Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. „Pargrubi(j)us“ („G[r]ubrium“, „Pergrubrius“ ir kt.); lie. „maselis“

ROLANDAS KREGŽDYS Інститут досліджень культури Литви Напрями наукових досліджень: давня релігія та міфологія балтів, джерелознавство; порівняльна граматика та етимологія балтійських та інших індоєвропейських мов. ПОХОДЖЕННЯ БАЛТІЙСЬКИХ МІТОНІМІВ: ЗАХ. БАЛТ. PARGRUBI(J)US (G[R]UBRIUM, PERGRUBRIUS ТА ІН.); ЛИТ. MASELIS Походження балтійських міфонімів: західнобалт. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Perg rubrius, etc.), лит. maselis А Н О Т А Ц І Я У статті подано фактографічний та етимологічний аналіз згаданих у джерелі з релігії та культури західних балтів початку XVI ст. Sūduvių knygelė міфологем Pargrubij (A, B), Pargrubius (B, C) та її варіантів (Grubrium [A], Gubrium [C], Perg rubrius [D, ε] та ін.), а також назви литовського персонажа масляного тижня maselis (LKŽe). Коротко розглянуто особливості фактографії західнобалтійського культурного джерела Sūduvių knygelė та феномен Азазеля (значення маски персонажа, що рухається під час Масниці). К Л Ю Ч О В І С Л О В А: міфонім; теонім; семітизм; Sūduvių knygelė; Pargrubij, Pargrubius, Perg rubrius, Grubrium; maselis. А Н О Т А Ц І Я У статті розглянуто етимологічний аналіз західнобалтійського міфологему Pargrubij (A, B) / Pargrubius (B, C), включно з його альтернативними формами Grubrium (A), Gubrium (C), Perg rubrius (D, ε) тощо, а також литовського міфоніма maselis «чоловік, одягнений у вбрання маскованих учасників Масляної». Також подано короткий огляд реалій, пов’язаних із «Судувською книжечкою», та представлено так званий феномен Азазеля (назва місця або «сили», до якої належить відіслати одного Straipsniai / Articles 9 ROLANDAS KREGŽDYS з козлів під час храмового обряду в День очищення), тобто образ цапа-відбувайла, відображений у матеріалах, зібраних у Словнику литовської мови, який також простежується в обрядах Масляної, що тривали три дні перед Великим постом, який починається Попільною середою (у Литві — Жирний вівторок). К Л Ю Ч О В І С Л О В А: міфонім, теонім; гебраїзм; «Судувська книжечка»; Pargrubij, Pargrubius, Pergrubrius, Grubrium; maselis. 0. ВСТУП. ФАКТОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ «СУДУВСЬКОЇ КНИЖЕЧКИ». ФЕНОМЕН АЗАЗЕЛЯ (ЗНАЧЕННЯ МАСКИ УЧАСНИКА МАСЛЯНОЇ) Відомості, наведені в одному з найважливіших джерел західнобалтійської культури (з погляду автентичності фактографії) — «Судувській книжечці»1 (про неї та літературу див. докладніше Kregždys 2009) — мають особливе2 значення, адже чимало дослідників балтійської релігії та міфології пізнішого періоду (а часто й творців, тобто представників кабінетної міфології) спиралися на переказ згаданої письмової пам’ятки, цитуючи інтерпретації одне одного (наприклад, за словами Ingė Lukšaitė, дані про розглядуване божество Matas Praetorius подав, «спираючись на відомості Johanno Meletijaus [Maleckio] і Martino Murinijaus» [MP I 645]). Отже, єдиним надійним джерелом, на яке можна спиратися, реконструюючи автентичну графемну структуру західнобалтійського Pargrubi(j)us, його етимологічний розвиток, значення міфоніма (про важливість визначення семантичної цінності реконструйованого слова див. докладніше Bréal 1964: 48–56; Mailhammer 2013: 5–6, 2013a: 20, 23, 25, 27), а також його функції, є лише «Судувська книжечка». 1 Або «Жертвоприношення цапа невірними судувами з усіма обрядами, які вони виконували» (Der ungläubigen Sudauen ihrer bockheiligung mit sambt andern Ceremonien, so sie tzu brauchen gepflegeth), написано приблизно у 1520–1530 рр. Місце написання німецькомовного анонімного твору та точний час його створення також невідомі (BRMŠ II 123). 2 На жаль, і нині трапляються молоді дослідники, які вкрай недбало ставляться до фактографії письмових джерел; пор. наївне твердження Vytautas Rinkevičius (2015: 21), буцімто «Публікацією Книжечки опікувався і її передмову (але не обов’язково сам текст Книжечки) написав Jeronimas Maleckis». Щоб уникнути таких анахронічних тверджень, слід наголосити, що Wilhelmas Mannhardtas (1936: 306) ще на початку XX ст. аргументовано довів, а Ingė Lukšaitė (BRMŠ II 125) згодом, знову спираючись на принципи текстологічного аналізу, обґрунтувала тезу, що Jeronimas Maleckis лише видав твір невідомого автора, який до того поширювався в кількох списках (докладніше див. Kregždys 2009: 179–180). 10 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius ir kt.); lie. maselis Також слід звернути увагу на надзвичайно важливу фактографічну особливість цього джерела — критерій достовірності даних, який визначається з огляду на часовий аспект: із відомих (на жаль, не всі збереглися) 10 списків (позначених великими літерами A, B, C, D, E, F, G, H, J, K), вторинного варіанта ε списку E та 5 передруків (a, b, c, d, e) до достовірних належать найдавніші рукописні примірники A, B, C: 1) A, або аркуш 736 фоліанта I Ka; текст на аркушах від 724a до 738 — найцінніший список3, переписаний професійним копіїстом (див. також Kregždys 2009: 176); 2) B, або аркуш 724 фоліанта I E 36a, переписаний професійним копіїстом4; 3) C, або Cod. Guelf. 14. 11 Aug. 4 (аркуші: fol. 1–17)5, значно гіршої якості: численні лакуни, а деякі сторінки взагалі втрачені. За словами Wilhelm Mannhardt (1936: 238–239), його цінність на три чверті нижча, ніж варіантів A і B (див. також прим. 6). Інші списки — новішої редакції *R (D, E, F, G)6, J, а також K — гібридний варіант найдавнішої та цих груп списків, — хоч і перебувають у кращому фізичному стані (збереглися не всі [див. Kregždys 2009: 176–177]), але менш достовірні з фактографічного погляду, тобто через можливі нововведення, створені дослідниками міфології, які переписували їх і по-своєму інтерпретували матеріал7 (докладніше див. Kregždys 2009: 176–183). Отже, з огляду на критерій достовірності інформації, поданої у списках, найціннішими, тобто найавтентичнішими, є фактографічні дані списків A, B і C. Очевидно, саме на них слід спиратися, реконструюючи формальну праформу західнобалтського Pargrubi(j)us (тобто встановлюючи етимологію теоніма), а також функції божества та його можливе підпорядковане місце в пантеоні західних балтів. 3 Фоліант пронумерував Kasparas Hennenbergeris. Його оригінальна назва — Der ungläubigern/Sudauen ihrer bock/heiligung mit sambt/andern Ceremonien/so sie tzu brauchen gepflegen; [аркуш 725a]: Der Sudauenn/wourschaity, welcher/Ihren Bock heiliget. До Другої світової війни він зберігався в міській бібліотеці Гданська; його подарував землевласник Gralath. Нині найцінніший список A зберігається в LMAGBR (Ms. 1277; мікрофільм № 716). 4 Der ungläubigen Su/dauen ihrer Bockheili/gung mit sampt an/dern Ceremonien so / sie tzu brauchen / Pflegenn; (аркуш 725) Der Sndauen wöursch/kaity, welcher ihren Bock heiligett. Цей список зберігався в міській бібліотеці Гданська, нині — в LMAGBR (Ms. 1271; мікрофільм № 711). 5 Der Sudawen Bockheyligung und ander Ceremonien derselbenn, зберігається в бібліотеці герцога Августа у Вольфенбюттелі, Німеччина, у збірці «manuscripta Augustea». 6 *Позначенням R маркуються рукописні варіанти пізнішого періоду. За W. Mannhardt (1936: 239–240), з редакційного погляду ці списки можна порівняти зі списком C, оскільки в них, як і в останньому, немає вступу та деяких частин. 7 Наприклад, автор списку K, або фоліанта I E 20 (Pruische Chronica), нині — LMAGBR (Ms. 1279; мікрофільму немає), значно розширює деякі епізоди, по-своєму переосмислюючи вже відому до того інформацію. Перелік імен та функцій богів у ньому надзвичайно ускладнений через зіставлення кількох рукописів і спробу подати один варіант. Straipsniai / Articles 11 ROLANDAS KREGŽDYS Інша проблема походження міфоніма лит. maselis «людина, переодягнена за звичаями Масниці» (LKŽe), розглянута в цій статті, пов’язана з феноменом Азазеля (див. далі), адже під час цього свята, виганяючи з подвір’я зиму та її супутників, сподівалися позбутися всього можливого лиха, пов’язуючи його походження не зі своєю діяльністю (відповідно, зумовленою внутрішньою причинністю), а із зовнішніми чинниками (відповідно, впливом чужинців), тобто тут можна вбачати прояви обрядів фармакоса (гр. φαρμακός), або цапа-відбувайла (якого також називають Азазелем8)9. Аналізуючи походження міфоніма лит. maselis, необхідно наголосити, що «Хоча в писемних джерелах XVII–XVIII ст. перевдягання й не згадується, однак у деяких документах того часу трапляється опис демона (виділення моє — R. K.), дуже близький до образу масничного переодягненого персонажа» (Skrodenis 2009: 11). Отже, можна обережно припустити, що феномен фармакоса зумовив пейоративні конотації (мабуть, і функції) Масниці 8Походження імені Азазель, ватажка 200 занепалих ангелів (а також його варіантів: Hazazelis, Azaelis, Azozelis), тобто давньоєвр. עזאזל, згаданого в Першій книзі Еноха, або Ефіопській книзі (En I 12–36 [це один із найважливіших творів, присвячених екзегезі апокаліпсису, датованих періодом Другого Храму (див. EJ VI 442–443, XIX 608 далі)]), досі не з’ясоване. Тому міфонім зараховують до апелятивів; пор. способи пояснення етимології міфологеми: 1. «твердий + сильний»; 2. «козел вийшов»; 3. «знищення»; 4. «козел + Бог» (докладніше див. Klein 1987: 468; Штейнбергъ 1878: 346]). Він жадав дочок людських (En I 6.4), навчав чоловіків військової справи, а жінок — прикрашатися (En I 8.1–2). Функція фармакоса (докладніше про неї див. Harrison 1913: 45; Barton 1918: 186) згадується в рабинській літературі, Біблії арамейською мовою та Книзі Левіт (16.8–10, 21 [див. Davidson 1971: 63; EJ II 763]). 9 Вони властиві й індоєвропейцям; наприклад, цієї традиції дотримувалися елліни (докладніше див. Harrison 1913: 44–45; Burkert 1977: 64–66; Cameron 2004: 181; Dougherty 2006: 20; Graf 2009: 76, 88; див. також EJ II 763), римляни (Dunstan 2011: 540; Kuiper 2011: 162; Malitz 2005: 69; див. також Adkins, Adkins 2004: 325) та ін. Пізніше цей феномен використовували, щоб обґрунтувати винищення єврейського народу (пор., наприклад, вигнання з Іспанії [1492 р. (Beker 2008: 90)], з Праги [1400 р.], з Майнца [1420, 1438, 1462 рр.] та інших міст і держав [див. EJ VII 523]; погроми в Російській імперії та Голокост). 12 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. Pargrub(i)us (G[r]ubrium, Pergrubrius ir kt.); lie. maselis персонажа — (?) юдея10, етіологію11, зумовлену профанацією віровчення представників цієї релігії12. 10 Stasio Skrodenio (2009: 37) ir Arūno Vaicekausko (2009: 92) teigimu, jie buvę vieni pagrindinių Užgavėnių persirengėlių, ypač Žemaitijoje. Plg. išskirtinį semitų tautybės žmonių demonizavimą Velykų šventės metu taip pat Žemaitijoje (plačiau žr. Skrodenis 2009: 11–12, 42), kuris, tenka apgailestauti, iki šiol puoselėjamas Pievėnuose (Mažeikių r.). Saugodami kryžių Nukryžiuotojo Jėzaus bažnyčioje, šio kaimo gyventojai, persirengę kariais ir „žydais“ / „velykžydžiais“, pastaruosius stengiasi nuvyti nuo sakraliojo objekto, kad jo nepagobtų ir nesutrūkdy­tų krikščionių dievo prisikėlimo. Patys to nesuvokdami, minėtos šventės dalyviai tęsia viduramžiais atsiradusią krikščionių kraujo difamacijos (judėjų religijos aspektu) antisemitinę tradiciją (žr. 12 išn.). 11 Деякі дослідники свята Масниці та масок, мабуть, прагнучи виправдати висміюваний або зневажливий образ чужинських персонажів, формулюють суперечливі твердження, що передбачають очевидні фантазми, пор.: «<...> маски „чужинців“ не означали національної належності, а були лише засобом увиразнення протиставлення чужий — свій. За своїм походженням маски „юдея“ <...> не виражали якогось національного характеру, а в їхній первісній семантиці закладений міфічний образ, пов’язаний із земними або підземними божествами — духами предків, божествами, що опікуються домівками чи полями» (Skrodenis 2009: 39) // «<...> персонажам юдея, цигана, жебрака надали зовнішності, що відображала їхні етнічні або професійні особливості» (Vaicekauskas 2009: 69). Слабку обґрунтованість таких тверджень можна аргументувати поведінкою учасників свята Масниці — вигнанням зими та її супутників (переодягнених персонажів), тобто прагненням позбутися зла (феномен Азазеля). Не викликає сумнівів, що введення персонажів-чужинців відбулося пізно, мабуть, під впливом створеної в середньовіччі наклепницької ідеології оцінювання релігії та культури єврейського народу (див. прим. 12); пор. особливість маски масничного юдея, пов’язану з християнським кровним наклепом: цвяшок або голка, вставлені в ніс, якими переодягнені персонажі, цілуючи руки сільських мешканців, боляче їх кололи (Vaicekauskas 2009: 92–93). 12 У середньовіччі було сформульовано 2 основні критерії (релігійної мотивації), що зумовили ненависть до юдеїв: 1) звинувачення у вбивстві Ісуса Христа (див. Beker 2008: 90); 2) кровний наклеп щодо християнської крові, нібито потрібної для подвійних обрядів: 2a) стверджували, що перед Песахом (юдейською Пасхою, тобто давньоєвр. pēsah, тобто פֶּסַח, «весняне свято, яке відзначають 15–21 нісана [тобто 10 березня — 11 квітня], вшановуючи визволення юдеїв з єгипетського рабства; жертовна тварина Песаха [зазвичай ягня, пор. давньоєвр. pēsahim, тобто פְּסָחִים, „пасхальні ягнята, баранці; третій трактат Мішни“» (Brown, Driver, Briggs 2000: 1980; див. також EJ XVI 5–6) та ін.’ (Brown, Driver, Briggs ibid.; див. також EJ XV 678–683)]) викрадають і вбивають християнську дитину (очевидна хибна алюзія на кров пасхального ягняти, принесеного юдеями в жертву [пор. давньоєвр. dām, тобто דָּם, «кров пасхального ягняти» (Brown, Driver, Briggs 2000: 535–538)], яку під час жертвопринесення збирали в спеціальну посудину / чашу; пор. давньоєвр. saf, тобто סַף, «миска, чаша» [див. Brown, Driver, Briggs 2000: 1705–1706]), а потім вливають її кров у тісто для обрядового хліба (пор. іменник лит. mācas 2 [зазвичай мн.] «прісний тонкий коржик із пшеничного борошна на Песах [у релігійному побуті юдеїв]» [LKŽė] < їдиш mace, тобто מַצָּה, «коржик із бездріжджового тіста, який випікають із пшеничного, ячмінного, спельтового, житнього або вівсяного борошна; єдиний вид хліба, який їдять на Песах» ← давньоєвр. maccāh, тобто מַצָּה, «бездріжджовий хліб або пиріг» [Weinreich 1977: 199; Brown, Driver, Briggs 2000: 1432; Klein 1987: 374; Wolf 1998: 62; див. також Velikovsky 1952: 42; EJ XIII 689–690]); 2b) їх також звинувачували в оскверненні святого хреста, причастя та зображень християнських святих: їх мочили сечею і кололи цвяхами, аж доки ті не починали кровоточити (див. Anglickienė 2004: 45; див. також прим. 10). Straipsniai / Articles 13 ROLANDAS KREGŽDYS 1. ЗАХІДНОБАЛТСЬКЕ PARGRUBI(J)US (G[R]UBRIUM, PERGRUBRIUS ТА ІН.) ЕТИМОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК 1A. ФОРМАЛЬНИЙ АНАЛІЗ МІФОНІМА З огляду на критерій надійності даних, наведених у Sūduvių knygelėje (див. розділ 0), необхідно здійснити формал(ь)ний (відповідно графемний) аналіз варіантів теоніма, тобто виокремити найдавнішу, відповідно найавтентичнішу, структурну форму міфоніма, відображену в транскрипціях A, B і C. Розбіжності між формами міфоніма, наведеними в пізніших рукописних варіантах твору, важливі для встановлення характерних змін слова та послідовностей їхніх закономірностей. Загалом у цьому джерелі (у транскрипціях і передруках) згадано 17 форм теоніма, 3 з них — гіпокористики (див. таблицю)13. Рід міфоніма Варіант написання / передруку Пагінація твору W. Mannhardto / автор написання(-ів) Pargrubij A, B 247 / професійний переписувач Pargrubius B, C 247 / професійний переписувач (A, B), невідомий (C) Grubrium A13 249 / професійний переписувач Gubrium C 249 / невідомий Pergrubrius D, ε 246 / Йоганн Фрайберг (D), невідомий (ε) Pergrubri D, E, ε 247 / Йоганн Фрайберг (D), Christophas Janas von Weissenfelis (E), невідомий (ε) Pergrubrium *R, E, J, a 247, 249 / Christophas Janas von Weissenfelis (E), Matthaejus Waisselis (J) Pergrubriūs E 246 / Крістофас Янас фон Вайссенфеліс Pergrubij F 247 / Ганс фон Кройценас Pergrubium F 249 / Ганс фон Кройценас Pergrubius F, G, a, b, c, d 246, 247 / Hansas von Kreytzenas (F), Lukas Davidas (G) Pergubri J 247 / Matthaejus Waisselis 13 В’ячеслав Іванов і Володимир Топоров (MHM II 302) чомусь замість форми Grubrium наводять вигадану ними самими форму ‡ Grubrius, стверджуючи, що її зафіксовано в пізніх писемних джерелах (яких саме — не вказують), хоча така форма не згадується не лише в списках і передруках Судовської книжечки, а й у працях пізніших авторів (див. нижче). 14 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. Pargrub(i)us (G[r]ubrium, Pergrubrius ir kt.); lie. maselis Форма міфоніма Варіант списку / передруку Пагінація праці W. Mannhardto / автор(-и) списку Pergubrium J 247, 249 / Matthaejus Waisselis Pergribrius J 246 / Matthaejus Waisselis Pergubrius K 246 / невідомий Guberium K 249 / невідомий Pergrubrij a, b, c, d 247 З огляду на очевидні особливості графемного варіювання обговорюваного міфоніма (порівнюючи лише с т р у к т у р н о д и ф е р е н ц і й о в а н і форми з о д н о г о й т о г о с а м о г о р у к о п и с у [див. таблицю]), можна виокремити типи екзогенних та ендогенних структурних змін (слід наголосити, що їхня етіологія може бути як природною, тобто зумовленою мовцями / сповідниками давньої релігії, так і пізньою, належною до типу lapsus calami, тобто помилок переписування; точне їх визначення, очевидно, неможливе [див. схему 1]): I. екзогенні зміни: I.1. афереза (що зумовила гіпокористики): a) Grubrium A (↔ Pargrubij A) ← *Par-grubius (щодо епентези сонанта див. тип II.3.1); b) Gubrium C (↔ Parogrubius C) ← *Grubium ← *Par-grubius (щодо метатези сонанта див. тип II.1); c) Guberium K (↔ Pergubrius K [щодо метатези сонанта див. тип II.1]) ← *Par-grubius (щодо епентези див. тип II.3.1) ← *Pargrubi/īs (пор. Pargrubij A, B / Pargrubius B, C); II. ендогенні зміни: II.1. дистантна метатеза сонантів: Gubrium C (← *Par-grubium [див. тип I.1]) ↔ Pargrubius C ← *Pargrubi/īs (пор. Pargrubij A, B / Pargrubius B, C); II.2. зміни, зумовлені дистантною асиміляцією: Pergribrius J (← *Pergr-u-br-i-us [регресивна]) ↔ Pergubrium J; II.3. нерегулярні зміни: II.3.1. епентеза паразитичних (тобто неетимологічних) звуків: a) Guberium K ↔ Pergubrius K; b) Grubrium A (↔ Pargrubij A) ← *Pargrubius ← *Pargrubi/īs; II.3.2. поглинання звуків: Pergubri / Pergubrium J (↔ Pergubrium J) ← *Pergru-brius (пор. Pergribrius J [щодо дистантної асиміляції див. тип II.2]) ← *Pargrubius (пор. Pargrubius B, C [щодо епентези сонанта див. тип II.3.1]) ← *Pargrubi/īs; II.3.3. зміни, зумовлені аналогією: Pergubrius D, ε / Pergubriūs E / Pergrubri D, E, ε / Pergubrium *R, E, J, a / Pargrubij F / Pergubrium F / Pergubrius F, G, a, b, c, d / Pergubri J / Pergubrium J, Pergribrius J, Pergubrius K, Pergrubrij a, b, c, d ↔ Pargrubij A, B / Pargrubius B, C ← *Pargrubi/īs – із першим компонентом Straipsniai / Articles 15 ROLANDAS KREGŽDYS 1 СХЕМА. Західнобалтійський Паргрубі(й)ус (G[r]ubrium, Пергрубриус та ін.) системний розподіл графемних чергувань чергування голосного кореня –a- > –e-, очевидно, за аналогією з прус. percunis «грім»14 E 50 (щодо цієї лексеми див. PEŽ III 265–266). Спираючись на встановлені закономірності змін міфоніма, можна обережно стверджувати, що всі розглянуті форми передбачають праформу *Pargrubī/is: Пізніші автори (зокрема й переписувачі варіантів R із Sūduvių knygelės [див. таблицю]) наводять по-своєму інтерпретовані форми міфоніма (іноді змінюючи їхню морфологію, відмінюючи слова за відмінковою системою мови, якою користуються): Йонас Малецкі-Сандецкі подає форму Пергрубрио (дат. одн. [BRMŠ II 203]), Йонас Бреткунас — Пергрубриус (наз. одн. [BRMŠ II 307]), Александрас Гуагнініс — Пергрубіуса (род. одн.), Пергрубі (наз. одн.), Пергрубіос, Пергрубіусіє (клич. одн. [BRMŠ II 482]), Мотеюс Стрийковський — Пергрубриус (наз. одн.), Пергрубіуса (род. одн.), Пергрубіос, Пергрубіусіє (клич. одн. [BRMŠ II 512, 515–516]), Йонас Ласіцкіс Пергрубріо (дат. одн.), Пергрубриж (род. одн.), Пергрубриум (зн. одн. [BRMŠ II 586]), 14 «Книжечка судовів» у гібридному списку K наголошується, що Pergrubrium був найбільшим і наймогутнішим богом, пор. «den grosten vnd mechtigsten got» (BRMŠ II 129, 144; див. також підрозділ 1c). 16 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Походження балтійських міфонімів: зах.-балтійське Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius тощо); лит. maselis Вольфганг Крістофор Нетельгорст — Pergubrio (abl. sg. [BRMŠ III 72]), Матас Преторіус — Pergubrius (nom. sg.), Pergubrio (dat. sg.), Pergubrii (gen. sg.), Pergrubrius (nom. sg.), Pergubrio (dat. sg.), Pergubio (dat. sg.), Pergubrius (nom. sg.), Pergibrius, Pergubrii (gen. sg.), Perguberis (nom. sg. [назва свята]) (BRMŠ III 104, 121, 134, 141, 142, 147, 179, 183, 197), Лаврентій Бойєр — Pergrubos (acc. pl. [BRMŠ III 456]), Готгард Фрідріх Стендер — Pergruhbis (nom. sg. [BRMŠ IV 199]). Теодор Нарбут (1835: 58–61) наводить назви божества жіночого роду Grubite / Pergrubie. 1B. ЗАХ.-БАЛТ. PARGRUBI(J)US (G[R]UBRIUM, PERGRUBRIUS ТА ІН.) ОПИС ПОХОДЖЕННЯ Rimantas Balsys (2006: 57–60) labai išsamiai išvardija visus ligšiolinius mėginimus atskleisti aptariamos vakarų baltų dievybės vardo kilmę: a) М. Преторіус виводить форму Pergubrius з: a1) дієсл. лит. ‡ paguberu15 (пор. «Wieszpatie, Dieve, pagu-/beru dabar lauka mana etc. pristok mus, i. e. Herr Gott, jetzt he-/be ich an oder wil {be}arbeiten meinen Acker» / «Господи Боже, тепер починаю або маю намір обробляти своє поле» [MP III 500–501; див. також BRMŠ III 183, 289]); a2) «дезидеративного дієслова» Per gū berū (пор. «perguberu dirwą» / «Ich will jetzo den Acker durcharbei-/ten lassen» — «я хочу тепер повністю обробити поле»; «pergubyk tą žemę» i. e. «Arbeit mir die Erde gutt durch» — «добре оброби мені цю землю»; «pergubyk, iszgubyk / man gerrai», «Knete ihn woll durch» — «добре виміси її» (MP III 264–265; див. також BRMŠ III 141, 256); b) Simonas Daukantas (1993: 78) mitonimą interpretuoja kaip verb. lie. perėti ir sub. lie. grūdas dūrinį; c) T. Narbutas (1835: 58), priskyręs sūduvių dievą lietuvių dievėms (žr. 1a poskyrį), nurodo savo paties sukurtą prolytę ‡ Grubios „ogrod kwiatowy i owocowy“; d) Algirdas Julius Greimas (1990: 454–455), besiremiantis Mikalojus Akelaičio spėjimu apie galimą mitonimo sąsają su verb. lie. grubtie ‘grubti’ (beje, pastarojo autoriaus kažkodėl nemini), teigia, kad dievybės vardą reikia kildinti iš sub. lie. grubas ‘paprasčiausias gruodas, nuo šalčio sukietėjusi žemės luoba, susidariusi sušalusio vandens – pašalo – dėka’; 15 За словами І. Лукшайте (MP I 645), М. Преторіус не навів литовського слова, яке могло б передбачати міфонім Pergubrius. Straipsniai / Articles 17 ROLANDAS KREGŽDYS e) Simonas Stanevičius (1967: 257), bene vienintelis senosios kartos tyrėjų, pamėgino ieškoti žodžio kilmės prado, lygindamas prūsų sintagmą pergubuns wirst ‘turi ateiti, ateis’. Окрім описів походження цього міфоніма, перелічених Р. Балсисом (ibd.), варто згадати й припущення В. Іванова та В. Топорова (MC 428), які, застосовуючи принципи народної етимології (відповідно, спираючись на співзвуччя слів, а не на лінгвістичний аналіз), пов’язують розглядуваний міфонім із нібито його джерелом — партитивними омофонами: субст. лит. grùblas ‘ковтун; нерівність, задубіння, грубість; горбик’ (LKŽe), прикм. лит. grubùs ‘задубілий, заціпенілий; нерівний, вибоїстий (зазвичай про дорогу); великий, грубий; неввічливий, грубий, шорсткий’, grublùs ‘шорсткий, нерівний’ (LKŽe). Слід наголосити, що всі ці спроби розкрити походження теоніма Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius та ін.) малопереконливі (деякі з них — особливо ранні — належать до фантастичних, адже їх аргументовано словами, вигаданими самими авторами [М. Преторієм, Т. Нарбутом]), оскільки реконструкцію праформи здійснюють на підставі не західнобалтійських (за винятком, на жаль, не підтвердженого ані фактологічно, ані етимологічно припущення С. Станевічюса [див. вище]), а східнобалтійських нібито споріднених відповідників (на це звернув увагу й Р. Балсис [2006: 58]). Найновішу спробу розгадати етимологічний розвиток міфоніма Pargrubij, походження якого досі цілком неясне (див. Blažek, Bětáková 2012: 80, 2014: 345–356), аргументовано матеріалом прусської мови. На жаль, вона цілком невдала, оскільки автори припущення хибно інтерпретують діалектні особливості, властиві сембському16, або пагуденському, діалекту: «The root *grub- might come from the Baltic root *grāb- <...>» (Blažek, Bětáková 2014: 346). Для цієї діалектної зони прусської мови характерне чергування балт. *ā > ū відбувається лише після губних і задньоязикових приголосних (Būga III 106; Mažiulis 2004: 17–18), а не після сонантів (відповідно, r, l, m, n). Крім того, автори гіпотези (Blažek, Bětáková ibd.) неправильно тлумачать структурні особливості прусського слова, на яке спираються, формулюючи нову етимологічну послідовність лексеми, тобто реконструюють корінь із довгим вокалізмом західнобалт. *grāb- ‘граб’, тоді як пр. wosigrabis ‘бересклет’ E 611 відбиває 16 1257 р. хрестоносці підкорили Сембу, куди (до північно-західної частини), придушивши Велике прусське повстання, 1283 р. переселили 1600 судувів із вкрай жорстоко спустошеної Судови. Під час другого етапу переселення судувів до місцевості, яку відтоді почали називати «Судувським кутом» (Mažiulis 1966: 23; MP I 683; Dini 2000: 217), де ятвяги жили аж до кінця XVI ст. (Brückner 1904: 29), переселили ще 1500 осіб (Dusburbietis 2005: 275; див. також Kregždys 2009: 184). Вважають, що створення «Судувської книжечки» слід пов’язувати з християнізацією язичницької Семби, відомої реліквіями давньої віри (Stanevičius 1967: 604), адже ще Еразм Стелла (2004: 58) у праці De Borussiae antiquitatibus (1518) стверджував, що судуви були надзвичайно релігійними. Існує припущення, що на початку XVI ст. представники цього балтського племені ще плекали давню балтську релігію (BRMŠ II 33; Stanevičius 1967: 604; див. також Kregždys 2009: 181, 183). 18 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius ir kt.); lie. maselis короткий17 голосний у корені другого компонента складного слова —ā–, відповідно, західнобалт. *grābas ‘граб’ (PEŽ IV 265). З цих причин запропонований авторами гіпотези подальший зв’язок прусської міфологеми з італійським теонімом *Grābobius неможливий. Спираючись на закономірності структурних змін міфоніма, встановлені в підрозділі 1a, а також на критерії оцінювання достовірності фактичного матеріалу рукописних варіантів «Судувської книжечки» (див. підрозділ 0), етіологічний розвиток функцій божества та можливу міфологічно-релігійну конгруентність індоєвропейських народів (див. підрозділ 1c), можна обережно припустити, що реконструйована форма західнобалт. *Pargrubi/īs ‘бог, який проганяє зиму, змушує рости листя й траву та забезпечує добрий урожай’ (щодо значення див. підрозділ 1c) відбиває складне слово типу tatpurusa, яке передбачає епітет одного з головних балтських богів — Перкунаса: західнобалт. *Pargrubi/īs ‘бог, який проганяє зиму, змушує рости листя й траву та забезпечує добрий урожай’ ← західнобалт. *Gar-brubi/īs (із метатезою ініціалей g- / b- першого компонента¹⁸, зумовленою нестабільною¹⁹ фонетичною реалізацією; пор. пр. антропонім Bogatini 1239 ‘надзвичайно впливовий вармійський рід; generatio valde potens in Warmia’ → пр. антропонім 17 Інакше в Ельбінгському словничку було б зафіксовано форму пр. ‡ wosi-gr-o-bis / ‡ wosi-gr-oa-bis (див. PEŽ I 411–412), адже в цьому джерелі пагуденського діалекту балт. *ā позначається графемою o або oa (Mažiulis 2004: 17). 18 Така зміна (властива не лише західним, а й східним балтам; пор. [a] теонім лит. Atlaibos ← *lai-ta-bas [тип метатези перших двох компонентів] < субст. лит. laitas ‘утрамбована долівка клуні чи хати, підлога; низ печі, підлога тощо’ + субст. лит. lābas ‘добробут, користь; добро; майно, скарб, багатство тощо’ ⇒ [композит типу tatpurusa] *Laitalabas/īs ‘багатство долівки ↔ божество зерна, що висипають на утрамбовану підлогу [очевидно, молотильні] ↔ молотильник’ [докладніше див. Kregždys 2011: 109–111]; [b] теонім лит. Chaurirari ‘бог коней’ ← *Kauriraris ‘те саме’ ← nomen proprium [теонім] лит. Kaukarus 598₁₂ [Kaukarius] ‘бог гір; Berg Gott’, згаданий Якубом Бродовським [JBŽ II 175, III 364; докладніше див. Kregždys 2010: 64–65] та ін.), очевидно, міг спричинити й феномен табу; пор. теонім лит. Jagaubis ‘Vulcanus; Ugnis szwęnta; Feuer-Gott’ (згаданий у словнику Якуба Бродовського) ← *Jaugabis ‘те саме’ ← Gabājūjis ‘бог комори, каукас, дух-вартівник клуні’ (Mierzyński 1900: 51; Būga I 210–211; LKŽe; про це божество див. також Kregždys 2012: 108) // давньокельт. Tanaro ‘божество блискавки; Jupiter tonans’ ↔ гал. Taranis ‘те саме’ (Delamarre 2003: 290; Matasović 2009: 384; див. також Калыгин 2006: 143–144). 19 Її могли спричинити структурні особливості міфоніма, тобто окремі сонанти та/або їхні сполуки. Зумовлена ними метатеза характерна не лише для балтських мов (пор. пр. антропонім Perbande 1370 ↔ Prebande 1393 [Trautmann 1974: 76 (приклади подібних змін у топонімах див. Gerullis 1922: 224; Przybytek 1993: 197, 255; Blažienė 2005: 17, 356)], див. також SEJL 196, 206, 218, 223, 247, 360, 463, 501, 507, 517, 535 тощо), а й для інших індоєвропейських мов (див. Gamkrelidze, Ivanov I 96, 128, 207, 816), наприклад італійських (див. Vaan de 2010: 63, 76, 139, 407, 497). Не можна виключати й можливості спорадичного чергування (пор. лит. діал. limiņš ‘палиця, якою крутять жорна’ [DvŽ I 363] ← лит. mi-liņš ‘паличка, якою крутять ручні жорна’ [LKŽe]); пор. гідронім лит. Metelỹs (Сейріяй — Лаздійський р-н), який і досі, ймовірно, помилково виводять від дієсл. лит. mėsti ‘кидати далеко, вгору, вниз; кидати чимось, цілячись у щось; кидати щось далеко наввипередки; усувати, більше не зберігати (непотрібне, непридатне); опускати, занурювати у воду (сітку, вудку, якір); випускати з рук; розвантажувати, спорожнювати (наповнений віз) тощо’ (LKŽe), стверджуючи, що «Metelys — це „розгалужений,“ Straipsniai / Articles 19 ROLANDAS KREGŽDYS Gobatini «т. с.» [SRP I 63, 680; Trautmann 1974: 19; див. також Gerullis 1922: 21], пор. також прус. perdwibugūsnan «засмучення» III 5520–21 ← дієсл. прус. *dvibugū- «сумніватися» ← прус. *dvigubū- «т. с.» [PEŽ III 261; див. також Smoczyński 2005: 98]; 2. *b- > p- спорадична девокалізація, пор. прус. авд. Bandune → прус. авд. Pandune, прус. авд. Boysite 1383 → прус. авд. Poysite, прус. авд. Bvnse 1385 → прус. авд. Pvnse, прус. авд. Pandike ↔ прус. авд. Bandike [Trautmann 1974: 17, 19, 21, 74], пор. також прус. слово сембської говірки poklusman «слухняно» III 4116 ↔ прус. boklusmans «слухняних» [PEŽ III 311–312], на домінантний статус якого могла вплинути асоціація міфоніма з прус. percunis «Перкунас» E 50 [див. також прим. 14]) ← зах.-бал. *Gar-bruvi/is (зміна [другого] -b- < -v- зумовлена регресивною дистантною асиміляцією; пор. чергування іншого походження: прус. топ. Bawand 1283 ← прус. топ. Babant 1388, прус. топ. Curwin 1405 → прус. топ. Cur-ben [Gerullis 1922: 18, 77; більше прикладів див. Gerullis 1922: 220]20) ← зах.-бал. *Gar-burvi/is (метатеза -ru- < -ur-, пор. прус. авд. Bruteno, Brutteno, Brude-no, Bruteni «брат Відевута, верховний жрець прусів [VI ст.]» [див. BRMŠ II 47, 52–54, 56–59, 61, 64, 67, 68, 70, 75, 76; також див. Kregždys 2012: 30; прим. 22]21) 19 iššimtes ežeras““ (Vanagas 1981: 212–213; dar žr. Tamulaitienė 2014: 289), nors tokį spėjimą paneigia ežero kartografinis vaizdas. РИС. Картографічна проєкція озера Метеліс (див. https://www.google.lt/maps/place/Metelys/) Можна висунути обережне припущення, що цей гідронім має метатезний тип; пор. лит. назву річки Temelys (Ґуджюнай — Кедайняйський район), що відображає корінь іменника лит. temà ‘4 «темна частина доби, вечірній або нічний стан» (ця форма зі значенням уживається в Шяуляйському й Алітуському районах [та деінде], тобто поблизу локалізації гідронімів, що розглядаються [LKŽė]), + суф. *-eli̯ō- (про нього див. Skardžius I 175–178), і припускаючи архісему *«темна річка / озеро ← річка, що тече в затіненому місці, озеро, що лежить у тіні», утворився внаслідок чергування структурних елементів t-m- > m-t-. 20 Dar plg. iki šiol neaiškios kilmės (Vanagas 1981: 55) hidr. lie. Babùlis up. (Alanta [Molėtų r.]) galimą raidą, suponuojant metatezę ir priebalsių asimiliaciją: *Ba-pu-lis ← hidr. / top. lie. Bālu-pis b., pv. (Saločiai [Pasvalio r.] – LVŽ I 351). 21 Див. також Šimėnas 1994: 18 і далі; Stela 2004: 23, 87, 109, 111; Beresnevičius 1995: 77 і далі, 2004: 66, 108–109, 181, 219–220, 253; Dini 2014: 280. 20 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Походження балтійських міфонімів: зах.-бал. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius та ін.); лит. maselis ←22? avd. pr. *Burtenas/–is *tas, kuris buria, aiškina paslaptingus ženklus resp. spėja = žynys’ ← adj. pr. *burtenas *‘skirtas būrimui, burtų’ [su suff. -en- (apie jį plačiau žr. Trautmann 1974: 167–168; dar žr. Mažiulis 2004: 27)], dar plg. avd. pr. Perbande 1370 ↔ Prebande 1393 [Trautmann 1974: 76; dar žr. 19 išn.]), plg. top. pr. Burwitte 1292, Borowiten 1301, Borwite 1315 (~ avd. kurš. Burwe 1571 [ПЯ I 267]) (Gerullis 1922: 24) ←23 pr. garrin24 ‘medis’ III 1058 (~ pr. garian ‘t. p.’ E 628 [PEŽ I 326–327]) + pr. *bury- *‘būrimas, spėjimas; ženklas’ (ПЯ I 266, 267–268), suponuojantys lyties *Gar-burvi/īs protosememą *‘medis – būrėjas, burtų medis’, reflektuojančią vieną seniausių ide. griausmo / žaibo dievo uzualinių ir hieroforinių (resp. susijusių su žynio / šventiko veikla) funkcijų – mantiką, paremtą medžio totemo (ąžuolo [žr. 2 schemą]) struktūrinių elementų (lapų) observacija ir interpretacija (žr. 1c poskyrį; 2 schemą). 1C. ФУНКЦІЙНА АТРИБУЦІЯ ЗАХ.-БАЛ. PARGRUBI(J)US (G[R]UBRIUM, PERGRUBRIUS ТА ІН.) І МОЖЛИВІ МІФОЛОГІЧНІ ВІДПОВІДНИКИ В ІНШИХ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИХ НАРОДІВ У «Судовській книжечці» згадується основна функція зах.-бал. бога Pargrubi(j)us (аналіз вторинних, тобто пізніших авторських інтерпретацій навряд чи має сенс 22 Етимологію цього міфоніма (датованого VI ст., тобто 521 роком [див. Beresnevičius 1995: 85]) досі не з’ясовано: Vytautas Mažiulis не згадує її в PEŽ, а Vladimiras Toporovas (ПЯ V 423) лише зіставляє його з назвою прусського села Brutnino 1255, яка, можливо, за походженням пов’язана з ім’ям верховного жерця прусів. Дуже сміливий, але цілком неправдоподібний опис розвитку слова (етноніма) пропонує Zenonas Ivinskis (LE XXIV 170). Пізніше Marta Eva Běťáková та Václav Blažek (2012: 49) переосмислили його, реконструювавши *Prutenis / *Prutenas та епонім топ. *Prutenia «Пруссія». Це припущення можна було б розглядати, якби його автори спиралися не на пізнє латинське найменування території проживання прусів Pruthenia (починаючи з документів Тевтонського ордену [див. Kuzavinis 1964: 5], тобто з XIII ст.; див. Kabelka 1982: 42), а на прусську форму (спочатку, очевидно, лише назву Погезанії [Būga III 120]), тобто прус. *Prūsā «Пруссія, Пруса» (PEŽ III 360), яка могла б зумовити прус. авд. *Prūsenis «Brutenis», однак така форма не засвідчена. Отже, згадана гіпотеза загалом хибна. 23 Можливо, обережно можна було б реконструювати й праформу прус. авд. *Gar-burti/īs (зі спорадичною зміною [другого] -b- < на -t-) < *Gar-burti/īs, пор. прус. авд. Burthe (Trautmann 1974: 21; також див. ПЯ I 266–267) < прус. *burt- *«ворожіння, віщування; знак», проте слідів чергування t > b у пам’ятках прусської писемності та графіці онімів наразі не виявлено. 24 Із занепалим сполучним голосним пор. прус. kellaxde «держак списа» E 423 ← прус. *kel’ā-lagzdē «т. с.» (PEŽ II 160). Straipsniai / Articles 21 ROLANDAS KREGŽDYS щодо статусу фантасмагорії [мотиви див. у підрозділі 0; також див. Vėlius 2012: 346, 349; Beresnevičius 2004: 184]: der lest wachsen laub und gras (BRMŠ II 128), тобто «він спонукає рости листя / листяний покрив і траву», а не «вирощує листя і траву» (BRMŠ II 144), як перекладають Vytautas Balašaitis і Sigitas Plaušinaitis, а також du treibest den winter hinweg und gibst In allen landen laub und gras (BRMŠ II 130), тобто «ти проганяєш зиму й даруєш усій країні листя / листяний покрив і траву», пор. «ти проганяєш зиму й повертаєш усьому краю листя і траву» (BRMŠ II 145). Отже, функція божества — дати поштовх росту (відповідно, визначити прелюдію циклу життя), а не керувати всім процесом росту (на важливості тривалості функції божества особливо наголошує A. Greimas [1990: 463], вважаючи її одним із мотивів поділу богів на уранічних і хтонічних), тобто немає сумнівів, що описане в джерелі божество принаймні формально мало б бути уранічним (очевидно, таким, що відображає епітет Перкунаса, який блискавкою пробуджує землю), а не хтонічним (така функція цього балтійського божества, очевидно, надзвичайно архаїчна, тому її можна лише реконструювати; пор. надзвичайно давній образ рогатого Перкунаса [докладніше див. Kregždys 2012: 138]), як стверджують деякі дослідники, спираючись на неточний переклад BRMŠ або власне тлумачення (див. Vėlius 1983: 58, 62; Laurinkienė 1990: 118, 120). V. Toporovas (Топоров 1972: 303–304; Toporov 2000: 15–16, 24–30; Топоров II 235, 238, 253) itin daug dėmesio skyrė baltų dievų sąrašų lyginimui, lyg tai lemtų aptariamų dievybės funkcijų nustatymą. Dar kiti tyrėjai (žr. Greimas 1990: 454; Puhvel 2001: 226; Baldžius 2005: 459; Dini 2010: 105) apsiriboja abstrakčios pavasarinės augalų vegetacijos funkcijos konstatavimu (plg. „<...> Pergubris atrodo tik kaip specializuoto pavasarinio Perkūno epitetas“ [Greimas ibd.]; „Pergrubius, è il dio preposto in varie fonti alla vegetazione e connesso al rigoglio primaverile“ [Dini ibd.]), nors Sūduvių knygelėje nurodoma, kad šiai dievybei aukota ne tik pavasarį, t. y. „<...> prieš išeinant su plūgu į laukus.“ (BRMŠ II 144–145), bet ir rudenį, nuėmus derlių resp. „<...> po rugpjūčio.“ (BRMŠ II 145; dar žr. Balsys 2006: 60). Jonas Balys (JBR II 344), tiesa, abejodamas, nurodo derliaus ir vaisingumo funkciją (dar žr. Balsys 2006: 62), Gintaras Beresnevičius (2004: 196) – darbo dievo veiklos sritį. Kiti tyrėjai (žr. Kolczyński 1996: 83–84) konstatuoja, kad dievybės funkcinė apibrėžtis yra visiškai neaiški. 22 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Походження балтійських міфонімів: західнобалтійське Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius та ін.); литовське maselis З огляду на етимологічний розвиток міфоніма, викладений у підрозділі 1b (якщо він правильний), очевидно, було б помилково вважати, що зв’язок між функціями теоніма Sūduvių knygelėje згадуваного Pargrubij та його імені є оказіональною ремінісценцією, а не генетичним. Виокремлення двох фітонімів (листя і трави, а не бруньок, квітів чи плодів) може відображати також надзвичайно архаїчні релікти культу балтійського бога грому / блискавки Перкунаса, пов’язаного з тотемним об’єктом — дубом (спираючись як на нововстановлену етимологічну ланку, так і на відому раніше, пор. балт. *perkūnas = *Perkúnas «бог грому / блискавки» ← прикм. балт. *perkúnas «той, хто пов’язаний із деревом Перкунаса [дубом]» < балт. *perkus «дерево Перкунаса = дуб» [див. Berneker 1896: 312; PEŽ III 265–266; також див. Караповъ 1913: 92–93]). Simonas Grunau (1876: 69) Kronikoje (dėl jo veikalo duomenų patikimumo žr. Beresnevičius 2004: 78–81; dar žr. Kregždys 2009a: 131–135) mini svarbų vakarų baltų sakralinių apeigų faktą: prūsai aukojo Perkūnui ožį, o jo mėsą kepė ant ąžuolo lapų: „Zum ersten nam der crywe kyrwaito einen bock und den vor der eichen todte vor allir sunde willen, und dis fleisch mit anderem zu Rickoyto vor der eichen britten mit den blettrn von der eichen <...>“ (dar žr. Mannhardt 1936: 225; Beresnevičius 2004: 78). Minėtina, jog keltai tikėjo, kad deginamų ąžuolo lapų dūmai apvalo vietą, kurioje vyksta šventosios apeigos (žr. Phythyon, Soesbee, Bennighof 2002: 92). Slavų kraštuose, norėdami apsaugoti ligonius nuo blogio, smilkydavo juos deginamų ąžuolo lapų ir šakų dūmais (СД II 145). Armenai sergančiajam duodavo ąžuolo pelenų antpilo (Ананикян 2010: 28–29). Pasakodamas apie dievo Patulo (Patollo) galias ir aukas jam, S. Grunau (1876: 95) atskleidžia labai svarbų religinį apeiginį ypatumą – Romovės šešių uolekčių storumo žiemą ir vasarą žaliuojantis ąžuolas (apie jį dar žr. Kregždys 2009a: 133, 135, 137, 141, 156–157, 159, 168) buvo naudojamas baltų pamirštai toteminei mantikai resp. pranašavimui / b ū r i m u i: „Darumb mit namen nicht lange geharrret, man qwam ken Rickoiot und gab eim waidl otten ein gobe, und dieser im schnet eine wunden in den arm, domit das blut herausliff, noch welchem man horte ein b r u m m e n i n d e r e i c h e n, und dis war ein zechen, und es solt vorricht sein, und qwam dornoch nimmer wider und spuchte.“, t. y. „Tada žmogus ilgai nedelsęs eidavo į Rikojotą (Rickoiot), duodavo vaidilučiui (waidl otten) dovaną, o tasai rėždavo jam žaizdą į ranką, kad kraujas ištrykštų, po to pasigirsdavo m u r m e s y s ą ž u o l e, ir tai būdavo ž e n k l a s, kad susitaikyta, ir tasai dievas niekad nebeidavo vaid entis“ (BRMŠ II 112). Немає сумнівів, що згадане S. Grunau murmesys — це шелест дубового листя (див. схему 2), якому елліни надавали надзвичайно великого значення і вірили в його мантичну (відповідно, пророчо-віщувальну) силу. У Додоні, місцевості в північному Епірі, давні греки поклонялися божеству аграрних (гр. Ζεὺς χθόνιος [див. Зайцев 2005: 78]) і мантичних функцій — підземному Зевсу (гр. Ζεὺς καταχθόνιος [див. Нильссон 1998: Straipsniai / Articles 23 ROLANDAS KREGŽDYS 34, 143]), оракулом якої — священний дуб (ἡ παλαιὰ φηγός) — деякі дослідники називають найдавніше місце сакральних обрядів у Елладі (докладніше див. Harrison 1913: 22, 31, 34; Lhôte 2006: 49–56). До цієї місцевості вирушали елліни, які хотіли дізнатися майбутнє, здобути прихильність богів тощо. Пророкували жерці й жриці, яких у письмових джерелах названо кількома ієронімами: 1) гр. ἀνιππόπους ‘жрець оракула Зевса в Додоні ↔ той, хто не миє ніг’; 2) гр. Σελλοὶ ἀνιππόποδες ‘автохтонні мешканці Додони, які опікувалися оракулом Зевса ↔ ті, хто не миє ніг’; 3) гр. Τόμουροι ‘жерці Зевса в Додоні’ (←? *Τομάρουροι [Chantraine IV¹ 1124) [з абсорбцією кореневого -άσ-] < топ. гр. Τόμαρος ‘гора Томар у Додоні’ [Pape II 1540] [? < топ. гр. Τόμις / Τομεύς / Τομεύς / Τόμοι та ін. [див. Pape ibd.] + гр. ὄρος [іон. οὖρος] ‘гора’ [інакше пояснює Hjalmar Frisk (II 909): τομάρ-ουροι ↔ οὖρος ‘сторож’] ~ Τομοῦροι ‘оракул Зевса в Додоні’ [Pape ibd.]); 4) гр. πέλειαι ‘жриці — віщунки майбутнього (? у Додоні)’ ← πέλεια ‘темно забарвлений дикий голуб (Columba oenas)’ (див. Il. 16. 234 – LS 131, 1171, 1380, 1563; докладніше див. Kregždys 2012: 117, 161, 221, 495–496; Крэгждис 2011: 284). Вони віщували волю підземного25 Зевса26, тобто Ζεὺς καταχθόνιος (Pape I 441; див. також Лосев 1957: 46, 123; Иванов 1994: 19, 332; див. також Kregždys 2012: 92, 138, 487–488), спираючись на шелест листя додонського дуба (Кагаровъ 1913: 104). Дуже подібним чином волю богів тлумачили, або ж віщували майбутнє, спираючись на шелест листя дуба27 — deus rōbus (~ лат. Jū[p]piter), — і кельти (Phythyon, Soesbee, Bennighof 2002: 91; див. також Филип 1961: 43, 75). Подібні обряди мантики (ворожіння за листям дерев) існували й у місцевостях, населених італіками, проте в римських творах зафіксовано лише оповідь про ворожіння за різними відтінками листя тополі, а не дуба (Штаерман 1987: 271). Північні германці вірили, що їхній священний ясен (arbor vitae ↔ axis mundi = давньоісл. Yggdrasill) сповістить про кінець світу тремтінням і шелестом свого листя (див. Davidson 1990: 191; див. також Kregždys 2012: 266, 327, 430, 470). До речі, як і у давніх прусів, для обрядовості жертвоприношень еллінів також були характерні криваві жертви (зокрема людські), якими прагнули уникнути нападів духів (пор. міф 25 Тобто місячні, а не сонячні божества; пор. епітети Зевса уранічної сфери: Ζεὺς νεφεληγερέτα ‘Зевс — хмарозбирач’, Ζεὺς οὐράνιος ‘небесний Зевс’ (див. Il. IV 30; Od. I 63; Pape I 442). 26 Божество подібної етіології, наприклад Діта (лат. Dīs / Dīs pater) ‘Плутон, тобто бог підземного світу’ ↔ лат. Di(ē)spiter ‘Юпітер; Плутон’, шанували й італіки (докладніше див. Kregždys 2012: 373). 27 Пор. давньобр. / [давньо]корн. dar ‘дуб’, ірл. daur ‘те саме’, гал. *derua, *d(e)rullia ‘те саме’ (див. Pedersen 1909: 144; Matasović 2009: 91; IEW 214–217; Buck 1988: 48–49; Gamkrelidze, Ivanov II 525–526; Lucht 2007: 401–402, 404). 24 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Походження балтійських міфонімів: західнобалтійський Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius та ін.); лит. maselis 2 СХЕМА. Етіологія функцій західнобалтійського *Garburū̄/īs apie piktąjį demoną Forbantą [gr. Φόρβας (žr. Pape II 1643)], gyvenusį ąžuole ir kabinusį nužudytų žmonių galvas ant jo šakų [Караговъ 1913: 107]). Згадка міфологічного референта трави також могла б бути пов’язана зі сферою діяльності бога Перкунаса, адже етіологія підземного Зевса (тобто бога хтонічної сфери) (див. Kregždys 2012: 92, 138) передбачає протоеллінське місячне божество, за своїми функціями близьке до литовського Місяця, який «<...> стимулює ріст частин рослин, що містяться на поверхні землі, тобто стебел і колосків» (JBR II 26; див. також Kregždys 2012: 233). Східні балти (литовці) сіяли й садили овочі під час спаду місяця, щоб їхнє коріння (тобто коренеплоди) було міцним; це функційна атрибуція молодика Straipsniai / Articles 25 ROLANDAS KREGŽDYS до якої належала добра вегетація надземної частини рослин, а останній чверті місяця — підземної (див. JBR II 177). На підставі наведених аргументів можна обережно сформулювати припущення про дуалістичну конгруентну генезу балтійського бога грому (пор. зв’язок литовського бога грому Перкунаса та рогатого Перкунаса / рогатого старого [↔? прусського Патула], ґрунтуючись на генетичній конгруенції ідентичного італійського Jū(p)piter ‘бог неба’ ↔ Jū(p)piter Stygius ‘Юпітер підземного світу = лат. Pluto’), пор. згадуване в давніх литовських молитвах до молодого місяця не Боже, а Перкунасове царство (див. Kregždys 2012: 138, 373). З часом функціональна мотивація міфоніма могла бути забута (як і дуалістична генеза Перкунаса, дендронімічний референт та традиція місячного культу) через надзвичайно численні фонологічні зміни в онімі, що призвели до втрати смислового зв’язку між структурними елементами, а також унаслідок релігійної прусської реформи (про неї див. Beresnevičius 1995: 103–118). Тому теонім почали сприймати і як божество початку вегетації (імпульс дає весняна блискавка Перкунаса), і як божество врожаю (ремінісценція місячного культу). Підсумовуючи, можна обережно припустити, що західнобалт. *Garburvī/īs (→ *Pargrubī/īs) ‘бог, який проганяє зиму, змушує рости листя й траву та зумовлює добрий урожай’ (< *‘дерево-віщун, чарівне дерево’) — це один із численних епітетів Перкунаса (див. також Greimas 1990: 454), що передбачають сакральний референт надзвичайно архаїчної мантичної функції — дендронімічний тотем, якому поклонялися також елліни, кельти, північні германці (можливо, й італіки). Отже, цей міфонім можна було б зарахувати до ізоміфологем балтів і перелічених індоєвропейських народів. 2. ЛИТОВ. MASELIS ‘ЛЮДИНА, ПЕРЕВДЯГНЕНА ЗА ЗВИЧАЄМ МАСЛЯНИЦІ’ У LKŽe зазначено, що в ареалі східноаукштайтського паневежиського говору — в околицях Шяудуви — вживається (або колись уживалася) назва учасника свята Масляної — переодягненого — maselis. Спираючись на наведений лексикографічний опис цієї форми (не вказано, що слово є запозиченням), укладачі словника відносять його до успадкованої литовської лексики. Погодитися з таким рішенням непросто з кількох причин: 1) не можна припускати наявність у східноаукштайтському ареалі випадку вживання асиміляційного суф. литов. -ala- > -ela- (див. Skardžius I 175–176), тобто виводити це слово від іменника литов. māsalas3b (чол.) ‘те, чим принаджують, принада; падло для принаджування мисливських звірів’ DŽ; LL 272; ‘їжа, яку насаджують на гачок, щоб принадити рибу під час риболовлі’ rš (LKŽe), оскільки бракує фіксації такого функціонального відтінку в персонажа свята Масляної; 2) не можна також убачати в ньому віддієслівний варіант іменника литов. masėnis, -ė 2 (зб.) ‘той, хто принаджує’ Als, J (LKŽe), відповідно, дієслова литов. māsinti (-yti), -ina, -ino K, masinti, -ina, -ino 1. (перех.) 26 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Походження балтійських міфонімів: західнобалт. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius та ін.); литов. maselis ‘притягувати до себе, принаджувати, зачаровувати, спокушати’ Ims, Kv та ін.; 2. (звор.) ‘чогось жадати, піддатися спокусі’; 3. (перех.) ‘заговорювати, кликати, запрошувати до себе, принаджуючи чимось’ Brs, Slnt, J, M. Valanč, S. Dauk та ін.; 4. (перех.) ‘намагатися виманити, добути’ Grdm; 5. (перех.) ‘збуджувати бажання чогось, даючи спробувати’ Kal; 6. (перех., неперех.) ‘брехати, обманювати’ D. Pošk, Skd, Dr, Pln, Kam, J, (перех.) ‘дражнити, насміхатися’ G 20 (LKŽė). Утворення із суфіксом -eliō- (докладніше див. Skardžius I 176–177, 235) також неможливо прийняти не лише через семантичну диференціацію іменника литов. masėnis, -ė щодо аспекту здійснюваних обрядів, а й через уже згадане функціональне гіперонімічне значення ‘спокусник, брехун, ошуканець або той, хто дражнить’, не властиве персонажам цього свята (див. Vaicekauskas 2009: 67–68). Розв’язуючи проблему походження лексеми литов. maselis, слід звернути увагу на вживання прізвища литов. Masėlis (LPŽ II 171) з ідентичною морфологічною структурою в тій самій діалектній зоні, тобто в ареалі східноаукштайтського паневежиського говору — у Пумпенаях (Пасвальський р-н), Паневежисі, Рагуві (Паневежиський р-н), Жеймелісі (Пакруойський р-н). За твердженням авторів «Словника литовських прізвищ» (LPŽ II 172), цей онім може походити від гіпокористик: польськ. Maś (← особове ім’я польськ. Mateusz), нім. Мааф, Maas (← особове ім’я нім. Thomas). Із цих двох запропонованих варіантів пояснення походження прізвища надійнішим видається другий, адже автори гіпотези не пояснили (відповідно, не проілюстрували альтернативними прикладами) припустиму зміну фрикативного š → s у полонізмі. Однак і припущенню про вживання германізму важко повірити, адже можливе етимологічне підґрунтя цього прізвища — литов. maselis ‘людина, перевдягнена за звичаями Масляної’ (чомусь ця гіпотеза взагалі не розглядається) — не передбачає персонажа німецького походження: жоден етнолог не згадує такого учасника цього свята. Зважаючи на статус чи не головного переодягненого учасника свята Масляної — персонажа єврейського походження, адже під час свята носили також маски, що імітували представників цього народу (наприклад, торговця [Beresnevičius 2005: 397; докладніше див. підрозділ 0, прим. 10]), — можна обережно висунути припущення про відображення вживання семітизму, а не германізму (мабуть, і не полонізму [див. вище]), тобто ймовірний випадок ретроградної антономазії: особове ім’я євр. Massel (пор. особове ім’я Sam Massell, Jr. [EJ XIII 667] < західноєвр. massel / maššel ‘щастя, удача; сузір’я’ [пор. Lötzsch 1992: 115–116] / східноєвр. mazal відповідно מזל ‘те саме’ [סאלרמאטאן 2011: 354, 569] < давньоєвр. mazzāl відповідно מזל ‘планета; сузір’я; удача; багатство’ [Stern 2000: 129; Jastrow II 755]) → литов. maselis ‘людина, перевдягнена за звичаями Масляної’. 3. ПІДСУМОК Відповідно до принципів дослідження конвенціональної, або структурної, етимології (докладніше про них див. Mailhammer 2013: 4, 2013a: 9, 11]), перш ніж викладати Straipsniai / Articles 27 ROLANDAS KREGŽDYS способи походження конкретної лексеми, необхідно врахувати: (1) формальні особливості джерела, у якому згадується слово, або оцінити його відповідно до принципів верифікаційної методології; (2) структурні відмінності варіантів того самого слова, намагаючись встановити первинну форму; (3) важливість фактора, що визначає формальну граматику, аби уникнути констатування фактів або формулювань, не властивих мовній системі. Укладання лексикографічних зведень на основі диспозитивної системи структурних лексичних гнізд (див. Corseriu 1967: 297; Mailhammer 2013: 3; також див. Bussmann 2006: 673–674), із селективним позначенням та/або зазначенням основи слів іншомовного походження (в етіологічному аспекті), є частково хибним і передбачає оцінювання слів, що потенційно ґрунтується на містифікації, а також запровадження запозичень до фонду успадкованої лексики. 4. ВИСНОВКИ 1. У «Судовій книжечці» згадана міфологема західнобалт. Pargrubi(j)us (та її варіанти G[r]ubrium, Pergrubrius та ін.), імовірно, передбачає такий етимологічний розвиток: західнобалт. *Pargrubi/īs ‘бог, який виганяє зиму, змушує рости листя й траву та забезпечує добрий урожай’ ← *Gar-brubi/īs ‘те саме’ ← *Gar-bruvi/īs ‘те саме’ ← *Gar-burvi/īs ‘*дерево — віщун, дерево для ворожіння’ ← прус. garian ‘дерево’ E 628 + прус. *buru- *‘ворожіння, пророкування; знак’. 2. Західнобалт. *Garburvi/īs (→ *Pargrubi/īs) ‘бог, який виганяє зиму, змушує рости листя й траву та забезпечує добрий урожай’ (< *‘дерево — віщун, дерево для ворожіння’) — один із багатьох епітетів Перкунаса. 3. Семема *‘дерево — віщун, дерево для ворожіння’ передбачає сакральний референт мантичної функції — дендронімічний тотем, якому поклонялися також елліни, кельти, північні германці (можливо, й італіки). 4. Литов. maselis ‘людина, переодягнена за звичаєм Масниці’ є семітизмом, що походить від єврейського особового імені Massel. LITERATŪRA Adkins Lesley, Adkins Roy A. 2004: Handbook to Life in Ancient Rome. New York: Facts On File, Inc. Anglickienė Laima 2004: Judėjų įvaizdis lietuvių folklore: viduramžiškų prietarų atspindžiai. – Tautosakos darbai 21(28), 41–53. Baldžius Juozas 2005: Rinktiniai raštai. Etnologijos ir tautosakos baruose. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas. 28 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. Pargrub(i)us (G[r]ubrium, Pergrubrius ir kt.); lie. maselis Balsys Rimantas 2006: Lietuvių ir prūsų dievai, deivės, dvasios: nuo apeigos iki prietaro. Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla. Barton George A. 1918: The Religion of Israel. New York: The Macmillan Company. Beker Avi 2008: Chosen: the history of an idea, the anatomy of an obsession. New York: Palgrave Macmillan. Beresnevičius Gintaras 1995: Baltų religinės reformos. Vilnius: Taura. Beresnevičius Gintaras 2004: Lietuvių religija ir mitologija. Sisteminė studija. Vilnius: Tyto alba. Beresnevičius Gintaras 2005: Meditacija, kontempliacija, ekstremalios būklės: Lietuva ir Rytai. – Kultūrologija 12, 397–416. Berneker Erich 1896: Die preussische Sprache. Texte, Grammatik, etymologisches Wörterbuch. Strassburg: Verlag von Karl J. Trübner. Běťáková Marta Eva, Blažek Václav 2012: Encyklopedie baltské mytologie. Praha: Libri. Blažek Václav, Běťáková Marta Eva 2014: Prussian *Grubrius ‘god of spring and vegetation’ in perspective of the Italic pantheon. – Baltistica 49(2), 345–356. Blažienė Grasil da 2005: Baltische Ortsnamen in Ostpreußen. Stuttgart: Franz Steiner Verlag. Bréal Michael 1964: Semantics: Studies in the Science of Meaning. New York: Dover Publications. BRMŠ I–IV – Baltų religijos ir mitologijos šaltiniai, sud. Norbertas Vėlius. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla (t. 1–2), Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas (t. 3–4), 1996–2005. Brown Francis, Driver R. S., Briggs Charles 2000: Enhanced Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon, with an appendix containing the Biblical Aramaic, based on the lexicon of William Gesenius as translated by Edward Robinson, by Francis Brown, with the cooperation of S. R. Driver and Charles A. Briggs. Based on the 1906 edition originally published by Clarendon Press: Oxford. Washington (electronic edition). Brückner Alexander 1904: Starożytna Litwa. Warszawa: Druk K. Kowalewskiego. Buck Carl Darling 1988: A Dictionary of selected Synonyms in the principal Indo-European Languages. Chicago & London: The University of Chicago Press. Būga I–III – Kazimieras Būga. Rinktiniai raštai 1–3, sud. Zigmas Zinkevičius. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1958–1961. Straipsniai / Articles 29 ROLANDAS KREGŽDYS Burkert Walter 1977: Griechische Religion der archaischen und klassischen Epoche. Stuttgart & Mainz: Verlag W. Kohlhammer. Bussmann Hadumod 2006: Routledge Dictionary of Language and Linguistics. London and New York: Routledge. Cameron Alan 2004: Greek Mythography in the Roman World. Oxford & New York: Oxford University Press, Inc. Chantraine I–IV1–2 – Pierre Chantraine. Dictionnaire étymologique de la langue grecque. Histoire des mots. Paris: Éditions Klincksieck (1 (A–Δ) – 1968, 2 (E–K) – 1970, 3 (Λ–Π) – 1974, 4(1) (P–Γ) – 1977, 4(2) (Φ–Ω et index) – 1980). Coseriu Eugenio 1967: Lexikalische Solidaritäten. – Poetica 1, 293–303. Daukantas Simonas 1993: Būdas senovės lietuvių, kalnėnų ir žemaičių. Vilnius: Ethnos. Davidson Gustav 1971: A Dictionary of Angels: Including the Fallen Angels. New York: Free Press. Davidson H. R. Ellis 1990: Gods and Myths of Northern Europe. London: Penguin Books. Delamarre Xavier 2003: Dictionnaire de la langue Gauloise. Une approche linguistique du vieux-celtique continental. Paris: Editions Errance. Dini Pietro Umberto 2000: Baltų kalbos. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Dini Pietro Umberto 2010: Elementi di mitologia baltica. – Polifemo 10, 101–126. Dini Pietro Umberto 2014: Foundations of Baltic Languages. Vilnius: Vilnius University. Dougherty Carol 2006: Prometheus. London & New York: Routledge Taylor & Francis Group. Dunstan William E. 2011: Ancient Rome. Lanham & Plymouth, UK: Rowman & Littlefield Publishers, Inc. Dusburgietis Petras 2005: Prūsijos žemės kronika. Vilnius: Versus aureus. DvŽ I–II – Dieveniškių šnektos žodynas 1–2. Autoriai: Laima Grumadienė, Danguolė Mikulėnienė, Kazys Morkūnas, Aloyzas Vidugiris. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005–2010. 30 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius ir kt.); lie. maselis EJ I–XXII – Encyclopaedia Judaica 1–22. Fred Skolnik, Editor in Chief. Michael Berenbaum, Executive Editor. Detroit & London: Thomson & Gale, USA; Keter Publishing House LtD., Jerusalem, 2007. Frisk I–III – Hjalmar Frisk. Griechisches Etymologisches Wörterbuch 1–3. Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, 1960. Gamkrelidze, Ivanov I–II – Thomas V. Gamkrelidze, Vjačeslav V. Ivanov. Indo-European and the Indo-Europeans. A Reconstruction and Historical Analysis of a Proto-Language and a Proto-Culture 1–2. Berlin & New York: Mouton de Gruyter, 1995. Gerullis Georg 1922: Die altpreußischen Orstnamen. Berlin und Leipzig: Vereinigung wissenschaftlicher Verleger. Graf Fritz 2009: Apollo. London and New York: Routledge. Greimas Algirdas Julius 1990: Tautos atminties beieškant. Vilnius & Chicago: Mokslas. Grunau Simon 1876: Preussishe Chronik. Die preussischen Geschichtschreiber des XVI und XVII Jahrhunderts. Bd. 1, herausg. von M. Perl bach. Leipzig: Verlag von Duncker & Humblot. Harrison Jane Ellen 1913: The Religion of Ancient Greece. London: Constable & Company LTD. IEW – Julius Pokorny. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch 1–2. Bern und München: A. Francke AG-Verlag, 1959–1969. Il. – Ὁμήρου ‘Ἰλιάς’ Jastrow I–II – Marcus Jastrow. A Dictionary of the Targumim, The Talmud Babli and Yerushalmi, and the Midrashic Literature. London & New York: Luzac & Co., G. P. Putnam’s Sons, 1903. JBR I–V – Jonas Balys. Raštai 1–5, par. Rita Repšienė. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas, 1998–2004. JBŽ I–III – Jokūbas Brodovskis. Lexicon Germanico=Lithvanicum et Lithvanico=Germanicum. Rankraštinis XVIII amžiaus žodynas, 1–3, par. Vincentas Drotvinas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2009. Kabelka Jonas 1982: Baltų filologijos įvadas. Vilnius: Mokslas. Klein Ernest 1987: A comprehensive etymological Dictionary of the Hebrew Language for Readers of English. Jerusalem & Tel Aviv: Eisenbrauns. Kolczyński Jarosław 1996: Trójnożna koza. Uwagi o symbolice trójnożności. – Etnografia Polska 40(1–2), 81–107. Straipsniai / Articles 31 ROLANDAS KREGŽDYS Kregždys Rolandas 2009: Sūduvių knygelė – vakarų baltų religijos ir kultūros šaltinis. I dalis: formalioji analizė. – Lituanistica 55 (3–4 [79–80]), 174–187. Kregždys Rolandas 2009a: Pr. Romow pagal Petro Dusburgiečio „Prūsijos žemės kroniką“ ir kitos istorinės interpretacijos iki mūsų laikų (toponimo etimologinė analizė, lokalizacija). – Senovės baltų kultūra 8. Vilnius: Kronta, 122–187. Kregždys Rolandas 2010: M. Stryjkowskio veikal(o) Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari. – Acta Linguistica Lithuanica 62–63, 50–81. Kregždys Rolandas 2011: Baltiškųjų teonimų perteikimo ir dievų funkcijų nustatymo problematika Jano Łasickio veikale „De diis Samagitarvm cæterorvmqve Sarmatarum, & falforum Chriſtianorum. Item de religione Armeniorum“: Salaus, Klamals, Atlaibos, Tawals. – Perspectives of Baltic Philology II. Poznań: Wydawnictwo „Rys“, 101–121. Kregždys Rolandas 2012: Baltų mitologemų etimologijos žodynas I: Kristburgo sutartis. Vilnius: Lietuvos kultūros tyrimų institutas. Kuiper Kathleen 2011: Ancient Rome: from Romulus and Remus to the Visigoth invasion. New York: Rosen Educational Services, LLC. Kuzavinis Kazys 1964: Prūsų kalba. Vilnius: Vilniaus valstybinis pedagoginis institutas. Laurinkienė Nijolė 1990: Mito atšvaitai lietuvių kalendorinėse dainose. Vilnius: Vaga. LE I–XXXVII – Lietuvių enciklopedija 1–37. Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla, 1953–1985. Lhôte Éric 2006: Les lamelles oraculaires de Dodone. Genève: Droz. LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas (t. 1–20, 1941–2002) elektroninis variantas. Antrasis elektroninis leidimas. Red. kolegija: G. Naktinienė ir kt. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2013. LMAGBR – Lenkijos mokslų akademijos Gdansko bibliotekos Rankraščių skyrius. Lötzsch Ronald 1992: Duden Jiddisches Wörterbuch (2., durchgesehene Auflage). Mannheim & Zürich: Dudenverlag. LPŽ I–II – Lietuvių pavardžių žodynas 1–2. Vilnius: Mokslas, 1985–1989. Lucht Martina 2007: Der Grundwortschatz des Altirischen. Inaugural-Dissertation zur Erlangung der Doktorwürde der Philosophischen Fakultät der Rheinischen Friedrich-Wilhelms-Universität zu Bonn. Bonn: Rheinischen Friedrich-Wilhelms-Universität. LVŽ I–II... – Lietuvių vietovardžių žodynas 1–2. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2014... 32 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergubrius ir kt.); lie. maselis Mailhammer Robert 2013: Introduction: Etymology beyond word histories. – Lexical and Structural Etymology. Beyond Word Histories. Ed. Robert Mailhammer, Boston & Berlin: Walter de Gruyter, Inc., 1–7. Mailhammer Robert 2013a: Towards a framework of contact etymology. – Lexical and Structural Etymology. Beyond Word Histories. Ed. Robert Mailhammer, Boston & Berlin: Walter de Gruyter, Inc., 9–31. Malitz Jürgen 2005: Nero. Oxford: Blackwell Publishing. Mannhardt Wilhelm 1936: Letto-Preussische Götterlehre. Riga: Herausgegeben von der Lettisch-Literärischen Gesellschaft. Matasović Ranko 2009: Etymological dictionary of proto-Celtic. Leiden & Boston: Brill. Mažiulis Vytautas 1966: Prūsų kalbos paminklai. Vilnius: Mintis. Mažiulis Vytautas 2004: Prūsų kalbos istorinė gramatika. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Mierzyński Antoni 1900: Romowe. Poznań: Drukarnia dziennika poznańskiego. MP I–IV – Matas Pretorijus. Prūsijos įdomybės, arba Prūsijos regykla 1–4. Parengė Ingė Lukšaitė. Vilnius: Pradai (t. 1 – 1999), Lietuvos istorijos instituto leidykla (t. 2 – 2004, t. 3 – 2006, t. 4 – 2011). Narbutt Teodor 1835: Dzieje starożytne narodu litewskiego. Tom 1. Mitologia litewska. Wilno: A. Marcinowski. Od. – Ὁμήρου Ὀδύσσειή Pape I–II – Dr. W. Pape’s Wörterbuch der griechischen Eigennamen 1–2 (I: α–κ; II: λ–ω). Braunschweig: Druck und Verlag von Fried. Bieweg & Sohn, 1911. Pedersen Holger 1909: Vergleichende Grammatik der keltischen Sprachen. Erster Band. Einleitung und Lautlehre. Göttingen: Vandenhoeck und Ruprecht. PEŽ I–IV – Vytautas Mažiulis. Prūsų kalbos etimologijos žodynas 1–4. Vilnius: Mokslas (t. 1), Mokslo ir enciklopedijų leidykla (t. 2, 3), Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas (t. 4), 1988–1997. Phython John R., Soesbee Ree, Bennighof Mike 2002: Celtic Age. Role-playing the Myths, Heroes and Monsters of the Celts. Virginia Beach: Avalanche Press LTD. Przybytek Rozalia 1993: Ortsnamen baltischer Herkunft im südlichen Teil Ostpreußens. Stuttgart: Franz Steiner Verlag. Straipsniai / Articles 33 ROLANDAS KREGŽDYS Puhvel Jaan 2001: Lyginamoji mitologija. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas. Rinkevičius Vytautas 2015: Prūsistikos pagrindai. Vilnius: Vilniaus universitetas. SEJL – LEŽ – Wojciech Smoczyński. Słownik etymologiczny języka litewskiego. Wilno: Printer Polyglott, 2007. Skardžius I–VII – Pranas Skardžius. Rinktiniai raštai 1–7, par. Albertas Rosinas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1996–2013. Skrodenis Stasys 2009: Užgavėnių kaukė mūsų kultūroje. – Užgavėnių kaukės, sud. A. Vaicekauskas. Vilnius: Vilniaus etninės kultūros centras, 9–46. Smoczyński Wojciech 2005: Lexikon der altpreussischen Verben. Innsbruck: Institut für Sprachen und Literaturen der Universität Innsbruck. מאַסקעו גרוס ייִדישרוסיש ווערטערבוך: 2011 אלכסנדר סאַלאַרטאָוו SRP I–V – Scriptores rerum Prussicarum: Die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft 1–5, hrsg. von Theodor Hirsch, Max Töppen und Ernst Strehlke. Leipzig: Verlag von S. Hirzel, 1861–1874. Stanevičius Simonas 1967: Raštai. Vilnius: Vaga. Stela Erazmas 2004: Apie Prūsijos senybes. Vilnius: Aidai. Stern Heidi 2000: Wörterbuch zum jiddischen Lehnwortschatz in den deutschen Dialekten. Tübingen: Max Niemeyer Verlag. Šimėnas Valdemaras 1994: Legenda apie Videvučių ir Brutenį (legendos šaltinių klausimu). – Prūsijos kultūra. Vilnius: Academia, 18–63. Tamulaitienė Dovilė 2014: Dėl lietuvių priesaginių hidronimų kirčiavimo variantų. – Baltistica 49(2), 279–300. Toporov Vladimir 2000: Baltų mitologijos ir ritualo tyrimai. Vilnius: Aidai. Trautmann Reinhold 1974: Die altpreußischen Personennamen. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. Vaan de Michiel 2008: Etymological Dictionary of Latin and the other Italic Languages. Leiden & Boston: Brill. Vaicekauskas Arūnas 2009: Užgavėnių kaukės ir personažai. – Užgavėnių kaukės. Sud. A. Vaicekauskas. Vilnius: Vilniaus etninės kultūros centras, 65–115. Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. Vilnius: Mokslas. 34 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius ir kt.); lie. maselis Velikovsky Immanuel 1952: Ages in Chaos. Volume I: from the Exodus to King Akhnaton. Garden City, New York: Doubleday & Company, Inc. Vėlius Norbertas 2012: Baltų mitologija iš sakalo skrydžio. Vilnius: Aidai. Weinreich Uriel 1977: English-Yiddish, Yiddish-English Dictionary. New York: Schocken Books; Yivo Institute for Jewish Research. Wolf Moshe 1998: Hebrew and Aramaic Words in the Yiddish Language. Portland: Jewish Federation of Portland. Ананикян Мартирос А. 2010: Мифы Армении. Москва: Центрополиграф. Зайцев Александр Иосифович 2005: Греческая религия и мифология: Курс лекций. Санкт-Петербург: Филологический факультет СПбГУ, Москва: Издательский центр «Академия». Иванов Вячеслав 1994: Дионис и прадионисийство. Санкт-Петербург: Алетейя. Кагаров Евгений 1913: Культ фетишей, растений, животных в Древней Греции. С.-Петербург: Сенатская Типография. Калыгин Виктор Павлович 2006: Этимологический словарь кельтских теонимов. Москва: Наука. Кречдис Роландас 2011: К этимологии греч. ἐοσήν. – Индоевропейское языкознание и классическая филология 15. Санкт-Петербург: Наука, 282–289. Лосев Алексей Федорович 1957: Античная мифология в ее историческом развитии. Москва: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР. МНМ I–II – Мифы народов мира. Энциклопедия в двух томах, глав. ред. С. А. Токарев. Москва: Советская энциклопедия, 1991. МС – Мифологический словарь. Москва: Советская энциклопедия, 1990. Нильссон Мартин 1998: Греческая народная религия. Санкт-Петербург: Алетейя. ПЯ I–V – Владимир Николаевич Топоров. Прусский язык: Словарь 1–5. Москва: Наука, 1975–1990. СД I–V – Славянские древности. Этнолингвистический словарь 1–5, ред. Н. И. Толстой. Москва: Международные отношения, 1995–2012. Топоров I–III – Владимир Николаевич Топоров. Исследования по этимологии и семантике 1–3. Москва: Языки славянских культур, 2004–2009. Straipsniai / Articles 35 ROLANDAS KREGŽDYS Топоров Владимир Николаевич 1972: Заметки по балтийской мифологии. – Балто-славянский сборник, отв. ред. В. Н. Топоров. Москва: Наука, 289–314. Филип Ян 1961: Кельтская цивилизация и ее наследие. Прага: Издательство Чехословацкой Академии Наук. Штаерман Елена Михайловна 1987: Социальные основы религии Древнего Рима. Москва: Наука. Штейнбергъ Иошуа 1878: Еврейскій и халдейскій этимологическій словарь къ книгамъ Ветхаго Завѣта 1. Еврейско-русскій. Вильна: В типографіи Л. Л. Маца. Origin of the Baltic Mythonyms: West Balt. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius, etc.), Lith. maselis SUMMARY The article deals with the etymology and developmental peculiarities of the West Baltic mythologeme Pargrubij (A, B) / Pargrubius (B, C), including its alternative forms Grubrium (A), Gubrium (C), Pergrubrius (D, ε), etc., and mythonym Lith. maselis ‘a man dressed in the clothes of Shrovetide mummers.’ In accordance with the results received in the analysis of the data, which partly reflect the most ancient mythological images and concepts of I–E tribes, the following conclusions are proposed: 1. West Balt. mythologeme Pargrubi(j)us (and its variants G[r]ubrium, Pergrubrius, etc.), mentioned in “The Yatvigian book” for the first time, presupposes reconstruction of the protoform with a few types of metathesis: West Balt. *Pargrubī/is ‘God who makes winter gone, causes leaves and grass to grow and also stands under fecundity’ ← *Gar-brubī/is ‘ditto’ ← *Gar-bruvī/is ‘ditto’ ← *Gar-burvī/is *‘tree – oracle, sorcery tree’ ← Pruss. gar-ian ‘tree’ E 628 + Pruss. *buru- *‘sortilege, guess; sign.’ 2. West Balt. *Garburvī/is (→ *Pargrubī/is) ‘God who makes winter gone, causes leaves and grass to grow and also stands under fecundity’ (< *‘tree – oracle, sorcery tree’) is one of the multitude of epithets of the thunder god of Western Balts. 36 Acta Linguistica Lithuanica LXXIII Baltų mitonimų kilmė: vak. bl. Pargrubi(j)us (G[r]ubrium, Pergrubrius ir kt.); lie. maselis 3. Sememe *‘tree – oracle, sorcery tree’ presupposes reconstruction of the sacral referent with a sortilege function – dendritic totem, also worshiped by Greeks, Celts, northern Germans (and probably Italic peoples). 4. Lith. maselis ‘a man dressed in the clothes of Shrovetide mummers’ should be attributed to Hebraisms borrowed in Lithuanian, related to proper name Y Massel ← WY massel / maššel ‘luck, success; constellation’, which originated from MH mazl ‘planet; constellation; success; fortune.’ Įteikta 2015 m. birželio 22 d. R O L A N D A S K R E G Ž D Y S Lietuvos kultūros tyrimų institutas Saltoniškių g. 58, Vilnius Lt-08105, Lietuva [email protected] Straipsniai / Articles 37