Prahos vokiečių–lietuvių rankraštinio žodyno autorystės klausimu

ILJA LEMEŠKIN Карлів університет у Празі Напрями наукових досліджень: давня балтійська література й писемність, порівняльна фольклористика, лексикографія, історія балтистики. ДО ПИТАННЯ ПРО АВТОРСТВО ПРАЗЬКОГО НІМЕЦЬКО-ЛИТОВСЬКОГО РУКОПИСНОГО СЛОВНИКА1 До питання про авторство празького рукописного німецько-литовського словника А Н О Т А Ц І Я Празьким словником називають лексикографічну працю, датовану третім–четвертим десятиліттями XVIII ст., яка нині зберігається в Клементінумі, у відділі рукописів і стародруків Національної бібліотеки Чеської Республіки (Národní knihovna Oddělení rukopisů a starých tisků), шифр XVI.F.30. Литовській спільноті його вперше представили на семінарі Найактуальніші напрями досліджень мов Північної та Східної Європи, який 27 січня 2011 р. організувала Асоціація дослідників діалогу європейських мов і культур. У доповіді «Пам’ятки литовської лексикографії в Чехії: празький рукописний німецько-литовський словник, приписуваний Фрідріху Вільгельму Гааку» про досі невідому пам’ятку литуаністики розповідалося переважно з археографічного погляду; також ішлося про зміст книги та розглядалися текстологічні зв’язки з так званим словником Краузе. У 2012 р. у третьому томі виданого Асоціацією дослідників діалогу європейських мов і культур видання Архіви перетинів мов і культур з’явилася перша стаття (Lemeškin 2012), присвячена цій лексикографічній праці Східної Пруссії. У ній розглядалися два аспекти: 1) обставини виявлення пам’ятки лексикографії та її місце в чеській литуаністиці XIX ст.; 2) загальний археографічний опис словника. Згадана стаття завершувалася висновком, що вивчення словника лише 1 Статтю підготовлено в межах проєкту «Дослідження та підготовка до друку рукописного німецько-литовського словника (початок XVIII ст.), приписуваного Фрідріху Вільгельму Гааку», що фінансується Державною комісією з литовської мови (договір № K-4/2012, укладений 2012-02-01). О С Н О В Н І С Л О В А: авторство, німецько-литовський словник, Observatio de origine Verborum Littwhaniorum, лексикографія Східної Пруссії, Фрідріх Вільгельм Гаак, Баумгартен. К Л Ю Ч О В І С Л О В А: авторство, німецько-литовський словник, Observatio de origine Verborum Littwhaniorum, лексикографія Східної Пруссії, Фрідріх Вільгельм Гаак, Баумгартен. Straipsniai / Articles 269 ILJA LEMEŠKIN починається, і на багато запитань наразі можна відповісти лише попередньо. Серед актуальних завдань на майбутнє було згадано проблему авторства словника, тісно пов’язану з інтерпретацією одного з провенієнційних записів. У цій статті зроблено спробу дещо просунутися в зазначеному напрямі. А Н О Т А Ц І Я Статтю присвячено лексикографічній спадщині третього й четвертого десятиліть XVIII століття, зокрема питанню авторства. Основну увагу приділено структурі кодексу, що складається з двох самостійних частин, які з погляду авторства слід розглядати окремо. Щодо німецько-литовського словника говорити про авторство не можна, оскільки це лише ще одна копія давнішого документа. Однак Observatio de origine Verborum Litthwaniorum можна охарактеризувати як творчий і оригінальний твір. Імовірно, переписувач *PRPK (тобто протографа німецько-литовського словника, знайденого в Празі) та автор «Спостережень про походження литовських слів» — одна й та сама особа, яка мала глибокі лінгвістичні знання. Цілком можливо, саме тому у XVIII столітті авторство приписували Friedrich Wilhelm Haack. Однак детальніший аналіз найдавніших праць свідчить, що згаданий вище висновок був хибним. Тому слід перевірити й напис Hacke. Lexicon Lithuanicum на звороті кодексу. Почнімо з визначення Празького словника. Назва відразу потребує уточнення й конкретизації, адже насамперед варто з’ясувати, про авторство якого саме лінгвістичного твору йдеться та яким є його характер. Литовський лексикографічний пам’ятник, що зберігається в Празі, неоднорідний за жанром. Насправді це кодекс, який складається з двох самостійних лексикографічних частин. Перша й більша частина (2r–344v) — німецько-литовський словник, близько споріднений із відомими нам Lexicon Lithuanicum2словником Краузе3, словником Ріхтера (або Клайпедським словником)4, Clavis Germanico–Lithuana5. Вона не має власної автентичної назви, тобто такої, про яку можна було б упевнено сказати, що її було надано під час укладання словника (тобто його переписування й доповнення) або невдовзі після цього. Ця частина починається звичною формулою-заставкою З Божою допомогою, а далі подано перші словникові статті. Папір, використаний для неї (зошити 1–43), датується 1683–1712 роками (Lemeškin 2012: 52–53). Друга частина, для якої під час укладання кодексу було дбайливо відведено чимало місця (зошити 44–46), має назву: «Observatio de origine Verborum Littwhanio-rum». «Спостереження про походження литовських слів» складається з кількох лексикографічних 2Середина XVII століття; зберігається в LMAB RS: f. 137–10; факсиміле: Lexicon Lithuanicum 1987. 3Третє–четверте десятиліття XVIII століття; зберігається в LLTIB R: f. 1–5792. Про датування рукопису див. Drotvinas 1984. 4Датується 1728 роком; зберігається в архіві установ Франке в Галле: AFSt J 84. 5Зберігається в LMAB RS: f. 137 13–14; видано Вінцентасом Дротвінасом у 1995–1997 роках — Clavis Germanico–Lithuana 1995–1997. 270 Acta Linguistica Lithuanica LXIX Prahos vokiečių–lietuvių rankraštinio žodyno autorystės klausimu статей, у яких зіставляється лексика литовської та грецької мов. Для «Спостережень», на відміну від першої частини, мабуть, марно було б шукати споріднені за походженням твори, що послужили основою. Зошити, які становлять цю частину, мають водяний знак, датований дещо пізнішим часом (від 1701 р.) (Lemeškin 2012: 53). Отже, першу частину можна вважати повною та завершеною, тоді як друга є фрагментарною. Перша — колективна, певною мірою механічна лінгвістична праця, а мовознавчий задум зіставлення в другій частині новаторський (порівняно з першою частиною кодексу) й автентичний. Тому авторство перелічених складових кодексу далеко не рівнозначне, і його слід обговорювати окремо. Застосовуючи поняття Празького словника до всього кодексу, не слід забувати про самостійні «Спостереження», які, хоч і невеликі за обсягом, привертають увагу сучасного дослідника як передове наукове дослідження свого часу. У 1987 р. Vincas Urbutis дуже обережно висловився щодо авторства спорідненого словника Richterio (або Klaipėdiškių): «Словник 1728 р. найтісніше пов’язаний із традицією писемної литовської лексикографії Прусського краю, [...] у ньому майже все запозичено з інших джерел, а оригінальний шар зовсім тонкий, і [...] тому цей рукопис, можливо, доречніше вважати не самостійним словником, а лише однією з відредагованих і доповнених копій словника, який уже існував. [...] Навіть проблему автора, коли з’ясувалося б, що вона насправді стосується не всього словника, а лише порівняно невеликої його частини, слід було б розв’язувати дещо інакше, і вона вже не здавалася б такою важливою» (Urbutis 1987: 58–59). Те саме слід сказати й про Празький словник, тобто про першу частину кодексу. Справді, коли йдеться про пізніші копії, які більшою чи меншою мірою точно відтворюють протограф, зазвичай доводиться говорити про переписувачів, тобто не про авторів самого словника, а про авторів його окремих копій. Однак так само очевидно, що шар наявних модифікацій у кожній копії різний, і його обсяг та характер (доповнення, внесені завдяки мовній компетенції самого переписувача, або взяті до компіляції з якогось третього джерела) визначають проблему авторства. Природно, що чим цей шар багатший на слова й автентичніший, тим більше підстав вбачати в особі, яка переписала й доповнила текст, ознаки співавтора. Сім’я копій, до якої належать згадані словники Richterio, Празький і Krauzės, Clavis Germanico–Lithvana та словник із сигнатурою Msc. 84 4°, що вважається втраченим (до Другої світової війни він зберігався у фонді Rézos у Таємному королівському архіві в Königsberg), походить від спільного протографа, який Urbutis позначає скороченням *Q. Christiane Schiller позначає його як *KR або *PRK (Prā-Richter / Krause) (Schiller 2005, 2002). Доцільно дотримуватися цього скорочення, розширивши його посиланням на Празький словник, — *PRPK (Prā-Richter / Prager / Krause). Празький словник, повернений 2011 р. до наукового обігу литуаністики, посідає важливе місце в ланцюзі рукописних німецько-литовських словників Східної Пруссії. Імовірно, його існування передбачав Urbutis, який у своєму ґрунтовному текстологічному дослідженні називає його «попереднім варіантом Q (не збереженим)» (Urbutis 1987: 65). Характеристика, яку вживає Urbutis, невдала, оскільки варіантами можна вважати тексти, що походять зі спільного джерела, або копію стосовно її оригіналу. Відношення між Празьким і Krauzės словниками, здається, є Straipsniai / Articles 271 ILJA LEMEŠKIN іншим. Імовірно, це відношення оригіналу й копії, тому, якщо дивитися з боку оригіналу, тобто Празького словника, варіантом можна назвати лише лексикографічну пам’ятку, що зберігається в бібліотеці Інституту литовської літератури та фольклору. На те, що словник Krauzės переписано з Празького словника, вказують випадки, коли доповнення оригіналу, які на сторінках празької копії вирізняються кольором і графічним оформленням (їх вписано між рядками, на берегах, іншим чорнилом, під іншим кутом тощо), у словнику Krauzės потрапляють до основного тексту. Для порівняння наведемо кілька таких прикладів: PŽ 78v KŽ 165 PŽ 3v KŽ 7 272 Acta Linguistica Lithuanica LXIX Prahos vokiečių–lietuvių rankraštinio žodyno autorystės klausimu PŽ 61 KZ 134 З цього візуального матеріалу стає зрозумілою «боязка» стратегія переписувача словника Краузе: вставки з джерела, яке він переписував, він відтворює в основному тексті, але робить це (можливо, через свою недостатню компетентність) своєрідно. Вставки з празького словника він подає так, ніби писав між рядками, проте надмірна стилізація оригіналу стає очевидною, якщо порівняти відстані між рядками (звичайні й ті, що виникають, коли додаються доповнення до празького словника). Отже, празький словник допомагає краще зрозуміти характер словника Краузе та його місце в згаданому ланцюжку рукописних словників, особливо з погляду авторства. Стає зрозуміло, що коливання між ролями переписувача й співавтора схиляється до першої. Навряд чи тут узагалі можна говорити про якийсь інноваційний шар: майже нічого не додаючи від себе (у частині литовських відповідників) і, на жаль, дещо спотворюючи, автор копії сліпо дотримується оригіналу, який переписує. Через це словник Краузе, мабуть, мало чим корисний для реконструкції протографа *PRPK. Схоже, так само працював і творець копії Ріхтера. І він навряд чи міг збагатити й розширити оригінал, тобто втрачений *PRPK. Наразі, поки підготовлена Шиллером копія Ріхтера ще не з’явилася друком і фахівці, які ретельно досліджували пам’ятки лексикографії Малої Литви, не висловили своєї вагомої думки з цього питання, краще утриматися від категоричних висновків про взаємозв’язки між копіями. Однак якщо припущення про співвідношення оригіналу й копії між празьким словником і словником Краузе обґрунтоване, можна говорити про більший авторський внесок у празький словник. Схоже, переписувач доклав помітніших лексикографічних зусиль — намагався вдосконалити й розширити наявне давніше джерело. Ці зусилля зумовили багатошаровість першої частини Празького кодексу (це добре Straipsniai / Articles 273 ILJA LEMEŠKIN РИС. 1. Титульна сторінка Празького кодексу показує копія титульної сторінки, наведена тут). Ці зусилля, зі свого боку, добре узгоджуються з характером другої частини кодексу. Чи є автор словника німецько-литовських мов і «Спостережень» у тому самому кодексі однією й тією ж особою? На це запитання, мабуть, можна відповісти ствердно. Для другої частини кодексу використано папір, виготовлений у Східній Пруссії приблизно в той самий час. По-друге, «Спостереження» потрапили до кодексу ще до його оправлення, а сама оправа, схоже, не є пізнішою. Можна припустити, що людина, яка здійснила перероб- 274 Acta Linguistica Lithuanica LXIX Prahos vokiečių–lietuvių rankraštinio žodyno autorystės klausimu продовження написання й доповнення: до своєї копії він додав незаповнену частину з трьох зошитів (другу з погляду будови кодексу), зшив увесь книжковий блок і почав писати свої «Спостереження». Фрагментарність і незавершеність «Спостережень» можна було б пояснити практичними міркуваннями зручності. Розгортати дослідження походження литовських слів у товстій уже зшитій книзі, мабуть, виявилося непрактично, адже письмо доводилося постійно переривати, шукаючи нові лексеми, варті пояснення. Крім того, написання лем литовського реєстру «Спостережень» нагадує укладання литовських відповідників в основній частині словника. Міркування, які свідчать, що творцем «Спостережень» і першої частини кодексу була та сама особа, цілком природно підносять авторитет людини, яка переписала словник. Сусідство зі «Спостереженнями» свідчило б, що автор празької копії справді міг бути автором. Цим він відрізнявся від випадкового переписувача, тобто від людини, далекої від мовознавства, яка за винагороду лише копіює надане їй джерело. Urbutis мав рацію, кажучи, що проблема авторства не така важлива у випадку копій, які мало віддалені від протографа. Однак питання авторства празького словника справді варте уваги. Мабуть, слід було б шукати людину з неабиякими здібностями мовознавця. У Східній Пруссії в першій половині XVIII ст. справжньої нестачі писарів, безперечно, не було; обдаровані лексикографи траплялися рідко, а авторів, які могли б і взялися написати лінгвістичне етимологічне дослідження, було ще менше. І, ймовірно, саме така людина переробила *PRPK на празький словник. Чи не ця обставина спонукала одного сучасника приписати книгу Friedricho Wilhelmo Haackui? Але повернімося до другої частини празького кодексу. Фрагмент «Спостережень про походження литовських слів» невеликий за обсягом. Дрібний текст нелегко надійно прочитати, особливо вступні міркування автора німецькою мовою. Вдалося розшифрувати такий текст (345r): PŽ 345r Зауваження: про походження литовських слів Більшість учених вважає литовську мову сумішшю молока й меду: мовляв, слід лише укласти збірку слів, узятих з чужих мов: Metas. означає annus: похідне від ἐτῶν. Luc 8. 42. N. T. 120. τὸ ἔτος ετεος. Annus. || το ἔτος: {До нього} легко могло бути додано M. Meli. любити: тобто dilectus: від грец. τὸ μέλι, τος Mel, Straipsniai / Articles 275 ILJA LEMEŠKIN Дуже прикро, що дослідження обривається, ледве розпочавшись. Можна було б сказати більше, якби ми мали кілька або хоча б один повний аркуш. На жаль, у нашому розпорядженні є лише дві лаконічні статті. Однак і з них зрозуміло, що дослідження мало ознаки лексикографічної праці. Ліворуч подано реєстр вибраних литовських слів, праворуч йому відповідає матеріал грецької мови, який, судячи з назви дослідження, мав виявити й пояснити походження литовських лексем. У лаконічних статтях автор майже нічого не пояснює, не вказує, чому зіставляє литовські леми саме з цими грецькими лексемами, і це знову спонукає до інтерпретацій. Із наведених прикладів складається враження, що автор працює якісно інакше, ніж ми могли б очікувати. Природно було б очікувати порівняльного дослідження, заснованого на атомістичному методі. Зовнішня, формальна подібність (відповідно, тотожне фонетичне звучання лексем) спонукала б зіставити гр. μέθυ ‘алкогольний напій’ із лит. medus ir midus. Автор «Спостережень» не згадує про цю, очевидно, для нього безсумнівну паралель. Схоже, він прагне показати, що й інше грецьке слово на позначення меду також знаходить відображення в литовській мові, тому зіставляє гр. μέλι, лат. mel із лит. mieli. В іншій статті поряд із лит. metas він наводить гр. ἔτος ‘рік’. Таке зіставлення лексем можна вважати обґрунтованим і з погляду сучасного мовознавства. Освальд Шемерені, розглядаючи балтійський матеріал, пише про контамінацію двох апелятивів зі значенням ‘рік’ (*əmḗtos і *wetos), а цілі апелятиви знаходить у гр. ἄμητος ‘урожай, одноразове збирання врожаю’ та гр. (ϝ)έτος ‘рік’ (Szemerényi 1962: 198–199). Якби «Спостереження» не обривалися, а далі тривали подібними предметними зіставленнями, ми нині мали б значущу й непересічну працю. Автор здебільшого спирається на ресурси грецької та латинської мов. На жаль, через фрагментарність тексту залишається незрозумілим, наскільки автор був компетентним щодо інших мов. На завершення залишається обговорити провенієнцію середини XVIII ст., у якій зроблено спробу ідентифікувати автора Празького словника. Йдеться про дарчий запис на початку книги (1r): 276 Acta Linguistica Lithuanica LXIX До питання про авторство Празького німецько-литовського рукописного словника Auctor Hacke Був проповідником у Литві. Навчався в Галле. Його мовознавча= праця, мабуть, була надрукована у друкарні Вайзенгауза. Подарував [D]. Baumgarten Провенієнцію можна перекласти так: «Автор Hacke був проповідником у Литві. Навчався в Галле. Його мовознавча праця, мабуть, була видана у друкарні Вайзенгауза. Подарував Баумгартен». Найбільше неясності викликає кінець запису та його інтерпретація. Літеру біля прізвища Baumgarten можна тлумачити по-різному — як J або D. У першому випадку це позначало б ім’я власника. Якщо йдеться про літеру D, виникає кілька можливостей. Її можна розуміти як завершення усталеного латинського дарчого запису: Dono dedit dedicavit. Якщо ж латинський дарчий запис ужито в скороченій формі (а таких прикладів — Dono dedit ‘дав у дар’ — чимало), літерою D міг бути позначений титул власника Баумгартена: Doctor. Нарешті, D можна тлумачити і як dominus ‘пан’. Тоді це означало б, що запис залишив не сам Баумгартен, а якась третя особа, яка вважала вартим уваги висвітлити історію надходження книги. Крім того, між рядками над прізвищем Baumgarten видно або нерозбірливе слово, або просто краплю чорнила. Отже, до привабливого свідчення, яке ототожнює автора Празького словника з Фрідріхом Вільгельмом Гааком, вочевидь, слід ставитися обережно. Ми не можемо бути певні навіть у тому, що його залишив власник словника С. Й. Баумгартен, тобто людина, яка могла дещо краще знати обставини появи книги. Крістіане Шиллер і Біруте Трішкайте люб’язно поділилися цінними заувагами, важливими для інтерпретації та датування розглянутої провенієнції. Дозволю собі коротко їх згадати. Шиллер звернула увагу на те, що, пишучи soll auf dem Weisenhause gedruckt seyn, автор запису насправді не впевнений, чи мовознавчу працю Гаака справді видано в друкарні сиротинця в Галле. Він лише припускає це. Дослідниця також наголосила на вживанні форми минулого часу war, яка свідчить, що запис зроблено вже після смерті Гаака. Трішкайте, зі свого боку, слушно зауважує, що обов’язки проповідника (Prediger) Гаак, імовірно, міг обіймати лише після навчання в Галле. Це підтверджує припущення, що запис зроблено після повернення Гаака до Східної Пруссії і, вочевидь, після 1754 року. Дещо пізніше датування запису спонукає перевірити назву, написану на корінці книги: Hacke. Lexicon Lithuanicum. Виходить, що ця назва є вторинною і пов’язана не з появою кодексу, а з часом нанесення запису провенієнції. Тому приписування авторства кодексу Гаакові слід вважати необґрунтованим. Отже, на запитання, чи слід приписувати Празький словник Гаакові (його йому приписує сучасник), доводиться відповідати негативно. Провенієнція, поруч із якою фігурує прізвище власника книги Баумгартена, викликає чимало сумнівів. Ненадійними видаються і її датування, і визначення особи, яка залишила цей запис. Аналіз дарчого запису спонукає обережно ставитися також до назви кодексу Hacke. Lexicon Lithuanicum. Найімовірніше, це Straipsniai / Articles 277 ILJA LEMEŠKIN є вторинним і пізнім. Папір книги виготовлено у Східній Пруссії; імовірно, саме тут, у Східній Пруссії, відбувався процес написання та укладання кодексу. Якби таку роботу виконували в Галле, то, найімовірніше, використовували б відповідний німецький папір. Тут-таки, у Східній Пруссії, мабуть, варто шукати й укладача Празького кодексу — переписувача та доповнювача словника, а також автора «Спостережень про походження литовських слів». Отже, проблему авторства словника й «Спостережень» слід розглядати спільно. Фрагмент етимологічного дослідження, що міститься в другій частині кодексу, свідчить, що автор копії словника, безперечно, вирізнявся неабиякими лінгвістичними здібностями. LITERATŪRA Clavis Germanico–Lithvana 1995–1997: Clavis Germanico–Lithvana. Rankraštinis XVII amžiaus vokiečių–lietuvių kalbų žodynas 1–4. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Drotvinas Vincentas 1984: Kada parašytas vadinamasis Krauzės žodynas. – Baltistika 20(2), 163–167. Lemeškin Ilja 2012: Friedrichui Wilhelmui Haackui priskiriamas Prahos rankraštinis vokiečių–lietuvių kalbų žodynas. – Mažoji Lietuva: paribio kultūros tyrimai. Vilnius: Petro ofsetas, 31–58. Lexicon Lithuanicum 1987: Lexicon Lithuanicum. Rankraštinis XVII a. vokiečių–lietuvių kalbų žodynas. Vilnius: Mokslas. Schiller Christiane 2002: Clavis Germanico–Lithvana – ein Werk von Friedrich Pretorius d.Ä.? – Linguistica Baltica 10, 159–172. Schiller Christiane 2005: Wie alt ist ein Wörterbuch? Überlegungen zur relativen Chronologie von Wörterbüchern. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 1. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 153–160. Szemérényi Oswald 1962: Principles of etymological research in the Indo-European languages. – Innsbrucker Beitrage zur Kulturwissenschaft 15, 1962, 175–212. Urbutis Vincas 1987: 1728 m. klaipėdiškių žodyno leksikografiniai šaltiniai. – Baltistika 23(1), 57–75. On the issue of authorship of the Prague manuscript German–Lithuanian dictionary SUMMARY The article addresses the manuscript German–Lithuanian Dictionary kept at the National Library in Prague in respect of authorship. The problem of authorship is first discussed from the perspective of methodology; the concept of Prague Dictionary is defined. The article proposes to solve the question of author- 278 Acta Linguistica Lithuanica LXIX Prahos vokiečių–lietuvių rankraštinio žodyno autorystės klausimu ship with reference to the structure of the codex sign. XVI.E.30. It is comprised of two lexicographical works: German-Lithuanian dictionary starting with a conventional formula Su Diewo Pagalba (God willing) (very akin to the surviving Lexicon Lithuanicum, Krause Dictionary, Richter’s (or Klaipėda Region Residents’) Dictionary, Clavis Germanico-Lithuana) and a fragment from the study Observatio de origine Verborum Littwhaniorum. The first is a collective linguistic work, while the second comparative linguistic undertaking is an authentic work. Therefore, the authorship of the two composite parts of the codex is not equivalent and should be evaluated separately. In the case of bilingual dictionary or, to be more precise, one of its transcripts, the author’s contribution depends on the layer of modifications, its scope. The more numerous in words and authentic the layer is in the transcript of the dictionary, the greater is the right to distinguish the features of co-authorship in the transcribed and supplemented version. Thanks to the Prague Dictionary, we can better understand the type and importance of Krause Dictionary. The comparison of the afore-mentioned transcripts shows a “timid” strategy of the rewriter of Krause Dictionary: he repeats the inserts from the transcribed source, most likely the Prague Dictionary, in the main text, but the repetition is peculiar. The inserts in the Prague Dictionary are rendered in such a way as if they were written in-between the lines but the exaggerated stylization of the original dictionary becomes evident when spaces between lines are compared. The fluctuation between the role of the rewriter and the co-author in the case of Krause Dictionary seems to be closer to the role of the former. We can also speak about the greater level of authorship in the Prague Dictionary. It seems that the rewriter must have had a more tangible lexicographical effort – he tried to improve and expand the available older source (it is marked by the abbreviation *PRPK according to the model proposed by Christiane Schiller). The said effort determined the multilayer character of the first part of the Prague Codex. The neighbourhood with Observatio de origine Verborum Littwhaniorum increases the author’s contribution to the bilingual dictionary. The observations on the origins of Lithuanian words are not based on the atomistic method and the attempt for external, formal, similarity. Finally, the provenience of Auctor Hacke War Prediger in Lithauen. Hat zu Halle studirt. Seine Sprachlehre soll auf dem Weisenhause gedruckt seyn. Dono dedit [D]. Baumgarten is analysed and its problems are revealed: it is doubted whether the inscription was actually made by the owner of the dictionary S. J. Baumgarten; it is considered that it could possibly be made at a later date, after 1754. It also encourages us to verify the name of the codex Hacke. Lexicon Lithuanicum. The name is most likely secondary and given later. Įteikta 2013 m. sausio 15 d. ILJA LEMEŠKIN Prahos Karolio universitetas Jana Palacha 2, 116 38 Praha 1, Czech Republic [email protected] Straipsniai / Articles 279