Psychosomatic disorders: current views on pathogenesis, diagnosis and treatment approaches = Психосоматичні розлади: сучасні погляди на патогенез, діагностику та підходи до лікування

257 УДК 615.854:159.9 DOI http://dx.doi.org/10.5281/zenodo.17316233 Т. О. Воронцова, Ю. В. Біднюк, Х. О. Яшан, У. М. Мудрик, С. С. Левенець ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ: СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПАТОГЕНЕЗ, ДІАГНОСТИКУ ТА ПІДХОДИ ДО ЛІКУВАННЯ Тернопільський національний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського Authors information Воронцова Т.О. https://orcid.org/0000-0002-5434-7064 Біднюк Ю.В. https://orcid.org/0009-0005-3204-8310 Яшан Х.О. https://orcid.org/0009-0008-1092-6487 Мудрик У.М. https://orcid.org/0000-0001-8078-0462 Левенець С.С. https://orcid.org/0000-0002-2400-8328 Summary. Vorontsova T. O., Bidnyuk Y. V., Yashan Kh. O., Mudryk U.M., Levenets S.S. PSYCHOSOMATIC DISORDERS: CURRENT VIEWS ON PATHOGENESIS, DIAGNOSIS AND TREATMENT APPROACHES. I.Ya. Horbachevsky Ternopil National Medical University, e-mail: [email protected]. The study aims to analyze the historical aspects of psychosomatic medicine development and to comprehensively systematize current knowledge on psychosomatic disorders, including their underlying mechanisms, clinical manifestations, and diagnostic approaches. Additionally, the study evaluates the effectiveness of contemporary treatment methods, such as psychotherapy, pharmacotherapy, and non-pharmacological interventions, and identifies directions for future research and practical recommendations for comprehensive patient management. Psychosomatic disorders remain one of the key interdisciplinary challenges in modern medicine: they combine somatic symptoms with a significant psychological component, increase the burden on primary care and specialized services, and reduce patients’ quality of life. Historically, the development of psychosomatic medicine evolved through psychoanalytic concepts (Freud), the classical works of Franz Alexander on “psychosomatic illnesses,” and George Engel’s idea of the biopsychosocial approach. Modern understanding is based on evidence of interactions among the nervous, endocrine, and immune systems (psychoneuroimmunology) and includes both psychotherapeutic and pharmacological interventions grounded in evidence-based practice. This article systematizes the historical stages of the discipline’s development, contemporary mechanistic models (HPA axis, sympatho-adrenal responses, cytokine dysregulation), diagnostic criteria (DSM-5, ICD-11), validated screening tools (PHQ-15, SSS-8), as well as evidence on the efficacy of cognitivebehavioral therapy, mindfulness-based approaches, and pharmacotherapy. Principles of multidisciplinary patient management are summarized, and practical recommendations for clinicians are provided. Key words: psychosomatics, psychosomatic disorders, stress, psychoneuroimmunology, diagnosis, treatment Реферат. Воронцова Т.О., Біднюк Ю.В., Яшан Х.О., Мудрик У.М., Левенець С.С. ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ: СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПАТОГЕНЕЗ, ДІАГНОСТИКУ ТА ПІДХОДИ ДО ЛІКУВАННЯ. Мета роботи - проаналізувати історичні аспекти розвитку психосоматичної медицини та досконало систематизувати сучасні дані про психосоматичні розлади, включаючи механізми їх формування, клінічні прояви та підходи до діагностики. Крім того, метою є оцінка ефективності сучасних методів лікування, таких як психотерапія, фармакотерапія та немедикаментозні втручання, а також визначення напрямків подальших досліджень і практичних рекомендацій для комплексного ведення пацієнтів із психосоматичними проблемами. Психосоматичні розлади залишаються -------------------------------------------- © Воронцова Т.О., Біднюк Ю.В., Яшан Х.О., Мудрик У.М., Левенець С.С. 258 однією з ключових міждисциплінарних проблем сучасної медицини: вони поєднують соматичні симптоми з помітним психічним компонентом, збільшують навантаження на первинну ланку й спеціалізовані служби та знижують якість життя пацієнтів. Історично формування психосоматичної медицини проходило через психоаналітичні концепції (Фрейд), класичні роботи Франца Александера щодо «психосоматичних хвороб» та ідею біопсихосоціального підходу Георга Енгеля. Сучасне розуміння базується на даних про взаємодію нервової, ендокринної та імунної систем (психонейроімунологія) та включає як психотерапевтичні, так і фармакологічні інтервенції на підставі доказів. У статті систематизовано історичні етапи розвитку дисципліни, сучасні механістичні моделі (HPAвісь, симпато-адреналові реакції, цитокінова дисрегуляція), діагностичні критерії (DSM-5, ICD-11), валідовані скринінгові інструменти (PHQ-15, SSS-8), а також дані щодо ефективності когнітивно-поведінкової терапії, майндфулнес-підходів і фармакотерапії. Узагальнено принципи мультидисциплінарного ведення пацієнтів та наведено практичні рекомендації для клініцистів. Ключові слова: психосоматика, психосоматичні розлади, стрес, психонейроімунологія, діагностика, лікування Уявлення про зв’язок «психічного» й «тілесного» мають давню історію, але як окрема медична дисципліна психосоматика стала формуватися в кінці XIX - на початку XX століть. Перші системні роздуми про роль психічних факторів у тілесних захворюваннях з’являлися в працях мислителів і клініцистів різних напрямків, а психоаналіз З. Фрейда додав ідеї про перетворення внутрішніх конфліктів у соматичні симптоми [1]. Франц Александер, якого інколи називають одним із творців психосоматичної медицини, запропонував концепцію специфічної психодинаміки для окремих «психосоматичних» хвороб і підкреслив роль особистісних і міжособистісних конфліктів у появі тілесних симптомів [2]. У 1977 р. Дж. Енгель запропонував біопсихосоціальну модель - радикальний відхід від вузько біомедичного погляду, що заклав основу для сучасного міждисциплінарного підходу у лікуванні соматичних і психічних розладів [3]. Останні три десятиліття показали, що зрушення в механістичних уявленнях (дані нейроендокринної й імунної біології, психонейроімунології) роблять психосоматику не «спекулятивною» гіпотезою, а полем, в якому є чіткі біологічні маркери і клінічно значущі інтервенції. Поширеність стійких соматичних симптомів у первинній ланці сягає значних показників і робить цю проблему надзвичайно актуальною для практичної медицини [4]. Метою роботи є аналіз історичних аспектів розвитку психосоматичної медицини та досконала систематизація сучасних даних про психосоматичні розлади, включаючи механізми їх формування, клінічні прояви та підходи до діагностики. Додатковою метою є оцінка ефективності сучасних методів лікування, таких як психотерапія, фармакотерапія та немедикаментозні втручання, а також визначення напрямків подальших досліджень і практичних рекомендацій для комплексного ведення пацієнтів із психосоматичними проблемами. Матеріали і методи дослідження Цей огляд ґрунтується на аналізі наукових публікацій з використанням електронних ресурсів PubMed, Scopus, Web of Science та Google Scholar та інші. Для пошуку літератури застосовувалися ключові слова та словосполучення: «psychosomatic disorders, psychoneuroimmunology, stress, biopsychosocial model, mechanisms of formation, clinical manifestations, psychotherapy, cognitive-behavioral therapy, mindfulness approaches, pharmacotherapy, diagnostic tools, somatic symptoms, cytokine dysregulation, neuroplasticity, treatment personalization» та інші. До огляду були враховані рецензовані наукові статті, систематичні огляди, метааналізи, клінічні рекомендації та монографії, які висвітлюють патогенез, клінічні прояви, методи діагностики та сучасні підходи до лікування психосоматичних розладів. Матеріали, до яких не було доступу в повному тексті, а також публікації, що не були англійською або українською мовою, були виключені. Аналіз літератури проводився з акцентом на історичні етапи розвитку 259 психосоматичної медицини (починаючи з часів Гіппократа, приділяючи особливу увагу представникам ХХ ст.), сучасні біопсихосоціальні концепції, психонейроімунологічні механізми, стандартизовані діагностичні інструменти (DSM-5, ICD-11, PHQ-15, SSS-8) та ефективність психотерапевтичних і фармакологічних втручань, підтверджених дослідженнями. Дані з різних джерел порівнювалися та узагальнювалися для створення цілісного огляду. Запропонований підхід дозволив оцінити сучасні тенденції у психосоматичній медицині та сформувати практичні рекомендації для клінічного застосування. Результати дослідження та їх обговорення Сучасні моделі патогенезу психосоматичних розладів спираються на інтеграцію трьох основних систем: нервової, ендокринної та імунної. Хронічний або повторюваний стрес активує гіпоталамо-гіпофізарно-надниркову (HPA) вісь і симпато-адреналову систему; це супроводжується підвищеною секрецією кортизолу, адреналіну та норадреналіну, що внаслідок тривалого впливу спричинює метаболічні зміни, імунну дисрегуляцію та нейрональні модифікації [5]. Хронічна активація HPA-вісі може призводити до стійкої дисфункції рекурсивних механізмів регуляції, наприклад зниження чутливості рецепторів глюкокортикоїдів, що підсилює прозапальні сигнали й змінює обробку болю й інтероцептивну чутливість [5]. У рамках психонейроімунології (PNI) доведено, що емоційні і соціальні фактори модулюють імунну відповідь: стрес і депресія асоціюються зі збільшенням рівня прозапальних цитокінів (IL-6, TNF-α) і зниженням протиракових імунних реакцій (наприклад, зниження активності NK-клітин), що має клінічне значення при хронічних інфекціях, аутоімунних станах і навіть онкології [6]. Далі, нейротрансмітерні системи (серотонінова й норадренергічна) беруть участь у регуляції настрою, сну та болю, їхня дисфункція часто співіснує з тяжкими соматичними симптомами [7]. Механістично це проявляється як посилення інтероцепції (збільшення прибуття сенсорної інформації від внутрішніх органів), зміни у центральній обробці болю (нейропластичні процеси в соматосенсорних і лімбічних структурах) та персистування «центрального» аспекту болю і дискомфорту навіть після усунення первинного периферичного тригеру [5]. Така модель пояснює, чому у великої частини пацієнтів симптоми зберігаються або рецидивують попри відсутність прогресуючої органічної патології. Клінічно пацієнти з психосоматичними розладами звертаються зі стійкими і/або численними соматичними скаргами: хронічні болі (голова, спина, абдомінальні болі), диспепсичні прояви, серцебиття, задишка, вегетативні симптоми, множинні функціональні розлади (синдром подразненого кишечника, функціональна диспепсія, фіброміалгія тощо) [4]. Діагностика у сучасних класифікаціях заснована не стільки на відсутності органічної причини, скільки на наявності надмірних когнітивних, емоційних або поведінкових реакцій на соматичні симптоми. Так, DSM-5 визначає Somatic Symptom Disorder (SSD) як наявність одного або більше соматичних симптомів, що спричиняють значний дистрес або функціональні розлади, супроводжуваних надмірними думками, переживаннями або поведінкою, пов’язаними із симптомами [8]. У Міжнародній класифікації ICD-11 відповідний діагноз (bodily distress disorder / persistent somatic symptom disorder) також акцентує увагу на тривалості симптомів і психобіологічних особливостях, не вимагаючи повної відсутності медичного пояснення [9]. На практиці корисно застосовувати стандартизовані інструменти скринінгу та моніторингу: PHQ-15 та SSS-8 (Somatic Symptom Scale-8) мають добру валідацію для оцінки тяжкості соматичних симптомів і чутливості до змін після лікування; останні метааналізи підтверджують їхню придатність у клінічній практиці [10]. Крім того, широко використовуються опитувальники тривоги і депресії (HADS), шкали якості життя та щоденники симптомів, що допомагають відстежувати динаміку та відповідь на мультидисциплінарний підхід до лікування [11, 12, 13]. Сучасні рекомендації наполягають на багатопрофільному, поетапному підході, орієнтованому на зменшення симптомів, підвищення функціональної активності та зниження використання непотрібних діагностичних процедур. Основні компоненти 260 лікування - психотерапія (переважно когнітивно-поведінкова терапія, CBT), фармакотерапія при супутніх розладах (антидепресанти), фізіотерапевтичні/реабілітаційні програми та профілактичні заходи з контролем стресу [14]. Психотерапія. Когнітивно-поведінкова терапія має найпотужнішу доказову базу: мета-аналізи RCT показують, що CBT ефективна у зниженні вираженості соматичних симптомів, тривоги, депресії та підвищенні фізичного функціонування у пацієнтів з соматичними симптомами/соматоформними розладами [15]. Також зростає доказова підтримка майндфулнес-орієнтованих підходів і терапії прийняття та відповідальності (ACT) у зниженні тяжкості симптомів при «bodily distress», хоча для цих методів потрібні додаткові масштабні RCT [16]. Важливим є також формат дистанційного CBT (iCBT), який показав ефективність і може бути корисним у випадках з обмеженим доступом до спеціалістів [17]. Фармакотерапія. Антидепресанти (SSRIs, SNRIs, трициклічні антидепресанти) демонструють помірну ефективність у полегшенні соматичних симптомів та супутніх депресивних і тривожних розладів; загальна якість доказів - середня, з варіабельністю між окремими класами й популяціями хворих [18]. Різні мета-аналізи свідчать, що комбіновані підходи (психотерапія + фармакотерапія) часто більш ефективні, ніж монотерапія, особливо у пацієнтів з високим ступенем коморбідної депресії чи тривоги [19]. Водночас лікарям слід враховувати індивідуальні реакції, побічні ефекти і ризики надмірного медикаментозного лікування; бензодіазепіни рекомендовані тільки для короткотривалого симптоматичного застосування через ризик залежності і погіршення довгострокового прогнозу [20]. Реабілітація й немедикаментозні втручання. Програми фізичної активності, біоповедінкові методи, техніки релаксації, навчання підвищення резилієнсу і покращення сну мають доказову підтримку для поліпшення функціонального стану та якості життя пацієнтів з хронічними соматичними симптомами [21]. Важливо, що раннє впровадження таких стратегій зменшує звернення до непотрібних обстежень і госпіталізацій. Клінічні практики радять організувати ведення хворих із психосоматичними розладами за принципом «stepped care»: рання оцінка і щадні втручання в первинній ланці (психоедукація, базовий CBT у форматі самодопомоги), більш інтенсивні психотерапевтичні і медикаментозні втручання у вторинній ланці, та полідисциплінарні програми для рефрактерних пацієнтів [22]. До клінічного протоколу пропонуємо додати: стандартизований скринінг (PHQ-15/SSS-8), оцінку коморбідної психопатології (HADS, PHQ-9), раннє спрямування на психотерапію для пацієнтів з високими балами і координоване лікування при загрозливих соматичних ознаках [10, 23]. Практичні поради для лікаря первинної ланки: розглядати психосоматичний компонент при рецидивуючих чи мультиморбідних симптомах, уникати «надмірної діагностики», що може погіршувати тривогу пацієнта, проводити ясну психоедукацію і пропонувати структуровану планову стратегію лікування з координацією між терапевтом, психіатром/психотерапевтом і реабілітологом [4, 14]. Незважаючи на значне розширення знань, у психосоматичній медицині лишаються відкриті питання. Потрібно більше високоякісних RCT для порівняння різних психологічних підходів (CBT vs ACT vs MBCT) у різних субпопуляціях, а також уточнення фармакологічного алгоритму (які препарати при якому соматичному групуванню приносять найбільшу користь). Також нагальною є розробка біомаркерів, що допомогли б індивідуалізувати лікування - від нейровізуалізації до імунних і ендокринних маркерів (цитокіни, кортизольні ритми) [16,22]. Нарешті, у сучасних соціально-політичних умовах (включно з тривалими стресами, пандемією і війнами) необхідно вивчати вплив масових травм на поширеність persistent physical symptoms і оптимізувати системи охорони здоров’я для роботи з великою когортною популяцією пацієнтів із психосоматичними потребами [24]. Висновки Психосоматичні розлади - складні, мультисистемні стани з вираженою взаємодією психіки, нервової, ендокринної та імунної систем. Історичний поступ від психоаналітичних уявлень (Фрейд, Александер) до біопсихосоціального підходу (Енгель) і сучасної 261 психонейроімунології змінив клінічні алгоритми: сьогодні діагностика орієнтована на поведінкові та когнітивні маркери, а лікування має бути комплексним, базуватись на доказах (CBT, майндфулнес-терапії, за потреби - антидепресанти) і включати профілактику, реабілітацію та соціальну підтримку. Подальші дослідження повинні фокусуватися на персоналізації терапії, пошуку біомаркерів і розробці доступних моделей допомоги в умовах обмежених ресурсів. References/Література 1. Wittkower ED. Historical perspective of contemporary psychosomatic medicine. Int J Psychiatry Med. 1974; 5(4): 309–319. doi:10.2190/3E22-QE77-PMDY-CWDD. 2. Alexander F. The development of psychosomatic medicine. Psychosom Med. 1962; 24: 13–24. doi:10.1097/00006842-196201000-00004. 3. Bolton D, Gillett G. The Biopsychosocial Model 40 Years On. In: Bolton D, Gillett G, editors. The Biopsychosocial Model of Health and Disease: New Philosophical and Scientific Developments. Cham (CH): Palgrave Pivot; 2019. Chapter 1. doi:10.1007/978-3-03011899-0_1. 4. Husain M, Chalder T. Medically unexplained symptoms: assessment and management. Clin Med (Lond). 2021; 21(1): 13–18. doi: 10.7861/clinmed.2020-0947. 5. Sharan P, Vellapandian C. Hypothalamic-Pituitary-Adrenal (HPA) Axis: Unveiling the Potential Mechanisms Involved in Stress-Induced Alzheimer's Disease and Depression. Cureus. 2024; 16(8): 67595. doi: 10.7759/cureus.67595. 6. Kautz MM. Applications of psychoneuroimmunology models of toxic stress in prevention and intervention efforts across early development. Brain Behav Immun Health. 2021; 16: 100322. doi: 10.1016/j.bbih.2021.100322. 7. Liu Y, Zhao J, Fan X, Guo W. Dysfunction in serotonergic and noradrenergic systems and somatic symptoms in psychiatric disorders. Front Psychiatry. 2019; 10: 286. doi: 10.3389/fpsyt.2019.00286. 8. D'Souza RS, Hooten WM. Somatic symptom disorder. In: StatPearls. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2025. Updated 2023. 9. Gureje O, Reed GM. Bodily distress disorder in ICD-11: problems and prospects. World Psychiatry. 2016; 15(3): 291–292. doi: 10.1002/wps.20353. 10. Kroenke K, Spitzer RL, Williams JB. The PHQ-15: Validity of a new measure for evaluating the severity of somatic symptoms. Psychosom Med. 2002; 64(2): 258–266. doi: 10.1097/00006842-200203000-00008. 11. Agarwal V, Nischal A, Praharaj SK, Menon V, Kar SK. Clinical practice guideline: Psychotherapies for somatoform disorders. Indian J Psychiatry. 2020; 62(Suppl 2): 263– 271. doi: 10.4103/psychiatry.IndianJPsychiatry_775_19. 12. Kucher SV, Mudra UO, Hanberher II, Mysula MS, Mysula YI, Dzhyvak VH. et al. Investigation of increased levels of anxiety and depression impact on the quality of life in patients with irritable bowel syndrome. World of Medicine and Biology. 2025; 2(92): 89-94. doi:10.26724/2079-8334-2025-2-92-89-94. 13. Dzhyvak V, Protsailo M, Voroncova T, Levenets S, Mudryk U, Yarema N. et al. Assessment of quality of life in students with connective tissue dysplasia. Prospects and Innovations of Science. 2024; 1(35): 771-787. doi:10.52058/2786-4952-2024-1(35)-771-787. 14. Henningsen P. Management of somatic symptom disorder. Dialogues in Clinical Neuroscience. 2018; 20(1): 23–31. doi: 10.31887/DCNS.2018.20.1/phenningsen. 15. Liu J, Gill NS, Teodorczuk A, Li ZJ, Sun J. The efficacy of cognitive behavioural therapy in somatoform disorders and medically unexplained physical symptoms: A meta-analysis of randomized controlled trials. J Affect Disord. 2019; 245: 82–93. doi: 10.1016/j.jad.2018.10.114. 16. Maas genannt Bermpohl F, Hülsmann L, Martin A. Efficacy of mindfulnessand acceptance-based cognitive-behavioral therapies for bodily distress in adults: a meta-analysis. Front Psychiatry. 2023; 14: 1160908. doi: 10.3389/fpsyt.2023.1160908. 17. Matsumoto K, Hamatani S, Shimizu E. Effectiveness of videoconferencedelivered cognitive behavioral therapy for adults with psychiatric disorders: systematic and meta- 262 analytic review. J Med Internet Res. 2021; 23(12): 31293. doi: 10.2196/31293. 18. Kleinstäuber M, Witthöft M, Steffanowski A, van Marwijk H, Hiller W, Lambert MJ. Pharmacological interventions for somatoform disorders in adults. Cochrane Database Syst Rev. 2014; (11): CD010628. doi: 10.1002/14651858.CD010628.pub2. 19. Matsumoto K, Hamatani S, Shimizu E. Effectiveness of videoconferencedelivered cognitive behavioral therapy for adults with psychiatric disorders: systematic and metaanalytic review. J Med Internet Res. 2021; 23(12): 31293. doi: 10.2196/31293. 20. National Institute for Health and Care Excellence (NICE). Generalised anxiety disorder and panic disorder in adults: management (Clinical guideline CG113). Published: 26 January 2011; Last updated: 15 June 2020. www.nice.org.uk/guidance/cg113 21. Reuland DS, O’Leary MC, Crockett SD, Farr DE, Ferrari RM, Malo TL. et al. Centralized colorectal cancer screening outreach in federally qualified health centers: a randomized clinical trial. JAMA Netw Open. 2024; 7(11): 2446693. doi: 10.1001/jamanetworkopen.2024.46693. 22. Malarkey WB. Psychoneuroimmunology and the research of Janice KiecoltGlaser: It informs self-care and the practice of medicine. Comprehensive Psychoneuroendocrinology. 2024; 20: 100260. doi: 10.1016/j.cpnec.2024.100260. 23. EURONET-SOMA Group. The overlooked burden of persistent physical symptoms: a call for action in European healthcare. Lancet Reg Health Eur. 2025; 48: 101140. doi: 10.1016/j.lanepe.2024.101140. 24. Löwe B. Persistent physical symptoms: definition, genesis, and implications for treatment. Lancet. 2024; 403(10347): 1234–1242. doi: 10.1016/S0140-6736(24)00623-8. Внесок авторів/ authors’ contribution: Всі автори зробили рівний внесок у підготовку та написання цієї статті. Автори заперечують використання штучного інтелекту при написанні статті. Фінансування /Funding Це дослідження не отримало зовнішнього фінансування. Заява про доступність даних / Data Availability Statement Вся інформація знаходиться у відкритому доступі. Конфлікт інтересів /Conflicts of Interest Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів Робота надійшла в редакцію 26.08.2025 року. Рекомендована до друку на засіданні редакційної колегії після рецензування