ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ ТА СУДДІВСЬКОЇ ДИСКРЕЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ ФРАНЦІЇ ТА НІМЕЧЧИНИ

Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 46/2025 76 https://doi.org/10.5281/zenodo.17703554 Бараннік Р. В. к.ю.н., доцент, в.о. завідувача та доцент кафедри кримінального права та правоохоронної діяльності Запорізького національного університету https://orcid.org/0009-0008-1202-5535 ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ ТА СУДДІВСЬКОЇ ДИСКРЕЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ ФРАНЦІЇ ТА НІМЕЧЧИНИ JEL Classification: K410 SECTION “LAW”: Право Анотація. Стаття присвячена правовому порівняльному аналізу застосування оціночних понять у кримінальному праві континентальних правових систем країн Європи, зокрема Франції та Німеччини. У роботі досліджується питання, як ці правові системи поєднують принципи законності та нормативної визначеності з необхідністю гнучкого правозастосування в умовах ускладнення соціальних процесів. Оглядається, що французьке кримінальне право ґрунтується на тлумаченні норм, закріпленому в принципі nullum crimen, nulla poena sine lege і статті 111-4 Кримінального кодексу Франції. Сучасна практика розглядає допуск інтерпретації адміністративних актів, що розширює дискрецію судів, хоч і зберігає обмеження на розширювальне тлумачення. Відмінність німецького кримінального права відзначається розвиненою системою методів тлумачення й більшою кількістю оціночних понять, які потребують конкретизації у застосуванні. Проте попри заборону аналогії, судді мають можливість адаптувати норми до обставин справи, дотримуючись принципів передбачуваності, об’єктивності та законності. Акцентується увага на формулі Радбруха, що допускає відступ від закону у випадках “нестерпної несправедливості”. Порівняльне дослідження показує, що обидві системи перебувають між викликами практичної необхідності інтерпретації та вимогами законодавчого регулювання. Франція в своїй правовій системі зберігає неприйняття судового прецеденту як джерела кримінального права, особливу нормативно спрямовуючу роль відіграє практика касаційного суду. Німеччина, в свою ж чергу, забезпечує ширшу та структуровану дискрецію суддів. Отже, у континентальних системах застосування оціночних понять є важливим механізмом забезпечення справедливості, але все одно потребує чітких меж аби уникнути правової невизначеності та ризику суддівського свавілля. Автор переконаний, що оптимальний баланс між стандартизованістю і гнучкістю правозастосування полягає в об’єднанні чітких нормативних рамок із можливістю їх обмеженого, контрольованого коригування судом з метою ефективності та справедливості кримінального процесу. Ключові слова: оціночні поняття, тлумачення норм, суддівська дискреція, континентальна правова система, французьке кримінальне право, німецьке кримінальне право. Annotation. The article is devoted to a comparative legal analysis of the application of evaluative concepts in the criminal law of continental legal systems of European countries, France and Germany in particular. The paper examines how these legal systems combine the principles of legality and normative certainty with the need for flexible law enforcement in the context of complex social processes. It is noted that French criminal law is based on the Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 46/2025 77 interpretation of norms enshrined in the principle of nullum crimen, nulla poena sine lege and Article 111-4 of the French Criminal Code. Contemporary practice allows for the interpretation of administrative acts, which expands the discretion of the courts, although it retains restrictions on expansive interpretation. The difference between German criminal law lies in its developed system of interpretation methods and a greater number of evaluative concepts that require specification in application. However, despite the prohibition of analogy, judges have the opportunity to adapt the rules to the circumstances of the case, adhering to the principles of predictability, objectivity and legality. Emphasis is placed on Radbruch’s formula, which allows for deviation from the law in cases of “intolerable injustice”. A comparative study shows that both systems are caught between the practical necessity of interpretation and the requirements of legislative regulation. France's legal system continues to reject judicial precedent as a source of criminal law, with the practice of the Court of Cassation playing a particularly normative role. Germany, in turn, provides broader and more structured discretion to judges. Thus, in continental systems, the application of evaluative concepts is an important mechanism for ensuring justice, but it still requires clear boundaries to avoid legal uncertainty and the risk of judicial arbitrariness. The author is convinced that the optimal balance between standardization and flexibility of law enforcement lies in combining a clear regulatory framework with the possibility of their limited, controlled adjustment by the court for the purpose of efficiency and fairness of the criminal process. Keywords: evaluative concepts, interpretation of norms, judicial discretion, continental legal system, French criminal law, German criminal law. Вступ У континентальних правових системах кримінальне право ґрунтується на кодифікації та принципі законності, що передбачає сурове тлумачення закону і формальне обмеження суддівської дискреції. Проте практичне застосування кримінальних норм частіше супроводжується необхідністю інтерпретації оціночних понять, що вимагають виходу за межі буквального підходу. Це формує внутрішнє протиріччя між юридичним формалізмом та потребою забезпечення справедливого, повного реагування на нові соціальні, технологічні та правові явища. А отже, виникає необхідність провести аналіз, як французька та німецька правові системи, попри спільні континентальні традиції, вибудовують баланс між кримінальним законом та інтерпретаційною гнучкістю, необхідною для впровадження оціночних категорій. Наукова література при розгляді питання застосування оціночних понять у континентальному кримінальному праві розглядається крізь призму теоретичних, історичних та методологічних підходів. Французька доктрина, ґрунтується на ідеях Монтеск’є, Порталіса та Беккаріа, що підкреслюють значення принципу сурового тлумачення та мінімізації ролі судового розсуду. Франсуа Жені запропонував класичний поділ джерел права, що сформував основу французького розуміння співвідношення між законом і судовою практикою, в якій остання розглядається лише як допоміжний, а не формальний елемент правової системи. У німецькій літературі питання інтерпретації розкривається через методологію правозастосування, що включає граматичне, логічне, систематичне та теологічне тлумачення. Неабияка увага приділяється концепції прогалин у праві, ролі судді в їх подоланні, а також філософсько-правовим орієнтирам, зокрема формулі Радбруха. Німецька кримінально-правова традиція, на відмінну від французької, допускає ширший набір інтерпретаційних інструментів, хоч й обмежує вихід за межі принципу законності. Комплекс наукових праць доводить, що, попри глибинні відмінності у правових підходах, французька та німецька доктрини однаково визнають необхідність точного та об’єктивного Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 46/2025 78 застосування оціночних понять, які є невід’ємною частиною кримінально-правової регуляції та потребують доктринального й практичного узгодження. Таким чином, метою статті є здійснення порівняльно-правового дослідження особливостей застосування та тлумачення оціночних понять у кримінальному праві Франції та Німеччини з приділенням особливої уваги на визначення меж суддівської дискреції в умовах континентальної правової традиції та принципу законності. В рамках наукової статті вирішуються такі завдання: Визначити теоретико-методологічні засади застосування оціночних понять у кримінальному праві Франції та Німеччини. Дослідити нормативні механізми регламентації тлумачення кримінально-правових норм у двох досліджуваних правових системах. Дослідити роль судової практики у конкретизації змісту оціночних категорій та подоланні правової невизначеності. Розкрити інституційні обмеження судової дискреції й засоби запобігання суб’єктивізму та свавіллю. Сформулювати висновки стосовно оптимального поєднання нормативної визначеності та суддівської дискреції під час застосування оціночних понять у континентальному кримінальному праві Результати Континентальна правова система базується на кодифікованих нормах і принципі законності, який передбачає суровий підхід до тлумачення кримінального закону. Наявність оціночних понять в континентальній правовій системі створює потребу і інтерпретації, яка відкриває простір для суддівської дискреції. Це зумовлює важливість правового аналізу того, як різні континентальні правові системи забезпечують баланс між нормативною визначеністю та необхідною гнучкістю правозастосування. Французьке кримінальне право базується на принципі nullum crimen, nulla poena sine lege [1], який вважає закон як єдине джерело кримінальної відповідальності. Суддя повинен використати закон, а не створювати його чи пояснювати розширено. Це об’єднує використання оціночних понять та покликання забезпечити передбачуваність правозастосування концепції, що йде від Монтеск’є, Порталіса та Беккаріа, які вважали, що кримінальне право має бути чітко визначеним і не піддаватися судовій інтерпретації. Згідно з їхніми поглядами, суддя виконує лише технічну функцію — він “уста, що вимовляють слова закону” [2], тобто без простору для суб’єктивного тлумачення. Французька правова система дотримується принципу суворого тлумачення законодавства, що закріплено в статті 111-4 Кримінального кодексу Франції (Code Pénal). Таким чином, суд не може довільно розширювати зміст кримінальної норми або тлумачити її у спосіб, що виходить за рамки тексту закону. Оціночні поняття повинні застосовуватися в чітко визначених межах, щоб уникнути свавільного правозастосування. Судді мають керуватися принципом передбачуваності, тобто будьяке тлумачення кримінального закону має бути зрозумілим для громадян. Однак із часом жорсткий формалізм цього підходу почав трансформуватися під впливом практичних потреб правозастосування. Надмірне розширення нормативно-правової бази взагалі, і кримінального законодавства зокрема, та стрімкі соціальні зміни призвели до ситуацій, коли законодавчі норми стають неоднозначними або відрізняються від розуміння справедливості, коли нові суспільні явища не отримують належного правового регулювання. Виникають тексти законів, які потребують додаткового тлумачення та інтерпретації. Відповідно ці виклики були врегульовані нормою статті 111-5 кримінального кодексу Франції у якій йдеться, що кримінальні суди мають право тлумачити адміністративні, нормативні чи індивідуальні акти та оцінювати їх законність, якщо від цієї перевірки залежить результат переданого їм кримінального провадження [3]. Ця норма надає кримінальним судам повноваження тлумачити та перевіряти законність адміністративних актів (нормативних або індивідуальних), якщо це впливає на вирішення кримінальної справи. Таким Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 46/2025 79 чином, кримінальні суди можуть визначати, чи правомірним є застосування певного адміністративного рішення у конкретному випадку. Хоча право в цілому є сферою інтерпретаційної діяльності, статус судового тлумачення в кримінальному праві залишається дискусійним. Історично французька правова школа, зокрема Франсуа Жені, поділяла джерела права на формальні (які мають обов’язковий характер) і матеріальні (які лише впливають на правозастосування). Формальні джерела (законодавчі акти) мають імперативний характер і не залишають простору для судової дискреції. Матеріальні джерела (зокрема, судова практика) не є формальним джерелом права, після винесення не мають обов’язкової сили [4]. Французька правова традиція загалом не використовує судову практику як джерело кримінального права. Однак, практика касаційного суду займає важливу роль у правозастосуванні, особливо коли мова йде про визначення змісту правових норм, що відповідають оціночним поняттям. Це дозволяє кримінальним судам оцінювати законність рішень, що містять нечіткі або гнучкі категорії, такі як “суспільна безпека”, “законний інтерес” або “добросовісність” і дозволяє розширене тлумачення у випадках, коли вони сприятливі для обвинуваченого, особливо в ситуаціях, не передбачених нормами через технологічний прогрес. Таким чином створюється певна гнучкість у застосуванні оціночних категорій у французькому кримінальному праві, хоча їх інтерпретація зазвичай залишається в межах закону. Французький Касаційний суд розробив кілька рекомендацій для суддів на випадок правової невизначеності: уникати неоднозначності наскільки це можливо; виправляти очевидні редакційні помилки; використовувати інші методи для встановлення фактичного змісту норми; закривати кримінальну справу, якщо встановити зміст норми неможливо. Таким чином, в кримінальному праві Франції обов’язкову силу мають лише судові рішення, а не їх тлумачення. Підхід Франції до оціночних понять у кримінальному праві поєднує суворість у тлумаченні норм із певною гнучкістю у випадках, коли це працює на користь обвинуваченого. Це суттєво відрізняється від англосаксонської правової системи, де суди мають більшу свободу в тлумаченні оціночних категорій, де судові прецеденти є джерелом права, що дозволяє ширше застосовувати оціночні поняття та гнучкіше реагувати на правові невизначеності. Хоча Франція традиційно обмежує судове тлумачення, вплив міжнародного права (зокрема, практики Європейського суду з прав людини) сприяє прогресу в розширенні судових повноважень. Відбувається пом’якшення жорсткого формалізму, що дозволяє судам певною мірою адаптувати оціночні поняття в кримінальному праві. Німецьке кримінальне право, як частина континентальної правової системи, характеризується чітко визначеною структурою. Кримінальний кодекс прямо забороняє тлумачення за аналогією; він містить широкі положення, що регулюють тлумачення та застосування кримінального права. У німецькому кримінальному кодексі норми містяться виключно в особливій частині, тоді як загальна частина включає основні принципи. Правила та деякі принципи є резолютивною частиною кримінального закону, написані в “гіпотетично-умовному” та наслідковому порядку [5] і саме вони складають кримінальні норми що підлягають тлумаченню. У німецькій юридичній методології легітимність повноважень суддів добудовувати писане право ставиться у залежність від наявності прогалин у законодавчих нормах. При цьому прогалиною вважається неповнота закону, яка, в свою чергу, полягає в тому, що текст закону не відповідає чи не повною мірою відповідає справжній регулятивній волі законодавця або вищим за рангом (як правило, закріпленим у конституції) уявленням про цінності та справедливість [6, с. 7–8]. Німецьке кримінальне право базується на принципі легальності, що означає суворе дотримання встановлених норм та заборону тлумачення за аналогією. У Німеччині застосовується кілька основних методів тлумачення кримінальних норм: зокрема, буквальне (граматичне) тлумачення — використання, коли текст закону чітко розуміється на змісті Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 46/2025 80 норми. Логічне тлумачення — ґрунтується на юридичному силогізмі. Закон виступає головною посилкою, фактичні властивості справи — другорядною, а судове рішення є висновком. Систематичне тлумачення — розглядає норму у зв’язку з іншими положеннями кримінального законодавства. Цільове (телеологічне) тлумачення — виходити із загальної мети кримінального права, зокрема принципу загального блага та необхідності попередження злочинності. Німецьке кримінальне право містить численні оціночні поняття, які потребують конкретизації у процесі правозастосування. До них належать звичні для українського права поняття такі як небезпечний злочин — суд оцінює ступінь загрози, яка стає діянням для суспільства. Особлива жорстокість — визначення ступеня насильства, що може вплинути на кваліфікацію злочину та міру покарання. Негативний прогноз щодо виправлення — застосування при призначенні превентивного ув’язнення. Так за п. 4 § 66 КК Німеччини суддя вдається до загальної оцінки правопорушника та вчинених злочинів, і робить висновок про те, чи є схильність до вчинення тяжких злочинів, чи злочинець становить небезпеку для суспільства на момент засудження, коли є ризик повторного вчинення злочину [7]. Тобто при цьому підлягає оцінці як саме діяння — вчинений злочин, його характер та суспільна небезпека; так і особистість злочинця: біографія, психологічні особливості, рівень інтелекту; ймовірність рецидиву, аналіз поведінки засудженого та його соціальні зв’язки. Проте така гнучкість супроводжується ризиком появи суб’єктивних оцінок та, як наслідок, правової невизначеності. Щоб уникнути свавілля та довільності рішень, німецьке кримінальне право ґрунтується на принципах законності та об’єктивного тлумачення норм. Ці принципи забезпечуються тим, що судові рішення приймаються на основі чітко визначених норм, закріплених у кримінальному законодавстві, що сприяє передбачуваності та стабільності правової системи. Таким чином, хоча гнучкість дозволяє враховувати конкретні обставини справи, обов’язок дотримуватися встановлених законодавчих принципів виступає гарантом того, що судова практика не відступає від загальних правил і стандартів, визначених законодавцем. Такий підхід гарантує, що судові рішення приймаються на підставі чітко визначених норм, закріплених у кримінальному законодавстві, що підвищує передбачуваність та стабільність правової системи [5]. Суддя перш за все зобов’язаний прийняти рішення — це закріплено в принципі заборони відмовитися від правосуддя. відповідно до частини 1 статті 97 Основного закону Німеччини, у той же час, суддя є “незалежним і підкоряється лише закону”, а частина 3 статті 20 Основного закону додає, що він “пов’язаний законом і справедливістю”. Ці аспекти підкреслюють двоєдність процесу прийняття судових рішень: судді наділені інституційною довірою та незалежністю правової системи, але одночасно зобов’язані суворо дотримуватися як букви, так і духу закону. Існуюча правова система і правова ідея можуть розходитися в одному випадку: жоден суддя не може бути примушений застосовувати “закон”, який він вважає таким, що суперечить “праву” відповідно до формули Радбруха. Формула Радбруха — теза, вперше сформульована в 1946 році німецьким філософом права Густавом Радбрухом (1878–1949). Відповідно до цієї тези, у разі конфлікту між позитивним (встановленим) правом і справедливістю, суддя завжди і саме тоді — повинен прийняти рішення на користь матеріальної справедливості, якщо закон, про який йдеться слід розглядати як “нестерпно несправедливий” або, з точки зору інтерпретатора, у нормі права принципово рівність усіх людей “свідомо заперечується” [8, с. 491]. Якщо суддя свідомо неправильно застосовує закон, то йому інкримінують кримінальну судову помилку. Таким чином, свобода тлумачення супроводжується відповідальністю за правильне застосування права. Умисне викривлення або неправильне використання оціночних понять може призвести до звинувачення у “Rechtsbeugung” (суддівське свавілля), що підкреслює важливість дотримання об’єктивних правових стандартів та запобігання зловживанням судовою владою [9]. Загалом, у контексті застосування оціночних понять у правозастосуванні, судді Німеччини володіють достатньою адаптацією норми до конкретних матеріальних справ. Оціночні поняття, які застосовуються для визначення, наприклад, рівня небезпеки злочину чи характеру поведінки Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 46/2025 81 правопорушника, створюють гнучкість судової практики. Така гнучкість дозволяє врахувати нюанси конкретних ситуацій, проте водночас створює ризик правової невизначеності та суб’єктивності у тлумаченні. Щоб уникнути свавілля, німецьке кримінальне право опирається на конституційні принципи законності та об’єктивного тлумачення норми. Це означає, що навіть при застосуванні оціночних понять, суддя має керуватися чітко встановленими правовими рамками. У разі коли буквальне застосування закону може призвести до “нестерпних” або несправедливих результатів, суддя може, як виняток, вжити дискреційних заходів для адаптації тлумачення, проте такі дії суворо обмежені загальними правилами тлумачення, а вирішальні “суттєві рішення” мають залишитися за законодавчим органом. Оціночні поняття в кримінальному праві Німеччини є необхідним елементом для адаптації правозастосування до змінених суспільних умов. Водночас їх використання вимагає: чітких керівних роз’яснень судів, дотримання принципу правової визначеності, застосування об’єктивних критеріїв оцінки. Висновки Континентальна правова система базується на кодексах і чітко визначених нормах, де судді застосовують визначені норми, і не створюють прецеденти. Тому саме законодавці деталізують правомірну поведінку, зменшуючи використання абстрактних концепцій, що забезпечує передбачуваність правозастосування, але й окремі оціночні категорії залишають необхідний мінімум гнучкості. Французька правова система характеризується більш обмеженою суддівською владою щодо інтерпретації норм права. Судді зобов’язані суворо дотримуватися кодексів та законів. Це забезпечує передбачуваність рішень, але може обмежувати гнучкість у врахуванні специфіки окремих випадків. У Німеччині судді мають певну свободу дій при тлумаченні законів, особливо щодо оціночних понять. Це дозволяє їм адаптувати правові норми до конкретних обставин справи, забезпечуючи баланс між правовою визначеністю та справедливістю. Водночас існують чіткі межі для запобігання зловживанням дискрецією, а неправомірне застосування дискреційних повноважень може призвести до юридичної відповідальності. Таким чином порівняльний аналіз доказує, що оптимальний баланс між стандартизованістю і гнучкістю правозастосування полягає в об’єднанні чітких нормативних рамок із можливістю їх обмеженого, контрольованого коригування судом з метою ефективності та справедливості кримінального процесу. Перспективні напрямки подальших досліджень. Так, зокрема, подальшого дослідження потребує інститут правових прогалин у континентальних системах та методи їх подолання. Порівняння французького підходу до визнання судової практики джерелом права та німецької доктрини із її інструментальною структурою тлумачення створює передумови для виявлення глибинних закономірностей вікових моделей розуміння права. Насамкінець значний потенціал має вивчення можливості адаптації французької та німецької моделі застосування оціночних понять у кримінальному праві до української правової системи. Дослідження того, як саме іноземні підходи можуть бути гармонізовані з принципом законності, доктриною юридичної визначеності та викликами воєнного й повоєнного періоду, здатне суттєво підсилити українську кримінальноправову доктрину. Загалом перспективні дослідження повинні прямувати до створення уніфікованих критеріїв оцінювання оціночних понять, поглиблення міждисциплінарного аналізу (право – філософія – психологія – технології), а також напрацювання практичних моделей прогнозування ризиків суддівського свавілля та підвищення рівня правової визначеності у кримінальному праві та процесі європейського зразка. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 46/2025 82 Список використаних джерел 1. Nulla poena sine lege. Wikipedia. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Nulla_poena_sine_lege (дата звернення: 24.11.2025) 2. Монтеск’є Ш. Л. Книга Про дух законів. Харків, 2021. 240 с. 3. Кримінальний кодекс Франції. Кримінальний кодекс: Глава I: Загальні принципи (Статті 111-1 до 111-5). URL: https://www.legifrance.gouv.fr/codes/id/LEGIARTI000006417178/1994-03-01/ (дата звернення: 24.11.2025). 4. Gény F. Méthode d'interprétation et sources en droit privé positif - Essai critique. URL: https://books.google.com.ua/books?hl=uk&lr=&id=eb8AEQAAQBAJ&oi=fn d&pg=PP1&dq=GENY+F.,+Méthode+d'interprétation+et+sources+en+droit+priv é+positif+- +Essai+critique,+Paris,+1899,+t.+1,+p.+72.&ots=z5tD087rtn&sig=UIpyoYIcOZ4 fpp6k69pqX1LpbXM&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false (дата звернення: 24.11.2025). 5. Gabriel H.A. modern treatise on the principle of legality in criminal law. Berlin, 2010. 197 с. 6. Вюртембергер Т. Роль юридичної методології в демократичній правовій державі. Український правовий часопис. 2004. No 6 (11), С. 3–9 7. German Criminal Code (Strafgesetzbuch – StGB). Gesetze im Internet. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/englisch_stgb/ (дата звернення: 24.11.2025). 8. Paulson Stanley L. Radbruch on Unjust Laws: Competing Earlier and Later Views? Oxford Journal of Legal Studies. 1995. Volume 15. P. 489-500 9. StGB-Rechtsbeugung. dejure.org. URL: https://dejure.org/gesetze/StGB/339.html (дата звернення: 24.11.2025).