„Seirijų šnektos tekstai“. Sudarė Asta Leskauskaitė

VILIA RAGAIŠIENĖ Інститут литовської мови Напрями наукових досліджень: акцентологія, діалектологія, лексикографія. ТЕКСТИ СЕЙРІЙСЬКОЇ ГОВІРКИ Уклала Аста Лєскаускайте Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2016, 296 p. + 1 garso diskas (CD) ISBN 978-609-411-183-9 На початку 2017 року Інститут литовської мови видав ще одне діалектологічне джерело, підготовлене досвідченою діалектологинею Астою Лєскаускайте, — Тексти говірки Сейрії із компакт-диском із аудіозаписами. Ця книжка є третьою збіркою діалектних текстів південної аукштайтської підговірки, укладеною авторкою. Як фахова упорядниця діалектних текстів, А. Лєскаускайте представила науковій спільноті та широкій громадськості тексти рідної говірки, видані трохи більше десяти років тому, — Тексти говірки краю Кучю (2006; 428 с.). Невдовзі, тобто через три роки, з’явилося видання, позначене науковою ґрунтовністю та присвячене південним говіркам південної аукштайтської підговірки, — Тексти говірки Марцінконіса (2009; 384 с.). Порадівши новій книжці видатної дослідниці південної аукштайтської підговірки, доводиться шкодувати, що вона значно менша за обсягом, ніж перші дві (тим паче що в Архіві говірок Центру геолінгвістики Інституту литовської мови зібрано чимало неопублікованих текстів говірки Сейрії, с. 33–34). Бажання мати якомога більше транскрибованих досвідченою діалектологинею текстів із коментарями, на мою думку, цілком зрозуміле. Адже автентичні діалектні тексти — неоціненне джерело не лише для діалектологів, балтистів чи дослідників давніх писемних пам’яток, а й для етнологів, етнографів та істориків. Хоча рецензована книжка й менша за обсягом, за рівнем підготовки та науковими спостереженнями вона аж ніяк не поступається діалектним текстам А. Лєскаускайте, опублікованим у 2006 і 2009 роках. Структура книжки Тексти говірки Сейрії загалом не відрізняється від структури будь-якого іншого видання такого типу, опублікованого досі. Як заведено, книжка складається з передмови (с. 9–12), наукового дослідження (с. 13–88) і текстів говірки (с. 89–251). Наприкінці книжки додано тлумачний словничок (с. 252–265) і перелік знаків транскрипції (с. 266–268). Після нього опубліковано список джерел 288 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Seirijų šnektos tekstai (с. 269–270), досить обширний список літератури (с. 271–282), реєстр скорочень (с. 283–284) та резюме англійською мовою (с. 285–292). До книжки додано компакт-диск, на якому міститься більшість опублікованих у книжці оповідань у вигляді якісних аудіозаписів. Наукове дослідження, яке авторка скромно називає вступною статтею (с. 5), складається з чотирьох більших або менших розділів: «З історії краю Сейрії», «Дослідження говірки та джерела», «Соціолінгвістична ситуація на початку XXI ст.» і «Ареал говірки та найважливіші особливості». У першому розділі (с. 13–31) на підставі історичних джерел досить докладно розглянуто історію краю Сейрії від найдавніших часів до сьогодення. Тут наведено відомості не лише про історичні обставини, що визначили розвиток краю, а й цінні дані про релігійні погляди, етнічний склад і використання мов мешканцями околиць Сейрії у XVII–XX ст. Особливо цінні дані, подані в таблицях 1 і 2 цього розділу, про жителів волостей Метеляй і Сейрії Сейненського повіту 1885 року та наприкінці XIX ст. Для порівняльного аналізу, особливо в майбутньому, безперечно стали б у пригоді аналогічні таблиці про людей, які мешкали в старостві Сейрії на початку XXI ст., укладені за даними загального перепису населення та житлового фонду 2011 року. У розділі «Дослідження говірки та джерела» (с. 32–35) коротко розглянуто попередні дослідження говірки Сейрії, які, як слушно зазначає авторка, є «нечисленними, фрагментарними» (с. 32). Варто похвалити дослідницю за те, що вона не лише оглядає опублікований діалектний матеріал, а й представляє досі не оприлюднені рукописні та аудіоджерела, вказуючи місце їх зберігання. Говорячи про діалектологічний матеріал, зібраний під час різних експедицій, мабуть, варто було б зазначити, скільки його загалом нині зберігається в Архіві говірок Інституту литовської мови (слід було б указати принаймні населені пункти та кількість годин аудіозаписів). У третьому розділі (с. 36–44), мабуть, уперше у виданні такого типу досить докладно розглянуто соціолінгвістичну ситуацію говірки — сучасний склад населення краю Сейрії, розподіл мешканців за віковими групами, мовні настанови та використання мов. З огляду на загальну демографічну ситуацію в Литві слід погодитися з авторкою, що «і надалі прогнозується подальше скорочення чисельності населення» (с. 38). Однак порівняння ідентичних даних у схемах 1 і 2 про чисельність жителів староства Сейрії за віковими групами станом на 1 січня 2011 і 2016 років (с. 37–38) дає підстави сподіватися, що скорочення населення є (і, ймовірно, буде й надалі) не надто швидким. З іншого боку, виникають певні сумніви щодо статистичних даних, які зовсім не змінилися за кілька років (можливо, сталася коректорська помилка?). З наукового погляду особливо цінним є четвертий розділ дослідження «Ареал говірки та найважливіші особливості», що складається з чотирьох менших підрозділів: «Фонетична система», «Граматична будова», «Синтаксис» і «Лексика» (с. 45–88). У цьому розділі розглянуто найважливіші та найвиразніші особливості говірки Сейрії, досі мало дослідженої Recenzijos / Reviews 289 VILIJA RAGAŠIENĖ особливості, зазначено найактуальнішу лінгвістичну літературу. Будучи досвідченою фонологинею, авторка в першому підрозділі дуже точно описує звукову систему говірки, добираючи відповідні приклади для обґрунтування тверджень (с. 46–56). У підрозділі «Наголос і акцент» (с. 56–58) наведено дані не лише про наголоси й акценти, а й про систему наголошування говірки, яка, за словами дослідниці, «подібна до системи інших західних південних аукштайтських говірок» (с. 56). Розглядаючи систему наголошування, діалектологиня звертає увагу читачів на два явища, характерні для південних аукштайтських говірок, особливо південно-західних і західних, — варіювання місця наголосу в відмінюваних словах та їхніх формах (акцентні варіанти) і тенденцію до узагальнення моделі окситонічного (відповідно, рухомого) наголошування. Варто зауважити, що системі акцентуації присвячено близько половини невеликого за обсягом розділу «Наголос і акцент». Отже, авторка безпідставно звузила назву розділу, не зазначивши, що в ньому йдеться також про систему наголошування. Мабуть, найґрунтовнішим підрозділом розглядуваного розділу є «Граматична будова» (с. 58–79), у якому досліджено «деякі важливіші й виразніші особливості морфології, словотвору та синтаксису» (с. 58). З усіх частин мови найдетальніше розглянуто іменник — категорії числа й роду, систему відмінювання та творення демінутивів. Основні питання зазначено й належно висвітлено також під час розгляду інших частин мови — займенників, дієслів, прийменників і сполучників, уживаних у сейрійській говірці. Хотілося б по-колегіальному заперечити лише щодо стислого розгляду прикметника (йому відведено всього сторінку тексту). Навіть якщо погодитися з позицією авторки, що «система відмінювання та словотворення прикметників сейрійської говірки не відрізняється від інших південних аукштайтських говірок, тому варто розглянути лише окремі випадки» (с. 69), незрозуміло, навіщо наведено найважливішу лінгвістичну літературу. Адже про систему відмінювання прикметників південних аукштайтських говірок, їхнє функціонування та різні аспекти вживання досі писало чимало мовознавців (див. Zinkevičius 1966: 268, 272–273; Grumadienė 1994: 97–106; Mikulėnienė 1996: 150–151; Markevičienė 1999: 33; Lauskaite-Ragašienė 2008: 94–104; Leskauskaitė 2006: 53; 2008: 31–43; 2009: 55–57; Ragašienė 2015: 274–308; 2016: 120–199 та ін.). Ще хотілося б звернути увагу на акцентуацію прикметників із суфіксом -okas, -a — похідних із наголосом на корені didokas, -a, baišokas, -a, ašrokas, -a (с. 69). Навіть якщо визнати, що в цих випадках можливий акутовий акцент, залишається незрозумілою акцентна парадигма перелічених прикметників. Форми чоловічого роду, імовірно, свідчать про четверту акцентну парадигму, однак незрозуміло, як наголошуються форми жіночого роду — didoka (4 / 2 / 3) чи didóka (1)? У таких випадках слід було б зазначити акцентну парадигму наведених прикладів і пояснити тенденції наголошування. Адже для прикметників із суфіксом -okas, -a в південних аукштайтських говірках характерні різні акцентуаційні тенденції. У південних південних аукштайтських говірках серед розглядуваних похідних переважають форми першої акцентної парадигми (пор. Leskauskaitė 2009: 57). У південно-західній частині ареалу ці прикметники, як правило, наголошують за 290 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Seirijų šnektos tekstai trečiąją kirčiuotę (Leskauskaitė 2006: 54; Ragauskienė 2015: 29). Tik Punko ir Seinų šnektose jie dažniau nei kitur kirčiuojami dvejopai, pvz.: gerõkas, -à (3) / gerõkas, -a (1), smarkõs, -à (3) / smarkõs, -a (1) ir kt. (Ragauskienė 2015: 290; 2016: 167). Be to, čia dažniau nei kitų linksnių piesagio ir galūnėje kirčiuojamos moteriškosios giminės vienaskaitos vardininko formos (Ragauskienė 2015: 291; 2016: 148). У підрозділі «Синтаксис» (с. 77–79) стисло розглянуто характерні для південних аукштайтських говірок розширені конструкції, які, як слушно зазначила A. Leskauskaitė, частково успадковані з давніх часів, а частково запозичені зі слов’янських мов. Чимало цікавих явищ, властивих не лише південним, а й іншим аукштайтським говіркам, представлено в підрозділі «Лексика» (с. 79–88). Справді, авторці довелося прослухати чимало аудіозаписів і переглянути письмові джерела, щоб так ґрунтовно дослідити вживані в говірках діалектизми, запозичення, фразеологізми та порівняння й навести так багато прикладів уживання. Хочу лише звернути увагу на одну дрібницю: менш досвідчений читач може не зрозуміти, до яких діалектизмів — лексичних чи семантичних — слід зараховувати деякі наведені поруч приклади, що ілюструють твердження, наприклад: užkūsti ‘насварити’, paydùs, -ì ‘платний’, skrūtnùs, -ì ‘працьовитий’, vikrùs, sudėjì ‘подвоїти, скласти докупи’ та ін. (с. 80). Найцікавіша, найцінніша й, безперечно, найбільша частина книжки, яка вимагала від авторки найбільше праці та наукової компетентності, — «Тексти говірки» (с. 80–251). У виданні подано розповіді дев’ятьох представників найстаршого покоління з різних населених пунктів — Сейрії, Пасер­нікай, Барчюнай і Ста­тішке — які дуже добре передають сейрійську говірку кінця XX ст. Будучи досвідченою діалектологинею, знавчинею місцевого побуту й повсякдення, A. Leskauskaitė вдало відібрала тексти на різну тематику, які дуже добре «відображають світогляд і цінності місцевих жителів, ідентичність говірок, звичаї, ставлення до сім’ї, сусідів і національних меншин, історичні події та багато інших явищ» (с. 34). Упорядкований за таким принципом корпус текстів, не надмірно ущільнених редакторським втручанням, — справжній скарб для дослідників не лише лексики, морфології чи синтаксису, а й просодії та літературної мови, а також мовних контактів. Справді, професійно відібраний і належно представлений матеріал дає змогу науковцям оцінити розвиток і зміни різноманітних мовних явищ. Інакше кажучи, опублікований у збірнику матеріал надає дослідникам факти живого вжитку щодо проблемних мовних явищ і допомагає відповісти на деякі дискусійні питання. Досі чи не найбільше запитань і неясностей у дослідників говірок викликає акцентуація південної аукштайтської говіркової групи, особливо її західної та південно-західної частин: розрізнення акцентів довгих голосних [ū], [ī], [ē] / [ē], [ɔ̄] / [ō] / [ō] і дифтонгів [ie], [uo], а також варіативність відмінюваних слів (варіювання місця наголосу й акценту). Особливо багато науковців дискутували й писали про перше питання. Останніми роками в науковій літературі, схоже, утвердилася думка, що Recenzijos / Reviews 291 VILIJA RAGAISIENĖ дзюкай не завжди розрізняють акут і циркумфлекс довгих голосних і дифтонгів [ie], [uo]; спостерігаються ознаки нівеляції обох акцентів (детальніше див. Leskauskaitė 2004: 180–194 та цитовану там літературу). У цьому сенсі дуже цінними є дослідження сейрійської говірки, проведені A. Leskauskaitė, які дещо коригують попередні припущення науковців. Авторка стверджує, що акцент довгих голосних і дифтонгів [ie], [uo] важко визначити тоді, коли, наприклад, через спадну інтонацію, особливо наприкінці слова, згадані звуки вимовляються коротше. У такому разі позначається внутрішній акцент s. В інших випадках акут і циркумфлекс вимовляються виразно» (с. 58). Варто також додати, що внутрішній акцент s у текстах досить послідовно позначається й у випадках відтягненого наголосу, наприклад: kɔ.pūsus, blīnus, pītus, grīna, rǘzes та ін. (с. 116, 118, 123, 150, 225). Якщо визнати, що носії сейрійської говірки досить добре розрізняють акценти згаданих звуків, постає питання, як інтерпретувати такі випадки акцентуації — puodā, vaikštė(s), kūolā, kaimū. / kaimīnu, kūoliena, sīki, namūosa / namūosa, riebalūose / riebalūose, ǯras та ін. (с. 116, 128, 136, 141, 181, 175, 191, 195, 226, 213). Безперечно, авторка позначала циркумфлекс довгих голосних і дифтонгів [ie], [uo], зважаючи на напрямок і інтенсивність основного тону. Отже, у розглядуваних випадках, що підтверджується й науковою літературою, слід говорити не про нівеляцію чи збіг обох акцентів, а про їх чергування. Можливість варіювання акута й циркумфлекса в корені або суфіксі того самого слова в говірках підтверджує також видана 1983 року Програма збирання мовних фактів, у якій наведено чимало таких випадків акцентуації, наприклад: ōras (3/1) / ōras (4), mergė (1) / mergtė (2) та ін. (с. 21, 31). Чергування акцентів у деяких іменниках, розглянутих у рецензії, справді не є випадковим чи новим явищем (Lazauskaitė-Ragaisienė 2008a: 37–50; 2009: 161–181). Насправді його слід вважати явищем, що має історичне підґрунтя, тобто пов’язувати зі збірною множиною, яка збереглася донині в південних аукштайтських говірках. Імовірно, через узагальнений наголос на закінченні у множинній парадигмі та наголос форм орудного відмінка однини циркумфлекс міг з’явитися в корені або суфіксі деяких іменників; загалом він властивий відтягненому наголосу, наприклад: kaimān, kaimān, kaimān(s), kaimān → kaimānas; ožiai, ožiū, ožiem(s), ožūs → ožīs, ōži; пор. також purvīnas, slīkas (с. 127, 173) та ін. (Zinkevičius 1966: 40–41; Lazauskaitė-Ragaisienė 2008: 47; Ragaisienė 2010: 56, 67). Отже, з діахронічного погляду циркумфлекс у деяких словах слід трактувати як акцент відтягненого наголосу (з форм збірної множини) (Mikulėnienė 1996: 152–153; 2005: 156). Не хотілося б погодитися лише з циркумфлексом у формах орудного відмінка множини šāusmūse, lūkuose, namūosa та ін. (с. 125, 186, 195). Як відомо, ці форми, як і, наприклад, laukūsna, мають наголос на закінченні давнього множинного знахідного відмінка (Zinkevičius 1966: 238–239; 1980: 197). Отже, циркумфлекс закінчення в цьому випадку ніяк не узгоджується із законом Соссюра—Фортунатова. 92 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Seirijų šnektos tekstai Також звертається увага на коментарі до діалектних текстів. Як зазначає авторка, у примітках коментуються «рідкісніші фонетичні, морфологічні та інші особливості, нерегулярні явища, інші факти» (с. 34). Справді, більшість питань прокоментовано з наукового погляду бездоганно, тобто дуже чітко, точно й стисло. Хотілося б подискутувати з авторкою лише щодо наголошування іменника bėržai. Стверджується, що форма dù bėržai свідчить про те, що на південноавкштайтській території поряд із рухомим наголосом для цього іменника можлива також парадигма з нерухомим наголосом (с. 94, прим. 8). Імовірніше, це пережиток давнього баритонічного наголошування, пор. лат. bērza, bērze, bērzs (Stundžia 1994: 20), що засвідчує колишнє акцентне й семантичне протиставлення двох множин — звичайної та збірної, пор. dù bėržai і ā.uga berzài. Отже, у цьому випадку слід говорити не про збереження успадкованої акцентної парадигми з нерухомим наголосом, а про вживання окремих форм із фразовим наголосом. Звичайно, не слід цілком відкидати припущення авторки, що в деяких південноавкштайтських говірках іменник béržas може наголошуватися також за першою акцентною парадигмою (тим паче, що парадигма з нерухомим наголосом як паралельна вживається у східноавкштайтських віленських говірках). Варто зазначити, що в примітках досить послідовно пояснюються давні й рідкісні випадки наголошування, розглядаються слова та їхні форми, які в говірці мають подвійне наголошення. Лише бракувало коментаря щодо наголосу досі нечуваної форми slįkai (с. 204). Дуже добре продумано подання й пояснення слів та їхніх значень. Діалектизми, запозичення й гібридні форми, позначені спеціальним знаком у транскрибованих текстах, пояснюються у словничку. Цікавіші випадки вживання розглядаються також у примітках, наприклад, поширення демінутива kostimės (kõstīmel) у говірковому ареалі (с. 145, прим. 140), значення іменника raiktė (raikė.m) ‘болото’ (с. 151, прим. 153) тощо. У значному за обсягом тексті повз увагу авторки проскочило лише кілька слів, які можуть бути відомі не всім читачам текстів, наприклад: bañgas, miglinù, talanduòje, vesukas, dedada (с. 150, 161, 168, 181, 251). Одні випадки варто було включити до словничка, інші можна було пояснити й у примітках. Тлумачний словничок (с. 252–265) укладено відповідно до принципів підготовки лексикографічних словників: зазначено походження слів, частини мови та значення, похідні слова впорядковано. У словничку наведено чимало слів і значень, засвідчених лише в Сейрійській та сусідніх говірках, наприклад: appaškýti, appaškùina, appaškùina ‘відміряти’, bimbė (1) ‘бульбашка’, dubės (2) ‘широколистий щавель’, kolytė (2) ‘грицики польові’ та ін. (с. 252, 253, 255, 258). Отже, матеріал словничка доповнює великий Lietuvių kalbos žodyną новими даними. Завершуючи рецензію, слід сказати, що авторці вдалося досягти поставленої мети — «показати і архаїчність Сейрійської говірки, і її зміни» (с. 10). Щиро вітаю її з цим. І ще: нехай не складається враження, що кілька зауваг дискусійного характеру, колегіальна репліка чи дружня порада применшують професійно виконану працю А. Лескаускене. Адже дискутують і Recenzijos / Reviews 293 VILIJA RAGAISIENĖ радяться лише з досвідченішими, більш обізнаними й тими, хто перебуває попереду. Уважне прочитання книжки та її обговорення лише свідчать про те, наскільки потрібними й важливими для дослідників не тільки сьогодення, а й майбутнього є джерела — діалектні тексти, підготовлені досвідченими науковцями, із компакт-диском аудіозаписів. LITERATŪRA Grumadienė Laima 1994: Keletas naujesnių Punsko šnektos linksniavimo ir kirčiavimo ypatybių. – Lietuvių kalbotyros klausimai 34, 97–106. Kalbos faktų rinkimo programa. Vilnius: Mokslas, 2009. Lazauskaitė-Ragaisienė Vilija 2008: Priegos -inis, -ė būdvardžiai pietinių pietų aukštaičių šnektose. – Žmogus ir žodis 10(1), 94–104. Lazauskaitė-Ragaisienė Vilija 2008a: Diskiemenių io kamieno daiktavardžių kirčiavimo variantai pietų aukštaičių ir rytų aukštaičių vilniškių šnektose. – Lituanistica 54 3(75), 37–50. Lazauskaitė-Ragaisienė Vilija 2009: Diskiemenių o ir io kamienų daiktavardžių kirčiavimo variantų plitimas pietų aukštaičių ir rytų aukštaičių vilniškių šnek-tose. – Garsas ir jo tyrimo aspektai: metodologija ir praktika. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 161–181. Leskauskaitė Asta 2004: Pietų aukštaičių vokalizmo ir prozodijos bruožai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Leskauskaitė Asta 2006: Kučūnų krašto šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Leskauskaitė Asta 2008: Daugaskiemenių būdvardžių darba pietinėse pietų aukštaičių šnektose. – Lituanistica 54 4(76), 31–43. Leskauskaitė Asta 2009: Šnektos plėtros ir svarbiausios ypatybės. – Marcinkonių šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 29–76. Markevičienė Žaneta 1999: Aukštaičių tarme tekstai 1. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Mikulėnienė Danguolė 1996: Dėl linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo variantų pietinėse aukštaičių tarmėse. – Lietuvių kalbotyros klausimai 36, 148–155. Mikulėnienė Danguolė 2005: Cirkumfleksinė metatonija lietuvių kalbos vardžodiniuose daiktavardžiuose ir jos kilmė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. 294 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Serijų šnektos tekstai Ragaišienė Vilija 2010: Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo variantai pietų aukštaičių ir rytų aukštaičių vilniškių tarmėse. Daktaro disertacija. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Ragaišienė Vilija 2015: Būdvardžių kirčiavimo polinkiai Punsko šnektoje. – Leksikografija ir leksikologija 5. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 274–308. Ragaišienė Vilija 2016: Akcentuacijos sistema ir jos pokyčiai. – Lietuvių tarmių kaita XXI a. pradžioje: Lenkijos lietuvių šnektos. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 120–204. Stundžia Bonifacas 1994: Daiktavardžių kamienų bei giminių variantai baltų kalbose (ide. ir bendroji baltų bei slavų kalbų leksika). – Baltistica 27(2), 13–29. Zinkevičius Zigmas 1966: Lietuvių kalbos dialektologija. Vilnius: Mintis. Zinkevičius Zigmas 1966: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 1. Vilnius: Mokslas. Įteikta 2017 m. birželio 14 d. VILIJA RAGAIŠIENĖ Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-1038 Vilnius, Lietuva [email protected] Recenzijos / Reviews 295