Vernacular Literature as a Widening Field of Study in Contemporary Dialectology (On the Example of Podhale Region in Poland)

ANNA MŁKODAJ Підхалянська державна вища професійна школа в Новому Тарзі, Польща Основні напрями наукових досліджень: мовознавство, культурологія, діалектологія, освіта. DOI НАРОДНА ЛІТЕРАТУРА ЯК РОЗШИРЮВАНА СФЕРА ДОСЛІДЖЕНЬ У СУЧАСНІЙ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ (НА ПРИКЛАДІ ПОДГАЛЬСЬКОГО РЕГІОНУ В ПОЛЬЩІ) Народна література як сфера досліджень, що розширюється, у сучасній діалектології (на прикладі Підгалля в Польщі) АНОТАЦІЯ Діалектальна література була однією з форм збереження діалекту. Попри її виразну присутність у сілезькому, кашубському та підгальському діалектах, і діалектальна поезія, і епос досі залишаються поза увагою діалектологів. Зосереджена на фонетиці, фонології, синтаксисі та лексиці, зокрема на прагматичних, культурних і соціальних контекстах, діалектальна література ще не виробила власних дослідницьких інструментів, здатних осягнути сутність цього жанру. Мета цієї статті — вказати на необхідність розширити поле досліджень сучасної діалектології, включивши до нього це явище, пов’язане зі створенням стилістичного розмаїття в межах діалекту. Діалектальна література є очевидним свідченням формування художньо-літературного різновиду, що міститься в діалекті або виявляється в ньому. Найповніше цей процес розвинувся в Підгаллі з різних причин. КЛЮЧОВІ СЛОВА: польська діалектологія, народна література, ідентичність, фольклор, Підгальський регіон. Straipsniai / Articles 45 ANNA LEKODAJ АНОТАЦІЯ Однією з форм збереження діалекту є діалектна література. Попри винятковість цього явища в діалектах Сілезії, Кашубії та Подгальського регіону, ані діалектна поезія, ані епос досі не привернули уваги дослідників діалектів. Хоча значну увагу приділяють фонетиці, фонології, синтаксису й лексиці, а також прагматичним, культурним і соціальним контекстам, інструментів дослідження, які дали б змогу зафіксувати сутність цього жанру, досі не створено. Мета цієї статті — наголосити на потребі розширити поле досліджень сучасної діалектології так, щоб воно охоплювало значення творення стилістичного розмаїття в діалекті. Діалектна література є очевидним свідченням творення мистецько-літературного розмаїття в діалекті. З різних причин цей процес найвиразніше виявився в Подгальському регіоні. КЛЮЧОВІ СЛОВА: польська діалектологія, діалектна література, ідентичність, фольклор, Подгальський регіон. Діалектологія описує лексичну й граматичну диференціацію мови. Традиційно її поєднували з географічним виміром цього явища, приділяючи особливу увагу мовленню мешканців певного села. Нині до сфери зацікавлень діалектології належать також міські райони з їхнім багатим соціологічним розмаїттям (Britain 2010: 127–128). Поєднання обох аспектів і напрямів дає змогу визначити діалект як особливу форму мови, властиву конкретному регіону або соціальній чи культурній групі. На межі 19th і 20th століть було прийнято перші дослідницькі стандарти так званої традиційної діалектології. Одним із засадничих припущень було переконання, що кожен діалект невіддільний від чітко визначеної території (Auer 2004: 149–150). Тому метою діалектології було встановити межі між сусідніми діалектами, проаналізувати життєздатність діалектних рис у мовленні мешканців певної території (зокрема її центру та периферії), а з огляду на прогресивні зміни, пов’язані з міграцією населення або структурними змінами економічної основи регіону, визначити основні діалектні риси в мовленні мешканців певного регіону (Szmrec sanyi 2014: 81). Традиційна діалектологія зосереджувалася переважно на мовних характеристиках, які аналізували за їхніми первинними й вторинними ознаками, що відрізняли певний діалект від стандартної мови. Основним предметом досліджень діалектологів було живе мовлення селян. Найнадійнішими джерелами вважалися літні сільські чоловіки, які все життя прожили на одному місці; їхнє мовлення вважали найавтентичнішим для репрезентації певних діалектних рис (Britain 2010: 129, Chambers and Trudgill 1998: 29), а основним методом дослідження було широке опитування за анкетою, спрямоване на вивчення вимови або лексики діалекту (діалектологія на основі опитувань). Це призвело 46 Acta Linguistica Lithuanica LXX Народна література як поле дослідження, що розширюється, у сучасній діалектології (на прикладі Подгальського регіону в Польщі) до появи ґрунтовних праць, таких як The Existing Phonology of English Dialects Compared With That of West Saxon Speech Александра Джона Елліса (1889). Інтерес до фонетичних і лексичних ресурсів окремих діалектів, започаткований у 19th столітті, разом із можливістю географічної локалізації певних рис сприяв створенню діалектних атласів (діалектологія на основі атласів). Ця дослідницька традиція зберігається й досі. Вона представлена також у польській діалектології (Reich, Woźniak 2004). Її продовженням нині є масштабні проєкти з діалектної лексикографії окремих регіонів Польщі, наприклад Подгаля, Орави, Любельщизни та Сілезії (Wyderka 2000–2017; Kąś 2007; Kąś 2015–2018; Pelcowa 2013–2018). Матеріал, зібраний в атласах і словниках, може стати основою подальших досліджень як у синхронному, так і в діахронному аспектах. Сучасна діалектологія дедалі більше зосереджується на створенні діалектних корпусів — «систематично сформованих, за можливості комп’ютеризованих і широкорепрезентативних зібрань природного усного (а часом і писемного) діалектного матеріалу» (Anderwald and Szmrecsanyi 2009: 1126). Корпусна діалектологія є не лише джерелом знань про окремі діалекти в синхронному й діахронному аспектах, а й дає змогу проводити масштабні дослідження в лінгвістиці та етнографії. Беззаперечною перевагою корпусної діалектології є використання широких технологічних можливостей Інтернету, зокрема можливості постійно поповнювати ресурси даних і легко ними ділитися (Karaś 2015: 83–84). Новизна корпусної діалектології полягає в розширенні досліджень на письмові діалектні тексти. Традиційна діалектологія була зорієнтована переважно на усне мовлення й скептично ставилася до будь-якої письмової форми. Тим часом із плином часу, на тлі змін у сільській місцевості, письмова форма відіграє дедалі важливішу роль, про що йтиметься в цій статті. Серед діалектних текстів особливе місце відводиться художнім текстам, або діалектній літературі. У той час як у країнах Західної Європи літературі їхніми стандартними національними мовами передували тексти, створені діалектами (Італія, Франція), польська діалектна література в Польщі не мала друкованої форми аж до 20th століття. Діалектна література існувала лише в тих діалектах, які встояли перед інтенсивною уніфікацією та стандартизацією польської мови після Другої світової війни. У межах традиційної польської діалектології дослідники зверталися до цієї сфери з конкретною метою, яка визначала весь дослідницький процес. Якщо дослідників цікавив аналіз термінології, що описувала конструкцію певного знаряддя або способи виконання людьми окремих занять (у сфері землеробства чи традиційних звичаїв), вони зосереджувалися винятково на цьому аспекті. Найбажанішим об’єктом дослідження був представник старшого покоління, який пам’ятав давні часи. Тому дослідження стосувалися насамперед Straipsniai / Articles 47 ANNA ŁĘKODAJ збирання прикладів деяких залишків старої мови, які вже не могли дати достовірного опису через зміни в її сучасному стані. Крім того, дослідник зазвичай був чужинцем ззовні, з далекого краю, ученим, як правило, міським мешканцем, який з невідомих причин невтомно розпитував про деякі місцеві мовні звичаї. Зібравши матеріали, він/вона вирушав/вирушала до невідомого місця й ніколи не повертався/поверталася, щоб поділитися результатами свого дослідження з місцевими жителями села.1 Крім того, місцеві сільські школи не отримували жодної підтримки для діяльності, пов’язаної з плеканням місцевого діалекту. Діалектологи вивчали діалекти, тоді як педагоги водночас боролися за їх викорінення. Такі дослідження проводилися в Польщі переважно у XX столітті. То був час, коли діалект визначали як сільське мовлення. Тоді люди, що жили в сільській місцевості, особливо старші, зазвичай не послуговувалися іншою мовою. Їхньою мовою був діалект не за вибором, а з необхідності. Тоді загальноприйнятою була думка, що діалекти не заслуговують на повагу. Їх вважали ознакою низького рівня освіти й соціального статусу, а іноді й «відсталості». Така стигматизація людини через її мовлення — явище не рідкісне й не обмежується лише польськомовним середовищем. Шкільна система також боролася проти діалекту, засуджуючи учнів за його вживання. Запровадження національних мовних стандартів за відсутності можливості практикувати діалектну двомовність було однією з головних цілей загальної початкової освіти. Вважалося, що вживання діалекту заважало молоді здобувати вищу освіту й усе, що з нею пов’язане, тобто поліпшувати якість життя. За таких умов сільська молодь рано відмовлялася від цієї частини своєї спадщини. Та молоді люди, які після завершення навчання брали на себе сімейне господарство, зазвичай певною мірою поверталися до вживання діалекту. Натомість ті, хто переїжджав до міст, повністю його полишали. Зрештою ця ситуація докорінно змінилася. У Польщі збереження діалектних практик було пов’язане з політичними перетвореннями та подальшими економічними змінами. Традиційний діалект описує світ, у якому знання про матеріальні й духовні аспекти життя передавалися з покоління в покоління. Тим часом останніми роками економічна структура сільської місцевості докорінно змінилася. Невеликі ферми стали нерентабельними. Значна увага приділяється об’єднанню пасовищних угідь у руках окремих фермерів, а також конкуренції на ринку виробництва сільськогосподарської продукції 1 Додатковою проблемою була потреба писати фонетично, беручи до уваги фонологічні системи й різноманітність окремих діалектів. Діалект фактично функціонував лише в усній традиції, тож текст не міг читати неспеціаліст. 48 Acta Linguistica Lithuanica LXX Vernacular Literature as a Widening Field of Study in Contemporary Dialectology (On the Example of Podhale Region in Poland) зумовило технологічні зміни. Колишню традиційну сімейну ферму заступили модернізовані сільськогосподарські підприємства, що виробляють харчові продукти у більших масштабах. Ця нова стандартизація реальності принесла із собою також нову стандартну мову. Діалект невіддільно пов’язувався з іншим світом і часом, заснованими на інших принципах та іншій системі цінностей. Ще однією важливою причиною послаблення позицій діалекту в сільській місцевості стала докорінна зміна ширшої суспільної комунікації, пов’язана з перебудовою культури і, конкретніше, з переходом від аналогового етапу до цифрового та відповідними змінами (Hopfinger 2009: 295–297). Широке поширення Інтернету й соціальних медіа прискорило процес мовної стандартизації. Також прискорилася глобалізація культури. Сучасна школа вже не намагається боротися з діалектами, але й не стикається з ними щодня у мовленні своїх учнів. Сільські села втрачають свою мову, а разом із нею — і свою ідентичність. На щастя, описане вище явище не стосується всіх регіонів Польщі. Є регіони, які, попри це, зберігають свою мовну й культурну самобутність. Так сталося передусім у місцевостях, де місцевому діалекту й культурній специфіці надавали дуже високої суспільної цінності. До таких регіонів належать переважно Сілезія, Кашубія, Курпі, Спиш, Орава та Підгалля. У кожному з них було обрано різні шляхи формування суспільного переконання в необхідності зберігати регіональну ідентичність, зокрема місцеве мовлення. Кожен із цих шляхів міг би стати темою окремої статті, але в межах цієї статті я зосереджуся на регіоні Підгалля, який знаю найкраще і звідки походжу. Підгалля розташоване на півдні Польщі, біля підніжжя Татр — найвищих польських гір альпійського типу, що належать до Карпатського хребта. Бідні ґрунти й складні природні умови сприяли розвитку скотарства. Специфічна пастуша культура сформувалася під сильним впливом волохів, які разом зі своїми отарами рухалися з Балканського півострова на захід через Карпатську дугу. Вони залишили сліди не лише в загальній культурі, а й у мовленні польських горян. Упродовж століть Підгалля, важкодоступне, загублене серед гір і лісів, було ізольоване від решти країни. З півночі прибували польські поселенці, які отримували численні привілеї від королів, вирубували ліси й засновували поселення. Упродовж століть ці мешканці жили в природній ізоляції, створюючи самобутню культуру й зберігаючи архаїчну мову. Лише у 19th столітті до цього краю прибули зацікавлені представники інтелігенції; вони приїздили до Татр із дослідницькою метою (геологи, географи й натуралісти), а згодом також заради сприятливого клімату, щоб поліпшити здоров’я та відпочити. Приїжджі відкрили для себе екзотичних, напівдиких і напівпоганських людей, які були дуже гордими й незалежними, Strajnsia / Articles 49 ANNA ŁEKODAJ оскільки вони ніколи не знали рабства чи кріпацтва. З цієї причини на зламі століть місцеві жителі стали об’єктом загального захоплення і своєрідною модою. Так само в культурі татранських горян помітили національний потенціал, який мав допомогти відновити польську ідентичність після проголошення національної незалежності. З цієї причини національні лідери прагнули оточити цю культуру всебічною турботою й увагою. Під впливом такого інтересу з боку національних лідерів самі горяни усвідомили цінність власної культури й вирішили захищати її: спершу заснували Товариство горян (1904), а згодом — Польський союз горян. Серед нових членів Союзу також зростало усвідомлення потреби в освіті. Чимало горян здобули університетську освіту і, хоча не могли знайти роботу в Подгаллі, сприяли розвитку його культури. Туристів, які прибували здалеку, вперше знайомили з фольклором горян переважно під час гірських експедицій. Згідно з місцевим звичаєм того часу, у поході в гори брала участь численна група провідників-горян, музикантів і помічників — носіїв. Мандрівки зазвичай тривали кілька днів. Вечори біля багаття для гостей минали в оповідях горян, музиці, піснях і танцях. Письменників найбільше захоплювали оповіді горян. Перші тексти, що знайомили з подгальським діалектом, було опубліковано 1889 року. Першим було «Казкове оповідання Сабали»2, написане Генриком Сенкевичем, якого згодом нагородили Нобелівською премією з літератури. На початку XX століття ще один відомий польський письменник, Казімєж Тетмаєр, створив цикл оповідань З кам’янистого Подгалля (1914), більшість із яких написано мовою стилізованого подгальського діалекту. На відміну від Сенкевича, Тетмаєр мав зв’язок із Подгаллям: він народився там і провів там перші 8 років свого життя. Він знав діалект і розумів його, однак це не була його рідна мова, адже він походив зі шляхетської, а не з горянської родини. Тому ні «Казкове оповідання Сабали», ні оповідання Тетмаєра не можна вважати автентичними діалектними текстами. Це лише приклади стилізації або художніх імпровізацій на основі діалекту. Зі становленням місцевої верстви освічених горян, активно залучених до руху за регіональну ідентичність, вони розпочали кампанію за створення регіональної літератури. Корінні мешканці Подгалля, горяни, почали писати власні вірші своєю рідною мовою, тобто діалектом. Першим серед них був Анджей Стопка, корінний горянин із села Косьцеліско біля підніжжя Закопане, який записав чимало оповідей Сабали — свого сусіда. 2 Сабала — це прізвисько відомого горянського оповідача Яна Кшептовського (1809–1894), який став символом горян Подгалля. 50 Acta Linguistica Lithuanica LXX Vernacular Literature as a Widening Field of Study in Contemporary Dialectology (On the Example of Podhale Region in Poland) Стопка також є автором оригінального діалектного тексту, у якому розвинуто тему лицарів, що сплять у Татрах. Обидва тексти було написано й опубліковано наприкінці XIXth століття. Для сучасних дослідників діалекту горян твори Стопки є надійним джерелом відомостей про тогочасну форму діалекту, хоча вони, безперечно, мають виразне художнє забарвлення, а використаний у них діалект дещо відрізняється від повсякденного мовлення. Подібного висновку можна дійти й щодо творів іншого освіченого горянина із Закопане — Войцеха Бжеги, який на початку XXth століття видав збірку оповідань діалектом під назвою Посіяди. Оповідання з Подгалля (1913). Як корінний горянин, Бжега послуговувався своєю першою мовою, тобто діалектом. Для Стопки й Бжеги діалект був першою, природною мовою; стандартну польську вони опанували значно пізніше (і, ймовірно, з труднощами) завдяки шкільній та університетській освіті. Їхня творчість заклала підвалини подгальського регіонального письменства, і татранський діалект уже дочекався появи власної літератури. До Другої світової війни з’явилися три видані власним коштом збірки поезій горянським діалектом: Антонія Захемського Gęśle z jawora 1935 року, Станіслава Нендз-и-Кубінця Na nowa perć 1936 року та Яна Мазура Z wysokik Tater wiaterny sum 1937 року. Додаткові вірші горянським діалектом з’являлися в регіональних і загальнонаціональних виданнях. 1937 року в Ягеллонському університеті в Кракові уклали антологію під назвою Poezja młodego Podhala. Вона була присвячена творам молодих авторів-горян, які писали діалектом. Серед авторів були випускники університетів і самоучки, жінки й чоловіки; за винятком однієї жінки, усі вони народилися в горянських родинах Подгалля, і діалект був їхньою першою мовою. Лише Анна Новобельська походила не з Подгалля; однак у дворічному віці вона приїхала туди з матір’ю-вчителькою й провела дитинство серед дітей-горян, що сформувало її мовлення та світогляд. Упродовж життя Новобельська писала вірші діалектом (вона померла 1992 року) і стала широко відомою горянською поетесою. Під впливом прибульців з інших регіонів Польщі літературний рух у Татрах, що розпочався у XXth столітті, невпинно розвивався, поширюючи свій вплив на сусідні регіони. Сьогодні вже можна говорити про п’ять поколінь корінних татранських горян, які пишуть і публікують вірші та прозу подгальським діалектом. Ця література набула широкого поширення серед численної горянської аудиторії. Оскільки татранський діалект як діалект польської мови неважко зрозуміти пересічному полякові, 3 Насамперед маю на увазі Йозефа Конся, автора монументальної праці Ілюстрований лексикон діалекту й культури Подгалля (від 2015 року видано сім окремих томів). Straipsniai / Articles 51 ANNA ŁEKODAJ а його написання4 відповідає польській орфографії, література діалекту є чудовим джерелом для пізнання ментальності подгалян і світу, у якому вони живуть. На ранньому етапі розвитку літератури Подгалля сформувалися два основні напрями. Перший розвивався в тісному зв’язку з традиціями місцевого фольклору: у прозі він спирався на народну казку, що в Подгаллі називається godka, а в поезії — на народні пісні. Ці зв’язки є як тематичними, так і формальними. Чотиривіршова рима типова для Подгалля й визначила основну форму поезії горян. Крім того, за змістом цей напрям продовжує традиційні фольклорні мотиви й сюжетні лінії. Другий напрям визначають митці, натхненні здобутками сучасної польської прози й поезії, з яких вони переважно черпають натхнення. Це особливо стосується поетів із вищою освітою, обізнаних із власною поетичною технікою. Їхня творчість покликана розширити виражальні можливості діалекту, щоб передавати зміст, якого вони зазвичай не торкалися в повсякденному житті. Їм завдячуємо також цікавими діалектними образами, завдяки яким стало можливим передати зміст, що виходить за межі повсякденного досвіду життя в горянському селі. Парадоксально, але через цю творчу працю діалектна поезія часто залишається поза увагою діалектології, зосередженої переважно на описі визначеної стабільної системи, у якій мова є безпосереднім відображенням дійсності. Діалектна творчість, насамперед поезія цього нефольклорного напряму, формує ділянку діалекту, для дослідження якої слід розробити належні методи. Є кілька причин, чому більшість діалектологів не вважає діалектне письмо, особливо поезію поза фольклорним напрямом, добрим джерелом знань. 4Питання написання діалекту Подгалля — окрема проблема. Згідно з класичним підходом, діалект є живим мовленням, позбавленим текстів. Такий стан досі зберігається в багатьох інших польських діалектах. Саме тому діалектологи користувалися фонетичними записами. Однак цей тип запису є герметичним, і вміння ним користуватися зазвичай обмежене вузьким колом лінгвістів. Для поета, який пише горянським діалектом, основою транскрипції стала польська мова. Спочатку запровадили кілька загальних знаків, покликаних розрізняти відмінну реалізацію окремих звуків, але з часом від цієї практики відмовилися, щоб досягти спільного розуміння в громаді. Орфографія діалекту Подгалля досі не усталена й не має загальноприйнятого визначення. Кожен автор пише так, як вважає за потрібне. Зазвичай, однак, цей підхід не перешкоджає розпізнаванню діалекту. Формування писемного різновиду певної мови — тривалий процес. Тим часом найдавнішим літературним традиціям, які маємо в Подгаллі, лише 120 років. Можливо, унаслідок подальшого розвитку літератури в цьому регіоні сформується єдиний правопис. Значною мірою цьому може посприяти праця, що нині готується, Illustrated Lexicon of Dialect and Culture of Podhale професора Юзефа Касі. Завдяки авторитету автора використане в ній написання, або орфографія, з часом може стати нормою. 52 Acta Linguistica Lithuanica LXX Vernacular Literature as a Widening Field of Study in Contemporary Dialectology (On the Example of Podhale Region in Poland) діалектологів. Найважливіша з них пов’язана з індивідуальним підходом автора до мови. Деякі діалектологи вважають, що авторський вірш може відображати також власне бачення діалекту. Наприклад, він може посилювати одні його риси й послаблювати інші. Діалект автора може бути проєкцією або індивідуальним баченням, укоріненим у його особистому досвіді минулого. У цьому вимірі діалект може виходити за межі образу, сформованого на основі інструментів, використовуваних дотепер. Однак якщо розглядати діалектну художню творчість як одну з форм життя діалекту, її уважний аналіз може надати чимало цінних відомостей про індивідуалізацію діалектного вислову або внутрішньостилістичну стилізацію. Діалект, як і будь-яка мова, має право творити у своїх межах різні різновиди: одні свідчитимуть про загальну мовну систему, інші — про її внутрішні стилістичні відгалуження. Діалектна література — один із них. Ще одна причина — переконання, що діалектна література нефольклорного напряму є явищем по суті чужим діалекту, у певному сенсі неприродним. Її зазвичай пов’язують зі створенням картини світу, несумісної з традиційним фольклором, зафіксованим у текстах. Вона пропонує іншу перспективу погляду на дійсність, руйнуючи усталені стереотипи. Це своєрідний спосіб творчості, що виходить за межі попередніх правил опису. Однак ігнорувати цю форму мовної діяльності лише тому, що вона не вписується в цілісне уявлення про діалект, доволі ризиковано. Нині ми спостерігаємо повсюдне віддалення від діалекту в повсякденному мовленні села (зокрема й у Подгаллі). Та водночас діалектна література й далі розвивається. Виходять нові збірки поезій; автори щодня користуються літературною польською мовою, але у своїй писемній поезії залишаються вірними діалекту. З часом література може стати важливою, а то й єдиною, сферою життя діалекту. Тому сьогодні ми маємо навчитися серйозно до неї ставитися й черпати з неї знання про роль і місце діалекту в сучасному світі. REFERENCES Anderwald Lieselotte, Szmrecsanyi Benedikt 2009: Corpus Linguistics and Dialectology. – Handbooks of Linguistics and Communication Science, Lüdeling Anke, Kytö Merja (eds). Walter de Gruyter. Berlin / New York, 1126–1139. Auer Peter 2004: Sprache, Grenze, Raum. – Zeitschrift für Sprachwissenschaft 23, 149–179. Bielatowicz Jan 1937: Poezja młodego Podhala. Kraków: Koło Naukowe Polonistów UJ. Britain David 2010: Dialectology. – Encyclopedia of Linguistics, ed. Malmkjaer Kirsten. London, Routledge. Straipsniai / Articles 53 ANNA MŁKODAJ Brzega Wojciech 1913: Posiady. Opowiadania z Podhala. Kraków: Księgarnia Literacka. Chambers Jack K., Trudgill Peter 1998: Dialectology. Cambridge: Cambridge University Press. Hpofiner Maryla 2009: Rekonfiguracja komunikacji społecznej. – Przegląd Filozoficzno-Literacki 4(25), 393–402. Karaś Halina 2015: Zadania dialektologii w zakresie ochrony ginących gwar. – Gwary Dziś 7, 83–95. Kąś Józef 2003: Słownik gwary orawskiej. Kraków: Wydawnictwo Akademickie. Kąś Józef 2015–2018: Ilustrowany leksykon gwary i kultury Podhala, Bukowina Tatrzańska. Nowy Sącz: Bukowiańskie Centrum Kultury (t. I–II), Małopolskie Centrum Kultury Sokół (t. IV–VII). Mazur Jan 1937: Z wysokich Tater wietrzny sum. Lwów: Książnica Atlas. Młkodaj Anna 2015: Kwietno Pani. O gwarowej poezji Podhala w ujęciu kulturowym. Rabka Zdrój: Wydawnictwo „Zachylina”. Młkodaj Anna 2014: O literackim potencjale gwary podhalańskiej. – Badania dialektologiczne. Stan, perspektywy, metodologia, eds. Sikora Kazimierz, Rak Maciej. Kraków: Księgarnia Akademicka, 181–200. Nędza-Kubiniec Stanisław 1936: Na nową perć. Kościelisko: Związek Podhalan. Zachemski Antoni 1935: Gęśle z jawora. Kraków: Krakowskie Ognisko Związku Podhalan. Pelcowa Halina 2012–2018: Słownik gwar Lubelszczyzny. Lublin: Wydawnictwo UMCS. Przerwa-Tetmajer Kazimierz 1914: Na Skalnym Podhalu. Kraków: Wydawnictwo Literackie. Reichan Jerzy, Woźniak Kazimierz 2004: Polskie atlasy dialektologiczne i etnograficzne. Kraków: Wydawnictwo Lexis. Sienkiewicz Henryk 1889: Sabałowa bajka. – Czas 170(XLI), 1. Zmrecany Benedikt 2014: Methods and Objectives in Contemporary Dialectology. – Slavica Bagensia 12, 81–92. Wyderka Bogusław 2000–2017: Słownik gwar śląskich (vol. I–XVI). Opole: Silesia Progress. 54 Acta Linguistica Lithuanica LXX Vernacular Literature as a Widening Field of Study in Contemporary Dialectology (On the Example of Podhale Region in Poland) Liaudies literatūra kaip besiplečianti studijų sritis šiuolaikinėje dialektologijoje (Lenkijos Podhalės regiono pavyzdys) SANTRAUKA Straipsnyje pabrėžiamas dialektologijos mokslo tyrimų objekto (tam tikrų kaimo vietovių gyventojų kalbos studijų) pokytis, apimantis ir miestų teritorijas su joms būdinga sociologine įvairove. Tai apibūdina dialektą kaip savotišką tam tikram regionui ar socialinei ir kultūrinei grupei būdingą kalbos formą. Be to, aptariama istorinės tradicinės dialektologijos, kurios pagrindinis tyrimo objektas buvo gyvoji kaimo gyventojų kalba (fonetiniai ir leksiniai atskirų dialektų resursai), raida; minimi pagrindiniai tyrimų metodai, tarkim, plačios apimties klausimynai, kuriuos naudojant buvo siekiama ištirti tam tikro dialekto fonetinius ir leksinius ypatumus; remiamasi esminiais darbais. Svarbiausias dėmesys skiriamas šiuolaikinei dialektologijai (korpusų / tekstynų dialektologijai), kurios tikslas – surinkti didelės apimties natūralios (gyvosios) šnekamosios (kartais rašytinės) kalbos medžiagą, leidžiančią atlikti sinchroninius ir diachroninius atskirų dialektų tyrimus, praplečiant juos nuo vien tik šnekamosios kalbos studijų iki tam tikrai parašytų tekstų analizės. Tokių dialektologijos tyrimų apimtį (bent jau Lenkijoje) lėmė politiniai, ekonominiai ir kultūriniai pokyčiai, kitaip tariant, globalizacijos procesai visose žmogaus gyvenimo srityse. Tai susilpnino tarmių pozicijas kaimo vietovėse. Nors globalizacijos procesai vyksta visoje Lenkijoje, šalyje vis dar liko šiais procesais nepaveiktų vietovių, išsaugojusių savo kalbinį bei kultūrinį savitumą (ypač regionuose, kur vietinė tarmė ir kultūra įgijo ypatingą socialinę vertę), – tai Silezija, Kašubai, Kurpiai, Špilas, Orava ir Podhalė. Visi išvardyti regionai išsaugojo savo tapatumą, įskaitant tarmes. Nors kiekvienas iš minėtų regionų yra unikalus ir vertas dėmesio, atliekant tyrimą buvo pasirinktas Podhalės regionas (pasirinkimą lėmė asmeniniai motyvai). Straipsnyje aprašomos pasirinkto regiono geografinės sąlygos, lėmusios kultūros savitumą ir istorinę raidą; minimas šalies lyderių susidomėjimas regionu, dėl ko 1904 m. buvo įkurta Lenkijos kalniečių asociacija, taip pat turimų susidomėjimas regionu, jo gyventojais ir kultūra (ypač tautosaka). Aptariamas dėmesys į pirmuosius tekstus, parašytus Podhalės tarme, – tai Henriko Sinkiewicziaus Sabos pasaka (189) ir Kazimiežo Taterio istorijų serija Iš uolingos Podhalės (1914). Taip pat minimi kiti Podhalės autoriai (vietiniai gyventojai), rašę šio regiono tarme, tarp kurių Andžejus Stopka, Voicechas Bzega, Antonis Zachemskis ir kt. Aprašomos iš šių autorių kūrybos kilusios liaudies literatūros pagrindinės kryptys. Pirmoji kryptis – literatūriniai kūriniai, kuriuos parašyti įkvėpė Podhalės folkloro (pasakų ir dainų) motyvas; antroji kryptis – autorių kūriniai, kuriuos sukūrė paskatino šiuolaikinė lenkų literatūra. Tačiau tarmė poezija iki šiol neatnešė dialektologų dėmesio. Išvardijamos priežastys, dėl kurių kūriniai, parašyti tarmiškai, nesulaukia dialektologų dėmesio. Pagrindinė jų – autoriaus subjektyvus požiūris į kalbą. Konstatuojama, kad ilgainiui liaudies literatūra Straipsniai / Articles 55 ANNA LEKODAJ taps labai svarbi tarmės gyvavimo pasaka, todėl jau šiandien į ją atkreiptinas ypatingas dėmesys, nes per liaudies literatūrą atsiskleidžia tarmės vieta šiuolaikiniame pasaulyje. Įteikta 2018 m. spalio 2 d. ANNA LEKODAJ Podhalańska Państwowa Wyższa Szkoła Zawodowa w Nowym Targu, Poland Ul. Bystra 8, 34-700 Rabka-Zdrój, Poland [email protected] 56 Acta Linguistica Lithuanica LXX