Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos ir aplikacinės gramatikos priemonės joms aiškinti

Acta Linguistica Lithuanica LVII (2007), 17 – 44 Альтернації реалізації аргументів у литовській мові та засоби прикладної граматики для їх пояснення Присвячується пам’яті Себастьяна Шаумяна (1916–2007) KRISTINA LENARTAITĖ Інститут литовської мови У цій статті розглядається поняття альтернації у сфері реалізації аргументів, або діатези. Запропоновано робоче визначення та подано огляд найхарактерніших випадків цього явища в литовській мові. Обговорюється низка важливих підходів до цієї теми, зокрема представлених у традиції литовської граматики. Нарешті, у межах прикладної граматики запропоновано новий підхід до литовських альтернацій та їхнього місця в системі литовської мови. 1. ВСТУП Різні діатези, що реалізуються з тим самим дієсловом, уже не одне десятиліття досліджують литовські та зарубіжні лінгвісти. Якщо в працях останніх розглядуване явище має загальновизнану назву і запропоновано не одну можливість інтерпретації різних його випадків, то в литовських дослідженнях випадки альтернації реалізації аргументів розглядаються лише фрагментарно, поряд з іншими проблемними явищами синтаксису, синтаксичної семантики чи лексичної семантики1. Тож цю статтю присвячено огляду найважливіших 1У працях Н. Слєжене, присвячених валентності литовських дієслів і переважно згадкам про випадки альтернації аргументів, це явище часто пояснюється й називається по-різному залежно від потреб дослідження: в одному місці варіативна реалізація суб’єкта або прямого об’єкта, дозволена деякими дієсловами, називається суб’єктною та об’єктною (пор. Rožių kelmaitis užaugs didžiu medaičiu 17 Kristina Lenartaitė випадків чергування вираження аргументів у литовській мові, а також деяких проблем, що виникають унаслідок інтерпретації цього явища: насамперед ставиться за мету визначити зміст явища, виокремити й обговорити виразніші типи чергування вираження аргументів; на основі литовських досліджень і зарубіжних теоретичних концепцій, використовуючи засоби аплікативної граматики, ознайомити з іще однією можливістю опису й пояснення механізму вираження конструкцій, що чергуються, та знайти місце досліджуваного явища в системі мови. а Із трояндового пня виросте великий деревце; Мати накрила стіл (із) білесенькою скатертиною та Мати накрила стіл білесенькою скатертиною (Sližienė 1980: 95–101), в інших випадках чергування вираження об’єкта наголошується на здатності того самого дієслова виконувати різні сигніфікативні функції або на іншій сигніфікативній інтерпретації тієї самої ситуації, від якої й залежить різне синтаксичне вживання дієслова (Sližienė 1978: 117); речення, що виникають унаслідок різної семантичної інтерпретації тієї самої ситуації та мають два дуже близькі значення, але по-різному реалізовані аргументи, називаються перифразами (Sližienė 1994: 50–51); випадки чергування вираження суб’єкта називаються конверсивними перифразами, а їхні сигніфікативні відмінності, як стверджується, пов’язані лише з відмінностями синтаксичної валентності дієслова, тобто учасники ситуації в обох випадках однаково семантично інтерпретуються, а різне ставлення до них зумовлене тим, що називний відмінок в одному реченні відповідає одному аргументу предиката, а в іншому — іншому. Стосунок між такими конверсивними перифразами, як стверджується, близький до стосунку між активними й пасивними конструкціями (пор. кущі заросли береги і береги заросли кущами) (Sližienė 1994: 52). А. Голвоет пояснює варіювання вираження об’єкта як граматикалізовану альтернативну можливість вибору вторинної теми в межах багатошарового актуального членування (пор. подарував учням книжки: нагородив учнів книжками; налив чаю в чашки: наповнив чашки чаєм) (Holvoet 2003: 86–87). А. Друктейніс стверджує, що в таких конструкціях, як-от солому на дах — крити дах соломою, унаслідок зміни значення дієслова аргумент, виражений локативом, переміщується в ближчу до дієслова позицію, а його вираження змінюється — таким чином нейтралізується значення відмінка. А значення дієслова змінюється через додатковий смисловий компонент — холістичну сему, що позначає зв’язок дії з усім предметом або повне охоплення предмета цією дією. Дієслівна лексема з доданою холістичною семою стає узагальнювальною щодо лексеми без відповідної семи, тому в таких конструкціях між дієслівними лексемами (разом із залежними від них компонентами) виникають відношення привативної опозиції: узагальнювальна лексема може замінювати конкретнішу в її конструкції (набуваючи й відповідного значення) (Drukteinis 1985: 56–58, 128–129). Також щодо взаємного співвідношення альтернативних структур: як стверджується, одна з них безпосередньо передає ролі ситуації, а інша показує інтерпретацію (перспективу) відношень між учасниками ситуації, яку обрав інший творець речення. Через різні зміни предиката й усієї структури, що виявляються під час зіставлення різних інтерпретацій тієї самої ситуації, структури можна вважати відповідно основною та похідною (відповідно розподіляються й семантичні функції аргументів цих структур) (Drukteinis 2007: 27, 12–14). 18 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos 2. ПОНЯТТЯ, ОБСЯГ І НАЗВА ЯВИЩА Про відсутність ґрунтовних досліджень становища розглядуваного явища в системі литовської мови свідчить і той факт, що не маємо не лише власного терміна, придатного для його називання, а й міжнародну назву чергувань, що охоплює різні типи варіювання вираження аргументів, у литовських працях почали застосовувати зовсім недавно (див. Drukteinis 2007: 13). Судячи з уживання терміна в працях зарубіжних лінгвістів, очевидно, що його розуміють по-різному: у ширшому й вужчому значеннях. Тому спершу слід визначити зміст явища: встановити його найхарактерніші ознаки, а відтак і випадки варіативного вираження, які належать до нього або мають бути відмежовані від нього. 2.1. Мабуть, найвиразніша ознака конструкцій, що чергуються, у литовській та інших мовах — їхня парафрастичність / перифрастичність: конструкції досліджуваного діатезного чергування з погляду логіки2 (істинності тверджень) можна вважати навіть еквівалентними (пор.: якщо істинно, що шпаки обліпили горобину, то істинно, що горобину обліпили шпаки, і якщо істинно, що горобину обліпили шпаки, то істинно, що шпаки обліпили горобину, тобто встановлюється еквівалентність двох предикативних структур: R(x, y) ~ R(y, x)). Додаткові нюанси значень конструкцій не завжди достатньо виразні (з цього погляду багато дослідників виокремлюють так звані локативні чергування, де значення однієї конструкції часто набуває додаткової семи — холістичної, тобто повного охоплення дії / впливу; крім того, багато пар конструкцій, які зараховують до чергувань, мають однаковий лексичний склад). Погляд на парафрастичність / перифрастичність досліджуваних конструкцій та її оцінка залежать також від того, яку теоретичну модель обирають для пояснення цього явища. Від граматичної концепції залежить і оцінка іншого, мабуть, найважливішого аспекту розглядуваних випадків — ролі дієслова, з яким утворюються відповідні конструкції, у процесі виникнення конструкцій, що чергуються, та його значення (те саме чи два різні), що, своєю чергою, також впливає на питання про перифрастичність конструкцій. 2 Логічне значення тут не слід плутати з граматичним (структурним) значенням: структурне значення конструкцій, що чергуються, завжди різне, пор. у реченнях a. шпаки обліпили горобину і b. горобину обліпили шпаки логічне значення предиката — транзитивний предикат: вихідною точкою дії є шпаки, а кінцевою — горобина; предикат речення b у логіці слід вважати конверсією транзитивного предиката речення a, однак структурні значення предикатів обох речень різні: a — транзитивний предикат, b — інтранзитивний. 19 KRISTINA LENARTAITĖ Отже, слід з’ясувати погляди різних теоретичних моделей на питання, що нас цікавлять. Поряд з іншими явищами синтаксису й синтаксичної семантики теорії, які досліджують альтернації вираження аргументів, можна поділити на ті, що надають перевагу аналізу змін структури, і ті, що насамперед зосереджуються на значеннях конструкцій та їхніх змінах. Серед перших найчастіше згадують дослідження представників трансформаційної та реляційної граматик, праці M. Bakerio, D. R. Dowty та R. S. Jackendoffo3. Узагальнені результати останніх досліджень приписують альтернаціям вираження аргументів та іншим близьким явищам такі властивості: стверджується, що дієслова, які чергуються, мають одне й те саме 3 У трансформаційній граматиці встановлене співвідношення активних і пасивних конструкцій було застосоване й для пояснення альтернацій давального та локативного відмінків в англійській мові: дієслово, що чергується, має в синтаксисі лише одну проєкцію аргументів, а друга реалізація аргументів виводиться з першої шляхом трансформації. У реляційній граматиці співвідношення як між активними й пасивними, так і між давальними та локативними альтернаціями визначаються як відношення базових і похідних конструкцій за допомогою правил зміни граматичних функцій як примітивів (правила охоплюють зміну граматичних функцій аргументів предиката, але не самого предиката). Вихідним пунктом нетрансформаційної моделі аналізу досліджуваних явищ M. Bakerio є припущення, що альтернації давального відмінка та їхні відповідники в інших мовах є «тематичними парафразами», тобто мають те саме значення. Ця властивість конструкцій, що чергуються, обґрунтовується гіпотезою єдності присвоєння тета-ролей (Uniformity of Theta Assignment Hypothesis, UTAH): ідентичні тематичні відношення між елементами репрезентуються ідентичними структурними відношеннями між цими елементами на рівні глибинної структури — отже, обом конструкціям приписується ідентична глибинна синтаксична структура. Важливу роль тут відіграє також морфосинтаксис: у деяких мовах до дієслова однієї з конструкцій, що чергуються, приєднується аплікативна морфема (наприклад, префікс ir- у мові чичева (chicheŵa)), яка дає змогу реалізувати додатковий аргумент, найчастіше ціль (goal) або бенефактив, як прямий додаток. Недоліки цієї теоретичної моделі: незрозуміло, як оцінюється тематична парафрастичність, — слід було б точно визначити, яким чином для двох речень установлюється ідентичне семантичне відношення дієслова та його аргументів; якщо тета-гіпотезу ще можна застосувати до деяких випадків альтернацій (наприклад, альтернацій давального відмінка), то таким чином неможливо пояснити локативні альтернації, для яких багато дослідників визнають відмінності значень. За D. R. Dowty, в англійській мові вибір суб’єкта й об’єкта залежить від ознак прототипових ролей агенса й пацієнса, які можна приписати аргументам (Proto-role): аргумент, що має найбільше ознак прототипового агенса, обирається суб’єктом, а той, якому можна приписати найбільше ознак прототипового пацієнса, — об’єктом. Якщо жоден з аргументів не має достатньої кількості ознак, щоб однозначно бути призначеним суб’єктом чи об’єктом, допускаються випадки варіативного вираження аргументів. R. S. Jackendoffas стверджує, що одна й та сама репрезентація лексичної семантики допускає дві різні синтаксичні реалізації. На його думку, альтернації загалом можливі тому, що в репрезентації лексичної семантики певна позиція щодо реалізації аргументу позначена необов’язково (Levin & Rappaport Hovav 2005: 196–205). 20 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos значення в обох випадках вираження; стверджується, що альтернації ґрунтуються на правилах, які визначають виникнення двох морфосинтаксичних реалізацій, причому один із варіантів вираження часто вважають базовим, а другий — похідним (трансформованим) від першого. Ці теоретичні моделі схильні ігнорувати відмінності значень, властиві конструкціям-альтернантам: стверджується, що конструкція, виведена шляхом синтаксичної трансформації, не змінює значення, адже відмінності значень, спричинені трансформацією, нібито мають іншу природу: вони стосуються не лексичного змісту дієслова, а аспектів значення на рівні речення, як-от сфери дії квантифікатора чи призначення фокуса (пор. Levin & Rappaport Hovav 2005: 196–207). Отже, дотримуючись цієї позиції, визнають парафрастичність конструкцій-альтернантів, але не розглядають її докладніше, на відміну від граматичних концепцій, які висувають на перший план зміни значення; найвизначніші праці в межах останніх належать B. Levin і M. Rappaport Hovav, S. Pinkeriui, A. Goldberg та W. Croftui, також варто згадати дослідження S. Iwatos і M. Fried4. Ці дослідники шукають відмінності у вираженні аргументів і намагаються їх поясни- 4 Однією з перших спроб пояснити локативні альтернації в цьому напрямі є дослідження B. Levin і M. Rappaport (його також відносять до так званих моделей лексичних правил (Lexical rule), як і аналіз S. Pinkerio). Тут стверджується, що систематичне варіювання значень конструкцій-альтернантів є відображенням різних репрезентацій лексичної семантики; у такому разі належно сформульовані правила маркування можна було б застосувати, щоб поєднати репрезентації лексичної семантики з правильними моделями реалізації аргументів. Для типу локативних альтернацій запропоновано відповідну репрезентацію лексичної семантики (a. load: [X CAUSE [Y TO COME TO BE AT Z] / LOAD] b. load: [[X CAUSE [Z TO COME TO BE IN STATE]] BY MEANS OF [X CAUSE [Y TO COME TO BE AT Z]] / LOAD]), де варіант із прийменниковою конструкцією with (b) є розширенням локативного варіанта (a), або, інакше кажучи, варіант із with береться за основу, а локативний варіант — так, що основний складник локативного варіанта стає підпорядкованим складником варіанта з with. Виведення конструкцій можливе лише в цьому напрямку (тільки від локативної конструкції, але не навпаки). Усе це частково пояснює інтуїтивно відчутну близькість відношення між варіантами до парафрази. Модель S. Pinkerio дуже подібна до щойно розглянутої. Окрім локативних, у ній досліджуються також давальні та каузативні альтернації. Відношення між репрезентаціями лексичної семантики й синтаксичним вираженням окремих конструкційних пар також регулюють правила маркування (дієслово, ядром семантичної структури якого є «X спричиняє переміщення Y до / на Z», перетворюється (конвертується) на нове дієслово, ядром семантичної структури якого є «X спричиняє зміну стану Z за допомогою переміщення Y до / на нього»); однак тут, на відміну від моделі B. Levin і M. Rappaport, деривація конструкцій можлива в обох напрямках, залежно від того, аргумент якого варіанта конструкції може замінити єдиний елемент, що доповнює предикат (хоча цей тест не завжди надійний). У дослідженні A. Goldberg дієслово розглядається як поєднання його мінімального значення та профільованих аргументів (тобто семантичних ролей лише тих супровідників предиката, які обов’язково мають бути виражені) і називається «коренем» 21 KRISTINA LENARTAITĖ спираючись на відмінності між значеннями конструкцій, що чергуються. Отже, аспект пара / перифрастичності конструкцій тут також має значення: з огляду на нього визначаються і відмінності між значеннями конструкцій, і їхнє співвідношення. Основну увагу приділено об’єктним чергуванням (найчастіше згадуваними є чергування давального й локативного відмінків); у цьому аспекті робиться спроба зберегти уніфіковану семантичну основу об’єктності. Для пояснення конструкцій, що чергуються, створюються механізми, які дають змогу більш ніж одному аргументу альтернативно відповідати семантичному визначенню об’єктності. Отже, щодо першої помітної ознаки конструкцій, що чергуються, — пара / перифрастичності — можна сказати таке: якщо конструкціям приписують відмінності у значеннях і теоретичну модель будують саме в цьому напрямі, цю ознаку використовують у дослідженні як основу для з’ясування відмінностей між значеннями конструкцій, передумов їх виникнення та їхніх співвідношень; якщо ж дотримуються напряму структурного аналізу й пояснюють співвідношення конструкцій як відношення базової та похідної, пара / перифрастичність залучають для доведення виведення однієї з конструкцій, що чергуються, з іншої шляхом трансформації, а також наявності спільної глибинної структури обох конструкцій. Якою б теоретичною концепцією не керувалися під час дослідження чергувань, пара / перифрастичність слід вважати надзвичайно (root), далі це мінімальне значення інтегрується у відповідну конструкцію структури аргументів таким чином, що цей процес охоплює сполучення аргументів дієслова з позиціями в конструкції. Чергування аргументів виникають тоді, коли дієслово може поєднуватися більш ніж з однією конструкцією. Значну спільність своїх досліджень із позицією A. Goldberg відзначає S. Iwata, приписуючи локативним конструкціям, що чергуються, одне спільне значення найвищого лексичного рівня (Lexical Head Level Meaning), яке охоплює різні аспекти значення рівня фрази (Phrase Level Meaning), реалізовані в окремих конструкціях пари. Однак принципова відмінність теорій A. Goldberg і S. Iwata полягає в ролі дієслова: у моделі A. Goldberg дієслово не визначає структуру речення, оскільки потрібні для цього аспекти значення приписуються не самому дієслову; натомість у дослідженні S. Iwata центральне місце посідає значення дієслова — воно розуміється як кінематографічна сцена, а інтегрування дієслова в конструкцію ґрунтується на семантичній відповідності. W. Croft вважає, що в багатьох чергуваннях аргументів конструкції охоплюють той самий дієслівний корінь (поєднання мінімального значення дієслова та профільованих аргументів) і єдиний тип події, але два різні «профілі» дієслова (Levin & Rappaport Hovav 2005: 205–216; Iwata 2005: 355–403). M. Fried пояснює чергування суб’єкта як вибір суб’єкта, обґрунтований точкою зору (viewpoint), що залежить від сприйняття мовцем події та її концептуалізації. Регулярні відмінності морфосинтаксичного кодування пояснюються різними конфігураціями відповідних семантичних ролей у певних типах сцен (Fried 2005: 475–512). 22 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos важливою ознакою цього явища. Крім того, безсумнівне й значення цієї ознаки для дослідження прагматичних аспектів чергувань (наприклад, темо-рематичної структури), однак у цій статті дотримуються позиції, що дослідження важливіше починати з виявлення механізмів вираження, закріплених у мовній системі, хоча ґрунтовна модель дослідження чергувань аргументів у литовській мові в майбутньому вимагатиме також охопити й проаналізувати передумови виникнення цього явища та аспекти функцій, які воно виконує в мовній системі. Інше важливе питання — роль дієслова в цьому процесі. Її оцінка також залежить від теоретичної моделі: одні визнають вирішальну роль дієслова у виникненні чергувань та їх поясненні (майже всі дослідження, орієнтовані на відмінності між значеннями конструкцій, див. примітку 4), в інших його роль звужується (пор. позицію A. Goldberg у примітці 4) або широко не обговорюється (пор. примітку 3). Оцінки значення дієслова в конструкціях, що чергуються, розподіляються подібно: в одних випадках стверджується, що в обох конструкціях пари воно однакове, в інших — що йдеться про два різні значення, співвідносні як базове й похідне. Запропонований у статті спосіб аналізу розглядуваного явища значною мірою є застосуванням моделі універсальної аплікативної граматики S. Šaumyan (Universal Applicative Grammar). Перш ніж розглянути оцінку ролі дієслова в конструкціях, що чергуються, з погляду аплікативної граматики, слід зазначити, що в аплікативній граматиці надзвичайно важливо чітко розмежовувати два рівні мовних явищ — генотипну (genotype) та фенотипну (phenotype) граматики. До генотипного рівня належать функціональні одиниці — предикати, терми (супутники предиката — аргументи та адвербіальні терми), модифікатори — та абстрактні відношення оператора й операнда, що поєднують ці одиниці. Фенотипна граматика охоплює синтагматичні одиниці — морфеми й слова — та їхні відношення з погляду лінійного порядку й морфологічних особливостей. Правила генотипної граматики слід розглядати як інваріантні щодо різних можливих способів їх реалізації у фенотипній граматиці. Правила генотипної граматики покликані пояснювати універсальні мовні явища (Shaumyan 1987: 97). Чергування вираження аргументів засвідчене в багатьох мовах; крім того, його основні типи (наприклад, чергування вираження суб’єкта або локативні чергування) мають аналогічні відповідники в різних мовах. Отже, щоб належним чином визначити пов’язані з цим явищем процеси мовного вираження та не загубитися в розмаїтті варіацій фенотипного рівня, реалізованих різними мовами, чергування вираження аргументів насамперед слід визначити за допомогою правил генотипного рівня 23 KRISTINA LENARTAITĖ і лише тоді дослідити, як вони узгоджуються з фенотипними явищами конкретної мови. Ось принципи аплікативної граматики, пов’язані з питанням, що розглядається: 1) зміну граматичного статусу термів (супутників предиката) слід оцінювати як наслідок зміни предиката; зміну предиката визначають правила зміни предиката5, які необхідно застосувати до предиката до того, як його буде застосовано до термів; 2) речення зі зміненими граматичними відношеннями може бути реалізоване незалежно від речення з незміненими граматичними відношеннями; наприклад, пасивне речення може бути реалізоване безпосередньо шляхом застосування пасивного предиката до його термів, а не шляхом трансформації активного речення на пасивне (Shaumyan 1987: 272). Друге твердження означає, що пасивні конструкції щодо активних та інші подібні явища тут не вважаються похідними в тому значенні, як це прийнято в трансформаційній чи реляційній граматиках (див. примітку 3); однак якщо з предиката P1, що репрезентує речення, шляхом застосування відповідних правил зміни предиката виводиться предикат P2, то речення зі зміненим предикатом (P2) слід вважати похідним від реалізованого речення з незміненим предикатом (P1) лише тією мірою, якою структура непохідного речення репрезентується предикатом P1 і переноситься до структури, репрезентованої похідним предикатом (P2). Необхідність умов зміни структури предиката в діатезних чергуваннях можна проілюструвати такими випадками, які слід відмежовувати від чергувань, пор.: (1) a. Вона відокремила м’ясо від кісток. b. Вона відокремила кістки від м’яса. (2) a. Вони відірвали дитину від матері. b. Вони відірвали матір від дитини. Тут структура предиката не змінюється — у реченнях пар предикат відкриває однакові позиції для аргументів і адвербіальних термів. 2.2. Ще одне важливе для визначення поняття чергування аргументів питання — лексичний склад пар конструкцій. Коли йдеться про це явище, зазвичай мають на увазі випадки з однаковим лексичним складом, однак явище, яке B. Levin називає діатезними чергуваннями, можна прирівняти до сукупності можливостей варіювання вираження аргументів у ширшому розумінні6, і таким чином прагнуть усунути з дієсло- 5 Правила зміни предиката розглядаються в розділі 3.2. 6 Пор. B. Levin, яка, класифікуючи англійські дієслова на основі співвідношення їхніх значень і синтаксичної поведінки, до синтаксичних, або діатезних, чергувань зараховує всі 24 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos За відмінностями в синтаксичній поведінці дієслова можна встановити відмінності в його значенні. Більшість англійських прикладів, віднесених до діатезних альтернацій, у литовській мові навіть не створили б таких передумов — адже вони реалізуються різними дієслівними лексемами (або різними їхніми формами), пор.: a. м’ясник ріже м’ясо і b. м’ясо легко ріжеться; a. дитина розбила чашку і b. чашка розбилася; a. цей пес кусає людей і b. цей пес кусається. Випадок, який називають альтернацією тотальної трансформації, не змінює структури ядра речення — тобто аргументів, необхідних для реалізації семантики предиката, — а лише вводить додатковий елемент у периферію речення7, пор.: a. відьма перетворила його на жабу і b. відьма перетворила принца на жабу. Будь-який елемент, реалізований на периферії, слід вважати факультативним, і якщо за зміненої реалізації він не підвищується до позиції аргументу ядра предиката, то його реалізація чи нереалізація не змінює ядра предиката, а отже, його не можна віднести до явища альтернації. У цій статті дотримуємося позиції, що альтернації реалізації аргументів насамперед слід визначати як універсальні, закріплені в мовних системах закономірні моделі реалізації аргументів предикатів (тобто як явища генотипічного рівня граматики), тоді як будь-яке варіювання реалізації супровідних елементів предиката, що належать до периферії (обставинних термів) і не зачіпає його аргументів, є явищем фенотипічної граматики (морфосинтаксичного рівня конкретної мови). На цій підставі альтернаціями вважають лише випадки варіювання реалізації аргументів предиката (тобто тих, що реалізуються як суб’єкт, об’єкт і непрямий об’єкт). Однак слід уточнити деякі аспекти питання альтернацій: 1) називати це явище альтернацією реалізації аргументів не зовсім точно — адже зміни реалізації охоплюють не лише аргументи предиката, що реалізу- вані дієсловами випадки варіювання реалізації аргументів; сюди належать і конструкції з різним лексичним складом, пор.: медіальна альтернація (Middle Alternation): a. Butcher cuts the meat; b. The meat cuts easily; каузативна / інхоативна альтернація (Causative/Inchoative Alternation): a. Janet broke the cup; b. The cup broke; альтернація невизначеного об’єкта (Unspecified Object Alternation): a. Mike ate the cake; b. Mike ate; альтернація характерної властивості агента (Characteristic Property of Agent Alternation): a. That dog bites people; b. That dog bites; альтернація тотальної трансформації (перехідна) (Total Transformation Alternation (transitive)): a. The witch turned him into a frog; b. The witch turned him from a prince into a frog; та ін. (Levin 1993: 25–26, 27–30, 33, 39, 57–58). 7 Щодо термінів ядра — необхідних для репрезентації семантики предиката аргументів — і периферії — елементів, що не є аргументами, — див. також Van Valin, LaPolla (1997: 25–31). 25 KRISTINA LENARTAITĖ …ованими граматичними функціями суб’єкта, об’єкта й навіть непрямого об’єкта, а й неаргументами — обставинними термами, яким предикат факультативно дозволяє бути реалізованими; 2) основний критерій віднесення до досліджуваних діатезних альтернацій — альтернація вираження обов’язково має стосуватися зміни принаймні однієї позиції аргументу предиката: тобто має змінитися або вираження самих аргументів (наприклад, аргумент предиката, що виконує граматичну функцію об’єкта, може бути реалізований і як суб’єкт: блохи обсіли собаку і собака обсілася блохами), або обставинний терм має бути підвищений із периферії до позиції аргументу (пор. розсипає пісок на стежку і засипає стежку піском); останній приклад охоплює також пониження аргументу до позиції обставинного терма (пор. пісок — піском). А ще точніше, до досліджуваного явища діатезних альтернацій належать лише пари речень, у яких реалізовано відмінності у вираженні граматичних функцій суб’єкта й об’єкта; у реченнях із так званими непрямими об’єктами значущим є лише підвищення останніх до позиції прямого об’єкта — саме це є підґрунтям появи ще одного типу альтернацій, пор. тато взуває черевички дитині і тато взуває дитину черевичками. Саме через обов’язкову зміну вираження суб’єкта чи об’єкта, якої вимагають альтернації, термін «альтернація вираження аргументів» не можна вважати дуже вдалим. Розглянуті B. Levin альтернації невизначеного об’єкта спонукають оцінити аналогічні випадки в литовській мові. Часто одну з конструкцій у парі пояснюють як таку, у якій аргумент не реалізовано, хоча значення дієслова й відкриває таку позицію⁸, пор. a. дитина їсть яблуко і b. дитина (добре) їсть. Однак значення дієслова, що позначає тип заняття або здатність, зовсім не вимагає доповнення аргументом, який виконує граматичну функцію додатка; якщо ж із цим значенням було б реалізовано і додаток, це вже не було б лише вказівкою на здатність чи тип діяльності, пор. дитина вже (сама) їсть яблука або діти (часто) бачать уві сні маму. Хоч би як оцінювати друге речення пари (b) — чи як перехідне з нереалізованою функцією додатка, чи як неперехідне, — цей та аналогічні випадки слід відмежовувати від досліджуваних діатезних альтернацій: якщо предикат в обох випадках перехідний, то об’єкт завжди імплі- 8 Перехідне дієслово через своє значення завжди відкриває синтаксичну позицію для додатка, хоча вона не обов’язково має бути заповнена (Holvoet, Judžentis 2005: 14–15). Пор. також: прямі додатки багатьох дієслів опускають, якщо хочуть лише загально схарактеризувати тип заняття (Він тепер пише, читає тощо) або здатність (Дитина вже читає і пише) (Holvoet, Čižik-Prokaševa 2005: 70). 26 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos коване, а якщо одна конструкція транзитивна, а інша — інтранзитивна, у такому разі можна порушувати хіба що питання співвідношення між конструкціями. Поряд із щойно розглянутим слід оглянути й інші подібні випадки подвійного вираження аргументів, лексичний склад яких відрізняється, порівн.: (3) a. Kirpėja nukirpo mergaitei (mergaitės) plaukus. b. Перукарка підстригла дівчинку. (4) a. Barzdaskutys nuskuto klientui (kliento) barzdą. b. Цирульник поголив клієнта. (5) a. Vaikas užsirišo batų raištelius. b. Дитина зав’язала собі черевики. (6) a. Vyras susisagstė marškinių sagas. b. Чоловік застебнув сорочку. (7) a. Мама витерла крихти зі столу. b. Мама витерла стіл (? від крихт). (8) a. Ми змітаємо листя зі стежок. b. Ми змітаємо стежки (? від листя). Очевидно, що в реченнях 3a, 4a, 5a і 6a прямий об’єкт та елемент, реалізований у давальному відмінку, пов’язані відношеннями частини й цілого або належності; крім того, реалізований у давальному відмінку елемент тут можна розуміти і як модифікатор об’єкта, пор. підприємство шиє для жінок / жіночі / жіночий одяг. Через відношення частини й цілого модифікатори в перших реченнях пар (3a, 4a, 5a, 6a) метонімічно представляють цілу конструкцію в других реченнях (1b, 2b, 3b, 4b), тому відмінності у вираженні тут зумовлені не зміною предиката, пор.: писання Яблонскіса — Яблонскіс і читаю писання Яблонскіса / Яблонскіса. Саме через відсутність змін у структурі предиката ці випадки не відносять до альтернацій вираження аргументів. Вираження других (b) речень у парах 7 і 8 сумнівне, хоча в корпусі воно <http://donelaitis.vdu.lt> і засвідчене. Не розглядаючи тут питання про нормативність чи ненормативність їхнього вживання, наразі ці випадки (лише з вираженими обставинними термінами в других реченнях (7b, 8b)) не відрізняються від інших досліджуваних випадків, хоча цілком можливо, що в такий спосіб у цих конструкціях реалізуються різні значення того самого дієслова, одне з яких (b) вже не відкриває позиції для обставинного терміна, пор.: (nu)šluostyti «усувати щось (з чогось), проводячи (чимось)» і «витирати (очищати, висушувати) щось, проводячи (чимось)». 27 KRISTINA LENARTAITĖ Отже, для пар речень, які претендують на назву діатезних альтернацій, ідентичний лексичний склад є необхідною умовою: якщо предикат не може відкрити позицію для певного аргумента / обставинного терміна, можна вважати, що ці предикатні структури надто віддалені одна від одної, і тоді можна з’ясовувати хіба що їхні взаємини та обставини виникнення. 2.3. Отже, нарешті можна сформулювати ознаки, усім яким (не одній чи кільком) мають відповідати випадки реалізації різних діатез, допустимих тією самою дієслівною лексемою, щоб називатися альтернаціями вираження аргументів, або діатезними альтернаціями: 1) обов’язковий ідентичний лексичний склад речень; 2) необхідні зміни структури предиката в альтернаційних конструкціях; 3) зміни вираження обов’язково мають стосуватися принаймні однієї з граматичних функцій, у яких реалізуються аргументи предиката, — суб’єкта та/або прямого об’єкта (граматична функція непрямого об’єкта в цьому явищі не відіграє жодної визначальної ролі); 4) відношення між реченнями, що альтернують, (на певному рівні абстракції) можна розуміти як парафрастичне, а з погляду логічної істинності — навіть як еквівалентне. З огляду на перелічені ознаки альтернацій уже можна говорити й про назву цього явища. В іншомовній літературі закріпився термін «альтернація», який уживається у вужчому та ширшому значеннях (B. Levin, див. примітку 6). Крім того, його вживають не лише для позначення явищ діатези (так називають і чергування голосних, і варіювання морфем), тому вживання терміна без контексту обов’язково потребує уточнення модифікаторами. Оскільки саме явище є універсальним і його слід розглядати в контексті аналогічних явищ у різних мовах, не варто відмовлятися від уже звичного терміна. Для альтернації вираження аргументів у ширшому значенні можна запропонувати також нестрого визначений литовський відповідник — варіювання вираження аргументів įvairavimo; саме через свою невизначеність він не підходить для називання досліджуваного об’єкта у вужчому значенні, обмеженого суворими вимогами й такого, що позначає закономірні явища мовної системи. Іноді дієслова, що допускають альтернації, називають також дієсловами переміщення / зсуву (англ. shift), наприклад дієслова переміщення / зсуву давального відмінка (пор. Van Valin 2005: 114–115). Так увага зосереджується на зміні позиції одного з членів альтернаційних конструкцій, тому цей термін навряд чи годиться для назви явища загалом: його вживання у множині також було б надто широким і невизначеним. Якщо спробувати охопити й окреслити найзагальнішими рисами те, що відбувається в альтернаційних конструкціях, першою впадає в око ознака взаємного переміщення, перерозподілу, зміни позицій / місця супровідників предиката (аргументів і обставинних термінів). Отже, для досліджуваного яви- 28 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos для цього терміна пропонується литовська назва — ЧЕРГУВАННЯ ВИРАЖЕННЯ АРГУМЕНТІВ. Можливо, цей термін також недостатньо точний і потребує уточнення модифікатора, а також його можна було б застосовувати не лише до цього явища, але, схоже, він досить точно передає сутність явища; крім того, на відміну від варіювання, ЧЕРГУВАННЯ дає підстави припускати, що процес охоплює обмежену кількість випадків. Цей термін не передбачає жодної оцінки досліджуваного явища, тому має підходити для всіх граматичних моделей. 2.4. Як зазначалося, існують різні типи чергування вираження аргументів, які, мабуть, найдоцільніше класифікувати за тим, вираження яких граматичних функцій, реалізованих аргументами, — прямого додатка та / або підмета — воно стосується. 1. Чергування вираження підмета й додатка: (9) a. Мене обліпили осоти. b. Я обліпився осотами. 2. Чергування вираження підмета: (10) a. У дворі пахне бузком. b. У дворі пахне бузками. 3. Чергування вираження додатка та його підтипи: a) чергування вираження як додатка, так і обставинного терміна, що позначає місце дії9: (11) a. Дитина намазує масло (масла) на хліб. b. Дитина намазує хліб маслом. б) чергування вираження як додатка, так і отримувача дії / впливу10: (12) a. Мама (об-, пере-, одягає) сорочку дівчинці. b. Мама (об-, пере-, одягає) дівчинку сорочкою. в) чергування місця дії / впливу та додатка: 9 Тут узагальнюється зміст різних семантичних функцій, виконуваних обставинними термінами, таких як локатив, директив або мета (goal). 10 Тут відмежовуються від так званої граматичної функції непрямого додатка, а для обставинного терміна узагальнюється зміст отримувача дії / впливу (recipient), посесора (possessor) і адресата (target person). 29 KRISTINA LENARTAITĖ (13) a. Хлопці пробігли навколо озера. b. Хлопці пробігли озеро. (14) a. Дитина вдарила по м’ячу ногою. b. Дитина вдарила м’яч ногою. Тут згадано найвиразніші типи й підтипи чергування вираження аргументів, тож, можливо, деякі випадки залишилися непоміченими й не були включені. Крім того, типи чергувань не є закритими — вираження аргументів конструкцій різних типів може чергуватися, пор.: (15) a. У дворі пахне олією. b. Двіром пахне оліями. c. У дворі пахне оліями. Чергу́вання в (15a) і (15b) охоплює зміни вираження двох супутників предиката, тоді як у (15a) і (15c), а також у (15b) і (15c) — лише одного, тому чергування в (15a) і (15b) відповідно належить до типу чергувань вираження суб’єкта й об’єкта, а чергування в (15a) і (15c), а також у (15b) і (15c) — до типів чергувань вираження суб’єкта. У реченнях (15a) (=10a) і (9a) можна поставити під сумнів суб’єктність олій та кропив через невідповідність одній семантичній ознаці, характерній для суб’єкта: у реченнях із нейтральним актуальним членуванням, якими є аналізовані речення, олії та кропиви належать до реми речення, тоді як у дворі та у мені в обох реченнях є темами. Статус нейтральної теми в реченні є однією з прототипових ознак граматичної функції підмета (див. Holvoet, Semėnienė 2005: 49–50). Темами олії та кропиви могли б стати хіба що після переміщення на початок речення та підсилення логічним наголосом — тоді це вже були б речення з маркованим актуальним членуванням. Тут виражені називним відмінком аргументи все одно вважаються суб’єктами, хоча й не відповідають усім ознакам прототипового суб’єкта. У реченні (15c) суб’єктом слід визнати іменник у дворі, хоча він реалізований місцевим відмінком: місцевий відмінок у дворі11 тут ужито у вторинній — суб’єктній — функції. До типу чергування суб’єкта й об’єкта належать також приклади, у яких немає підстав сумніватися в суб’єктності відповідно реалізованих аргументів (16), однак у прикладах типу чергування суб’єкта (17), здається, завжди виникає ця проблема, пор.: 11 Крім того, в аплікативній граматиці, як і в багатьох інших теоретичних моделях, визнається необхідність суб’єкта в реченні: «якщо словосполучення є реченням, то воно має суб’єкт» (Shaumyan 2006: 229). Безособові речення та інші речення з невираженим суб’єктом мають так звану форму нульового суб’єкта (dummy або zero terms). 30 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos (16) a. Мухи обсіли мед. b. Мед обсіли мухи. (17) a. Від озера повіяло прохолодою. b. Озеро повіяло прохолодою. Обґрунтованість розрізнення перелічених типів чергування вираження аргументів та інші критерії, обов’язкові для цього явища, слід перевірити, дослідивши механізм вираження конструкцій. 3. ЧЕРГУВАННЯ ВИРАЖЕННЯ АРГУМЕНТІВ В АПЛІКАТИВНІЙ ГРАМАТИЦІ Чергу́вання вираження аргументів намагалися пояснити, орієнтуючись як на відмінності в семантиці речень (пор. примітку 4), так і на зміни їхньої структури (пор. примітку 3). Фрагментарні зауваження литовських мовознавців щодо досліджуваного явища здебільшого висвітлюють семантичні відмінності (пор. примітку 1). Усі дослідження надають цінні дані. Дослідження, спрямовані на пошук семантичних відмінностей між конструкціями, що чергуються, мають враховувати й екстралінгвістичні чинники, наприклад аналіз ситуацій, які зумовили іншу оцінку становища їхніх учасників; більшість висловлених із цього приводу міркувань (профілювання, відмінності в кодуванні актуального членування речення тощо) видаються слушними й такими, що відповідають відповідним потребам і можуть бути застосовані лише в конкретній ситуації. Однак очевидно, що в мовній системі (а з огляду на універсальність явища чергування — у системах) існують граматичні засоби вираження відповідних потреб — тож саме з цього й планується розпочати аналіз литовських чергувань аргументів. Для всебічного дослідження цього явища наступним кроком має бути пов’язування формальних засобів і процесів вираження з явищами семантичної сфери. Сподіваємося, що належне пояснення процесу вираження допоможе відокремити істотні чинники семантичної сфери від другорядних. Для досягнення зазначених цілей обрано метод і засоби універсальної аплікативної граматики, яку також називають семіотичною теорією мови (Semiotic Theory of Language). Основним творцем моделі був С. Шаумян. Важлива риса цієї граматики — розмежування явищ генотипного й фенотипного рівнів (див. розділ 2.1). Оскільки явище чергування аргументів діє універсально, принципи його дії насамперед слід визначити на рівні відношень між функціональними одиницями генотипної граматики (предикатами, термами й 31 Kristina Lenartaitė модифікаторами), а також між оператором і операндом12. 3.1. Отже, далі слід визначити основні принципи аплікативної граматики, що застосовуються, поряд з іншими явищами, і для пояснення досліджуваного явища. Одним із фундаментальних законів мовної системи тут є принцип функціональної суперпозиції, який створює ієрархію первинних і вторинних функцій знаків та фонем. Цей принцип широко застосовується для пояснення явищ фенотипного рівня (фонології, морфології та синтаксису). «У контексті зміни значення або функції знак чи фонема A застосовується до знака чи фонеми B способом суперпозиції так, що B використовується як вмістище, а A — як двошаровий <B SUP A>. У результаті суперпозиції створюється відношення функціональної деривації, за якого B стає функціональним дериватом або альтернантом A. Знак або фонема B отримує вторинне значення чи функцію, що „накладається“ на його первинне, незалежне від контексту значення чи функцію» (Shaumyan 2006: 131). (Тут і далі переклад мій — K. L.) Для визначення універсальних граматичних процесів постулюється ідеалізований закон автономності граматики щодо лексикону, який репрезентують два процеси абстрагування: 1) структура речення абстрагується від слів, що її заповнюють; 2) структура речення абстрагується від її лінійної репрезентації. Отже, залишаються основні, універсальні елементи — синтаксичні функції. В універсальній синтаксичній структурі розрізняють чотири основні функції: предикати, терми (аргументи предикатів і обставинні терми), модифікатори термів і модифікатори предикатів. На фенотипному рівні ці функції як первинні відповідно приписуються чотирьом класам слів: дієсловам — функція предикатів, іменникам — термів, прикметникам — модифікаторів термів, прислівникам — модифікаторів предикатів. Кожен клас слів, крім первинних синтаксичних функцій, 12 Ці відношення визначаються законом сполучуваності словосполучень (словосполучення тут розуміється подібно до гештальту — слово разом зі структурним значенням): «Якщо значення словосполучення недостатнє й має бути доповнене значеннями інших словосполучень, таке словосполучення називається оператором і сполучається з одним або кількома словосполученнями, які називаються операндами, щоб утворити нове словосполучення, яке називається результантом» (Shaumyan 2006: 213). 32 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos може мати й вторинні. Функціональна суперпозиція — це такий процес, коли вторинну функцію «накладають» на первинну функцію, унаслідок чого створюється нова двошарова функція. Нова функція є комбінацією первинної та вторинної. Після суперпозиції слово («суперпоноване») має ознаки обох функцій — і первинної, і вторинної. Наприклад, первинна функція слова baltas — бути терм-модифікатором, як-от у реченні Baltas šunelis vizgina uodegą. А ось у реченні Baltas yra geras, o juodas blogas воно вже виконує функцію терма. Отже, у другому випадку прикметник зазнає суперпозиції іменника, тому синтаксична функція прикметника зливається із синтаксичною функцією іменника. У реченні Vakar aš vaikščiojau sode ir staiga matau – Jonas структурне значення слова matau сприймається як минулий час. Отже, тут функцію теперішнього часу поєднано з функцією минулого часу. У реченні Jonas yra vairuotojas слово vairuotojas у сполученні yra vairuotojas має вторинну, предикативну функцію, яку було «накладено» на його первинну (термову) функцію шляхом суперпозиції, коли це слово сполучилося з оператором yra. Це приклади синтаксичної суперпозиції. У морфології механізм суперпозиції діє в процесі деривації: лише непохідні слова мають первинні синтаксичні функції, тоді як похідні слова мають лише вторинні функції, виведені шляхом суперпозиції з функцій непохідних слів, наприклад: слово žalias є непохідним і має первинну функцію терм-модифікатора, а žalumas є його похідним, утвореним додаванням відповідного зовнішнього показника іменника13 (-um-as) і «накладанням» функції терма на первинну функцію непохідного слова — терм-модифікатора, унаслідок чого утворюється вторинна подвійна функція похідного слова — терм-модифікатор і терм. Механізм суперпозиції діє також на рівні деривації значень слів, пор. первинне значення слова žalias «такий колір»: шляхом суперпозиції до цього значення «накладають» первинне значення слова nepatyręs — «недосвідчений, незвиклий», виводячи вторинне значення слова žalias «недосвідчений, невмілий; молодий». Це метафоричний спосіб перенесення значення: вторинне значення слова žalias і первинне значення слова nepatyręs пов’язує відношення синонімії, а обидва значення слова žalias пов’язані відношенням полісемії. 3.2. Досліджуване явище аргументної перехідності S. Шаумян також пояснює дією суперпозиції — 13 Суперпозиція синтаксичної функції може не мати жодного зовнішнього показника, пор.: nematau akmens ir akmens sieną. 33 KRISTINA LENARTAITĖ пояснює дією суперпозиції та відводить йому місце поряд з іншими синтаксичними явищами, обґрунтованими трансформацією14 (наприклад, пасивізацією). Перш ніж визначити правила суперпозиції, що регулюють це явище, слід розглянути ієрархію застосування синтаксичних термів до предиката, або, інакше кажучи, аплікативну ієрархію (Applicative Hierarchy)15. Тут, подібно до реляційної граматики, синтаксичні, або просто граматичні, функції (пор. Holvoet, Mikulskas 2005: 7) умовно позначаються так: 1 — суб’єкт, 2 — прямий об’єкт, 3 — непрямий об’єкт, Q — обставинний терм (лише в аплікативній граматиці, на відміну від реляційної, суб’єкт і прямий об’єкт не вважаються елементами, що позначають граматичні відношення, а є членами бінарного відношення, яке створює двомісний предикат). Синтаксичні терми ієрархічно розташовані так: [1 > 2 > 3] > Q 14 Пасивні конструкції в аплікативній граматиці вважаються конверсіями активних конструкцій, але їх виникнення та взаємний зв’язок пояснюються інакше, ніж у трансформаційній або реляційній граматиці: ізоморфізм базових компонентів активних і відповідних їм пасивних конструкцій, установлений S. Шаумяном (ізоморфізм не слід плутати з еквівалентністю), полягає в тому, що відношення предиката й суб’єкта в активних конструкціях ізоморфне відношенню предиката й обставинного терма в пасивних конструкціях (якому відповідає суб’єкт активної конструкції). Предикат є головним елементом, що репрезентує речення: мінімальне речення і є предикатом. Отже, в аплікативній граматиці конверсійним називають не відношення між конструкціями (активна й пасивна: R(x, y) і R'(y, x)), а конверсійний предикат виводиться з предиката активного речення (базового предиката) шляхом застосування до нього абстрактного оператора конверсії; з цього предиката далі конструюється пасивний предикат (тобто конверсійний предикат виводиться з базового предиката, але не навпаки; пасивний предикат не є конверсійним предикатом, а лише виводиться з конверсійного предиката, який, своєю чергою, виводиться з базового предиката). Тож якщо й можна говорити про трансформацію або конверсію активних і пасивних конструкцій, то лише на рівні структур предикатів цих конструкцій, адже пасивні конструкції слід вважати породженими незалежно від відповідних активних; пасивні конструкції лише можуть бути редуковані до відповідних активних (Desclés, Guentchéva, Shaumyan 1985: 22–24; Shaumyan 2006: 234–235; див. також зауваження в розділі 2.1). 15 Ця ієрархія випливає із законів формування речення. «Речення складається з ієрархії бінарних комбінацій його складників», отже: 1) «якщо X — оператор, що сполучається з термом Y, щоб утворити речення Z, то X є неперехідним предикатом, а Y — суб’єктом; 2) якщо X — оператор, що сполучається з термом Y, щоб утворити неперехідний предикат Z, то X є перехідним предикатом, а Y — прямим об’єктом; 3) якщо X — оператор, що сполучається з термом Y, щоб утворити перехідний предикат Z, то X є двоперехідним предикатом, а Y — непрямим об’єктом; 4) якщо X — оператор, що сполучається з фразою Y, щоб утворити фразу Z того самого типу, що й Y, то X є атрибутом Y» (Shaumyan 2006: 228–232). 34 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos Дужки відокремлюють терми предиката, члени рамки предикації. 3 тут є маркованим щодо 2, оскільки ранг 2 (сукупність функціональних позицій у реченні) ширший: 2 реалізується і в перехідному, і в двоперехідному реченні, а 3 — лише в двоперехідному; однак 2 є маркованим щодо 1, оскільки 1 реалізується і в неперехідних, і в перехідних, і в двоперехідних реченнях; а Q є маркованим щодо рамки предикації, ранг якої ширший: рамка предикації реалізується в усіх реченнях, а Q — не в усіх. Отже, діатезу — трансформацію речення A у речення B — визначають такі правила: 1. Якщо 3 ототожнюється з 2, то 2 має зазнати суперпозиції Q: <3 SUP 2> → <2 SUP Q> 2. Якщо 2 ототожнюється з 1, то 1 має зазнати суперпозиції Q: <2 SUP 1> → <1 SUP Q> 3. Якщо 3 ототожнюється з 1, то 1 має зазнати суперпозиції Q: <3 SUP 1> → <1 SUP Q> Коротко кажучи, якщо терм речення A реалізується як терм вищого порядку B, то терм B реалізується як обставинний терм (Shaumyan 2006: 235–236). Перше правило охоплює один випадок чергування вираження об’єкта — чергування вираження як об’єкта, так і одержувача дії / впливу (пор. 12ab), пор.: (18) a. Мама обгортає дитині хустку. b. Мама обгортає дитину хусткою. У реченні (18a) аргументи предиката виконують прямі функції: мати — 1, хустка — 2, дитина — 3, тоді як у реченні (18b) через зазнану суперпозицію аргументи набувають вторинних — двошарових — функцій: 3 зазнає суперпозиції 2, 2 — Q, а 1 — суперпозиції 1 (тобто нульової суперпозиції16), пор.: (18) b. мати хустка дитина <1 SUP 1> <2 SUP 3> <3 SUP 2> Інші випадки чергування вираження об’єкта охоплюють обставинний терм, який у найширшому розумінні виконує семантичну функцію місця дії / впливу, 16 Трансформація не обов’язково має змінювати функцію кожного терма речення. Ситуація, коли функція терма залишається незмінною, як-от у суб’єкта мати у реченнях 18a і 18b, називається нульовою суперпозицією. 35 KRISTINA LENARTAITĖ зміну вираження (див. с. 8), тому правила, встановлені С. Шаумяном, слід доповнити ще одним: Якщо Q ототожнюється з 2, то 2 має зазнати суперпозиції Q: <Q SUP 2> → <2 SUP Q> (19) a. Дівчата встромляють квіти в коси. b. Дівчата прикрашають коси квітами. У реченні (19a) первинні функції аргументів предиката й термів обставин такі: дівчата – 1, квіти – 2, коси – Q, тоді як у реченні 19b після суперпозиції виникають такі вторинні функції, пор.: (19) b. дівчата квіти коси <1 SUP 1> <2 SUP Q> <Q SUP 2> Друге правило, встановлене С. Шаумяном, придатне не лише для пояснення чергування у вираженні суб’єкта й об’єкта, а й процесу пасивізації. Це свідчить про функціональну спільність цих явищ і вказує на місце чергування аргументів у мовній системі. (20) a. Поросята обліпили свиню. b. Свиня обліпилася поросятами. c. Свиня була обліплена поросятами / обліпилася поросятами. Лише в реченні (20a) реалізовано первинні функції аргументів: поросята – 1, а свиня – 2. У реченні (20b) свиня набуває вторинної функції <2 SUP 1> і внаслідок цього підвищується до позиції суб’єкта, тоді як поросята отримують вторинну функцію <1 SUP Q> і понижуються до позиції терма обставини. Пасивним відповідником (20a) є (20c), що виникає внаслідок дії того самого правила суперпозиції, пор.: (20) c. поросята свиня <1 SUP Q> <2 SUP 1> Для типу чергування у вираженні суб’єкта також потрібно визначити окреме правило: Якщо Q ототожнюється з 1, то 1 має зазнати суперпозиції Q: <Q SUP 1> → <1 SUP Q> (21) a. У лісі повиростало грибів. 36 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos b. У лісі виросло багато грибів. (22) a. На кухні смердів часник. b. Кухня смерділа часником. c. На кухні смерділо часником. Речення цього типу (21b) і (22b) якраз і слід пояснювати дією цього правила. Важливо зауважити, що в реченні (21a) вираження підмета (грибів) є нетиповим, однак його також можна пояснити суперпозицією: дієслово виросло є похідним від росло, отже, щодо вихідного слова виросло може мати лише вторинну функцію, яка шляхом суперпозиції «накладається» на первинну функцію росло; через це аргумент, якого вимагає предикат виросло, реалізується не називним, а родовим відмінком — і це вже є формально вираженим показником вторинної функції цього аргументу: тобто іменник грибів, реалізований родовим відмінком, тут має вторинну функцію підмета, пор.: у лісі ростуть гриби й у лісі виросло грибів. У реченні (21b) граматична функція підмета з речення (21a) (грибів) змінилася — шляхом суперпозиції на нього було «накладено» граматичну функцію об’єкта, хоча це й не виражається жодними зовнішніми показниками. Речення (22c) трансформується з речення (22b) шляхом суперпозиції, коли до термів «накладається» вторинна функція обставинного терма (Q) (функція обставинного терма часником тут не змінюється, тобто він зазнає нульової суперпозиції): (22) c. кухня часник << Q SUP 1 > SUP Q > << 1 SUP Q > SUP Q > Третє правило дії суперпозиції, сформульоване С. Шаумяном, застосовується для трансформації англійських давальних альтернацій у пасивні конструкції17. У литовській мові це правило можна було б застосувати хіба що до таких випадків: a. господиня дала цуценяті їжі і b. цуценя господинею є нагодоване їжі18. Тут у другому (b) реченні вторинна функція терма цуценя — це <3 SUP 1>, а терма господиня — <1 SUP Q>; функція терма їжа не змінюється, тобто він 17 Пор.: a. John handed the scarf to Mary; b. John handed Mary the scarf; c. Mary was handed the scarf by John. У першому реченні (a) аргументи виконують первинні функції. John — 1, scarf — 2, Mary — 3; друге речення (b) трансформується за першим правилом — <1 SUP 1> <2 SUP Q> <3 SUP 2>, а третє речення (c) трансформується з другого (b) за третім правилом, сформульованим С. Шаумяном: <<1 SUP 1> SUP Q> <<2 SUP Q> SUP Q> <<3 SUP 2> SUP 1> (Shaumyan 2006: 235–236). 18 Plg. Šunelis šiandien tebėra nieko neduotas (Jablonskis 1997: 140). 37 KRISTINA LENARTAITĖ зазнає нульової суперпозиції — <2 SUP 2>. Однак у зв’язку з так званим підвищенням непрямого об’єкта до позиції підмета не слід приписувати йому виняткової функції в процесі зміни вираження аргументів: тут найважливішим є підвищення терма, що виконує функцію непрямого об’єкта, як і будь-якого іншого терма / обставинного терма (пор. 20b, 21b, 22b), до позиції підмета, а не сама вихідна граматична функція непрямого об’єкта. Крім того, розглядуваний приклад стосується не альтернації, а пасивізації — явища, близького до зміни вираження аргументів. Усі розглянуті правила охоплюють зміну позицій двох термів — і підмета / об’єкта, і обставинного терма; у всіх випадках початковим пунктом змін стає підвищення останнього до позиції підмета або прямого об’єкта, звідки випливає пониження аргументу, який перед цим виконував граматичну функцію підмета чи об’єкта, до позиції обставинного терма. Однак видається, що перебіг подій не обов’язково має відбуватися лише в такій послідовності, оскільки явище зміни вираження аргументів охоплює чимало випадків, коли змінюється позиція лише одного аргументу чи обставинного терма (випадки зміни вираження місця дії / впливу та прямого об’єкта, пор. 13ab, 14ab), наприклад: (23) a. Дитина перепливла річку. b. Дитина перепливла через річку. (24) a. Хлопчик б’є по м’ячу. b. Хлопчик б’є м’яч. У реченні (23a) дієслово перепливла унаслідок деривації набуває вторинної функції — функції перехідного предиката — щодо первинного неперехідного предиката пливла; тому типовий іменник із «обставинним» значенням річка, який щодо первинного предиката виконує функцію обставинного терма (пор. плисти в річці, річкою), стає можливим реалізувати як прямий об’єкт19 — таким чином шляхом суперпозиції іменник річка реалізується у вторинній двошаровій функції <Q SUP 2>. У реченні (23b) після суперпозиції річка з аргументу понижується до обставинного терма, і її функція вже є <<Q SUP 2> SUP Q>. Крім того, у реченні (23b) очевидна надлишкова інформація. 19 За словами А. Друктейніса, у конструкціях із дієсловами руху чи напрямку синтаксичний статус елементів, що реалізуються по-різному, не змінюється, і такі сполуки не належать до об’єктних відношень (Drukteinis 1985: 59). Однак об’єктність річки підтверджує також тест пасивізації, пор. річка була перепливла дитиною, а двошаровий зміст можна пояснити дією суперпозиції. 38 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos Подібно до речення (23a), у реченні (24b) шляхом деривації, але без будь-яких зовнішніх показників, інтранзитивний предикат реалізується у вторинній функції транзитивного предиката, а його аргумент — колишній обставинний терм — реалізується у вторинній функції прямого додатка — <Q SUP 2>. Доказом напряму трансформації та подвійних функцій предиката й аргументів (і / або обставинних термів) трансформованих конструкцій у цьому та інших випадках перекачування можна вважати той факт, що значення трансформованої конструкції обов’язково імплікує принаймні частину нетрансформованої інформації20, але не навпаки, пор.: вплітати коси (19b) — «вплітаючи щось у коси, зробити їх прикрашеними»; свині обрости поросятами (20b) — «через (численне) обростання поросятами стати оброслою ними»; переплисти через річку (23b) — «перепливаючи через річку, перетнути її (переплисти)»; переплисти річку (23a) — «перепливаючи, перетнути (переплисти) річку»; вдарити м’яч (24b) — «вдарити ногою по м’ячу, спонукавши його рухатися». 3.3. Важливо також повернутися до питання про роль предиката в розглядуваних трансформаціях. У деяких випадках перекачування (пор. 20ab, 23ab) на первинну функцію транзитивного предиката накладається шляхом суперпозиції вторинна функція інтранзитивного предиката. Так, до речі, відбувається і в усіх випадках пасивізації. Отже, у таких конструкціях сама зміна предиката21, 20 Подібно до цього, у моделі лексичних правил B. Levin, M. Rappaport Hovav і S. Pinker обґрунтовують напрям виведення альтернацій (див. примітку 3), тоді як заперечення S. Iwata трансформації структури предиката та його значень у випадку локативних альтернацій, аргументоване тим, що деякі дієслова нібито допускають лише один із варіантів, слід розглядати в ширшому контексті явища перекачування аргументів та його оточення, з’ясовуючи передумови можливості відповідної реалізації / нереалізації, а не пояснюючи сам механізм вираження (Iwata 2005: 356–361). 21 У формальному описі процесу пасивізації усунення транзитивності пояснюється введенням неспецифікованого терма (unspecified term), який із базового предиката (транзитивного — двомісного — предиката активної конструкції), застосувавши до нього оператор конверсії, виводить конверсивний предикат (див. примітку 14), який і далі є двомісним; і лише після поєднання конверсивного предиката з неспецифікованим термом як результат його поєднання отримується одномісний інтранзитивний пасивний предикат. Отже, однією з функцій неспецифікованого терма є перетворення конверсивного предиката на одномісний пасивний предикат. Інші ознаки неспецифікованого терма такі: 1) він має синтаксичну функцію вторинного терма (тобто прямого додатка); 2) його значення — «місце агента» (тобто він указує на будь-якого агента, якого можна специфікувати за інформацією контексту, прагматичної ситуації або лексичного значення предиката); 3) він позначається нульовим знаком, тобто ніяк не виражається (Descĺes, Guentchéva, Shaumyan 1985: 14, 55). Поки що незрозуміло, як формально слід позначати незаповнену позицію прямого додатка у випадках перекачування зі змінною транзитивністю предиката. 39 Kristina Lenartaitė що зумовлює реалізацію деяких його аргументів і / або обставинних термів в інших — вторинних — функціях, є очевидним. Випадки перекачування з незмінною транзитивністю предикатів слід пояснювати як закономірності, наявні в мовній системі, що дають змогу реалізувати предикатну структуру кількома способами: базовим предикатом і відкритими в його структурі позиціями для аргументів із первинними функціями, а також похідним предикатом і відкритими в його структурі позиціями для аргументів похідних функцій і / або обставинних термів. Похідний предикат завжди успадковує структуру базового й шляхом суперпозиції поєднує її зі зміненою предикатною структурою, створеною будь-яким із описаних способів трансформації (або різними можливими їх комбінаціями — зрештою всі операції зводяться до двох базових: або ранг аргументу / обставинного терма підвищується, або знижується). Отже, структура похідного предиката трансформується з базового, але самі конструкції одна з одної — ні; їх можна лише споріднити через їхні предикати, а з трансформованої структури можна виділити (редукувати) базову, оскільки остання імплікована трансформованою. Це можна довести на такому прикладі: (25) a. Мисливці кладуть гілки на яму. b. Мисливці обкладають яму гілками. Цю пару речень не слід зараховувати до перекачування вираження аргументів, оскільки аналогічні процеси тут реалізуються не тією самою, а різними дієслівними лексемами. Предикат другого речення (b) apdeda похідний від предиката першого речення deda: отже, і дериват apdeda має вторинну функцію щодо базового слова deda, показником деривації на морфологічному рівні є префікс ap-, а значення похідного дієслова вказує на напрям семантичної деривації — apdėti «класти щось на щось, обкладаючи з усіх боків». На абстрактному рівні граматичних функцій структура базового предиката шляхом суперпозиції поєднується з однією з моделей вираження вторинних функцій аргументів предиката, зафіксованих у структурі мови (тобто з розглянутими правилами трансформації та їх комбінаціями), а на морфосинтаксичному рівні вторинні функції похідного предиката позначаються аргументами (і обставинними термами), реалізованими відповідними відмінками та / або прийменниковими конструкціями. У цьому випадку очевидно, що відношення виведення пов’язує лише предикати, а конструкції пов’язуються через відношення між їхніми предикатами; з трансформованої структури предиката можна виділити (редукувати) базову (пор. apdėti duobę šakomis «класти 40 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos гілки на ямі так, щоб яму було повністю обкладено»), однак це не означає, що для реалізації конструкції похідного предиката обов’язково потрібна проміжна операція реалізації конструкції базового предиката — друге речення можна висловити незалежно від першого. Усі розглянуті процедури та їхня точна послідовність важливі лише для пояснення відношень між обома конструкціями, але не для продукування конкретного речення в конкретному контексті: коли потрібно створити речення з предикатом apdėti, не обов’язково згадувати, що останній утворений від dėti. Розглянутий випадок та інші подібні функційно відповідають аргументній альтернації й відрізняються від неї формальними ознаками морфологічного рівня (показником морфологічної деривації). У явищах аргументної альтернації відбуваються процеси, аналогічні щойно розглянутому випадку, як щодо зміни предиката, так і щодо його аргументів (і/або ад’юнктів), однак у дієслівній лексемі вони зовні ніяк не виражені; отже, було б слушно включити до периферії аргументної альтернації й пари структур із реалізованими словотвірними показниками (як-от 25ab) (у деяких мовах, наприклад у чичева (chicheŵa), процеси, аналогічні аргументним альтернаціям, можуть реалізовуватися лише завдяки приєднанню префікса ir- до дієслівної лексеми (пор. прим. 3); і в німецькій мові зміни у вираженні аргумента з локативною роллю реалізуються завдяки приєднанню до дієслова афікса be-, пор.: Sie sprü hte Farbe an die Wand «вона бризкала фарбою на стіну» і Sie besprühte die Wand mit Farbe «вона обприскувала стіну фарбою» (Michaelis, Ruppenhofer 2001: 12)). Через аналогічність процесів і відмінності в актуальному членуванні двох речень місце явища аргументної альтернації в системі мови слід шукати поруч із явищем пасивізації22 (пор. 20abc). Можливо, після докладніших досліджень семантичних функцій аргументної альтернації (особливо у сфері прагматики) з’ясується, що це явище (або принаймні деякі його випадки) функційно належить до периферії вираження категорії стану. Залучені для пояснення процесів аргументної альтернації засоби аплікативної граматики лише частково охоплюють передумови виникнення пар конструкцій (про них, поза контекстом, можна судити лише з огляду на змінені функції аргументів); у цій статті залишилися не розглянутими й відмінності в актуальному членуванні, що реалізуються в багатьох випадках аргументної альтернації; крім того, не менш важливо 22 А. Holvoetas стверджує, що категорія стану також є засобом граматикалізації актуального членування: конструкція пасивного стану дає змогу нічого не говорити про діяча, зосередивши увагу на об’єкті, який стає темою речення (Holvoet 2003: 87; див. також міркування Holvoetas про вираження граматикалізованої вторинної теми у примітці 1). 41 KRISTINA LENARTAITE визначити семантичні особливості дієслів, що допускають альтернацію, — усе це завдання подальших досліджень. 4. ВИСНОВКИ Альтернація вираження аргументів — універсальне явище структури мов, тому випадки аргументної альтернації в литовській мові слід розглядати з огляду на аналогічні явища в інших мовах та їх дослідження. Було помічено, що в зарубіжній літературі широко вживаний для цього явища термін «альтернації» застосовують у двох значеннях: у широкому — як сукупність можливостей варіювання вираження аргументів предиката (позиція B. Levin), і у вузькому — як закономірності вираження аргументів предиката, відповідно граматикалізовані в системах різних мов (саме так аргументні альтернації розуміє більшість дослідників; цієї позиції дотримуємося й ми). Отже, випадки, віднесені до альтернації (чергування) вираження аргументів, мають відповідати всім таким критеріям: 1) лексичний склад речень має бути однаковим; 2) необхідні зміни структури предиката в конструкціях, що чергуються; 3) зміни у вираженні обов’язково мають стосуватися принаймні однієї з граматичних функцій, які реалізують аргументи предиката, тобто суб’єкта, прямого додатка або обох водночас (непрямий додаток не відіграє особливої ролі в процесі аргументної альтернації: граматична функція непрямого додатка, як і функція будь-якого іншого терма чи ад’юнкта, важлива в цьому явищі лише тому, що його підвищують до позиції суб’єкта або прямого додатка); 4) відношення між реченнями, що чергуються, можна розуміти як парафрастичне, а щодо логічної істинності висловлювань — навіть як еквівалентне. З огляду на найзагальніші риси досліджуваного явища пропонується його литовська назва — аргументна альтернація. Для опису процесів реалізації аргументної альтернації залучено засоби аплікативної граматики, серед яких найважливішу роль тут відіграє явище, що діє універсально на всіх мовних рівнях, — функційна суперпозиція. Саме завдяки суперпозиції на рівні семантичних функцій виникають можливості, закріплені відповідно в системі кожної мови, виражати предикати їхніми базовими структурами (з первинними функціями аргументів) і похідними структурами, у яких аргументи реалізуються вторинними (двошаровими) функціями. Відношення між предикатами конструкцій, що чергуються, визначається як відношення базового до похідного, однак їхні конструк- 42 Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos Конструкції не вважаються похідними одна від одної, адже можуть породжуватися незалежно, за винятком випадків, коли з конструкції похідного предиката можна виокремити (редукувати) конструкцію базового предиката, оскільки остання завжди імплікується конструкцією похідного предиката. З огляду на аналогічні процеси до периферії чергування вираження аргументів належать також пари конструкцій, що реалізують відмінності у вираженні аргументів за допомогою дієслівної форми з префіксом і відповідної безпрефіксної форми; місце ж самого явища чергування аргументів у системі мови, з огляду як на подібність процесів реалізації, так і на спільні риси вираження актуального членування, вочевидь, слід розглядати поруч із явищем пасивізації. LITERATŪRA Desclés, J.-P., Guentchéva, Z., Shaumyan, S. 1985: Passivization in Applicative Grammar. Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. Drukteinis, A. 1985: Objektiniai santykiai ir jų raiška. Disertacijos rankraštis. Klaipėda. Drukteinis, A. 2007: Sakinio semantinių struktūrų ryšiai ir semantinių funkcijų hierarchija. Res Humanitariae 2, 7–30. Fried, M. 2005: A frame-based approach to case alternation: the swarm-class in Czech. Cognitive Linguistics 16-3, 475–512. Holvoet, A. 2003: Aktualiosios skaidõs problemos. In: A. Holvoet, A. Judžentis, red., Sintaksinių ryšių tyrimai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2003 (Lietuvių kalbos gramatikos darbai, 1), 79–98. Holvoet, Mikulskas, red., 2005: Gramatinių funkcijų tyrimai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. (Lietuvių kalbos gramatikos darbai, 3.) Holvoet, A., Judžentis, A. 2005: Sintaksinės priklausomybės tipai: papildymai ir patikslinimai. In: Holvoet, Mikulskas, red., 2005, 11–38. Holvoet, A., Semėnienė, L. 2005: Veiksnio ir tiesioginio papildinio sąvokos. In: Holvoet, Mikulskas, red., 2005, 39–64. Holvoet, A., Čižik-Prokaševa, V. 2005: Papildiniai ir aplinkybės. In: Holvoet, Mikulskas, red., 2005, 65–92. 43 KRISTINA LENARTAITĖ IWATA, S. 2005: Locative alternation and two levels of verb meaning. Cognitive Linguistics 16-2, 355–407. JABLONSKIS, J. 1997: Lietuvių kalbos gramatika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. LEVIN, B. 1993: English Verb Classes and Alternations: a Preliminary Investigation. Chicago and London: The University of Chicago Press. LEVIN, B., RAPPAPORT HOVAV, M. 2005: Argument Realization. Cambridge: Cambridge University Press. MICHAELIS, L., RUPPENHOFER, J. 2001: Beyond Alternations: A Constructional Model of the German Applicative Pattern. Stanford: CSLI Publications. SHAUMYAN, S. 1987: A Semiotic Theory of Language. Bloomington–Indianapolis: Indiana University Press. SHAUMYAN, S. 2006: Signs, Mind and Reality: A Theory of Language as the Folk Model of the World. Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. SLIŽIENĖ, N. 1978: Veiksmažodžių valentingumo klausimu. Lietuvių kalbotyros klausimai 18, 107–124. SLIŽIENĖ, N. 1980: Subjektinimo ir objektinimo vaidmuo nustatant lietuvių kalbos veiksmažodžių sintaksinį valentingumą. LTSR MA darbai. Serija A, 1 (70), 93–105. SLIŽIENĖ, N. 1994: Veiksmažodžių junglumas valentingumo teorijos požiūriu. Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 1. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 15–54. VAN VALIN, R. D. 2005: Exploring the Syntax-Semantics Interface. Cambridge: Cambridge University Press. VAN VALIN, R. D., LAPOLLA R. J. 1997: Syntax: Structure, Meaning and Function. Cambridge: Cambridge University Press. Kristina Lenartaitė Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva [email protected] 44