Ingė Lukšaitė. „Die Reformation im Großfürstentum Litauen und in Preußisch–Litauen (1520er Jahre bis zum Beginn des 17. Jahrhunderts)“

HARALD BICHLMEIER Саксонська академія наук у Лейпцигу Університет імені Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі Напрями досліджень: ономастика (топонімія), історична фонологія германських мов, індоєвропейське мовознавство, тексти альяміадо. DOI: https://doi.org/10.35321/all82-11 Інґе Лукшайте РЕФОРМАЦІЯ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ ТА В ПРУССЬКІЙ ЛИТВІ (ВІД 1520-Х РОКІВ ДО ПОЧАТКУ XVII СТОЛІТТЯ) Leipzig: Leipziger Universitätsverlag GmbH 2017. Gebunden, 662 Seiten. ISBN 978–3–96023–064–9 Книга знаної історикині Інґе Лукшайте, яку тут представляємо, є перекладом литовського видання, опублікованого 1999 року (Lukšaitė 1999). У тому ж році, що й німецька книга, 2017-го, та сама авторка опублікувала в Литві також інше, популярніше (без приміток і значно коротше) викладення історії Реформації в Литві (у розумінні Малої та Великої Литви, тобто герцогства Пруссія і Великого князівства Литовського; Lukšaitė 2017). Німецькомовна книга має тривалу історію, тому тут особливу увагу буде приділено способу її адаптації німецькою мовою, а не стільки самому змісту книги. Її переклав Готфрід Шнайдер ще у 2002–2003 роках (с. 10) або ж у 2003 році (с. 3), але, вочевидь, тоді її не надрукували, а згодом Лілія Кюнстлінґ її «відредагувала і Рецензії / Reviews 197 HARALD BICHLMEIER частково заново опрацювала 2016 року» (наклейка на титульній сторінці, с. 3; початковий текст під наклейкою: «Переклали Лілія Кюнстлінґ і Готфрід Шнайдер»). Згодом Ірене Дінґель сприяла подальшому просуванню видання (с. 11), а зрештою Юрґен Геннінґс уклав покажчик джерел і літератури (с. 587–631) (с. 11), щоправда, «на основі приміток і списку скорочень литовського оригінального видання» (с. 587). Отже, до завершення книги (передмова датована вереснем 2016 року; с. 11) над нею працювало кілька людей, які, очевидно, не цілком узгоджено підходили до опрацювання матеріалу: Це стосується, зокрема, нової наукової літератури, що з’явилася після написання литовської версії та була інтегрована до німецького тексту (с. 10): власне бібліографія (укладена, як уже зазначалося, на основі Lukšaitė 1999) не містить жодної назви, опублікованої 1998 року або пізніше. На ці праці посилаються лише у примітках. При повторних згадках на такі праці зазвичай посилаються скорочено — проте немає посилання на примітку з повними бібліографічними даними, тож читача залишають напризволяще. Крім того, трапляються випадки, коли працю повністю цитують у примітці, хоча вона є у бібліографії. Ще одна проблема німецької редакції — спосіб передавання географічних назв та особових імен. У Литві, а також у литовській мові зазвичай уживають литуанізовані форми імен нелитовського походження — навіть якщо литуанізація полягає лише в тому, що до імені додають закінчення певного типу відмінювання, завдяки чому його можна відмінювати. Такі литуанізовані форми недоречні в німецькому виданні. У німецькій науковій літературі насамперед наводять форми імен, засвідчені в джерелах. Конкретно це означає: якщо поляк, а також литовець із Великого князівства Литовського (навіть якщо його ім’я було полонізоване лише канцелярськими писарями) у джерелах фігурує винятково під польською (та/або латинською) формою імені, слід уживати саме її, а не литовську форму, яку, хай і з вагомими підставами, можна реконструювати (винятком можуть бути міжнародно поширені [реконструйовані] литовські форми імен відомих осіб, як-от Martynas Mažvydas тощо). Це тим доречніше, коли литовська форма імені незвична в німецькомовному просторі: Radziwiłł — ім’я відоме, але Radvila? Ще дивніша ситуація, коли пруссам (у книзі послідовно: «пруцци», «пруська мова») приписують цілком штучну форму імені (хоча б у дужках): що має означати прусське слово «толкен» Paul Megott 198 Acta Linguistica Lithuanica LXXXII Інґе Лукашайте. Реформація у Великому князівстві Литовському та в Прусській Литві (від 1520-х років до початку XVII століття) (який, хіба що, міг би написати прусською *Pauli[a]s *Megot[t]i[a]s, якщо він узагалі коли-небудь це робив) штучну литовську форму імені Paulius Megotas? Подібна проблема виникає і з деякими географічними назвами: німецькі екзоніми, наприклад польських топонімів, цілком звичні, особливо коли йдеться про XVI століття, а не про сучасність: тут безперечно перевагу слід віддати назвам Danzig, Posen, Krakau und Gnesen, а не Gdańsk, Poznań, Kraków, Gniezno; прикметник «Gniezener» (с. 154; очевидно, результат контамінації польського Gniezno і німецького Gnesen) звучить дуже неприродно; якщо вже вживати таку форму, то послідовно мало б бути Gnieznoer. Подібний випадок — назва міста, відомого в німецькомовному просторі насамперед як Brest (Litovsk). Майже послідовне вживання сучасної білоруської форми назви «Biaresce» (у Німеччині, мабуть, відомої хіба що за межами кіл славістів; краще: Bjaresce < давньорус. Berestьe) тут дещо відчужує, а у сполученні «Biaresce (Brester) Bibel» (с. 579) — зрештою виглядає зовсім дивно. Водночас див. також вступні зауваги до «Покажчика осіб» (с. 633–651). Зрозуміло, що передавання імен у перекладах завжди становить проблему (особливо у [Центрально-]Східній Європі), адже все, що пов’язане з іменами, часто має національне (націоналістичне) забарвлення; однак задля зручності читання книжки слід зважати або на звичаї цільової мови, або на звичаї епохи, про яку йдеться. Vilnius нині безперечно є звичнішою формою, ніж Wilna, проте Gnesen, Posen, Danzig, Krakau, Brest — саме звичні форми назв цих польських міст і білоруського міста; за 50 років усе може бути інакше. У перекладі, схоже, зберігається ще одна традиція литовської історіографічної літератури, спрямованої на ширше поширення: у литовському виданні 1999 року всі цитати з оригіналу перекладено литовською (а відповідний оригінальний текст навіть не наведено у виносці). Майже без винятків так само зроблено і в німецькому виданні; лише в кількох випадках подано оригінальну ранньонововерхньонімецьку версію тексту (з дещо модернізованою орфографією). Подекуди оригінальний текст наведено у виносці, але часто є лише посилання на видання; при цьому мова оригіналу не завжди зрозуміла. У таких перекладах бажано було б завжди наводити оригінальну цитату у виносці. Загалом, мабуть, слід констатувати, що книжці не завадив би ще один ретельний перегляд; він допоміг би уникнути й таких безглуздих переносів, як «Pr–zemyszler» (с. 205), «Alo–ysius» (с. 276). Подібні помилки трапляються і в «Покажчику географічних назв і місць» (с. 653–662), де, наприклад, під Breslau наведено «Wrocław» і Рецензії / Reviews 199 HARALD BICHLMEIER під Brest наведено посилання на «Biarescie» (с. 654), а там же у статтях Demme, Dnepr, Elbe додано «(Fluß)» у старій орфографії, тоді як решту книги надруковано за новими правилами правопису. Після цього докладного розгляду формальних аспектів, за які, вочевидь, насамперед відповідають перекладачі та редактори, перейдемо до самої книги. Es ist eine recht getreue Übersetzung der Version von 1999, die Einteilung und Kapitelzahl wurde bis auf wenige Ausnahmen beibehalten, die Überschriften sind teils wörtliche Übersetzungen der ursprünglichen Kapitelüberschriften geblieben, teils modifiziert worden. Die Darstellung ist weitgehend chronologisch und springt zwischen den Entwicklungen im Herzogtum Preußen und denen im Großfürstentum hin und her. Die Darstellung ist (abgesehen von den o.a. Namenschwankungen u.ä.) gut lesbar und systematisch aufgebaut. Einzig die bisweilen auftretende Fülle an interagierenden Personen und Orten bereitet bisweilen Mühe – aber das liegt in der Sache begründet, nicht in der Darstellung. Der Leser erhält einen vollständigen Überblick über die Entwicklung und Wirkung der Reformation in diesen beiden Ländern (mit gelegentlichen Ausblicken auf die Entwicklung in Polen), auf die verschiedenen Richtungen innerhalb der Reformation (Lutheraner vs. Reformierte und schließlich „Arianer“) und deren jeweilige Schwerpunkte und Entwicklungslinien. Erstaunlich kurz wird die Entstehung von Büchern bzw. des Buchdrucks in Preußisch und Litauisch in Königsberg behandelt (S. 229–249), die ja doch einen Meilenstein in der kulturellen Entwicklung der Region darstellt. Sehr lesenswert und informativ ist das abschließende kulturund sozialgeschichtlich orientierte Kapitel „Die Bedeutung der Reformation“ (S. 493–586), das sich in erster Linie den Entwicklungslinien innerhalb des Großfürstentums widmet. Книзі бракує (і бракувало вже 1999 року) сучасних карт, за якими читач міг би як слід зорієнтуватися, про який саме регіон ідеться. Більшість німецьких читачів, зацікавлених цією темою, напевно, без проблем знайдуть на карті Данциг, Кенігсберг, Клайпеду, Каунас, Вільнюс, — але де розташовані всі ті маєтки й села з лютеранськими та реформатськими церквами, які, наприклад, перелічено щодо Жемайтії (с. 275 і далі)? Розвиток Реформації в герцогстві Пруссія вже неодноразово й подекуди дуже докладно висвітлювався німецькою мовою, тоді як зіставного дослідження Великого князівства Литовського досі не було. Тепер таке дослідження з’явилося — так само, як і праця, що цілісно простежує взаємопроникнення процесів у герцогстві та Великому князівстві від їхніх витоків упродовж приблизно століття. Особливої цінності тут надають здійснені в кожному розділі зіставлення паралельних і відмінних напрямів розвитку 200 Acta Linguistica Lithuanica LXXXII Інге Лукшайте. Реформація у Великому князівстві Литовському та Прусській Литві (від 1520-х років до початку XVII століття) усередині окремих конфесій та між ними у двох сусідніх державах. Іншими словами, книга добра й певною мірою була потрібною в німецькомовному просторі, однак хотілося б, щоб «технічне» (у найширшому значенні) втілення цього дослідження в німецькомовному виданні було продуманішим і виконаним ретельніше — воно на це заслуговувало. ЛІТЕРАТУРА Lukšaitė Ingė 1999: Reformacija Lietuvos Didžiojoje Kunigaikštystėje ir Mažojoje Lietuvoje: XVI a. trečias dešimtmetis–XVII a. pirmas dešimtmetis, Vilnius: Baltos lankos. (Geb., 647 S.) Lukšaitė Ingė 2017: Kai tikėjimas keitė pasaulį... Reformacija Lietuvoje, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. (Geb., 239 S.) Подано 3 квітня 2020 р. HARALD BICHLMEIER Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg Orientalisches Institut Seminar für Indogermanistik und Allgemeine Sprachwissenschaft Ludwig-Wucherer-Str. 2, 06108 Halle (Saale) [email protected] Sächsische Akademie der Wissenschaften Arbeitsstelle Jena Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen Zwätzengasse 12a, 07743 Jena [email protected] Рецензії / Reviews 201