ВПЛИВ ЦИФРОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ НА СОЦІАЛЬНУ СТАБІЛЬНІСТЬ: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ІНКЛЮЗІЇ МЕТОДАМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

EAST EUROPEAN ASSOCIATION OF SCIENTISTS СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕКОНОМІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПРАВОВИЙ ТА ОСВІТНІЙ ВИМІРИ Колективна монографія за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик WARSAW, POLAND 2025 СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕКОНОМІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПРАВОВИЙ ТА ОСВІТНІЙ ВИМІРИ КОЛЕКТИВНА МОНОГРАФІЯ за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик Warsaw, Poland 2025 East European Association of Scientists УДК 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 С 93 Автори: Зоряна Бурик (ред.), Андрій Шинькович (розділ 1), Наталія Росоха (розділ 2), Тетяна Ханецька, Світлана Поліщук (розділ 3), Юрій Коміренко (розділ 4), Катерина Якушко (розділ 5), Ольга Гончарук (розділ 6), Ігор Горбань (розділ 7), Валерій Зубенко (розділ 8), Юрій Чикриж (розділ 9), Уляна Безкоровайна, Роксолана Неділько, Оксана Яремчук (розділ 10), Оксана Приходько (розділ 11), Андрій Войцещук, Інна Гуцул, Віктор Мартинюк (розділ 12), Олена Мартиненко (розділ 13), Юрій Бондаренко (розділ 14), Аліна Парасєй-Гочер, Інна Цибенко (розділ 15), Катерина Гурковська (розділ 16), Олександра Кузьменко, Альона Пащенко (розділ 17), Микола Старинський, Жанна Завальна (розділ 18). Рецензенти О. І. Пархоменко-Куцевіл, д-р держ. упр., професор, Університет Григорія Сковороди в Переяславі. О. В. Птащенко, д-р екон. наук, професор, Західноукраїнський національний університет. Г. М. Сюта, д-р філол. наук, професор, Інститут української мови Національної академії наук України. Рекомендовано до публікації рішенням науково-технічної радиГО «Східно-Європейська спілка науковців» (протокол № 19 від 27 жовтня 2025 року). С 93 Сучасні виклики і стратегії забезпечення комплексної безпеки: економічний, соціальний, психологічний, інформаційний, військовий, правовий та освітній виміри = Contemporary Challenges and Strategies for Ensuring Comprehensive Security: Economic, Social, Psychological, Information, Military, Legal, and Educational Dimensions : колективна монографія ; за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик. — Warsaw : East European Association of Scientists, 2025. — viii+481 p. DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.17636317 ISBN 978-83-68212-07-5 (e-Book) Монографія присвячена комплексному дослідженню сучасних викликів та стратегій забезпечення комплексної безпеки держави і суспільства. У роботі розглянуто ключові виміри безпеки, зокрема економічний, соціальний, психологічний, правовий та інформаційний. Проведено аналіз загроз, що виникають в умовах воєнного стану та глобальних трансформацій. Окрему увагу приділено проблемам соціально-психологічної адаптації населення, зокрема з посттравматичним синдромом в учасників бойових дій, емоційною вразливістю підлітків, роботою на деокупованих територіях та вдосконаленню правових механізмів захисту прав військовослужбовців, корпоративних прав, протидії тероризму та домашньому насильству. Запропоновано стратегічні підходи до посилення стійкості держави, що враховують як управлінські інновації, так і роль громадянського суспільства. УДК 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 ISBN 978-83-68212-07-5 (e-Book) © Авторів окремих розділів, 2025 UDK 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 Authors: Edited by Zoriana Buryk Andrii Shynkovych (Chapter 1), Nataliia Rosokha (Chapter 2), Tetiana Khanetska, Svitlana Polishchuk (Chapter 3), Yurii Komirenko (Chapter 4), Kateryna Yakushko (Chapter 5), Olha Honcharuk (Chapter 6), Ihor Horban (Chapter 7), Valerii Zubenko (Chapter 8), Yurii Chykryzh (Chapter 9), Uliana Bezkorovaina, Roksolana Nedilko, Oksana Yaremchuk (Chapter 10), Oksana Prykhodko (Chapter 11), Andrii Voitseshchuk, Inna Hutsul, Viktor Martyniuk (Chapter 12), Olena Martynenko (Chapter 13), Yurii Bondarenko (Chapter 14), Alina ParasieiHocher, Inna Tsybenko (Chapter 15), Kateryna Hurkovska (Chapter 16), Oleksandra Kuzmenko, Alona Pashchenko (Chapter 17), Mykola Starynskyi, Zhanna Zavalna (Chapter 18). Z. Buryk (Ed.), Contemporary Challenges and Strategies for Ensuring Comprehensive Security: Economic, Social, Psychological, Information, Military, Legal, and Educational Dimensions: collective monograph. Warsaw: East European Association of Scientists, 2025. viii+481 p. http://doi.org/10.5281/zenodo.17636317 Reviewers: Oksana Parkhomenko-Kutsevil, Doctor of Sciences (Public Administration), Professor, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav. Olena Ptaschenko, Doctor of Sciences (Economics), Professor, West Ukrainian National University. Halyna Siuta, Doctor of Sciences (Philology), Professor, Institute of the Ukrainian Language of the National Academy оf Sciences of Ukrаinе. ISBN 978-83-68212-07-5 (eBook) East European Association of Scientists sp. z o. o. ul. JANOWIECKA, nr 17A, lok. 3, miejsc. WARSZAWA, kod 03-887, poczta WARSZAWA, kraj POLSKA Copyright © 2025 Authors. All rights reserved. The e-book is published at https://www.eeast.net This Open Access e-book is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial (CC BY-NC) 4.0 International License. No part of this e-book may be reproduced, transmitted, or converted in any format or by any electronic, mechanical, recording, or other means without the written permission of the Eastern European Association of Scientists sp. z o. o. The author is solely responsible for the accuracy of the translation, facts, quotations, place names, proper names, organizations, companies, institutions, and other data. Publisher: Myroslav Buryk Editorial Project Manager: Zoriana Buryk Production Project Manager: Mykola Biloshkurskyi iv ЗМІСТ РОЗДІЛ 1. Інформаційно-аналітичне забезпечення асекурації продовольчої безпеки: методологія, індикатори та напрями удосконалення…………………………………………………………………………………… 1 РОЗДІЛ 2. Вплив цифрових трансформацій на соціальну стабільність: забезпечення соціальної безпеки та інклюзії методами соціальної роботи…………………………………………………………………………….... 35 РОЗДІЛ 3. Стратегії подолання ПТСР в учасників бойових дій………...... 70 РОЗДІЛ 4. Національні культури – гарант збереження людської ідентичності, духовного виміру людства та миру в умовах глобальних викликів………………………………………………………………………….. 104 РОЗДІЛ 5. Cultural Safety: Dialogue, Tolerance, Conflict Prevention…......... 150 РОЗДІЛ 6. Боротьба з тероризмом через призму правового регулювання………………………………………………………………………………............ 187 РОЗДІЛ 7. Роль технологічних аспектів у вирощуванні сої як чинника продовольчої безпеки України…………………………………………..... 205 РОЗДІЛ 8. Підвищення ефективності вирощування кукурудзи на зерно через оптимізацію технології для забезпечення продовольчих потреб України………………………………………………………………………………....... 222 РОЗДІЛ 9. Вплив елементів технології вирощування на продуктивність гороху в контексті продовольчої стабільності України……………………………………………………………………………………………..... 239 РОЗДІЛ 10. Державне управління у сфері охорони здоров’я в контексті комплексної безпеки: виклики та стратегічні підходи……… 256 РОЗДІЛ 11. Правові виклики та механізми захисту прав військовослужбовців як елемент забезпечення комплексної безпеки в умовах збройних конфліктів……………………………………………………………. 272 v РОЗДІЛ 12. Правовий механізм захисту корпоративних прав у системі забезпечення національної безпеки……………………………………… 305 РОЗДІЛ 13. Соціальна робота в умовах деокупації: виклики, стратегії, роль благодійних фондів…………………………………………………… 337 РОЗДІЛ 14. Фандрейзинг у діяльності благодійних фондів: сучасні підходи та безпековий вимір…………………………………………………………....... 366 РОЗДІЛ 15. Емоційна вразливість підлітків у воєнний час як фактор соціально-психологічної безпеки: виклики, прояви, напрями підтримки………………………………………………………………………………………...... 399 РОЗДІЛ 16. Основні проблеми та шляхи вдосконалення діяльності суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану…………………………..... 415 РОЗДІЛ 17. Прогнозування розвитку торговельного підприємства: практичне застосування сценарного підходу та моделей штучного інтелекту…………………………………………………………………………………………..... 434 РОЗДІЛ 18. Бюро економічної безпеки в механізмі забезпечення фінансової безпека держави та її сталого розвитку…………………………… 462 vi АНОТАЦІЯ олективна монографія присвячена комплексному дослідженню сучасних викликів та стратегій забезпечення комплексної безпеки України. Актуальність роботи зумовлена безпрецедентними загрозами, що постали перед державою та суспільством внаслідок повномасштабної збройної агресії, глобальних трансформацій та необхідності адаптації системи державного управління до умов воєнного стану. Традиційні підходи до безпеки виявляються недостатніми, що вимагає міждисциплінарного аналізу її ключових вимірів: економічного, соціального, психологічного, інформаційного, військового, правового та освітнього. Метою монографії є теоретико-методологічне обґрунтування та розробка практичних стратегій для посилення стійкості держави. Це включає аналіз специфічних загроз у кожному з вимірів безпеки та формування інноваційних управлінських підходів, спрямованих на захист населення, збереження ідентичності та забезпечення сталого розвитку в умовах екзистенційних викликів. У монографії детально проаналізовано багатовимірну структуру комплексної безпеки. В економічному вимірі особливу увагу приділено забезпеченню продовольчої безпеки. Досліджено інформаційно-аналітичні підходи до її асекурації та проаналізовано конкретні технологічні аспекти вирощування стратегічних культур (сої, кукурудзи та гороху) для задоволення продовольчих потреб. Окремо розглянуто механізми забезпечення фінансової безпеки держави, зокрема роль Бюро економічної безпеки, та застосування сучасних методів прогнозування, включаючи сценарний підхід та моделі штучного інтелекту, для управління розвитком підприємств. К vii Глибоко досліджено соціально-психологічний вимір, що опинився під найбільшим тиском внаслідок війни. Запропоновано конкретні стратегії подолання посттравматичного стресового розлалду в учасників бойових дій. Проаналізовано виклики соціально-психологічної адаптації населення, зокрема емоційну вразливість підлітків у воєнний час. Розглянуто нові завдання соціальної роботи в умовах цифрових трансформацій та специфіку її організації на деокупованих територіях, підкреслюючи роль благодійних фондів та фандрейзингу в цьому процесі. Також проаналізовано проблеми протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану. У правовому та адміністративному вимірі робота фокусується на адаптації законодавства до нових загроз. Проаналізовано правове регулювання боротьби з тероризмом, механізми захисту прав військовослужбовців та захисту корпоративних прав як елементу національної безпеки. Окремий розділ присвячено викликам та стратегічним підходам у державному управлінні сферою охорони здоров’я в контексті комплексної безпеки. Нарешті, у культурному та інформаційному вимірі обґрунтовано роль національних культур як гаранта збереження ідентичності та проаналізовано концепцію «культурна безпека» (cultural safety), діалогу та толерантності як інструментів запобігання конфліктам. Дослідження підтверджує, що забезпечення комплексної безпеки в сучасних умовах вимагає системного та інтегрованого підходу, що виходить за межі суто військової чи економічної сфери. Монографія доводить, що стійкість держави (state resilience) ґрунтується на синергії ефективного державного управління, стійкої соціально-психологічної адаптації суспільства, надійних правових механізмів та збереженні культурної ідентичності. viii Автори наголошують на необхідності впровадження інноваційних управлінських моделей, активної цифрової трансформації соціальної сфери та посилення взаємодії між державними інституціями та громадянським суспільством, зокрема благодійними фондами. Запропоновані у роботі стратегії та практичні рекомендації спрямовані на посилення здатності України протистояти гібридним загрозам та забезпечити основу для сталого повоєнного відновлення. КЛЮЧОВІ СЛОВА: продовольча безпека, соціальна безпека, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), націоналізм, культурна безпека (cultural safety), тероризм, соя, кукурудза, горох, державне управління, військовослужбовці, корпоративні права, соціальна робота, фандрейзинг, підлітки, домашнє насильство, прогнозування, фінансова безпека. 41 Сучасні вчені, зокрема У. Бек 3, А. Гіденс 11 і Дж. Уррі 30, стверджують, що нові небезпеки є широкомасштабні: вони проходять через кордони, не визнають національних меж і все більше стають цифровими. Це й кібер-загрози, і неправдива інформація, а також цифрове виключення яке особливо небезпечне для вразливих груп населення. Ризики також набувають міждисциплінарного характеру, охоплюючи економічні, екологічні, соціальні та інформаційні сфери, що ускладнює їх передбачення й управління ними. Тому у соціальній роботі, поняття «соціальної безпеки» слід розуміти як практичну мету – стан, в якому людина, сім’я чи спільнота має доступ до засобів захисту від можливих загроз і до допомоги у подоланні життєвих труднощів. Це поняття включає декілька аспектів: − економічний аспект – фінансову стабільність, яка забезпечується доступом до працевлаштування та соціальної допомоги уразі відсутності роботи; − соціальний аспект – участь у суспільному житті, подолання дискримінації, боротьба з ізоляцією та ексклюзією; − психологічний аспект передбачає надання психологічної підтримки формування відчуття захищеності, сприяння відновленню, стабілізації та збереженні психічного здоров’я. − культурний аспект – захист і збереження культурної ідентичності; толерантне ставлення один до одного; − цифровий аспект – доступ до електронних ресурсів, охорона персональних даних, набуття цифрових компетенцій. З огляду на ці аспекти, соціальний працівник є містком між людиною і системою і активно впливає на зміну самої системи, формуючи правила взаємодії, просуваючи нові ідеї, зміцнюючи взаємодію та довіру. Аналізуючи вище сказане можна зробити висновки, що поняття «соціальної безпеки» розглядається як соціальна стабільність, яка не є 42 постійним станом, а скоріше процесом адаптації до змін. Вона існує тоді, коли суспільні організації працюють так як очікують споживачі, сприяючи солідарності та підтримуючи довіру між групами. Стабільність не включає відсутність змін, а передбачає вміння суспільства успішно пристосовуватися, справлятись із новосформованими небезпеками. У теперішніх реаліях стабільність все більше залежить від уміння установ соціального захисту, зокрема соціальної роботи, надавати вчасну підтримку у відповідь на багато соціальних проблем сьогодення – від екологічних криз до цифрової ізоляції. В наукових працях З. Бау мана 1, який говорить про «плинну сучасність», підкреслюється необхідність постійного оновлення інституційних мереж у світі, що змінюється швидше ніж раніше приймалися рішення. Науковці та практики звертають увагу на феномен соціальної вразливості. Своє бачення цього поняття запропонувала О. Рендзяк 24, аналізуючи категорії соціальної вразливості людей. Автор стверджує, що «соціальна вразливість» – це властивість людини (групи, спільноти), яка показує міру її здатності справлятись з важкими обставинами у балансі чутливості стійкості і гнучкості» 24. Вона означає здатність системи правильно сприймати вплив зовнішніх загроз, ефективно їм протистояти, адаптуватися до нових умов, трансформувати внутрішні процеси і відновлювати роботу після дії негативних чинників. До найбільш вразливих груп населення відносяться ті, які з об’єктивних причин (вік, стан здоров’я, соціальний статус, наявність інвалідності, вимушена зміна місця вимушена проживання тощо) мають низьку здатність протистояти негативним соціальним або економічним змінам. Сюди можуть входити літні люди, діти-сироти, люди з інвалідністю, безробітні, мігранти, внутрішньо переміщені особи малозабезпечені сім’ї жертви насильства. Але важливо підкреслити: вразливість – це не лише про слабкість, а й про потребу у підтримці, яка може підвищити психологічну стійкість і здатність 43 до спротиву. У роботі з такими групами соціальний працівник виконує роль помічника – допомагає зрозуміти власні ресурси, мобілізувати підтримку громади, забезпечити доступ до послуг та гарантує реалізацію прав. А фахова соціальна робота, в свою чергу, виконує розвиткову роль і є основний напрямок роботи, що спрямований на підтримку людей у труднощах, кризовій ситуації чи суспільних потрясіннях, а також на розвиток потенціалу, самостійності, активної участі у житті громади. Соціальна робота виходить за межі звичайної підтримки і повільно стає мультидисциплінарною роботою, яка охоплює багато напрямів діяльності, спрямованих на допомогу, забезпечення соціальної стійкості, сприяння пристосуванню та убезпечення від загроз. Першочерговою є превентивна діяльність соціального працівника, яке має на меті своєчасне виявлення можливих соціальних ризиків та чинників, що можуть порушити життя окремих людей або груп чи цілих громад. Основна ціль такої роботи – зменшити ймовірність виникнення кризових ситуацій через попередження, раннє втручання та зниження тиску на соціальні інституції. Інтервенційну функцію соціальна робота виконує у тих випадках, що вже несуть в собі соціальну небезпеку. Вона включає надання термінової допомоги людям або групам, які потребують негайного втручання, зокрема – підтримки в прийнятті рішень, задоволенні основних соціальних потреб, організації доступу до потрібних ресурсів і сервісів. Після проходження гострої стадії кризи важливе значення має реабілітаційна функція, яка спрямована на відновлення особистісного, психологічного та соціального функціонування людей, що зазнали втрат, ран або великих змін в житті. Ця роль включає заходи для підтримки постраждалих у подоланні наслідків травматичних випадків, формуванні нових стратегій життя, зміцненні психоемоційної стабільності. В умовах збільшення соціальної нерівності зростає важливість захисту прав людей. Йдеться про підтримку тих груп, які не мають достатніх 44 можливостей впливати на суспільство або їхні інтереси недостатньо представлені. Ця діяльність спрямована на подолання бар’єрів, виключення дискримінації, забезпечення рівного доступу до допомоги та справедливості, а також впливає на правила, які визначають життя вразливих категорій. Не менш важливою є розвиткова функція, що підтримує процеси зростання в суспільстві. Вона передбачає розвиток життєвих навичок, самостійності, відповідальності та активного громадянства; реалізує як внутрішні ресурси людини так і зовнішні можливості громади або суспільства загалом. Ця функція дає змогу перейти від моделі пасивної допомоги до активної участі в процесах зміцнення себе та подоланні викликів. Окрему роль у сучасній практиці соціальної роботи має об’єднання цифрових технологій. Вони стають сильним інструментом у наданні послуг – від онлайн-консультацій до платформ управління кейсами. Так, соціальний працівник мусить вирішувати ряд нових проблем, таких як забезпечення цифрової інклюзій, захист персональних даних, допомога в цифровій грамотності. Усе це стає частиною щоденної практики соціального працівника. Тому, соціальна робота – це робота яка об’єднує розумне планування і велике людське співчуття. Вона побудована на вірі у гідність кожної людини у можливість змінювати життя на краще, навіть в час нестабільності та невизначеності. Саме ця філософія робить соціальну роботу дуже важкою в часи швидкоплинних змін. Соціальні явища, що спостерігаються в масштабах світового рівня в умовах сьогодення – такі як глобалізація, масова міграція, цифрові зміни, екологічні проблеми та війни – вагомо впливають на умови життя і добробут вразливих груп населення. Такий вплив є багатогранним, глибоким і постійно зростаючим. Ці процеси не існують окремо: вони тісно 45 переплетені між собою, змінюючи шляхи одне одного та створюючи нові соціальні реальності. Слід відзначити, що цифрові тенденції зумовлюють напруженість у суспільстві, що лише посилює дисбаланс в соціальному просторі і поглиблюють соціальне виключення. Люди, які вже перебувають у складних життєвих обставинах, більше відчувають тиск – через втрату домівки, роботи, обмежений доступ до цифрових сервісів, погіршення екологічних умов чи нестачу соціальних ресурсів. Ці умови посилюють існуючі проблеми та створюють нові потреби, що вимагає негайного реагування та глибшого розуміння з боку систем соцзахисту. Глобалізація, що показує зростання зв’язків та залежності між країнами, створює як нові можливості так і нові загрози. З одного боку це допомагає поширенню технологій, знань та культурних обмінів, але з іншого – поглиблює економічну нерівність веде до стандартизації культурних норм, нівелюючи унікальність ідентичностей. На зміну локальним приходять глобальні ринки праці. Значна кількість країн виявилися поза межами світового прогресу. Навіть країни з високим рівнем життя не змогли уникнути цього: процеси глобалізації стали поштовхом до економічних криз, ставлячи потребу об’єднувати зусилля – як у випадку маленьких європейських держав, які мають разом працювати проти великих викликів на світовому ринку. І, водночас, країни-гіганти, такі як Росія чи Індія, зустрічаються з загрозою внутрішнього розпаду й нестабільності. У випадку швидкого зростання світової економіки спостерігається посилення суспільних проблем: підвищення рівня бідності, злочинів, загроз тероризму, погіршення екології. Це усе створює нові зони екологічної, і гуманітарної небезпеки та примушує думати по-новому про пріоритети розвитку людства в умовах глобальних тенденцій. 46 Для вразливих груп, таких як, наприклад, молодь без навчання та професійної підготовки. Для цієї категорії це може зумовити зменшення шансів отримати роботу, оскільки без потрібних навичок і знань знижується їхня конкурентоспроможність на світовому ринку праці. Соціальна робота в часи глобалізації вирішує питання адаптації до цих змін, розробляючи програми, що беруть до уваги міжнародний контекст, і посилює співпрацю з міжнародними організація. Міграція, як вимушена, так і за власним бажанням, є одним із найпотужніших чинників змін у суспільстві. Люди, які змінюють місце проживання та ті, хто шукає захист часто стикаються з упередженим ставленням, соціальною відстороненістю, складністю адаптації до іншої культури та труднощами з доступом до основних соціальних послуг. У таблиці 1 представлено порівняльний аналіз основних показників, що характеризують стан міжнародної міграції у світі в період з 2000 року по 2024 рік відповідно до даних World Migration Report 27. Таблиця 1. Порівняльний аналіз основних показників міжнародної міграції у світі в період з 2000 року по 2024 рік Соціальні процеси і явища 2000 2024 Орієнтовна чисельність міжнародних мігрантів 150 млн 281 млн Орієнтовна чисельність людей у світі, що є мігрантами 2,8% 3,6% Частка жінок серед міжнародних мігрантів 47,5% 48,0% Частка дітей серед міжнародних мігрантів 16,0% 10,1% Регіон з найбільшою чисельністю міжнародних мігрантів Океанія Океанія Країна з найбільшою чисельністю міжнародних мігрантів ОАЕ ОАЕ Чисельність трудових мігрантів - 169 млн Показник міжнародних грошових переказів (дол. США) 128 млрд 831 млрд Чисельність біженців 14 млн 35,4 млн Чисельність внутрішньо переміщених осіб 21 млн 71,4 млн Джерело: 27 Протягом цього періоду загальна кількість міжнародних мігрантів зросла з 150 млн до 281 млн осіб. Це говорить про вагоме збільшення масштабу глобальної мобільності населення. Частка мігрантів в структурі 47 світового населення підвищилася з 2,8% до 3,6% – це є ознакою зростання впливу міграційних процесів на демографічну і соціальну динаміку. Водночас видно певну стабільність розподілу за статтю: частка жінок серед міжнародних мігрантів зросла незначною мірою – з 47,5% до 48,0%. А ось частка дітей серед мігрантів впала з 16,0% в 2000 році до 10,1% в 2024 році що може показувати зміни у типах та причинах міграції (переважання трудової або вимушеної міграції серед дорослих). Океанія має переш місце в списку з найбільшою кількістю міжнародних мігрантів серед світового населення. А Об’єднані Арабські Емірати є країною з найбільшим відсотком мігрантів. У 2024 році вперше записано дані про число трудових мігрантів – 169 млн людей, що складає значну частину загального потоку міграції. Спостерігається швидке зростання міжнародних грошових переказів: з 1 28 млрд доларів США в 2000 році до 831 млрд доларів США в 2024 році. Збільшення числа біженців (з 14 млн до 35,4 млн) та внутрішньо переміщених осіб (з 21 млн до 71,4 млн) показує на глибокі кризові явища, викликані військовими конфліктами екологічним катастрофами, та політичними репресіями у різних частинах світу 27. Війна, як найбільш дестабілізуючий фактор, викликає масову міграцію, знищення інфраструктури, економічну кризу та глибокі психологічні травми. Найбільш дезадаптованими категоріями населення стають внутрішньо або вимушено переміщені особи (ВПО), ветерани та їх родини, діти та підлітки, які постраждали від збройних конфліктів. Також це стосується людей з психічними розладами. Цифрові технології в період війни можуть бути як засобом для зв’язку і отримання допомоги, так і способом пропаганди та психологічного тиску. Для цих груп цифрова нерівність може нести особливо руйнівний вплив, обмежуючи доступ до життєво важливих послуг. 48 Дигітальна зміна, в цьому сенсі, може бути двобічною: з одного боку, дигітальні засоби зв’язку дають змогу підтримувати контакти з родиною і спільнотою, а також отримувати знання про можливості інтеграції; з іншого боку – відсутність доступу до цифрових технологій або умінь їх використати створює новий бар’єр для переходу, посилюючи цифрову, а отже і соціальну нерівність. Фахова соціальна робота відіграє важливу роль для такої категорії як мігранти та переселенці, зосереджуючи свою діяльність на психосоціальній підтримці при отримання травм і в стресових ситуаціях. Це сприяє покращенню якості життя та інтеграції в суспільство. Робота соціального працівника включає в себе юридичну допомогу, соціально-медичні послуги, освітні можливості і працевлаштування. В такому контексті слід відзначити, що соціальна робота надає первинну допомогу і реалізує задоволення базових потреб. В подальшому соціальна підтримка вже спрямована на розвиток особистості, підтримку самодостатності і почуття гідності. Ефективність діяльності фахівців багато в чому залежить від культурної компетенції соціальних працівників, яка дозволяє їм розуміти та поважати різноманітність культур. Важливим є володіння знаннями у галузі міжнародного законодавства, що регулює права і захист мігрантів, а також ВПО, щоб забезпечити їм гідний статус і безпеку. Окрім прямого впливу соціальної роботи на благополуччя населення слід відзначити роботу, що зосереджена на розробці та впровадженні програм сталого розвитку. Останні позитивно впливають на формування екологічної свідомості і формують стійкість громад до майбутніх небезпек. Через освітні проєкти, тренінги і заходи соціальні працівники допомагають зрозуміти зв’язок між екологічними проблемами та якістю життя. Вони заохочують людей активно брати участь у збереженні довкілля й запровадження відповідних практик. Кінцевим результатом такої роботи 49 виступає фізичне, емоційне та соціальне відновлення особистості і відповідно формування здорового суспільства в цілому. Попри великі перспективи, серйозною проблемою може бути також цифровізація, що поглиблює наявні соціальні розриви. До прикладу, літні люди і люди з інвалідністю часто стикаються з відсутністю доступу до цифрових технологій через не необхідних вмінь, підходящої інфраструктури або пристроїв. Це ускладнює їхній доступ до державних послуг, медичної допомоги, освіти та соціальних контактів, цим самим, посилюючи ізоляцію і вразливість. Безробітні, в яких немає навичок у цифровій сфері опиняються у важкому становищі на сучасному ринку праці, де багато вакансій і технологій найму перейшли в цифрову площину. Значна кількість людей втрачає здатність до конкурентоспроможності на ринку праці. Від працівників соціальних установ це вимагає нового підходу для підтримки, дигітальної інтеграції, розвитку навичок й забезпечення доступу до дигітальної інфраструктури. Про неминучість та важливість процесу діджиталізації і цифровізації в усіх сферах життя суспільства говорять дані, що представлені у звіті організації Digital 2025 Global Statshot від DataReportal 38. Відповідно до показників, що представлені у звіті кількість користувачів інтернету кожного року безперервно зростає. За останніми оновленими даними, число користувачів Інтернету у світі досягло 5,64 мільярда людей, що є 68,7% з загальної чисельності населення планети. Протягом останніх дванадцяти місяців, цей показник піднявся на 2,6%, що відповідає 144 мільйонам нових користувачів, що приєдналися до глобального інфопростору з квітня 2024 року. Ця тенденція показує стійке розширення цифрового середовища й зростання ролі Інтернету як головного ресурсу для комунікації, доступу до інформації, освіти, економічної активності та суспільної взаємодії (рис. 2). 50 Рис. 2. Динаміка глобального зростання цифрового охоплення в світі станом на квітень 2025 року Джерело: 38 Незважаючи на позитивну динаміку в області цифровізації населення статистика свідчить про збереження нерівності. Особливо яскраво це відображається на гендерних і територіальних показниках, де спостерігається суттєва різниця в доступі до мережі Інтернет. Зокрема, й досі зберігається цифровий розрив між чоловіками і жінками, який, хоч й показує тенденцію до зменшення, та все ще залишається відчутним. Станом на квітень 2025 року тільки 66,5% жінок у світі має доступ до Інтернету, тоді як серед чоловіків цей показник становить 70,8%. Різниця в 4,3% свідчить про те, що більше ніж 200 мільйонів жінок залишаються за межами цифрового простору 38. Найбільші різниці за таким показником фіксуються в Південній Азії та країнах Африки на південь від Сахари (рис. 3). Це підкреслює глибини соціально-економічних бар’єрів у доступі до сучасним інформаційним технологій. 57 клієнтами. Наприклад, у соціальних службах Великої Британії активно використовують системи керування випадками, які дають можливість централізовано зберігати дані про клієнтів, історії звернень, індивідуальні плани підтримки і слідкувати за результатами. Такі системи в даний час впроваджують в Україні в рамках реформи соціального захисту населення: проект «єДопомога» (https://aid.edopomoga.gov.ua/), ресурс «єМалятко» – допомога для батьків новонароджених (https://diia.gov.ua/lifesituations/yemalyatko), «Прихисток» (https://bf.diia.gov.ua/articles/yakvlashtovanyi-proiekt-prykhystok-ta-chym-vin-mozhe-dopomohty) – для вимушено переміщених осіб, що змушені шукати житло. Згруповані електронні бази даних вразливих груп населення (наприклад, реєстр внутрішньо переміщених осіб, реєстр учасників бойових дій або база отримувачів соціальної допомоги) дозволяють підвищити ефективність надання допомоги і уникати її повторення. Такий підхід вже реалізовано, наприклад, в Естонії де інтегровані цифрові платформи дають змогу владним органам добре працювати разом у сфері соціального захисту. Відповідно до реалізації Стратегії цифрової трансформації соціальної сфери 35 з 2021 року в Україні діє Єдина інформаційна система соціальної сфери (ЄІССС) 36, яка об’єднує десятки реєстрів, що працюють по принципу обміну даними. Мобільні програми відіграють все більшу роль у наданні соціальних послуг. В Україні, наприклад, мобільний застосунок «Дія» (https://diia.gov.ua/) стає платформою, через яку користувачі можуть подавати заявки на соціальні виплати, отримувати інформацію про доступні сервіси або замовляти довідки. Останніми нововведеннями є також спроби використання віртуальної і доповненої реальності. Наприклад впроваджуються технології VRтренажерів для навчання соціальних працівників справлятися з важкими 58 комунікативними ситуаціями. В Україні ці технології ще на етапі тестування, але потенціал їх використання достатньо значний. Віддалені способи доставки соціальних послуг стали особливо важливими під час пандемії COVID-19, але їхнє використання зберігається до теперішнього часу. Онлайн-консультації через Zoom або альтернативні засоби онлайн-зв’язку стали звичною справою для психологів, адвокатів та соціальних працівників, які допомагають внутрішньо переміщеним особам або людям з інвалідністю. Так, у 2022 році створено онлайн-платформу для надання безкоштовної психологічної допомоги онлайн, що охоплює користувачі у найвіддаленіших місцях 18. Онлайн-програми навчання, особливо вебінари для батьків, молоді або безробітних, стали звичним інструментом допомоги в Україні. Наприклад, у проєкті «Мріємо та діємо» (https://mriemotadiemorazom.org/) проводяться онлайн-навчання з розвитку життєвих умінь для молоді для розвитку потенціалу та реалізації ідей. Україна посіла п’яте місце за індексом онлайн сервісів у рейтингу Online Service Index ООН. На 2018 рік за цим показником Україна знаходилась на 102 місці 29 (рис. 4, рис. 5). Рис. 4. Світовий рейтинг країн за рівнем розвитку за індексом онлайн сервісів в рейтингу Online Service Index ООН станом на 2024 рік Джерело: 29. 59 Рис. 5. Рейтинг країн за рівнем розвитку за індексом онлайн сервісів у рейтингу Online Service Index ООН станом на 2024 рік. Джерело: 29 Чат-боти від Міністерства цифрової трансформації України, дають змогу швидко отримати дані про соціальні сервіси, подати електронну заявку або вияснити свої права. Вони зменшують навантаження спеціалістів, дозволяючи їм зосередиться на важчих завданнях. Зараз корисним пропозиціями є такі приклади: «Дитина не сама» – спільний проєкт Міністерства соціальної політики України та ЮНІСЕФ для допомоги дітям в складних життєвих обставинах в період війни; «Palyanytsya Info» – сервіс, який надає інформацію про першу психологічну допомогу, соціальну та гуманітарну допомоги постраждалим від війни; чат-бот «Спитай Гриця» – для українців, яким необхідні поради з питань отримання медичних препаратів відповідно до програми «Доступні ліки» 37. Віртуальні групи допомоги в соцмережах або на спеціальних сайтах створюють безпечне місце для спілкування, особливо для тих, хто втратив близьких, доглядає за родичами чи має проблеми із залежностями. Так, у Польщі працюють онлайн-групи підтримки батьків дітей з інвалідністю. 60 Штучний інтелект і аналіз великого обсягу інформації відкривають нові можливості в дослідженні соціальних процесів та явищ. У Нідерландах за допомогою аналізу Big Data прогнозують соціальні ризики, що дозволяє своєчасно втрутитися та запропонувати допомогу. В Україні такі технології можуть застосовуватись для спостереження ризиків уразливості людей на основі об’єднаних даних з різних джерел. Ефективність програм соціального захисту можна покращити через частий аналіз результатів. Наприклад, в Канаді за даними про результати державних програм оцінюють їхній соціальний вплив, що дозволяє змінювати політики. В Україні така аналітика використовується в рамках державного бюджету на основі програмно-цільового методу. Аналіз даних з нестандартних джерел, такі як звернення людей або дописи у соцмережах, дає змогу знаходити тренди та приховані потреби. У Швеції і Фінляндії такі методи застосовують для раннього виявлення ознак нестабільної ситуації в громадах. Розуміння правил кіберзахисту також є важливою частиною навчання спеціалістів, особливо в умовах зростаючої кількості хакерських атак. В країнах Європейського Союзу активно впроваджується навчання щодо розвитку вмінь захисту приватної інформації і безпечної поведінки. Розвиток цифрових вмінь в арсеналі інструментів соціального працівника є основою для грамотного використання новітніх інструментів. Основні навички з володіння комп’ютером, електронною поштою, онлайнсервісами мають стати звичайними для фахівців. У цьому напрямку в Україні проводять уроки в рамках курсів підвищення кваліфікації для соціальних працівників на базі Центру розвитку цифрової компетентності та набуття цифрової грамотності. І найсуттєвішим моментом є розуміння того, що швидкий ріст цифрових технологій потребує постійного оновлення своїх знань. Програми, що спрямовані на професійний розвиток, стають необхідними 61 для забезпечення високої якості соціальних послуг в епоху цифровізації. Так, остання не тільки змінює методи роботи фахівця соціальної сфери, але й ставить нові вимоги до професійної компетенції та посилює етичну відповідальність. З огляду на глибокі зміни в цифрових технологіях та збільшення соціальних ризиків, важливо створити стратегію для адаптації соціальної роботи до нинішніх умов. Пропозиції, що наведені нижче, показують необхідність не тільки оновлення технологій у практиці, але й переосмислення ролі соціального працівника в часи цифрових змін. 1. Введення цифрових послуг на всіх рівнях соціальної роботи. Першим кроком має стати подальшого розширення і удосконалення функцій державної цифрової платформи «Дія» як головного інструменту спілкування людей з соціальними службами. Корисно додати сервіси запису до фахівця, створення й ведення індивідуальних планів підтримки, а також запровадити персональний цифровий кабінет клієнта, що дозволяє людині бути активним учасником процесу отримання послуг. В той же час на рівні об’єднаних територіальних громад (ОТГ) корисно зробити спеціальні мобільні програми для працівників соціальних служб. Такі інструменти повинні мати функції фіксації запитів, спостереження за динамікою випадків, автоматичного створення звітів та зворотного зв’язку з клієнтом. 2. Удосконалення реєстрів та системи клієнтських баз даних. Ефективна соціальна політика потребує оновлення та синхронізації національних реєстрів вразливих груп населення. Сумісність баз даних між Міністерством соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я, а також Міністерством освіти і науки дозволить зробити спеціальний аналіз потреб та підвищити адресну допомогу. Важливу цінність має впровадження цифрової соціальної картки для громадян – єдиного інструменту доступу до історії запитів, соціальних 62 виплат, отриманих сервісів. Подібний досвід, як естонська модель цифрового громадянства демонструє високу ефективність у створенні відкритої і зрозумілої системи соціальної підтримки. 3. Розвиток дистанційних форм соціальної підтримки. Важливим напрямком роботи є створення національної онлайнплатформи для консультацій, враховуючи обмеження мобільності великої частини населення, особливо людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб та літніх людей. Вона повинна давати можливість вільного вибору спеціаліста, запису на онлайн-прийом та проведення індивідуальних або групових консультацій. 4. Впровадження інноваційних технологій у роботу з клієнтами. Впровадження технології віртуальної (VR) та доповненої реальності (AR) у сфері соціальної підтримки може стати великим кроком у розвитку системи соціальної підтримки. Вони можуть бути використані для моделювання складних життєвих ситуацій з підлітками, ветеранами або людьми, які пережили травмуючі події. Такі методи дозволяють без ризику формувати навички самоконтролю та спілкування. Пілотне впровадження систем штучного інтелекту для створення індивідуальних програм допомоги на основі збору даних з різних джерел може підняти рівень надання соціальних послуг за допомогою онлайн-сервісів. 5. Посилення використання чат-ботів та аналітичних інструментів. У межах удосконалення надання соціальної допомоги, доцільно створити та поширювати інформацію про вже діючі спеціальні чат-боти для вразливих груп населення – як наприклад, для внутрішньо переміщених осіб, одиноких мам, людей з інвалідністю. Вони можуть давати не тільки інформаційну підтримку, а і допомагати з оформленням заявок; інформувати про терміни виплат чи доступні послуги. В той же час важливо розробити системи прогнозування на рівні громад. Використання методів 63 аналізу великих даних допоможе знешкодити ризики соціального сирітства, безпритульності, насильства тощо та вчасно вжити профілактичні заходи. 6. Навчання цифрової грамотності та постійний професійний ріст фахівців. Зростання компетентності у цифрових технологіях для спеціалістів є важливою умовою успішної цифрової зміни. Пропонується ввести обов’язкові модулі з цифрової освіти до програм підвищення кваліфікації працівників соціальної сфери. Особлива увага повинна бути зосереджена на етиці цифрового зв’язку, роботу з конфіденційними даними, основи кібербезпеки. Слід також створити великі відкриті онлайн-уроки на платформах Prometheus Coursera або EdEra, які будуть охоплювати як технічні так і людські сторони цифрової роботи в області соціальної роботи. 7. Етичне забезпечення цифрової трансформації. Кожна соціальна установа, що надає соціальні послуги повинна дотримуватися політики захисту персональних даних. Необхідними є регулярні курси з підвищення кваліфікації фахівців щодо правил етичної взаємодії в цифровому середовищі. Питання ясності алгоритмів, чітка відповідальність за автоматизовані рішення та уникнення дискримінаційних практик мають бути чітко врегульовані. Окрему увагу слід приділити етичному кодексу використання цифрових засобів, що використовуються в соціальній сфері. Узагальнюючи, потрібно зауважити, що збільшення економічної конкуренції та великі міграційні потоки поглиблюють соціальні розриви та формують нові групи вразливих верств населення, які потребують спеціальних механізмів захисту. Екологічні кризи загрожують життю, здоров’ю і добробуту населення. Це вимагає від соціальних працівників участі у подолання наслідки стихійних лих та роботи як на індивідуальному рівні так і з цілими громадами. 64 Особливе місце займає цифровий процес, який все більше характеризується амбівалентністю. З одного боку, він відкриває нові можливості та покращує доступ до соціальних послуг через електронне управління, онлайн-консультації та автоматизовані системи. На зміну старим методам роботи приходять нові практики, які необхідно активно впроваджувати з метою покращення рівня підтримки людей в складних ситуаціях, які стикаються з новими видами небезпек і нерівностями. Нові методи соціальної допомоги можуть сильно підвищити результат роботи соціальних служб. З іншого боку, цифровізація створює нові форми виключення – цифрове розшарування, яке підсилює вразливість тих, хто не має доступу до технологій або має недостатні навички в цій сфері. Це стосується людей старшого віку, мешканців сіл, малозабезпечених груп населення, осіб з низьким рівнем освіти та мігрантів. Сучасна соціальна робота повинна активно включати цифрові засоби у свою роботу використовуючи їх для підвищення ефективності надання послуг, розширення доступу до допомоги та оптимізації спілкування. До цих засобів входить розробка та впровадження онлайн-платформ для консультування; створення мобільних додатків для моніторингу становища клієнтів та надання екстреної допомоги; використання штучного інтелекту для аналізу великого обсягу інформації та передбачення соціальних ризиків. Але при цьому важливо пам’ятати, що цифровізація не має заміняти, а доповнювати особистий контакт і емпатичне спілкування, яке є основою соціальної роботи. Одним з головних напрямів роботи фахівців соціальної сери у цифровому світі є нарощування компетентностей користувачів і виключення їх з числа вразливої категорії населення. На практиці це означає, що потрібно навчати людей старшого віку користуватись електронними державними послугами, допомагати безробітним у пошуку роботи онлайн та створенні цифрових резюме, підтримувати мігрантів у 65 використанні веб-ресурсів для адаптації та нових умов життя. Соціальні працівники мають стати провідниками у цифровому світі для тих, хто опинився поза межами нової реальності, допомагаючи їм долати виключення і отримувати доступ до можливостей, які дає цифрова ера. Це також включає підвищення поінформованості про кібербезпеку захист персональних даних та боротьби з дезінформацією, що особливо важливим умовах інформаційної війни. Крім цього, соціальна робота має зосередитись на створенні нових програм підтримки, які враховують специфічні потреби специфічних категорій клієнтів. Для внутрішньо переміщених осіб та ветеранів це може включати застосування телемедицини і онлайн-психології, розробка віртуальних груп самодопомоги та платформ для реінтеграції. Для дітей і підлітків, які опинилися в зоні бойових дій важливим є створення безпечного цифрового простору для навчання та психосоціальної реабілітації. Соціальні працівники повинні співпрацювати з ІТ-фахівцями, психологами, педагогами та іншими спеціалістами для прийняття комплексних рішень, які відповідають викликам сучасності. Важливим моментом є також робота соціальних працівників з адвокації. Вони повинні активно впроваджувати зміни в законодавчу базу та державну політку, що спрямовані на зменшення цифрової нерівності, доступу до інтернету та цифрових послуг для усіх членів суспільства, а також на захист прав і інтересів вразливих груп в умовах цифрового суспільства. Це включає підтримку ідей щодо створення універсального дизайну для цифрових сервісів, розробку етичних стандартів використання штучного інтелекту у соціальній сфері та забезпечення конфіденційності даних клієнтів. Успішне пристосування соціальної роботи до реалій цифрового світу та глобальних змін є запорукою підтримки соціальної стабільності і зменшення вразливості в сучасному світі Це вимагає гнучкості, нового 66 мислення та готовності до постійного навчання і росту від всіх учасників соціальної сфери. Саме такий підхід до соціальної роботи стане основою до забезпечення соціальної справедливості в умовах сьогодення. Література 1. Bauman, Z. (2013). Плинні часи. Життя в добу непевності. Київ: Критика. 2. Bech, V. P. (2015). Фантом планетарного організму: погляд у майбутнє: монографія. Київ: МП Леся. 3. Beck, U. (1992). Risk society: Towards a new modernity. Sage Publications. 4. Beck, U. (1993). Die Erfindung des Politischen. Frankfurt: Suhrkamp. 5. Bie, J., De Jong, M., & Derudder, B. (2015). Greater Pearl River Delta: Historical evolution towards a global city-region. Journal of Urban Technology, 22(2), 103–123. https://doi.org/10.1080/10630732.2014.971575 6. Bieletskyi, O. P. (2024). Інтеграція цифрових технологій у соціальну роботу: виклики та перспективи. Соціальна робота і технології, (1), 6. https://doi.org/10.32782/3041-1319/2024-1-6 7. Blahun, I. H., Kushnirchuk, Yu. M., & Pidlypna, R. P. (2015). Соціальне страхування: навч. посіб. Львів: СПОЛОМ. 8. Castells, M. (2000). The rise of the network society. Blackwell Publishing. 9. Castells, M. (2009). The rise of the network society (2nd ed.). Blackwell. https://memotef.web.uniroma1.it/sites/default/files 10. Dijk, J. A. G. M. van. (2005). The network society: Social aspects of new media. Thousand Oaks, CA: Sage Publications Ltd. 11. Giddens, A. (1990). The consequences of modernity. Stanford University Press.