ТЕОРЕТИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ СУЧАСНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 481 https://doi.org/10.5281/zenodo.17347011 Зубашевський Н. П. к.і.н., ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» https://orcid.org/0009-0004-7242-212X Проданчук В. П. аспірант ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» https://orcid.org/0009-0003-7890-1234 Балик А. В. аспірант ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» https://orcid.org/0009-0001-8566-2243 Ткачук О. В. аспірант ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» https://orcid.org/0009-0009-4428-8206 Замаш О. С. аспірант ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» https://orcid.org/0009-0009-5403-2685 Яремко Р. А. аспірант ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» https://orcid.org/0009-0002-3186-9190 ТЕОРЕТИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ СУЧАСНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА JEL Classification: K 19 SECTION “LAW”: Право Анотація. У статті здійснено комплексне теоретико-правове дослідження природи публічної влади в системі сучасного адміністративного права, що ґрунтується на поєднанні історико-правового, системного та функціонального підходів. Акцент зроблено на необхідності перегляду традиційних уявлень про публічну владу як виключно державно-центричну конструкцію в умовах багатовекторної трансформації адміністративного регулювання, спричиненої не лише модернізаційними процесами, а й глибокими соціальними зрушеннями, зумовленими повномасштабною війною, яку веде рф проти України. З'ясовано, що публічна влада більше не може розглядатися у відриві від факторів кризової мобілізації, інституційної адаптивності та суспільної довіри. На основі аналізу генези концепту публічної влади простежено еволюцію уявлень про її джерело, зміст та функціональне призначення. Виявлено ознаки, які дозволяють диференціювати публічну владу в адміністративно-правовому дискурсі: публічність, обов’язковість рішень, нормативна легітимність, ієрархічність, інституціоналізованість та відповідальність. Окрему увагу приділено особливостям функціонування публічної влади в умовах надзвичайного правопорядку та воєнного стану, коли стандартні інструменти адміністративного управління набувають кризових характеристик, але не повинні виходити за межі правової обґрунтованості. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 482 Розглянуто динаміку взаємодії публічної влади з інститутами громадянського суспільства, що в умовах сучасної України дедалі більше трансформується з моделі вертикального адміністрування в бік партисипативного врядування. Підкреслено значення правової гармонізації у сфері державно-громадської співпраці як ключової умови легітимації публічного управління. У висновках обґрунтовано необхідність концептуального оновлення адміністративно-правових засад функціонування публічної влади відповідно до викликів воєнного часу, з орієнтацією на стійкість, відкритість і верховенство права. Ключові слова: публічна влада, адміністративне право, надзвичайний правопорядок, громадянське суспільство, воєнний стан, легітимність. Abstract. The article presents a comprehensive theoretical and legal study of the nature of public authority within the system of modern administrative law, based on the integration of historical-legal, systemic, and functional approaches. Emphasis is placed on the necessity of reconsidering traditional views of public authority as an exclusively state-centric construct under the conditions of multifaceted transformations in administrative regulation, driven not only by modernization processes but also by profound social shifts caused by the full-scale war waged by the russian federation against Ukraine. It is argued that public authority can no longer be understood apart from the factors of crisis mobilization, institutional adaptability, and public trust. By analyzing the genesis of the concept of public authority, the study traces the evolution of ideas concerning its origin, content, and functional purpose. Key characteristics that distinguish public authority within the administrative-legal discourse are identified: publicity, binding force of decisions, normative legitimacy, hierarchical structure, institutionalization, and responsibility. Particular attention is paid to the functioning of public authority under the conditions of a state of emergency and martial law, when standard administrative instruments take on crisis features but must remain within the boundaries of legal justification. The dynamics of interaction between public authority and civil society institutions are examined, showing a shift in Ukraine from vertical administrative models toward participatory governance. The importance of legal harmonization in the field of state–civil cooperation is emphasized as a crucial condition for the legitimacy of public governance. The conclusions justify the need for a conceptual renewal of the administrative-legal foundations of public authority to meet the challenges of wartime, with a focus on resilience, openness, and the rule of law. Keywords: public authority, administrative law, state of emergency, civil society, martial law, legitimacy. Вступ Упродовж останніх десятиліть феномен публічної влади зазнає сутнісних трансформацій, що зумовлені як загальноцивілізаційними зрушеннями у сфері правового мислення, так і конкретними викликами, з якими стикається держава в умовах воєнної агресії, інституційної напруги та суспільної мобілізації. У межах сучасного адміністративного права публічна влада більше не розглядається виключно як формально-правова конструкція, що втілює домінування держави над індивідом. Натомість вона постає як складний соціально-юридичний механізм, покликаний забезпечити баланс між ефективністю врядування, верховенством права та демократичною легітимністю. Актуальність теоретичного переосмислення концепту публічної влади в адміністративноправовій площині зумовлюється необхідністю адекватного нормативного реагування на новітні виклики, передусім на зміни у функціонуванні публічної адміністрації в умовах надзвичайного правового режиму. У цьому контексті особливого значення набуває питання визначення ознак, Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 483 принципів та форм реалізації публічної влади, зокрема в умовах воєнного стану, а також переосмислення її взаємодії з громадянським суспільством у межах демократичної правової держави. Метою статті є формування цілісного теоретико-правового бачення публічної влади як базового інституту сучасного адміністративного права, з урахуванням історико-генетичних передумов її становлення, особливостей реалізації в умовах надзвичайного правопорядку та перспектив взаємодії з інститутами громадянського суспільства. У межах поставленої мети визначено такі завдання: простежити генезу поняття публічної влади в історико-правовій традиції; визначити її ключові ознаки в адміністративно-правовому дискурсі; проаналізувати особливості функціонування публічної влади в умовах воєнного стану; окреслити виклики та шляхи правової гармонізації у взаєминах між публічною владою та громадянським суспільством. У процесі дослідження враховано напрацювання провідних українських учених, зокрема таких як: Бєлкін Л., Богів Я., Боняк В., Виговський Л., Васільєва Л., Загурський О., Загурський О., Король В., Мельник Ю., Сергєєв І., Стукан Т., Чепік-Трегубенко О., Юринець Ю. та інших. Водночас виявлено, що в національній правовій науці залишаються недостатньо дослідженими питання динаміки публічної влади в умовах воєнного стану, зокрема в аспекті співвідношення надзвичайних повноважень та конституційних обмежень, а також правових форм співучасті інститутів громадянського суспільства в управлінських процесах. Саме ці аспекти і стали предметом статті, що покликана запропонувати новий аналітичний погляд на природу публічної влади у світлі сучасних викликів та трансформаційних тенденцій. Результати Розгортання поняття публічної влади в історико-правовій традиції є процесом, що відображає еволюцію взаємин між владою, правом і суспільством, уособлюючи зміну уявлень про джерело та межі владного впливу, його легітимність і функціональне призначення. Первісне уявлення про владу як сакралізовану, персоніфіковану силу, зосереджену у руках монарха або вождя, поступово трансформувалося під впливом філософсько-правової думки Нового часу в уявлення про владу як похідну від народу, що реалізується через публічні інституції з дотриманням правових меж і процедур. У римському праві вже простежується диференціація між владою як приватною силою (imperium domi) та публічною владою (imperium militiae), яка реалізується від імені держави [1]. Подальший розвиток отримав у середньовічній концепції двох мечів - світської і духовної влади, яка вказувала на складну природу владного впливу. Лише з добою Ренесансу і формуванням секулярної державності влада починає сприйматись як публічний інструмент реалізації спільного блага, що потребує правового унормування [2]. Новітня теорія права, особливо зусиллями представників класичного позитивізму, таких як Йєллінек, Бон, Каре де Мальберг, зосереджується на інституціональному аспекті публічної влади, підкреслюючи її об’єктивізовану природу, відокремлену від особистості носія. Водночас у рамках соціологічного підходу (зокрема, у роботах Макса Вебера) публічна влада розглядається як система домінування, яка вимагає легітимації в очах підвладних [2, 3]. Такий підхід відкрив перспективу для аналізу не лише формальної сторони влади, а й її соціально-психологічного виміру. В українській юридичній традиції осмислення публічної влади здійснюється в межах державознавчого дискурсу, в якому публічна влада ототожнюється з владою держави, місцевого самоврядування або інших суб’єктів, які мають право на видання владних приписів у межах компетенції. Проте під впливом європейської інтеграції, а особливо - адаптації українського законодавства до acquis communautaire, концепція публічної влади набуває більшого нормативного змісту, виводячи її за межі суто державницького підходу [4]. В умовах гібридних загроз, повномасштабної збройної агресії та необхідності формування інституцій, здатних забезпечити стійкість публічного управління, вітчизняна правнича наука дедалі Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 484 частіше акцентує на функціональній природі публічної влади, що передбачає не лише формальну наявність владних повноважень, а й здатність до ефективного адміністрування в умовах кризи. Таким чином, генезис і еволюція концепту публічної влади не зводяться до теоретичних узагальнень, а відображають живу динаміку політико-правових трансформацій, які формують актуальне поле дослідження сучасного адміністративного права. Публічна влада в системі адміністративного права набуває комплексного виміру, що виявляється як у субстанційній, так і у функціональній її площині. Її сутність розкривається через низку ознак, які дозволяють диференціювати її від інших форм владного впливу, зокрема приватного або корпоративного характеру. В адміністративно-правовому дискурсі до ключових ознак публічної влади належать такі [2, 5-7]: По-перше, публічний характер владних повноважень означає їх спрямованість на досягнення суспільного інтересу, а не задоволення приватних потреб суб’єкта владних повноважень. Принципова відмінність такої влади від приватної полягає в тому, що приватна влада завжди зорієнтована на забезпечення персоніфікованих або корпоративних інтересів. По-друге, обов’язковість рішень, що приймаються від імені публічного суб’єкта, для невизначеного кола адресатів. Зазначене свідчить про імперативність публічного волевиявлення, яке реалізується не шляхом переговорів чи згоди, а через односторонній владний припис, що ґрунтується на нормах публічного права. По-третє, легітимність походження повноважень публічної влади закріплюється у нормативноправових актах і є похідною від волі народу. Функціонування публічної влади в межах правового поля підкреслює, що будь-яке відхилення від цього принципу тягне за собою юридичну відповідальність. По-четверте, функціональна ієрархічність, що виявляється в побудові системи публічної адміністрації за принципом підпорядкування. Така ознака забезпечує оперативність прийняття рішень, особливо у кризових ситуаціях, коли необхідна чітка вертикаль управління. По-п’яте, інституціоналізованість, тобто реалізація владних повноважень виключно через уповноважені органи або посадових осіб, а не через індивідуальних суб’єктів поза рамками інституційної структури. Це забезпечує стабільність, контрольованість і прозорість владного процесу. По-шосте, відповідальність і підзвітність як невід’ємна умова публічної влади в демократичному суспільстві. В адміністративно-правовій площині ці механізми реалізуються через внутрішній і зовнішній контроль, адміністративне оскарження, судовий нагляд і дисциплінарну практику. Наведені ознаки не існують ізольовано, а формують системний каркас, у межах якого публічна влада набуває конкретного змісту та прояву в адміністративно-правовій реальності. Водночас в умовах війни, правової турбулентності та мобілізаційної необхідності окремі з них можуть зазнавати модифікації, однак зберігають принципову нормативну визначеність як базову характеристику сучасного українського публічного управління. Умови надзвичайного правопорядку та запровадження воєнного стану внаслідок повномасштабної агресії рф проти України кардинально змінюють середовище реалізації публічної влади, висуваючи нові, безпрецедентні вимоги до її ефективності, легітимності та здатності реагувати на екзистенційні виклики. У таких обставинах владні інституції втрачають можливість діяти винятково в межах стандартних адміністративних процедур, натомість формуються особливі механізми публічного управління, що спираються на підвищений рівень централізації, швидкість ухвалення рішень і балансування між свободами та безпекою. У межах надзвичайного правового режиму, що діє відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [8], публічна влада набуває посиленої імперативності, оскільки пріоритет набуває не лише підтримання порядку, а й забезпечення обороноздатності, стабільності системи життєзабезпечення та недопущення паніки або дестабілізації Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 485 в тилу. Зазначені умови зумовлюють перегляд класичних адміністративно-правових механізмів на користь мобілізаційної адміністрації, що функціонує на основі екстрених повноважень, які водночас повинні залишатися в рамках конституційного правопорядку. У таких обставинах особливої актуальності набуває питання меж і відповідальності органів публічної влади, які з одного боку, мають забезпечити оперативне прийняття стратегічних рішень, а з іншого - не допустити зловживання владою чи нівелювання засад правової держави. Адміністративне право, таким чином, постає як динамічна система, здатна адаптувати юридичні конструкції до реалій надзвичайного стану, зберігаючи при цьому принцип верховенства права як імперативного орієнтира навіть у часи екзистенційної загрози [9]. Важливою трансформацією у межах реалізації публічної влади в умовах війни є формування нових центрів прийняття рішень, зокрема - на регіональному рівні. Обласні військові адміністрації, уповноважені на здійснення виконавчих функцій в умовах воєнного стану, стають осередками зосередження владних повноважень, інтегруючи як цивільні, так і військові механізми реагування. Така концентрація функцій, попри її винятковий характер, повинна бути чітко врегульована в адміністративно-правовому полі, аби запобігти фрагментації публічного управління або втраті публічної довіри [9]. З огляду на це, публічна влада у воєнний час виявляє себе як система, яка постійно балансує між правом і необхідністю, між формою та змістом, між нормативністю та доцільністю. Її функціонування не можна зводити до репродукції довоєнних моделей, адже сама структура соціального простору, який вона має охопити та захистити, зазнає глибоких змін. Адміністративне право в такому контексті має не лише реагувати на загрози, а й передбачати їх, проєктуючи архітектуру публічної влади в режимі стійкої готовності до надзвичайних обставин. Взаємодія публічної влади з інститутами громадянського суспільства в сучасному адміністративно-правовому контексті набуває особливої ваги, адже саме в умовах глибокої соціальної напруги, спричиненої війною, активізується суспільна потреба у прозорому, відповідальному та діалогічному врядуванні. Військові дії, масова релокація населення, гуманітарні виклики та необхідність спільного спротиву вимагають не просто координації дій держави та суспільства, а нової якості взаємодії, що виходить за межі класичних адміністративних процедур. Публічна влада, з одного боку, зберігає монополію на прийняття рішень, що мають юридично зобов’язувальний характер, однак у реальних умовах її ефективність дедалі більше залежить від включення громадянських ініціатив до процесів розробки та реалізації управлінських рішень. Інститути громадянського суспільства - зокрема волонтерські об’єднання, аналітичні центри, правозахисні організації, самоврядні спільноти - виступають не як антагоністи публічної влади, а як її органічні партнери, здатні не лише контролювати, а й ініціювати, підсилювати, іноді - навіть компенсувати адміністративну спроможність держави у критичних точках [10]. Одним із ключових викликів сучасності є те, що нормативна основа адміністративного права часто не встигає за динамікою соціальних процесів. Правова регламентація форм участі громадськості у публічному управлінні здебільшого зберігає декларативний характер, не підкріплений дієвими механізмами імплементації. У результаті - співпраця між державними органами та громадянськими структурами іноді відбувається не завдяки правовій основі, а всупереч їй, що породжує фрагментарність і неоднорідність практик. Разом із тим, вітчизняне адміністративне право має у своєму арсеналі правові конструкції, які за належної адаптації до сучасних умов можуть стати інструментами правової гармонізації у сфері державно-громадської взаємодії. Йдеться про процедури адміністративного оскарження, публічні консультації, електронне врядування, участь у формуванні регіональних і місцевих програм, а також делегування окремих повноважень громадським структурам у сфері надання публічних послуг. Розширення таких механізмів є не лише питанням правового вдосконалення, а й безпосередньою умовою збереження довіри до публічної влади в умовах тривалої загрози та повоєнної реконструкції [11]. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 486 Перспективи правової гармонізації у взаєминах публічної влади та громадянського суспільства передбачають, передусім, концептуальне оновлення уявлень про суб’єктів владних відносин: від монополізованого суб’єкта до мережевого, відкритого до діалогу, здатного до спільного формування політик. Йдеться про поступову зміну моделі від ієрархічного адміністрування до управління, яке втілює принципи співучасті, прозорості та відповідальності перед суспільством. Власне така модель, базована на синергії державних і громадських механізмів, повинна стати засадничою для адміністративно-правового регулювання в новітньому українському контексті, який вимагає не лише перемоги у війні, а й глибокого цивілізаційного перетворення публічної влади. Висновки Узагальнюючи результати теоретичного осмислення публічної влади в системі сучасного адміністративного права, слід наголосити на глибинній трансформації цієї категорії як у концептуальному, так і в нормативно-інституційному вимірах. З одного боку, публічна влада залишається засадничою правовою категорією, що структурує всю вертикаль адміністративного управління, з іншого - вона дедалі більше набуває характеристик динамічного, адаптивного й відкритого феномену, що реагує на виклики нової реальності, зокрема в умовах повномасштабної війни, розв’язаної рф. Історико-правовий аналіз дозволяє простежити еволюцію поглядів на природу публічної влади - від сакралізованого, персоніфікованого її сприйняття до нормативно верифікованої, функціональної моделі, яка розгортається в площині публічного інтересу. В адміністративно-правовому дискурсі сучасності ця влада постає як багаторівнева система владних впливів, заснована на принципах легітимності, правової обмеженості, інституціоналізованої відповідальності та суспільної відкритості. Зазначені ознаки особливо виразно артикулюються в умовах надзвичайного правового режиму, коли публічна влада змушена діяти в обставинах правової нестабільності та соціальної напруги, проте не втрачаючи свого демократичного і правового характеру. Адміністративне право в таких умовах виконує функцію правового амортизатора - воно одночасно стримує можливі зловживання владою та забезпечує необхідну гнучкість для прийняття життєво важливих рішень. Водночас стало очевидним, що сучасна публічна влада не може бути ефективною без повноцінної взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Такий діалог вимагає правової гармонізації, розширення процедур участі, а також переосмислення самої природи публічності як відкритості до співтворення політик. Саме в синергії державних і громадських зусиль закладається потенціал для відбудови нової України - стійкої, правової, соціально інтегрованої. Список використаної літератури 1. Сергєєв, І. П. Державні установи давніх римлян: пізня республіка і рання імперія. https://www.academia.edu/download/96994789/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D 0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0 %BE%D0%B2%D0%B8.pdf 2. Мельник, Ю. (2024). До питання про визначення сутності та ознак публічної влади. Вісник післядипломної освіти: зб. наук. пр. Сер. Соціальні та поведінкові науки. Сер. Управління та адміністрування, 28(57), 219-231. https://ojs.uem.edu.ua/index.php/spn/article/download/727/1517 3. Богів, Я. С. (2020). Народний суверенітет та механізм його реалізації публічною владою: теоретико-правовий аспект (Doctoral dissertation, Львів, 2020). https://lpnu.ua/sites/default/files/2020/dissertation/4449/disertaciyna-robota-na-zdobuttyanaukovogo-stupenya-doktora-yuridichnikh-nauk-bogiv-yas.pdf 4. Бєлкін, Л. М., & Юринець, Ю. Л. (2019). Прикладні проблеми забезпечення конституційних прав громадян у процесі адаптації законодавства України до acquis Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 487 communautaire Європейського Союзу. Scientific works of National Aviation University. Series: Law Journal" Air and Space Law", 2(51), 59-64. https://jrnl.nau.edu.ua/index.php/UV/article/download/13779/19233 5. Стукан, Т. М. (2021). Публічна влада: характеристика, ознаки та форми прояву. http://biblio.umsf.dp.ua/jspui/bitstream/123456789/4678/1/7%20%20%D0%A1%D1%82% D1%83%D0%BA%D0%B0%D0%BD%20%D0%A2.%20%D0%9C..pdf 6. Стукан, Т. М. (2017). Термінологічний інструментарій дослідження дефініцій «державне управління» та «публічне управління». https://dspace.ksaeu.kherson.ua/handle/123456789/7143 7. Загурський, О. Б., & Король, В. С. (2020). Концептуальні підходи до розуміння феномену «публічне управління». http://repository.ukd.edu.ua/bitstream/handle/123456789/923/6.pdf?sequence=1&isAllowed =y 8. Верховна Рада України. (2015). Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII. Доступно за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/go/389-19 9. Виговський, Л. А. (2023). Реалізації публічної політики в Україні в умовах воєнного стану. П 68 Правові засади організації та здійснення публічної влади, 73. http://repositsc.nuczu.edu.ua/bitstream/123456789/22703/1/0053219.pdf#page=74 10. Васільєва, Л. (2023). Взаємодія органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в умовах децентралізації влади. Економічні горизонти, (1 (23)), 43-50. http://eh.udpu.edu.ua/article/download/272840/270416 11. Боняк, В., & Чепік-Трегубенко, О. (2023). Взаємодія органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в контексті забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб. https://er.dduvs.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/12107/2.pdf?sequence=1&isAllo wed=y