Адміністративно-юрисдикційна діяльність податкових органів у справах про порушення норм податкового законодавства

Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 513 https://doi.org/10.5281/zenodo.17594406 Гречанюк Р.В. доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного права та судочинства Західноукраїнського національного університету м. Тернопіль, Україна https://orcid.org/0009-0001-5102-3718 АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОДАТКОВИХ ОРГАНІВ У СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ НОРМ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА JEL Classification: K 19 SECTION «LAW»: Право Анотація. У статті досліджено поняття адміністративно-юрисдикційної діяльності та проаналізовано різні підходи науковців, щодо визначення його сутності та змісту. Автором зроблено висновок, що адміністративна юрисдикція, як форма діяльності органів державного фіскального контролю, безпосередньо пов’язана з охороною суспільних відносин у сфері реалізації державної податкової політики і полягає в розгляді адміністративним (податковим) органом, адміністративного спору по суті та прийнятті по ньому рішення. Особливу увагу приділено дослідженню змісту адміністративно-юрисдикційної діяльності податкових органів України у справах про порушення норм податкового законодавства та особливостям її здійснення. Автор наголошує на тому, що вона характеризується саме адміністративним (процедурним) порядком розгляду адміністративної справи та здійснюється в межах адміністративного провадження. Адміністративно-юрисдикційна діяльність податкових органів у справах про порушення норм податкового законодавства являє собою систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на виявлення та документування податкових правопорушень та застосування до особи не лише адміністративних, а й фінансових санкцій, що є її особливістю. У дослідженні наголошується, що адміністративно-юрисдикційна діяльність податкових органів повинна здійснювати з дотриманням не лише норм спеціального законодавства, а й принципів загальної адміністративної процедури, та відповідати критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, підкреслюється важливість дотримання принципу презумпції правомірності рішень платника податків. Особлива увага приділяється дослідженню принципу вини як загальної умови притягнення до фінансової відповідальності, що значно підвищує вимоги до якості процедурних дій, що здійснюються податковими органами, та прийнятих ними процедурних рішень, з метою проведення детального аналізу суб’єктивної сторони правопорушення. Також висвітлено дуальний підхід, сформований судовою практикою, щодо застосування цього принципу. Ключові слова: адміністративна діяльність, адміністративно-юрисдикційна діяльність, податкові органи, порушення норм податкового законодавства, адміністративна процедура, адміністративне провадження. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 514 Abstract. The article examines the concept of administrative and jurisdictional activity and analyzes different scholarly approaches to defining its nature and content. The author concludes that administrative jurisdiction, as a form of activity of state fiscal control bodies, is directly related to the protection of public relations in the field of state tax policy implementation and consists of the administrative (tax) authority examining an administrative dispute on its merits and making a decision on it. Particular attention is paid to studying the content of administrative and jurisdictional activities of the tax authorities of Ukraine in cases of violation of tax legislation and the peculiarities of its implementation. The author emphasizes that it is characterized by an administrative (procedural) order of administrative case review and is carried out within the framework of administrative proceedings. The administrative and jurisdictional activity of tax authorities in cases of violation of tax legislation represents a system of administrative and legal measures aimed at identifying and documenting tax offenses and applying not only administrative but also financial sanctions to the person, which is its distinctive feature. The study emphasizes that the administrative and jurisdictional activities of tax authorities should be carried out not only in compliance with the norms of special legislation but also with the principles of general administrative procedure, and meet the criteria defined in Part 2, Article 2 of the Code of Administrative Justice of Ukraine. In particular, the importance of adhering to the principle of the presumption of legality of the taxpayer's decisions is highlighted. Special attention is paid to the study of the principle of fault as a general condition for imposing financial liability, which significantly increases the requirements for the quality of procedural actions carried out by tax authorities and the procedural decisions they make, with the aim of conducting a detailed analysis of the subjective side of the offense. The dual approach formed by judicial practice regarding the application of this principle is also outlined. Key words: administrative activity, administrative and jurisdictional activity, tax authorities, violation of tax legislation, administrative procedure, administrative proceedings. Вступ Постановка проблеми. Зміцнення законності у сфері податкових відносин набуває особливого значення з огляду на функціональне навантаження податкових платежів та продиктоване воєнними і соціально-економічними викликами, що на сьогодні стоять перед Україною та її євроінтеграційним курсом. Оскільки, саме податкові надходження є фінансовою основою функціонування будь якої держави, забезпечення здійснення успішних реформ та розвитку суспільства. Одним із основних напрямків детінізації економіки та підвищення інвестиційної привабливості нашої держави є реформування податкової системи України та поступове наближення її до норм і стандартів Європейського Союзу, зосереджуючись, зокрема, на ефективності податкового адміністрування та притягнення платників податків до юридичної відповідальності за порушення норм податкового законодавства. Особливого значення в цьому аспекті набуває удосконалення діяльності податкових органів, які є контролюючими органами щодо дотримання законодавства з питань оподаткування. З урахуванням викликів та змін, що сьогодні постали перед податковими органами, існує необхідність глибокого дослідження їх адміністративно-юрисдикційної діяльності, що забезпечує можливість ефективного та якісного здійснення контрольно-наглядових повноважень. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Окремі питання адміністративно-юрисдикційної діяльності, в тому числі і податкових органів в Україні, досліджували такі науковці як: В. Авер’янов, С. Гусаров, А. Калюта, С. Коміссаров, Т. Костюк, О. Панасюк, В. Пінчук, Ю. Руснак, О. Рябченко та інші. Однак питання адміністративно-юрисдикційної діяльності податкових органів на сучасному етапі залишаються недостатньо дослідженими. Метою статті є дослідити зміст адміністративно-юрисдикційної діяльності та особливості її здійснення податковими органами у справах про порушення норм податкового законодавства. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 515 Результати Зміст юрисдикційної діяльності будь-якого суб’єкта владних повноважень пов’язаний із розглядом правового спору і прийняттям по ньому рішення. В свою чергу адміністративна юрисдикція є елементом адміністративної діяльності органу публічної адміністрації та полягає у вирішенні спору, який виникає між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Адміністративна юрисдикція, як форма діяльності органів державного фіскального контролю, безпосередньо пов’язана з охороною суспільних відносин у сфері реалізації державної податкової політики і полягає в розгляді адміністративним (податковим) органом, адміністративного спору по суті та прийнятті по ньому рішення. Погоджуємося з думкою О. Мінаєвої про те, що сфера податкових правовідносин завжди характеризувалася підвищеною конфліктністю інтересів її учасників. З одного боку, її учасниками є платники податків, які прагнуть досягнути найвищої міри оптимізації своїх податкових зобов’язань, що сприяє забезпеченню реалізації їхнього приватного інтересу, з іншого – учасником податкового правовідношення є контролюючий орган, обов’язком якого є забезпечення публічного (державного) інтересу в акумуляції якнайбільшого числа грошових надходжень задля наповнення дохідної частини бюджетів. Часто відповідні інтереси (публічні та приватні) у сфері оподаткування знаходяться в стані крайнього антагонізму, який можливо вирішити тільки за посередництвом процесуально визначених алгоритмів вирішення спірних податкових правовідношень. До таких нормативно закріплених алгоритмів, зокрема, і належать адміністративні процедури вирішення податкових спорів [1]. Варто зазначити, що на сьогодні серед науковців відсутній єдиний погляд щодо сутності адміністративно-юрисдикційної діяльності. Існує широкий та вузький підхід до визначення змісту цієї форми діяльності адміністративних органів. Деякі науковці ототожнюють адміністративноюрисдикційну діяльністю з розглядом та вирішенням справ про адміністративні правопорушення. Зокрема, В. Пінчук зауважує, що адміністративна та адміністративно-юрисдикційна діяльність співвідносяться в науці як загальне та частина, оскільки адміністративно-юрисдикційною діяльністю, на думку окремих учених, є позасудовий розгляд справ про адміністративні правопорушення та винесення по них відповідних постанов і накладення санкцій [2, с. 192–193]. Натомість вважаємо, що адміністративно-юрисдикційну діяльність необхідно розглядати ширше, включаючи також інші дії, що вчиняються та рішення, що приймаються адміністративними органами в межах наданих їм чинним законодавством повноважень, щодо вирішення усіх правових спорів адміністративноправового характеру. Слушною вважаємо позицію О.П. Рябченко, яка у зміст поняття юрисдикційна адміністративна діяльність включає притягнення до адміністративної і дисциплінарної відповідальності та розгляд скарг громадян [3, с. 21]. На думку С. Коміссарова, під адміністративно-юрисдикційною діяльністю необхідно розуміти врегульовану законом діяльність уповноважених державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, спрямовану на здійснення проваджень у справах про адміністративні правопорушення, виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, а також застосування заходів адміністративного попередження та припинення таких правопорушень з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі й гідності людини, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством [4, с. 105– 106]. Натомість, С.М. Гусаров, узагальнюючи погляди вчених-адміністративістів на сутність адміністративної юрисдикції, визначив її особливі ознаки: 1) наявність правового спору або правопорушення. Юрисдикція виникає тільки тоді, коли необхідно вирішити спір про право або у зв’язку з порушенням чинних правових норм. Щодо Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 516 адміністративної юрисдикції такі спори виникають між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами, набуваючи характеру адміністративно-правових спорів; 2) основою адміністративно-правових спорів, у процесі вирішення яких здійснюється правова оцінка поведінки (дій) сторін є індивідуальні адміністративні справи. Розгляд тільки спірних конкретних справ становить зміст юрисдикційного адміністративного процесу (наприклад, розгляд справ про адміністративне правопорушення, скарг громадян); 3) адміністративно-юрисдикційна діяльність через свою суспільну значущість потребує належного процесуально-правового регулювання. Установлення та доведення подій і фактів, їх юридична оцінка здійснюються в рамках особливої процесуальної форми, що є важливою й обов’язковою для юрисдикції. Адміністративна юрисдикція значно відрізняється від інших видів юрисдикційної діяльності, що існують в рамках кримінального та цивільного процесів. [5, с. 21–22] Наукові уявлення про адміністративну юрисдикцію є достатньо широкими та розкривають різні аспекти її сутності. Однак специфіка цієї діяльності та її зміст залежать від особливостей функціонування тих чи інших адміністративних органів та наділення їх відповідними повноваженнями. Зокрема, Ю. Руснак виділяє два напрями адміністративно-юрисдикційної діяльності податкових органів – здійснення правової оцінки виявлених у процесі проведення перевірок факторів правопорушень та прийняття рішень щодо встановлених у результаті цієї оцінки правопорушенням з метою застосування відповідальності [6]. В свою чергу, Н. Атаманчук зазначає, що юрисдикційна діяльність податкових органів може полягати у розгляді скарг громадян і юридичних осіб, супроводжуватися прийняттям рішення про усунення порушень режиму законності і застосування, при необхідності, державно-примусових заходів до правопорушника. Складниками адміністративно-юрисдикційної діяльності податкових органів є: розгляд та вирішення скарг громадян чи юридичних осіб щодо рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів чи їх посадових осіб; здійснення дисциплінарного провадження; провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо порушення податкового законодавства. [7, с. 55] В цілому погоджуємося з зазначеними підходами науковців, та пропонуємо в межах цього дослідження зупинитися більш детально на адміністративно-юрисдикційній діяльності податкових органів у справах про порушення норм податкового законодавства. Варто зазначити, що відповідальність за порушення норм податкового законодавства є комплексним та багатоаспектним за змістом явищем. Враховуючи її поліваріативність та невиключність, вважаємо, що адміністративно-юрисдикційну діяльність податкових органів у справах щодо порушення норм податкового законодавства варто розглядати у більш широкому розумінні. Зокрема законодавець передбачив, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Таке різноманіття видів юридичної відповідальності зумовлює також юрисдикційну варіативність, адже за порушення норм податкового законодавства платник податків може притягатися до відповідальності в судовому (процесуальному) порядку та в адміністративному (процедурному) порядку. Адміністративно-юрисдикційна діяльність податкових органів передбачає саме адміністративний (процедурний) порядок розгляду адміністративної справи та здійснюється в межах адміністративного провадження. Підставою для ініціювання відповідного провадження податковими органами є здійснення ними своєї контрольно-наглядової функції як органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з метою захисту інтересів держави та суспільства. В межах реалізації інспекційних повноважень та правової оцінки виявлених у процесі проведення перевірок фактів порушення норм податкового законодавства, податкові органи вправі притягати платників податків в порядку адміністративного провадження до адміністративної і фінансової Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 517 відповідальності, що є особливістю їх адміністративно-юрисдикційної діяльності. Адже накладення на платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюється податковим (адміністративним) органом в порядку адміністративного провадження, щодо розгляду конкретної адміністративної справи в межах виконання ним своєї публічної (контрольно-наглядової) функції. Європейський суд з прав людини наголошує на необхідності дотримання принципу належного врядування у діяльності державних органів. Зокрема у справі Рисовський проти України (№ 29979/04) він зазначив що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. [8] Адміністративно-юрисдикційна діяльність податкових органів у справах про порушення норм податкового законодавства здійснюється в порядку спеціальних адміністративних процедур, особливості здійснення яких визначені Податковим кодексом України (далі - ПК України), Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та іншими законами. Враховуючи, що ця категорія адміністративних справ характеризуються підвищеною конфліктністю інтересів її учасників, відповідні провадження необхідно здійснювати з дотриманням не лише норм спеціального законодавства, а й принципів загальної адміністративної процедури, що закріплюють принципи доброго адміністрування, а рішення, прийняті за результатом розгляду цих справ, повинні відповідати критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Отже, адміністративно-юрисдикційна діяльність податкових органів у справах про порушення норм податкового законодавства являє собою систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на виявлення та документування податкових правопорушень та застосування до особи адміністративних та/або фінансових санкцій. Така діяльність включає проведення податкових перевірок, оформлення відповідних актів, винесення податкових повідомлень-рішень, які є підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності, та складання протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені КУпАП. Основним адміністративно-правовим механізмом виявлення порушень норм податкового законодавства є проведення податкових перевірок. У п. 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.[9] Зокрема у постанові від 22.09.2020 року у справі № 520/8836/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зазначила, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб’єктом владних повноважень, який зобов’язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. [10] Одним із критеріїв законності рішення адміністративного органу є критерій обґрунтованості, згідно якого рішення приймається з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Він вимагає від адміністративного органу враховувати як обставини, прямо визначені законом, так і інші обставини, що можуть мати значення у конкретній ситуації. Для цього необхідно ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі. Адміністративний орган повинен уникати прийняття невмотивованих висновків на підставі припущень і не допускати надання значення обставинам, що не стосуються справи. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17 вказала, що підставами для скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки, є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об’єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення [11]. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 518 Критерій обґрунтованості також прямо кореспондує принципу обґрунтованості, визначено у ст. 8 Закону України «Про адміністративну процедуру» (далі - ЗАП)[12] та відповідає змісту Резолюції (77) 31 Комітету Міністрів Ради Європи про захист особи відносно актів адміністративних органів, від 28 вересня 1977 року, суть якого полягає у тому, що обсяг обґрунтування має бути достатнім, щоб зрозуміти мотиви органу в прийнятті саме такого рішення[13]. Обґрунтування може бути викладене як безпосередньо в адміністративному акті, так і в документі, за допомогою якого такий акт доводиться до відома відповідної особи. Обов’язкової мотивації вимагає негативний адміністративний акт, тобто такий, що може негативно впливати на права та свободи особи. Письмове наведення мотивів є важливим аспектом правового контролю за діяльністю адміністративних органів та за законністю використання ними дискреційних повноважень. Адже обов’язок з мотивування адміністративних актів є одним з ключових принципів справедливої адміністративної процедури. Невиконання контролюючим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії має наслідком визнання його протиправним [14]. Ще одним важливим принципом адміністративної процедури є принцип гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні (ст. 17 ЗАП), згідно змісту якого, особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи; адміністративний орган зобов’язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов’язків [12]. Цей принцип також кореспондує критерію права особи на участь у процесі прийняття рішення, визначеним ч.2. ст.2 КАС України, та закріплений у ст.41 Хартії Європейського Союзу про основоположні права. Тож при здійсненні адміністративно-юрисдикційної діяльності податковим органам варто враховувати, що право на участь гарантоване також ПК України. Згідно із положеннями ст.17 ПК України платник податків має право на подання заперечень на акт перевірки та бути присутнім під час їх розгляду, адже такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід’ємною частиною матеріалів перевірки [9]. Безпідставне позбавлення особи цього права може мати вплив на обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акта перевірки, та його скасування. Податкові органи в межах своєї адміністративно-юрисдикційної діяльності зобов’язані неухильно дотримуватися також одного з основних принципів податкового законодавства, прямо закріпленого у пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України - принципу презумпції правомірності рішень платника податків у разі неоднозначного (множинного) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.[9] Він є особливо актуальним саме у правових спорах, коли існують нормативні колізії або прогалини у правовому регулюванні, адже обмежує дискреційні повноваження адміністративних органів та забезпечує захист інтересів платників податків. Також цей принцип кореспондує принципу презумпції правомірності дій та вимог особи, закріпленому у ст.15 ЗАП. Однією з найбільш значущих змін у сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності податкових органів стало законодавче закріплення принципу вини як загальної умови притягнення до фінансової відповідальності. Його суть полягає у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених ПК України. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. При цьому тягар доказування того, що платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності, покладається саме на контролюючий орган. Такий підхід значно підвищує вимоги до якості процедурних дій, що здійснюються податковими органами, та прийнятих ними Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 519 процедурних рішень, оскільки вимагає не просто констатації факту порушення норм податкового законодавства, а проведення детального аналізу суб’єктивної сторони правопорушення. Важливим процедурним аспектом є також вимога щодо трактування всіх сумнівів щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, на користь такої особи. Це положення слугує ключовою гарантією дотримання інтересів платників податків та зобов’язує податкові органи забезпечувати високий стандарт доведення вини. Важливу позицію щодо розв’язання можливих колізій у застосуванні принципу вини при притягненні платника податків до фінансової відповідальності визначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду України від 29 травня 2024 року. Суд чітко встановив, що стосовно правовідносин з періодами до 01 січня 2021 року установлення вини не вбачається можливим. Водночас склад податкових правопорушень згідно з пунктом 57.1 статті 57; пунктом 203.2 статті 203; пунктом 126.1 статті 126 ПК України взагалі не допускає можливості встановлення наявності/відсутності вини як кваліфікуючої ознаки в поведінці платника [15]. Такий висновок призвів до формування дуального підходу в адміністративно-юрисдикційній діяльності податкових органів у справах про притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення. Зокрема, щодо правовідносин, які мали місце до 01.01.2021 року сам факт вчинення порушення норм податкового законодавства є достатньою підставою для притягнення до відповідальності. В свою чергу, щодо правовідносин, які мали місце після 01.01.2021 року податкові органи повинні не лише встановити факт порушення, але й провести детальний аналіз «достатності заходів» з боку платника податків та довести, що особа діяла нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Висновки Отже, адміністративно-юрисдикційна діяльність податкових органів у справах про порушення норм податкового законодавства є елементом їх адміністративної діяльності. Вона являє собою сукупність адміністративно-процедурних дій та рішень, що вчиняються і приймаються податковими органами в адміністративному провадженні, в межах здійснення ними своїх контрольно-наглядових повноважень з метою притягнення платника податків до адміністративної та/або фінансової відповідальності. Основними ознаками адміністративно-юрисдикційної діяльності податкових органів у справах про порушення норм податкового законодавства є: наявність правового спору у сфері дотримання норм податкового законодавства; здійснюється у визначено законом позасудовому, спеціальному адміністративно-процедурному порядку; з дотриманням норм спеціального законодавства та принципів загальної адміністративної процедури; за результатом здійснення – прийняття адміністративного акта та застосування до платника податків заходів державного примусу у вигляді адміністративних та/або фінансових санкцій. Список використаних джерел: 1. Мінаєва О. М. Особливості доюрисдикційної процедури вирішення податкових спорів. Право та інновації. 2016. No 3 (15). С. 53–57. 2. Пінчук В. Поняття, ознаки та основні форми адміністративно-юрисдикційної діяльності. Підприємство, господарство і право 2021 No 3. С. 191–195. 3. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина. Підручник. за заг. ред. О.П. Рябченко. Х., Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2009. 255 с. 4. Коміссаров С. Сутність адміністративно-юрисдикційної діяльності. 5. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2015. No 3. С. 100-107. 6. Гусаров С.М. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ. Дис. … канд. юр. наук : спец. 12.00.07. Київ, 2009. 438 с. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 42/2024 520 7. Руснак Ю.І. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів державної податкової служби України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07. Ірпінь, 2004. 18 с. 8. Атаманчук Н.І. Адміністративно-юрисдикційна діяльність податкових органів в Україні: сучасний стан та перспективи реформування в умовах вступу до Європейського Союзу. Нове українське право, Вип. 3, 2023. С. 53-61. 9. Справа «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) (заява № 53197/13): Рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_854#Text 10. Податковий кодекс України: Закон України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#n5748. 11. Постанова Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 520/8836/18 (адміністративне провадження № К/9901/24146/19). URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/rishennya_sud_palat/palata_24146_19 12. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100022843. 13. Про адміністративну процедуру: Закон України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2073-20#n69 14. Резолюція (77) 31 Комітету Міністрів Ради Європи про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади від 28.09.1977 р. URL: https://rm.coe.int/16804dec56 15. Постанова Верховного Суду від 18.06.2020 року у справі №824/245/19-а URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89928446 16. Постанова Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 320/13732/20 (адміністративне провадження № К/990/40685/23) URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119503021.