CТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ПТСР В УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

EAST EUROPEAN ASSOCIATION OF SCIENTISTS СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕКОНОМІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПРАВОВИЙ ТА ОСВІТНІЙ ВИМІРИ Колективна монографія за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик WARSAW, POLAND 2025 СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕКОНОМІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПРАВОВИЙ ТА ОСВІТНІЙ ВИМІРИ КОЛЕКТИВНА МОНОГРАФІЯ за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик Warsaw, Poland 2025 East European Association of Scientists УДК 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 С 93 Автори: Зоряна Бурик (ред.), Андрій Шинькович (розділ 1), Наталія Росоха (розділ 2), Тетяна Ханецька, Світлана Поліщук (розділ 3), Юрій Коміренко (розділ 4), Катерина Якушко (розділ 5), Ольга Гончарук (розділ 6), Ігор Горбань (розділ 7), Валерій Зубенко (розділ 8), Юрій Чикриж (розділ 9), Уляна Безкоровайна, Роксолана Неділько, Оксана Яремчук (розділ 10), Оксана Приходько (розділ 11), Андрій Войцещук, Інна Гуцул, Віктор Мартинюк (розділ 12), Олена Мартиненко (розділ 13), Юрій Бондаренко (розділ 14), Аліна Парасєй-Гочер, Інна Цибенко (розділ 15), Катерина Гурковська (розділ 16), Олександра Кузьменко, Альона Пащенко (розділ 17), Микола Старинський, Жанна Завальна (розділ 18). Рецензенти О. І. Пархоменко-Куцевіл, д-р держ. упр., професор, Університет Григорія Сковороди в Переяславі. О. В. Птащенко, д-р екон. наук, професор, Західноукраїнський національний університет. Г. М. Сюта, д-р філол. наук, професор, Інститут української мови Національної академії наук України. Рекомендовано до публікації рішенням науково-технічної радиГО «Східно-Європейська спілка науковців» (протокол № 19 від 27 жовтня 2025 року). С 93 Сучасні виклики і стратегії забезпечення комплексної безпеки: економічний, соціальний, психологічний, інформаційний, військовий, правовий та освітній виміри = Contemporary Challenges and Strategies for Ensuring Comprehensive Security: Economic, Social, Psychological, Information, Military, Legal, and Educational Dimensions : колективна монографія ; за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик. — Warsaw : East European Association of Scientists, 2025. — viii+481 p. DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.17636317 ISBN 978-83-68212-07-5 (e-Book) Монографія присвячена комплексному дослідженню сучасних викликів та стратегій забезпечення комплексної безпеки держави і суспільства. У роботі розглянуто ключові виміри безпеки, зокрема економічний, соціальний, психологічний, правовий та інформаційний. Проведено аналіз загроз, що виникають в умовах воєнного стану та глобальних трансформацій. Окрему увагу приділено проблемам соціально-психологічної адаптації населення, зокрема з посттравматичним синдромом в учасників бойових дій, емоційною вразливістю підлітків, роботою на деокупованих територіях та вдосконаленню правових механізмів захисту прав військовослужбовців, корпоративних прав, протидії тероризму та домашньому насильству. Запропоновано стратегічні підходи до посилення стійкості держави, що враховують як управлінські інновації, так і роль громадянського суспільства. УДК 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 ISBN 978-83-68212-07-5 (e-Book) © Авторів окремих розділів, 2025 UDK 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 Authors: Edited by Zoriana Buryk Andrii Shynkovych (Chapter 1), Nataliia Rosokha (Chapter 2), Tetiana Khanetska, Svitlana Polishchuk (Chapter 3), Yurii Komirenko (Chapter 4), Kateryna Yakushko (Chapter 5), Olha Honcharuk (Chapter 6), Ihor Horban (Chapter 7), Valerii Zubenko (Chapter 8), Yurii Chykryzh (Chapter 9), Uliana Bezkorovaina, Roksolana Nedilko, Oksana Yaremchuk (Chapter 10), Oksana Prykhodko (Chapter 11), Andrii Voitseshchuk, Inna Hutsul, Viktor Martyniuk (Chapter 12), Olena Martynenko (Chapter 13), Yurii Bondarenko (Chapter 14), Alina ParasieiHocher, Inna Tsybenko (Chapter 15), Kateryna Hurkovska (Chapter 16), Oleksandra Kuzmenko, Alona Pashchenko (Chapter 17), Mykola Starynskyi, Zhanna Zavalna (Chapter 18). Z. Buryk (Ed.), Contemporary Challenges and Strategies for Ensuring Comprehensive Security: Economic, Social, Psychological, Information, Military, Legal, and Educational Dimensions: collective monograph. Warsaw: East European Association of Scientists, 2025. viii+481 p. http://doi.org/10.5281/zenodo.17636317 Reviewers: Oksana Parkhomenko-Kutsevil, Doctor of Sciences (Public Administration), Professor, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav. Olena Ptaschenko, Doctor of Sciences (Economics), Professor, West Ukrainian National University. Halyna Siuta, Doctor of Sciences (Philology), Professor, Institute of the Ukrainian Language of the National Academy оf Sciences of Ukrаinе. ISBN 978-83-68212-07-5 (eBook) East European Association of Scientists sp. z o. o. ul. JANOWIECKA, nr 17A, lok. 3, miejsc. WARSZAWA, kod 03-887, poczta WARSZAWA, kraj POLSKA Copyright © 2025 Authors. All rights reserved. The e-book is published at https://www.eeast.net This Open Access e-book is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial (CC BY-NC) 4.0 International License. No part of this e-book may be reproduced, transmitted, or converted in any format or by any electronic, mechanical, recording, or other means without the written permission of the Eastern European Association of Scientists sp. z o. o. The author is solely responsible for the accuracy of the translation, facts, quotations, place names, proper names, organizations, companies, institutions, and other data. Publisher: Myroslav Buryk Editorial Project Manager: Zoriana Buryk Production Project Manager: Mykola Biloshkurskyi iv ЗМІСТ РОЗДІЛ 1. Інформаційно-аналітичне забезпечення асекурації продовольчої безпеки: методологія, індикатори та напрями удосконалення…………………………………………………………………………………… 1 РОЗДІЛ 2. Вплив цифрових трансформацій на соціальну стабільність: забезпечення соціальної безпеки та інклюзії методами соціальної роботи…………………………………………………………………………….... 35 РОЗДІЛ 3. Стратегії подолання ПТСР в учасників бойових дій………...... 70 РОЗДІЛ 4. Національні культури – гарант збереження людської ідентичності, духовного виміру людства та миру в умовах глобальних викликів………………………………………………………………………….. 104 РОЗДІЛ 5. Cultural Safety: Dialogue, Tolerance, Conflict Prevention…......... 150 РОЗДІЛ 6. Боротьба з тероризмом через призму правового регулювання………………………………………………………………………………............ 187 РОЗДІЛ 7. Роль технологічних аспектів у вирощуванні сої як чинника продовольчої безпеки України…………………………………………..... 205 РОЗДІЛ 8. Підвищення ефективності вирощування кукурудзи на зерно через оптимізацію технології для забезпечення продовольчих потреб України………………………………………………………………………………....... 222 РОЗДІЛ 9. Вплив елементів технології вирощування на продуктивність гороху в контексті продовольчої стабільності України……………………………………………………………………………………………..... 239 РОЗДІЛ 10. Державне управління у сфері охорони здоров’я в контексті комплексної безпеки: виклики та стратегічні підходи……… 256 РОЗДІЛ 11. Правові виклики та механізми захисту прав військовослужбовців як елемент забезпечення комплексної безпеки в умовах збройних конфліктів……………………………………………………………. 272 v РОЗДІЛ 12. Правовий механізм захисту корпоративних прав у системі забезпечення національної безпеки……………………………………… 305 РОЗДІЛ 13. Соціальна робота в умовах деокупації: виклики, стратегії, роль благодійних фондів…………………………………………………… 337 РОЗДІЛ 14. Фандрейзинг у діяльності благодійних фондів: сучасні підходи та безпековий вимір…………………………………………………………....... 366 РОЗДІЛ 15. Емоційна вразливість підлітків у воєнний час як фактор соціально-психологічної безпеки: виклики, прояви, напрями підтримки………………………………………………………………………………………...... 399 РОЗДІЛ 16. Основні проблеми та шляхи вдосконалення діяльності суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану…………………………..... 415 РОЗДІЛ 17. Прогнозування розвитку торговельного підприємства: практичне застосування сценарного підходу та моделей штучного інтелекту…………………………………………………………………………………………..... 434 РОЗДІЛ 18. Бюро економічної безпеки в механізмі забезпечення фінансової безпека держави та її сталого розвитку…………………………… 462 vi АНОТАЦІЯ олективна монографія присвячена комплексному дослідженню сучасних викликів та стратегій забезпечення комплексної безпеки України. Актуальність роботи зумовлена безпрецедентними загрозами, що постали перед державою та суспільством внаслідок повномасштабної збройної агресії, глобальних трансформацій та необхідності адаптації системи державного управління до умов воєнного стану. Традиційні підходи до безпеки виявляються недостатніми, що вимагає міждисциплінарного аналізу її ключових вимірів: економічного, соціального, психологічного, інформаційного, військового, правового та освітнього. Метою монографії є теоретико-методологічне обґрунтування та розробка практичних стратегій для посилення стійкості держави. Це включає аналіз специфічних загроз у кожному з вимірів безпеки та формування інноваційних управлінських підходів, спрямованих на захист населення, збереження ідентичності та забезпечення сталого розвитку в умовах екзистенційних викликів. У монографії детально проаналізовано багатовимірну структуру комплексної безпеки. В економічному вимірі особливу увагу приділено забезпеченню продовольчої безпеки. Досліджено інформаційно-аналітичні підходи до її асекурації та проаналізовано конкретні технологічні аспекти вирощування стратегічних культур (сої, кукурудзи та гороху) для задоволення продовольчих потреб. Окремо розглянуто механізми забезпечення фінансової безпеки держави, зокрема роль Бюро економічної безпеки, та застосування сучасних методів прогнозування, включаючи сценарний підхід та моделі штучного інтелекту, для управління розвитком підприємств. К vii Глибоко досліджено соціально-психологічний вимір, що опинився під найбільшим тиском внаслідок війни. Запропоновано конкретні стратегії подолання посттравматичного стресового розлалду в учасників бойових дій. Проаналізовано виклики соціально-психологічної адаптації населення, зокрема емоційну вразливість підлітків у воєнний час. Розглянуто нові завдання соціальної роботи в умовах цифрових трансформацій та специфіку її організації на деокупованих територіях, підкреслюючи роль благодійних фондів та фандрейзингу в цьому процесі. Також проаналізовано проблеми протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану. У правовому та адміністративному вимірі робота фокусується на адаптації законодавства до нових загроз. Проаналізовано правове регулювання боротьби з тероризмом, механізми захисту прав військовослужбовців та захисту корпоративних прав як елементу національної безпеки. Окремий розділ присвячено викликам та стратегічним підходам у державному управлінні сферою охорони здоров’я в контексті комплексної безпеки. Нарешті, у культурному та інформаційному вимірі обґрунтовано роль національних культур як гаранта збереження ідентичності та проаналізовано концепцію «культурна безпека» (cultural safety), діалогу та толерантності як інструментів запобігання конфліктам. Дослідження підтверджує, що забезпечення комплексної безпеки в сучасних умовах вимагає системного та інтегрованого підходу, що виходить за межі суто військової чи економічної сфери. Монографія доводить, що стійкість держави (state resilience) ґрунтується на синергії ефективного державного управління, стійкої соціально-психологічної адаптації суспільства, надійних правових механізмів та збереженні культурної ідентичності. viii Автори наголошують на необхідності впровадження інноваційних управлінських моделей, активної цифрової трансформації соціальної сфери та посилення взаємодії між державними інституціями та громадянським суспільством, зокрема благодійними фондами. Запропоновані у роботі стратегії та практичні рекомендації спрямовані на посилення здатності України протистояти гібридним загрозам та забезпечити основу для сталого повоєнного відновлення. КЛЮЧОВІ СЛОВА: продовольча безпека, соціальна безпека, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), націоналізм, культурна безпека (cultural safety), тероризм, соя, кукурудза, горох, державне управління, військовослужбовці, корпоративні права, соціальна робота, фандрейзинг, підлітки, домашнє насильство, прогнозування, фінансова безпека. 76 яких провідними є посттравматичний стресовий розлад й розлади адаптації. Їх своєчасна діагностика та психокорекція є ключовим завданням сучасної психологічної та психотерапевтичної практики. Переживання людиною горя розглядається як складний негативно забарвлений емоційний процес, що відображає поведінкову відповідь організму на переживання суб’єктивної чи об’єктивної втрати. О. Чабан, О. Хаустова, В. Омелянович виокремлюють фази переживання горя [27]. Перша фаза – фаза протесту. Вона виконує функцію психологічного захисту та своєрідного «амортизатора» для нервової системи. Тривалість даного етапу коливається від кількох хвилин до кількох місяців. Для нього характерні емоційне оніміння, пригнічення власних почуттів й заперечення факту втрати. Людина ніби «не приймає» нову реальність, намагаючись уникнути болю. Друга фаза – дезорганізація (усвідомлення втрати). На цьому етапі особа починає поступово стикатися з фактом втрати, що спричиняє дезорієнтацію в діях, відчуття розгубленості та апатії. Індивід може відчувати відчуженість від реальності, втрачає інтерес до звичних справ, а будь-яка активність потребує значних вольових зусиль. Третя фаза – реорганізація. Поступово особистість починає шукати нові сенси, відновлювати зв’язки із соціальним середовищем й відкривати для себе нові джерела ресурсів. На цьому етапі людина знову виявляє інтерес до життя, здатність експериментувати, робити помилки й водночас знаходити правильні шляхи подолання втрати. Соціальні контакти активізуються, з’являється готовність до нової діяльності. Тривалість цієї фази може варіюватися від кількох тижнів до кількох років, залежно від особистісних і ситуаційних чинників. Під час діагностики посттравматичного синдрому психолог повинен використовувати DSM – IV. Визначимо особливості ПТСР та його основні симптоми: 77 1. Можливі прояви повторних відчуттів, образів подій, які відбулися в минулому. Людина знову і знову повертається до пережитої травмуючої ситуації, яка сталася у минулому. Індивід не в змозі забути такі приголомшливі тяжкі спогади, які повертаються без будь-яких зовнішніх асоціацій. Особа, відчуває, що, нібито, ця ситуація є дійсна насправді. Це може відбуватися як уві сні. До цієї категорії належать дитячі ігри, які транслюються і містять видимі елементи травматичних подій. 2. Що стосується сновидінь, які пов’язані із подією, то вони своїми повтореннями викликають відчуття тривоги. Такі сни виглядають надзвичайно реалістичними, а події, які відбуваються в них, можуть залишати глибокий слід і спричиняти сильні психотравматичні переживання. 3. Посттравматичні відчуття відбуваються знову, через що здається, що ці ситуації відбуваються вкотре. Різні дисоціативні епізоди, аномалії, ілюзія, марення, галюцинації заважають людині адекватно орієнтуватися в просторі, це може тривати від декількох хвилин до декількох діб, під час чого особистість знаходиться в психотравмуючій події. 4. Елементами чи тригерами повернення індивіда до посттравматичного стану можуть стати внутрішні та зовнішні подразники, які асоціюються із травмуючою ситуацією та символізують її. У таких випадках психіка людини перевантажується, доходить до максимального збудження нервової системи, у зв’язку з чим виникає стресовий стан. Прикладом подібних стимулів може стати наявність зброї у поліцейського, темні приміщення, відсутність намордника у собаки бійцівської породи. 5. Під час реакції, яка відповідає внутрішнім чи зовнішнім подразникам, що нагадує про травмуючу ситуацію, з’являються різні ефекти організму. Коли на індивіда починає діяти психотравмуюча ситуація, у зв’язку з відповіддю організму на стимул, одним з наслідків 78 можуть бути фізіологічні ефекти, що викликають слабкість, пітливість, тиск у горлі, оніміння кінцівок тощо. 6. Спроба «не відповідати» травмі, ухилятися від своїх думок, понизити поріг чутливості. Людина, яка отримала травму, починає уникати будь-яких місць, людей, дій, думок, пов’язаних з ситуацією, щоб не спровокувати нового нападу тривоги та панічного нападу. 7. Амнезія, як шлях до повного чи часткового ослаблення спогадів пов’язаних з травмою. В індивіда повністю або певною мірою зникають події, що відбулися під час гострого розладу свідомості. 8. Суб’єкт позбавляється багатьох захоплень, які відігравали важливу роль в його житті, та, на які він витрачав велику кількість свого вільного часу. Людина впадає в апатичний стан, його життя втрачає сенс, дії стають млявими та нерішучими. 9. Відчуження, ізоляція від інших. Людина стає самотньою, одинокою, навіть в колі близьких людей, родичів, і ця віддаленість відходить від самого постраждалого, що намагається покинути своє оточення та свою свідомість. Такий індивід не пов’язує більш старіші спогади з тими, що відбуваються зараз. Усуває власне «Я». 10. Афективна реакція має менший проміжок часу. Погіршення настрою, незадоволення своїм оточенням та самим собою, злість невідомо на що, пригніченість, апатія, зниження порогу чутливості. 11. «Неперспективне майбутнє або коротке життя». Особа не має довгострокових планів на майбутнє життя. Усі думки зосереджені «тут і зараз». 12. Порушення фази тривалого сну та проблеми із засинанням. Нічні жахіття, лунатизм, проблеми із диханням під час сну, тривога в зв’язку зі сном, часте прокидання, нездатність до відпочинку, занепокоєння, фізичний та душевний біль. 79 13. Прояви ярості, обурення, роздратованості. Люди, які приймали безпосередню участь у воєнних діях, мають певні прояви емоційної роздратованості та агресії, яка пов’язана з найменшими неочікуваними подіями, які повторюють їм воєнні дії (крики, вибухи, різкі звуки, тощо), через це в них згадуються травматичні ситуації. Такий суб’єкт готовий до рішучих негативних дій, може почати застосовувати будь-які насильницькі дії, щоб відчути себе в безпеці. 14. Порушення концентрації уваги. Індивід має труднощі з будьякими новими завданнями, знаходиться в дезорієнтованому стані, має проблеми з абстрактним мисленням, йому складно вдається пригадати минулі події. Під час спілкування з іншими людьми, така особа може втрачати «нитку» подій через проблеми з пам’яттю, постійно перепитує. Безпричинна надмірна кмітливість. Персона зосереджена на найменших змінах у просторі, вона спостерігає за тим, що відбувається навколо, таким чином перенавантажуючи свою нервову систему. Оскільки ці дії відбуваються постійно, її спонукає невиправдана небезпека. Ця загроза не має під собою об’єктивного значення, небезпека знаходиться всередині самої людини, це є наслідком постійної фізичної напруги для подолання будь-якої небезпеки. Однак характер цієї небезпеки полягає не стільки у зовнішніх обставинах, скільки у внутрішніх переживаннях особистості. Вона часто проявляється у формі постійної фізичної та психоемоційної напруги, готовності будь-якої миті реагувати на ймовірну зовнішню або внутрішню загрозу. Для багатьох учасників бойових дій також характерні труднощі з довірою до оточення: вони відчувають дискомфорт, перебуваючи спиною до дверей, уникають повертатися спиною до незнайомих осіб, схильні розглядати сторонніх людей як потенційно небезпечних. У результаті їм складно формувати нові довірливі міжособистісні зв’язки та підтримувати повноцінну соціальну взаємодію. 80 Психологічна травма накладає відбиток на повсякденну поведінку ветеранів, інтегруючи у їхнє рутинне життя нові моделі реагування. Такі патерни можуть бути адаптивними й життєво необхідними у бойових умовах, однак у мирному середовищі вони часто виявляються неадекватними, що ускладнює процес соціальної адаптації та інтеграції до цивільного життя. 15. Реакція на панічний страх. Будь-який шелест, шум, дзвін, гуркотіння змушує людину бігти, репетувати. Подразники навколишнього середовища повертають персону в ту стресову ситуації, в якій вона знаходилася, і де не могла знайти адекватної відповіді на ситуацію. А. Бланк виділив повторні відчуття, які переживає людина з посттравматичним синдромом [7]: - емоційно насищені сни та нічні жахіття; - сни, які відчуваються, як «реальність», які людина здійснювала під ефектом спогадів; - осмисленні повторні переживання минулого (флешбек) – рецидивні спогади, котрі відчуваються, начебто, як уже пережиті, вони настільки «живі», яскраві, що людині здається, що вона вже переживала цей досвід, що вже відчувала цей патерн відчуттів. Реальність здається «розмитою»; - стихійний флешбек – відчувається разом з образами та діями, це відбувається зненацька як щось незрозуміле, що не виділяється в конкретну завершену картинку. Отже, поняття ПТСР охоплює сукупність психічних порушень, що виникають унаслідок дії надмірно травматичних подій, які перевищують межі звичайного людського досвіду. Основними його симптомами виступають: нав’язливі спогади та флешбеки, уникання ситуацій чи стимулів, пов’язаних із травмою, підвищена тривожність й гіперзбудливість, емоційна відстороненість та труднощі у встановленні 81 міжособистісних контактів. Сукупність цих проявів суттєво ускладнює соціальне функціонування людини, яка потребує комплексної психологічної допомоги. 2. Теоретичні концепції ПТСР опри значну кількість сучасних досліджень, спрямованих на вивчення феномену посттравматичного стресового розладу, єдиної узгодженої позиції щодо його природи та механізмів розвитку наразі не існує. Вчені трактують ПТСР з різних наукових підходів, що відображає багатовимірність й складність цього психічного явища. У науковій літературі виокремлюють кілька основних концептуальних напрямів пояснення ПТСР: психофізіологічний, психодинамічний, когнітивний та інформаційний. Кожен із них акцентує увагу на специфічних детермінантах виникнення розладу та пропонує власні механізми його розуміння, що зумовлює багатогранність підходів до психотерапевтичної практики. Спектр психофізіологічного напрямку в ПТСР. Відгук та поведінка травми залежить від темпераменту особистості. Причиною виступає ПТСР, а його наслідком фізіологічні зміни. Обмін інформацією у головному мозку, а саме роботі наших півкуль та появою в них стресу, призводить до дезадаптації. Швидку адаптацію має та особистість, у котрої менша міжпівкульна спеціалізація. Р. Сильверстайн довів адренергічну активність у системокомплексі ПТСР, зосередившись на порушеннях правил поведінки людини, підвищеному рівні адреналіну, схильності до ризикових дій, пошуку гострих відчуттів [7]. Застосовування психодинамічного підходу в ПТСР. Наслідком травми стають розлади процесів символізації, що призводять до актуалізації дитячих конфліктів. Автоматизація, інфантильні імпульси, П 82 найпримітивніші захисні механізми, регрес на оральну стадію розвитку, саме цією проблематикою займається найновітніша психодинамічна модель [2]. Об’єднуючи медико-біологічний та психоаналітичний підходи, психологи бачать в цьому ключ до покращення стану людини, яка отримала травму. Спочатку відбуваються гострі афективні реакції, які змінюються на стрес свідомості, через те, що потрібно адаптуватися до нової реальності, усвідомити її, що не під силу психіці, яка знаходиться в дискомфортному стані, що призводить до інтрапсихічного конфлікту. Центральною фігурою патогенезу в психопаталогічній травмуючій ситуації виступає Его-стрес. Когнітивна модель ПТСР. Травмуюча подія завдає рушійних сил базових уявлень про самого себе та про світ навколо і саме на цьому зосереджується когнітивний напрямок. Відбувається руйнування базових уявлень, які були сформовані під час онтогенезу індивіда. Концепція Ятеорії всередині людини розпадається на частинки. Ті відділи, які є менш адаптивними, можуть легше пристосуватися до нових змін, оскільки є більш фундаментальними. Інші ж, менш стійкі уявлення, погано справляються із страхом, гнівом тощо, й починають генереалізуватися. Наслідком цього виступає нелабільна когнітивна система. Ця модель пояснює симптоматику розладу, етіологію, патогенез, враховуючи поведінкові, когнітивні, емоційні та генетичні фактори [5]. Інформаційна модель ПТСР. Поєднання психоаналітичного, когнітивного та психофізіологічного підходу здійснював М. Горовиц. Науковець наголошував на тому, що когнітивні схеми під час стресу, не співпадають з внутрішньою та зовнішньою інформацією. Вся інформація, яку наша нервова система не може сприйняти, переходить у наше підсвідоме. Задля уникнення болю, людина переносить інформацію у безсвідоме, проте через деякий час ця інформація проникає до свідомості. 83 Допоки людина нездатна до отримання досвіду, травма не знаходиться в активному стані [7]. В подальших дослідженнях вчені зосередилися на подоланні людиною психотравмуючого впливу стрес-факторів бойових дій. На думку послідовників важливим було те, в яке середовище повертається людина з ПТСР після війни, свою модель вони назвали інтеракціоністською. Теоретичні концепції ПТСР пояснюють походження та механізми розвитку посттравматичного стресового розладу з різних позицій. Попри відсутність єдиної узгодженої теорії, у науковому дискурсі виокремлюють чотири ключові підходи: когнітивний – акцентує на порушенні мислення, переконань і способів інтерпретації травматичного досвіду; інформаційний – пояснює ПТСР як збій у переробці та інтеграції травматичної інформації; психодинамічний – розглядає симптоматику крізь призму внутрішніх конфліктів і несвідомих механізмів захисту; психофізіологічний – наголошує на дисфункції нейробіологічних систем, що відповідають за стресову реакцію. Отже, багатовимірність підходів до вивчення феномену ПТСР свідчить про його складність й вимагає комплексного поєднання різних теоретичних моделей у практиці психологічної допомоги учасникам бойових дій. 3. Передумови виникнення ПТСР та особливості їх прояву в учасників бойових дій ослідження феномену посттравматичного стресового розладу (ПТСР) набуває особливої актуальності як у медичній, так і в соціально-психологічній площині. Така тенденція зумовлена зростанням масштабів і наслідків сучасних катастроф, локальних воєн та збройних конфліктів. Регулювання цих явищ не обмежується лише політичними Д 84 аспектами, воно має вагоме соціально-психологічне підґрунтя, оскільки безпосередньо пов’язане з участю громадян різних держав у бойових діях та їх подальшою інтеграцією у суспільство. Як і будь-які кризові ситуації, військові конфлікти залишають по собі низку ускладнень, які не зникають із припиненням бойових дій чи завершенням участі особи в них. Ці наслідки тривалий час супроводжують як соціум у цілому, так і конкретну особистість у мирному середовищі, породжуючи значні психологічні труднощі, що потребують комплексного вирішення. Найбільш виразно подібні проблеми проявляються у ветеранів та учасників бойових дій, які стикаються з необхідністю адаптації до умов повсякденного життя. Пережитий травматичний досвід вимагає від них фактичного переосмислення й відновлення власного життєвого простору, включно зі сферою самосприйняття, самооцінки та ціннісно-смислових орієнтацій, що визначають особистісну стабільність і здатність до соціальної інтеграції [7]. На думку О. Блінова, специфічною рисою феномену «бойового стресу» є те, що під час війни людина виступає не лише пасивним свідком актів насильства, а й безпосереднім їх учасником. Обидва чинники стають потужними джерелами психотравмуючих переживань. Страх, що виникає в умовах бойової обстановки, здебільшого пригнічується ціною значної нервово-психічної напруги, однак досягнута рівновага легко порушується додатковими соматичними факторами [2]. Аналізуючи досвід афганської війни, дослідник зазначає, що приблизно третина учасників бойових дій зазнала серйозних захворювань, серед яких жовтяниця, малярія, патології шлунково-кишкового тракту та інші. Попри це, головним наслідком впливу інтенсивних стрес-факторів визнається саме психічна травма. Її підґрунтям можуть виступати як усвідомлювані, так і латентні зміни у фізіологічній, емоційній, когнітивній та поведінковій сферах регуляції [3]. Подібні зрушення особливо виразно проявляються в ситуації участі в збройному 85 протистоянні, де, окрім фізіологічних чинників, провідну роль відіграють психологічні – зокрема деформація інстинкту самозбереження, трансформація мотиваційної сфери та системи цінностей. Якщо в умовах бойових дій такі зміни розглядаються як адаптивні, то в мирному середовищі вони стають причиною дезадаптивних реакцій. Саме ці суперечності й зумовлюють виникнення посттравматичного стресового розладу. О. Блінов підкреслює, що чинники виникнення бойового стресу є багатогранними та охоплюють широкий спектр впливів. Серед них – безпосередні жахи війни, постійний страх смерті чи поранення, надмірні фізичні та психічні перевантаження, порушення звичного режиму життєдіяльності, хвороби й тілесні ушкодження. Додатковими детермінантами виступають невизначеність та інформаційний дефіцит, незвичність умов бойових дій, а також відсутність у попередньому досвіді людини готових моделей адаптивної поведінки [2]. Важливим є й соціокультурний вимір: сприйняття суспільством війни, рівень її легітимності, ступінь соціальної підтримки. Усвідомлення безглуздості воєнних подій і переживання провини значною мірою підривають психічну стійкість особистості, знижуючи опірність стресовим факторам [3]. У процесі військових дій особистість зазнає глибоких психологічних трансформацій, серед яких: підвищене почуття справедливості та взаємопідтримки, вразливість, схильність до гіпотимії та тривожності, емоційна нестабільність, настороженість, імпульсивність і підозрілість, прагнення до усамітнення, відчуття внутрішньої спустошеності. Також спостерігається напруженість у міжособистісних контактах, схильність до вибухових реакцій, люті чи навіть самоушкоджень [11]. Подібні зміни описуються як «синдром виживання» або як різновид апатичної депресії. Навіть після демобілізації зберігається тенденція сприймати навколишню дійсність крізь призму потенційної небезпеки [6]. Нерідко страх, тривога та 92 4. Четверта категорія – власне терапія, яка включає роботу з хворобливими проявами (горем, страхами, психосоматичними розладами, травмуючими спогадами тощо). Вона спрямована на активну «переробку» проблеми та подолання хворобливих симптомів. Однією з конструктивних стратегій подолання ПТСР є когнітивноповедінкова терапія. Більшість осіб, які страждають на посттравматичний стресовий розлад, зазвичай не звертаються по допомогу. Це пояснюється специфікою самого розладу: людину постійно турбують болісні й тривожні спогади про минуле, від яких вона прагне дистанціюватися, сподіваючись, що «час вилікує». Відтак ідея звернення до психотерапевта з метою «повертатися до травматичного досвіду» здається неприйнятною та лякає багатьох постраждалих. Навіть у випадках, коли пацієнт таки звертається за допомогою, ПТСР нерідко діагностується помилково, а терапевтичні заходи зводяться переважно до призначення медикаментів. Проте можливості фармакотерапії обмежені: лікарські засоби лише зменшують інтенсивність окремих симптомів, але не усувають їх першопричини. Натомість сучасні дослідження доводять, що найбільш дієвими методами допомоги при ПТСР є травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія та метод десенсибілізації й репроцесуалізації травматичних переживань за допомогою рухів очей. Саме ці два підходи визначені міжнародними клінічними протоколами як терапія першої лінії при роботі з ПТСР. На сьогодні когнітивно-поведінкова терапія визнана одним із найдієвіших методів лікування посттравматичного стресового розладу. Зокрема, цей підхід включено до «Керівництва з лікування посттравматичного стресового розладу» Американської психіатричної асоціації. У рамках когнітивної психотерапії пацієнта навчають технікам зниження тривожності і позбавлення від образів, що ведуть до дистресу. Велику роль при когнітивній терапії грає також виявлення та зміна того значення, яке пацієнт надає психотравмуючій події. У цьому підході 93 проводиться робота з негативними переконаннями та неефективними копінг-стратегіями пацієнта, які підтримують симптоми ПТСР. Терапія включає такі етапи: Перший етап – стабілізація, яка включає наступні фази: Ретельна діагностика. Особлива увага приділяється наявності адикцій та попередніх травм в анамнезі. Оцінюється тяжкість симптомів та ефективність соціальної підтримки клієнта. Потім виявляються основні когнітивні теми, з якими працюватиме терапевт. Для цього пацієнт подумки повертається до події та намагатиметься виявити найважчі моменти в момент травми та в період після травми. Згодом психотерапевт з’ясовує, яким сенсом наділяє ці спогади постраждалий. Це дозволяє виявити дисфункціональні оцінки негативних наслідків травми, а також уявлення потерпілого про свої симптоми, про своє майбутнє та про поведінку інших людей. За відстроченого початку ПТСР необхідно встановити події, які змінили в гірший бік початкове сприйняття травми та її наслідків. Для діагностики дисфункціональних стратегій копінгу ставлять питання про те, як пацієнт намагається впоратися з проблемою та з напливами спогадів, чого він уникає і що, на його думку, станеться, якщо він дозволить виникнути спогадам про подію та емоції з цього приводу. Потім з’ясовується на яких думках фіксується пацієнт. Також терапевт перевіряє, чи є у пацієнта порушення у спогадах про подію (провали в пам’яті, сплутаність послідовності епізодів), чи є у пацієнта відчуття, що травма відбувається з ним «тут і тепер», чи містять його спогади велику кількість сенсорних та моторних компонентів . Психоедукація (фаза інформування). Пацієнту пояснюється природа травматичних симптомів, коригується сприйняття травми, проводиться нормалізація та рефреймінг симптомів, у тому числі за допомогою метафор. Потім йому пояснюють, що в ході терапії відбуватиметься поступове занурення у посттравматичні спогади. Це допоможе пацієнтові усвідомити, 94 що він здатний виносити наплив думок і образів, що лякають. Також пояснюється важливість повернення до звичних занять, проводиться інсталяція надії. На першому етапі встановлюється терапевтичний альянс із терапевтом, здійснюються заходи з досягнення внутрішньої стабільності та самоконтролю, розвитку навичок емоційного регулювання, «накопичення ресурсу». Пацієнту важливо дати на цьому етапі відчуття безпеки (психологічної, тілесної, соціальної тощо). З цією метою пацієнта навчають навичкам коупінга симптомів ПТСР. При інтрузивних спогадах використовуються техніки дистанціювання, заземлення, відволікання; психоедукація при негативному сприйнятті симптомів ПТСР. Значна частина роботи проводиться з негативними когніціями та емоційним дистресом, використовуються когнітивне переструктурування, техніки роботи з румінацією, техніки емоційної стабілізації, поведінкова активізація, ресурсні вправи, підтримка соціального оточення. На окрему увагу заслуговує техніка когнітивного переструктурування залежно від негативної думки та емоції. Когнітивне переструктурування. Пацієнт повинен реєструвати негативні думки, що виникають у нього, пов’язані з травмою. Терапевт допомагає поставити під сумнів переконання, що лежать в основі цих думок. Наприклад, при ПТСР часто існує група переконань, що знижують самооцінку і впевненість у собі (такі як нав’язливі думки людини про те, що вона неправильно поводилася в момент події або після неї). До цієї групи переконань також відноситься самозасудження щодо своєї нездатності повернутися до нормального стану після пережитої психологічної травми. У цьому випадку терапевт пояснює пацієнтові причини, через які його емоційні реакції є нормальними в даній ситуації. Крім того, терапевт вказує на помилки мислення, які підтримують негативні переконання, такі як, наприклад, ретроспективне спотворення – у цьому випадку після травми 95 ретроспективно пацієнт отримує всю інформацію про подію, і завдяки цьому знанню він усвідомлює, що його дії в момент події були правильними. На другому етапі відбувається конфронтація з травматичним матеріалом, де здійснюється психологічний супровід клієнта в процесі експозиції до травматичного досвіду, що передбачає його уявне відтворення та наративний опис із подальшим переосмисленням значень і проживанням емоцій до їх поступового згасання. Тобто відбувається інтеграція спогадів та пов’язаних з ними емоцій, переконань. Арсенал технік когнітивно-поведінкової терапії на цьому етапі досить широкий – це і контрольована експозиція (тривала згадка травматичної події), наративні та когнітивні техніки (написання історії травми та опрацювання як спогадів, так і супутніх переконань та думок щодо цієї події та ін.), техніки рескрипції (необхідно зауважити, що план психотерапії вибудовується індивідуально, відповідно до характеру та специфіки травматичного досвіду особи). Завдання третього етапу пов’язані з «оплакуванням втрат і поверненням до життя у нових реаліях». Терапевт супроводжує пацієнта в опрацюванні викликаних травмою втрат і до формування нових (або повернення до старих) життєвих цілей, орієнтирів, перегляду власної ідентичності. У результаті застосування когнітивно-поведінкової терапії підвищується психічна адаптація пацієнтів, знижується тривожність та стабілізується емоційний стан, формуються копінг-стратегії, які можуть використовуватися як психічний ресурс на етапі одужання. На думку К. Кравченка з колегами, психодинамічний підхід пояснює психотравму як результат незадоволених потреб та потягів. Перевантаженість інформацією занурює військовослужбовця у стан постійного напруження, доки ця інформація не буде адекватно осмислена й інтегрована. Через дію захисних механізмів вона знову і знову спливає у 96 пам’яті у вигляді флешбеків. Емоції в цьому процесі мають визначальне значення: вони одночасно є наслідком внутрішнього конфлікту і чинником, що спонукає людину до захисної та контрольованої поведінки [16]. Н. Лозінська пише, що метою прискореної динамічної психотерапії ПТСР у військовослужбовців є допомога у переживанні негативних емоцій, які раніше сприймалися ним як непереносні («ядерний» афект, емоції, пов’язані з одужанням та почуттям різкої позитивної зміни). Техніки прискореної динамічної психотерапії можна розділити на техніки зв’язку, реструктуризації та впливу на переживання. Техніки зв’язку спрямовані на актуалізацію здібностей військовослужбовця до відкритого зв’язку в умовах щодо безпечної психотерапії. Вони сфокусовані на стосунках, які встановлюються між пацієнтом та психотерапевтом. Останній переконує пацієнта в необхідності відкрито обговорювати будь-які почуття, що стосуються відносин між ними. Він систематично демонструє співпереживання та підтримку, а також власну відкритість для створення обстановки відвертості та інтимності [18]. Є. Потапчук зауважує, що техніки реструктуризації дозволяють фахівцю швидко встановити терапевтичні відносини та заохочують військовослужбовця до розпізнавання особливостей власних реакцій, пов’язаних із сприйняттям та стосунками з іншими людьми. Прискорена динамічна психотерапія включає також спостереження за змінами сприйняття (відкритість/закритість, позитивні емоції в порівнянні з негативними), роботу з різними аспектами міжособистісних відносин [23]. Третя група технік призначена для впливу на переживання або (якщо домінуючий афект встановлений) на поглиблений афект з використанням супутніх психодинамічних впливів. Ці техніки включають сприяння істинним переживанням, позначення та ознайомлення з афективним сприйняттям, прагнення специфікації та деталізації. Сюди ж входить оцінка соматичних відчуттів, пов’язаних з емоційними реакціями, застосування 97 зображень для виявлення динамічних і емпіричних корелятів уявних взаємодій, полегшення скорботи [22]. Позитивна психотерапія складається з низки психотерапевтичних методів, що базуються на принципі «вивченого оптимізму/надії». При психотерапії військовослужбовців з ПТСР акцент робиться на техніці позитивної реінтерпретації, позитивних афірмаціях, тренінгу управління життєвими подіями, активно використовуються психотерапевтичні метафори [13]. Наразі гіпносуггестивна психотерапія вважається дієвим способом підтримки та відновлення психічного здоров’я після пережитого ПТСР із двох основних причин: − подібність між гіпнотичними явищами та симптомами ПТСР; − ефективність гіпнозу як інструмент у лікуванні. Гіпносуггестивний підхід забезпечує контрольований доступ до подій пам’яті, які раніше могли бути витіснені в несвідоме. При цьому нові сфери застосування гіпнозу в психотерапії ПТСР включають забезпечення доступу до дисоційованих травматичних спогадів з позитивною їхньою реструктуризацією. Гештальт-терапія зазвичай використовується в групових методах роботи. Проте, вважається, що її використання при корекції ПТСР ефективніше у межах індивідуальної психотерапії [22]. Нездатність військовослужбовця, який переніс екстраординарну (бойову) психічну травму, орієнтуватися в тривалій життєвій перспективі (продовження військової кар’єри, створення сім’ї і т. д.) розглядається при цьому підході як прояв ПТСР. Отже, йдеться про нездатність військовослужбовця виділяти суттєві потреби (фігури) із загального фону. Його справжні потреби залишаються за межею усвідомлення і можуть часом замінюватись потребами інших людей [14]. 98 У процесі гештальт-терапії акцент ставиться не на розумінні (інтерпретації) військовослужбовця, не на спробах навчити його певним схемам поведінки, а на переживанні та максимальному розширенні життєвого простору та свободи вибору. Цей метод, заснований на усвідомленні ним свого життєвого (у тому числі і трагічного) досвіду (за принципом «тут і тепер»), спонукає військовослужбовця краще впізнати себе і прийняти себе таким, який він є насправді. Загальною ж метою гештальт-терапії є відновлення природного, нормального контакту постраждалого з навколишнім світом, який при ПТСР частіше порушується за захисними механізмами ретрофлексії («утримання в собі»), проекції («відмова від особистої відповідальності»), інтроекції («позиція жертви») та дефлекції («уникнення контактів»). До основних процедур гештальттерапії при ПТСР належать: розширення усвідомлення, прийняття відповідальності, подолання опору, інтеграція протилежностей та посилення уваги до почуттів [27]. У цілому психотерапевтична робота з військовослужбовцями, які мають прояви ПТСР, залежно від рівня їхньої психологічної дезадаптації може тривати від кількох тижнів до кількох років. Відповідно, увесь процес умовно поділяється на три основні етапи: створення безпечної довірливої атмосфери, опрацювання травматичного досвіду та поступове відновлення особистісної цілісності й повернення до повсякденного життя. Отже, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це сукупність психофізіологічних реакцій людини на переживання травматичних подій, які можливі з фізичних чи психологічних причин, що травмує людину, яка відчуває себе безпорадною. Ситуації, які найчастіше призводять до такого стану, це коли людина знаходиться на грані життя та смерті чи стала свідком стихійного лиха, аварії, фізичного, сексуального насильства та інших критичних подій. 99 До провідних ознак посттравматичного стресового розладу належать: труднощі зі сном, нав’язливі спогади чи повторне переживання подій, часткова амнезія на певні епізоди (уникання), підвищена чутливість і настороженість, а також надмірна збудливість, що проявляється у неадекватній мобілізації ресурсів. Особливу роль у структурі ПТСР відіграють флешбеки – раптове й неконтрольоване відтворення бойових подій, механізм якого пояснюється теорією асоціативних мереж. Подібні прояви характерні для більшості ветеранів і можуть зберігатися тривалий час після завершення війни. До віддалених, вторинних симптомів ПТСР відносять: депресивні стани, тривожність, схильність до імпульсивних дій, зловживання алкоголем чи психоактивними речовинами, соматичні порушення, спотворене сприйняття часу та зниження ефективності его-функцій. Спостерігається зниження загального стану здоров’я, зі слабкістю, зниженням працездатності, головними болями та в серці, сексуальними розладами, порушеннями сну, фобічними реакціями, а у людей з інвалідністю все це доповнюються ще проблемами, пов’язаними з отриманими пораненнями та травмами. Своєчасна діагностика посттравматичного стресового розладу стає важливим кроком на шляху до його ефективного лікування. Психотерапія – найважливіший етап подолання ПТСР. З її методів успішно застосовується: когнітивно-поведінкова терапія; позитивна психотерапія; гіпнота психодинамічна терапія; сімейна психотерапія. Важливим є також впровадження заходів психосоціальної підтримки, реабілітації й реадаптації осіб, що пережили екстремальні стресові ситуації, а також аналіз рівня результативності цих підходів. 100 Література 1. Агаєв, Н. А. (2016). Негативні психічні стани військовослужбовців у бойових умовах: класифікації, визначення, ідентифікація. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України, 2(4), 268. 2. Блінов, О. А. (2020). Психологія бойового стресу (Дисертація доктора психологічних наук, Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України). 3. Блінов, О. А. (2016). Психологія бойової психічної травми (монографія). Київ: Талком. 4. Брашер, Е. А. (2017). Контроль бойового стресу. У Т. Семигіна, І. Павленко, Є. Овсяннікова та ін. (Пер.). Охорона психічного здоров’я в умовах війни (с. 121–139). Київ: Наш формат. 5. Бриндіков, Ю. Л. (2019). Теорія і практика реабілітації військовослужбовців – учасників бойових дій в системі соціальних служб (Автореф. дис. доктора педагогічних наук, Тернопіль). 6. Вольнова, Л. М. (2017). Попередження психологічної дезадаптації поранених у системі соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців. Актуальні проблеми психології: збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, ХІ(15), 76–84. 7. Волошин, П. В., Марута, Н. О., Шестопалова, Л. Ф., та ін. (2014). Діагностика, терапія та профілактика медико-психологічних наслідків бойових дій в сучасних умовах: методичні рекомендації. Харків: ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України». 8. Друзь, О. В., & Черненко, І. О. (2016). Аналіз бойової психічної травми учасників локальних бойових дій. У В. І. Цимбалюк, & А. М. Сердюк (Ред.), Медичне забезпечення антитерористичної операції: науковоорганізаційні та медико-соціальні аспекти (с. 316). Київ: ДП «НВЦ «Пріоритети». 101 9. Заворотний, В. І. (2018). Посттравматичний стресовий розлад у військовослужбовців (клініко-психопатологічні особливості, діагностика, терапія) (Автореф. дис. кандидата медичних наук, Харків). 10. Збаровський, О. М. (2016). Психічні порушення в учасників АТО та методи їх корекції. У В. І. Цимбалюк, & А. М. Сердюк (Ред.), Медичне забезпечення антитерористичної операції: науково-організаційні та медико-соціальні аспекти (с. 316). Київ: ДП «НВЦ «Пріоритети» 11. Ісаков, Р. І. (2023). Психосоматична патологія. Київ: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина». 12. Кердивар, В. В., Овсяннікова, Я. О., & Бакурідзе, Н. Г. (2024). Психологічна підтримка військових: посттравматичний синдром та методи його подолання. Психофізіологія та медична психологія. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Психологія, 35(74), № 2. 13. Кокун, О. М., та ін. (2017). Психологічна робота з військовослужбовцями – учасниками АТО на етапі відновлення: метод. посіб. [Psychological work with servicemen – participants of the ATO at the stage of recovery: Methodical manual]. Київ: НДЦ ГП ЗСУ. 14. Кокун, О. М., Агаєв, Н. А., Пішко, І. О., & Лозінська, Н. С. (2018). Основи психологічних знань про психічні розлади для військового психолога: Методичний посібник. Київ: НДЦ ГП ЗСУ. 15. Колесніченко, О. С. (2019). Психологія бойової травматизації військовослужбовців Національної гвардії України (Автореф. дис. … докт. психол. наук). Харків. 16. Кравченко, К. О., Тімченко, О. В., & Широбоков, Ю. М. (2017). Соціально-психологічні детермінанти виникнення бойового стресу у військовослужбовців – учасників антитерористичної операції: Монографія. Харків: НУЦЗУ, ФОЛ Мезіна В. В.