ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ НОВИХ ФОРМ СПОЖИВАННЯ ПОСЛУГ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА

Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 78 References 1. Bogdanova M. V. Do metoduku pidgotovku vukonavciv balnogo tancy. Visnuk Nacionalnoi Academii kerivnuh kadriv kyltyru i mustectv. 2015. № 4. S. 65–69. 2. Boyko O. S. Sytnistj vzajemodii partneriv y sportuvnuh balnuh tancjah. Visnuk Nacionalnoi Academii kerivnuh kadriv kyltyru i mustectv. 2019. № 3. S. 202–205. 3. Manelyuk E. V. Specufika postanovku koncertnuh nomeriv z elementamu akrobatuku dlya samodiyalnuh horeografichnuh kolektuviv. Aktyalni putannya gymanitarnuh nayk. 2024. Vup. 73. Т. 3. S. 36–42. 4. Merljanova O. Vuhovannya artustuchnosti sered partneriv y sportuvnuh balnuh tancjah ta metodologiya rozvutky vudjvuschnosti. Moloduj vchenuj. 2018. № 11, ch. 2. S. 197–200. 5. Murovsjka Y. I. Mova tancjy v hydognij komynikacii lydunu. Naykovuy chasopus Nacionaljnogo pedagogichnogo yniversutety imeni M. P. Dragomanova. Seriya 14. Teoriya I metoduka mustecjkoi osvitu : zbirnuk naykovuh pracj : Materialu IV Mihnarodnoi naykovo-praktuchnoi konferencii «Gymanistuchni orienturu mustecjkoi osvitu», (27-29 kvitnya 2011 р., m. Kuiv). Kuiv : NPY imeni M. P. Dragomanova, 2011. Vup. 12 (17). S. 26–30. 6. Yama V. Metoduka tehnichnoi pidgotovku vukonavciv sportuvnuh baljnuh tanciv. Znanstvena misel journal. 2024. № 91. С. 80–83. UDC 793.33 COMMUNICATIVE PHENOMENON OF THE CHOREOGRAPHIC ART IN MODERN STUDIES OF SPORTS BALLROOM DANCE Yelyzaveta MELNYCHUK – higher education applicant of the 1st (master's) level of speciality 024 «Choreography» of Rivne State Humanitary University, Rivne In the article, an attempt was made to consider ballroom dance as a communicative phenomenon of contemporary choreographic art. The existence of visually expressive means of dancers is described, allowing to define ballroom dancing as a work of art with certain aesthetic value and expressiveness. It is important to highlight the significance of modern ballroom dances and the process of working on the development of the emotional sphere of dancers, their personal and psychological qualities. The methods of interaction between dancers and the audience during the performance of ballroom dance are determined, as well as attention is paid to the issue of communicative tolerance, which depends on the compatibility or incompatibility of partners’ qualities. Studying the communicative phenomenon of choreographic art among dancers in pairs is quite important and prioritized, as it aims to determine the level of development of harmonious relationships between dancers during dance. The development of relationships between dancers, as well as with the audience and judges during dance performances, can create social conditions, including the opportunity to learn from the experience of the best dance pairs not only within the country but also abroad, communicate with them, learn the art of dance from experienced teachers and coaches, and their participation in dance tournaments of various levels. The perspective of the research is to study the process of working on the development of the emotional sphere of dancers, their personal and psychological qualities that shape the communicative phenomenon of choreographic art in studios of contemporary ballroom dance. Key words: studio of sports and ballroom dancing, emotional development of dancers, mimics, gestures, ways of interaction between dancers. Стаття отримана 21.08.2025 Стаття прийнята 20.09.2025 Стаття опублікована 26.12.2025 УДК 477.249.17 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ НОВИХ ФОРМ СПОЖИВАННЯ ПОСЛУГ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА Богдан ПИЛИПЮК – здобувач освітнього ступеня «Бакалавр» спеціальності 028 «Менеджмент соціокультурної діяльності», Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне Doi Стаття присвячена теоретичним основам дослідження нових форм споживання послуг у сфері культури та мистецтва, де акцент робиться на трансформації традиційних моделей пасивного сприйняття в активні, гібридні практики через діджиталізацію, етичні тренди та маркетингові комунікації, з урахуванням універсалій культури як стабільної семіотичної матриці. Автор аналізує роль цифрових платформ у збереженні нематеріальної спадщини, еко-споживання як моральний імператив, формування попиту на культурні події через сегментацію аудиторії та діалоговий дискурс, а також перспективи європейської інтеграції для України, пропонуючи рекомендації для культурної політики, орієнтованої на сталість і економічний ріст креативних індустрій. © Пилипюк Б., 2025 Стаття поширюється на умовах ліцензії CC BY 4.0 Актуальні питання культурології. Випуск 24/2025 79 Ключові слова: культурні послуги, діджиталізація, універсалії культури, етичне споживання, маркетингові комунікації, креативні індустрії, семіотичний дискурс, європейська інтеграція. У сучасному світі, де технологічні інновації та соціальні трансформації визначають динаміку культурного сектору, нові форми споживання послуг у сфері культури та мистецтва набувають особливого значення як інструмент підвищення доступності та залучення аудиторії. Актуальність дослідження зумовлена потребою теоретичного осмислення цих форм для стимулювання креативних індустрій, збереження спадщини та інтеграції в європейський культурний простір. Постановка проблеми. Проблема полягає в розриві між традиційними моделями пасивного сприйняття культурних послуг і сучасними практиками активної взаємодії, що вимагає переосмислення ролі споживача. Відсутність єдиної теоретичної бази ускладнює адаптацію до цифрових і етичних трендів, призводячи до фрагментації попиту та недооцінки економічного потенціалу. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування основ аналізу нових форм споживання послуг у сфері культури та мистецтва через семіотичну структуру та вплив діджиталізації. Аналіз останніх досліджень. Питання нових форм споживання послуг у сфері культури та мистецтва активно досліджується вітчизняними авторами, які інтегрують маркетингові, семіотичні та соціологічні підходи. Г. Афенченко аналізує маркетингові комунікації для просування культурних продуктів, акцентуючи на цифрових каналах [1]. О. Кирилюк розкриває універсалії культури як основу семіотичного дискурсу [3]. Л. Скокова вивчає культурні практики в сучасному суспільстві, фокусуючись на емпіричних вимірах [8]. Ці праці формують основу для синтетичного аналізу теми. Виклад основного матеріалу. Питання нових форм споживання послуг у сфері культури та мистецтва привертає увагу багатьох вітчизняних дослідників, чиї праці створюють міцну теоретичну основу через інтеграцію маркетингових, семіотичних та соціологічних підходів для повного розуміння феномену. Г. Афенченко детально аналізує систему маркетингових комунікацій як потужний інструмент для просування культурних продуктів і послуг, роблячи акцент на ролі цифрових каналів у підвищенні загальної доступності та ефективному залученні різноманітної аудиторії до творчих подій [1; 17]. О. Кирилюк у своїй монографії розкриває універсалії культури як фундаментальну основу семіотичного дискурсу, пояснюючи, як трансформація базових життєвих функцій формує стійкі культурні коди, що лежать в основі сучасних практик [3; 6]. Л. Скокова присвячує свої роботи вивченню культурних практик у сучасному суспільстві, фокусуючись на емпіричних вимірах і теоретичних підходах до активного споживання, що дозволяє поєднати абстрактні концепції з реальними даними опитувань [8; 23]. Ці авторські внески утворюють помітну основу для синтетичного аналізу теми, надаючи практичні рекомендації для розвитку культурної політики та менеджменту в умовах швидких змін. Базові універсалії культури, такі як теми народження, життя, смерті та безсмертя, слугують твердою теоретичною основою для глибокого розуміння нових форм споживання послуг у сфері мистецтва, оскільки вони забезпечують непорушну інваріантність семіотичного дискурсу навіть у часи швидких технологічних і соціальних трансформацій, перетворюючи традиційне пасивне сприйняття на динамічну, рефлексивну взаємодію між творцем і аудиторією. О. Кирилюк чітко зазначає, що ці універсалії виникають безпосередньо з трансформації фундаментальних життєвих функцій, включаючи харчову, репродуктивну, агресивну та інформаційну, які проходять через процеси культивації, каналізації та табуйовування, формуючи унікальну комбінаторіку актанів у культурних текстах, що стає основою для сучасних інтерактивних практик [3; 17]. У контексті нових форм споживання це проявляється в класичній ерос-танатос парадигмі, де учасники не лише пасивно спостерігають за культурним продуктом, а активно рефлексують над універсальними темами існування через участь у віртуальних реконструкціях ритуалів чи спільних онлайнворкшопах, що робить досвід глибоко особистим і мотивуючим для подальшої залученості. Наприклад, у музейних проектах ці універсалії перетворюють звичайне відвідування на символічну «подорож» від мотивів народження через інноваційні освітні сесії до безсмертя через створення цифрових архівів, що значно посилює емоційне залучення аудиторії та сприяє формуванню лояльного попиту на подібні послуги. Семіотичний аналіз, запропонований О. Кирилюк, дозволяє зрозуміти, як ці структури гарантують стійкість культурних послуг, дозволяючи адаптувати архаїчні традиції до сучасних цифрових медіумів без жодної втрати оригінальної сутності та глибини сприйняття. Таким чином, універсалії культури виступають як надійна матриця, на якій будуються всі нові форми споживання, перетворюючи ізольований акт отримання послуги на інтегральну частину ширшого культурного діалогу, що збагачує як індивіда, так і суспільство в цілому [3; 100]. Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 80 Семіотичний дискурс, детально описаний О. Кирилюк, надає ключ до пояснення еволюції споживчих практик у культурі через складну комбінаторіку актанів, таких як взаємодії між чоловіком і жінкою чи родинними зв’язками, що генерують різноманітні коди – від еротичного до агресивного чи танатичного, які легко адаптуються до цифрових форматів і роблять сучасні проекти надзвичайно привабливими для широкої аудиторії. У нових формах споживання це часто призводить до природної контамінації кодів, де традиційні наративи, подібні до тих, що зустрічаються в класичних творах на кшталт «Гептамерона», трансформуються в динамічні еротизовані цифрові історії чи інноваційні некрофілічні арт-інсталяції, перетворюючи звичайне споживання на потужний терапевтичний механізм для глибокої особистої рефлексії та емоційного катарсису. Універсалії в цьому процесі забезпечують ідеальний баланс між інноваційними елементами та збереженням спадщини, запобігаючи будь-якій культурній деградації чи втраті автентичності в умовах швидких змін. Отже, семіотичний підхід стає незамінним інструментом для теоретичного моделювання нових форм, де споживання постає не як механічний акт, а як еволюційний розвиток базових культурних структур, що сприяє гармонійному розвитку суспільства [3; 168]. Маркетингові стратегії, які свідомо будуються на фундаменті культурних універсалій, значно посилюють ефективність нових форм споживання послуг, перетворюючи абстрактні семіотичні коди на практичні комунікаційні інструменти, що привертають увагу та формують стійкий попит серед різноманітної аудиторії. Г. Афенченко підкреслює, що інтеграція цифрових каналів у просту модель 3M – ринок, повідомлення, медіум – дозволяє гнучко адаптувати культурні продукти до конкретних сегментів аудиторії, роблячи особливий акцент на емоційному хуку, який виникає від універсальних тем життя та смерті, що робить рекламні кампанії по-справжньому переконливими. Наприклад, у просуванні музейних подій історії з фотографіями, що резонують з цими базовими мотивами, підвищують рівень залучення на 30%, перетворюючи випадкових глядачів на постійних учасників культурного життя. Це не лише формує стабільний попит, але й створює глибоку лояльність, де споживач відчуває себе не просто глядачем, а повноцінним співтворцем усього процесу. Діалоговий дискурс, інтерпретований І. Шуляковим у концепціях М. Бахтіна та В. Біблера, ідеально доповнює цей механізм, перетворюючи комунікації на живу взаємодію, подібну до розмови між друзями, що робить культурні послуги ще привабливішими. Таким чином, універсалії культури перетворюються на міст між теоретичними концепціями та практичними стратегіями, забезпечуючи стійкість і розвиток культурних послуг у динамічному сучасному світі [1; 17, 10; 142]. Діджиталізація суттєво трансформує форми споживання культурних послуг, роблячи нематеріальну спадщину широко доступною через іммерсивні сервіси, що дозволяють розширювати аудиторію далеко за межі географічних обмежень і перетворювати традиційні бар'єри на можливості для глобального обміну досвідом. Я. Москвяк зазначає, що віртуальні моделі архітектури, аудіота відеозаписи традиційних ритуалів перетворюють споживання на повноцінний глобальний процес, де інтерактивні платформи не лише стимулюють освіту та туризм, але й дозволяють користувачам активно взаємодіяти з контентом, роблячи кожен сеанс унікальним і запам'ятовуваним. Наприклад, онлайн-виставки з елементами доповненої реальності дозволяють не тільки переглядати експонати, але й «торкатися» до них через екран, що значно підвищує рівень загального залучення та мотивації до подальшого вивчення культури. Гібридні моделі, які вдало поєднують цифровий доступ із традиційним фізичним відвідуванням, оптимізують ресурси культурних установ і роблять послуги більш гнучкими для різних груп населення [4; 21]. Сегментація аудиторії в рамках діджиталізованих культурних послуг є ключовим елементом для формування ефективного попиту, оскільки дозволяє адаптувати контент до індивідуальних вподобань і потреб, роблячи кожен проект максимально релевантним для конкретної групи людей. І. Пархоменко наводить приклад музеїв, де аудиторія у віці від 19 до 27 років віддає перевагу коротким відео з яскравими фотографіями, тоді як старші покоління більше цінують детальні вебінари з поясненнями, що вимагає чіткої персоналізації комунікаційних стратегій для досягнення оптимальних результатів [6; 146]. Цифрові фестивалі фольклору, наприклад, інтегрують елементи базових універсалій, роблячи події не тільки розважальними, але й глибоко рефлексивними, що приваблює тисячі учасників з усього світу. Це не лише підвищує загальну доступність культурних благ, але й формує стійкі спільноти навколо цих практик, де люди обмінюються досвідом і рекомендаціями. Діджиталізація в такому підході забезпечує довгострокову стійкість, перетворюючи статичні традиції на живі, динамічні сервіси, що постійно еволюціонують. Актуальні питання культурології. Випуск 24/2025 81 Отже, сегментація стає не лише маркетинговим інструментом, а основою для інноваційного розвитку всього культурного сектору, роблячи його ближчим до повсякденного життя. Економічний потенціал діджиталізації в культурних послугах проявляється найяскравіше в створенні нових ринків, де проекти виходять за межі локального контексту і залучають міжнародну аудиторію, перетворюючи культурну спадщину на джерело стабільного доходу для установ і творців. Я. Москвяк рекомендує державну політику, орієнтовану на інвестиції в мобільні додатки та платформи, які демонструють українські традиції всьому світу, дозволяючи віртуальним туристам спочатку знайомитися онлайн, а потім планувати реальні поїздки. Наприклад, додатки з інтерактивними картами культурних подій не лише показують найближчі заходи, але й пропонують персоналізовані рекомендації, що суттєво збільшує загальну відвідуваність і продажі квитків. Це ідеально узгоджується з європейськими стандартами, де креативні індустрії генерують значну частку валового внутрішнього продукту, досягаючи рівня 3-4%, і надає Україні реальні шанси для аналогічного успіху. Таким чином, діджиталізація перетворює споживання культурних послуг на стратегічний ресурс для культурної інтеграції та економічного процвітання, відкриваючи двері для співпраці з партнерами з усього континенту [4; 25]. Етичне та еко-споживання в культурних послугах набуває форми нової парадигми, яка інтегрує моральну відповідальність і принципи сталості в повсякденні практики, перетворюючи вибір конкретної послуги на свідомий акт солідарності з природним довкіллям і культурними традиціями, що збагачує досвід учасників на глибокому рівні. М. Братіцел інтерпретує еко-тренд у ресторанній сфері як невід’ємний елемент нематеріальної культурної спадщини, де використання локальних продуктів перетворюється на справжні ритуали, що не тільки зберігають автентичність традицій, але й навчають аудиторію цінностям відповідального ставлення до ресурсів. Це природно поширюється на сферу мистецтва через етичні перформанси та екологічні туризм проекти, де аудиторія свідомо обирає ініціативи з мінімальним впливом на довкілля, роблячи культурний досвід не тільки естетичним, але й морально значущим. Наприклад, екскурсії в природні заповідники з елементами мистецтва поєднують красу ландшафтів із творчими інсталяціями з перероблених матеріалів, стимулюючи попит на послуги, що поєднують розвагу з освітою про сталість [2; 94]. Отже, етичне споживання не лише збагачує індивідуальний культурний досвід, але й сприяє загальному сталому розвитку сектору, формуючи суспільство, орієнтоване на гармонію з природою. І. Пархоменко зазначає, що 70,5% респондентів у музейних опитуваннях віддають перевагу подіям із чітким освітнім компонентом, що формує лояльний сегмент споживачів, готових платити більше за послуги з соціальною цінністю. Семіотично етичне споживання діє як очищення кодів від зайвої контамінації, створюючи чистий і гармонійний дискурс, що робить культурні наративи більш зрозумілими та привабливими для масової аудиторії. Віртуальні тури з екологічним акцентом, наприклад, приваблюють як молодь, так і дорослих, роблячи культуру інструментом для виховання відповідальності. Таким чином, етична парадигма перетворює споживання на потужний інструмент соціальної відповідальності, що сприяє не тільки культурному, але й екологічному прогресу суспільства [6; 146]. Маркетингові комунікації відіграють вирішальну роль у формуванні попиту на етичні культурні послуги, інтегруючи цифрові канали для просування ідей сталості як центральної цінності, що робить проекти не тільки привабливими, але й морально обґрунтованими для свідомої аудиторії. Г. Афенченко пропонує використовувати модель 3M для гнучкої адаптації повідомлень, де акцент на простих еко-історіях з реальними прикладами значно підвищує рівень залучення та конверсію. Наприклад, рекламні кампанії з фотографіями локальних ритуалів виявляються ефективнішими на 54,7%, стимулюючи відвідуваність і продажі через емоційний зв’язок із темами відповідальності. О. Олійник підкреслює, що суб’єктність митців у цих практиках забезпечує баланс між етичними цінностями та економічними аспектами, роблячи послуги конкурентоспроможними на ринку. Діалоговий підхід, описаний І. Шуляковим, доповнює цей процес, перетворюючи комунікації на справжню взаємодію, де аудиторія не тільки отримує інформацію, але й ділиться думками. Отже, маркетинг стає справжнім каталізатором для поширення етичних форм споживання, забезпечуючи їхню стійкість і широке визнання в суспільстві [1; 17]. Культурні практики як форма активного споживання еволюціонують у сучасному суспільстві, перетворюючи традиційну аудиторію на повноцінних учасників процесів, що значно посилює як емоційний, так і соціальний ефект від взаємодії з мистецтвом і культурними подіями. Л. Скокова в своїх емпіричних дослідженнях аналізує, як ці практики формують національну ідентичність через безпосереднє залучення, показуючи на прикладах опитувань, що активна участь підвищує рівень задоволення на 40-50%. Наприклад, інтерактивні івенти в музеях, де відвідувачі Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 82 малюють чи створюють власні історії, роблять звичайний день по-справжньому особливим і мотивують до повторних візитів. М. Братіцел і Я. Москвяк наводять приклади як локальні традиції цифровізуються без втрати автентичності, дозволяючи користувачам обирати персоналізовані маршрути, що робить кожен сеанс унікальним і мотивуючим. Комбінаторіка актанів у цих проектах генерує нескінченні варіації наративів, роблячи послуги близькими до індивідуальних потреб і підвищуючи загальний попит на сталі ініціативи. Це природно ростиме, бо все стає зручним і корисним для суспільства. Європейська інтеграція посилює цей процес, відкриваючи нові ринки та партнерства. Отже, гібридність забезпечує адаптивність культурного сектору, роблячи його стійким до будь-яких змін і привабливим для широкої аудиторії [2; 94, 4; 25]. Маркетинг у контексті сучасних культурних практик еволюціонує до етичних комунікацій, де storytelling з акцентом на базові цінності стає основним інструментом для стимулювання попиту через глибоке емоційне резонування з аудиторією. О. Олійник підкреслює роль суб’єктності творців у досягненні балансу між цінностями та прибутком. Це робить практики конкурентними на ринку. Таким чином, маркетинг перетворюється на справжній драйвер інновацій у споживанні культурних послуг [1; 18]. Європейська культурна політика надихає українські моделі розвитку, де нові форми споживання послуг стають ключовим інструментом інтеграції через створення креативних хабів, що об'єднують локальні традиції з глобальними трендами. В. Шостак аналізує відповідність змісту політики, пропонуючи практичні перспективи реалізації для посилення співпраці. Отже, інтеграція з Європою перетворює культурний сектор на потужний двигун економічного та соціального прогресу [9; 86]. Культурні практики значно підвищують цифровий попит на послуги, де емпіричні дані Л. Скокової чітко показують зростання залучення через активні форми взаємодії з контентом. Інтерактивні мобільні додатки дозволяють молоді реконструювати традиції в сучасному ключі. Універсалії зв'язують покоління через спільні теми. Етичні елементи формують міцні спільноти навколо проектів. Реклама приваблює нових учасників. Таким чином, практики еволюціонують у сталі, популярні форми споживання [8; 23]. Діджиталізація цифрових архівів гарантує безсмертя культурної спадщини, привертаючи мільйони користувачів через повну доступність і зручність перегляду з будь-якого пристрою. Я. Москвяк рекомендує платформи для глобального поширення контенту. Комбінаторіка наративів робить досвід персоналізованим і цікавим. Маркетинг оптимізує це через точну сегментацію аудиторії. Європейські стандарти узгоджують підходи для співпраці. Отже, архіви стають фундаментом для нових, інноваційних послуг у культурі [4; 26]. У контексті розвитку нових форм споживання культурних послуг в Україні стратегічні документи, такі як середньострокова Стратегія Українського культурного фонду (УКФ) на 2024-2027 роки, підкреслюють необхідність переосмислення ролі культурних інституцій у сучасних процесах, де акцент робиться на адаптації до змін у зовнішньому середовищі та екосистемі культури, що дозволяє формувати гнучкі моделі доступу до творчих ресурсів для широкої аудиторії. Ця стратегія, презентована наприкінці 2023 року, передбачає впровадження принципів доступності, сталості та залучення громади, які безпосередньо впливають на трансформацію традиційних послуг у цифрові та гібридні формати, такі як онлайн-платформи для спільного творення контенту чи регіональні віртуальні фестивалі, що робить культуру не елітарним благом, а повсякденним інструментом для особистого зростання та соціальної інтеграції. Наприклад, УКФ акцентує на підтримці проектів, які інтегрують цифрові технології для збереження нематеріальної спадщини, дозволяючи користувачам не тільки споживати, але й активно співтворювати культурні продукти через мобільні додатки чи спільні онлайн-воркшопи, що підвищує загальний рівень участі на 20-30% за даними внутрішніх моніторингів фонду. Дослідження Українського центру культурних досліджень висвітлює стратегії адаптації культури та креативних індустрій, акцентуючи на регіональному вимірі та децентралізації, де нові форми споживання послуг проявляються через створення віртуальних платформ для міжрегіонального обміну, що дозволяє громадам ділитися контентом без фізичних обмежень і підвищувати доступність для віддалених користувачів. Висновок. Теоретичні основи дослідження нових форм споживання послуг у сфері культури та мистецтва підкреслюють, що трансформація від пасивного сприйняття до активної участі через діджиталізацію, етичні принципи та децентралізацію не тільки зберігає спадщину, але й перетворює культуру на потужний інструмент економічного зростання, соціальної згуртованості та європейської інтеграції для України. Синтез універсалій як стабільної основи, маркетингових стратегій як драйвера Актуальні питання культурології. Випуск 24/2025 83 попиту та гібридних практик як відповіді на виклики сучасності створює модель, де культурні послуги стають доступними, стійкими та персоналізованими, стимулюючи креативні індустрії до рівня 3-4% ВВП, подібно до європейських стандартів. Список використаної літератури 1. Афенченко Г. Система маркетингових комунікацій у просуванні культурних продуктів та послуг. Культура України. 2023. № 80. С. 17–23. 2. Братіцел М. Л. Еко-тренд етичного споживання в ресторанах України як нематеріальна культурна спадщина. Мистецтвознавчі зап. 2019. Вип. 35. С. 94–99. 3. Кирилюк О. С. Універсалії культури та семіотика дискурсу. Новела : монографія. Одеса : Центр гуманітарної освіти НАН України. Одеська філія, 2023. 290 с. 4. Москвяк Я. Діджіталізація як інструмент збереження нематеріальної культурної спадщини України в умовах післявоєнної реконструкції. Розвиток сервісної індустрії менеджменту. 2023. Вип. 4 (3). С. 21–28. 5. Олійник О. Культурні практики як форма активного культурного споживання. Культурологічна думка. 2023. Т. 24, № 2. С. 134–142. 6. Пархоменко І. І. Складові формування попиту на культурні івенти в Україні (на прикладі музеїв). Соцiокультурний менеджмент: теорiя та практика. 2019. № 1. С. 7–18. 7. Скокова Л. Г. Зміщення культурних та інформаційно-комунікативних порядків в умовах пандемії COVID-19. Український соціум. 2021. № 3 (78). С. 40–58. 8. Скокова Л. Г. Культурні практики в сучасному суспільстві: теоретичні підходи та емпіричні виміри : монографія. Київ : Ін-т соціології НАН України, 2018. 200 с. 9. Шостак В. М. Культурна політика України та Європейського Союзу: відповідність змісту і перспективи реалізації. Вісник Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. 2023. № 1. С. 81–86. 10. Шуляков І. М. Тексти культури в діалоговій концепції М. Бахтіна та В. Біблера. Культура України. Серія: Культурологія. 2018. № 62. С. 142–149. References 1. Afenchenko H. Systema marketynhovykh komunikatsii u prosuvanni kulturnykh produktiv ta posluh. Kultura Ukrainy. 2023. № 80. S. 17–23. 2. Bratitsel M. L. Eko-trend etychnoho spozhyvannia v restoranakh Ukrainy yak nematerialna kulturna spadshchyna. Mystetstvoznavchi zap. 2019. Vyp. 35. S. 94–99. 3. Kyryliuk O. S. Universalii kultury ta semiotyka dyskursu. Novela : monohrafiia. Odesa : Tsentr humanitarnoi osvity NAN Ukrainy. Odeska filiia, 2023. 290 s. 4. Moskviak Ya. Didzhitalizatsiia yak instrument zberezhennia nematerialnoi kulturnoi spadshchyny Ukrainy v umovakh pisliavoiennoi rekonstruktsii. Rozvytok servisnoi industrii menedzhmentu. 2023. Vyp. 4 (3). S. 21–28. 5. Oliinyk O. Kulturni praktyky yak forma aktyvnoho kulturnoho spozhyvannia. Kulturolohichna dumka. 2023. T. 24, № 2. S. 134–142. 6. Parkhomenko I. I. Skladovi formuvannia popytu na kulturni iventy v Ukraini (na prykladi muzeiv). Sotsiokulturnyi menedzhment: teoriia ta praktyka. 2019. № 1. S. 7–18. 7. Skokova L. H. Zmishchennia kulturnykh ta informatsiino-komunikatyvnykh poriadkiv v umovakh pandemii COVID-19. Ukrainskyi sotsium. 2021. № 3 (78). S. 40–58. 8. Skokova L. H. Kulturni praktyky v suchasnomu suspilstvi: teoretychni pidkhody ta empirychni vymiry : monohrafiia. Kyiv : In-t sotsiolohii NAN Ukrainy, 2018. 200 s. 9. Shostak V. M. Kulturna polityka Ukrainy ta Yevropeiskoho Soiuzu: vidpovidnist zmistu i perspektyvy realizatsii. Visnyk Nats. akad. kerivnykh kadriv kultury i mystetstv. 2023. № 1. S. 81–86. 10. Shuliakov I. M. Teksty kultury v dialohovii kontseptsii M. Bakhtina ta V. Biblera. Kultura Ukrainy. Seriia: Kulturolohiia. 2018. № 62. S. 142–149. UDC 477.249.17 THEORETICAL BASIS OF RESEARCHING NEW FORMS OF CONSUMPTION OF SERVICES IN THE SPHERE OF CULTURE AND ARTS Bohdan PYLIPYUK – Bachelor’s degree holder, specialty 028 «Management of socio-cultural activities», Rivne State Humanitarian University, Rivne The article explores the theoretical foundations of researching new forms of consuming services in the field of culture and art, emphasizing the transformation of traditional passive perception models into active, hybrid practices through digitalization, ethical trends, and marketing communications, considering cultural universals as a stable semiotic matrix. The author analyzes the role of digital platforms in preserving intangible heritage, eco-consumption as a moral imperative, demand formation for cultural events via audience segmentation and dialogic discourse, as well as prospects for European integration for Ukraine, offering recommendations for cultural policy focused on sustainability and economic growth of creative industries. Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 84 Key words: cultural services, digitalization, cultural universals, ethical consumption, marketing communications, creative industries, semiotic discourse, European integration. Стаття отримана 2.9.2025 Стаття прийнята 23.09.2025 Стаття опублікована 26.12.2025 УДК 793:7.072 РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ АМАТОРСЬКИХ ТАНЦЮВАЛЬНИХ ОБ’ЄДНАНЬ Інна ВАСИЛЮК – здобувачка освітнього ступеня «Магістр» спеціальності 024 «Хореографія», Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне https://orcid.org/0009-0007-4233-7938 doi [email protected] Здійснено ретроспективний аналіз розвитку аматорських танцювальних об'єднань як важливого соціокультурного феномену. Розглянуто основні етапи становлення та еволюції цих колективів у різних історичних періодах – від первісних форм спільного танцю до сучасних аматорських ансамблів. Особливу увагу приділено впливу суспільних трансформацій, політичних змін і культурних процесів на формування змісту, організаційних форм і репертуарної політики аматорських танцювальних колективів. Визначено ключові чинники, що сприяли збереженню національних традицій та інтеграції новітніх хореографічних тенденцій у діяльність аматорських об’єднань. Проаналізовано специфіку функціонування колективів на різних етапах історії, враховуючи регіональні особливості та рівень державної підтримки. Окреслено основні напрями та перспективи подальших досліджень у сфері розвитку аматорського танцювального руху в умовах сучасних глобалізаційних процесів. Ключові слова: аматорські танцювальні об'єднання, історичний розвиток, самодіяльність, народна культура, соціокультурні процеси. Актуальність проблеми. Аматорські танцювальні об’єднання є важливою складовою культурного простору суспільства, відображаючи його духовні цінності та соціальні трансформації. Тому подальший їх розвиток зумовлений необхідністю збереження національної культурної спадщини та популяризації аматорської творчості в умовах глобалізації. Адже вільний час людини, який нині об’єктивно збільшується, потребує його відповідної духовної насиченості та організації. І від того, чим він буде наповнений, таку молоду людину ми отримаємо в результаті. Огляд останніх публікацій. Вільний час сучасної людини є не лише важливою суспільною цінністю, але й потребує постійного внесення змін до його фактичного наповнення, сподіваючись на те, що наявний контент і зможе стати важливим духовним підгрунтях у формування особлистості [1]. Тож питання пошуку відповідних методик впливу на нього, як і форм організації творчої діяльності в самому колективі, й складає професійний інтерес фахівців багатьох сфер сучасної науки. Проблематика розвитку аматорських танцювальних колективів розглядалася в роботах таких дослідників, як І. Стешенко, О. Дудок, Н. Гнатюк. Чимало авторів акцентували увагу на ролі народного танцю в збереженні культурної ідентичності нації (О. Гуменна, С. Дяченко). У той же час важливим засобом досягнення результативності художньої діяльності може бути лише її глибоке вивчення та подальша розробка різноманітних технологій у цьому напрямі [2]. Проте комплексний ретроспективний аналіз розвитку аматорських танцювальних об’єднань. як соціокультурного феномену. залишається недостатньо розробленим, свідченням чого є й надалі чималий обшир спеціальної літератури з цього напряму [3], [6], [8]. У процесі дослідження застосовано історико-генетичний метод для вивчення етапів становлення аматорських танцювальних колективів. Використано порівняльний аналіз для визначення спільних і відмінних рис розвитку в різних регіонах. Також використано метод контентаналізу для опрацювання архівних матеріалів та наукової літератури. Мета дослідження: виявити основні історичні етапи розвитку аматорських танцювальних колективів та окреслити ключові тенденції їх еволюції. Виклад основного матеріалу. Аматорський танцювальний колектив є одним із важливих інститутів у формуванні хореографічної культури серед молоді. Танці, як форма самовираження, не лише сприяють розвитку фізичних і емоційних здібностей, але й формують культурні та соціальні цінності. У цій статті розглянемо генезу аматорських танцювальних колективів, етапи їх формування та сучасний стан їхнього впливу на розвиток хореографічної культури молоді. © Василюк І., 2025 Стаття поширюється на умовах ліцензії CC BY 4.0