Juozo Aleksandravičiaus „Kretingos tarmės žodynas“: transponavimo principai ir keblesni atvejai

ДАІВА ВАЙШНЄНЕ Литовський університет освітніх наук Напрями наукових досліджень: діалектологія, балтійська філологія. JUOZO ALEKSANDRAVIČIAUS KRETINGOS TARMĖS ŽODYNAS: TRANSPONAVIMO PRINCIPAI IR KEBLESNI ATVEJAI Словник кретингського діалекту Юозаса Александравічюса: принципи транспонування та проблемні випадки А Н О Т А Ц І Я Укладання діалектного словника пов’язане не лише з поданням слів та ілюстрацій, а й із досить складними проблемами відповідності між звуковим складом або елементами просодії говірки й літературної мови, а також із неоднозначною інтерпретацією діалектних явищ. Надійне й лінгвістично обґрунтоване транспонування заголовних форм або ілюстративних прикладів визначає точність подання діалектної лексики у словниках, автентичність і взаємодію з формами літературної мови. Це особливо актуально під час укладання лексичних ресурсів, що охоплюють увесь простір литовської мови, таких як Словник литовської мови. Проте ті самі фонетичні явища за тих самих умов можуть транспонуватися по-різному, хоча й застосовується загальний принцип — транспонувати суворо закономірно, відповідно до певного універсального закону звукових відповідників. У статті наведено кілька схем застосування цього принципу, що зумовлюють різні результати транспонування; також розглянуто принципи транспонування заголовних слів та їхніх основних форм, застосовані під час укладання Словника кретингської говірки Юозаса Александравічюса, а також наведено проблемні випадки транспонування. А Н О Т А Ц І Я Укладання діалектного словника пов’язане не лише з проблемами подання слів та ілюстрацій, а й із доволі тонкими проблемами еквівалентності К Л Ю Ч О В І С Л О В А: діалект, північні жемайтські говори Кретинги, діалектний словник, транспонування. К Л Ю Ч О В І С Л О В А: діалект, північний жемайтський діалект Кретинги, діалектний словник, транспонування. 130 Acta Linguistica Lithuanica LXVII Juozo Aleksandravičiaus Kretingos tarmės žodynas: transponavimo principai ir keblesni atvejai звукової системи або просодичних елементів діалекту й літературної мови, а також неоднозначного тлумачення діалектних явищ. Надійне й лінгвістично обґрунтоване транспонування форм заголовних слів або ілюстративних прикладів визначає точність подання діалектної лексики у словниках, її автентичність і співвіднесеність із формами літературної мови. Це особливо актуально під час укладання лексичних ресурсів, що охоплюють увесь мовний простір литовської мови, таких як The Dictionary of the Lithuanian Language. Проте ті самі фонетичні явища за однакових умов можна транспонувати по-різному, хоча й застосовується загальний принцип — транспонування у суворій відповідності до послідовних закономірностей, згідно з універсальним законом еквівалентності звуків. У статті подано кілька схем застосування цього принципу, що зумовлюють різні результати транспонування; розглянуто принципи транспонування заголовних слів та їхніх основних форм, застосовані під час укладання The Dictionary of the Kretinga Dialect Юозаса Александравічюса; проаналізовано проблемні випадки транспонування. Лексичні скарби литовської мови сьогодні збагачуються діалектними даними з діалектних словників, що виходять щороку й фіксують не лише нові значення слів, а й нові слова та форми слів. Точне подання діалектної лексики у словниках, її автентичність і взаємозв’язок із формами літературної мови особливо актуальні під час накопичення лексичних ресурсів, що охоплюють увесь мовний простір литовської мови, таких як Lietuvių kalbos žodynas (далі — LKŽ). Принципи транспонування, вироблені під час укладання цього словника, 1 переносяться до словників окремих діалектів і говірок, яких останнім часом швидко більшає. Надійне й лінгвістично обґрунтоване транспонування фонетичних явищ діалекту розв’язує не лише проблеми подання слів та ілюстрацій, а й іноді досить складні проблеми відповідності між звуковим складом або просодичними елементами діалекту й літературної мови, неоднозначного тлумачення діалектних явищ тощо. Це не лише технічне завдання укладання діалектного словника чи його наукового редагування, а й розв’язання наукової проблеми — як якомога точніше передати діалектні форми, щоб належно відобразити діалектні особливості й уникнути так званих слів-привидів і неіснуючих форм (такі неточності траплялися від самого початку укладання LKŽ, пор. Būga 1959: 724), які спотворюють картину фонетичної, акцентної та морфологічної структури діалекту. Отже, укладаючи діалектний словник, лексикографічна компетентність має поєднуватися з дуже добрим знанням діалекту й досвідом діалектологічної роботи, аби сумнівне транспонування слова не створювало неіснуючих форм, а такі випадки, переходячи з одного лексикографічного джерела до іншого, не спотворювали діалектних фактів або їхнього тлумачення. Принципи транспонування зазвичай обговорюють у передмові до словника; по суті, вони різняться лише тлумаченням фонетичних явищ, науковим обґрунтуванням і транспонуванням 1 Пор. у інструкції 1963 року щодо транскрибування відведено лише півтора сторінки Словника литовської мови (LKŽI 1963: 87–92), а в 1980 році цей розділ уже в кілька разів більший (LKŽI 1980: 88–104). Straipsniai / Articles 131 DAIVA VAIŠNIENĖ джерел правил2. Основний принцип, задекларований у LKŽ і зазвичай застосовуваний у діалектних словниках, — слова слід транспонувати суворо закономірно, зважаючи на особливості фонетики (і морфології) діалектів та беручи до уваги приклади загальноприйнятої відповідності звуків у літературній мові (Vitkauskas 2006: 35, 38), — ґрунтується на відтворенні в літературній мові3, тобто дотримуються настанови, що транспоновані форми фонетично максимально узгоджуються із системою літературної мови. Звичайно, слід виокремити випадки, коли фонетична зміна є нерегулярною і безпосередньо переноситься до транспонованої форми, тобто не діє жоден закон відповідності звуків (явищ). Державна комісія з литовської мови у Загальних вимогах до укладання словників діалектів (говірок), затверджених протокольним рішенням засідання від 21 грудня 2006 року (рекомендація R-4; Inf. pran., 2007-12-29, Nr. 100), також установила загальні принципи транспонування, засновані на відтворенні в літературній мові: закономірні звукові особливості діалекту (говірки) та випадки відтягнутого наголосу передаються відповідно до системи звуків і наголошування літературної литовської мови, а нерегулярні особливості морфологічної структури слова та словотвору не транспонуються (див. пункт 104). За розглянутим загальним принципом транспонування відповідність діалектного явища в літературній мові можна було б розуміти як послідовний лінійний процес. Вимовлений звук або якесь просодичне явище якомога точніше записують знаками транскрипції, а потім за встановленою фонетичною закономірністю транспонують у відповідник літературної мови — звук, інтонацію тощо. 1 СХЕМА 2 Точність і якість транспонування значною мірою залежать від розмаїття джерел, тобто нових діалектологічних досліджень і наукових інтерпретацій діалектних явищ; пор., в Інструкції до «Словника литовської мови» 1980 року рекомендовано під час транспонування спиратися лише на ізоглоси карт основних особливостей литовської діалектології Зігмаса Зінкявічюса (LKŽI 1980: 88), тоді як у поправках до «Словника литовської мови» зазначено ширше й різноманітніше коло джерел, наприклад «Атлас литовської мови» та інші діалектологічні праці (Vitkauskas 2006: 20). 3 В Інструкції до LKŽ 1963 року вжито поняття «перекласти діалектизми літературною мовою» (пор. LKŽI 1963: 87). 4 Доступ в інтернеті: http://www.vlkk.lt/lit/programos/zodynu-reikalavimai.html#tarmes, дата звернення: 2012-04-22. 132 Acta Linguistica Lithuanica LXVII Juozo Aleksandravičiaus Kretingos tarmės žodynas: transponavimo principai ir keblesni atvejai Звичайно, є поодинокі нерегулярні зміни, до яких не можна застосувати закон звукової відповідності, однак таких випадків справді небагато; скажімо, можна говорити про адаптацію деяких запозичень, непристосування нових слів до закономірних фонетичних особливостей, спорадичні фонетичні зміни тощо.5 Проте результат застосування загального принципу не завжди такий очевидний і простий: ті самі фонетичні явища за однакових умов можна транспонувати по-різному, застосовуючи те саме загальне правило відповідності. У складніших випадках, коли діалектні форми, які потрібно подати, не мають особливих ознак, що допомогли б установити точні відповідники, Vytautas Vitkauskas пропонує брати факти з тих говірок, у яких відповідник є чітким і не викликає сумнівів (Vitkauskas 2001: 36). Так факти однієї діалектної говірки не інтерпретують як одиниці окремої діалектної системи, а включають до сукупності діалектних відповідників і зазвичай узгоджують із системою літературної мови. Отже, іноді недостатньо лише встановити закономірний відповідник: потрібно зважати на те, як він функціонуватиме в системі літературної мови та узгоджуватиметься з відповідниками інших діалектів. 2 С Х Е М А Різницю між двома розглянутими підходами добре ілюструє транспонування a та e у словниках піддіалектів, що подовжують наголошені короткі голосні, пор.: у Купішкянському словнику слово lemã.na. транспонується як liemėnė, nõ.mas — як nàmas. У цьому разі дотримано закономірної відповідності з урахуванням системи кількісних характеристик діалекту та з огляду на те, що купішкяни подовжують до напівдовгих природно короткі голосні, які такими були й історично: a, e. Однак таке транспонування не є звичним — у літературній мові природно короткі a та e зазвичай подовжуються під наголосом, тому в LKŽ подано форми liemėnė та nàmas, не зважаючи на можливу відмінність цих голосних- 5 Daugiau atvejų žr. Vitkauskas 2001: 17–20. Straipsniai / Articles 133 DAIVA VAIŠNIENĖ інтерпретацію їхнього розвитку в говорах. Пор. Алексас Ґірденіс, визнаючи, що в цій позиції для жемайтів точнішим було б транспонування короткого голосного, сам також не обирає його, оскільки це надто суперечить традиціям нашої діалектології (Girdenis 2008: 23, прим. 12). Ці приклади не є якимись спорадичними поодинокими змінами, отже, взаємодія діалектних і транспонованих форм значно складніша, ніж просте відображення й відповідність звуків чи явищ формі літературної мови. Частково це може бути пов’язано й із суб’єктивною інтерпретацією автора, наприклад, із його поглядом на випадки, які традиційно вважають закономірними й які мають чіткі відповідники в літературній мові; пор. у словнику Даукішського краю транспоновані довгі голосні з висхідним наголосом gýrn̄os, múrgdyti тощо свідчили б про позицію автора, що ця зміна не є закономірною6. Отже, відмінності між транспонованими формами здебільшого зумовлені обраним підходом до співвідношення діалектних форм і форм літературної мови. Інакше кажучи, чи форму просто транспонуватимуть відповідниками літературної мови, розглядаючи діалект як окрему мовну систему й оцінюючи лише походження звуків та їхній історичний розвиток (див. схему 1), чи братимуть до уваги також відповідники в інших діалектах і літературну мову, тобто за наявності двох можливих інтерпретацій діалектного явища обиратимуть ту, що краще відповідає системі літературної мови (див. схему 2). Як ці схеми застосовуються в одному з найновіших джерел лексики жемайтського діалекту — «Словнику кретингського діалекту» Юозаса Александравічюса? Які принципи транспонування заголовних слів та їхніх основних форм передбачив автор і що змінилося після редагування словника? Варто зазначити, що більшість особливостей транспонування та практичні аспекти редагування тут не розглядатимуться, оскільки їх уже обговорено у вступній статті до словника (Vaišnienė 2011: XXIX–XXXIII). Далі в тексті спиратимемося на приклади, наведені у словнику. Автор словника Юозас Александравічюс, передавши рукопис до друку, не встиг прочитати його від початку до кінця, уніфікувати й визначитися з поданням слів або форм, що потребували розгляду. Деякі проблеми вдалося обговорити з автором, однак залишилося чимало лінгвістичних питань, які треба було розв’язати; відповіді на них шукали, спираючись на новіші дослідження й джерела, присвячені північножемайтському діалекту, особливо кретингському говору. Доводиться визнати, що для розв’язання проблемних питань змішування основ і наголошування не завжди вистачало надійних даних, тож у таких випадках під час редагування більше зважали на думку автора. З іншого боку, змінювався й погляд самого автора на деякі дискусійні фонетичні та морфологічні явища, а щодо деяких питань він так і не визначився остаточно; про це свідчать залишені в дужках альтернативні можливі варіанти, знаки питання або примітки на полях. 6 Хоча можна припустити, що таке незвичне рішення обрано лише тому, що ця особливість звукового складу надзвичайно виразна й специфічна (пор. Labutis 2002: 6). 134 Acta Linguistica Lithuanica LXVII Juozo Aleksandravičiaus Kretingos tarmės žodynas: transponavimo principai ir keblesni atvejai Оглянувши нерівномірності транспонування в рукописі та випадки, що потребували редагування, можна констатувати, що, укладаючи «Словник кретингського діалекту», Александравічюс застосував два принципи взаємодії вимовленого звука й транспонованої літери, створивши не цілком точні транспоновані форми. Щоправда, він не завжди послідовно дотримувався цих принципів, отже, найімовірніше, не формулював їх для себе, а вирішував щоразу окремо. Принцип I. Безпосереднє перенесення діалектної фонетичної форми до літературної мови з урахуванням лише діалектних закономірностей. Основою транспонованого звука є вимовлений діалектний звук, який транскрибують і безпосередньо переносять у транспоновану форму літературної мови, якщо немає якогось закономірного фонетичного звукового переходу; пор.: Цей принцип частково узгоджується зі схемою транспонування 1, у якій ураховано лише закономірні діалектні рефлекси. Істотна відмінність полягає в тому, що за традиційного транспонування прийнято зважати на універсальні фонетичні зміни звуків — асиміляцію, акомодацію, дегемінацію тощо — і вважати їх закономірними, хоча й не діалектними. Схоже, Александравічюс вважав фонетичними змінами, які слід транспонувати відповідниками літературної мови, лише закономірні діалектні рефлекси. Як приклади неналежного застосування розглянутого принципу можна навести такі випадки: • Хоча автор, транскрибуючи, обрав морфологічний спосіб подання приголосних, у сполуках nb, np він цього принципу не дотримався: у транскрипції їх подано відповідно до фонетичної вимови — внаслідок акомодації вони змінилися на mb, mp. Оскільки це універсальна фонетична, а не закономірна діалектна зміна, застосовуючи принцип безпосереднього відображення відповідниками літературної мови, Александравічюс послідовно переносить m із транскрибованих прикладів до транспонованих заголовних слів, наприклад: sémbernis, šiempjūtė тощо. До речі, варто зазначити, що в разі асиміляції приголосних за участю голосових зв’язок неточностей транспонування вдалося уникнути, оскільки автор у транскрипції Straipsniai / Articles 135 DAIVA VAIŠNIENĖ послідовно дотримувався морфологічного принципу написання приголосних. Залишається лише здогадуватися, чому в розглянутому випадку акомодації обрано іншу інтерпретацію взаємодії приголосних. • Так само сталося і з гемінатами: у транскрибованих прикладах не дотримано морфологічного принципу написання приголосних, і записано лише один із двох однакових приголосних. Це перенесено й до заголовних слів, наприклад: ādaras, ādrēkis, dālkotis, saūšakė тощо.7 II принцип. Конструювання відповідника на основі закономірностей функціонування звука тотожного походження в літературній мові. Форми, трансльовані за цим принципом, викликали, мабуть, найбільше дискусій, адже вибір відповідника, а в деяких випадках навіть його теоретичне конструювання, пов’язаний із суб’єктивною інтерпретацією і може залежати від того, як у літературній мові функціонує закономірний відповідник або, на думку автора, відповідник тотожного походження (пор. схему транскрибування 2). Наприклад, з огляду на закономірність, за якою наголошені a та e літературної мови зазвичай подовжуються до довгих, цього принципу дотримуються без винятків, навіть у тих випадках, коли a, e літературної мови зберігають короткість, див. перший приклад: Другий приклад складніший: слова жіночого роду *i̯ā-основи у говірці Кретинги схильні переходити до *ē̯-основи, тож Aleksandravičius у своїй дисертації Kretingos tarmė зазначає, що парадигми обох основ загалом збігаються (Aleksandravičius 1967: 195). Схоже, автор саме так і тлумачить це явище: у системі літературної мови ці форми мають функціонувати як тотожні. Автор послідовно дотримувався засади, згідно з якою звук у кінці відкритого слова, скорочений із *ē̯ і передаваний у літературній мові як ē, у транскрипції слід позначати спеціальним знаком — ę. 7 Daugiau pavyzdžių žr. Vaišienė 2011: XXX–XXXI. 136 Acta Linguistica Lithuanica LXVII Juozo Aleksandravičiaus Kretingos tarmės žodynas: transponavimo principai ir keblesni atvejai Отже, в усіх випадках такий звук у літературній мові слід передавати як ė, наприклад: saujė > saujė, kūojė > kójė, mėlninčė > mėlninčė, dešinúojė > dešinójė тощо. Труднощі виникають тоді, коли це закінчення наголошене, оскільки голосний у закінченні короткий, а отже, у наголошеній позиції не може передаватися як ė, наприклад: áldabėjė, dvàšė. Згідно з розглянутим принципом, той самий транскрибований звук слід передавати тим самим відповідником літературної мови — у всіх випадках ę відповідало б ė, наприклад, aldabijė, dvasė тощо. Але як узгодити довготу ė і наголос, якщо кінцевий склад слова короткий? У рукописі автор намагався знайти компромісне рішення: залишивши закінчення заголовного слова -ià, він поруч у дужках зазначає, що слово належить до ė-основи, наприклад: aldabijà (ė-основа), dvasìà (ė-основа). Під час підготовки словника до друку в цих випадках брали до уваги ілюстративні приклади, оскільки деякі відмінкові форми, наприклад місцевий відмінок однини, чітко вказують на основу слова. Якщо ілюстративних прикладів, які точно вказують на основу, немає, дотримувалися принципу, за яким закінчення ненаголошених слів — -ė, а наголошене закінчення — -ià (на відмінний розвиток відмінювання основи *i̯ā вказує і Vladas Grinaveckis: слова з кореневим наголосом перейшли до *ē-основи, тоді як слова з наголосом на закінченні збереглися (Grinaveckis, 1973: 141)8. Тут наведено лише кілька послідовніших прикладів складного транскрибування, які можна пояснити як результат застосування розглянутих принципів. Варто зазначити, що під час редагування подібних випадків у Kretingos tarmės žodyno транскрибовані заголовні слова уточнювали, дотримуючись таких засад: 1) де це було можливо, спиралися на ілюстративні приклади та принцип аналогії; 2) якщо чітких ілюстративних прикладів немає, залишали форму, записану автором, проте очевидно, що розв’язання проблем із поданням деяких дискусійних випадків потребує додаткового дослідження. Слід звернути увагу, що викладені у статті принципи сформульовано на основі даних лише одного джерела — Kretingos tarmės žodyno, — однак очевидно, що їх принаймні частково можна застосовувати й під час аналізу проблемних випадків транскрибування діалектної лексики в інших словниках. Варто також зазначити, що в новіших словниках майже не трапляються випадки прямого перенесення діалектного фонетичного варіанта до літературної мови (хіба що, як у згаданому випадку Daukšių krašto žodyno, діалектне явище оцінюють інакше, ніж зазвичай). Найскладніші випадки транскрибування пов’язані з теоретичним вибором відповідника з огляду на те, як у літературній мові функціонує закономірний відповідник або відповідник тотожного походження. Якщо природу явища досліджено недостатньо, наукове обґрунтування транскрибування значною мірою залежить від суб’єктивної інтерпретації автора. 8 Хіба тут не можна побачити нову e-основу, яку, за словами Aleksas Girdenis, у жмудському діалекті передбачають такі вислови, як jaunystė: durnystė (Girdenis, 1996, 83). На думку Vytautas Vitkauskas, навряд чи варто тут шукати нову основу; це слід тлумачити як змішування основ (Vitkauskas, 2001, 76, 7 išnaša). Straipsniai / Articles 137 DAIVA VAIŠNIENĖ LITERATŪRA Aleksandravičius Juozas 1967: Kretingos tarmė. Filologijos mokslų kandidato laipsnio disertacija. Vilnius. Aleksandravičius Juozas 2011: Kretingos tarmės žodynas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Babickienė Zofija, Birutė Jasiūnaitė, Angelė Pečeliūnaitė, Rūta Bagūzytė 2007: Centrinė šiaurės žemaičių kretingiškių tarmė: Tarmės tekstai su komentarais ir žodynėliu. Vilnius: Baltos lankos. Būga Kazimieras 1959: Rinktiniai raštai 2. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Girdenis Aleksas 1996: Taip šneka tiršliškiai: Šiaurės žemaičių telšiškių tekstai su komentarais. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Girdenis Aleksas 2008: Žemaičių dzūkai: Tekstai su komentarais. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Grinaveckis Vladas 1973: Žemaičių tarmių istorija. Vilnius: Mintis. Labutis Vitas 2002: Daukšių krašto žodynas. Vilnius: Alma littera. LKŽI 1963 (II leidimas 1980) – „Lietuvių kalbos žodyno“ instrukcija. Vilnius: Lietuvių kalbos ir literatūros institutas. Tarmių (šnektų) žodynų rengimo bendrieji reikalavimai. Interneto prieiga: http://www.vlkk.lt/lit/programos/zodynu-reikalavimai.html#tarmes. Vaišnienė Daiva 2011: „Kretingos tarmės žodynas“: pagrindiniai medžiagos pateikimo principai. – Kretingos tarmės žodynas, XX–XXXVII. Vitkauskas Vytautas 2001: Lietuvių kalbos tarmių morfoneminiai reiškiniai. Vilnius: Žara. Vitkauskas Vytautas 2006: „Lietuvių kalbos žodyno“ taisymai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Vosylė Kle멘tina 2010: Kupiškėnų tarmės žodynas I–O. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. 138 Acta Linguistica Lithuanica LXVII Juozo Aleksandravičiaus Kretingos tarmės žodynas: transponavimo principai ir keblesni atvejai The Dictionary of the Kretinga Dialect by Juozas Aleksandravičius: Principles of transposition and problematic cases SUMMARY The compilation of a dialect dictionary is not only related with the problems of presentation of words and illustrations but also with rather delicate problems of equivalence of the sound system or prosodic elements of the dialect and the standard language, as well as ambiguous interpretation of dialectal phenomena. Nevertheless, in dialectal dictionaries the same phonetic phenomena can be variously transposed under the same conditions, even though the general principle is applied – the transposition in strict compliance with consistent patterns, following a universal law of equivalence of sounds. The article presents several schemes of application of this principle determining varying transposition results; the problematic principles of transposition of headwords and their principal forms applied in the compilation of the dictionary of the Northern Samogitian dialect The Dictionary of the Kretinga Dialect by Juozas Aleksandravičius are also discussed; the cases of problematic transposition are addressed: a) a dialectal phonetic form is directly transposed to the standard language taking into account the dialectal consistent patterns exclusively, with no regard to the universal phonetic sound changes – assimilation, accommodation, degemination, etc.; b) the choice of equivalence of a dialectal form depends on the functioning of a regular equivalent or, according to the author, an equivalent of identical origin, in the standard language. Įteikta 2012 m. rugsėjo 14 d. DAIVA VAIŠNIENĖ Lietuvos edukologijos universitetas Taraso Ševčenkos g. 31, LT-03111 Vilnius, Lietuva [email protected] Straipsniai / Articles 139