ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ ЯК КУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНА ДОБИ

Актуальні питання культурології. Випуск 24/2025 49 22. Shmaiun O. Yu. Kulturno-dozvillievyi tsentr yak atraktyvnyi fenomen v umovakh hlobalizatsii : dys. … kand. filos. nauk. Kyiv : KNUKiM, 2022. 126 s. 23. Iakubovych P. S. Sviatkovi ta obriadovi praktyky Kyivskoi Rusi. Kyiv : Akademperiodyka, 2011. 240 s. UDC 316.7 INFLUENCE OF LEISURE OF KYIVAN RUS ON UKRAINIAN CULTURE Stella BENEDYK – higher education applicant specialty 034 «Cultural Studies» Maryna SHATROVA – scientific supervisor, associate professor, Ph.D. in History, Rivne State University for the Humanities, Rivne The purpose of the article is to analyze the features of the leisure culture of the period of Kyivan Rus and to determine its influence on the formation of Ukrainian cultural traditions. Research methodology. The main scientific works on the history of culture, ethnography, and cultural studies are considered, in which leisure is highlighted as an important factor of social and spiritual life. The study used historicalcultural, comparative, and analytical methods, which made it possible to comprehensively reveal the topic. Results. It is determined that the leisure of Kyivan Rus had a multifaceted character and included religious, secular, artistic, and educational practices. Folk holidays, songs, dances, games, crafts, and literary activities performed not only entertaining but also educational and communicative functions. Such forms of leisure contributed to the cohesion of the community, formed moral values, aesthetic ideals, and contributed to the preservation of cultural memory. Novelty. The article presents a holistic vision of the leisure of Kyivan Rus as a socio-cultural phenomenon that became the basis for the development of Ukrainian spirituality, art, education, and folk traditions. It is shown how historical forms of recreation transformed into Ukrainian rituals, songs, dances, crafts, and educational practices. In the course of the study, the following were considered: the role of festive and ritual practices in social life; the significance of music and singing in the formation of folk culture; the influence of craft activity on the formation of decorative and applied art; the functions of literary and educational leisure as means of upbringing and moral development. The leisure culture of Kyivan Rus contributed to the integration of various social groups, the development of aesthetic taste, and the formation of collective identity. Its traditions became the spiritual and cultural foundation of the Ukrainian nation. Practical significance: the obtained results can be used for further research of the formation of Ukrainian culture, the development of educational programs in cultural studies, and the promotion of national heritage. Key words: leisure, Kyivan Rus, culture, traditions, spirituality, heritage. Стаття отримана 15.09. 2025 Стаття прийнята 25.10. 2025 Опублікована 26.12. 2025 УДК 002.2:72/77(477) ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ ЯК КУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНА ДОБИ Юлія ЛЕУС – здобувачка освітнього ступеня «Бакалавр» спеціальності В-12 «Культурологія», doi [email protected] Марина ШАТРОВА – доцент, кандидат історичних наук, доцент кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства, Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне https://orcid.org/0000-0001-5103-8242 [email protected] Запропоновано історіографічний огляд наукових досліджень української рукописної книги від середини IX до ХVI століття. Висвітлено історію становлення та розвитку української рукописної книги як сегмента культурного феномена доби. Опрацьовані дослідження дають змогу проілюструвати поступ української книги та її вплив на збереження національної культурної ідентичності. Ключові слова: українська книга, історіографія, історія рукописної книги, українська культура. Постановка проблеми. За умов подальшого виборювання української державної незалежності окремого дослідження потребують процеси, що відбуваються в галузі вітчизняної культури. Історія книги є однією зі складових частин історії культури, а сама книга є багатогранним явищем соціального та культурного життя. Книга була і залишається важливою історичною формою фіксації та передачі в просторі і часі різноманітної інформації у вигляді текстового чи ілюстративного © Леус Ю., Шатрова М., 2025 Стаття поширюється на умовах ліцензії CC BY 4.0 Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 50 матеріалу. Як частина матеріальної культури, книга має свої особливості, характерні для того чи іншого історичного періоду: матеріал та інструменти, за допомогою яких її виготовлено. Разом із тим, невіддільним від матеріальної форми є зміст, закладений у книзі, що впливає на людину і в процесі побутування книги формує суспільну свідомість, що дає поштовх для нового витка в розвитку суспільства. В різні періоди історії в суспільстві превалювали книжки певної тематики, жанрів; споживання книжок, його форми та способи також змінювалися впродовж сторіч. Огляд останніх публікацій. Низка публікацій з історії книги нами опрацьована і проаналізована з наукових фахових збірників Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. А саме, в межах дослідження розглядались студії Л. Дубровіної, О. Іванової, О. Гальченко [1], Г. Ковальчук [3], А. Шаповала [8] та ін., спрямовані на різні аспекти дослідження книши як інформаційного джерела. Фундаментально українську рукописну книгу досліджував Я. Запаско [2]. Ю. Половинчак та Н. Кушакова-Кострицька проаналізували низку поглядів на національну ідентичність в інформаційну добу: крізь призму українського виміру проблеми [5]. Утім, цим не вичерпуються погляди на дослідження україснької книги. Мета розвідки – дослідити роль української рукописної книги у процесі становлення та розвитку національної культурної ідентичності на всіх її етапах. Дослідження спрямоване на виявлення і доказ того факту, що українська рукописна книга є вагомим інструментом у збереженні національної культурної пам’яті. Виклад основного тексту. З середини ХІ століття відтворення рукописних текстів на українських землях відбувалось на різних матеріальних носіях (дереві, кам’яних стелах, кістках, папірусі, пергаменті) в умовах складного і тривалого процесу удосконалення давньоукраїнської писемності. Підтвердженням існування на українських теренах рукописної, а відтак, книготворчої справи задовго до запровадження князем Володимиром християнства сьогодні виступають: • піктографічні тексти в печерах і гротах святилища «Кам’яна Могила» на Запоріжжі; • «крамольна» і тому не визнана за радянських часів «Велесова книга»; • давньоукраїнські книги, показані місіонеру Кирилу у Херсонесі 860 року; • реконструйована рукописна пам’ятка IX століття «Літопис Аскольда» [6; 55]. Період написання «Велесової книги» – збірника легенд, молитов, оповідань з історії давніх словʼян – належить до IX століття, а конкретніше, обмежується 70-ми роками, де описуються події, пов’язані з історією приходу на ці землі варягів Аскольда, Діра, як і Рюрика. Цими подіями завершується хронологічна канва твору. Віднайдення виписаних каліграфічним письмом дерев’яних дощечок пов’язане, як відомо, з ім’ям полковника армії білогвардійців Алі Ізенбеком. Він ненароком натрапив на дощечки у 1919 році у маєтку поміщика Донціва-Захаржевського в містечку Великий Бурлук на Слобожанщині, напівзруйнованого повсталими селянами. Перше оприлюднення фрагментів «Велесової книги» здійснюється впродовж 1957– 1959 років у зарубіжному російськомовному виданні «Жар-птица» (Сан-Франциско). «Велесова книга» виконана на дерев’яних дощечках (з дуба чи берези). Параметри самих дощечок нагадують величину глиняних табличок із зібрання книг ассирійського правителя Ашшурбанапала – 22 см ширини, 38 см довжини і до одного сантиметра товщини. Верхні краї ліворуч цих незвичайних книжкових сторінок уміщували круглі отвори, через які здійснювалось з’єднання з допомоги шкіряних ниток в окремі томи (на зразок бамбукових дощечок прадавніх китайських рукописів). Текст на цих дощечках випалювався гострим предметом подібно до сучасного методу заглиблення шилом у деревину для виписування тієї чи іншої літери, а потім заливався спеціальним розчином, що запобігало псуванню дерев’яних пластин шашелем [6; 58]. У Х столітті розпочалась доба сакрального ставлення до книги, що тривала до ХVI століття. В той період побутує лише рукописна книга і лише наприкінці зазначеного періоду з’являється незначна кількість друків. Це книга, що читається вголос. Це той час, коли функціонувала князівська держава, яка потім поділилася між князями, що були в родинних стосунках. І хоча вони часто вели міжусобні війни, культурне надбання було спільним і книга однаково сприймалася по всій Русі, незважаючи на місце створення. На початку Х століття репертуар знаходиться у постійній динаміці і кожен десятирічний відрізок часу приносить нові зразки перекладної та оригінальної літератури. Починаючи з ХІІІ століття, коли київські землі загарбуються чи відходять до сусідніх володарів, здатність до інтенсивного розвитку у книги втрачається. Наприкінці того періоду спостерігається стагнація в розвитку кириличної книги. Про це свідчить незначний перелік нових творів та перекладів, незначна кількість копій, відсутні нові напрями та ідеї в оформленні рукописів, знижується професіоналізм у виготовленні книги. Проте, все ще присутнє побожне ставлення до книги як сакрального предмету, продовжують функціонувати окремі центри з переписування книг, що дотримуються давніх традицій [7; 16]. Поширення книги на українських теренах у ХІ–ХVI століттях забезпечували центри Актуальні питання культурології. Випуск 24/2025 51 книгописання, найвідоміших з яких відзначається дослідниками існував при Софіївському соборі. Також серед київських осередків книгописання був у Печерському монастирі. Я. Запаско зазначав, що в ХІ столітті книги переписувалися також у Святоірининському, Святогеоргіївському, Святодмитрівському, Видубицькому та інших київських монастирях й у Десятинній церкві [7; 77]. Із часом, в окремих князівствах, почали створюватись власні осередки книгописання, що орієнтувалися на Київ. Вони поступово стали частиною культурного життя нових князівств. Наприклад, у Галицько-Волинському князівстві перші позиції серед осередків переписування книг займають Володимир (Волинський), Галич, Холм [7; 77]. До теперішніх часів дійшов один із найцінніших тодішніх творів – Галицьке Євангеліє. Рукопис, обсягом 228 аркушів, створено у 1144 році в містечку Крилосі, шо за кілька кілометрів від сучасного Галича. Особливого статусу ця пам’ятка отримала через творчий підхід упорядників до видання. Вони першими, з числа східнослов’янських книжників, не лише скопіювали сторінки з попереднього видання, а згрупували весь текст в окремі чотири частини, за належністю до авторів – євангелістів Матвія, Марка, Луки та Іоанна. На жаль, ця рукописна пам’ятка тепер знаходиться за кордоном. В середині XVII століття була вивезена з Галича і зберігається зараз в одному з московських музеїв [6; 77]. У 80-х роках XIІІ століття на теренах князівства створена найвагоміша пам’ятка – ГалицькоВолинський літопис. Це – ретельно викладена у хронологічних межах історія Галицько-Волинського князівства від 1201 по 1292 роки, що висвітлюється у тісному взаємозв’язку з перебігом подій, що відбувалися по всій Україні-Русі. Авторами твору, які за головну ідею взяли необхідність об’єднання всіх давніх українських земель, часто використовували патріотичні вставки з різних переказів та оповідань, які за своїм пафосом і патріотичним спрямуванням наближались до «Слова о полку Ігоревім» були 5 авторів-редакторів [6; 78]. Найвизначнішою пам’ятокою літературної давньоукраїнської мови й мистецтва, досягненням українського рукописного мистецтва вважається Пересопницьке Євангеліє, написане наприкінці ХVI століття. Якщо звернутись до параметрів цього видання, то Пересопницьке Євангеліє є книгою вагою 9 кілограмів 300 грамів, виконане пізнім уставом форматом 380х240 мм. Усі сторінки фоліанта – 964 написано на пергаменті – у XVI столітті цей матеріал був набагато міцнішим та дешевшим за папір. У виконанні цього рукописного видання переплелися і традиція переписування євангельських текстів, і створення шедевру рукописного мистецтва такого як виготовлення книги. Це – перший повний переклад Чотириєвангелій тогочасною українською літературною мовою, який дійшов до наших часів. Створення книги, як відомо, розпочалася 15 серпня 1556 року у Троїцькому монастирі в с. Двірець на Хмельниччині, закінчилося 29 серпня 1561 року в Пересопницькому Пречистенському монастирі, тепер с. Пересопниця на Рівненщині. Ініціатроми та засновниками проекту видання рукопису стали відомі волинські магнати та меценати – княгиня Анастасія Жеславська-Гольшанська та князі Чорторизькі. Дослідники вважають, що над створенням Пересопницького Євангелія працювали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій та писар Михайло Васильович, син протопопа Сяноцького. Учені, дослідники почерку книги, що аналізували Євангеліє, допустили гіпотезу, що переписувачів було двоє, але історичні дані зберегли лише ім’я Михайла Васильовича. Залишилось загадковим й ім’я художника, який зобразив чотири мініатюри Євангелістів та оздобив перші сторінки Євангелій з використанням рослинних мотивів [4]. Текст Пересопницького Євангелія складається з чотирьох послідовно розміщених складових – Євангелія від Матвія, від Марка, від Луки та від Іоанна. Перед кожним з Євангелій подано детальний покажчик його основних частин. Наприкінці книги розміщена велика післямова, а також покажчик читання за місяцями. Книга написана графічно виразним і естетично привабливим почерком, який нагадує пізній устав. Особлива художня вартість видання — мініатюри, заставки, ініціали, які по праву можна вважати гордістю українського Ренесансу [6; 93]. Текст Пересопницького Євангелія наповнений поясненням слів, зробленими живою давньоукраїнською мовою. Наприклад, «Бил же там колодязь Іаковль (студня або криниця)»; «и рекл так: учиню, размечу житницу мою (клуню або стодолу)». Тому переклад рукопису являє великий інтерес для лінгвістів. Із Пересопницького Євангелія переписувачами виконувалися списки (сьогодні відомі як Волинське і Литківське Євангеліе XVI століття). На початку XX століття Пересопницьке Євангеліє стало джерелом для «Словника історичної української мови» під редакцією Е. К. Тимченка – видання, що містить тлумачення і пояснення понад 10 тис. слів. Надзвичайно цікавою і драматичною виявилась доля цієї рукописної пам’ятки. Після того як князь Микола Чорторийський передав у 1630 році Пересопницький монастир єзуїтам, православні монахи залишили його, захопивши з собою й цю книжкову реліквію. Якимось чином вона потрапила до Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 52 рук гетьмана І. Мазепи. І у 1701 році гетьман дарує її Переяславському кафедральному собору, про що свідчить напис на початкових аркушах. Після введення заборони московською владою здійснення богослужбових відправ українською мовою цей примірник книги передано Переяславській семінарії, потім – Полтавському єпархіальному музею, де він зберігався до 1941 року. Після війни книга опинилась у музейних фондах Києво-Печерської лаври. Нині – в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України (Київ) [6; 94]. У новітній українській історії започатковано традицію присягати на Пересопницькому Євангелії новообраним президентам України. Інститут української мови НАН України у 2001 році видав транслітерацію рукописного видання. Київська митрополія Української православної Церкви разом із Національною Академією наук України і видавничим домом «АДЕФ-Україна» у 2008 році випустили факсимільний примірник Пересопницького Євангелія. Обкладинку виготовили зі шкіри з рослинними елементами декору – що виглядало як реконструкція древнього окладу, який не зберігся до наших днів. Для максимального наближення до оригіналу, використано повнокольорові пергаментні сторінки Євангелія з паперу, який повністю відповідає пергаменту за своєю фактурою й тактильними властивостями [4]. Спад рукописної книжкової справи на українських землях зумовлювався чималою кількістю причин. Однією з головних науковці визнають ту, що на початку ХVІІ століття виготовлення книги рукописним способом стало пережитком минулого. Козацькі війни, які точилися у середині ХVІІ століття, відіграли свою негативну роль у занепаді книгописання. Книга перестала бути актуальною, оскільки ніхто не знав, що кого чекає завтра. Турботи про храми та їх атрибути було відкладено до спокійніших часів. Своєрідне число причин обумовило занепад рукописного мистецтва на Волині, де книга, на відміну від Києва та Галичини, писалася в першу чергу на замовлення знаті та меценатів. По причині поступового занепаду давніх українських родів, поволі зникає місцеве меценатство. Проте, друкована книга ще довго не могла витіснити рукописну книгу Вони продовжують співіснувати, доповнюючи одна одну, оскільки якісно виконаний рукопис більше цінувався за друк, а власноруч виконана книга не тільки економила кошти, а й давала сподіванку на спасіння як своєї душі, так і рідних [7; 145]. Висновок. Активний розвиток рукописного мистецтва на українських землях тривав упродовж ІХ–ХVI століть. Із Х століття починається т. зв. період сакральної книги. У той період сформувалося декілька визначних осередків книгописання. Серед найцінніших книжних пам’яток цього періоду – «Велесова книга» та Пересопницьке Євангеліє. Наше дослідження покликане не лише простежити історичний шлях розвитку української рукописної книги, але й сприяти зверненню уваги до ролі книги в історичних процесах та національній самоідентичності. Серед майбутніх перспектив дослідницької роботи в цьому напрямі є більш детальний аналіз феномену книги в галузі культурології, музеєзнавства, бібліології. Це дозволить глибше осмислити та проаналізувати культурний, історичний та соціальний впливи книги на формування національної ідентичності та на життя суспільства загалом. Список використаної літератури 1. Дубровіна Л. А., Іванова О. А., Гальченко О. М. Сербські рукописи XVII ст. з колекції Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського : історико-кодикологічний аналіз. Рукописна та книжкова спадщина України. Київ, 2023. Вип. 30. С. 133-167. 2. Запаско Я. Українська рукописна книга. Львів : Світ, 1995. 478 с. 3. Ковальчук Г. І. Книгознавчі дослідження як основа експертизи книжкових памʼяток. Наук. пр. Нац. бки ім. В. І. Вернадського НАН України. Київ, 2021. Вип. 62. С. 396-406. 4. Пересопницьке Євангеліє [Електронний ресурс]. Електронна бібліотека України : [сайт]. Режим доступу: http://uateka.com/uk/article/society/heritage/1234. Назва з екрану. 5. Половинчак Ю., Кушакова-Кострицька Н. Національна ідентичність в інформаційну добу: еволюція поглядів в українському вимірі проблеми. Наук. пр. Нац. б-ки ім. В. І. Вернадського НАН України. Київ, 2023. Вип. 69. С. 9-25. 6. Тимошик М. Історія видавничої справи : підручник. Вид. 2-ге, випр. Київ : Наша культура і наука, 2007. 496 с. 7. Фрис В. Історія кириличної рукописної книги в Україні [монографія]; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Наук. б-ка. Львів, 2003. 188 с. 8. Шаповал А. І. Листування О. Назаревського з В. Перетцом в рамках діяльності Комісії давнього українського письменства. Рукописна та книжкова спадщина України. Київ, 2023. Вип. 31. С. 178-201. References 1. Dubrovina L. A., Ivanova O. A., Halchenko O. M. Serbski rukopysy XVII st. z kolektsii Instytutu rukopysu Natsionalnoi biblioteky Ukrainy im. V. I. Vernadskoho : istoryko-kodykolohichnyi analiz. Rukopysna ta knyzhkova spadshchyna Ukrainy. Kyiv, 2023. Vyp. 30. S. 133-167. Актуальні питання культурології. Випуск 24/2025 53 2. Zapasko Ya. Ukrainska rukopysna knyha. Lviv : Svit, 1995. 478 s. 3. Kovalchuk H. I. Knyhoznavchi doslidzhennia yak osnova ekspertyzy knyzhkovykh pamʼiatok. Nauk. pr. Nats. b-ky im. V. I. Vernadskoho NAN Ukrainy. Kyiv, 2021. Vyp. 62. S. 396-406. 4. Peresopnytske Yevanheliie [Elektronnyi resurs]. Elektronna biblioteka Ukrainy : [sait]. Rezhym dostupu: http://uateka.com/uk/article/society/heritage/ 1234.Nazva z ekranu. 5. Polovynchak Yu., Kushakova-Kostrytska N. Natsionalna identychnist v informatsiinu dobu: evoliutsiia pohliadiv v ukrainskomu vymiri problemy. Nauk. pr. Nats. b-ky im. V. I. Vernadskoho NAN Ukrainy. Kyiv, 2023. Vyp. 69. S. 9-25. 6. Tymoshyk M. Istoriia vydavnychoi spravy : pidruchnyk. Vyd. 2-he, vypr. Kyiv : Nasha kultura i nauka, 2007. 496 s. 7. Frys V. Istoriia kyrylychnoi rukopysnoi knyhy v Ukraini [monohrafiia]; Lviv. nats. un-t im. I. Franka, Nauk. bka. Lviv, 2003. 188 s. 8. Shapoval A. I. Lystuvannia O. Nazarevskoho z V. Perettsom v ramkakh diialnosti Komisii davnoho ukrainskoho pysmenstva. Rukopysna ta knyzhkova spadshchyna Ukrainy. Kyiv, 2023. Vyp. 31. S. 178-201. UDC 002.2:72/77(477) HISTORIOGRAPHY OF RESEARCH ON THE UKRAINIAN BOOK AS A CULTURAL PHENOMENON OF ITS ERA Yuliia LEUS – Candidate for the Degree of Bachelor of Arts Specialty В12 «Cultural Studies» Maryna SHATROVA – Candidate of Historical Sciences, ssistant Professor, Rivne State University of the Humanities, Rivne Purpose of the Study. The aim of this work is to investigate the role of the Ukrainian manuscript book in the formation and development of national cultural identity at all stages of its evolution. This scholarly inquiry seeks to identify and substantiate the fact that the Ukrainian manuscript book has been a significant instrument in preserving national cultural memory. Research Methodology. Eight key works on the research topic were examined, including individual publications, articles from scholarly journals and serial editions, as well as materials from conference proceedings. The history of the manuscript book has developed in close interconnection with studies in the history of Ukrainian culture, language and literature, and church history. These disciplines have not only enriched Ukrainian cultural studies but have also complemented its methodology, primarily through chronological, paleographic, and comparative-historical methods. Results. This article presents a historiographical review of research on the Ukrainian manuscript book from the mid-9 th to the 16 th century. It highlights the history of the formation and development of the Ukrainian manuscript book as a segment of the cultural phenomenon of the period. The analyzed studies illustrate the evolution of the Ukrainian book and its impact on preserving national cultural identity. Novelty. This article attempts a comprehensive study of the Ukrainian book as a fundamental basis for preserving national cultural memory and Ukrainian identity, viewed through the prism of its historical development and exemplified by contemporary sociocultural the Rivne Regional Universal Scientific Library. Revealing its impact on modern society will help develop new ways to engage users and visitors with the library as a communication platform for preserving Ukrainian traditions. Practical Significance. The results of this research can be used in the preparation of seminar, laboratory, and practical classes to develop relevant professional competencies within the «Cultural Studies» educational programme. Key words: Ukrainian book, historiography, history of manuscript book. Стаття отримана 24.09. 2025 Стаття прийнята 27.10. 2025 Опублікована 26.12. 2025 УДК 477.329.11 НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ І КУЛЬТУРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ НАРОДІВ Адріана ДЕМКОВЕЦЬ – здобувачка освітнього ступеня «Бакалавр», спеціальності 028 «Менеджмент соціокультурної діяльності», Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне https://orcid.org/0009-0002-8036-3014 doi [email protected] Стаття присвячена теоретичним основам визначення місця та ролі національної культури в умовах глобальних викликів і культурної взаємодії народів, де акцент робиться на її функціях як захисного механізму ідентичності, інструменту толерантності та адаптивного ресурсу для протидії уніфікації через гібридні форми © Демковець А., 2025 Стаття поширюється на умовах ліцензії CC BY 4.0