Jolita Urbanavičienė, Ritutė Petrokienė (sudarytojos). „Rytų aukštaičių tarmė: kaita ir pokyčiai“

EDMUNDAS TRUMPA Латвійський університет Напрями наукових досліджень: геолінгвістика, діалектологія. Jolita Urbanavičienė, Ritutė Petrokienė (упорядниці) СХІДНОАУКШТАЙТСЬКИЙ ДІАЛЕКТ: ЗМІНА ТА ЗМІНИ КОЛЕКТИВНА МОНОГРАФІЯ Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2018, p. 392. ISSN 2538-9211, ISBN 978-609-411-21-8 Видана Інститутом литовської мови у 2018 році збірка статей «Східноаукштайтський діалект: зміна та зміни» (упорядниці J. Urbanavičienė і R. Petrokienė) містить дванадцять досліджень, виконаних тринадцятьма авторами, у яких описано минулий і сучасний стан одного з трьох аукштайтських піддіалектів — східноаукштайтського піддіалекту, а також напрямки його змін. Усюди, де це дозволяють об’єкт і матеріал дослідження, автори прагнуть дотримуватися основної теми; певні системні зміни розглядають у ширшому чи вужчому діахронному аспекті, а досвід синхронних досліджень намагаються збагатити новими й глибшими спостереженнями, заснованими на фактах або їх інтерпретації. З погляду методологічних новацій статті неоднорідні: зважаючи на три постульовані у вступі можливі напрями діалектологічних досліджень, упорядковані за новизною, — традиційну діалектологію, структурну діалектологію та геолінгвістику, — вони представляють переважно перші два (перший — найширше), тоді як елементи третього трапляються лише в окремих статтях. Однак ця неоднорідність не перешкоджає досягненню поставленої мети — ознайомити з глибинними процесами та показати нову картину локальних мовних різновидів XXI століття — регіолектів і геолектів. Ця книжка цінна передусім тим, що статті написали найкращі фахівці у відповідних галузях — фонетики, фонології, акцентології, морфології, лексикології, давньої писемності, — знавці окремих територій, у багатьох випадках народжені там і знайомі з говіркою «зсередини». Можливо, східноаукштайтський піддіалект у цьому сенсі — його досліджують усі Straipsniai / Articles 289 ĖMUNDAS TRUMPA Найпотужніші мовознавці, які представляють різні мовні рівні, нині опинилися у сприятливій ситуації (ще зовсім недавно такі можливості мала б діалектна група жемайтів). Тому книжка має надзвичайно важливе значення для розвитку литовських ареальних досліджень — вона могла б стати своєрідним представленням і інших піддіалектів та процесів, що в них відбуваються: безсумнівно, більшість явищ, характерних для східноаукштайтського діалекту, можна було б констатувати й на всій території литовських діалектів, що швидко змінюються. Структура книжки симетрична й легко оглядається: цьому сприяє те, що статті об’єднано в чотири розділи відповідно до системних мовних рівнів (фонетика і фонологія, акцентологія, морфологія і синтаксис, лексикологія і семантика), причому кожному розділу присвячено по три дослідження. Цілісності монографії надає вступ однієї зі упорядниць книжки, Й. Урбанавічене, у якому обґрунтовано мету збірника — на основі найновішого емпіричного матеріалу верифікувати наявні факти східноаукштайтського піддіалекту, зафіксовані в письмових і усних джерелах, а також визначити системні зміни чи зрушення у східноаукштайтському піддіалекті, які відбуваються / відбулися на рівнях фонетики, наголошування, морфології та лексики. У вступі, де розглянуто методи, термінологію та структуру, використані авторами у своїх працях, знайдемо важливі міркування, що визначають парадигму змін у литовських діалектах та їх дослідженні. Вони налаштовують читача на те, що ця колективна праця симптоматично відображає сучасний стан і окреслює напрям до нового діалекту. Невипадково першим у підрозділі Зміни консонантизму й вокалізму подано статтю Вітаутаса Карделіса Перспективи досліджень консонантизму східноаукштайтських віленців — вона ніби задає тон усій книжці, найширше охоплює ситуацію в діалекті й показує напрям, у якому слід рухатися, досліджуючи діалекти сучасними методами в майбутньому, якщо системно описувати консонантизм литовських піддіалектів, пропонувати їхні синхронні описи й типологічні аналізи. У статті визначено інвентар приголосних східноаукштайтських віленців, встановлено релевантні позиції дистрибуції, подано зауваги щодо регулярної й нерегулярної дистрибуції, визначено факультативні варіанти та позиції нейтралізації. Аналіз фонологічної системи віленців виконано блискуче. Можливо, варто лише звернути увагу на те, що виокремлена позиція дистрибуції приголосних на початку слова перед заднім вокалізмом ([#–V) нічим не відрізняється від аналогічної позиції всередині слова ([–V), тож було б неточно стверджувати, що в першій позиції контрастують по суті всі звуки, а в другій — лише тверді приголосні (с. 39–41). Така характеристика першої позиції підходить до класу голосних, а не приголосних. Автор дуже влучно інтерпретує випадки ствердіння й пом’якшення приголосних як явища різної — фонетичної або фонологічної — природи. Стаття Ілоти Урбанавічене Дифтонгізація балтійських *ā, *ē у мовленні середнього та молодшого поколінь східноаукштайтських віленців методологічно, мабуть, найближча серед усіх статей до нових канонів геолінгвістичного напряму. 290 Acta Linguistica Lithuanica LXX Jolita Urb anavičienė, Ritu̇ Petrokienė (sudarytojos) Rytų aukštaičių tarmė: kaita ir pokyčiai Авторка констатує пряму кореляцію між віком інформантів і використанням кількох мовних різновидів: молодше покоління в чотири рази частіше обирає варіанти, ближчі до літературної мови, і вдвічі рідше — діалект, ніж середнє покоління. У наголошених позиціях уникають дифтонгізації (відмовляються від виразних діалектних особливостей), однак у ненаголошеній позиції збереглися варіанти, близькі до балтійських голосних *ā, *ē (*ā > ā, *ē > ē.), які вважаються слабкими особливостями піддіалекту; це дає змогу й далі ідентифікувати інформанта, який говорить діалектом, як представника віленського піддіалекту (ця слабка особливість збігається на територіях віленців і утенців, однак через певні обставини ареали на сході регіону досі не можуть сформуватися). У статті Вілоти Черне Адаптація запозичень у купішкенському піддіалекті розглянуто фонетичну адаптацію запозичень. Мовознавиця, наводячи сотні прикладів цілих рядів звуків та їхніх сполучень, стверджує, що фонетичні варіанти, які частіше трапляються в ненаголошеній позиції, зазвичай виникають через важковимовні звуки. Імовірно, більшість спостережень авторки придалася б і для опису запозичень, адаптованих в інших литовських піддіалектах. Другий підрозділ книжки Зміни наголошування відкриває стаття Боніфаца Стунджі Циркумфлексна метатонія в дієсловах із префіксом be- та складних словах із наголошеним другим компонентом у литовських діалектах і її походження, у якій коректно наведено діахронічні аргументи та статистично обґрунтовані дані польових досліджень, проведених автором праці й студентами. Вони дають змогу визначити, як після закону Соссюра в литовських діалектах відбувалися явища циркумфлексної метатонії, що суттєво різняться в західній і східній частинах Литви: циркумфлекс у péntimos через аналогійні процеси утвердився в жемайтському діалекті, який репрезентує регулярну циркумфлексну метатонію розглянутих діалектів; східні аукштайти, своєю чергою, зберегли тенденцію узагальнювати акут péntimos у похідних словах, а циркумфлексна метатонія тут найчастіше властива лише частині похідних, утворених від іменників третьої акцентної парадигми. Автор докладно показав розмаїття варіантів і в інших литовських піддіалектах, які з погляду об’єкта дослідження є перехідними. У статті Рути Казлаускайте Наголошування прикметників із суфіксом -inis, -ė у східноаукштайтському діалекті класифіковано й розглянуто значний фактичний матеріал — понад тисячу прикладів прикметників із суфіксом -inis. Авторка встановила, що твірною основою найчастіше є іменник, рідше — дієслово й прикметник; більшість похідних наголошуються відповідно до форми давального відмінка множини твірного слова, дотримуючись тих самих природних принципів, що й у літературній мові. Також вона розглянула випадки, що становлять десяту частину й не відповідають цій тенденції. Авторка довела, що на місце наголосу впливає семантичний чинник, у рідкісних випадках важлива аналогія, а у виняткових випадках (у поетичному мовленні) місце наголосу визначає ритм. Цікаве й добре методологічно обґрунтоване дослідження Вілії Рагайсене (використано джерела, що засвідчують зміни протягом століття, наведено ілюстрації за картографічними даними) Зміни системи акцентуації купішкенців східноаукштайтського діалекту у XIX ст. 7–9 Recenzijos / Reviews 291 ĖMUNDAS TRUMPA десятиліття — 6–7-ме десятиліття XX ст., у якому доведено, що інтенсивніше правило відтягування наголосу в купішкенському піддіалекті формувалося порівняно пізно, не раніше другої половини XX ст., до того ж нерівномірно — від північної частини в напрямку східної окраїни. Авторка зазначила, що парадигма баритонічного наголошування, яка раніше переважала в піддіалекті, витісняла з ужитку форми окситонічного наголошування, почали виразніше виявлятися відмінності в акцентуації типів жіночого й чоловічого відмінювання; зі свого боку, форми баритонічного наголошування залишилися більш поширеними на південній і південно-східній окраїні ареалу. У статті про третю зміну Зміни морфології та синтаксису Східноаукштайтський утенський піддіалект: ситуація на початку XXI століття авторка Regina Rinkauskienė розглянула мовлення середнього й молодшого поколінь, яке свідчить про те, що всі системні рівні значно «знівельовано». Збереглися лише слабкі ознаки (відповідність ненаголошених голосних o, ė звукам a, e; відповідність ненаголошеного дифтонга ie звукові e; збережені м’які приголосні в кінці слова, двоскладові форми давального відмінка множини та давнє закінчення -ys іменників і прикметників чоловічого роду; ще живі суфікси -okas і -otė; і досі вживається називний відмінок об’єкта). Ці вторинні або третинні слабкі ознаки формують основу регіолекту, що утверджується на території утенського, анікштайтського й купішкенського піддіалектів. Викладені у статті тенденції перетворення східноаукштайтських піддіалектів на регіолекти, безперечно, є симптоматичними для багатьох інших піддіалектів литовської мови. Дослідження Жанети Маркявічене й Аурімаса Маркявічюса Прислівники у словниках Костянтина Ширвідаса та в сучасному східноаукштайтському діалекті довело, що в прикладах, написаних східноаукштайтським діалектом у словниках К. Ширвідаса, траплялися поодинокі випадки гіперкорекції, часткового (зеленінкування та жадінінкування) або можливого цілковитого (ротінінкування) невідображення певних особливостей. Докладно описано, що більшість литовських прислівників, наведених у словниках, збереглися у східноаукштайтському діалекті донині — їх і тепер вимовляють так само, проте частина зникла або змінилася. Деякі прислівники, що не дійшли до наших днів, були новотворами Ширвідаса. У ті часи прислівників нелитовського походження було небагато — на відміну від сучасного східноаукштайтського діалекту. Автори докладно класифікували типи прислівників за походженням і словотворчими формантами, що допомагає краще усвідомити їхню багатогранну розмаїтість, а також оцінити розвиток принципів словотворення, який відбувався століттями. Інноваційне дослідження Дави Карделітес-Гринявічене Відношення локативних конструкцій у східноаукштайтському вільнюському піддіалекті, засноване на міждисциплінарних теоріях, дало змогу істотно скоригувати твердження, що досі траплялися в діалектологічній літературі, про те, що у вільнюському ареалі наявні лише поодинокі випадки взаємодії місцевих відмінків (інесиву й ілативу): таких випадків більше, і вони регулярні. Мовознавиця виокремила відому й інтерпретовану литовськими науковцями нейтралізацію форм локативів, спричинену згаданими морфологічними процесами (морфологічним і семантичним скороченням), 92 Acta Linguistica Lituanica LXX Jolita Urbanavičienė, Ritė Petrokienė (sudarytojos) Rytų aukštaičių tarmė: kaita ir pokyčiai коли скорочені форми ілативу множини в локативних конструкціях збігаються з інесивом множини; а також конкуренцію форм локативів, зумовлену семантичними чинниками (це принципово новий підхід, запропонований авторкою), виникненню якої могли сприяти потенційні можливості локативних конструкцій інесиву й ілативу відтворювати в мові майже ідентичні просторові ситуації. Дуже цікавою й обґрунтованою є думка авторки, що «локативні конструкції інесиву позначають рух у певному просторі, а ознаки динамічності кодують лише вживані в них дієслова. Оскільки [...] більшим семантичним навантаженням наділені не відмінки, а дієслова, у спонтанних дискурсах відмінки інесив і ілатив як вторинні показники статичності чи динамічності просторової сцени могли втратити розрізнювальну функцію щодо цих ознак» (с. 281). Авторка переконала, що конкуренція форм місцевих відмінків, зумовлена семантичними чинниками, у вільнюському піддіалекті подібна до ситуації в південноаукштайтському піддіалекті. Три останні дослідження, пов’язані зі східноаукштайтською лексикою й семантикою, увійшли до четвертого розділу книжки Зміни лексики. У статті Бируте Ясюнайте Утенські пейоративи на ū-durniai переконливо підтверджено, що в східноаукштайтському ареалі й досі живе засвідчена тут образна номінація людей, зокрема за негативними рисами характеру. Використовуючи матеріал Словника литовської мови, авторка класифікує значення утенських пейоративів за компонентами й характером перенесення значення, наголошуючи на етнокультурних особливостях. Вона показує, що в піддіалекті переважають метонімічні та метонімічно-метафоричні утворення, поділені на дрібніші групи, другий компонент яких мотивований назвою частини тіла. Більшість пейоративів — це назви людей за вдачею та вадами характеру; дещо менше пов’язано з непривабливою зовнішністю й іншими фізичними вадами. Читаючи як згадану статтю, так і статтю Аурелії Ґрітене, що продовжує цю тему, Образні назви осіб у північному паневежському піддіалекті, не перестаєш захоплюватися живою вигадливістю мовців. У цій доволі ґрунтовній і цілісній праці розглянуто 300 назв осіб за негативними рисами характеру. Авторка підтвердила відому істину: в основі образних назв лежить дієслово; коли воно виходить з ужитку, забувається і створений від нього образний іменник. Також встановлено, що в піддіалекті слов’янізми зберігаються краще, ніж германізми. Розглянуті приклади дають змогу побачити й певні аспекти національного світогляду та моралі — критичне, але не вульгарне ставлення пересічного литовця до вад інших людей: більшість лексем мають зневажливий відтінок, і лише невелика частина — презирливий або вульгарний. У статті Ріте Петрокене Вплив літературної мови на східноаукштайтську лексику розглянуто матеріал, що охоплює словники й тексти говірок східноаукштайтського діалекту, опубліковані в другій половині XX ст. — XXI ст.; аналіз наведених фактів, безперечно, придатний для характеристики діалектної ситуації в усій литовській мові. У цій статті, можливо, дещо бракує докладніших інтерпретацій, однак авторка слушно зауважила, що в говірках Recenzijos / Reviews 293 EDMUNDAS TRUMPA Лише в поодиноких випадках із внутрішньою (індигенною) лексикою конкурує — найчастіше другим і сильнішим учасником конкуренції є слово літературної мови. Запозичена лексика активно витісняє її, хоча й у цьому шарі є слова, стійкі до конкуренції. Стаття засвідчує необхідність докладніше дослідити процеси та закономірності, пов’язані зі зменшенням лексичного різноманіття в діалекті. Відомості про загальну картину сучасного діалектного мовлення дають наведені розділи Картотеки доповнень до «Словника литовської мови», а також Цифрова картотека діалектів зі сканованими зразками карток і анкет; вони доповнюють Картотеку «Словника литовської мови» переліком населених пунктів. Додаток до лексикографічної книги не випадковий. Ідея книги виникла й визріла під час реалізації різноманітних проєктів із доповнення «Словника литовської мови». Збірник статей — чудовий приклад того, як дослідження однієї галузі (лексикографії), покликане визначити тенденції мовного розвитку на одній ареально окресленій території, завдяки багатству фактів та ідей перетворюється на ґрунтовне дослідження різних рівнів мовної системи, яке, до того ж, діахронічно охоплює дуже тривалий період — від XVII ст. (часів діяльності К. Сирвідаса) до другого десятиліття нашого XXI ст. У цьому разі будь-яку можливу розрізненість досліджень слід оцінювати не як недолік, а як перевагу, сукупність уже досягнутих і перспективних можливостей. У передмові упорядниця Й. Урбанавічене цілком слушно зазначила, що «різні погляди дослідників, застосування різноманітних методологій, залишені „білі плями“ (не досліджено всі рівні всіх говірок) мають створити в читача не враження завершеної картини східноаукштайтського діалекту, а радше нагадати мозаїку з відсутніми елементами. Мозаїку, яка пробуджує цікавість, порушує нові питання й спонукає до подальших пошуків». Слід визнати, що цей збірник статей як мозаїка є дуже цілісним, надійним і гідним захоплення. Завдяки програмному розмаху ідей, широкій тематиці, докладним аналізам і високій якості досліджень ця книга важлива не лише для сучасності, а й для майбутнього — вона дасть змогу краще зрозуміти загальний розвиток литовської мови й балтійських діалектів загалом, а також способи його опису. Подано 12 червня 2019 р. EDMUNDAS TRUMPA Latvijas universitātes Visvalža 4a, Rīga, LV-1050, Latvija [email protected] 294 Acta Linguistica Lithuanica LXXIX