Antano ir Jono Juškų mokslinės veiklos Kazanėje ideologiniai kontekstai

MARGARITA MATULYTĖ Інститут досліджень культури Литви Напрям наукових досліджень: ідеологічні аспекти етнології. DOI: https://doi.org/10.35321/a1l81-09 ІДЕОЛОГІЧНІ КОНТЕКСТИ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АНТАНАСА І ЙОНАСА ЮШКІВ У КАЗАНІ Ідеологічний контекст наукової діяльності Антанаса та Йонаса Юшків у Казані АНОТАЦІЯ У статті ставиться за мету відповісти на запитання, чому саме в Казані у 1878–1882 рр. стало можливим видати праці, підготовлені братами Юшками (литовський народний фольклор), латинською абеткою. Дослідження зосереджене на соціокультурних умовах та ідеологічних контекстах наукового середовища, що панували в Казанському краї в період їхньої найактивнішої наукової діяльності. КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовський фольклор, латинський шрифт, кирилиця, видавнича справа, Казанський університет, центр лінгвістичних досліджень. АНОТАЦІЯ У статті робиться спроба відповісти на запитання, чому саме Казань стала місцем, де в період 1878–1882 років могли бути опубліковані праці (литовський фольклор), упорядковані братами Юшка, латинським шрифтом. Дослідження зосереджується на соціокультурних умовах та ідеологічних контекстах наукового середовища, що панували в Казанському регіоні в період їхньої наукової діяльності. КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовський фольклор, латинська абетка, кирилична абетка, видавнича справа, Казанський університет, центр лінгвістичних досліджень. Статті 199 МАРГАРИТА МАТУЛІТЕ ВСТУП Brolių Juškų biografijoje, kurią rekonstruavo Antanas Mockus (2003), išskirti du gyvenimo etapai Kazanėje. Pirmasis – 1862–1864 m. Šiuo laikotarpiu Jonas Juška pagal paskyrimą dirbo Kazanės karo žinybos mokykloje, kur parengė ir nesėkmingai Rusijos mokslų akademijoje bandė išleisti lietuvių kalbos gramatiką. Antrasis – 1875 m. Tais metais Jonas grįžo į Kazanę dirbti mokytoju gimnazijoje ir rūpinosi brolio surinktų dainų ir vestuvių papročių leidyba, o 1879 m. talkinti Jonui čia persikėlė ir Antanas. Abu broliai mirė (Antanas – 1880 m., Jonas – 1886 m.) ir buvo palaidoti Kazanėje. Straipsnyje, remiantis Juškų biografo A. Mockaus tyrimu, išplečiamas įtakos jų mokslinei veiklai turėjusių asmenybių ir aplinkybių kontekstas, siekiant pagrįsti lietuvių folkloro lotynų raidynu leidybos Kazanėje dėsningumą. Apeliuojant į istorikų Dariaus Staliūno (2006), Aleksejaus Millerio (2010), Henryko Glebockio (2013), Michailo Dolbilovo (2010) įžvalgas dėl bendros Rusijos imperijos kolonizavimo politikos, rusinimo strategijų ir priežastinių ryšių, dėmesys koncentruojamas į per kelis dešimtmečius Kazanėje susitelkusios mokslininkų bendruomenės etosą. Тут, у татарській столиці, віддаленій від політичного центру та осередків конфліктів, сформувалася потужна діаспора польського й литовського походження, яка брала участь у культурному, науковому й освітньому житті регіону та, безперечно, зберігала національну ідеологію й цінності, що впливали на загальну соціокультурну атмосферу. Інтегруючись у місцеву громаду, колишня еліта Польщі й Литви запроваджувала в Казані європейський спосіб життя, поширювала серед місцевих жителів ідеї лібералізму. Частина її представників потрапила сюди внаслідок систематичного заслання до Поволжя учасників антицарських рухів і повстань. Перша хвиля засланців із Литви досягла Казані 1824 року. Сюди заслали філоматів і філаретів — студентів і викладачів Вільнюського університету: Яна Верніковського, Юзефа Ковалевського, Фелікса Кулаковського, Гілярія Лукашевського, Теодора Лозинського, Миколая Козловського та інших учених, тому Казань небезпідставно здобула неофіційний статус столиці інтелектуального заслання в Російській імперії (Шарифаҗанов 2002). Ще один значний прошарок діаспори становили вчені, які після навчання в університетах Москви, Санкт-Петербурга чи Європи продовжували кар’єру в Казанському університеті, що відігравав важливу роль у формуванні їхнього світогляду та поширенні наукової думки. Вони не лише розвивали науку в університеті, а й започаткували наукові династії у своїх родинах — Догелів (Ян — фармаколог, його син Михайло — професор міжнародного права, небіж Олександр — анатом і фізіолог), Залеських, Ковалевських, Адамюків, Ковальських (батько Маріан і син Олександр — астрономи), Лукашевських, Петровських, Янишевських (Ераст — математик, 1871 року обраний казанським міським головою; його сини: Михайло — геолог і палеонтолог, Олексій — невропатолог і психіатр, Дмитро — біолог) (Гатилова 2012). 200 Acta Linguistica Lithuanica LXXXI Ідеологічні контексти наукової діяльності Антанаса та Йонаса Юшків у Казані Особливо потужне ядро вчених польського походження зосередилося у філології. У XIX столітті в університеті сформувалося кілька дослідницьких центрів: школа славістики, започаткована професором Віктором Григоровичем, дослідження в якій продовжили Мемнон і його син Нестор Петровські; центр монголістики, засновником якого був Юзеф Ковалевський (у 1854–1860 роках обіймав посаду ректора Казанського університету); центр порівняльного мовознавства, заснований Яном Бодуеном де Куртене разом із Миколаєм Крушевським. У XIX столітті в Казанському університеті працювало понад 60 учених литовського й польського походження (Koerner, Szwedek, ред., 2001). Їхні лінгвістичні дослідження проводилися в несприятливих для філологічної науки умовах: царська влада, провадячи агресивну політику пристосування й інтеграції культур і мов народів імперії, безпосередньо втручалася й у науку, залучаючи її до формування програми своїх дій і заходів. Історик Олексій Міллер, порівнюючи випадки кирилізації мов у Російській імперії, відзначає спільні тенденції цих процесів, пов’язуючи їх із геополітичними інтересами великих держав, і наголошує, що головним завданням політичних ідеологів було не стільки асимілювати малі народи, скільки утвердити ідентичність, лояльну до царської влади, та придушити опозиційний вплив: у Північно-Західному краї прагнули віддалити литовську культуру від поляків, які плекали відновлення Речі Посполитої; в Остзейських губерніях — відокремити латиську й естонську культури від посилення німецького впливу; у Поволжі — від Османської імперії як осередку притягання мусульман (Миллер 2010). Думку цього вченого підтверджує і спроба Російської академії наук видати підготовлені Юшками пісні латинським письмом. Як відомо, 1867 року першу збірку з 33 пісень у працях Академії наук було видано кирилицею з перекладом Ю. Юшки російською мовою. 1878 року брати Юшки, повернувшись до видання пісень у Казанському університеті, також звернулися до Академії наук із проханням дозволити опублікувати оригінал, не транслітеруючи тексти кирилицею. У столиці збірку з 1100 пісень Lietuviškos svobtinės dainos латинською абеткою було видано лише 1883 року, а 1884 року вийшла ще одна публікація у виданні Академії наук; трохи пізніше з’явився й Lietuvių–rusų–lenkų kalbų žodynas Антанаса Юшки. Однак, на відміну від периферійної Казані, це питання розглядали довше (ним опікувалися професор Петербурзького університету Ізмаїл Срезневський, керівник Відділення російської мови та словесності Російської академії наук Яків Грот, професор Харківського університету Олександр Потебня) і на вищих інстанціях: у 1880 році дозвіл на видання литовських праць науковим латинським шрифтом (за системою Августа Шляйхера) надав цар Олександр II за поданням міністра народної освіти Дмитра Толстого, погодивши рішення з міністром внутрішніх справ Левом Маковим, за умови, що «ці видання не поширюватимуться серед литовців, які мешкають у Північно-Західному краї та Привіслянських губерніях» (Mockus 2003: 140). Статті / Articles 201 МАРГАРИТА МАТУЛІТЕ ЦЕНТР ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У КАЗАНСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ: ДЕПОЛІТИЗОВАНА НАУКА У період, коли в Казані готували й друкували литовські народні пісні, університет функціонував відповідно до чинних Загальних статутів російських імператорських університетів (Зайцева 2016: 217–218, 220). Затверджені 1863 року статути надали університетам більшу автономію, розширили їхню наукову компетенцію — було сформовано структуру факультетів (історико-філологічного, фізико-математичного, юридичного, медичного), що частково ускладнило кадрову політику: через збільшення кількості викладацьких посад у Казанському університеті забракло професорів. У терміновому порядку готуючи нових науковців і педагогів, університет відправляв стипендіатів на дворічні стажування за кордон; вони мали змогу протягом 2–4 років самостійно провести дослідження, підготувати й захистити дисертації. Так, 1868 року звання професора в Казанському університеті надали аж 9 молодим науковцям, середній вік яких становив 34 роки; 1869 року професорами стали ще 7 науковців, середній вік яких становив 38 років, а 1871 року їхній середній вік дорівнював 31 року (Костина, Куприянов 2017: 933). Така зміна кадрів, а також обмеження університетського самоврядування рішеннями міністра народної освіти 1868–1869 років негативно вплинули на якість управління навчанням і наукою: кафедри залишили авторитетні особистості, яких замінили слабші науковці (Костина, Куприянов 2017: 934). Як стверджують історики Тетяна Костіна й Олексій Купріянов, які досліджували кадрову політику, Казанський університет порівняно з вищими навчальними закладами Санкт-Петербурга, Москви й Дерпта (Тарту) у 1870-х роках XIX століття найбільше відчував нестачу висококваліфікованих фахівців, а також волюнтаристський стиль управління кадрами з боку попечителя навчального округу (Костина, Куприянов 2017: 935). З іншого боку, університет істотно оновився — у ньому сформувалася прогресивна наукова спільнота ліберальних поглядів. Утім, найважливішим здобутком університету нової моделі було самоврядування: вирішальне слово в управлінні внутрішньою науковою та навчальною діяльністю належало ректорові університету й підпорядкованим йому колегіальним органам (Університетській раді, правлінню та суду). Повноваження ухвалювати рішення щодо наукових публікацій належали Університетській раді, головою якої був ректор, а членами — усі ординарні й екстраординарні професори (Зайцева 2016: 218–219). Наукові праці оцінювали й ухвалювали рішення щодо їхньої придатності до публікації на засіданні факультету, до складу якого входили декан і професори факультету (Загоскин, ред., 1900: 9, 12–16). 202 Acta Linguistica Lithuanica LXXXI Antano ir Jono Juškų mokslinės veiklos Kazanėje ideologiniai kontekstai Отже, перші рукописи пісень братів Юшків за поданням професора Я. Бодуена де Куртене спершу потрапили до рук декана історико-філологічного факультету1 Миколи Бучиліуса. Невдовзі без жодних перешкод у травнево-червневому номері «Известий и ученых записок Императорского Казанского университета» за 1878 рік було опубліковано першу добірку з чотирьох литовських народних пісень латинською графікою — «Литовські пісні, записані Антанасом Юшкевичем» (Mokus 2003: 108–109). Швидке й рішуче рішення друкувати пісні в оригіналі, а не кирилицею, ухвалила непересічна особистість. Світогляд М. Бучиліуса (нар. 1824), який виріс у Казані й вивчав філософію в єдиному тамтешньому університеті, сформували цілеспрямоване зацікавлення доктриною французького утопічного соціалізму, подіями Французької революції 1848 року та ідеями Весни народів, а також спілкування з польськими політичними вигнанцями. Ще двадцятирічним він вільно говорив польською, знав творчість Адама Міцкевича, напам’ять вивчив майже всю частину поеми Вігілії, цитував один із найвизначніших творів поета Пана Тадеуша (Буни 1903: 745), завдяки якому мав змогу зрозуміти сутність Речі Посполитої Обох Народів і виявляти солідарність із польським, литовським, білоруським та українським народами, які прагнули відновити державність. Під час навчання йому довелося спілкуватися й дискутувати про філософську систему Спінози з Левом Толстим, який вивчав право в Казані; бути членом таємного товариства Московського університету «Казанська студентська бібліотека», пов’язаного з народницькою організацією «Земля і воля»; співпрацювати з редакцією антимонархічної газети «Дзвін», заснованої Олександром Герценом. Захистивши 1845 року дисертацію про філософію Фрідріха Шеллінга, він долучився до викладацького складу університету й став улюбленим студентами викладачем, який представляв методологію західноєвропейських шкіл. Після однієї лекції (1859 року), що викликала бурхливі овації студентів, адміністрація університету розцінила цей випадок як серйозне порушення порядку: за оплески було відраховано аж дев’ятьох студентів, репутація самого М. Бучиліуса похитнулася, і після кількох місяців напруження, у лютому 1860 року, його звільнили з посади професора за лекції шкідливого напряму. У Казанському університеті ці події називали «справою Бучиліуса», а сам професор в автобіографії згадував їх як найскладніший період життя: «Мене накотило найстрашніше суспільне обурення; було важко жити, а працювати — й поготів» (Бенреп, ред., 1904: 128). Ми пропустили його перебування в Санкт-Петербурзі, де він продовжував наукову роботу, пов’язану з Російською академією наук, у відділі російської 1 Історико-філологічний факультет було засновано 1863 року відповідно до затверджених Олександром II Загальних статутів російських імператорських університетів (Зайцева 2016: 214–229). Кафедри історико-філологічного факультету: філософії, класичної філології, порівняльного мовознавства й санскриту, російської мови та літератури, слов’янської філології, загальної історії, російської історії, західноєвропейської літератури, церковної історії, теорії та історії мистецтва (Зоркин 1900: 9, 163–165). Straipsniai / Articles 203 MARGARITA MATULYTĖ відділу російської мови та літератури — Яковом Гротом, а також із професором Петербурзького університету Ізмаїлом Срезневським, які на початку заборони друку безпосередньо опікувалися публікацією литовських видань латинським письмом. 1861 року М. Булич повернувся до Казані й після згаданої університетської реформи стрімко просувався кар’єрними сходами: його погляди й «гріх» — минуле — не завадили тричі обиратися деканом історико-філологічного факультету (1862–1864, 1875–1878, 1881–1882), обіймати посади проректора (1864–1871) і навіть ректора (1882–1885). Ще однією сприятливою обставиною, що дала змогу опублікувати перші пісні, було те, що редактором «Учёных записок» у той час (від 1874 до 1883 року) був молодий (36-річний) професор права Адольф Осипов (нар. 1842), родом із Подільської губернії, який навчався у Варшавському інституті шляхетних дівчат, студіював право в Гейдельберзькому й Дерптському університетах, здобув ступінь доктора права й від 1869 року продовжував наукову кар’єру в Казанському університеті у сфері міжнародних політичних і громадянських прав (Загоскин, ред., 1900: 112). Схоже, що інтелектуальний декан ліберальних поглядів, скориставшись ситуацією, що склалася, і, звісно, правом, передбаченим університетським статутом, застосовувати до опублікованих праць за змістом лише внутрішню цензуру2, ухвалив рішення без вагань. Подальша видавнича діяльність, пов’язана з піснями братів Юшків, розвивалася складніше. Заохочений М. Буличем не зупинятися й видати якомога повнішу збірку пісень, Ю. Юшка невдовзі (у грудні 1878 року) знову звернувся до Я. Бодуена де Куртене, щоб той виступив посередником і допоміг опублікувати в науковому виданні університету принаймні частину зі 170 підготовлених пісень, які А. Юшка зібрав в околицях Пуслета й Велюони. Основними аргументами і Ю. Юшки, і Я. Бодуена де Куртене на користь видання автентичних текстів (зі збереженням діалекту й абетки) були їхнє значення для порівняльного мовознавства та зв’язок друку з Ю. Юшкою, що було важливо й для університету, який зазнавав фінансових труднощів (Mockus 2003). Цього разу питання видання литовських народних пісень Юшків вирішував професор російської історії, етнограф, автор праць, присвячених проблемам колонізації Поволжя (Фирсов 1866, 1870), Ніколас Фірсов (нар. 1831), який у вересні 1878 року змінив М. Булича на посаді декана історико-філологічного факультету (Загоскин, ред., 1900: 56). У засіданні, на якому розглядали збірку, мали брати участь відомі професори-мовознавці Ян Бодуен де Куртене й Миколай Крушевський, професор російської філології Миколай Булич, професор грецької філології Дмитро Беляєв і професор слов’янської філології Менон Петрович. Ядро експертів, чиє рішення було визначальним, становили засновники прогресивної лінгвістичної школи, які надавали пріоритет науці. Я. Бодуен де Куртене та його 2 У § 128 Загальних статутів російських імператорських університетів зазначено, що «університети мають власну цензуру, яка поширюється на праці та збірники науково-літературного змісту, що розглядаються ними й публікуються» (Университетский устав 1863: 55, 108). 204 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Antano ir Jono Juškų mokslinės veiklos Kazanėje ideologiniai kontekstai Дослідження психологічних і соціологічних аспектів мови учня та колеги Н. Крушевського стали основоположними не лише для Казанської лінгвістичної школи, орієнтованої на теоретичний аналіз феномену функціонування мови (Андрамонова 2002: 55–42), а й зумовили зміни у світовій лінгвістиці (Якобсон 1985: 331). Наукову цінність такого джерела чудово розуміли й їхні колеги: Н. Буль (Зарокин, ред., 1900: 36), дослідник давньогрецької мови та літератури, чітко висловив свою позицію першим рішенням; Д. Бєляєв (р. н. 1846) (Зарокин, ред., 1900: 37), який щойно повернувся з європейських культурних центрів (здобував знання в Лейпцизькому університеті, у Парижі, Римі, Флоренції, Неаполі, а також у музеях і бібліотеках Венеції), захистив дисертацію на тему світогляду Евріпіда (Белев 1878) і здобув звання професора; М. Петровський (Зарокин, ред., 1900: 48), науковець польського походження, один із найвидатніших славістів XIX ст., зараховуваний до слов'янофілів, але позбавлений «і релігійних, і історичних упереджень, а тим паче шовіністичного інстинкту» (Корсаков 1912: 264; Лаптева 2003: 152), викладав у Казанському університеті слов'янську літературу та мови й чудово знав історію чеського, болгарського, польського, сербського, хорватського та інших європейських слов'янських народів. За словами А. Моккуса, який досліджував архівні джерела, факультет розглядав можливість «додати до публікації литовською мовою переклад російською» (Mockus 2003: 110). Однак через похилий вік і брак часу Юшки не взялися за таку роботу, і до цього питання більше не поверталися, а про кирилицю навіть не згадували. У березні 1879 р., подавши на розгляд Університетської ради збірку пісень, Я. Бодуен де Куртене вже наступного дня запропонував раді включити литовську мову до програми магістерських іспитів історико-філологічного факультету як другорядний предмет. На думку А. Моккуса, це був стратегічний крок професора — він прагнув наголосити на потребі видання пісень як джерела не лише для науки, а й для навчання (Mockus 2003: 111). Університетська рада і передусім її голова, ректор Евграф Осокін (Зарокин, ред., 1900: 112), професор політичної економії, історик права та фінансів, людина з європейською освітою (неодноразово вирушав у тривалі закордонні відрядження) і широкими поглядами, не заперечували проти включення литовської мови до університетської програми (вперше в академічній практиці Російської імперії), а Юшкам дозволили друкувати пісні без вказівок щось виправляти чи змінювати. Коли роботу над виданням пісенника в друкарні було вже розпочато, її зупинив офіційний наказ про заборону, виданий казанським цензором Сергієм Шилевським (Зарокин, ред., 1900: 119), до якого дійшла інформація про видання литовської літератури в університеті. Цензор, який наклав вето на публікацію, — відомий у Казані правник, колишній професор університету, засновник Товариства археології, історії та етнографії (Шиплевский 1879), автор численних статей з історії Татарії (Katanov 1907), — найімовірніше, не міг не відреагувати на скаргу, проте свого негативного рішення він також не обґрунтував і відкрито не назвав причини (пісні Straipsniai / Articles 205 MARGARITA MATULYTĖ друкувалися латинською абеткою), найімовірніше, розуміючи, що згідно зі статутом він не мав повноважень втручатися у внутрішні наукові справи університету. Процес тривав цілий рік — із грудня 1878 до грудня 1879 року (Mockus 2003: 109–124), аж поки після того, як історико-філологічний факультет зайняв тверду позицію, а Я. Бодуен де Куртене навів аргументи, що цензор порушує університетський статут, литовські пісні надрукували науковою абеткою; до того ж для наукових потреб уже були опубліковані латинським шрифтом інші литовські видання. Університетська рада остаточно ухвалила рішення й схвалила видання литовських народних пісень латинською абеткою — у 1880–1882 рр. вийшли три томи як додаток до «Записок науки»; поруч було опубліковано й опис весільних звичаїв околиць Велюони «Сватівне реда». Безперечно, значний вплив на це рішення справили тексти Крістіонаса Донелайтіса, видані Російською академією наук латинською абеткою 1865 року («Метай», листи, як стверджується) (Donelaitis 1865), та публічне визнання цієї публікації Міністерством народної освіти, у журналі якого було надруковано прихильну рецензію на видання. На риторичне запитання анонімного автора, чому видання, випущене в Санкт-Петербурзі за російські гроші, надруковано польськими, а не російськими літерами (Голос... 1865), редакція у відповіді навела вагомий аргумент: публікацію текстів зі спеціально укладеним литовсько-німецьким словником підготував професор Август Шлейхер, який розумів лінгвістичну та етнологічну цінність поеми; ця праця є підготовчим етапом наукових досліджень із порівняльного мовознавства, що відповідають цілям академії: «Світові досягнення мовознавства тісно пов'язані з важливими для Росії інтересами, і тут литовський етнос, дуже близький до слов'янських народів і надзвичайно важливий для дослідження прадавнього світу руських і слов'янських народів» (Об издании... 1866: 61–62). Найбільша заслуга в цьому прориві належить Я. Бодуену де Куртене — окрім наукової заангажованості, позицію професора визначали також його погляди. Він ніколи не визнавав заборони литовського друку та дискримінації мови — своє ставлення висловив у праці «Проблема литовської абетки в Російській державі та її розв'язання» (Baudouin de Courtenay 1904), а своє ставлення до державного регулювання функціонування мов задекларував у праці про національну й територіальну ознаку автономії. Він відкрито й далекоглядно виступав проти політики колонізації малих народів Російської імперії: «Що ж такого створило велике плем'я, якщо це справді створено ним? Створено величезну в'язницю не лише для всіх інших племен і народів, а й для самого російського народу — в'язницю, яку тепер так важко руйнувати й це потребує стількох жертв; і ще питання, чи вдасться зруйнувати цю в'язницю так, щоб разом із нею не вибухнула також уся безглузда російська державність» (Бодуэн де Куртенэ 1913: 56). Крім того, саме в роки видання литовського фольклору в Казані (1880–1882 рр.) посаду ректора університету обіймав професор медицини Миколай 206 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Antano ir Jono Juškų mokslinės veiklos Kazanėje ideologiniai kontekstai Ковалевський, син колишнього члена товариства філоматів, засланця в Казані Юзефа Ковалевського. Адміністрація університету й науковці трималися разом: не допускали політичного регулювання їхньої діяльності та захищали наукові інтереси. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ ТА РУСИФІКАЦІЯ КАЗАНСЬКОГО КРАЮ: ВЗАЄМОДІЯ НАУКИ Й ПОЛІТИКИ Випадковим збігом обставин стало те, що в підготовці збірки литовських народних пісень братів Юшків не брав участі ісламознавець і філолог Миколай Ільмінський, колишній професор історико-філологічного факультету, який у 1861–1872 рр. викладав в університеті турецько-татарську мову та з 1867 р. обіймав посаду редактора Наукових записок. У 1872 р. він залишив університет, отримавши призначення очолити Казанську вчительську семінарію (Загоскин, ред., 1900: 41). Коли 1875 р. Ю. Юшка прибув до Казані, Н. Ільмінський уже був добре відомий у місцевому академічному середовищі як теоретик і практик кирилізації. 1862 р. Н. Ільмінський разом із місцевим священнослужителем-місіонером Василем Тимофєєвим видав перший буквар кирилицею для кряшен (охрещених татар) (Букварь... 1862). До цієї праці знавця синтаксису тюркських мов та етнолога Н. Ільмінського спонукали не лише наукові інтереси, а й політичні цілі держави: історичний досвід конфліктів Росії із Золотою Ордою та подальший розвиток відносин із татарами, зменшення впливу ісламу, поширеного в регіоні Середнього Поволжя (Ильминский 2011: 11–13). Зусилля вченого насамперед були спрямовані на доступність і зрозумілість релігійної літератури для кряшен. Він пропонував не лише відмовитися від арабської графіки, а й використовувати в текстах, що готувалися кирилицею, розмовну татарську мову, яка, зберігаючи автентичне світовідчуття, передавала б християнське слово через ближчі асоціації, тонше й зрозуміліше (Исхаков 2015: 319). Транслітерація кирилицею арабського письма татарської мови, як і латинської писемності литовської мови, пов’язана з асиміляцією етнічної культури та зміною мусульманської конфесії на православ’я. Абетка Ільмінського, пристосована для охрещених татар Середнього Поволжя, служить їм і досі, хоча спроб перейти на латинський і арабський алфавіти було чимало3. Можна стверджувати, що в XIX ст. відбувалася друга гуманітарна 3 1999 р. Державна рада Республіки Татарстан (Государственный Совет Республики Татарстан) ухвалила закон про перехід татарського алфавіту на латинську графіку (Закон Республики Татарстан от 15 сентября 1999 г. № 2352 О восстановлении татарского алфавита на основе латинской графики), який набув чинності з 2001 р.; реформу мали завершити до 2011 р., однак виконання цього закону було призупинено 2002 р. Російської Федерації Straipsniai / Articles 207 MARGARITA MATULYTĖ завоювання Казані. Перше відбулося в XVI ст., коли з’явилася знаменита «Казанська історія», у якій розповідається, як російський цар Іван Грозний 1552 р. переміг Казанське ханство. Цікавим є зауваження російського культуролога Дмитра Лихачова (Лихачев 2000: 416), що до Росії були приєднані не лише землі з їхніми мешканцями, а й історія Казані. Учений звертає увагу на ліричні плачі правительки Казані Сююмбікє (Сөембикә), яку силоміць вивозять до Москви: у них вона називає росіян чужинцями, а Івана Грозного — якимось царем; однак у написаній російським автором російською мовою історії плачі доньки правителя Ногайської Орди звучать у дусі російських народних пісень. Свою просвітницьку діяльність — видання кирилицею православних релігійних книжок для татар — випускник і педагог Казанської духовної академії М. Ільмінський розвивав у братстві святого Гурія⁴, яке він заснував 1867 р. Казанська духовна академія, найбільший в імперії центр арабістики та ісламознавства, а також православних місіонерів, науковими методами шукала способи інтегрувати «інородців» у «єдине» населення імперії на основі культури й релігії (Миссионерское... 1906: 634). Стратеги християнізації Казанського краю обрали мудру тактику «повільного, але впевненого поступу», окреслену попечителем Казанського навчального округу Петром Шестаковим: «інородців» слід виховувати в православному й російському дусі рідною мовою, паралельно використовуючи російську (Шестаков 1869: 445). При братстві Н. Ільмінський заснував Перекладацьку комісію, що координувала переклади мовами етнічних груп Казанського краю (татар, чувашів, марійців, удмуртів, мордви, киргизів, калмиків) і частини народів Сибіру (алтайців, бурятів, якутів, евенків, нанайців, самоїдів). Ця робота, за словами Н. Ільмінського, просувалася повільно, оскільки тубільці — наївні, щиро віруючі, побожні, з незаплямованими серцями, примітивного Після того як Державна дума внесла поправку до федерального закону «Про мови народів РФ», згідно з якою графічною формою всіх мов Російської Федерації є кирилиця (Закон РФ О языках народов Российской Федерации от 25.10.1991 № 1807-1; Федеральный закон от 11.12.2002 № 165-ФЗ О внесении дополнения в статью 3 Закона Российской Федерации «О языках народов Российской Федерации»). 2004 р. Конституційний суд Російської Федерації остаточно відхилив спроби Татарстану замінити кирилицю латинським алфавітом, наголосивши, що своїм рішенням легітимізує історично сформовані реалії та забезпечує гармонійне й збалансоване функціонування державної мови і мов республік. Інакше виникла б загроза федеративній єдності. Татарстан визнав свій закон недійсним, латинська графіка офіційно не використовується. 2013 р. Державна рада Татарстану ухвалила закон Про використання татарської мови як державної мови Республіки Татарстан (Закон РТ от 12.01.2013 № 1-ЗРТ Об использовании татарского языка как государственного языка Республики Татарстан), згідно з яким графічною формою татарської мови є кирилиця. Лише в окремих випадках передбачено використання латинської та арабської графіки. Доступно в інтернеті: http://kitaphane.tatarstan.ru/rus/legal_info/new/tat_lang.htm [переглянуто 2019-06-28]. 4 Святий Гурій (Григорій Руготін, близько 1500–1563) — перший казанський архієпископ (Православної церкви). 208 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Antano ir Jono Juškų mokslinės veiklos Kazanėje ideologiniai kontekstai мислення, змирилися зі своєю духовною убогістю, тобто «пласт, добрий ґрунт, над яким варто попрацювати зі щирою надією, що дочекаєшся рясного врожаю» (Ильминский 1871: 168). Справді, середовище було сприятливим для запровадження кирилиці, оскільки більшість народів цього регіону імперії до того не мали писемності, а книга тут відкривала «нові часи». Через кириличну абетку прийняття православної віри стримувало глибше пізнання ісламу, яке міг забезпечити арабський алфавіт. Звісно, важливим чинником була також здатність не лише професійно адаптувати автентичну розмовну мову, а й осягнути ментальність простого місцевого жителя, що успішно здійснили Н. Ільмінський та його наукове оточення (Никольский 1905: 4–5). Як стверджує російський історик Андрій Понятов, справжня причина заснування братства полягала у спробі зупинити активізоване на той час повернення християн до ісламу, про що свідчить і статут організації: прагнули не лише зміцнювати хрещену віру, розширюючи мережу шкіл, що застосовували метод Н. Ільмінського5, і будуючи церкви, а й наставляти на розум тих, хто, повертаючись до прадавньої віри, збивався зі шляху. Місія братства Святого Гурія та його комплексна діяльність у Казанському краї, застосування досвіду організації в інших регіонах Росії (Астрахані, Самарі, Рязані) незворотно вплинули на розвиток культур татар та інших етнічних груп. Методологія, запроваджена Н. Ільмінським, стала одним з успішних прикладів реалізації «національної політики». Імовірно, Андрій Угіанський6, який у той самий період працював у Казані, позитивно оцінював систему колеги й пропонував, стримуючи полонізацію краю, запровадити подібну модель у Литві (Staliūnas 2006: 74). Історик Вітаутас Мяркіс, посилаючись на обґрунтування застосування кирилиці для литовської мови, викладене литовським філологом і єпископом Мотеюсом Валанчюсом у листі з Казані, вказує на дві обставини: початок Національного відродження та процеси формування орфографії литовської мови (Merkys 1994: 33). ВИСНОВКИ Видання литовських народних пісень і описів весільних звичаїв околиць Велюони, підготовлених Йонасом та Антанасом Юшками, латинською абеткою стало можливим завдяки низці ідеологічних і соціокультурних обставин: 5 Суть методу Н. Ільмінського: головним предметом у школах братства було релігійне навчання, система викладання була двомовною: у першому відділенні (дворічний курс) навчання велося рідною мовою, а російська викладалася як окремий предмет; у другому відділенні (дворічний курс) усі предмети викладалися російською мовою (Понятов 2003). 6 А. Угіанський від 1850 р. працював у Казанській гімназії, 1861 р. був призначений екстраординарним професором Казанського університету, викладав грецьку мову, а від 1866 р. — латинську (Затоскин, ред., 1900: 53). Straipsniai / Articles 209 MARGARITA MATULYTĖ 1. У Казані сформувалася діаспора польської та литовської шляхти, яка зберігала пам’ять про світоглядні засади, що склалися за часів існування Речі Посполитої, і традиційні цінності — культуру та мову. 2. У 1870-х роках на історико-філологічному факультеті Казанського університету сформувалося прогресивне наукове середовище, яке створило деполітизований центр лінгвістичних досліджень. Засновник школи порівняльного мовознавства Ян Бодуен де Куртене, який розпочав роботу в університеті 1875 року, став головним посередником, що ініціював і підтримував видання литовських праць. 3. Сприятливіші умови для наукової діяльності братів Юшків у Казані зумовлювали не лише ідеологічні погляди, кваліфікація та потенціал ядра університетської спільноти, здатного оцінити литовський фольклор як важливе джерело для мовознавчих досліджень, а й географічне положення Казані, віддаленої від соціокультурного осередку (Литви) та політичного центру (Санкт-Петербурга). ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА Baudouin de Courtenay Jan 1904: Kwestia alfabetu litewskiego w państwie rosyjskim i jej rozwiązanie. Kraków: Nakładem Antoniego Chołoniewskiego. Donaleitis Christian 1865: Litauische Dichtungen, erste vollständige Ausgabe mit Glossar von Aug. Schleicher. St. Petersburg: Buchdruckerei der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften. Głębocki Henryk 2013: Margrabia, imperium i Polacy: szkice z dziejów walki przeciwko „nierozsądnej narodowości polskiej” (1861–1864). – Arcana: kultura, historia, polityka, 46–89. Koerner Ernst Friderik Konrad, Szwedek Aleksander, red., 2001: Towards a History of Linguistics in Poland. From the early beginnings to the end of the 20th century. Amsterdam: John Benjamins Publishing Company. Merkys Vytautas 1994: Knynešių laikai. 1864–1904. Vilnius: Valstybinis leidybos centras. Mockus Antanas 2003: Broliai Juškos: lietuvių liaudies dainų rinkėjai ir leidėjai. Vilnius: Tyto Alba. Staliūnas Darius 2006: Kas būtų, jeigu?.. Kelios XIX a. Lietuvos istorijos alternatyvos. – Kultūros barai 5, 71–77. Subačius Giedrius 2004: Lietuviška ir rusiška lietuviškų spaudinių kirilika 1864–1866 metais. – Raidžių draudimo metai, sud. Darius Staliūnas. Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 139–173. 210 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Antano ir Jono Juškų mokslinės veiklos Kazanėje ideologiniai kontekstai Андрамонова Наталия 2002: Н. В. Крушевский и история лингвистики – Николай Крушевский: научное наследие и современность: матер. междунар. науч. конф. «Будзоновские чтения» (Казань, 11–13 дек. 2001 г.): серия «Николай Крушевский: жизнь и научное творчество (к 150-летию со дня рождения)», ред. К. Г. Гайуллина, Г. Николаева. Казань: Новое знание, 35–42. Беляев Дмитрий 1878: К вопросу о мировоззрении Эрвида: Историко-литературные этюды. Казань: Типо-литография Императорского университета. Бодун де Куртенэ Иван 1913: Национальный и территориальный признак в автономии. Санкт Петербург: Типография М. М. Стасюлевича. Буквар, коротка священна історія, скорочений катехізис, повчання та молитви, викладені для хрещених татар їхньою розмовною мовою за букварем, виданим 1861 року в Санкт-Петербурзькій синодальній друкарні, 1862. Казань. Булич Константин 1903: Из записок К. Н. Булича: 1828–1846 г.г. – Вестник Европы: журнал науки, политики, литературы 8, 743–763. Венгеров Семён, ред., 1904: Критико-биографический словарь русских писателей и ученых (от начала русской образованности до наших дней) 6. Санкт Петербург: Типография М. М. Стасюлевича. Гатилова Анастасия 2012: Научные династии польских профессоров и преподавателей в Казанском университете (XIX – начало XX вв.). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. Казань: Казанский (Приволжский) федеральный университет. Голос із Литви про нове видання литовського поета Донелайтіса, підготовлене Російською академією наук, 1865. – Російський інвалід 269. Долбов Михаил 2010: Русский край, чужая вера: Этноконфессиональная политика империи в Литве и Белоруссии при Александре II. Москва: Новое литературное обозрение. Загоскин Николай, ред., 1900: Деяния Императорского Казанского университета. 1805–1900 гг.: Опыт краткого биографического словаря профессоров и преподавателей Казанского университета за первые 95 лет его существования. Казань: Типо-литография Императорского университета. Зайцева Людмила 2016: Общий устав университетов 1863 г.: предыстория, характеристика, значение. – Lex Russica. Закон русский 9, 214–229. Ильминский Николай 2011: Вступительное чтение в курс турецко-татарского языка [репринт оригинала]. Москва: Книга по Требованию. Stripsniai / Articles 211 MARGARITA MATULYTĖ Ильинский Николай 1871: Практические замечания о переводах и сочинениях на инородческих языках. – Православный собеседник 3, 160–183. Исхаков Радик 2015: К истории создания первого татарского кириллического алфавита и формирования письменной традиции татар-кряшен (крещеных татар). – Известия Самарского научного центра Российской академии наук 17, 3, 319–322. Катанова Николай 1907: Памяти Сергея Михайловича Шпилевского. Казань: Типография Императорского Университета. Корсаков Дмитрий 1912: М. П. Петровский. – Исторический вестник 7, 262–270. Костина Татьяна, Куприянов Алексей 2017: Кадровая политика попечителей Казанского учебного округа и динамика возрастного состава профессоров Казанского университета в 1804–1884 годах. – Ученые записки Казанского университета (Серия гуманитарные науки) 159, 4, 925–941. Лаптева Людмила 2003: Казанский славист Менон Петрович Петровский (1833–1912). – Славянский альманах 2002, 152–177. Лихачов Дмитро 200: Російська культура. Москва: Мистецтво. Машанов Михаил 1892: Обзор деятельности Братства св. Гурия за двадцать пять лет его существования (1867–1892 гг.). Казань: [б. л.]. Миллер Алексей 2010: Латиница и кириллица в политике властей Российской империи. – Перзянский сборник 2 (Новые материалы и исследования по истории русской культуры). Москва: Новое издательство, 467–477. Місіонерське відділення при Казанській духовній академії та внутрішня місія в Росії, 1906. – Церковно-суспільне життя 18, 634. Никольский Николай 1905: Переводческая комиссия в Казани и ее просветительная деятельность среди инородцев (По поводу отчета Казанской переводческой комиссии за 1904 г.). Казань: Центральная типография. Про видання Академією наук литовського поета Донелайтіса, 186. – Журнал Міністерства народної освіти CXIX, 61–63. Понятов Андрей 2003: Некоторые аспекты миссионерской деятельности «Братства святителя Гурия». – Православный собеседник 2, 45–78. Університетський статут 1863 року, 1863. Санкт-Петербург: Друкарня Огизко. Фирсов Николай 1870: Инородческое население прежнего Казанского царства в новой России до 1762 года и колонизация закамских земель. [Казань]: [б. л.]. 212 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Antano ir Jono Juškų mokslinės veiklos Kazanėje ideologiniai kontekstai Фирсов Николай 1866: Положение инородцев Северо-Восточной России в Московском государстве: рассуждение, написанное для получения степени магистра русской истории Н. Фирсовым. Казань: Университетская типография. Шарифанов Ізмаїл 200: Польські професори та викладачі в Імператорському Казанському університеті. Казань: Видавництво Казанського державного університету. Шестаков Петр 1869: Речь, произнесенная г. попечителем казанского учебного округа П. Д. Шестаковым, при открытии братства святителя Гурия. – Сборник документов и статей по вопросу об образовании инородцев. Санкт Петербург: Типография т-ва «Обществ. польза», 439–447. Шиплевский Сергей 1879: О задачах деятельности Казанского общества археологии, истории и этнографии и о возможном содействии Обществу со стороны жителей местного края. Речь товарища председателя Общества С. М. Шиплевского, произнесенная в 1 годичном публичном собрании Общества 19 марта 1879 года. Казань: Типография Императорского Университета. Якобсон Роман 1985: Избранные работы. Москва: Прогресс. Ідеологічний контекст наукової праці Антанаса та Йонаса Юшків у Казані АНОТАЦІЯ Це дослідження доповнює уявлення про соціокультурні умови та ідеологічні контексти наукового середовища, що панувало в Казанському краї в період академічної діяльності (1878–1882) литовських фольклористів Йонаса й Антанаса Юшків. Щоб обґрунтувати закономірність публікації литовського фольклору латинською абеткою в Казані, проаналізовано етос наукової спільноти Казанського університету, яка вирізнялася в загальноімперській політиці пристосування й інтеграції культур і мов народів Російської імперії. Литовські народні пісні та регіональні весільні традиції Велюони, зібрані й упорядковані братами Юшками латинським письмом, вдалося опублікувати завдяки кільком обставинам: польська й литовська наукова еліта та прихильники традиційних цінностей зібралися в Казанському університеті й сформували прогресивну, деполітизовану школу лінгвістичних досліджень; засновник цієї школи Ян Бодуен де Куртене став її головним посередником і підтримав публікацію литовського фольклору, який вважався важливим джерельним матеріалом. Straipsniai / Articles 213 MARGARITA MATULYTĖ З іншого боку, кириличний переклад письма народів, колонізованих імперією, пов’язаний із процесами формування ідентичності, лояльної до царського уряду, та придушення опозиції. Під час запровадження кирилиці в Північно-Західному краї першочергові зусилля спрямовувалися на віддалення литовської культури від поляків, які плекали ідею відновлення Речі Посполитої. Тим часом у випадку Закавказького краю це означало послаблення впливу Османської імперії — осередку ісламу. Отже, публікацію литовського фольклору в Казані, віддаленій від соціокультурного осередку (Литви) та політичного центру (Санкт-Петербурга), розглядали винятково як науковий проєкт. Подано 1 вересня 2019 р. MARGARITA MATULYTĖ Lietuvos kultūros tyrimų institutas Saltoniškių g. 58, LT-08105 Vilnius, Lietuva [email protected] 214 Acta Linguistica Lithuanica LXXI