Kalbinio punkto gyvavimo situacija: XX a. vidurys – XXI a. pradžia

JANINA ŠVAMBARYTĖ-VALUŽIENĖ Інститут литовської мови Напрями наукових досліджень: аналіз діалектів у писемних джерелах, діалектна лексикографія та лексикологія, соціолінгвістика. СИТУАЦІЯ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ МОВНОГО ПУНКТУ: СЕРЕДИНА XX СТ. — ПОЧАТОК XXI СТ. Життєздатність мовних пунктів: середина 20th — початок 21st століття АНОТАЦІЯ Мовний пункт, виокремлений мовознавцями як цілісна одиниця населених пунктів, структурно пов’язаний соціальними мережами з іншими мовними пунктами, від середини XX століття до початку XXI століття зазнав значних політичних, економічних, соціальних і культурних трансформацій. Обстеження мовних пунктів у 2011–2013 роках дало змогу осмислити й уперше представити чинники розвитку мовного пункту (зникнення пунктів, їхнього знищення), що діяли понад 70 років. АНОТАЦІЯ Мовний пункт, визначений лінгвістами як цілісна одиниця населеного пункту, структурно пов’язана в соціальній мережі, пережив значні політичні, економічні, соціальні та культурні зміни від середини 20th до початку 21st століття. Огляд мовних пунктів у 2011–2013 роках дав змогу осмислити чинники розвитку пунктів (занепаду або зникнення пунктів) протягом понад 70 років. КЛЮЧОВІ СЛОВА: чинники занепаду й відродження мовного пункту, історичні катаклізми, соціально-економічні умови, урбанізація, лінгвіцид, Атлас литовської мови, діалекти литовської мови. КЛЮЧОВІ СЛОВА: чинники, що впливають на занепад і відродження мовних пунктів, історичні катаклізми, соціально-економічні умови, урбанізація, лінгвіцид, Атлас литовської мови, діалекти литовської мови. Straipsniai / Articles 215 JANINA ŠVAMBARYTĖ-VALUŽIENĖ ВСТУП Geografinės lingvistikos metodais atliekamų tyrimų pradininkas Antanas Salys (1902–1972), pateikęs kalbinių punktų Lietuvoje numeraciją, nurodo juos kaip vientisą gyvenamųjų vietų ir juos vienijančių socialinių tinklų vienetą1. Pirmiausia minėtina, kad Salys tuo pačiu skaičiumi žymėdavo kalbinio punkto centrą ir 15–20 km spinduliu esamus kaimus (vienkiemius) – punkto periferiją. Kalbinis centras visada turėdavo mokyklą (atskirą pastatą ar ūkininkų trobas, pritaikytas mokytis), bažnyčią (veikusias įvairias organizacijas ir atlaidų šventimo papročius), kapus, policijos nuovadą, paštą, parduotuvę (parduotuvės), restoraną2. Taigi kalbinei punkto visuomenei ugdyti ir perimti prigimtinius bendruomenės įpročius, tarminę nuostatą būta visų sąlygų. Todėl nuo pirmųjų žodžių geografijos darbų 1939–1943 m. (tuo tikslu Salio parengtas Apkla usas 1) kalbinio punkto skyrimo kriterijai nekito ir vėliau šį darbą tęsiant Lietuvių kalbos atlaso (toliau LKA) rengėjams3. Мета цієї статті — уперше назвати для наукової спільноти чинники (причини) (за)непаду (знищення) мовного пункту та можливого відродження деяких пунктів. Об’єкт дослідження — 37 мовних пунктів Атласу литовської мови, які авторка статті відвідала й дослідила (або брала участь у їх дослідженні) у 2011–2013 рр.4 Вони розташовані в 6 районах: Акменеському, Йонішкському, Кельмеському, Радвілішкському, Шяуляйському та Тельшяйському5. Розглянуті пункти Атласу литовської мови належать до різних жемайтських і аукштайтських діалектів та піддіалектів литовської мови6. До західних аукштайтів-шіауляйців належать: Рудішкяй (Атлас литовської мови 074), Ступурай (Атлас литовської мови 075), Дімшяй (Атлас литовської мови 104), Брідай (Атлас литовської мови 105), Лупайчяй (106), Ліепоряй (Атлас литовської мови 133), Аукштельке (Атлас литовської мови 163), Пакапє (Атлас литовської мови 196), Шяуляняй (Атлас литовської мови 228), Шаукотас (Атлас литовської мови 261), Легечяй (Атлас литовської мови 262), Пашушвис (Атлас литовської мови 263), Байсогала (Атлас литовської мови 264), Кібуряй (Атлас литовської мови 050), Норюнай (Атлас литовської мови 051), Вайнейкяй (Атлас литовської мови 023), Даргайчяй (Атлас литовської мови 073). До східних аукш- 1 Детальніше про взаємозалежність сучасних соціальних мереж і мовних пунктів див.: Kalėdienė 2013; Švambarytė 2014: 24. 2 Apie gyvenamųjų vietovių (punktų) tinklą Lietuvoje plačiau žr. Mikulėnienė 2013: 71–91. 3 Plačiau žr. LKA 1977: 7–30. 4 Відділ історії мови та діалектології Інституту литовської мови спільно з литовськими закладами вищої освіти (науковцями Вільнюського, Клайпедського, Шяуляйського університетів, Литовського університету освітніх наук і Каунаського гуманітарного факультету Вільнюського університету) у 2011–2014 рр. виконував проєкт Сучасні геолінгвістичні дослідження в Литві: оптимізація мережі пунктів та інтерактивне поширення діалектної інформації (код проєкту № VP1-3.1-ŠMM-07-K-01-028). Авторка статті була однією з учасниць цього проєкту. Детальніше про проєкт див.: Aliūkaitė 2011: 257–259; колективна монографія Литовські діалекти на початку XXI століття: геолінгвістичне дослідження (карти та коментарі до них), 2014. Детальніше про подібні дослідження латвійських мовознавців див.: Trumpa 2012. 5 Авторка дякує молодшій науковій співробітниці відділу історії мови та діалектології Інституту литовської мови, докторантці Лаурі Герзотайте, яка допомагала досліджувати такі мовні пункти: Клайшяй (Атлас литовської мови 071), Дімшяй (Атлас литовської мови 104), Лупайчяй (Атлас литовської мови 106). 6 Apie tarmių skiriamuosius bruožus plačiau žr. LKTCH 2004. 216 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Ситуація функціонування мовного пункту: середина XX ст. — початок XXI ст. До ареалу паневежиських діалектів входять Kaŕcemos (LKA 198), Šeduva (LKA 199), Kriukai (LKA 024). До південножмудських расейняйських діалектів належать Gūdomiškė (LKA 162), Šaukenai (LKA 164), Kūrtuvėnai (LKA 195), Vaiguva (LKA 224), Kušlẽikiai (LKA 225), Kiaunoriai (LKA 227), Kẽlmė (LKA 258), Kražiai (LKA 257), Kubiliai (LKA 259). До південножмудських варняйських діалектів належать Pakšteliai (LKA 101), Kuršėnai (LKA 102), Džiui̇k(i)ai (LKA 132), Užventis (LKA 193), Labūnavėlė (LKA 223). До північножмудських тельшяйських діалектів — Trimėsedis (068), Dauginiai (LKA 069), Mičkiškė (070), Klaišiai (LKA 071), Tryškiai (LKA 099). Підсумовуючи дані польових експедицій, спираємося на інформацію респондентів (далі — Rt) та міждисциплінарний метод зіставлення фактів, залучаючи міркування Девіда Кристала, автора теорії мовної смерті. ЧИННИКИ (ЗНИЩЕННЯ), (ЗАНЕПАДУ) МОВНОГО ПУНКТУ Серед раніше перелічених мовних пунктів LKA у сучасних геолінгвістичних дослідженнях 2011–2013 рр. запропоновано позначати місце 7 не колишнім, а найближчим населеним пунктом. Із 17 пунктів ареалу західноаукштайтських шяуляйських діалектів пропонується позначати не Lūpaičiai (LKA 106), а Dapkūnai; не Legetėliai (LKA 262), а Minaičiai (намагалися відновити назву села літературною мовою Menaičiai, але місцева громада не хоче такої зміни й показала мені не один старий документ, у якому назву подано як Minaičiai, збирала підписи місцевих жителів із проханням залишити назву села); не Kyburiai (LKA 050), а Jur­daičiai, не Noriūnai (LKA 051), а Bėržininkai. Із 3 пунктів ареалу південножмудських расейняйських діалектів пропонується позначати не пункт Kušleikiai (LKA 225), а Šalteniai. Із 9 пунктів південножмудських варняйських діалектів — позначати не пункт Džiui̇k(i)ai (LKA 132), а Kužiai. Із 3 пунктів ареалу північножмудських тельшяйських діалектів — позначати не пункт Dauginiai (LKA 069), а Kapėnai. Отже, кожен четвертий чи п’ятий досліджений мовний пункт перебуває в занепаді, значно занепав або майже зник. Які причини призвели до того, що пункт, позначений як життєздатний у середині XX ст., на початку XXI ст. почав занепадати, занепав, зник, мав зникнути або був знищений? Зібрані діалектні матеріали інформантів (діалектні записи) та анкети свідчать, що можливих чинників занепаду пунктів є кілька7. Передусім слід назвати зовнішні причини — історичні катаклізми. Наприклад, мовний пункт Džiui̇k(i)ai (LKA 132) під час Другої світової війни опинився на передовій8. Жителів вигнали з домівок більш ніж на 3 місяці. Повернувшись, вони побачили спалені садиби (Rt 4 (1924), Rt 7 (1937)). 7 Про те, скільки мовних пунктів збереглося в жмудських і аукштайтських діалектах та локалізація яких пунктів змінилася, докладніше див. Meiliūnaitė, Švambarytė-Valužienė 2014: 197–205. 8 Džiui̇k(i)ai розташоване за 10 км від Шяуляя, якщо їхати в напрямку Куршеная. Straipsniai / Articles 217 JANINA ŠVAMBARYTĖ-VALUŽIENĖ Перед Другою світовою війною Džiuik(i)ai були селом із 18–20 хуторів9. За свідченнями Rt 4 (1924), Rt 3 (1932), Rt 7 (1937), громада, що господарювала на родючих землях, дбала про будівництво цегляної двоповерхової школи, активно брала участь у різних культурних і релігійних організаціях, а власним прикладом (передплачувала пресу, читала багато книжок) формувала культурні настанови дітей10. Таких сіл, що опинилися на передовій, було, мабуть, не одне, адже в енциклопедії «Радянська Литва» (далі TLE) є речення: «Під час Великої Вітчизняної війни було знищено хутори» (TLE 4: 507). Громада Džiuik(i)ų, яка повернулася після боїв, не розгубилася: розібрала колишні окопи й відбудувала домівки (Rt (1937)). Геополітичний (або несприятливого політичного клімату) чинник пов’язаний із мовним пунктом Легечяй (LKA 262) (Радвілішкський р-н, приблизно за 8 км від Пашушвіса). Легечяй були віддаленими хуторами, оточеними з усіх боків лісами11. До війни в Легечяї були двоповерхова дерев’яна школа, пошта, поліцейська дільниця, велике лісництво з численними працівниками, цвинтар і крамниця12. У повоєнні роки тут чинили активний опір — діяла округа «Відродження», у партизанському бункері якої відбувся з’їзд представників округ литовських партизанів13. Радянські партійні працівники оминали село Легечяй і створювали поселення на відкритішій місцевості, тобто якомога далі від лісів, у Мінайчяї (Rt 3 (1939) Rt 4 (1936)). Членів громади Легечяй залякували, погрожували розправою; не одна сім’я зазнала депортації, іншим довелося переселитися в безпечніше місце, а садиби найстійкіших знищила меліорація (Rt 4 (1932), Rt 5 (1977)). Руйнування громади — чинник, якого зазнали всі мовні пункти, але найбільше — Даугіняй (LKA 069), Кушлейкяй (LKA 225), Лабунавеле (LKA 223)14. Мешканці цих пунктів жили хуторами, мали школи, у Даугіняй 9 Слід нагадати, що на початку XIX ст. села почали розподіляти на хутори. «До 1944 року було створено близько 300.000 хуторів, тобто приблизно 80% усіх селян жили на хуторах» (TLE 4, 507). 10 Освіченість і культурні настанови засвідчують дитячі імена: Кунігунда, Сколестина. 11 За даними Литовської енциклопедії (LE), листяний ліс займає територію площею аж 68 га (поблизу Легечяй) (LE X 80). 12 Дані про села взято з: Проєкт № VP1-3.1-ŠMM-07-K-01-028 «Сучасні геолінгвістичні дослідження в Литві: оптимізація мережі пунктів та інтерактивне поширення діалектної інформації» Документ 2. Соціолінгвістичний опитувальник пункту LKA. Матеріали зберігаються в Архіві діалектів Відділу історії мови та діалектології Інституту литовської мови (LKI KIDS TA). 13 У Мінайчяї (за 1 км від Легечяй) 16 лютого 1949 р. Рух боротьби за свободу Литви проголосив декларацію, у якій сказано, що рада Руху боротьби за свободу Литви є єдиною законною владою на окупованій території Литви RT (1934). 14 Даугіняй (LKA 069), Акменський р-н, приблизно за 15 км від Векшняй; Кушлейкяй (LKA 225), Кельмський р-н, приблизно за 10 км від Кельме; Лабунавеле (LKA 223), Кельмський р-н, приблизно за 12 км від Ужвентіса. 218 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Kalbinio punkto gyvavimo situacija: XX a. vidurys – XXI a. pradžia досі є церква і цвинтар. Руйнування громади відбувається двома шляхами: неприродним і природним. Неприродне почалося у воєнні роки з відступу на Захід і депортацій15. Із згаданих пунктів було депортовано по три–п’ять родин16. Колективізація, що розпочалася, спонукала самих мешканців цих громад, особливо молодь, тікати з місця проживання. Наприклад, у Labūnavėlė у стайнях, відібраних у селян, почали вирощувати худобу; для цього була потрібна велика кількість робочих рук, тож збудували кілька багатоквартирних будинків і переселили з інших місць родини, щоб доглядати за худобою. Через відмінності в житті й культурі двох громад — переселеної чи такої, що прибула самостійно, — похитнулися основоположні природні засади розуміння моралі, способу життя та праці (працьовитості). Почалася ворожнеча між місцевими та прибульцями, яка триває й донині (Rt 7 (1937), Rt 8 (1935)). У Labūnavėlė люди почали продавати прибульцям або просто віддавали їм хутори, тому місцевих жителів майже не залишилося (Rt 7 (1937)). До неприродних чинників руйнування громади слід віднести загибель або вбивство окремих людей17. До внутрішніх причин слід віднести природний чинник розпаду громади18. У всіх мовних пунктах жили літні члени громади (самотні люди або бездітні родини). Громаду від самого початку навчали допомагати одне одному, тому інформанти багато розповідали про сусідство та взаємодопомогу. Записано тексти про спільну працю, про святкові звичаї, під час яких таких мешканців залучали до родини, сімейного кола, родинних зв’язків громади (LKA 132 Rt 4 (1924), Rt 7 (1937); LKA 051 Rt 4 (1923); LKA 050 Rt 5 (1925)). До садиб вимерлих родин подекуди переселялися мешканці інших національностей або мов, частину садиб знесли або вони самі завалилися через старість. Інформанти згадували, що в усіх досліджених мовних пунктах, тобто громадах із природним розвитком, було багато молоді й дітей. Після зміни політичної ситуації в Литві порушилася й демографічна рівновага19. Батьки почали заохочувати своїх дітей виїжджати 15 «Найбільша в історії Литви хвиля еміграції, — пише Литовська енциклопедія, — почалася 1944 року, коли понад 60.000 литовців відступили на Захід, рятуючись від наближення другої радянської окупації» (LE XV 59). 16 Із Литви, як зазначено в Всесвітній литовській енциклопедії (VLE), у червні 1941 року депортували 40.000 інтелігентів і селян (VLE XII 111). У 1944–58 роках депортували 260.000 осіб (за іншими даними — 350.000 (VLE XII 112). 17 Поодинокі люди, лояльні до радянської влади, яких розстріляли; юнаки й діти, що підірвалися на вибухівці, залишеній після війни; люди, убиті групами, які прикривалися іменем партизанів, тощо (LKA 106 RT 4, LKA 132 RT 4, LKA 069 RT 2, LKA 050 RT 5, LKA 225 RT 4, LKA 262 RT 4, LKA 051 RT 4). 18 Варто пам’ятати, що 1940 року в Литві проживало 3.084.5 тис. мешканців. У 1941 році їх було вже 2.958.6 тис., а в 1945 році — лише 2.500.0 тис. (VLE XII 109). З 1939 до 1959 року Литва втратила 530.000 мешканців (VLE XII 112). 19 Про те, як зменшувалася кількість мешканців у селах, свідчить статистика, наведена у VLE: 1940 року в селах проживало 2.408.6 тис. осіб, 1941 року — 2.274.4 тис., 1945 року — 2.125.0 тис., а 1950 року — 1.843.9 тис. (VLE XII 112). Straipsniai / Articles 219 JANINA ŠVAMBARYTĖ-VALUŽIENĖ з дому й шукати роботу в містах. Існував неписаний наказ не випускати молодих людей із колгоспу, бо нікому буде працювати: якщо вдома не залишиться бодай однієї дитини, погрожували не надати ділянки площею 65 арів, без якої сім’я не вижила б. Молоді ставало менше, народжуваність знижувалася20. У селах залишилися лише представники старшого покоління. До колгоспів почали запрошувати мешканців з інших частин країни (або інших радянських країн). Соціополітичний і соціально-економічний чинник руйнування мовного пункту пов’язаний із меліорацією21. Задум «вирівнювати поля», як казали інформанти (LKA 132 Rt 1 (1941); LKA 050 Rt 5 (1925)), і збільшення кількості сільськогосподарської техніки спричинили хвилю меліорації, особливо масштабну в 1971–1975 роках. Спершу з полів «очистили», знесли хутори. Тим, хто опирався й не хотів переселятися до поселень, погрожували не залишити під’їзних доріг, розорати землю навколо садиби так, щоб восени чи навесні потрапити туди було неможливо (LKA 132 Rt 4 (1924), Rt 7 (1937))22. Уже згаданий пункт Дзіук(i) (LKA 132) постраждав удруге — почалася меліорація. Мешканцям запропонували переселитися до Кужяй або Гілвичяй23. Майже всі мешканці Дзіук(i) переселилися до Кужяй, лише одна сім’я оселилася в поселенні іншої культурної спільноти (сантаків) у Гілвичяй. Урбанізація як чинник сприяла розпорошенню громади в поселеннях радянського типу та містах. Центри колгоспів, за словами інформантів, створювали у відкритіших місцях, подалі від лісів, біля кращих доріг, щоб «стрибкам і колгоспній» владі було безпечніше (LKA 069 Rt 2 (1935); LKA 225 Rt 2 (1936); LKA 262 Rt 4 (1932)). Не мало значення, що там не було села або було лише кілька хуторів (наприклад, Минайчяй), маєток (наприклад, Капенай) чи залізнична станція (наприклад, Дапкунай). Із місць проживання, як зазначено у VLE, виїхали: «1967 р. — 1830, 1969 — 3610, 1971–1975 — 20.880» мешканців (VLE XII 789)24. Культурна асиміляція, або знищення шкіл, яка зовсім недавно охопила Литву, була надзвичайно поширеною за радянських часів. Про неї у VLE пишуть: «Від 1949 р. у школах, що укрупнювалися, початкові школи приєднували до середніх, з’явилися школи-інтернати, так звані гуртожитки» (VLE XII 571–572). Освітня політика до 1940 р. була 20 «У 1966–1980 рр. сільське господарство щороку залишали 24–25 тис. осіб — 75 відсотків із них були працездатними» (VLE XII 789). 21 «1939 р. орних земель (було) 3.070 тис. га» (VLE XII 787). 22 Статистика, наведена у VLE, така: «У 1970–90 рр. щороку осушували приблизно по 10.000 га заболочених земель, системи зрошення облаштовували на площі 3000 га. У 1970 р. було осушено 1 млн га, до 1978 р. — 2 млн га» (VLE XIV 644). 23 Гілвичяй (приблизно за пів кілометра від Дзіук(i)) — село росіян, привезених після повстань у Росії. Кужяй — за 2–3 км від Дзіук(i), після війни було спалене. Залишилася лише одна лазня, а до війни в Кужяй діяли початкова школа й залізнична станція (яка працює й тепер). 24 «Від 1967 до 1971 р. для тих, хто переселився з хуторів до поселень, збудували 16.920 житлових будинків» (VLE XII 789). 220 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Kalbinio punkto gyvavimo situacija: XX a. vidurys – XXI a. pradžia такого типу: у кожному, навіть найвіддаленішому місці, має бути школа25. Із другої половини XX ст. починається кампанія з ліквідації шкіл: ще у 1970–1971 рр. початкових шкіл було 2297, у них навчалося 64.500 учнів, а у 1980–1981 рр. залишилося лише 986 шкіл і 18.100 учнів (VLE XII 573). У 1970–1971 рр. було 3611 неповних середніх, середніх шкіл, шкіл для дітей з фізичними та інтелектуальними порушеннями; у них навчалося 539.600 учнів і працювало 29.300 учителів. У 1980–1981 рр. таких шкіл залишилося 2257, у них навчалося 535.500 учнів і працювало 30.300 учителів (VLE XII 573–574)26. Немає шкіл — немає передавання етнічної культури, немає громадського виховання, зникає гордість за себе і свою державу27. Найкраще виховувати прихильних до себе людей, відокремивши їх від громади. Закриття шкіл також спонукало батьків переселятися до населених пунктів. Школи діяли й виховували національну свідомість у всіх пунктах зміненої локалізації: у Дзіук(і)ах (LKA 132), Дапкунасі (LKA 106), Кушлейкяй (LKA 225), Легечяй (LKA 262), Даугиняй (LKA 069), Кибуряй (LKA 050). Ще один внутрішній чинник занепаду мовного осередку — лінгвіцид28. У повоєнні роки діалектом розмовляли частіше й ширше, ніж літературною мовою. Учителі-литуаністи намагалися навчити учнів літературної мови, іноді вдаючись і до не зовсім педагогічних методів29. Формувалося переконання, що діалект — це негідна мова, а діалектом розмовляє некультурна й неосвічена людина. Деякі батьки підтримували пріоритет літературної мови. Діти не навчилися цінувати й поважати мову батьків — діалект, говір чи говірку. А те, чого не цінують, знищують. Сформувалося переконання, що й литовська мова не є цінністю30. За словами Антанаса Саліса, мова «вилиняла, зблякла, стала для нас негарною, важкою, незасвоюваною». Лінгвіцид як зневага до власної мови триває й нині31. 25 У 1940 р. було 2743 початкові школи, у яких навчався 341.299 учнів і працювало 6.944 учителі (LE XV 770). У 1945–1949 рр. діяла 3241 початкова школа, 242 прогімназії, 131 гімназія — загалом 3614 шкіл (VLE XII 571–572). У 1964–1965 рр. діяло 4105 шкіл. У 1945–1948 рр. було депортовано 1200 учителів (VLE XII 571). 26 Порівняймо із сучасною ситуацією: у 2007 р. було 105 початкових шкіл, у яких навчалося 24.590 учнів, 582 основні школи з 120.445 учнями, 444 середні школи, у яких навчалося 302.300 учнів, 132 гімназії з 77.230 учнями, 21 молодіжна школа з 2100 учнями (загалом 1284 школи, у яких навчалося 526.665 учнів (VLE XII 574). 27 Перефразовуючи думку Сталіна, можна сказати, що вислів про те, що знищивши патріотизм і гордість за свою державу хоча б одного покоління, буде вбито народ, залишається актуальним і сьогодні. Імовірно, настане час описати й науково дослідити вплив життя в гуртожитку, життя без власної сім’ї на молодь. 28 Plačiau apie šį reiškinį pasaulio kalbose žr. Crystal 2005. 29 Забороняли розмовляти діалектом на перервах, залишали після уроків, учнів, які розмовляли діалектом, висміювали. 30 Цю думку постійно підтримував і окупант, тому утвердження двомовності здавалося чимось цілком природним. 31 І в наші дні вважають, що іноземні мови гарантують ситніший шматок хліба. Для коригування й зміни такого переконання потрібні зусилля і мовознавців, і педагогів, і діячів культури, спрямовані на виховання національної самосвідомості молоді. Straipsniai / Articles 221 JANINA ŠVAMBARYTĖ-VALUŽIENĖ Серед інших чинників занепаду мовного пункту варто згадати розірваний природний зв’язок між мовознавцями та громадою32. Після того, як під час війни багато мовознавців виїхали на Захід, підготовка нового покоління мовознавців затягнулася. Через постійний страх дослідницька робота з діалектами, за словами діалектологині д-ра Алдони Йонайтене, була надзвичайно складною. Тоді заохочували мовознавців, представників цих діалектів, описувати лише власний діалект і збирати якомога більше матеріалу. Очевидне невтручання у справи діалектів і мови як цінності, що потребує охорони, також створило середовище для розквіту мовного нігілізму. Підтримувані окупаційною владою настанови — що литовська мова, хоч і давня, але важка для вивчення та непридатна для виробничої документації, — також заохочували зневажати власну мову й звеличувати інші мови, що давали матеріальну вигоду. До інших чинників належить і важко пояснюване явище в сучасній незалежній Литві: Кибуряй (LKA 050), колись велике село й центр потужного колгоспу, після розпаду колгоспної системи почало стрімко занепадати й майже повністю спорожніло (цього не могли пояснити й інформанти, самі дивувалися, як усе зникло, наче розчинилося (Rt 1 (1927), Rt 2 (1953), Rt 3 (1930), Rt 4 (1936), Rt 5 (1925)). Для підсумку цього розділу дуже доречні думки, висловлені в статтях еміграційного політолога Вітаутаса Вардиса (справжнє прізвище — Вітаутас Стасіс Жвіргждіс) «Soviet Colonialism in the Baltic States. A Note on the Nature of Modern Colonialism» (1965) та «The Colonial Nature of Soviet Nationality Policy» (1964): «інженери» традиційного й радянського колоніалізму для прикриття козирують промисловістю, господарством, освітою та мовою, створюючи враження нібито сучасної цивілізації, хоча, з іншого боку, вони цілковито ігнорують бажання та волю підкорених народів. Як стверджує В. Вардис, радянський колоніалізм творить систему, яка мала б допомогти стерти народи в радянському «казані народів». Але стерти не абияк, а так, щоб примус було піднесено «до висот свободи», з вірою в те, що силою можна створити вільне бажання відмовитися від власної ідентичності. Як зазначає В. Вардис, «не дивно, що цивілізація таких вимірів влучила людству просто в серце» (докладніше див. Vardys 1965). ЗУСИЛЛЯ ТА СПОСОБИ СУЧАСНИХ ГРОМАД ВІДРОДИТИ МОВНИЙ ПУНКТ Зміна локалізації згаданих вище мовних пунктів не означає, що мовний пункт цілком занепав і там більше ніхто не живе. Члени місцевих громад, що залишилися, а також представники інших діалектних спільнот, які переселилися в ці місця, самі намагаються відроджувати мовні пункти. Основним чинником відродження мовного пункту є соціально активна 32 До війни мовознавці самі їздили Литвою і збирали діалектний матеріал для досліджень, заохочували вчителів робити те саме, брали участь у літніх учительських курсах, знайомили громадськість із перебігом та результатами своїх досліджень і читали публічні лекції. 222 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Ситуація функціонування мовного пункту: середина XX ст. — початок XXI ст. громада. Повертаються колишні мешканці сіл, які відновили права власності й отримали назад батьківські будинки, що не були зруйновані33. Активність громад дедалі частіше пов’язана з громадами, що швидко виникають, їхніми діяльними головами та громадськими будинками. Активна позиція громади пов’язана з економічними настановами. Фермери старшого покоління передають свої господарства дітям або онукам. Таке повернення дітей спостерігали в усіх пунктах, локалізацію яких змінено: Легечяй (LKA 262), Джюк(яй) (LKA 132), Лупачяй (LKA 106), Кушлейкяй (LKA 225), Даугіняй (LKA 069). Від успадкованої власності не відмовляються й нащадки місцевої громади, які живуть у великих містах. Формується (відновлюється або відроджується) усвідомлення власності як чинник34. Цей економічний чинник повернув частину дітей до батьківських домівок, щоб жити й працювати (вести господарство, розвивати сільський туризм тощо), а інших, які повернули собі права власності, емоційно й у плані культурної самоідентифікації пов’язує з місцем, де вони жили й дорослішали (LKA 069 Rt 1 (1949); LKA 132 Rt 2 (1961); LKA 050 Rt 3 (1930), Rt 5 (1925); LKA 262 Rt 4 (1932), Rt 5 (1977); LKA 051 Rt 2 (1946), Rt 4 (1923); LKA 223 Rt 7 (1937)). Важливим є також усвідомлення автентичності. Колишні мешканці сіл навідуються до рідних місць: привозять дітей, онуків і правнуків, щоб показати їм місця, де народилися. Активніші члени громади, розпорошені містами й містечками Литви, організовують зустрічі односельців (іноді просто неба чи в якійсь садибі), навчають і заохочують членів громади різного віку спілкуватися та впізнавати одне одного за колишнім локальним кодом. Відвідують ще живих літніх мешканців села, слухають їхні розповіді, нерідко роблять записи, фотографують та в інший спосіб цікавляться історією своєї родини, роду й сусідів. Серед інших форм спілкування варто згадати різноманітні парафіяльні храмові свята, День усіх святих, День матері й День батька, родинні зустрічі, презентації книжок про зниклі села тощо (LKA 069 Rt 2 (1935); LKA 132 Rt 2 (1961); LKA 262 Rt 5 (1977); LKA 051 Rt 3 (1936)). Дуже важливою є культурна ідентичність, або лінгволокальний чинник. Наприклад, LKA 132 Rt 7 (1937) закликав сина повернутися до оселі дідуся й бабусі35. Завдяки невістці, яка працює вчителькою історії (Rt 2 (1961)), дітей заохочують збирати матеріали про зниклі села й хутори мовного пункту, записувати спогади людей; у них розвивають творчі здібності (наприклад, створили легенду, ніби назва Джюк(яй) походить від слова радіти). Розповіді про рідні місця, підготовка книжок про зниклі й ті, що зникають- 33 Молодші будують нові будинки, виховують дітей, створюють робочі місця для себе, а іноді й для інших. Частина мешканців, які переїхали з близьких місць або з зовсім іншого краю Литви й оселилися тут, також долучається до господарської та культурної діяльності. 34 У VLE зазначено, що «у 2005 р. власність було відновлено на площі 3.8 млн га» (VLE XII 790). 35 Син, який мав у Каунасі квартиру, роботу й сад, продав усе своє майно та разом із дружиною з Каунаса повернувся на землю дідуся й бабусі. Він господарював. Дружина почала працювати вчителькою історії в школі Кужяй. Straipsniai / Articles 223 JANINA ŠVAMBARYTĖ-VALUŽIENĖ ...ючих або життєздатних сіл, мешканців, найважливіших подій, а старі фотографії викликають гордість за своє село, свою країну, виховують у молоді почуття власної гідності. Важливим є й культурне ставлення кожної родини до збереження старих фотографій, книжок, особистих речей. Для підсумку другої частини статті дуже доречні слова мислителя Палау: «Між минулим, де є наші спогади, між майбутнім, де є наші надії, ще є теперішнє, де є наші обов’язки» (Tremtinys 41(1063), 7). Чим краще виконуватиме свої обов’язки нинішня громада, тим швидше пункт знову набуде статусу життєздатного. ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ Сукупність чинників розвитку 37 досліджених мовних пунктів від середини XX ст. до початку XXI ст. (період 1939–2013 рр.) не є вичерпною чи дуже докладною. Адже на території Литви виокремлено 735 мовних пунктів, за межами Литовської Республіки — 15 (усього — 750), отже, досліджені пункти становлять лише 5,03% усіх мовних пунктів. Однак чинники занепаду та знищення мовних пунктів відображають найважливіші тенденції їхнього розвитку. Із 37 мовних пунктів Центральної Литви, позначених у середині XX ст., у XXI ст. життєздатними залишилися 30 (Vaineikiai (LKA 023), Kriukai (LKA 024), Klaišiai (LKA 071), Dargaičiai (LKA 073), Rudiškiai (LKA 074), Stupurai (LKA 075), Tryškiai (LKA 099), Pakšteliai (LKA 101), Kuršėnai (LKA 102), Dimšiai (LKA 104), Bridai (LKA 105), Lieporiai (LKA 133), Gudmoniškė (LKA 162), Aukštelkė (LKA 163), Šaukėnai (LKA 164), Užventis (LKA 193), Kurtuvėnai (LKA 195), Pakapė (LKA 196), Karčemos (LKA 198), Šeduva (LKA 199), Labūnavėlė (LKA 223), Vaiguva (LKA 224), Kiaunoriai (LKA 227), Šiaulėnai (LKA 228), Kražiai (LKA 257), Kelmė (LKA 258), Kubiliai (LKA 259), Šaukotas (LKA 261), Pašušvys (LKA 263), Baisogala (LKA 264). У XXI ст. локалізація 7 мовних пунктів змінилася. Пропонується позначати LKA 106 не як Lūpaičiai, а як Dapkūnai; LKA 262 — не як Legečiai, а як Minaičiai; LKA 050 — не як Kyburiai, а як Jurdaičiai; LKA 051 — не як Noriūnai, а як Beržininkai; LKA 225 — не як Kušleikai, а як Šalteniai; LKA 132 — не як Džiuk(i)ai, а як Kužiai; LKA 069 — не як Dauginiai, а як Kapėnai. Мовні пункти зі зміненою локалізацією становлять лише 18, 92% усіх досліджених пунктів. Основні чинники занепаду згаданих мовних пунктів пов’язані з тривалою окупацією та здійснюваною культурною й економічною політикою. Чинники занепаду та знищення мовних пунктів найбільше пов’язані із зовнішніми чинниками: історичними катаклізмами (Другою світовою війною), тривалою окупацією та добре замаскованою примусовою зміною політичної, економічної, соціальної й навіть культурної системи (припиненням господарської діяльності, націоналізацією, депортацією, меліорацією, створенням колгоспних поселень, урбанізацією, міграцією молоді до міст тощо). 224 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Ситуація життєздатності мовного пункту: середина XX ст. — початок XXI ст. Зовнішні чинники створили умови для виникнення й внутрішніх чинників, до яких можна віднести чинник природного розпаду громади, лінгвіцид (заперечення власного діалекту, навіть власної мови), розрив спілкування між суспільством і мовознавцями. Пункти, місце розташування яких у XXI ст. змінилося, у мовному сенсі не згасли повністю. У мовних пунктах Lūpaičiai – Dapkūnai (LKA 106), Legečiai – Minaičiai (LKA 262), Kybur(ių – Jurdaičių (LKA 050), Noriūnų – Beržininkų (LKA 051) і далі розмовляють шяуляйським говором західноаукштайтського діалекту. У мовному пункті Kušleikių – Šaltenių (LKA 225) і далі вживається рассейняйський говор південно-жмудського діалекту. Мовний пункт Daugin(ių – Kapėnų (LKA 069) зберігає особливості тельшяйського говору північно-жмудського діалекту. Лише мовний пункт Džiui(k)ių – Kužių (LKA 132), віднесений до варняйського говору південно-жмудського діалекту, поступово переходить до шяуляйського говору західноаукштайтського діалекту: старші респонденти ще зберегли особливості, характерні для варняйського говору південно-жмудського діалекту, а представники молодшого покоління вже розмовляють шяуляйським говором західноаукштайтського діалекту. У всіх мовних пунктах зі зміненим місцем розташування громада, що оселилася там і не є місцевою, іноді — носіями іншого діалекту, разом із поодинокими місцевими мешканцями, що залишилися, ініціює культурне й мовне відродження пункту36. Соціально активна громада, чинники економічних відносин і власності, що її об’єднують, усвідомлення автентичності, чинники культурної ідентичності (лінгволокальної) помітні майже в усіх сучасних мовних пунктах: Legečiai – Minaičiai (LKA 262), Džiui(k)iai – Kužiai (LKA 132), Lūpaičiai – Dapkūnai (LKA 106), Kušleikiai – Šalteniai (LKA 225), Dauginiai – Kapėnai (LKA 069), Kyburiai – Jurdaičiai (LKA 050), Noriūnai – Beržininkai (LKA 051). Імовірно, згуртованість і активність мешканців, постійний пошук місцевої культурної та традиційної самобутності, здатність об’єднувати тих, хто виїхав із місць проживання, і спрямовувати їхню діяльність на реалізацію лінгволокального чинника вплинуть на відродження мовних пунктів. LITERATŪRA Aliūkaitė Daiva 2005: Kalba ir dialektas kaip kultūrą lokalizuojantys dydžiai: tapatumo aspektas (išraiškos). – Baltų kalbų tarmės: rašytinis palikimas. Šiauliai: Discens, 27–35. Aliūkaitė Daiva 2011: Projektas „Šiuolaikiniai geolingvistikos tyrimai Lietuvoje: punktų tinklo optimizacija ir interaktyvioji tarminės informacijos sklaida“. – Respectus Philologicus 20(25), 257–259. Crystal David 2005: Kalbos mirtis. Vilnius: Tyto alba. 36 Apie kalbos ir kultūros sąsajas plačiau žr. Aliūkaitė 2005: 27–35. Straipsniai / Articles 225 JANINA ŠVAMBARytĖ-VALUŽIENĖ Kalėdienė Laima 2013: Sociolingvistinė geolingvistinių duomenų interpretacija. Tarptautinė tarpvalstybinė mokslinė konferencija: XXI amžiaus tarminų tyrimai: geolingvistinė ir sociolingvistinė perspektyvos. Lietuvių kalbos instituto Kalbos istorijos ir dialektologijos skyrius. Vilnius, 2013-12-05—06. LE – Lietuvių enciklopedija. South Boston: LEL, t. 10, 1957, 80, 468; t. 13, 1958, 454; t. 15, 1958, 59, 770, t. 18, 1959, 489–490; t. 29, 1963, 331. LKA – Lietuvių kalbos atlasas 1 Leksika. Tomo autoriai: E. Grinaveckienė, A. Jonaitytė, J. Lipskienė, K. Morkūnas, M. Razmukaitė, B. Vanagienė, A. Vidugiris. Redakcinė kolegija: E. Grinaveckienė, A. Jonaitytė, K. Morkūnas, (atsak. redaktorius), A. Vidugiris, Z. Zinkevičius. Vilnius: Mokslas, 1977. LKI KIDS TA – Lietuvių kalbos instituto Kalbos istorijos ir dialektologijos skyriaus Tarmių archyvas, kuriame saugomi projekto „Šiuolaikiniai geolingvistikos tyrimai Lietuvoje: punktų tinklo optimizacija ir interaktyvioji tarminės informacijos sklaida“ (Projekto kodas Nr. VP1-3.1-ŠMM-07-K-01-028) duomenys. LKTCH – Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija, sudarė Rima Bacevičiūtė, Audra Ivanauskienė, Asta Leskauskaitė, Edmundas Trumpa. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2004. Meiliūnaitė Violeta, Janina Švambarytė-Valužienė 2014: Bendrasis Lietuvių kalbos atlaso punktų tinklo gyvybingumas. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai). Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 197–205. Mikulėnienė Danguolė 2013: Lietuvių tarmių tinklas: jo ištakos ir optimizacija. – Acta Linguistica Lituanica 68, 71–91. Projekto Nr. VP1-3.1-ŠMM-07-K-01-028 „Šiuolaikiniai geolingvistikos tyrimai Lietuvoje: punktų tinklo optimizacija ir interaktyvioji tarminės informacijos sklaida“ 2 dokumentas. Sociolingvistinis LKA punkto klausimynas. Švambarytė-Valužienė Janina 2012: Šiuolaikiniai geolingvistikos tyrimai Lietuvoje: kalbinio punkto sunykimas. – Tarptautinė mokslinė konferencija Geolingvistikos pologas XXI amžiuje. Kaunas, VU KHF, 2012 12 06–07. Švambarytė-Valužienė Janina 2014: Konferencijos, renginiai. – Gimtoji kalba 1. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 23–28. TLE – Tarybų Lietuvos enciklopedija 4. Vilnius: Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988, 507. Tremtinys Nr. 41(1063), 2013 m. lapkričio 8 d., 7. Trumpa Edmunds 2012: Latviešu ģeolingvistikas etīdes. Rīga: Zinātne. Tumėnas Stasys 2013: Vytautas Vardys – politologijos išeivijoje kūrėjas. – Gimtāsai kraštas 43, 43–48. Vardys V. S. 1965: Lithuania under the Soviets. Portrait of a Nation, 1940–65. New York–London. 226 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Kalbinio punkto gyvavimo situacija: XX a. vidurys – XXI a. pradžia VLE – Visuotinė lietuvių enciklopedija, t. XII, 2007, 109, 111–112, 571–574, 787, 789; t. XIV, 2008, 644. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai). Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2014. KALBINIŲ PUNKTŲ RESPONDENTAI (Rt) Dauginiai (LKA 069) – Rt 1 (1949); Rt 2 (1935). Džiuik(i)ai (LKA 132) – Rt 1 (1941), Rt 2 (1961), Rt 3 (1932), Rt 4 (1924). Rt 7 (1937). Kyburiai (LKA 050) – Rt 1 (1927), Rt 2 (1953), Rt 3 (1930), Rt 4 (1940), Rt 5 (1925). Kušleikiai (LKA 225) – Rt 2 (1936), Rt 3 (1942), Rt 4 (1932). Labūnavėlė (LKA 223) – Rt 7 (1937), Rt 8 (1935). Legečiai (LKA 262) – Rt 1 (1934), Rt 2 (1939), Rt 3 (1936), Rt 4 (1932), Rt 5 (1977). Lūpaičiai (LKA 106) – Rt 4 (1940). Noriūnai (LKA 051) – Rt 1 (1943), Rt 2 (1946), Rt 3 (1936), Rt 4 (1923). The Vitality of Language Points: Middle of the 20th – Beginning of the 21st Century SUMMARY The article provides an overview of the situation in 37 language points of Lietuvių kalbos atlasas (LKA) (Atlas of the Lithuanian Language) representing different dialects of Lithuania from western and eastern Aukštaitija (Highland) as well as southern and northern Žemaitija (Lowland). An attempt is made to establish factors which influenced the situation when certain points were vibrant in the middle of the 20th century and experienced a decline or ceased to exist at the beginning of the 21st century. The location of 7 language points had to be changed. Out of 17 language points of the Šiauliai subdialect in western Aukštaitija 4 had to be moved: from Lūpaičiai (LKA 106) to Dapkūnai, from Legečiai (LKA 262) to Minaičiai, from Kyburiai (LKA 50) to Jurdaičiai and from Noriūnai (LKA 51) to Beržininkai. Out of 3 language points of the Raseiniai subdialect in southern Žemaitija one was moved – from Kušleikiai (LKA 225) to Šalteniai. Out of 9 language points of the Varniai subdialect in southern Žemaitija one was moved – from Džiuik(i)ai to Kužiai. Out of 3 language points of the Telšiai subdialect in northern Žemaitija one was moved – from Dauginiai (LKA 069) to Kapėnai. The 37 points researched make up 5.03% of the 735 language points in Lithuania (there are 750 language points of LKA in total and 15 of them are located outside the borders of Lithuania). These 37 language points were vibrant in the 20th century, but by now the location of 18.92% of them has had to be changed. Straipsniai / Articles 227 JANINA ŠVAMBARYTĖ-VALUŽIENĖ The decline of every fourth or fifth point was influenced by external factors: historical cataclysms (the Second World War), occupation and forced changes in the political, economic, social and cultural system (changes in the ways of farming, nationalization, deportations, melioration, creation of the settlements of collective farms, urbanization, migration of the young generation into towns, etc.). External factors created conditions for the development of internal factors, such as natural death of the local population, linguicide. Those language points of which the locations changed in the 21st century had not entirely died out. The remaining and returning members of the local communities as well as people from different dialects moving into such places who are active socially, have economic relations in the area and develop cultural as well as linguistic identity make attempts to revive these language points. Įteikta 2014 m. liepos 22 d. JANINA ŠVAMBARYTĖ-VALUŽIENĖ Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva [email protected] 228 Acta Linguistica Lithuanica LXXI