Johannas Richteris ir Lietuvių kalbos seminaras Hallėje

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA X L I V (2 0 0 1), 4 1 – 5 4 Йоганн Ріхтер і семінар литовської мови в Галле* VINCENTAS DROTVINAS Вільнюський педагогічний університет У статті розглянуто обставини заснування семінару литовської мови при університеті Галле та діяльність першого викладача цього семінару Йоганна Ріхтера (1727–1728). На основі матеріалів з архіву Університету Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі встановлено нові факти з біографії Ріхтера, зокрема щодо місця, де він здобув ступінь магістра (Віттенберзький університет). Семінар литовської мови, що діяв на теологічному факультеті університету Галле у 1727–1740 рр., є другим осередком литуаністики в Німеччині, поряд з університетом Кенігсберга. У Галле викладали литовську мову; тут видали перший у Пруссії «Литовсько-німецький і німецько-литовський словник» (1730). Першим про Галльський семінар писав Франц Шпехт (Specht 1935), а найширше історію семінару оглянув Едуард Вінтер (Winter 1954). У контексті історії литовського мовознавства й культури про семінар писали Гертруда Бензе, Вацловас Біржишка, Костас Корсакс, Леонас Гінейтіс, Юргіс Лебедіс, Йонас Пальоніс, Домас Каунас, Зігмас Зінкявічюс та ін. Із новіших досліджень слід згадати публікації Крістіани Шиллер (Schiller 1994, 1994a), а також автора цієї статті (Drotvinas 1998, 1998a). Проте історію семінару досі не досліджено всебічно. У цій статті спробуємо докладніше розглянути обставини створення семінару литовської мови в Галле та умови його роботи, висвітлити окремі риси життя, навчання й діяльності Йоганна Ріхтера, першого доцента семінару. Як відомо, Велика чума й голод 1709–1711 рр. у Пруссії спустошили особливо Малу Литву: близько 40% сіл і містечок спорожніли. Король Пруссії Фрідріх I вжив заходів для економічного й культурного відродження північної частини королівства, заселеної литовцями. Згідно з планом Retablissement (реставрації) король своїм рескриптом 1718 р. наказав заснувати семінари литовської мови в Кенігсберзі й Галле. Це пов’язано з Кенігсбер- * У статті використано матеріали, знайдені в архіві Університету Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі під час мого наукового стажування в Міждисциплінарному центрі дослідження пієтизму при Університеті Галле-Віттенберга та фондах Франке у 2000 р. За стипендію та створені умови для роботи щиро дякую керівництву Fritz Thyssen Stiftung (Кельн) і виконавчому директорові Центру дослідження пієтизму проф. д-ру Удо Шретеру. – У статті використано матеріали, знайдені в архіві Університету Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі під час мого наукового перебування в Міждисциплінарному центрі дослідження пієтизму Університету Галле-Віттенберга та фондів Франке у 2000 році. За стипендію та добрі умови праці хочу щиро подякувати Fritz Thyssen Stiftung у Кельні та виконавчому директорові Міждисциплінарного центру дослідження пієтизму проф. д-ру Удо Шретеру. 42 | VINCENTAS DROTVINAS реформа професора університету в Кенігсберзі, інспектора шкіл Східної Пруссії Йоганна Генріха Лізія (1670–1731), спрямована на вдосконалення підготовки священників і катехизації в Малій Литві. У Кенігсберзі семінар почав діяти 1723 року, а в Галле — дещо пізніше, лише 1727 року. Чим було Галле на початку XVIII століття і чому саме в цьому місті заснували Семінар литовської мови? Якою була політична й культурна атмосфера в Галле в перші десятиліття XVIII століття, якою була академічна система в університеті Галле, коли туди прибули Ріхтер і перші «цільові» студенти з Малої Литви? Галле (у середньонімецькому верхньонімецькому діалекті hal — «соляна копальня») уперше згадується 806 року, коли Карл Великий заснував фортецю для захисту торговців сіллю. Галле зростало й процвітало завдяки видобутку солі та торгівлі нею; у Середньовіччі місто належало до Ганзейського союзу, а з 1680 року — до курфюрстів Бранденбургу-Пруссії. Наприкінці XVII століття Галле стало університетським містом і містом-гарнізоном, яким управляли з Берліна й Потсдама. 1694 року Фрідріх III Бранденбурзький, як противагу суворо лютеранським університетам Віттенберга й Лейпцига, заснував у Галле реформаторський університет, пов’язаний із виникненням і поширенням пієтизму. Пієтизм виник у другій половині XVII століття як релігійний рух, спрямований проти надмірного раціоналізму протестантизму, який нехтував містично-сентиментальними потребами віруючих та інтимним характером віри (Arnašius 1994: 53). Засновником ідеології пієтизму вважають німецького теолога Фрідріха Якоба Шпенера (1635–1705), який у 1670 році у Франкфурті-на-Майні заснував Collegia pietatis («Колегію благочестя»). Spenerio mokinys ir pasekėjas buvo vokiečių teologas Augustas Hermannas Francke (1663–1727), savo mokytojo pažiūras skelbęs Leipcige bei Erfurte ir už tai atleistas iš kunigo pareigų. Būdamas Hallės priemiesčio Glauchos parapijos kunigu, plėtojo socialinę jaunimo rūpybą ir ugdymą, 1695 m. įsteigė mokyklą varguomenės vaikams ir našlaičių (Waisenhaus, gr. Orphanotrophium), iš jų vėliau išaugo Francke’s fondo institucijos (Franckesche Stiftungen) kaip universiteto struktūrinis priedas. Besikuriančiame Hallės universitete 1691 m. Francke pradėjo dėstyti graikų ir rytų kalbas, buvo glaudus humanistinio mokymo Waisenhauso mokyklose šalininkas, planavo įsteigti specialų filologinį seminarą klasikinėms kalboms studijuoti. Be jo, Halėje dėstė žymus vokiečių filologas klasikas Joachim­as Lange, kurio graikų kalbos gramatika, vadinamoji Waisenhauso gramatika, 1705–1821 m. buvo išleista 57 kartus, o lotynų kalbos gramatika per maždaug tą patį laikotarpį sulaukė 60 leidimų (Martens 1989: 167–168). Hallės universitetą garsino žymiausi to meto autoritetai. Iš jų minėtinas juristas, prigimtinės teisės propaguotojas Christianas Thomasius (1655–1728), bene pirmasis Leipcige (ir visoje Vokietijoje) 1687 m. pradėjęs paskaitas skaityti vokiškai, leidęs mokslinį žurnalą Mėnesinės naujienos (Monatliche Nachrichten). Thomasius įteisino vokiečių kalbą kaip universiteto paskaitų kalbą ir kaip priemonę mokslinei publicistikai (nors nenuneigė ir lotynų kalbos, kuria dar buvo rašomos disertacijos). Filosofas Christianas Wolffas (1679–1754), Gotfriedo Wilhelmo Leibnitzo pasekėjas, buvo vadinamas antruoju Vokietijos mokytoju (Praeceptor Germaniae), dėl savo pažangių pažiūrų 1723 m. ištremtas iš Prūsijos, 1740 m. pakviestas atgal į Hal­lę (Käthe, 1998: 19). Visi jie drauge su teologais Joachimu Justu Breithauptu ir Pauliumi Antonu atsisakė senojo universitetų idealo (Dramblio kaulo bokštas) ir grindė universitetų reformą principu „Mokslas turi tarnauti gyvenimui“. Todėl jie laikomi pirmųjų modernių- J. RICHTERIS IR LIETUVIŲ KALBOS SEMINARAS HALLĖJE | 43 творцями університетів Німеччини. У XVIII столітті університет Галле називали Афінами на Заале (нім. Saal-Athen, за назвою річки, що протікає через місто, Saale). Сам Франке був найвидатнішим теологом-пієтистом Галле. У ньому поєднувалися сувора дисципліна покаяння з оригінальною системою навчання й виховання. Франке був ініціатором створення виховних закладів, які згодом поширилися в Німеччині та за її межами. Невипадково теологічний факультет університету Галле, де панував пієтизм, отримав від короля Фрідріха I завдання готувати священників-проповідників пієтизму для парафій Пруссії, передусім Малої Литви. Про це свідчить запис у щоденнику Франке за 1718 рік: «Король надіслав рескрипт, що тут, у Галле, мають готувати людей (Schulleute), які в Литві могли б бути керівниками шкіл, а згодом проповідниками» (Winter 1954: 44). Хоча король наполягав, щоб Франке швидше розпочав діяльність семінару в Галле, усе відбувалося не так швидко, як хотілося. Спочатку планували заснувати семінар для 7–8 студентів-богословів, які мали вивчати литовську мову, а згодом стати проповідниками в Малій Литві (Schiller 1994: 205)1. Цю вказівку рескрипту — спершу заснувати в Галле «малий семінар» — було виконано восени 1725 року, коли зі Східної Пруссії до Галле прибули перші дев’ять студентів-богословів. Про це йдеться в королівському рескрипті від 17 листопада 1725 року. Спираючись на нього, Вінтер схильний вважати цю дату початком Семінару литовської мови (Winter 1954: 47) і не погоджується з думкою Шпехта, що семінар почав діяти 1727 року. Однак перших студентів семінару ще не навчали литовської мови, оскільки до того часу не вдалося знайти викладача. Тому в рескриптах від 2 і 26 травня, а також від 12 липня 1727 року король знову наголошує, наскільки важливо для нього знайти вчителів литовської мови. На жаль, пошуки відповідних людей значно затягнулися. Прагнучи виконати це зобов’язання, керівник пієтистів Галле Франке звернувся до своїх однодумців у Малій Литві з проханням запропонувати кандидатів для Семінару литовської мови, який планували відкрити. На прохання Франке відгукнувся декан із Клайпеди (Erzpriester) Йоганн Арнольд Паулі2. У листі до Франке від 26 січня 1727 року він рекомендував двох кандидатів — Йоганна Ріхтера та Фрідріха Вільгельма Гаака, а також зазначив, що вони збирають литовські слова з друкованих лютеранських текстів і укладають словник (Winter 1954: 48; Drotvinas 1998a: 84)3. Ріхтер і далі згадується в королівських розпорядженнях. Із документів королівської канцелярії в Берліні дізнаємося про затвердження кандидатури Ріхтера. Король, задоволений тим, що вдалося знайти знавця литовської мови, придатного до роботи в майбутньому семінарі Галле, 1727 року 1 «… ви охоче хотіли б, щоб у Галле було влаштовано невеликий семінар саме для 7–8 студентів…» (Schiller 1994: 205). 2 Johannas Arnoldas Pauli (1682–1741) gimė Johannisburge, 1698 m. studijavo teologiją Karaliaučiaus universitete, 1703 m. buvo pradžios mokyklos vedėjas, nuo 1708 m. visos Rusijos evangelikų karo kapelionas ir Peterburgo liuteronų parapijos kunigas inspektorius. Grįžęs į Vokietiją, 1712 m. Frankfurto prie Oderio universitete gavo teologijos daktaro laipsnį, buvo pakviestas į Karaliaučiaus universitetą ekstraordinarių profesorių. Šios vietos atsisakė ir buvo paskirtas Klaipėdos superintend entu (Krollmann 1967: 492). Paulis buvo vienas iš Heinriko Lysijaus redaguoto katekizmo lietuviško vertimo tikrintojų, pritaręs jam 1719 m. spalio 1 d. Domėjosi prūsų kilmės istorija, išspausdino straipsnį Kurzer Entwurf einer Weitläufigen Ausführung einiger Sätze von der alten Preussischen Sprache, Königsberg, 1754 („Kai kurių plačiai išdėstytų teiginių apie senąją prūsų kalbą metmenys“), žr. Biržiška (1963: 34). 3 Зі змісту листа видно, що це відповідь Паулі на лист Франке. На жаль, досі не вдалося виявити попередні листи останнього, які засвідчували б початок їхнього листування. 44 VINCENTAS DROTVINAS У рескрипті від 8 вересня він повідомив Francke: «Мені приємно, що студент теології на прізвище Richter, який добре знає литовську мову, вирішив навчати цієї мови інших»4. Те, що Specht мав рацію, підтверджують слова королівського рескрипту від 27 листопада 1727 року: «Мені справді приємно, що було зроблено перший крок до створення семінару литовської мови»5. Коли семінар литовської мови6 розпочав роботу, у фонді Francke налічувалося 3000 учнів, учителів і вихователів. 1727 року в університеті Галле навчалися 256 богословів, 245 правників і 44 медики — загалом 549 студентів. Упродовж десятиліття 1731–1742 років у Галле навчалося більше студентів, ніж у будь-якому іншому університеті Німеччини (Dreyhaupt 1755: 147). Бібліотека, основу якої спершу становили 8 книг шістьма мовами, придбаних за пожертвувані кошти, 1721 року вже мала 18 000 куплених і подарованих книжок, а 1728 року для неї спорудили спеціальне приміщення (Storz 1992). У той час почали діяти друкарня, книгарня, центр видання Біблії, аптека та інші установи. Однак умови навчання студентів були далеко не найкращими: бракувало викладачів теології, лекції з теології та філософії читали в одній кімнаті бібліотеки церкви Святої Марії (нині Marienbibliothek), багато лекцій відбувалися у квартирах професорів, і лише згодом університет отримав від магістрату приміщення для спільних заходів і урочистостей (так звана Waage); див. Hertzberg (1891). Щоправда, Francke і сам опікувався іноземцями (чехами, словаками, угорцями), допомагав їм об’єднуватися у своєрідні перекладацькі гуртки, щоб перекладати Біблію та інші релігійні тексти на національні мови. Різноманітні студентські об’єднання, що мали гучні, принаймні на наш погляд, назви, були призначені для поглибленого вивчення Біблії та теології загалом. Відомості про особу Johann Richter, роки його навчання та лінгвістичну й педагогічну діяльність доволі скупі й лаконічні. Richter7 народився 1704 року в Клайпеді в родині купця, що походив із Lübeck. Отже, ще змалку він міг опанувати основи литовської мови в Клайпеді, де здобув і початкову освіту. 14 вересня 1722 року він вступив до Кенігсберзького університету, де вивчав теологію; ймовірно, саме там, у місцевому семінарі литовської мови, поглибив свої знання литовської. Навчання в Кенігсберзі могло тривати два-три роки. Ми не знаємо, чим він займався до запрошення до Галле8. У згаданому листі Pauli до Francke сказано, що батько дозволив синові продовжити богословське навчання в Німеччині. 4 «До того ж мені приємно, що студент теології на ім’я Richter, який знає литовську мову, вирішив навчати там інших цієї мови» (Winter 1954: 48). 5 «Мені дуже приємно, що було зроблено перший крок до створення семінару литовської мови» (Winter 1954: 49). 6 В архівних документах Галле семінар називають по-різному: Seminarium Lithuanicum, Littauisches Seminar, Seminarium Theologicum Lithuanicum, Collegium Lithuanicum, Institutum Lithuanicum. 7 У литовській історіографії Johann (Jonas) Richter називають Richter II (на відміну від Johann Richter, якого також називають Rikovius), див. Biržiška (1963: 66). 8 У листі Pauli пише Francke про брак священників у литовських парафіях і зазначає, що за кілька років померло троє священників. Особливо скрутне становище на Куршській косі, де на вузькій смузі між морем і затокою живуть 55 родин; щоб привезти до них священника, доводиться долати 24 милі туди й назад. Хоча після Реформації й обіцяли призначити священника, за півтораста років парафіяни так його й не дочекалися. Він також пише про скрутне матеріальне становище священників: одного бідного священника мають утримувати ще дев’ятеро бідняків. Через нестачу священників ця мала Христова отара часто по чотири або й більше тижнів не чує Божого слова й може легко здичавіти; їй потрібна краща душпастирська опіка (Winter 1954: 202). J. RICHTERIS IR LIETUVIŲ KALBOS SEMINARAS HALLĖJE 45 Про навчання Ріхтера в Галльському університеті дізнаємося з запису про матрикулювання: 15 вересня 1727 р.: Joh. Richter Memela Bonuss dd Theol. (див. рис. 1). Запис зроблено рукою самого вступника; він лаконічний і малоінформативний. Зазначено й другу дату матрикулювання — 18 травня 1728 р. (Winter 1954: 48)⁹. У Галле Ріхтер не лише вивчав теологію, а й був першим доцентом Семінару литовської мови. На жаль, про викладання литовської мови в семінарі маємо дуже мало відомостей. Для занять із литовської мови, які, ймовірно, за зразком семінару в Кенігсберзі відбувалися дві години на тиждень, як і для будь-якого перекладу тексту чи підготовки литовської проповіді, були потрібні навчальні книжки. Ріхтер уже міг користуватися щонайменше трьома граматиками литовської мови Даніеля Кляйна та Сапуно—Шульца, виданими до того часу. Їх для Галльського семінару надав, як видно з листів до Франке, професор Кенігсберзького університету, пієтистський теолог Георг Фрідріх Рогалліс (1701–1733). Складніше було із литовським словником: до того часу в Пруссії друкованого словника не було. Тому, найімовірніше, той самий Рогалліс надіслав із Кенігсберга рукописний литовсько-німецький словник, який Ріхтер переписав. Про це свідчить анонімний рукопис литовсько-німецького словника, що нині зберігається в бібліотеці Фундації Франке: на останній (300-й) сторінці рукою Ріхтера вписано дату завершення переписування — A. MDCCXXVIII die 18. Junij. Словник і досі багато хто некритично вважає працею Ріхтера (це тема окремої статті). РИС. 1. ЗАПИС ПРО МАТРИКУЛЮВАННЯ JOHANNO RICHTERIO Щодо литовських релігійних книжок, то Ріхтер приїхав до Галле не з порожніми руками. Він привіз і подарував семінару три книжки: «Постилу» Йонаса Бреткуна Postilę (1591), «Псалтир Давида» Йонаса Рези Psalterą Dowido (1625) та Naująjį Testamentą (1727). Усі ці книжки присвячено Семінару литовської мови й вони містять записи Ріхтера: In usum Seminarii Lithuani consecravit Joh: Richter Memela Boruss (див. рис. 2, 3). Ці тексти присвят цінні з кількох поглядів: це ранні- 9 Цю дату взято з книги протоколів конвенту Теологічного факультету Галльського університету. 46 | Vincentas Drotvinas 2 PAV. JOHANNO RICHTERIO DEDIKUOTA JONO BRETKŪNO POSTILĖ (1591) J. RICHTERIS IR LIETUVIŲ KALBOS SEMINARAS HALLĖJE | 47 3 PAV. JOHANNO RICHTERIO DEDIKUOTAS JONO RĖZOS PSALTERAS DOWIDO (1625) 48 | V I N C E N T A S D R O T V I N A S ші автентичні підписи Ріхтера галльського періоду. Як відомо, згаданий рукопис словника не містить прізвища автора (або переписувача). Порівнявши автограф Ріхтера з почерком у словнику, ми безсумнівно переконуємося, що словник переписано рукою Ріхтера. Нарешті, важливо підкреслити, що книжки, подаровані Ріхтером Семінару литовської мови, були першими литовськими виданнями в Галле. Тому Ріхтера можна цілком обґрунтовано вважати засновником литуаністичних фондів бібліотеки Фундації Франке10. 20 березня 1728 р. Франке докладно інформує Рогалліса про діяльність Семінару литовської мови та поведінку його учасників. Про Ріхтера та його колегу Гаака він пише, що пан Ріхтер і пан Гаак, які викладають литовською, також не виходять за межі пристойності й використовують нагоди для духовного вдосконалення. Про Ріхтера він додає, що Пауліс, прагнучи зміцнити його намір навчатися, дав два дукати на литовські установи (Winter 1954: 48). Також зазначено, що 30 квітня 1728 р. в університеті Галле (насправді у Віттенберзі, див. далі) Ріхтер здобув ступінь magister artium, а в серпні того самого року виїхав із Галле. Про це Франке писав Рогаллісу в листі від 3 вересня: у середу пана Ріхтера разом із паном Шраубе, які від’їжджали, проводжало багато прусів. Повернувшись до Малої Литви, 13 грудня 1728 р. він був висвячений на священника й отримав парафію в Катичяї; з 1736 р. був помічником литовського священника церкви св. Якова в Клайпеді, а згодом — дияконом німецької парафіяльної церкви, а також священником Куршської коси (Nehrungspfarrer), див. Moeller (1968: 94). З 1744 р. до смерті 14 листопада 1754 р. служив священником у литовській парафії Клайпеди. Зв’язків із Галле не переривав. У листах із Клайпеди за 1736–1738 рр. він пише про релігійні питання, а також про будівництво школи на кошти, отримані від короля, тощо11. У литуаністичній діяльності участі не брав. Оце, мабуть, і все, що ми знаємо про Ріхтера, першого доцента Галльського семінару литовської мови12. Зрозуміло, що діяльність самого Семінару литовської мови, яка тривала насправді лише близько десятиліття (1727–1740), була коротким епізодом у житті всього Теологічного факультету Галльського університету; тим паче малоймовірно знайти багато відомостей про особу Ріхтера, який пропрацював там трохи більше року. Останніми роками, докладніше зацікавившись історією Галле, я знайшов матеріали, що допомагають краще висвітлити академічне життя університету в роки діяльності Семінару литовської мови. В архівах Галльського університету та Фундації Франке вдалося знайти деякі нові дані про навчання Ріхтера на Теологічному факультеті. Спираючись на них, спробую пояснити той чи інший момент життя Ріхтера в Галле. Навчання та виховну систему майбутніх священників регламентували внутрішні правила Теологічного факультету, засновані на методах викладання й виховання Франке. Пієтизм проголошував кож- 10 Книжки литовською мовою, подаровані Ріхтером і згодом придбані Семінаром, уперше оглянув Франц Шпехт (Specht 1935: 49); пізніше їхній список уточнила Гертруда Бензе в поки що неопублікованому бібліографічному описі, який дуже допомагає литуаністам. 11 Franckesche Stiftungen архів, C 467: листи 8, 11, 12. 12 Альбертас Юшка зазначає, що першими викладачами Семінару були А. Поттас і Й. Ріхтерис (Juška 1997: 573), однак у архівах Галле не вдалося знайти таке прізвище ні серед студентів, а тим паче серед викладачів. Відомий лише Август Фрідріх Потт (1802–1887), який із 1833 р. був професором Галльського університету й цікавився балтійськими мовами. J. RICHTERIS IR LIETUVIŲ KALBOS SEMINARAS HALLĖJE | 49 можливості людини самостійно пережити й пізнати Бога, особисто здобути християнство («die Erringung des persönlichen Christentums») і присвятити себе Богові («die persönliche Hingabe an Gott»). Загальний принцип виховання — de cultura animi — має підготувати вихованців до корисної практичної діяльності через навчання, розвиток розуму та трудове виховання. Ці вимоги викладено в спеціальних настановах Франке: «30 правил для збереження совісті та належної поведінки у спілкуванні або товаристві»; «Порядок, якого мають дотримуватися студенти, що користуються безкоштовним харчуванням у Галльському сиротинці в Глаухау»; «Академічна мудрість студента християнської теології, викладена в корисних правилах, із додатком про образ студента теології»¹³. Ще у своєму Універсальному проєкті (1704) Франке стверджував, що університети мають стати справжніми розсадниками й Божими садами, де все було б створене, вдосконалене й приносило плоди. У цих настановах наголошується, що студенти теології мають прагнути добре підготуватися до душпастирської та церковної служби, тому їм не слід чепуритися в одязі, не слід перетворювати ніч на день, а день на ніч; треба розумно розподіляти час, відводячи ранкові години для праці, а нічного відпочинку для тіла має бути стільки, щоб зберігалося здоров’я, і таке інше. Дух пієтистського благочестя вимагав відмежування від світу. Театр, циркові гастролі та інші масові розваги були офіційно заборонені в усьому місті Галле. Це означало вимогу до студентів утримуватися від будь-яких розваг; загалом театр, танці й куріння тютюну належало вважати небезпечною легковажністю, не захоплюватися музикою, мистецтвом і творчістю, що служать земному коханню (Kawerau 1888: 90–97; Hertzberg 1891: 104; Martens 1989: 186). Для матеріальної підтримки бідних студентів, переважно тих, хто приїздив здалеку, було засновано так званий королівський, або пруссько-литовський «стіл» (Preußisch-littauischer Freytisch), тобто стипендію на безкоштовне харчування (обіди). Перший такий стіл засновано 1704 року для десяти студентів. Деякий час існувало аж 13 столів, згодом залишилося десять. У 1718 році було 8 столів, по 12 студентів за кожним. Кількість студентів, яких годували безкоштовно, залежала від добровільних зборів і податків із доменів (стіл Теологічного факультету фінансувала адміністрація прусських доменів). Заяви на безкоштовне харчування розглядали на конвенті ефорів (наглядачів), вакантні місця розігрували жеребом, але не приймали тих, хто недбало навчався і поводився неналежно. У разі хвороби гроші на харчування не використовували: з кожного хворого за тиждень вираховували три пфеніги. Спочатку послугами столу можна було користуватися три роки, згодом, зі збільшенням кількості охочих, цей строк скоротили до двох і навіть одного року. За кожним столом закріплювали старшого (Senior) із числа успішних у навчанні та цілковито надійних студентів. Столи контролював інспектор, який щопонеділка проводив конференції зі старшими. Усіма столами керувала рада наглядачів (Collegium Ephphorum), що складалася з чотирьох професорів (по одному від кожного факультету), квестора, який відав усіма фінансами, та інспектора. Студентів також годували в сиротинці. 13 «30 правил збереження совісті й належного порядку в розмові або товаристві», Галле, 1689; «Порядок, якого слід дотримуватися студентам, що в сирітському= будинку в Глаухау поблизу Галле користуються безкоштовним харчуванням», Галле, 1699; «АКАДЕМІЧНА МУДРІСТЬ християнського студента богослов’я в кількох корисних правилах […] Нарис богословських студій, або образ студента богослов’я […]», видано Августом Германом Франке, Галле, у видавництві сирітського будинку, 1712. 50 | VINCENTAS DROTVINAS Перший список членів пруссько-литовського столу датований 2 січня 1728 року. Після старшого Штраубе в ньому записані Ріхтер, Гаак та інші — загалом 11 членів Литовського мовного семінару14 (Drehyaupt 1755: 17). Нові дані містять акти Теологічного факультету Галльського університету, так звані протокольні книги конвенту Теологічного факультету15, у яких наведено відомості про перебіг навчання студента та його поведінку (Juntke 1960: 7). Це протоколи засідань під головуванням декана факультету за участю кількох професорів або викладачів теології (деякі протоколи засідань підписані деканом і одним із професорів). З протокольних книг конвенту добре видно соціальну диференціацію студентів Галле. Вони різнилися віком, соціальним становищем, освітою, поглядами на навчання й життя загалом. Одні навчалися вперше й були наймолодшими (16–18 років), для інших, яким було 24 або навіть близько 30 років, це була не перша освіта. Жили студенти хто в сиротинці, хто наймав кімнату в місті; різнилося й їхнє матеріальне становище: одних утримували батьки, інші підробляли, викладаючи в різних школах Галле, тощо. Усе це впливало й на повсякденну поведінку студентів. Про те, що розглядали на засіданнях, свідчить зміст протоколів. Спочатку записували ім’я та прізвище студента, зазвичай указували місце його походження й вік, а також тривалість навчання в Галле. Зазначали місце проживання (прізвище господаря або господині) та прізвище сусіда по кімнаті (зазвичай жили по двоє). Далі в окремих випадках згадували прохання чи скарги через бідність, інші побажання або рекомендації від вищих за становищем осіб. Це видно, зокрема, з такого прикладу: Крістоф Лібе, прусський литовець, у Галле 3 роки, навчався також у Кенігсберзі 5 з половиною років, член місцевого семінару, живе й викладає в сиротинці, 27 років, подає приклад, просить свідоцтво (Testimonium), бо хоче обійняти посаду литовського проповідника в Жиляй. Оскільки, як зазначено далі, професор Франке його рекомендує, його буде атестовано (запис від 28 березня 1732 року). Найчастіше йдеться про складені (успішно здані) іспити. Записи зазвичай завершуються традиційними лаконічними оцінками, своєрідними атестаціями bonae mentis, bonae indolis, Excitatur ex acedia, promittit optima. Quod est factum, est per Schedulam тощо. Як видно з дат засідань, їх проводили нерегулярно, найімовірніше за потреби. Навесні 1728 року засідання відбувалися принаймні кілька разів. На одному засіданні могли розглянути двох-трьох або навіть кілька десятків студентів. Їхню поведінку оцінювали словами: Videt ur bonae notas, aber blöde; nondum satis notus; bishier weiß man nichts gutes von ihm; Animi non mali, sed scrupulosi. У протоколах чимало записів про поведінку студентів, що суперечила студентському статуту16. Деякі студенти відкрито виступали проти вивчення теології. Так, 10 серпня 1728 року Герике публічно заявив на факультеті, що не хоче бути теологом; перед деканським конвентом він постав у червоному одязі й зухвало заявив, що не має 14 „[...] die Membra, die vorerst wegen ihren Wohlverhaltens dazu verwehlet worden: H.[err] Straube, als Senior, H. Richter, H. Haack, H. Haffenstein, H. Schöneich, H. Wolff, H. Preuss, H. Biermann, H. Grüneberg, H. Gerich, H. Ebenteder“. 15 Архів Університету Мартіна Лютера Галле—Віттенберг, Rep: 27 B. 4. Tom 3 Nr. 1202 (охоплює період від 21 листопада 1721 до 14 липня 1730 року). 16 Крістіана Фрідріха Шпенера звинувачують у тому, що на Різдво він три ночі не ночував удома, а ходив у халаті (Schlafrock) по Солом’яному подвір’ю (Strohhof). Нібито слід поговорити з ним, а також із його сусідом по кімнаті (Крузіусом), про якого Шпенер сказав, що й він у халаті та з тютюном J. RICHTERIS IR LIETUVIŲ KALBOS SEMINARAS HALLĖJE | 51 жодного бажання вивчати теологію. Не набагато краще поводилися й студенти, які прибули з Прусської Литви. Наприклад, у записі від 30 червня 1730 року читаємо, що Йоганн Готліб Перкунас написав безбожницькі листи, є дуже зухвалим, через погану поведінку його було поставлено на розгляд тощо. Отже, життя йшло своїм шляхом, а керівництву університету доводилося докладати чималих зусиль, аби відвернути студентів, особливо студентів теології, від життєвих спокус. У згаданих книгах протоколів конвенту прізвище Richter трапляється чотири рази: 1) – запис від 9 грудня 1727 року: Johannes Richter, Memel-Boruss. за провину має піти до карцеру, живе у Frau Gumbrachtin (?)17, див. далі; 2) Прізвище Richter знаходимо у згаданому списку учасників Freytisch Литовського мовного семінару від 2 січня 1728 року. Тут перелічено студентів, обраних до прусського «столу» за їхню добру поведінку. Отже, своєю поведінкою й авторитетом Richter був першим членом Freytisch; 3) – запис від 26 травня 1728 року: Johannes Richter, прус із Клайпеди, живе у п. Горна, палітурника. [Склав] моральну [філософію, scil. теологію], Hist. def. et Symb. [назва предмета неясна – V. D.] за книгою Ісаї. Викладає литовську мову18; 4) – 27 серпня 1728 року: Joh. Richter, Memela Borussus. Тут один рік. Повертається до Пруссії. Подає надії, останнім часом виправився. Був першим доцентом Литовського мовного семінару19. Залишається нез’ясованим, яке значення для долі Richter мала кара карцером і що означають слова з характеристики Richter bonae spei. «Останнім часом цілком виправився» (отже, раніше все було не bonae spei?). Тут варто повернутися до запису від 9 грудня 1727 року про те, що Richter був покараний карцером за неналежну поведінку. У записі не зазначено, у чому провинився студент і викладач семінару Richter. Чи справді Richter потрапив до карцеру і скільки днів там просидів, поки що встановити не вдалося. У статуті університету (розд. 12) зазначено, що юридичний факультет наглядає за поведінкою студентів, підтримує зв’язок із проректором і деканами, має повноваження розглядати цивільні справи на суму до 20 талерів і судити за злочини, що караються ув’язненням у карцері (Dreyhaupt 1755: 23). Відомий випадок, коли студентів покарали за участь у забороненому курінні люльок, вийшовши ввечері (запис від 6 лютого 1728 року). Про Йог. Андр. Єґера з Магдебурга відомо, що він часто блукає містом і спілкується з жінками (mit Weibes Volck conversire). Три дні тому п. Д. Ланге марно шукав його під час обіду о 12-й годині. Його поведінку потрібно й далі з’ясовувати (запис від 6 лютого 1728 року). Це й було зроблено 20 лютого. Йоганн Конрад Роланд, 21 року, який уже пів року перебуває в Галле, отримав застереження, оскільки не дотримується порядку, після обіду виходить із рушницею тощо. З протоколів видно, що деякі студенти мали любовні пригоди. Такого собі Крістіана Готліба Гауке, який жив у господині Ербахін, 7 листопада 1727 року застерегли, щоб він не розмовляв так часто зі служницею. Він заперечував, кажучи, що та дівчина більше не живе в Галле. Здається легковажним. 11 листопада рано-вранці в його ліжку знайшли служницю (die Magd). Він пояснював, що це сталося за його відсутності, і було констатовано: quod incredibile. Оскільки він привів ту дівчину всупереч волі господині, та не хоче його тримати. 19 грудня Гауке знову хоче користуватися Freytisch. Але його звинувачують у тому, що він з’явився на місці дуелі. Він заперечує, а на академічному суді говорив зухвало. Йому порадили на чверть року віддалитися, щоб виправитися. 11 травня Гауке складав іспити (з фізики, екзегези, полеміки), отже, виправився. 17 «9 грудня 1727 р.: 3. Joh. Richter, Memel-Boruss. однак невдовзі після того через непристойну поведінку потрапив до карцеру, живе у Fr. Gumbrachtin (?)». 18 «Johannes Richter, Memela Prussus, живе у п. Горна, палітурника. Morale, Hist def. et Symb. in Iesaiam. Викладає литовською мовою». 19 «Joh. Richter, Memela Borussus. 1 рік тут. Повертається до Пруссії. Bonae spei, останнім часом добре тримався. Був першим доцентом у Seminario Lithuanico». 52 | VINCENTAS DROTVINAS На з’їзді станів Нижньої Саксонії було заарештовано й на кілька днів ув’язнено в карцер (Kertscher 1996: 4). Отже, не знаючи суті й обставин провини Ріхтера, а також міри покарання, важко щось конкретніше сказати про наслідки цього рішення. Можна припустити, що це не мало безпосереднього впливу принаймні в найближчі місяці: як ми вже згадували, 2 січня 1728 р. у списку членів Freytisch Ріхтера записано першим після старшини, отже, за поведінкою й авторитетом він справді був першим користувачем «столу». Час і місце здобуття Ріхтером наукового ступеня magister artium досі не з’ясовано остаточно. Вінтер зазначає, що в згаданому королівському рескрипті від 8 вересня 1727 р. ідеться про магістра Ріхтера; так його названо і в листі Паулі до Франке (Winter 1954: 48). Якщо це так, то ступінь магістра Ріхтер міг здобути лише в Кенігсберзькому університеті. Однак, судячи з архівних документів, у Галле Ріхтера ніде не називали магістром. Вацловас Біржишка стверджує, що ступінь magister artium Ріхтер здобув у Галле (Biržiška 1963: 66). Це видається переконливим, проте в архіві Галльського університету не знайдено документів, які підтверджували б це твердження. Навпаки, прізвище Ріхтера виявлено в книзі про присудження ступенів філософського факультету Віттенберзького університету, з якої видно, що професор грецької мови Георг Вільгельм Кірхмаєр 30 квітня 1728 р. присудив ступінь магістра 23 особам, серед них і Ріхтерові: XI. Jo. Richterus, Memela Borussus20. Георг Вільгельм Кірхмаєр (1673–1759), син професора грецької мови та красномовства Віттенберзького університету Георга Гаспара Кірхмаєра (1635–1700), після смерті батька посів його місце професора грецької мови. Його головним мовознавчим клопотом було очищення мови Нового Заповіту від гебраїзмів (Friedensburg 1917: 592). Пропрацювавши у Віттенберзі майже 60 років, Кірхмаєр мав багато учнів. Відомо, що 1742 р. Кірхмаєр подарував бібліотеці Віттенберзького університету 2000 програм, тез дисертацій і брошур (Programme, Disputationen und Flugschriften), див. Friedensburg (1917: 536, прим. 4). Точніших відомостей, як-от тема й зміст дисертації, науковий керівник, опоненти тощо, досі не вдалося знайти в архіві Віттенберзького університету. Досі залишається без відповіді питання, чому навчання Ріхтера та його педагогічна кар’єра в Галле так несподівано завершилися. Чому Ріхтер, який виявив себе першим доцентом Литовського мовного семінару, мусив залишити Семінар, щойно той розпочав перший рік роботи, і взагалі попрощатися з Галле? Вінтер лише констатує, що Ріхтер виїжджає з Галле працювати на батьківщині (Winter 1954: 54). З огляду на теологічну освіту (навчався у двох університетах) і вік (24 роки), Ріхтера могли призначити священником. Знаючи, що священників бракувало, можна припустити, що саме це й зумовило повернення Ріхтера до Малої Литви. З іншого боку, був кандидат на керівництво семінаром — Гаак. * * * Такими були перші роки роботи Литовського мовного семінару в Галле під керівництвом Ріхтера. Невідомо, як склалося б життя Ріхтера і діяльність усього Литовського мовного 20 „A.C. MDCCXXVIII PRIDIE KAL. MAII ORDINIS PHILOS. QVINTVM DECANO GEORG. G’IL. KIRCHMAIE-RO CONSILIARIV REGIO ET GRAEC. LIT. P. P. SAPIENTIAE ATQ. INGENVARVM ARTIUM MAGISTRI RITE CREATI SVNT TRES ET VIGINTI“. – Hallės universiteto archyvas Rep. 1, XXXV, 1, Bd. 4 (1714–1812), plg. taip pat Juntke (1960: 376). J. RICHTERIS IR LIETUVIŲ KALBOS SEMINARAS HALLĖJE | 53 семінару, якби Ріхтер залишився в Галле й довше був керівником і доцентом семінару. Безперечно, Ріхтер, перший викладач семінару, мав творчі задуми й зобов’язання дбати про підготовку та видання литовської пієтистської літератури й навчальних посібників з литовської мови, однак за один рік не встиг зробити нічого конкретного. Можна припустити, що видання Dawadnas Mokslas apie duszios Iszganima, яке побачило світ 1729 р., почав перекладати Ріхтер, а завершив Гаак зі своїми учнями. Pirmuoju Seminaro laikotarpiu (1727–1732) jame dirbo du vedėjai ir docentai – Richteris (1727–1728) ir Friedrichas Wilhelmas Haackas (1728–1732). Jų veiklos rezultatus susumavo Augustas Gotliebas Francke Haacko žodyno (Halle, 1730) pratarmėje (Vorbericht) nurodęs, kad baigė studijas ir jau kunigauja 13 asmenų, o dar 10 studijuoja. Išleista pirmoji Hallėje lietuviška knyga – A. J. Freylinghauseno Ordnung des Heyls (Dawadnas Mokslas apie duszios Iszganimą, 1729), ir svarbiausia – pats žodynas. Galima manyti, kad Richteris buvo pradininkas tų darbų, kuriuos nudirbo jo įpėdinis, antrasis seminaro docentas Haackas. Čia ir yra Richterio indėlis. LITERATŪRA ARNAŠIUS, H. 1994: Prūsijos pietizmo dvasinis fonas. Lukšaitė, I. ir kt., red., Protestantizmas Lietuvoje: istorija ir dabartis. Vilnius: Apyaušris, 48–59. BENSE, G. 1974: Lithuania in Halle. Zeitschrift für Slavistik 19(2), 295–297. BENSE, G. 1994: Die lithuanistische Tradition in Halle. Bense, G., Hrsg., Diachronie-Kontinuität-Impulse. Sprachwissenschaftliches Kolloquium Halle. Frankfurt am Main: Peter Lang, 79–95. BIRŽIŠKA, V. 1963: Jonas Richteris. Biržiška, V., Aleksandrynas II. Čikaga–Vilnius: JAV LB kultūros fondas, 66. BRECHT, M. 1993: August Hermann Francke und der Hallische Pietismus. Brecht M., Hrsg., Geschichte des Pietismus. Der Pietismus vom siebzehnten bis zum frühen achtzehnten Jahrhundert. Bd. I, Göttingen: Vandenhoeck und Ruprecht, 485–502. DREYHAUPT, J. Ch. 1755: Ausführliche diplomatisch-historische Beschreibung des zum Herzogthum Magdeburg gehörigen SAL-KREYSES, und allen darinnen befindlichen Städte […] Insonderheit der Städte HALLE […] Erster Theil, Halle, in Verlegung des Waysenhauses. DROTVINAS, V. 1998: F. H. Haacko „Vocablvarivm Litthvanico–Germanicum, et Germanico–Litthvanicvm“ (Halle, 1730). Lietuvių kalbotyros klausimai 39, 82–100. DROTVINAS, V. 1998a: Das Seminarium Lithuanicum an der Universität Halle in seinem Einfluß auf die Herausbildung der litauischen Philologie. Wallmann, J. und Sträter, U., Hrsg., Halle und Osteuropa. Zur europäischen Ausstrahlung des hallischen Pietismus. Halle: Verlag der Franckeschen Stiftungen Halle im Max Niemeyer Verlag, 157–171 (= Hallesche Forschungen, 1). FRIEDENSBURG, W. 1917: Die Philosophische Fakultät. Geschichte der Universität Wittenberg. Der vereinigten Friedrichs-Universität Halle-Wittenberg zur Jahrhundertfeier ihrer Vereinigung. Halle a. S.: Max Niemeyer, 530–535. HERTZBERG, G. F. 1891: Geschichte der Stadt Halle an der Saale während des 16. und 17. Jahrhunderten (1513–1717). Halle. JUNTKE, F. 1960: Matrikel der Martin Luther-Universität Halle-Wittenberg. Bd. 1: 1690–1730. Halle. JUŠKA, A. 1997: Mažosios Lietuvos bažnyčios XVI–XX a. Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla. KATHE, H. 1998: Die Universität Halle in den ersten fünfzig Jahren ihres Bestehens. Speler, R. T., Hrsg., Die Universität zu Halle und Franckens Stiftungen. Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg, Zentrale Kustodie Halle, 12–19. KAWERAU, W. 1888: Aus Halles Litteraturleben. = Id., Culturbilder aus dem Zeitalter der Aufklärung. Zweiter Band. Halle: Max Niemeyer. 54 | VINCENTAS DROTVINAS KERTSCHER, H.-J. 1996: „Unser Bürger ist ein halber Städter“. Johann Wilhelm Ludwig Gleim und Gottfried August Bürger. Sonderdruck aus: Hallesche Beiträge zur europäischen Aufklärung, Bd. 3. Tübingen: Max Niemeyer. KROLLMANN, Chr. 1967: Pauli Johann Arnoldt. Altpreußische Biographie. Im Auftrage der Historischen Kommission für ost- und westpreußische Landesforschung hrsg. von Kurt Forstreuter, Fritz Gause. Bd. 2. Marburg-Lahn: Elwert, 492. MARTENS, W. 1989: Pietisten als Philologen. FRÜHWALB u.a., Hrsg., Literatur und Frömmigkeit in der Zeit der frühen Erklä­rung. Tübingen: Max Niemeyer, 167–169. (Studien und Texte zur Sozialgeschichte der Literatur, Bd. 25). MARTENS, W. 1989a: Officina Diaboli. Das Theater im Visier des halleschen Pietismus. HINSKE, N., Hrsg., Zentren der Aufklärung. I. Halle. Aufklärung und Pietismus. Heidelberg: Verlag Lambert Schneider, 183–208. MOELLER, F. 1968: Altpreußisches Evangelisches Pfarrerbuch von der Reformation bis zur Vertreibung. Bd. 1. Hamburg: Selbstverlag des Vereins für Familienforschung in Ost- und Westpreußen. SCHILLER, Ch. 1994: Das litauische Seminar in Halle (1727–1740) und seine Mitglieder. Auf Spurensuche. Acta Baltica 32, 195–223. SCHILLER, Ch. 1994a.: Die litauischen Seminare in Königsberg und Halle. Eine Bilanz. Nordostarchiv. N. F. 3. Heft 2, 375–392. SPECHT, F. 1935: Das Litauische Seminar an der Universität Halle. Archivum Philologicum 5, 36–53. STRÄTER, U. 1996: Francke August Hermann. Deutsche Bibliographische Enzyklopädie, Bd. 3, 392–394. STORZ, J. 1992: Franckens Stiftungen zu Halle an der Saale. Raabe, P., Hrsg., Die Franckeschen Stiftungen zu Halle an der Saale. Wolfenbüttel: Herzog August Bibliothek, 29–36. WINTER, E. 1954: Halle und die Pflege der litauischen Sprache. Id., Die Pflege der west- und südslawischen Sprachen in Halle im 18. Jahrhundert. Berlin: Akademie-Verlag, 39–54. Vincentas Drotvinas Gauta 2001 05 30 Vilniaus pedagoginis universitetas Ševčenkos g. 31, 2009 Vilnius, Lietuva [email protected]