Das geistliche Lied im Forschungsspektrum der Theolinguistik

ALBRECHT GREULE Наукові напрями досліджень: (особливо теолінгвістика та духовна пісня), граматика тексту, ономастика, історичний синтаксис. ДУХОВНА ПІСНЯ В ДОСЛІДНИЦЬКОМУ СПЕКТРІ ТЕОЛІНГВІСТИКИ Релігійна пісня у спектрі досліджень теолінгвістики П Р И М І Т К А Теолінгвістика описує, як людям вдається спілкуватися про божественне за допомогою мови. Одне із завдань теолінгвістики — створити таксономію теолектальних текстів. Важливу роль у цьому відіграють перекладні тексти, наприклад переклади Біблії, які також використовують під час богослужінь народною мовою. Крім того, після Реформації в німецькомовному просторі духовні пісні відіграють значну роль у богослужінні. Завдання теолінгвістики — також критично проаналізувати тексти пісень з мовного погляду, зокрема щодо придатності їх використання під час богослужінь. А Н О Т А Ц І Я Теолінгвістика описує, як людям вдається спілкуватися про божественне за допомогою мови. Одне із завдань теолінгвістики — встановити таксономію теолектальних текстів. Важливу роль у цьому відіграють перекладні тексти, наприклад переклади Біблії, які також використовують під час церковних богослужінь, що проводяться народною мовою. Крім того, від часів Реформації в німецькомовному просторі духовні пісні відіграють важливу роль у церковних богослужіннях. Завдання теолінгвістики — також критично аналізувати тексти пісень з погляду мови, зокрема щодо придатності цих текстів для використання під час церковних богослужінь. 1. ТЕОЛІНГВІСТИКА «Тільки не ще одна лінгвістика з дефісом!» Я добре розумію це заперечення проти терміна теолінгвістика; я й сам довго міркував, як назвати К Л Ю Ч О В І С Л О В А: теолінгвістика, релігійна мова, сакральна мова, духовний гімн, мовна критика. К Л Ю Ч О В І С Л О В А: теолінгвістика, релігійна мова, сакральна мова, гімн, мовна критика. 120 Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV Das geistliche Lied im Forschungsspektrum der Theolinguistik те, що мене цікавить і захоплює в цій сфері мововживання. Спочатку я використовував для цього термін «сакральна мова»; інші говорять про «мову релігії» або «релігійну мову». З огляду на майже неосяжне тематичне розмаїття та величезний дослідницький потенціал, що з часом накопичився, особливо поза межами германістики, мені дедалі ясніше ставало, що термін теолінгвістика чи не найкраще підходить, аби досить точно позначити предмет дослідження поза національно-мовними та релігієзнавчими межами. Звідки походить інтерес до теолінгвістичних питань? Якщо запитати себе, що таке культурна мова, то побачимо, що перелік критеріїв, за якими мову називають культурною, не обходиться без включення критерію наявності в ній релігійного різновиду чи релігійного регістру, тобто — за іншою термінологією — без критерію «сакральності» (Greule 2004: 140f.). Ознайомившись із формуванням і виникненням культурних мов Європи (Janich, Greule 2002), можна побачити, що в багатьох випадках переклад Біблії «народною мовою», часто внаслідок Реформації, став вирішальним поштовхом до становлення стандартної мови або навіть до писемної фіксації народної мови як такої. Німецька «єдина мова» — найкращий тому приклад. У термінах варіантної лінгвістики це означає, що, як свідчить увесь історичний досвід мов, у кожній мовній спільноті, визначеній своєю історичною окремою мовою, існує більш або менш виразна мовна сфера, окреслена однією чи кількома релігіями. Її прояв у системі мовних різновидів можна назвати «теолектом». Він може реалізовуватися в усному мовленні, співі та письмі. Якщо я розумію релігію як зв’язок людей із — зазвичай Богом (грецьке theós) названою — особистісно-трансцендентною істотою, то теолінгвістика є наукою, що вивчає мовні форми, у яких люди виражали й виражають цей зв’язок із Теосом. Термін «теолінгвістика» ввів у науковий обіг Жан-П’єр ван Ноппен, який уперше вжив його в середині 1970-х років і в пізніших працях давав дедалі точніші визначення. У 1995 році ван Ноппен пише: теолінгвістика прагне описати, як людський дискурс може використовуватися для позначення божественного, а також як функціонує мова в «релігійних» ситуаціях — способами, що можуть не відповідати вузьким стандартам прямої, однозначної референції, але все ж ґрунтуються на логіці, яку можна окреслити в термінах відомих мовних процесів (метафора, мовленнєві акти,...) Власне поширенню та рецепції терміна сприяв Девід Крістал, який у 1987 році в The Cambridge Encyclopedia of Language (німецьке Straipsniai / Articles 121 A L B R E C H T G R E U L E Ausgabe 1993): „Theolinguistik. Die Untersuchung der Sprache von Bibelgelehrten, Theologen und anderer mit Religionstheorie und –ausübung befasster Personen“. Nach wie vor stammen, wenn man das Internet zu Rate zieht, die meisten Belege für den Gebrauch dieses Terminus aus den englischsprachigen Quellen. На цьому місці слід відзначити програмну статтю Андреаса Вагнера Теолінгвістика? – Теолінгвістика! (Wagner 1999). У цьому пристрасному заклику до теолінгвістичних досліджень Вагнер показує переваги, які співпраця лінгвістів і теологів могла б дати обом дисциплінам. Він цілеспрямовано порушує численні питання, що досі залишаються недослідженими, і пропонує конкретні дослідницькі проєкти. Теолінгвістичні дослідження не виключають жодної релігії — ані так званих язичницьких (дохристиянських), ані природних релігій. Однак саме в цьому аспекті термін «теолінгвістика» не позбавлений проблематичності. Theos означає Бога (у монотеїзмі) або богів (у політеїзмі) в особистісній подобі; отже, теолінгвістика — принаймні якщо керуватися етимологією цього слова — виключала б релігії, які, наприклад, шанують Mana, тобто всепроникну, надприродну силу чи енергію, що не має особистісної форми. Крім того, очевидно, що теолінгвістика — спрощено кажучи — перебуває на межі між лінгвістикою та теологією, так само як етно-, психо- чи соціолінгвістика розташовані на межі між лінгвістикою та, відповідно, етнологією, психологією і соціологією. Проте термін «теологія» має виразно окреслений профіль: хоч він і походить з елліністичної (культово-міфологічної) традиції, у IV столітті його було введено до християнського слововжитку. Через його зв’язок із «язичницьким» корінням минуло ще вісім століть, перш ніж він став загальним поняттям для наукового осмислення питань віри в християнській традиції; однак сьогодні саме в цій традиції він укорінений найглибше. Гостро формулюючи, «теолінгвістика» була б доволі євроцентричною і навіть христоцентричною. Тому в довгостроковій перспективі тут вкрай необхідне рішення, здатне здобути консенсус, щоб не склалося враження, ніби одна-єдина традиція прагне привласнити собі всю сукупність наукових роздумів про релігійну мову, — заперечення, яке дедалі частіше лунає з боку антропологів, етнологів і частково релігієзнавців. За умови досягнення такого консенсусу теолінгвістичні дослідження не повинні виключати зі свого розгляду жодної мови й жодної релігії. Під «мовами» розуміють не лише стандартні чи писемні мови; об’єктом дослідження принципово є всі людські висловлювання, що формують теолектальну комунікативну ситуацію або виникають у ній. Крім того, теолінгвістика не обмежується синхронією — 122 A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a L X I V – L X V Das geistliche Lied im Forschungsspektrum der Theolinguistik вона має також історичну глибину. Як можливе порівняння в історичній перспективі, так само можливе й міжмовне контрастивне порівняння, а також міжрелігійне. Під останнім я маю на увазі, наприклад, порівняння юдейської молитви з християнською, як це вже робилося. До цієї сфери належить і велика проблема перекладу канонічних текстів народними мовами. Теолектальні дослідження в окреслених, дуже широких межах можуть проводитися на всіх рівнях мовної системи: на рівні фонетики (наприклад, риторика проповіді, а також співи), графетики (наприклад, тетраграма), морфології (наприклад, морфеми, що позначають сакральність), лексики, синтаксису, фразеології, граматики тексту (наприклад, граматика тексту молитви) та прагматики. Не слід забувати й про категорію теоніма, що охоплює імена та прізвиська Бога й богів. Дослідження може також стосуватися теолектальних текстових жанрів, хоча ми ще дуже далекі від створення бодай відносно загальноприйнятої таксономії теолектальних класів текстів; її розробка — окремо для кожної релігії та кожної мови — є одним із майбутніх завдань теолінгвістики. Складність такої таксономії цілком відповідає складності терміна «теолект», який я хотів би ототожнити зі старішим терміном «релігійна мова». З огляду на цю складність наведені нижче міркування про можливі категорії теолектальних класів текстів закономірно є неповними й ґрунтуються переважно на досвіді, набутому дотепер у сфері християнської релігії. 1. Категорію канонічних текстів відмежувати відносно просто; до неї належать, наприклад, Біблія та її переклади, Тора, Коран та інші подібні за фундаментальним значенням писання. 2. Значно неодноріднішою є культово-ритуальна сфера, до якої можна зарахувати всі тексти й текстові примірники будь-якою мовою, що використовуються під час богослужіння та побожних практик. Спектр таких текстів у католицькому богослужінні (як приклад) охоплює незмінні складники літургії, написані ієратичною мовою, канонічні тексти, що виголошуються як читання, проповідь, у якій можуть використовуватися найрізноманітніші мовні різновиди, далі — церковні гімни, часто позначені архаїзмами, і аж до спонтанних молитовних прохань (наприклад, під час дитячого, молодіжного чи групового богослужіння), сформульованих переважно релігійною розмовною мовою. 3. Наступною сферою є особистий досвід Бога, який найвиразніше виявляється у приватних молитвах (часто сформульованих самостійно й спонтанно) та так званих свідченнях, а також у висловлюваннях, що бунтують проти Бога. Straipsniai / Articles 123 ALBRECHT GREULE 4. Окремою сферою є сфера офіційно-ділової мови у випадках, коли релігія інституціоналізована. 5. Релігійно-педагогічну та теологічно-наукову сфери, у яких говорять і пишуть в особливому різновиді теолекту, неможливо чітко розмежувати. 6. Не слід оминути увагою й мистецьку сферу, представлену текстами релігійної поезії та релігійної літератури (у цьому випадку, однак, не теологічно-наукової чи публіцистичної). Оскільки нерідко саме особистий досвід Бога надихає поета або письменника, такі тексти цілком можуть набувати форми молитви чи свідчення. 7. Якщо ми наважимося звернутися також до «релігійної» мови в мас-медіа, то виявимо подальші особливості, а також численні перетини з уже згаданими сферами. Отже, з цього огляду видно, що питання таксономії теолектальних текстів — це передусім питання критеріїв або каталогу критеріїв. Широко витлумачений комунікативний контекст, варіант мови, стильовий рівень, функція, інтенційність чи засіб комунікації — усі вони (і, безперечно, багато інших змінних) відіграють тут свою роль. Необхідно з’ясувати, який вигляд зрештою має ця структура і що вона насправді дає. 2. ТЕОЛІНГВІСТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ПРАКТИЦІ Перебіг теолінгвістичних досліджень я описую, спираючись на власний досвід: з перспективи мовознавця-германіста та філолога. З цієї перспективи, однак, слід зазначити, що в сучасній германістичній лінгвістиці та лінгвістиці недавнього минулого вивчення «релігійної» мови посідає дуже скромне місце — або, якщо точніше, його ігнорують, хоча, як я вже зазначав вище, «теоглосія» — так можна назвати мовлення до Бога або про Бога — є істотним складником опису мовнокультурного рівня мовної спільноти. Схоже, що починається переосмислення, адже нещодавно вийшла важлива збірка Sprache und Religion, у якій узагальнено сучасний стан досліджень (Gerber, Hoberg 2009). Своєрідною незгасною темою германістичних досліджень є надзвичайно важливі студії мови біблійного перекладу Лютера. До цієї сфери належать 124 Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV Das geistliche Lied im Forschungsspektrum der Theolinguistik Поступово до розгляду залучали також тексти пісень, написані Мартіном Лютером (див. нижче розділ 4). Важливий для теолінгвістики результат цих досліджень полягає у встановленні того, що німецька народна мова не лише отримала назву «четвертої священної мови», а й стала мовою євангелічного богослужіння. Відтак для євангелічних церков було знято проблему, з якою Католицька церква боролася аж до Другого Ватиканського собору, а саме необхідність відправляти літургію чужою і мертвою мовою. Про те, наскільки й досі привабливим для германістів є перекладання Біблії та який вибухонебезпечний потенціал для міжцерковних відносин у ньому прихований, свідчать проблеми, що виникли під час створення «Уніфікованого перекладу». Ще 2005 року пресреліз Євангелічної церкви Німеччини (EKD) мав драматично звучний заголовок: «„Участь євангелістів у створенні „Уніфікованого перекладу“ Біблії більше неможлива». Йшлося про перегляд Уніфікованого перекладу на тлі суворої римської інструкції «Liturgiam authenticam» 2001 року. Саме інструкція Liturgiam authenticam призвела до провалу масштабного проєкту перегляду Месалу («Месал 2000»). У 1988 році «Міжнародна робоча група літургійних комісій німецькомовного регіону» створила дослідницьку комісію, яка мала зрештою підготувати нове видання німецького Месалу 1975 року, укладеного після Другого Ватиканського собору. Про свою роботу в комісії я неодноразово розповідав. Перегляд і новий переклад тисяч літургійних текстів, робота, виконана приблизно десятьма членами AG3, зрештою, на жаль, призначалися для кошика для паперу. Однак у межах проєкту «Месал 2000» я також ознайомився зі станом досліджень польської сакральної мови. Порівняння німецьких і польських досліджень надзвичайно промовисте. Вони разюче контрастують між собою. По-перше, у Польщі саме полоністи просувають теолінгвістичні дослідження. По-друге, після того як до переломного моменту дослідження релігійної мови в Польщі майже повністю блокувалися, нині їх ведуть із ще більшою динамікою. Релігійна мова вже стала одним із найпопулярніших предметів дослідження в польському мовознавстві загалом. Існує безліч малих і великих студій окремих релігійних текстових жанрів (молитва, проповідь, церковний гімн, переклади Біблії); вивчають багато важливих теоретичних і практичних аспектів як у синхронному, так і в діахронному вимірах; і хоча кілька галузей досліджено лише на початковому рівні, необхідні ресурси наявні, а сприятливі умови для подальшого розвитку створені. По-третє, у Польщі циклічно відбуваються великі міждисциплінарні конференції, присвячені релі- Straipsniai / Articles 125 ALBRECHT GREULE гійній мові. Деякі з них слугують форумом для обговорення найрізноманітніших теолінгвістичних питань, інші висувають на передній план певний вияв чи аспект релігійної мови, наприклад мову катехизації, релігійну мову в медіа, функції окремих текстових жанрів теолекту. По-четверте, наукові дослідження релігійної мови в Польщі нині також мають інституційне підґрунтя. Існує Комісія з релігійної мови (міждисциплінарна й екуменічна за складом), що діє при Раді польської мови Президії Польської академії наук. Комісія цілеспрямовано підтримує відповідні проєкти, а результати досліджень публікуються. Детальний виклад див. у Greule, Kucharska-Dreiß, Makuchowska 2005. Порівняння зі станом досліджень у Німеччині та співпраця з польськими теолінгвістками підказали ідею надати теолінгвістичним дослідженням міжнародного масштабу. Міжнародна робоча група, яка вперше зібралася у 2006 році у Вроцлаві, а надалі щороку засідала в Бохумі, Коуволі, Єні, Фрайбурзі та Празі, поставила собі за мету сприяти дослідженню різноманітних виявів релігійної мови в Європі. Результати конференцій публікуються в книжковій серії Theolinguistica. 3. У ЦЕНТРІ ТЕОЛІНГВІСТИКИ: МОВА ЛІТУРГІЇ Літургія загалом означає релігійні ритуали для поклоніння Богові та зміцнення спільної віри. Вона повністю реалізується мовними засобами. Тому вкрай необхідно ретельно досліджувати мову літургії, і саме мовознавчий погляд може виявитися дуже плідним і дати багато цінних результатів. Якщо в реформаторських церквах німецька мова як мова богослужіння має давню традицію, то в Римо-католицькій церкві мовою богослужіння залишалася латина — «мертва» мова. Тексти, що використовувалися в літургії, їхній мовний стиль і питання їхньої класифікації тут, зрозуміло, не були темою германістики — науки про окрему «живу» мову, її історію та мовну культуру. Докорінні зміни принесла II Ватиканська соборність (1962–1965), яка визнала вживання народної мови в літургії не рідко дуже корисним для народу. До мовознавчих передумов учення про літургійні текстові й мовленнєві жанри, передусім стосовно католицького богослужіння, 126 Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV Das geistliche Lied im Forschungsspektrum der Theolinguistik належить знання таких основних категорій: (1) ритуальність богослужіння, (2) комунікативна структура богослужіння, (3) форми прояву мови в богослужінні. Серед форм прояву мови в богослужінні розрізняють: (1) багатомовність, (2) текстуальність, (3) усне мовлення, (4) писемне мовлення, (5) співану мову. До співаної мови, поряд із важливою для літургістів кантиляцією, належать тексти церковних пісень, що цікавлять гімнологів і мовознавців. Заснування 1991 року Міждисциплінарного робочого гуртка з дослідження співаників в Університеті Майнца та подальше створення архіву співаників у тому самому університеті не лише забезпечили дослідженню церковної пісні та її мови осередок у Німеччині, а й дали початок важливим науковим імпульсам. Можна стверджувати, що завдяки створенню дослідницького коледжу Духовна пісня та церковна пісня: міждисциплінарний підхід (1996–2005) Майнц став центром гімнологічних досліджень у Німеччині. Хоча звідти й не вийшли суто мовознавчі монографії про мову німецької церковної пісні, мовознавство знаходить відгук, а його знання сприяють висвітленню цієї тематики, про що свідчить, наприклад, фундаментальна праця Духовний диворіг (Becker 2001). Так само мовознавці беруть участь у перегляді «Gotteslob». Передусім тут потрібна мовна критика, а особливо — критика нової духовної пісні, підкріплена мовознавчими знаннями. 4. ДУХОВНА ПІСНЯ — СТАРА Й НОВА 4.1. Історія Предметом розгляду в наступному викладі є тексти духовних пісень, які також називають церковними піснями і які (вперше) засвідчені в період приблизно між 1450 і 1550 роками. Найдавнішою німецькомовною церковною піснею, якщо не брати до уваги давньоверхньонімецьку «Пісню про Петра», вважають «Христос воскрес». Не лише ініціал, а й повний текст цієї первісно однострофної чотирирядкової пісні, а також повний запис невм уперше містить рукопис із Клостернойбурга XIV століття (факсиміле у Becker 2001: 29). Найдавніше свідчення того, що і де «Христос воскрес» співали люди («populus»), міститься в Зальцбурзькому Liber Ordinarius приблизно середини XII століття: наприкінці утрені (нічного богослужіння) Великодньої неділі було влаштовано «великодню виставу» — ходу до «святого гробу», у Straipsniai / Articles 127 ALBRECHT GREULE кульмінаційний момент якої духовенству й народові сповіщали про воскресіння. Відповіддю громади на звістку про воскресіння була пісня «Христос воскрес». «Тут спів громади є невід’ємною частиною літургії, офіційно регламентованою, свідомо укладеною й органічно вписаною в її перебіг, а зовсім не неофіційною „додатковою частиною“, яку можна було б довільно вилучити» (Praßl 2000: 36). Які пісні громада співала або мала співати на месі в різні періоди церковного року, парафіянам громади Ґебенбах неподалік Амберґа повідомляє священник Пауль Ґессель у парафіяльній книзі (pagina 92v), написаній ним у 1419–1437 роках, тобто до Реформації: від Стрітення до Вербної неділі Nu bitte wir den heilig(e)n geist, ferner Sancta maria muter reyne meid / alle vnß(er) not die sey dir geklaid und des helf uns sancta maria; у період від Великодня до П’ятидесятниці Crist ist erstanden і Also her ist dieser tag / das den nyemend mit lobe erfüllen mag; у різдвяний період: uns ist geborn ein kind (Greule 1998: 386). У 1523 році Мартін Лютер почав писати й компонувати німецькі духовні пісні. У своїх міркуваннях щодо реорганізації богослужіння він висловив побажання, щоб було якомога більше німецьких пісень, які народ мав би співати під час богослужіння. У Женеві 1542 року Кальвін запровадив церковний спів псалмоподібною піснею (перед проповіддю і після неї) та подбав про створення 1562 року повного псалтиря пісень. Церковні пісні, які «народ» співав напам’ять, є мовними пам’ятками, комунікативний ареал яких завдяки широкому поширенню й популярності сягає за межі діалектних і конфесійних кордонів. Тому від XVI століття вони, найімовірніше, також сприяли мовному вирівнюванню та становленню нововерхньонімецької писемної мови. Однак у цьому питанні ще залишається значний простір для досліджень. 4.2. Передавання текстів «У XVI столітті церковна пісня і збірник церковних пісень переживають розквіт. Багато того, що сформувалося ще в Середньовіччі, знову розквітло завдяки Реформації. Бурхливий розвиток церковного співу народною мовою та створених на його основі збірників пісень мав також технічну передумову: винайдення книгодрукування 1492 року та нотодруку з рухомими літерами близько 1520 року» (Möller 2000: 69). Тексти передавалися різними способами: найдавніші збереглися в рукописах; пізніше тексти друкували. Окремі тексти пісень трапляються як у рукописах, так і в друках; здебільшого вони 128 Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV Das geistliche Lied im Forschungsspektrum der Theolinguistik однак або разом з іншими текстами пісень (у зошитах із піснями, збірниках пісень, співаниках), або з текстами інших жанрів. Пісні, створені спочатку самим Лютером, а згодом його сподвижниками, поширювалися на летючках; їх мали співати прості люди під час богослужіння, вдома, а також на вулиці. Однак невдовзі виникла потреба збирати окремі летючки у збірники пісень. З Achtliederbuch (1523/1524) розпочалася низка протестантських співаників із нотами. З католицького боку співаники уклали Міхаель Фе (1637) та Йоганн Ляйзентрітт (1567) (Möller 2000: 69). Термін «співаник», який утвердився лише в середині XVIII століття, зазвичай означає збірку громадських пісень, призначених для використання під час богослужіння. Зазначення мелодій до текстів пісень не було само собою зрозумілим. Окрім текстів пісень, у співаниках містяться також передмови, повчання, молитви та покажчики. 4.3. Мовний аналіз У подальшому викладі я розгляну як приклад німецькі переклади семи слів Ісуса на хресті у формі пісень. Йдеться про рукописні або друковані тексти пісень (сигли: H, P, L, W) періоду від середини XV до середини XVI століття, кожен із яких перефразовує відповідні біблійні місця: Лк 23,34; Лк 23,43; Ів 19,25; Мт 27,46; Ів 19,28; Ів 19,30; Лк 23,4. Для аналізу відповідні слова Ісуса вилучено з контексту окремих строф (Greule 2009: 774f.). 4.3.1. Написання/вимова, структури рим. За текстами пісень, що дійшли до нас (первісно) в рукописах, можна визначити діалект писаря. Так, наприклад, текст H слід віднести до баварського діалекту з огляду на різні графічні особливості, а особливо на написання Nymbar (= nim war) і fürbar (= für war). Так само впевнено не можна класифікувати текст L, надрукований у Баварії. Навіть у випадку дуже рано засвідчених текстів уже в найпершій редакції, що дійшла до нас, слід зважати на змішаний діалект письма. Це, наприклад, доведено для найдавнішої редакції пісні «Es kommt ein Schiff geladen» (1450) (Bekker 2001: 61-63). Е-апокопа наявна в чотирьох текстах про сім слів, але застосовується непослідовно, що пов’язано також із вимогами віршового розміру та римування (H: ich..sag, im paradeys, hend; P: paradeysz, але: yn deyne hende; L: ich beger, sag ich; але: im Paradeyse, in deine hennde; W: paradies, але послідовно heut). Straipsniai / Articles 129 ALBRECHT GREULE За запозиченням лат. (in) paradiso можна показати стан (завершеності) дифтонгізації довгих середньоверхньонімецьких /i, u, ü/ близько 1500 року. H: paradeys, P: paradeysz, L: Paradeyse (але W paradies); так само в weib/weyb, mein/meyn, dein/deyn, sein/seyn, pey/bey, Hewt/heuth/ heut. Aus den Reimen lassen sich mitunter Schlüsse auf die Aussprache ziehen. So reimt W <got> auf <hat> (= gerundetes /a/). Bei der in H auf <mein> reimenden Schreibung <thain> (statt thuoen) handelt es sich um eine hyperkorrekte Schreibung, die dem Lautwandel mittelbar. /uo/ > /oa/ vor Nasal gerecht zu werden versucht. 4.3.2. Текстова когерентність. Поняття текстової когерентності охоплює структурний зв’язок тексту на рівні, що перевищує речення. Макроструктурною одиницею церковної пісні є строфа. Для створення когерентності доступні передусім засоби рекурентності (повторення мовного елемента або структури, зокрема референційна рекурентність = кореференція та рекурентність ознак = ізотопія) і зв’язування. У багатострофних текстах пісень показово простежити когерентність між окремими строфами (частковими текстами цілісного тексту). У тристрофній пісні Лютера «Mytten wir ym leben synd» когерентність строф створюється переважно завдяки повторенню структур (Becker 2001: 87). Окрім тотожності строф, зумовленої ритмом і схемою римування, повторення синтаксичних структур посилюється повторенням висловів: рядки 1+2 утворюють речення, яке щоразу починається прийменником Mitten yn. Рядки 3+4 утворюють питальне речення, що починається з w-питального слова. Рядок 5 є відповіддю на питання в рядку 3, із майже дослівним лексичним повтором du/dir – herr alleyn. Рядки 8–11 (Трисвяте) однакові в усіх строфах. Рядки 12+13 утворюють речення за моделлю las/laß uns/unns nicht + інфінітив + прийменникова група (рядок 13), залежна від інфінітива. 4.3.3. Синтаксис. У текстах про сім слів переважно засвідчено прості речення: Es ist nun alles das vollbracht (H), du wirst heut sein bey mir im Paradeyse (L), o vater, jch befehl dir nu meinen geist (W). Перше із семи слів навіть у біблійній латині вимагає складного речення: Vergib jn (...) / wan sie nit wissen, was sie thain (H); Vergib jn das sy wissendt nit / was sie an mir verbringen (каузальний сполучник відсутній, L); vergie b aus güttikeit / was disz volck thut aus unwissenheyt (W). У Міхаеля Вайсе Gesangbuch der Böhmischen Brüder (W) можна дійти висновку, що низка висловів Вайсе стала усталеною і постійно повторюється. Йдеться про словосполучення на кшталт hertz̄ens 130 Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV Das geistliche Lied im Forschungsspektrum der Theolinguistik основа, вузька брама, найвищий престол. На відміну від інших текстів про Сім слів — H, P і L, у яких немає оздоблювальних атрибутивних означень, вільне текстове оформлення Міхаеля Вайсе виявляється також в оздобленні слів Ісуса словосполученнями. У L привертає увагу дворазове вживання адвербального генітива: Johannes sol dein warten; der (=Maria) solt du (=Johannes) fleissig pflegen. Причинність, позначена латиною в першому (non enim sciunt) та четвертому (utquid dereliquisti me) із Семи слів, передається по-різному: 1. enim: підрядним сполучником wan (H), wor (P); прийменниковим зворотом unwissenheyt (W) і ніяк (L); 2. utquid: як (H, L), wy (P), warumb (W). 4.3.4. Лексика. Біблійна лексика (разом із запозиченим словом paradeys) у текстах про Сім слів, автори яких, імовірно, спиралися на переклади Біблії, не дивує. Лише W вільніше відходить від біблійного першоджерела. W уживає прикметник lustig у значенні «сповнений насолоди» як означення до paradies, що свідчить: семантична зміна до нововерхньонімецького значення ще не відбулася. Як і P, W уживає weibesbild (лат. mulier) стосовно Марії під хрестом; це також свідчить, що сучасна зневажлива конотація цього вислову, відомого ще із середньоверхньонімецької мови, тоді була відсутня. Слова Ісуса вплітаються в навколишній текст пісні виключно мовними засобами — дієсловами введення прямої мови. Тут спостерігається значна різноманітність, зумовлена частково емоційним забарвленням цих дієслів: sprach, schray die wart, mit lauten schreÿen (H); sprach, we claget, ruft, bekannt, vorhieß (P); sprach, sagt, ruefft pierleych, redt, Hub ann (L); sprach, verhiesch, rieff laut (W). У текстах про Сім слів слова Ісуса передано як стилізоване усне мовлення. Цікаво, що в них також трапляються різні розмовні частки: у P вони відсутні, у L (Fürwar) і W (gewies) є лише по одній, тоді як у H для підсилення висловлювання їх ужито кілька разів (gewiss, fürbar, warlich, doch). 4.3.5. Морфологія. У текстах про Сім слів засвідчено такі дієслівні форми. 1-ша особа однини теперішнього часу: ich..sag, enpfilch ich (H); <ich> befil (P); ich beger, sag ich, ich..empfilch (L); ich befehl (W) – 2-га особа однини теперішнього часу: wirstu, hast dw (H), du wirst, solst han (P); du wirst, solt du, hast du (L); du solt, verlestu (W) – 3-тя особа однини: ist, mich türstet (H); ist, mich dursth (P); ist, sol, mich dürst (L); thut, ist, sol, mich dürstett, auswey st (W) – 3-тя особа множини: sie.. wissen (H); sie wizzen, thun (P); sy wissent, sie verbringen (L). – Наказовий спосіб, однина: Vergib, Nymbar (H); vorgib, ny(m) war (P); thu(o)e, Vergib, nym(m) war, sich an (L); vergie b, sih (W). Straipsniai / Articles 131 ALBRECHT GREULE Тексти про Сім слів, за винятком W, не мають особливостей у сфері словотвору, що пов’язано з їхньою залежністю від біблійної мови. Лише Вайсе утворює два абстрактні іменники (що здаються новими) за допомогою суфіксів -keit (güttikeit) і -heit (unwissenheyt). Варто згадати юкстапозицію weybsbildt (P) та weibesbild (W). 5. ВИСНОВОК Я не можу підсумувати всі різноманітні завдання, які стоять перед теолінгвістикою. Однак безперечно, що германісти також можуть висловитися щодо критики релігійного слововживання. Кількома реченнями я хочу пояснити це на прикладі проблеми нової духовної пісні. Після того як ми розглянули три нові духовні пісні з погляду мовознавства, моя учениця Мартіна Маєр підсумувала: «Нові духовні пісні — це (...) вокальні твори, які прагнуть відмежуватися від церковних пісень, що сприймаються як „старі“ й „традиційні“» (Greule, Meyer 2006: 75). Коли з’являється щось нове, зазвичай складається враження, ніби воно особливо пасує молодшим людям або є для них характерним. Тому постає питання, чи мають тексти нових духовних пісень бути написані спеціальною молодіжною мовою. Усвідомивши, що єдиної молодіжної мови не може існувати, ми доходимо висновку, що в текстах нових духовних пісень не слід уживати ані молодіжну мову, ані те, що за неї видають. У двох із трьох розглянутих текстів молодіжних висловів справді уникають. У третьому випадку, коли автор тексту під заголовком «Якби в пустелі не було тернового куща» все ж спробував ужити звороти на кшталт «Мікро-, Макро-, Мега-Психо», вердикт нищівний: йому краще було цього не робити. ЛІТЕРАТУРА Becker Hansjakob u. a. 2001: Geistliches Wunderhorn. Große deutsche Kirchenlieder. München: C. H. Beck Verlag. Crystal David 1993: Die Cambridge-Enzyklopädie der Sprache. Frankfurt/M., New York: Campus, 412. Gerber Uwe, Hoberg Rudolf (Hrsg.) 2009: Sprache und Religion. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft. 132 Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV Das geistliche Lied im Forschungsspektrum der Theolinguistik Greule Albrecht 1998: Frühneuhochdeutsch in der Oberpfalz. Die Sprache des Gebenbacher Pfarrbuchs 1418–1437. – Deutsche Grammatik – Thema in Variationen. Festschrift für Hans-Werner Eroms zum 60. Geburtstag, hrsg. von Karin Donhauser, Ludwig M. Eichginger. Heidelberg: C. Winter, 381–388. Greule Albrecht 2004: Über die Anfänge deutscher Sprachkultur und Sprachkultivierung. – Entstehung des Deutschen. Festschrift für Heinrich Tiefenbach, hrsg. von A. Greule, E. Meineke, Ch. Thim-Mabrey. Heidelberg: Universitätsverlag Winter GmbH, 133–142. Greule Albrecht 2009: Geistliche Lieder / Kirchenlieder. – Literarische und religiöse Testsorten und Textallianzen um 1500, hrsg. von Alexander Schwarz, Franz Simmler, Claudia Wich-Reif. Berlin: Weidler Buchverlag, 773–780. Greule Albrecht, Kucharska-Dreiß Elżbieta 2011: Theolinguistik: Gegenstand – Terminologie – Terminologie – Methoden. – Theolinguistik: Bestandsaufnahme – Tendenzen – Impulse, hrsg. von Albrecht Greule und Elżbieta Kucharska-Dreiß. Insingen: Verlag Bauer & Raspe, 11–18. Greule Albrecht, Kucharska-Dreiß Elżbieta, Makuchowska Marzena 2005: Neuere Forschungen zur Sakralsprache im deutsch-polnischen Vergleich. Erträge – Tendenzen – Aufgaben. – Heiliger Dienst 2005, Heft 2, 73–91. Greule Albrecht, Meyer Martina 2006: „Ich geh durch Ödland“. Neue Geistliche Lieder unter der Lupe der Sprachwissenschaft. – Auf der Suche nach dem neuen geistlichen Lied, hrsg. von Siri Fuhrmann, Annette Albert-Zerlik. Tübingen: Francke-Verlag, 2006, 63–77. Janich Nina, Greule Albrecht (Hrsg.) 2002: Sprachkulturen in Europa. Ein internationales Handbuch. Tübingen: Gunter Narr Verlag. Möller Christian 2000: Das 16. Jahrhundert. – Kirchenlied und Gesangbuch. Quellen zu ihrer Geschichte. Ein hymnologisches Arbeitsbuch, hrsg. von Christian Möller. Tübingen: Francke, 69–127. Noppen Jean-Pierre van 1995: Methodist Discourse and Industrial Work Ethic. A Critical Theolinguistic Approach. – Belgisch tijdschrift voor filologie en geschiedenis 73, Afl. 3: Moderne talen letterkunde, 693–714. Praßl Franz Karl 2000: Das Mittelalter. – Kirchenlied und Gesangbuch. Quellen zu ihrer Geschichte. Ein hymnologisches Arbeitsbuch, hrsg. von Christian Möller. Tübingen: Francke, 29–68. Wagner Andreas 1999: Theolinguistik? – Theolinguistik! – Internationale Tendenzen der Syntax, Semantik und Pragmatik. Akten des 32. Linguistischen Kolloquiums in Kassel 1997 (Linguistik International 1), hrsg. von Hans Otto Spillmann, Warnke Ingo. Frankfurt/M. u. a.: Peter Lang, 507–512. Straipsniai / Articles 133 ALBRECHT GREULE Релігійна пісня в дослідницькому спектрі теолінгвістики РЕЗЮМЕ У статті розглядається проблематика теолінгвістичного перекладу, інтерпретації та адаптації сакральних текстів (різних християнських конфесій) у культурологічному аспекті, яка останнім часом стала особливо актуальною в Німеччині та Польщі; коротко оглядається бібліографія праць засновників цього напряму мовознавства — Jean-Pierre van Noppen, David Crystal, Andreas Wagner, які визначають створення й інтеграцію нормативних понять сакральної сфери без порушення законів мови, у якій вони вживаються, та принципів теологічної догматики, а також основні засади дослідження. Аналізуючи особливості перекладу німецькою мовою частини «Vetus Itala» Вульгати, виокремлюють важливість встановлення інтерференційного зв’язку між теолектом (тобто мовою окремої соціальної групи або її члена, багатою на терміни й поняття сакральної сфери) та загальновживаною мовою; інакше кажучи, виявляють необхідність врахування детермінації перекладача й соціального середовища, яку часто слід розглядати як чинник-передумову під час визначення формальних (відповідно, мовних) і культурних (відповідно, фактографічних реалій) відмінностей адаптованого тексту. Наголошується, що теолінгвістичний метод дослідження, заснований на конвергенції синхронного й діахронного способів аналізу, є особливо корисним для розкриття фактичного значення ідеолектних понять у тексті, що перекладається, а тому його слід вважати інтегральним щодо мовної системи та фактографічного матеріалу. Через надзвичайно складну структуру досліджуваного об’єкта — Святого Письма — та численність перекладів різних періодів теолінгвістичний метод дослідження застосовується на основі принципів таксономії. У статті основну увагу приділено проблемам перекладу релігійних пісень із латини німецькою мовою та їх інтерпретації; розглянуто аспекти підготовки рукописного й друкованого тексту, названо різні лінгвістичні нюанси дослідження розглядуваного об’єкта, проілюстровані результатами аналізу різних галузей мовознавства (фонетики) і граматики (морфології, синтаксису). Надійшла 11 жовтня 2011 р. PROF. DR. ALBRECHT GREULE Hangstraße 30, D-93173 Wenzenbach-Grünthal, Deutschland [email protected] 134 Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV