних галузей балтистики. У книжці опубліковано доповіді міжнародної конференції, що відбулася 9–12 листопада 1995 року в католицькому університеті Айхштетта. Конференцію було організовано з ініціативи професора Айхштеттського університету, а також редактора цього видання, професора Альфреда Баммесбергера, який ще 1994 року обговорив її план із двома іншими видатними німецькими балтистами — Райнером Еккертом і Йохеном Д. Ранге. У цій ретельно виданій книжці опубліковано 38 доповідей, написаних німецькою, англійською (5 доповідей) та італійською (1 доповідь) мовами. За тематикою їх поділено на п’ять груп: балтійські мови (Baltisch), давньопрусська мова, литовська мова, латиська мова та п’ята група, яку важко втиснути в ці конкретні категорії, — доповіді з різноманітних проблем літератури, фольклору й міфології, об’єднані під назвою «Загальні питання» (Übergreifende Fragestellungen). Надзвичайно широка й географія авторів доповідей: Берлін, Бохум, Айхштетт, Флоренція, Грайфсвальд, Галле, Гайдельберг, Єна, Краків, Лейден, Мілан, Мюнхен, Мюнстер, Падуя, Парма, Піза, Рига, Зальцбург, Юніверсіті-Парк, Верона, Вільнюс. Зрозуміло, що ґрунтовно розглянути всі опубліковані в цьому виданні доповіді можуть лише фахівці окремих галузей. Мета цієї анотації — лише порадіти з приводу цієї цінної праці з балтистики та бодай у загальних рисах розкрити її зміст. Альбертас Росінас (Zur Frage der Motivierung des morphologischen Wandels in den baltischen Sprachen, с. 17–22) оглядає характерніші зміни морфології балтійських мов, показує зв’язок цих змін із відповідними фонологічними змінами, найважливішими з яких є скорочення довгих дифтонгів, зміни в тауто-силабічних an, en, in, un в окремих балтійських мовах, чергування довгих голосних і дифтонгів, зникнення балтійського *u перед *ō. Статтю Саулюса Амбразаса (Diachronische Stratifizierung der grundlegenden Wortbildungstypen bei Verbalabstrakta im Ostbaltischen, с. 23–32) присвячено 248 історії дієслівних абстрактів східнобалтійських мов. Висновки свого дослідження він узагальнює в такій схемі (у схемі показано суфікси похідних утворень): Вольфрам Ейлер розглядає назви поту й крові в балтійських мовах („Schweiß“ und „Blut“ in den baltischen Sprachen, с. 33–34). Альфред Баммесбергер — складні слова, першим компонентом яких є *waiš–~weiš- (Baltisch *waiš–~weiš- als Erstelement von Komposita, с. 35–38). У спільній статті А. Баммесбергера і Сімаса Каралюнаса (Zu Fragen nach der ethnischen Identität der Aisten, с. 39–51) робиться ще одна спроба з’ясувати походження назви Aestiorum gentes, що викликала чимало суперечок. Спираючись на назви різних народів, автори схиляються до думки, що первісне значення кореня *Aist-, *aistr- могло бути «земля, край, поле, ґрунт», а далі ці слова можна пов’язати з іє. *aidh- «горіти». Цікавою є думка авторів цієї статті, що джерелом лат. succinum «бурштин» могло бути лит. *sakinas «великий шматок смоли» (пор. лит. jautis – jautinas «великий бик», vaikas – vaikinas, sakai – *sakinas). Серед статей, присвячених прусистиці, особливо цікавою є стаття Фредеріка Кортландта (The development of the Prussian language in the 16th Century, с. 55–76), у якій поруч подано тексти всіх трьох прусських катехизисів, перекладених з того самого німецького тексту, а далі уніфіковано їхню орфографію та фонемну інтерпретацію. Цей новий, відредагований автором текст засвідчує, що катехизиси демонструють безперервність їхньої мови, а мова «Енхіридіона» насправді відображає реальну лінгвістичну систему. Інша стаття Ф. Кортландта (Two Old Prussian fragments, с. 115–120) присвячена аналізу знаменитої Базельської епіграми (Kayle rekyse…) і фрагмента 1583 року Deues: does dantes, Deues does geitka. Цікавий висновок полягає в тому, що слова Базельської епіграми міг записати німець, почувши їх від свого прусського колеги. В іншій статті (Who is Who in the Old Prussian Epigram? с. 127–128) нідерландський мовознавець заперечує деякі твердження Вольфганга П. Шміда щодо інтерпретації тексту Базельської епіграми в його статті 1982 року «Jesus, ich leid». Дослідників Базельської епіграми своєю цікавою статтею (Anmerkungen zum Baseler Epigramm, с. 121–126) доповнює також редактор цього видання А. Баммесбергер. Отже, американцеві Стівену К. Мак-Класкі, який 1974 року несподівано виявив у бібліотеці Базельського університету невеличкий прусський текст, читачів і тлумачів точно не бракує. 249 Освальд Панагль (Wortfeldstudien zum Altpreussischen. Am Beispiel des Elbinger Vokabulars, с. 77–87) аналізує лексику Ельбінзького словника. Щоправда, у цьому разі його цікавлять не спеціальні проблеми балтистики, а тематика словника та принципи його укладання. Войцех Смоцинський у ґрунтовній статті (Zum Morphologie des altpreussischen Artikels, с. 89–114) продовжує свої дослідження морфології прусської мови й цього разу подає аналіз так званих артиклів прусської мови (stas, sta). Дуже приємно, що до лав активних дослідників прусської мови долучається й молодий італійський мовознавець Алессандро Паренті. У книжці опубліковано його статтю про абстрактні утворення прусської мови із суфіксами -sna, -senna, -sennis (Old Prussian Abstract Nouns in -sna, -senna, -sennis, с. 129–142). Основний висновок статті полягає в тому, що для утворення абстрактних іменників від вторинних дієслів, які мають чергування в корені, вживається суфікс -sna, а від первинних дієслів — суфікси -sna і -sennis. Литуаністична частина видання починається зі статті Зігмаса Зінкявічюса про рукописні тексти до катехизису Мартінаса Мажвідаса (Das Problem der litauischen handschriftlichen Texte bis Mažvydas, с. 145–150). Тут розглядаються тексти, знайдені Оною Матусевичюте та Сігітасом Нарбутасом, а також діяльність францисканських ченців у Литві. Йохен Д. Ранге у своїй статті (Philologisch-sprachwissenschaftliche Aufbereitung und Edition altlitauischer Texte, с. 151–164), коротко згадавши традиції німецької балтистики та сучасні студії з балтистики в університетах Німеччини, основну увагу приділяє публікації давніх литовських текстів. Гвідо Мікеліні пише (Eine wissenschaftliche Edition der Žemczuga Theologischka aus dem Jahr 1600, с. 165–169) про важливу пам’ятку литовської писемності, яку він не так давно ретельно підготував і видав разом із латинським оригіналом, — «Žemczuga Theologischka Симона Вайшнора 1600 року та її джерела» (Vilnius, 1997). Паола Коттічеллі-Куррас (Morphosyntaktische Untersuchungen zur Bibelübersetzung von Johannes Bretke: Die Pronominalform des Adjektivs in Bretkes Evangelien, с. 171–194) досліджує вживання займенникових прикметників у тексті Євангелій з біблійного перекладу Йонаса Бреткуна, порівнюючи литовські приклади з текстами біблійного перекладу Мартіна Лютера та Вульгати. Інша італійська мовознавиця, Лоредана Серафіні Амато, яка, зокрема, свого часу видала книжку про вживання післяйменників у давній литовській мові (La distribuzione della posposizione nel lituano antico, Napoli, 1976), у своїй статті (Zum ”Compendium Grammaticae Lithvanicae“ von K. Sapūnas – T. Schultz, с. 195–205) аналізує так звану литовську граматику Сапунаса—Шульца 1673 року, окремо розглядає її орфографію та висвітлює характерніші особливості числівників, системи дієслова, синтаксису й лексики. Вінцентас Дротвінас своєю статтею (Litauische Lexikographie in Ostpreussen: Handschriften, Publikationen, Untersuchungen, с. 207–212) немовби підсумовує багаторічне дослідження лексикографії Малої Литви й 250 публікацію, наголошує, що словники Малої Литви — це не лише матеріал для академічного «Словника литовської мови», а й важливе джерело з історії литовської культури. Balduras Panzeris (Sprachverwandtschaft bei Philipp Ruhig (1745) und seinen Gewährsleuten, p. 213–227) analizuoja kalbų giminystės problemas – savotiškas lyginamosios kalbotyros užuomazgas, randamas Pilypo Ruigio veikale „Betrachtung der Littauischen Sprache, in ihrem Ursprunge, Wesen und Eigenschaften“ (Königsberg, 1745). Straipsnio autorius nurodo šaltinius, kuriais galėjo remtis P. Ruigys aptardamas šias problemas. Бернфрід Шлерат у своїй статті (Lateinisch sciens, scientēs in den Evangelien und in litauischen Übersetzungen, с. 229–240) показує, як по-різному перекладачі Біблії литовською мовою (від Йонаса Бреткуна до Чесловаса Каваляускаса) передають латинські форми sciens, scientēs. Стаття Елвіри Юлії Букевічюте (Zur Verwendung der diakritischen Zeichen in der preussisch – litauischen Bibel des 18. Jahrhunderts, с. 241–258) присвячена аналізу правопису так званої Біблії Йоганна Якоба Квандта 1735 року (2-ге вид. 1755), точніше — діакритичних знаків, ужитих у ній. Гертруда Бензе намагається розв’язати (Studien zu einem preussisch-litauischen Text des 18. Jahrhunderts: die „Kinderlehre“ von 1735, с. 259–267) дуже складне питання авторства книжечки «Pienas mažėms Waikėlems», виданої 1735 року в Кенігсберзі. Є певні підстави вважати, що укладача книжечки слід шукати серед членів тогочасної так званої біблійної комісії. Власне, ця 36-сторінкова книжечка цікава не лише дослідникам литовської мови, а й педагогам, адже тут так гарно сформульовано основні принципи поведінки учня: «У школі не можна ні розмовляти, ні гратися, ні спати, ні їсти, ні лежати на книжках, ні рвати книжки, а треба, сидячи належно, навчатися від щирого серця». Розмарі Люр (Zur Genese von konzessiven Strukturen im Litauischen, с. 269–288) пише про структуру допустових речень у пам’ятках давньої литовської писемності. Питальні речення литовської мови досліджує Джованні Гоббер (Entscheidungsfragesätze im Litauischen: Zu ihren Formen und Funktionen, с. 289–296). Деякі питання походження та словотвору литовських слів įščios, tévas, trínka, yra пояснює Альфредас Баммесбергер (Etymologie und Wortbildung: Litauische Beispiele, с. 297–304). Він також розглядає характер нового практичного литовсько-німецького словника (Ein neues Wörterbuch Litauisch-Deutsch, с. 315–318). Новій литовській лексикографії присвячена також стаття Вільяма Р. Шмальстіга (Lithuanian Post-Independence Dictionaries, с. 305–314). Він звертає увагу на зміни в ілюстративному матеріалі словників після відновлення Литвою незалежності. Дивує винахідливість наших лексикографів, які, уникаючи в радянські часи ілюстративного матеріалу, пов’язаного з релігією, приписали речення Шануй свого батька і свою матір Йонасу Яблонскісу. 251 Яніна Якелайтіте (Das Litauische im diplomatischen Verkehr: Probleme und Aufgaben, с. 319–329) розглядає недоліки сучасної литовської дипломатичної мови. Франк Геберляйн присвячує свою статтю (Aufgaben einer synchronen komparativen Baltistik, с. 331–344) практичним проблемам викладання литовської мови. Розділ латвістики відкривається статтею відомої італійської балтистки Марії Терези Адемолло Ґальяно (Eredit à lessicali indoeuropee in lettone, с, 347–357), у якій розглянуто близько десятка давніх слів індоєвропейського походження, властивих лише латиській мові (agrs «ранній», āires «осока», asins «кров», dēt «смоктати», grīva «гирло (річки)», grūts «важкий», ģuovs «корова», jumis «близнюки», kauns «сором», sieva «дружина», sirpis «серп», smiet «сміятися», *suvs, пор. suvēns «порося», sviedri «піт», vepris «кабанчик»). Стаття Петеріса Ванагса (Die altlettischen Texte und einige Probleme ihrer Erforschung, с. 359–369) присвячена проблемам давніх латиських текстів. До речі, нещодавно він захистив у Вільнюському університеті габілітаційну дисертацію на цю тему. Оярс Бусс (Eine Streitfrage der lettischen Namenkunde (Ortsnamen mit Paun-), с. 371–376) стверджує, що латвійські топоніми з Paun- можуть бути латиськими, однак деякі назви лук і річок (пор. лат. Paunupis), імовірно, мають фіно-угорське походження. П'єтро У. Діні доповнює численні ряди італійських авторів своєю статтею (Ein unbeachteter altlettischer Zweizeiler (1607) von Hieronymus Megiser, с. 377–382), у якій аналізується двовірш, що досі не привертав уваги дослідників і був опублікований у багатомовному Малому катехізисі Мартіна Лютера німецького гуманіста Єроніма Меґізера. Останню частину книги, як уже зазначалося, присвячено змішаним проблемам балтистики. Передусім тут опубліковано статтю німецького філолога Фрідріха Шольца, який зробив дуже багато для балтистики (Zum Problem des Zeitpunkts der Entstehung einer eigenständigen Schönen Literatur in den Ländern des Baltikums, с. 387–400), про становлення художньої літератури країн Балтії (Литви, Латвії, Естонії). Як відомо, Ф. Шольц видав чудову книжку на цю тему «Die Literaturen des Baltikums: Ihre Entstehung und Entwicklung» (Opladen, 1990).1 Спираючись переважно на приклади з литовської літератури, Ліане Кляйн (Aspekte der Vermittlung eines baltischen Literaturverständnisses, с. 401–408) аналізує розвиток літератури країн Балтії на початку XX століття. Ніколай Михайлов, який працює в Італії та надзвичайно добре знає литовську мову, останнім часом особливо цікавиться балтійською міфологією. У статті, опублікованій у книзі (Baltische Mythologie. Der aktuelle Zustand der Forschung: Pro- 1 29 вересня 1998 року Вільнюський університет присвоїв професорові Фрідріху Шольцу звання почесного доктора. 252 (bleme und Perspektiven, p. 409–416) він оглядає сучасний стан дослідження балтійської міфології та намагається окреслити її найважливіші напрями. Магдалена Гуельманн, яка нещодавно видала цінну монографію про литовські й латиські трудові пісні (Die litauischen und lettischen Arbeitslieder. Ein Vergleich, München, 1996)2, підсумовує результати своїх досліджень і в книжці, яку ми розглядаємо (Aspekte des litauischen und lettischen Arbeitslieds, p. 417–426). Книжка завершується статтею видатного німецького балтиста Райнера Екерта (Brauchtum und Folklore im Ostbaltischen: Zum Johannisfest (lett. Jāņi: lit. Joninės, und zu den Johannisliedern, p. 427–455), у якій після короткого огляду найважливіших проблем дослідження фольклору балтійських народів аналізуються відображення свята Йонінес у латиських народних піснях. Справді, мабуть, у народній творчості жодного іншого народу не знайти стільки прекрасних строф, присвячених цьому святу. Не можна не радіти цьому цінному виданню. Залишається щиро подякувати організаторові конференції та упорядникові видання, професорові Католицького університету Айхштетта Альфреду Баммесбергеру, який, зокрема, у передмові до книжки литовськими словами нагадав і про певні зв’язки свого міста з Литвою: «Після війни в нашому районі оселилася група литовців. І тепер ми хочемо продовжити контакти між Айхштеттом і Литвою, але це покоління прагне виключно мирних контактів».3 Як ми вже зазначали, працю видало славетне видавництво Карла Вінтера. Варто нагадати, що це видавництво почало видавати й поширювати литуаністичні книжки 1879 року. Отже, у цій галузі воно не має собі рівних. Algirdas Sabaliauskas PIETRO DINI. LE LINGUE BALTICHE Поглянувши на полицю з литуаністичними й балтистичними книжками П’єтро Діні, здається, ніби ці книжки приносять йому лелеки. Поруч із L’anello baltico (Genova, 1991), H. J. Lysius, Katekizmas (Vilnius, 1993), L’inno di Sant’Ambrogio di Martynas Mažvydas (Roma, 1994), Repubbliche baltiche (Milano, 1994), поруч із земе- 2 Пор. Kudirkienė L. Lituanistica, 1997, 3 (31), p. 141–143. 3 У 1945–1949 рр. в Айхштетті діяла литовська гімназія. Професор А. Баммесбергер, бажаючи відзначити ювілей гімназії, звернувся до колишніх учнів і вчителів цієї гімназії через литовську пресу Сполучених Штатів Америки та Канади. Після цього звернення «Почали надходити дуже добрі відгуки: і колишні вчителі, і колишні учні розповідали про свої враження та спогади» (Darbininkas, 1998. V. 28.) Варто зазначити, що в литовській гімназії в Айхштетті працювали відомі литуаністи Стасіс Барздукас, Ізабеле Матусевічюте, Сергеюс Трейгис. Мистецьке виховання викладав наш видатний архітектор Вітаутас Жемкальніс (Ландсбергіс). Серед 55 випускників першого набору 14 травня 1946 р. атестат зрілості тут отримав і нинішній президент Литовської Республіки Валдас Адамкус, пор. Rudys S. Eichstaeto lietuvių gimnazija, Lietuvių švietimas Vokietijoje. Red. V. Liulevičius, Chicago, 1969, p. 322–341. 253