Eine Bemerkung zum Genus

Acta Linguistica Lithuanica LIV (2006), 95 – 100 Зауваження щодо граматичного роду BOHUMIL VYKYPĚL Ústav pro jazyk český AV ČR У цій статті розглядається питання про те, чи є категорія граматичного роду іменників граматичною чи лексичною категорією. Пропонується такий критерій: якщо існує принаймні одна відмінкова парадигма, неоднозначна щодо роду, то ця категорія є лексичною; в іншому разі — граматичною. Приклади взято з литовської, латиської, російської, давньої та сучасної чеської мов. На завершення коротко згадуються типологічні наслідки такого розуміння граматичного роду. У межах так званої Празької типології постає питання, чи слід розглядати граматичний рід як граматичну змістову категорію, а отже, як типологічно релевантну або, точніше, релевантну для опису типологічної домінанти мови, чи ні. Схоже, що Владімір Скалічка, засновник Празької типології, заперечує іменникам статус граматичної категорії. Так, він розрізняє відмінковий клас і граматичний рід: «Ідеальним був би стан, за якого роди й відміни повністю злилися б. Однак жодна індоєвропейська мова ще не досягла такого ступеня розвитку». (Skalička 1979: 136 = 1941: 12) Ще раніше Скалічка стверджував: «В інших випадках морфема має два значення, наприклад Gen. Sg. vir/i виражає: 1. родовий відмінок, 2. однину». (Skalička 1935: 15 = 1979: 68) Im Tschechischen postuliert Skalička (1935: 52f. = 1979: 107f.) für das Adjektiv drei grammatische Seme (Inhaltselemente) – Kasus, Numerus und Genus, für das Substantiv dagegen nur zwei – Kasus und Numerus. Er führt allerdings in Klammern die Zahl drei mit Fragezeichen auch für das Substantiv an und bezieht auch das Genus der Substantive in die 95 Bohumil Vykypěl граматичні семи. Ці певні коливання виявляються також у тому, що Скалічка в загальному міркуванні беззастережно трактує рід як граматичну категорію (пор. Skalička 1935: 33f. = 1979: 87f.). Виразніше це формулює Людовіт Новак у своїй рецензії на працю Скалічки (1935): «Конкретно: у закінченні -a в chlap|a локалізовані лише семи родового відмінка й однини, а в žen|a — семи називного відмінка й однини, тоді як сема чоловічого, відповідно жіночого роду локалізована радше в коренях chlap- і žen-. [Конкретно: в закінченні -a у chlap|a локалізовані лише семи родового відмінка й однини, а у žen|a — семи називного відмінка й однини, тоді як сема чоловічого, відповідно жіночого роду локалізована радше в коренях chlap- і žen-.]» (Novák 1936: 10) Unter Berufung auf Skalička und Novák sowie auf Zaliznjak (1967: 66, 74) hat Markus Giger (1998: 173, Anm. 1) folglich das Genus als eigenständige grammatische Kategorie lediglich bei den Adjektiven anerkannt, während er es bei den Substantiven als dem lexikalischen Teil des Wortes inhärent betrachtet, wobei es nur durch die Kongruenz eines determinierenden Attributs ausgedrückt wird. Diese Lösung haben wir dann auch in unserem gemeinsamen Artikel zur Typologie des Litauischen und Lettischen geltend gemacht (Giger–Vykypěl 2001: 47). Зрештою, це рішення, вочевидь, прийняла більшість. У будь-якому разі його можна знайти також у авторів поза межами Празької типології. Окрім уже згаданого А. А. Залізняка (1967: 62ff.), який розглядає рід російських іменників як «клас узгодження» (пор. також Corbett 1991: 147ff.), наприклад, Крістіан Леманн (1982: 204) у своїй загальній праці про поняття узгодження наводить узгодження за родом як приклад такого узгодження, за якого відповідна категорія не позначається явно на означуваному члені синтагми узгодження (тобто власне на іменнику) (подібно до Kaznelson 1974: 29ff.). Однак становище, схоже, дещо складніше. Насамперед слід ураховувати не лише окремі закінчення (або, ширше, граматичні знаки), які є «кандидатами» на вираження елементів категорії роду (як це робить Greenberg 1978: 96 Eine Bemerkung zum Genus 53 und nach ihm Heine 1982, 193 bei der Unterscheidung zwischen dem „overten“ und dem „coverten“ Ausdruck des Genus machen), sondern man muss die ganzen Paradigmen betrachten. Das Kriterium für die Entscheidung, ob das Genus am Substantiv (am determinierten Glied des Kongruenzsyntagmas) explizit bezeichnet wird, stellt folglich die Tatsache dar, ob es in einem Sprachsystem wenigstens ein Deklinationsparadigma gibt, das nicht zu einem bestimmten Glied der Genuskategorie gehört, und nicht die Tatsache, ob jedes Glied der Genuskategorie nur eine Deklination besitzt, wie das Skalička vorauszusetzen scheint (ähnlich Corbett 1991: 62). Ist diese Bedingung erfüllt, d.h. gibt es in einer Sprache wenigstens ein Deklinationsparadigma des Substantivs, das mehrere Glieder der Genuskategorie ausdrücken kann, ist das Genus keine grammatische, sondern eine lexikalische Kategorie des Substantivs. Im umgekehrten Fall ist das Genus als eine grammatische Kategorie des Substantivs zu betrachten. Повчальний приклад цього дає порівняння литовської та латиської мов. У литовській мові іменникові відмінювальні парадигми так званих o- та ē-основ є амбівалентними щодо роду (іменники, що належать до цих парадигм, можуть узгоджуватися як із прикметниками жіночого, так і чоловічого роду). На відміну від них, історично відповідні латиські a- та e-відміни, а також i-відміна розрізняються за родом: це розрізнення стосується лише закінчення давального відмінка однини (жіночий рід -ai, -ei і -ij проти чоловічого роду -am, -em і -im), але все ж таки існує. Отже, це означає, що в литовській мові немає потреби постулювати граматичну категорію роду в іменників, тоді як у латиській слід припускати наявність такої категорії, оскільки тут немає іменникової відмінювальної парадигми, амбівалентної щодо роду. Так само можна порівняти російську з чеською: у російській мові відмінювальні парадигми так званих a- та ja-основ є амбівалентними щодо роду (вони можуть виражати як чоловічий, так і жіночий рід), тоді як їхні чеські відповідники розпадаються на жіночу й чоловічу відміни, які мають спільні закінчення в деяких відмінках, але загалом є розрізненими. Варто зазначити, що російському станові відповідає стан у давньочеській мові, де a- та ja-основи якраз 97 BOHUMIL VYKY̌PEL є амбівалентними щодо роду. Отже, можна сказати, що в російській і давньочеській мовах, на відміну від новочеської, немає граматичної категорії роду в іменників. Що стосується російської мови, це твердження узгоджується також зі згаданою позицією Залізняка. На мою думку, справді дивним у категорії змісту роду, і тим, що, ймовірно, найбільше заважає мовознавцям визнавати цю категорію звичайною граматичною категорією змісту, є дещо інше. Йдеться про те, що іменники не відмінюються за родом (або про те, що традиційна граматика не відмінює іменники за родом…): іменник може мати x відмінків або чисел (які за потреби виражаються не лише закінченнями), але має лише один рід (або вважається, що він має лише один рід). Однак можна вказати й на протилежні випадки, як-от випадок так званої морфологічної конверсії. Наприклад, можна стверджувати, що в латиській мові є іменник latvietis «латиш», який відмінюється за відмінком, числом і родом: називний відмінок однини чоловічого роду latvietis, родовий відмінок однини чоловічого роду latvieša тощо, називний відмінок множини чоловічого роду latvieši, родовий відмінок множини чоловічого роду latviešu тощо, називний відмінок однини жіночого роду latviete, родовий відмінок однини жіночого роду latvietes тощо, називний відмінок множини жіночого роду latvietes, родовий відмінок множини жіночого роду latviešu тощо1. Крім цих звичайних випадків морфологічної конверсії, можна навести й «актуалізовані» випадки: наприклад, чеські іменники жіночого роду, як-от babička «бабуся», або чеські іменники середнього роду, як-от kotě «кошеня», можуть також відмінюватися «як чоловічі», що можна спостерігати в різних експресивних (сильно маркованих) висловленнях (приклади з африканських мов див. у Heine 1982, 198; загалом див. також Corbett 1991: 67, 181f.). Здебільшого, проте, члени категорії роду повністю або частково синкретизовані. Так, у латинській мові поряд із іменником чоловічого роду equus «кінь» є також іменник жіночого роду equa, але навряд чи є іменник середнього роду equum, 1 Corbett (1991: 67) behauptet über ein entsprechendes Paar, nämlich spanisch hijo ‘Sohn’ und hija ‘Tochter’: „Here, quite clearly, we have two separate nouns, sharing a similar stem but with different inflections.“ Warum dies „quite clearly“ ist, verrät er jedoch nicht. 98 Eine Bemerkung zum Genus якщо не брати до уваги можливу актуалізацію. Так само, наприклад, важко уявити жіночу форму латиського слова koks «дерево». Проте проти цього можна заперечити, що також у категоріях відмінка й числа часто трапляються синкретизми, і все ж традиція визнає ці категорії. На завершення цих коротких міркувань стисло згадаємо ще про типологічні імплікації. Якщо припустити, що, наприклад, у латиській і новочеській мовах, на відміну від литовської та старочеської, рід становить граматичну категорію іменника, то це означає, що в латиській і новочеській мовах у закінченнях іменників кумулюється на один змістовий елемент більше (відмінок, число й рід), ніж у литовській та старочеській (відмінок і число), тобто латиська й новочеська мови порівняно з литовською та старочеською в цьому аспекті є флективнішими. Однак це суперечить тому факту, що в інших сферах відмінювання, навпаки, литовська та старочеська мови є флективнішими за латиську й новочеську (пор. Skalička 1941, Giger–Vykypěl 2001). Чи є ця суперечність лише одним із випадків, коли в будові та розвитку мови ієрархічно поєднуються різні типи й типологічні тенденції, як це загалом передбачає празька типологія, чи вона свідчить про хибність викладеного вище розуміння категорії роду, нехай вирішить сам прихильний читач. LITERATURVERZEICHNIS Corbett, G. G. 1991: Gender. Cambridge etc.: Cambridge University Press. Giger, M. 1998: K typologickému postavení horní lužické srbštiny mezi západoslovanskými jazyky: nominální systém. In: M. Nábelková, Hrsg., Varia VII. Zborník zo VII. kolokvia mladých jazykovedcov (Modra-Piesok 3.–5. 12. 1997). Bratislava: Slovenská jazykovedná spoločnosť pri SAV, 172–185. Giger, M. – Vykypěl, B. 2001: Die Typologie des Litauischen und des Lettischen (mit einem allgemeinen Ausblick zu den Perspektiven der Prager Typologie). Sborník prací filozofické fakulty brněnské univerzity A 49, 45–86. 99 Bohumil Vykypěl Greenberg, J. H. 1978: How does a language acquire gender markers? In: J. H. Greenberg, Hrsg., Universals of Human Language. Volume 3: Word Structure. Stanford: Stanford University Press, 47–82. Heine, B. 1982: African noun class systems. In: H. Seiler & C. Lehmann, Hrsg., Apprehension. Das sprachliche Erfassen von Gegenständen. I. Tübingen: Narr (Language Universals Series, 1/I), 189–216. Kaznelson, S. D. 1974: Sprachtypologie und Sprachdenken. Berlin: Akademie-Verlag (Sprache und Gesellschaft, 5) & München: Hueber. Lehmann, C. 1982: Universal and typological aspects of agreement. In: H. Seiler & F. J. Stachowiak, Hrsg., Apprehension. Das sprachliche Erfassen von Gegenständen. II. Tübingen: Narr (Language Universals Series, 1/II), 201–267. Novák, Ľ. 1936: Základná jednotka gramatického systému a jazyková typologia. Sborník Matice slovenskej 14, 3–14. Skalička, V. 1935: Zur ungarischen Grammatik. Praha: Filosofická fakulta University Karlovy. (Facultas Philosophica Universitatis Carolinae Pragensis. Práce z vědeckých ústavů, 39.) [Reprint in Skalička 1979, 59–125.] Skalička, V. 1941: Vývoj české deklinace. Studie typologická. Praha: Jednota českých matematiků a fysiků. (Studie Pražského linguistického kroužku, 4.) [Deutsche Übersetzung: Die Entwicklung der tschechischen Deklination. In: Skalička 1979, 126–172.] Skalička, V. 1979: Typologische Studien. Hrsg. von P. Hartmann. Braunschweig – Wiesbaden: Vieweg. (Schriften zur Linguistik, 11.) Zaliznjak, A. A. [Зализняк, А. А.] 1967: Русское именное словоизменение. Москва: Наука. Bohumil Vykypěl Ústav pro jazyk český AV ČR etymologické oddělení Veveří 97, CZ-60200 Brno [email protected] 100