MEDIA LITERACY OF A TEACHER AS AN IMPORTANT COMPONENT OF PROFESSIONAL ACTIVITY

International independent scientific journal №80/2025 7 PEDAGOGICAL SCIENCES MEDIA LITERACY OF A TEACHER AS AN IMPORTANT COMPONENT OF PROFESSIONAL ACTIVITY Mitieva A. Melitopol Bohdan Khmelnytsky State Pedagogical University, Concertmaster МЕДІАГРАМОТНІСТЬ ПЕДАГОГА ЯК ВАЖЛИВИЙ СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Мітєва А.М. Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б. Хмельницького, Концертмейстер https://doi.org/10.5281/zenodo.17878286 Abstract The paper analyzes psychological and pedagogical literature that reveals the concept of media literacy, which includes aesthetic and creative skills that help perceive, create, and interpret media content. It also encompasses interactive skills for communication through media, adopting various media roles, and expressing one’s opinions. Critical analytical skills are used to interpret and understand media content, as well as to analyze and evaluate media formats using analytical tools. These skills are developed through the study of different genres of media content. Safety skills include analyzing complex situations, protecting personal space, and avoiding dangerous contacts and content on the internet. Анотація У статті проаналізовано психолого-педагогічну літературу, що розкриває поняття «медіаграмотність», що включає в себе естетичні та креативні навички, які допомагають сприймати, створювати та інтерпретувати медіаконтент. Вона також включає в себе інтерактивні навички для комунікації через медіа, вживання різних медіаролей та висловлення своїх думок. Критичні навички аналізу використовуються для інтерпретації та розуміння медіаконтенту, аналізу та оцінки медіаформ за допомогою аналітичних інструментів. Ці навички розвиваються через дослідження різних жанрів медіаконтенту. Навички безпеки включають в себе аналіз складних ситуацій, захист особистого простору та уникнення небезпечних контактів та контенту в інтернеті. Keywords: medialiteracy of the teacher, mediacompetency. Ключові слова: медіаграмотність педагога; медіакомпетентність. Глобальна інформатизація, стрімкий ріст швидкості обміну інформацією та зміна способів, форм та цілей цього обміну спричинили появу інформаційної нерівності – розшарування суспільства за новою ознакою: тих, хто використовує нові інформаційно-комунікаційні реалії для власного розвитку, освіти, спрощення виконання щоденних задач, і тих, хто потрапляє за межі світового процесу й через власне незнання стає об’єктом впливу та маніпуляцій. Подолати цю негативну тенденцію може розвиток медіата інформаційної грамотності (МІГ). Одним зі шляхів розвитку МІГ є медіаосвіта. Вона бере свій початок у 60-х роках ХХ ст. і спершу розглядалася як складова формальної освіти. Сьогодні ж медіаосвіта є потребою не лише школярів, але й усього населення, а розвиток медіата інформаційної грамотності має відбуватися протягом усього життя людини, незважаючи на її вік, статус, професію, місце проживання тощо. Світова спільнота вже має значні теоретичні й практичні напрацювання в цьому напрямку, у той час як в Україні медіаосвіта розвивається з 2009 р. й поки що охоплює здебільшого формальну освіту. Для того, аби все населення (у тому числі доросле) було охоплене медіаосвітнім рухом, Україна має використати найбільш успішні світові практики та, адаптувавши їх з урахуванням національної специфіки, впровадити їх, спробувавши наздогнати світові тенденції Питання медіакомпетентності є об’єктом зацікавлення таких світових дослідників: С. Блюмеке, О. Запеваліна, Е. Мурюкіна, Р. Сального, Н. Хліова, І. Челишевої, медіаграмотності: Д. Баака, Дж. Гріпсруда, Е. Єрофеєва, Н. Хітцова, Н. Чичеріна, медіаінформаційної грамотності: А. Букхорста, Г. Гербнера, А. Харта, С. Котилайнена, Е. Кузьміна, С. Курбанглу, Х. Лау, Я. Ліпшиця, С. Шпиранеця. Найбільш дослідженою є сфера медіаосвіти, що стала предметом зацікавлення значної кількості зарубіжних науковців, серед них: Н. Андерсен, Б. Бадікян, Б. Бахмайер, С. Бачер, Е. Бевор, К. Безельгет, Д. Бекімгем, Т. Беренс, Л. Найдьонова, Г. Онкович, Б. Потятиник, Г. Почепцов, В. Різун тощо. Розвиток інформаційного суспільства зумовив появу такого напряму в педагогічній науці, як медіаосвіта, тому її концептуальні засади стали предметом наукового пошуку О. Шарикова, О. Федорова, С. Пензіна, І. Челишева, Г. Онкович, Л. За- International independent scientific journal №80/2025 8 знобіної. Дослідники Р. Кьюбі, Дж. Поттер, В. Вебер, Л. Мастерман в своїх наукових розвідках приділяли увагу розвитку медіаграмотності та медіакультури особистості. Л. Найдьонова, І. Доніна, М. Кузьміна, В. Мантуленко, В. Протопопова, І. Фатєєва, А. Федоров, А. Єрмоленко, А. Сулім розкривають теоретичні аспекти представленого питання [1]. Теорія і практика медіаосвіти є предметом дослідження багатьох учених, адже Концепція медіаосвіти є актуальною на даний час. В. Іванова, О. Волошенюк, О. Мокрогуз в посібнику «Медіаграмотність на уроках суспільних дисциплін» надають приклади та розкривають методику проведення занять із суспільних дисциплін, формуючи медіакомпетентність, застосовуючи технології критичного мислення [2]. Психолого-педагогічні дослідження з питань медіаосвіти використовують у роботі такі дослідники: Л. Баженова, О. Баранов, О. Бондаренко, Н. Габор, Р. Куїн, О. Федоров та ін. Таким чином, істотні зміни в системі освіти зумовлюють наступні вимоги до майбутніх педагогів: професійно-орієнтоване використання новітніх інформаційних технологій та глобальної мережі Інтернет, а отже, – необхідність формування медіаграмотності учнів закладів професійної освіти. Світ медіа передбачає особливу культуру, яка включає в себе культуру передачі інформації і культуру її сприйняття, в той же час виступаючи в якості системи рівнів розвитку особистості, здатності читати, аналізувати, оцінювати медіатекст, займатися медіатворчістю, засвоювати нові знання за допомогою медіа тощо, – медіакультура. В якості пріоритетних завдань для сучасного педагога виділяють потребу в професійному освоєнні специфіки медіа, що є невід’ємною частиною освітнього процесу на рівні програмно-технічного супроводу, роботи зі змістовними ресурсами, підтримки комунікації з учнями, батьками, колегами, реалізації програм навчальної, професійної та позанавчальної діяльності; педагогу необхідно усвідомити і прийняти активну роль медіа в межах навчального предмету. Медіа виступає універсальним засобом і для самого педагога, і для учня, оскільки дозволяє формувати медіакомпетентність, що включає уявлення про реальний світ, про умовності, які дотримуються автори при написанні медіатекстів, про галузі медіавиробництва, про їх походження, еволюцію, економічну базу і структуру, контексти, про вплив медіа особистість та середовище. Медіаграмотність репрезентує собою комплекс знань та вмінь, які є імперативними для аналітичного розуміння та оцінювання медійного контенту, з яким особа стикається у своєму щоденному та професійному житті. До цього набору належить здатність виявляти і розрізняти неавтентичну інформацію, розділяти об’єктивні факти від дезінформації та розпізнавати надійні джерела від ненадійних. ЮНЕСКО, яка є ключовою міжнародною організацією, що підтримує розвиток медіаграмотності, у Грюнвальдській декларації 1982 року визначила декілька інтегральних компонентів під загальним та узагальнюючим терміном «медійна та інформаційна грамотність». ЮНЕСКО активізує зусилля з напряму вільного доступу до знань, акцентуючи на відомій ролі медіаосвіти в освітньому процесі молодого покоління. Цей вільний і справедливий доступ до інформації розглядається як критично важливий аспект для розширення прав та можливостей особистості, відіграючи ключову роль у забезпеченні успішного та гармонійного розвитку світової спільноти. За оцінкою експертів ЮНЕСКО, медіаосвіта перекриває різноманітні сфери медіа (включаючи друковані та графічні матеріали, звукові, візуальні тощо) та залучає різні технології. Вона дає змогу людям аналізувати та розуміти функціонування масових комунікацій у їхньому соціальному середовищі, освоювати навички використання медійних інструментів у взаємодії з іншими, а також забезпечує знання принципів регулювання та управління медійним ландшафтом. Це включає: аналіз, критичне осмислення та створення медіатекстів; визначення джерел медіатекстів, їх політичних, соціальних, комерційних і культурних інтересів та контексту; інтерпретацію цінностей, поширюваних медіа; вибір відповідних медіа для створення та поширення власних медіатекстів та залучення аудиторії; забезпечення вільного доступу до медіа як для сприйняття, так і для створення контенту. Згідно з визначенням ЮНЕСКО, медіаграмотність – це набір компетенцій для пошуку, критичної оцінки, грамотного розміщення інформації та медіаконтенту; знання про взаємодію із масмедіа та інформаційнокомунікаційними технологіями; для просування рівності, свободи вираження, міжкультурного/міжрелігійного діалогу. Європейська комісія прийняла таке визначення: «медіаграмотність можна визначити як здатність отримувати доступ, аналізувати і оцінювати силу зображень, звуків і повідомлень, з якими ми зараз стикаємося щодня і які є важливою частиною нашої сучасної культури, а також грамотно спілкуватися в масмедіа, які доступні в індивідуальному порядку. Медіаграмотність відноситься до всіх масмедіа, включаючи телебачення і кіно, радіо і музику, друковані масмедіа, Інтернет і інші нові технології цифрового зв’язку». У «Резолюції щодо медіаграмотності у цифровому світі» Європейського парламенту зазначається, що «медіаграмотність – здатність використовувати медіа в особистих цілях і без сторонньої допомоги, розуміти та критично оцінювати різноманітні аспекти медіа, уміти виділити необхідну інформацію з величезного потоку даних, класифікувати ці дані». Міжнародна організація Європейська Асоціація підтримки інтересів медіаспоживачів (the European Association for Viewers Interests – EAVI) зазначає, що: «Медіаграмотність стає все більш актуальною, оскільки знання в даний час передаються, в першу чергу, за допомогою цифрових технологій. Особи, що 29 грамотно споживають контент з масмедіа, можуть брати активну участь у громадському житті: від соціальних мереж до електронного уряду. Особи, які не володіють навичками медіаграмотності, залишаються ізольованими і уразливими». International independent scientific journal №80/2025 9 Медіаграмотність – це критичний набір навичок, які допомагають людям розуміти, аналізувати, оцінювати та створювати повідомлення в різних формах, від друкованих словесних текстів до відеозаписів та інтернет-контенту. Медіаграмотність включає розуміння як змісту медіа, так і технологій, що стоять за його створенням. Зауваження EAVI дуже важливі, оскільки ми живемо в епоху, коли інформація постійно оточує нас. Соціальні мережі, новинні портали, блоги, відеосервіси – усе це є джерелами інформації, і для того, щоб правильно сприймати її, потрібно розуміти, як ці джерела функціонують. Медіаграмотність допомагає розвивати критичне мислення, що забезпечує захист від дезінформації, фейкових новин та маніпуляцій. Грамотне споживання медіаконтенту сприяє активній участі в громадському житті. Люди, які розуміють, як працюють медіа, можуть використовувати ці знання для зміни або покращення свого оточення. Навпаки, ті, хто не розуміє або не вміє користуватися медіа, можуть відчувати себе ізольованими від решти суспільства, оскільки багато сучасних соціальних взаємодій відбувається через медіа. У світі, де технології розвиваються неймовірною швидкістю, медіаграмотність – це ключова компетентність для успіху в освіті, кар'єрі та повсякденному житті. У Концепції впровадження медіаосвіти в Україні медіаграмотність визначається як складова медіакультури, яка стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, успішно здобувати необхідну інформацію, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, отриману з різних медіа, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують [3]. Аналіз цього визначення дає змогу вважати медіаграмотність результатом медіаосвіти. Такої ж думки дотримуються В.Іванов, О.Шкоба, які, аналізуючи підходи до визначення понять у галузі медіаосвіти, зазначають, що мета медіаосвіти – досягнення медіаграмотності [4, с. 42]. «Медіаграмотність, – стверджують науковці, – це набуті під час навчання навички аналізу та оцінки медіа» [4, с. 49]. У більш ширшому розумінні ніж сукупність можливостей, застосовних до медіамеседжів та знань, поняття «медіаграмотність» розглядають американські вчені. Зокрема, науковці С. Шейбе та Ф. Рогоу стверджують, що це здатність отримувати доступ до комунікації, а також аналізувати, оцінювати та продукувати її в різноманітних формах. Сучасне визначення, артикульоване експертом з медіаграмотності Р. Гоббс, містить також такі якості, як розуміння, співпраця, рефлексія та суспільна дія [5, с. 59]. Отже, медіаграмотність – полягає в сукупності мотивів, знань, умінь і можливостей, що сприяють добиранню, використанню, критичному аналізові, оцінюванню, створюванню та передаванню медіатекстів різних форм, жанрів, а також аналізові складних процесів функціонування медіа в суспільстві. Медіаграмотність сучасного педагога розуміється як професійна якість особистості, яка є умовою успішної самореалізації в професії, творчості, житті та виражається в здатності адекватно оцінювати реальність, в тому числі і медіареальність, наповнену текстами різної модальності і спрямованості, в поєднанні з відповідальністю за зміст певної інформації [1]. Залучення до цінностей медіакультури для педагога відкриває перспективи нових методів роботи з інформацією і в той же час дозволяє зберігати основи гуманістичного виховання особистості в межах соціокультурної реальності. Під медіаосвітою ми розуміємо сукупність освітніх дій, орієнтованих на отримання знань в області медіа, оволодіння основами медіаграмотності і формування медіакомпетентності. Медіаосвідчена людина – це людина, здатна засобами медіа і в умовах медіасередовища до саморозкриття і саморозвитку, до прояву усвідомленої активності і творчості, що несе відповідальність за передачу, яка транслюється інформацію і поведінкові моделі [6]. Медіапедагогіка – сукупність педагогічних концепцій, теорій, технологій і методик, які базуються на комплексному застосування медіа і є специфічним напрямом педагогіки з такими складовими як медіадидактика (проблеми, роль, функції, і значення медіа в навчанні) і медіавиховання (проблеми медіавикористання медіа-ресурсів і пропозицій) [6]. Швидкі зміни у медіа, необмежений доступ до інформації та її роль у наукових та соціальних ініціативах, а також вирішенні глобальних проблем ставлять перед сучасною освітою нові завдання. Огляд веб-сайтів університетів США показує, що викладачі приділяють належну увагу формуванню у студентів навичок критичного розуміння та аналізу медіатекстів різних типів та жанрів. Численні курси пропонуються в Школі освіти Сіракузького університету, Гарвардському інституті медіаграмотності при Гарвардському університеті та на кафедрі англійської мови та філософії Університету Дрекселя. Все більшої популярності набуває магістерська програма «Медіа та освіта», згідно з якою майбутнім експертам у галузі медіаосвіти читаються лекції на такі теми, як ідентичність та культурна репрезентація, концепції медіаосвіти, альтернативні медіа (Школа освіти Сіракузького університету). Розвитку аналітичних, інтерпретаційних, тестових та жанрових навичок користувачів сприяє навчальна програма Media Now, яка пропонує модулі та теми, зокрема написання сценаріїв; медіаінтерпретація; аналіз візуальних образів, реклами та пропаганди; медіа-презентація (як представляти медіарепортажі, написання сценарію, фотографування та проявлення фільмів, запис та монтаж звукових касет, кінота відеопродакшн, а також оцінка та критика повідомлень ЗМІ). Як показує практика, спільна діяльність викладачів та студентів сприяє формуванню усвідомлення теоретичних основ медіаосвіти, педагогічного потенціалу International independent scientific journal №80/2025 10 засобів медіаосвіти, вмілого використання технічних засобів, розвитку критичного мислення, створення та використання учнями власного медіаосвітнього продукту (медіатексту), сприяти безпечній та ефективній взаємодії з різними суб'єктами освітнього процесу через медіаосвіту. У Великій Британії пропонуються різноманітні інтегровані курси, у тому числі з компонентом медіаосвіти. Зокрема, на кафедрі англійської мови та літератури Оксфордського університету студенти вчаться планувати урокові твори за допомогою театральної режисури з використанням відповідних інформаційних технологій, експериментуючи із зображенням, звуком, кольором тощо в рамках навчальної програми «Театральне мистецтво та медіа» [https://www.english.ox.ac.uk/]. Медіаграмотність та медіакультура важливі для майбутніх фахівців. Невід'ємною складовою навичок медіаграмотності є вміння критично аналізувати медіаінформацію різних типів та жанрів, ефективно взаємодіяти зі ЗМІ. У Брістольському університеті [http://www.bristol.ac.uk/faculties/] студенти опановують модулі «Критичне мислення в гуманітарних науках», «Критичні питання», «Тексти в глобальному контексті», «Про кіно та телебачення з інноваціями», які, як свідчать відгуки на сайтах закладу, сприяють формуванню у студентів навички критичного письма (ясність, правильність, переконливість, аргументація), аналіз тексту, аргументація та критична інтерпретація з використанням доказів з первинних текстів та вторинних джерел, рецензування; Оволодіння методикою написання вступних та заключних есе, а потім порівняння, оцінки та коментування рецензентів та однокурсників. З 2001 року в Німеччині реалізується загальнонаціональна програма «Нові медіа в освіті». Огляд сайтів німецьких університетів (Університет Людвіга Максиміліана) показує, що у професійній підготовці майбутніх вчителів медіапедагогіка реалізується в декількох напрямках: інтегрованому, спеціальному або факультативному; медіаосвіта інтегрована з обов'язковими предметами, зокрема німецькою, суспільними науками, мистецтвом тощо, пропонують, наприклад, творчий мовний проєкт під назвою «Methoden für 89 Kreatives Schreiben» (метод творчого письма), викладаються курси педагогіки засобів комунікації (преса, радіо, телебачення). Під час навчання за напрямом «Розширення медіаосвіти» студенти різних факультетів Університету Людвіга Максиміліана (Мюнхен) отримують знання про концепції та моделі медіаосвіти, а також теорію медіасоціалізації, результати досліджень впливу ЗМІ на формування особистості громадян та медіадидактику (як медіа можуть підтримувати шкільну освіту, формувати мотивацію, творчу та ефективну освіту), набути базових навичок з інформаційних технологій та практичних навичок медіаграмотності як основи сучасної медіаосвіти в школі. Університет Дуйсбург-Ессен пропонує використовувати цифрові медіа для задоволення освітніх потреб студентів. Робоча група hochschule.digital розробляє концепцію «Відкритих освітніх ресурсів» з відповідними ліцензіями на платформах університетів. Кафедра медіадидактики Інституту освіти та медіа досліджень сприяє вивченню таких тем, як цифрова інтеграція різних варіантів комунікації (мова, текст, відео, аудіо, телекомунікації, інформаційні технології), дидактичне розуміння дизайну нових медіа, мультимедійні технології навчання через смартфони та планшети, які відіграють важливу роль у професійному та приватному житті особистості. Робоча група «hochschule.digital» Навчальної лабораторії Університету Дуйсбург-Ессен активно впроваджує цифрові медіа в науково обґрунтоване викладання та навчання. Використання цифрових медіа стає важливим елементом гуманітарних занять на гуманітарно-педагогічних факультетах як навчального інструменту; проводиться діджиталізація навчання та іспитів. З 2008 року навчальна лабораторія elearning.nrw організовує семінари та тренінги з питань, пов'язаних із цифровізацією навчання та викладання, від імені Міністерства науки та досліджень землі Північний Рейн-Вестфалія Таким чином, на основі аналізу та систематизації елементів зарубіжного досвіду ми визначили міждисциплінарний дискурс, який включає дослідження у сфері медіаосвіти, медіалінгвістики, медіапедагогіки, медіадидактики та містить вагомі ідеї щодо створення інтегрованих програм медіаосвіти, інкорпорації медіаосвіти у фахові дисципліни, групова робота, спеціальні навчальні курси з виховання майбутніх вчителів в Україні. Засоби масової інформації мають великий вплив на освіту молодого покоління, часто стаючи основним чинником його соціалізації. Вони також використовуються для дистанційного навчання та надання неформальної освіти. Проте цей підхід має свої недоліки, такі як недостатня захищеність дітей від шкідливого медіаконтенту, який може негативно вплинути на їхнє здоров'я та розвиток, відсутність ефективних механізмів саморегулювання медіа ринку, які б не допускали поширення неповноцінних медіапродуктів, неприйнятних ідеологій та цінностей, а також інших негативних впливів на суспільство. Загострення потреби в активізації розвитку медіаосвіти зумовлене необхідністю протистояти зовнішній агресії та деструктивній іноземній пропаганді. В умовах, що були описані, набуває актуальності роль медіаосвіти як складової частини освітнього процесу. Вона спрямована на формування медіакультури в суспільстві та готує особистість до безпечної та ефективної взаємодії з сучасною системою масової інформації. Ця взаємодія включає як традиційні медіа (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і сучасні медіа (комп'ютерні технології, інтернет, мобільний зв'язок), враховуючи постійний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій [7, с. 324-337]. ЮНЕСКО відіграє провідну роль у становленні та розвитку медіаосвіти. Термін «медіаосвіта» вперше з'явився у 1973 році на спільному засіданні інформаційного сектору ЮНЕСКО та Міжнародної ради з питань кіно, телебачення та International independent scientific journal №80/2025 11 аудіовізуальної комунікації. Однак деякі дослідники стверджують, що перша навчальна програма з медіаосвіти була створена в 1959 році канадським ученим М. Маклюеном, а її активне впровадження в освітній процес почалося в 1960-х роках у Великій Британії, Канаді, Німеччині, США та Франції. Аналіз літератури доводить, що поняття медіаграмотності та медіакомпетентності слід розглядати як взаємопов'язані, при цьому кожен їхній аспект виконує визначену функцію. У науково-методичній літературі зазначено, що необхідними передумовами формування медіакомпетентності вчителя є: 1) знання вчителями інформатики та вміння працювати з інформаційнокомунікаційними технологіями, використовуючи їх потенціал у навчальному процесі; 2) знання основ психології та педагогіки для ефективного використання засобів масової інформації у навчальному процесі; 3) підготовка медіаграмотності майбутніх вчителів у системі педагогічної освіти забезпечується шляхом адаптації структури та змісту їх підготовки до новітніх тенденцій; 4) недостатня готовність педагогів використовувати медіа в освітньому процесі призводить до формування медіаграмотності на етапі розвитку [8]. На думку А. Єрмоленко, медіаграмотність вчителя характеризується такими показ никами: 1) мотивація – багатогранна мотивація до медіапедагогічної діяльності, прагнення до вдосконалення своїх знань і навичок у сфері медіаосвіти; 2) інформативність – систематизована інформація, ґрунтовні науковопедагогічні знання у сфері медіаосвіти; 3) методологічні – розвинені методичні навички у сфері медіаосвіти; 4) діяльність – системна організація медіапедагогічної діяльності в процесі проведення різного роду тренінгів, проведення активної медіапедагогічної дослідницької діяльності; 5) творчий – яскраво виражений ступінь креативності в медіапедагогічній діяльності (гнучка, рухлива, асоціативна, оригінальна, антистереотипна) [9]. Сучасні дослідники розрізняють такі складові медіаграмотності: - когнітивні – знання, розуміння та аналіз засобів масової інформації; - моральний – розгляд та оцінка засобів масової інформації з етичної точки зору; - соціальна – вивчення впливу засобів масової інформації на різні категорії та соціальні групи населення; - ефективна – за допомогою засобів масової інформації люди спілкуються та отримують задоволення; - активність – уміння самостійно користуватися засобами масової інформації та організовувати роботу з ними. На основі підготовлених літературних джерел розрізняють такі складові медіаграмотності: 1) інформативно-пізнавальна – знання термінології, теорії та історії медіакультури; 2) критичні – навички аналізу та інтерпретації тексту, аналітичного мислення, читання, письма чи обговорення, самоконтролю та самокорекції як споживача медіа, критичного використання Інтернету; 3) мотивація – враховує виникнення стійкої мотивації особистості на ефективне сприйняття медіапростору; 4) морально-соціальна – враховує ЗМІ з етичної точки зору, тобто медіаконтент та медіавиробництво мають здійснюватися з урахуванням очікуваного впливу на різні соціальні групи суспільства; 5) контакт – окреслює, що засоби масової інформації повинні виконувати функцію комунікації; 6) діяльнісна – включає в себе вміння самостійно відбирати засоби масової інформації і використовувати їх у своїх цілях, створювати медіатексти, здатність до саморозвитку в медіасфері. Таким чином, медіакомпетентність та медіаграмотність вчителя є ключовими ресурсами, які сприяють підвищенню ефективності навчання учнів в Новій українській школі. Вважаємо, що лише медіакомпетентний вчитель здатний належним чином навчати дітей нового покоління. Розвиток медіаграмотності у вчителя повинен відбуватися постійно, впродовж всієї його професійної діяльності. Для підвищення власного рівня медіаграмотності вчителям знадобляться підручники, розроблені Академією української преси, зокрема, «Медіаграмотність та критичне мислення в початковій школі», «Медіаграмотність у початковій школі», «Нова українська школа: методи формування медіанавичок у викладанні мови та літератури у початковій школі», «Медіаграмотність в інтегрованому курсі «Я досліджую світ»»; освітні онлайнплатформи: «Медіадрайвер» (містить базову інформацію у сфері медіа), «Місія медіаграмотності» (навчальний курс у формі онлайн-гри), «Медіаграмотність для освітян» (Прометей), «Дуже перевірено»: онлайн-курс з медіаграмотності (EdEra) тощо. Аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок, що медіа мають значний вплив на освіту нового покоління, часто перетворюючись на провідний чинник його соціалізації, стають засобом дистанційної освіти та джерелом неформальної освіти. Проте цей процес має ряд недоліків, зокрема недостатній захист дітей від медіаконтенту, який може негативно вплинути на їх здоров'я та розвиток. Також відсутні ефективні механізми саморегуляції інформаційного ринку, які б запобігали розповсюдженню неякісної медіапродукції, аморальних ідеологем та цінностей, а також інших соціально шкідливих інформаційних впливів. Потреба в посиленому розвитку медіаосвіти виникла через необхідність протидіяти зовнішній інформаційній агресії та руйнівній іноземній пропаганді. Медіаграмотність розуміється нами як рівень медіакультури, що включає вміння користуватися інформаційно-комунікаційною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, свідомо сприймати і критично аналізувати інформацію, відокремлювати реальність від її віртуальної симуляції. Це також означає International independent scientific journal №80/2025 12 здатність розуміти реальність, створену медіаджерелами, осмислювати владні відносини, міфи та форми контролю, які вони поширюють. Медіаграмотність є результатом медіаосвіти та відображає рівень медіакультури, тобто здатність людини ефективно взаємодіяти з масмедіа, адекватно орієнтуватися в інформаційному середовищі та здійснювати ціннісновольову рефлексію своєї інформаційної поведінки. Проаналізовано передовий педагогічний досвід у сфері медіаосвіти різних країн світу (Велика Британія, Франція, Німечинна, США, Канада, Австралія та ін.) та їх досягнення в національній системі медіаосвіти України. На сучасному етапі розвитку суспільства вимоги до педагогів стають все більш високими через змінені суспільні потреби, що виникають у світі на початку ХХІ ст. Однією з головних складових цього періоду є інформатизація освіти, яка передбачає підготовку вчителів, що володіють високим рівнем використання мультимедійних технологій, готових застосовувати їх у навчально-виховному процесі та управлінні освітою, а також активно беруть участь у процесі інформатизації освіти. Наукові позиції філософії, соціології, культурології, педагогіки, психології складають теоретико-методологічні засади визначення сутності, особливостей медіаосвіти у професійному становленні майбутнього вчителя. На підставі аналізу сучасної філософської, культурологічної, психологопедагогічної літератури визначено, що медіаосвіта – це процес розвитку особистості засобами й на матеріалі засобів масової комунікації (медіа), формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних умінь, критичного мислення, умінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу та оцінки медіатекстів, навичок творчого самовираження на основі сучасних медіа. Список літератури: 1. Verbivskyi , D., Sikora, . Y., & Usata , O. (2021). Медіаграмотність як один зі складників процесу підготовки сучасного педагога професійного навчання. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: «Педагогіка. Соціальна робота», (1(48), 69–72. https://doi.org/10.24144/25240609.2021.48.69-72 2. Медіаграмотність на уроках суспільних дисциплін: Посібник для вчителя / за ред. В.Іванова, О.Волошенюк, О.Мокрогуза. Київ: Центр вільної преси, Академія української преси, 2016. 201 с. 3. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні (нова редакція схвалена 21 квітня 2016 року): постанова Президії НАПН України від 21 квіт. 2016 р. № 1-2/7-110. URL: https://naps.gov.ua›uploads›fi les›sod›media-edu (дата звернення 05.04.2021). 4. Іванов В.В., Шкоба О.Я. Медіаосвіта та медіаграмотність: визначення термінів. Інформаційне суспільство. 2012. Вип. 16. Липень–грудень. С.41–52. 5. Шейбе С., Рогоу Ф. Медіаграмотність: Підручник для вчителів / пер. з англ. С.Дьома; за загал. ред. В.Ф.Іванова, О.В.Волошенюк. Київ: Центр Вільної Преси, Академія Української Преси, 2017. 319 с. 6. Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник / ред.-упор. В.Ф.Іванов, О.В.Волошенюк; наук. ред. В.В.Різун. Київ: Центр вільної преси, 2012. 352 с. 7. Василиків І. Обгрунтування та сутність концепції формування ікткомпетентності у майбутніх вчителів початкових класів у процесі 206 отримання вищої освіти. Актуальні питання у сучасній науці. 2023. № 1 (7). С. 324-337. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-6300-2023-1(7)-324337. 8. Імерідзе М., Биков І., Величко Д. Використання гейміфікації в освітньому середовищі закладів вищої освіти. Молодь і ринок. 2020. № 2/181. С.81–86. 9. Єрмоленко А. О. Медіакомпетентність як необхідна складова професійної майстерності сучасного педагога. Вісник Чернігівського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Вип. 137. Серія Педагогічні науки. 2016. С. 330–333. URL: http://surl.li/hkonfx.